Я вже просто НЕНАВИДЖУ Францію!
Французи не зробили мені нічого поганого, скоріше навпаки - прийняли у своїй країні, проте мене вже нудить від усього французького майже так само, як від російського. Бо я ніколи не мала бажання кудись їхати з України. І я не відчуваю себе тут "в безпеці" чи у якійсь "розвинутій країні з купою перспектив". Я відчуваю, що дарма витрачаю своє життя, наче у засланні чи великій в'язниці.
Кожного дня купа якихось необхідно-непотрібних справ, які ні на крок не наближають мене до моїх цілей та мрій, купа абсолютно чужих людей, які ніколи не стануть моїми друзями чи хоча б приятелями.
Єдине, що надає моєму існуванню зараз якийсь сенс - це озвучка, але навіть цим я не можу тут займатися стільки, скільки хочу, бо в мене навіть інтернету, бляха, нема, щоб качати файли та записуватися на дубляж під режисурою!!!
Мовчу вже про те, що аби досягти видатних успіхів в офіційному дубляжі, потрібно бути в Києві.
І я не можу звідси поїхати, бо маю допомагати мамі і молодшому брату, які без мене тут не впораються.
Не можу жити своє життя.
Звісно, зараз усім тяжко і є купа людей, що знаходяться у НАБАГАТО гіршому становищі, аніж я. Але, знаєте, думки про те, що комусь гірше - слабка мотивація, зате надійний аргумент почуватися ще й винною та невдячною.
Що краще: жити під обстрілами, чи існувати у безпеці?
Вибачте, крик душі.
Висновок:
Закиньте по 2 гривні на русоріз, щоб русні не стало, а Альона повернулася додому:
https://send.monobank.ua/jar/2JbpBYkhMv