Чи були ви колись в такій емоційній ямі, що все, що ви робили здавалось вам безглуздим і позбавленого сенсу?👀
Пам'ятаю як рік тому я була в такій реалії. Я все екстраполювала та не могла вилізти за зону свого тодішнього мислення. Хто б що не казав, не допомагає ні мотивація, ні поради, ні підтримка найближчих.
Рік - це ніби небагато, але достатньо для того, щоб прорефлексувати і подивись на все по-інакшому.
В якийсь момент цих духовних тортур тільки-но починає вимальовуватись "внутрішній стержень" про який всі так часто говорять. Коли одночасно звалюється все і не вистачає часу і ресурсу для вирішення всього і в цей же самий день хтось зіпсує настрій на роботі, після чого прийшовши додому ви зрозумієте, що забули купити води по дорозі додому, ви все ще не доволяєте собі впасти у дизмораль. Не дозволяєте, бо ви вже знаєте як ви почувались, коли перебували там. Ви починаєте розуміти, що набагато краще рухатись потроху, аніж не рухатись взагалі. В такому випадку ви завжди будете відчувати, що все, що ви робите точно має сенс.
Останнім часом в мене так багато планів і такий забитий графік, що мені доводиться час від часу зупинятись і тримати свій спокій у безпеці, не дозволяючи обставинам потурбувати його 😶🌫️
Вважайте це за вивільнення моїх думок , а може когось ці слова підштовхнуть до саморефлексії 👽