Ми всі використовуємо кліше, всі використовуємо тропи, того, що вже писалось. Бо загалом все придумали античні греки… навіть секс (с) Ірина Грабовська

Трошки бази від пані Ірини 💅👑 й зовсім трошки детальок презентації Часу тіней й Книжкової країни

Книжкова країна. Фух… Це було трохи шокуюче!
Я вперше потрапила на таку велику книжкову тусовку — і це було просто неймовірно. Масштаб, кількість подій, стільки видавництв і талановитих людей навколо… Фестиваль зібрав усіх в одній локації, і це реально захоплює! Звісно, одного дня — катастрофічно мало. Все пролетіло, як одна мить: тільки кліпнула — а день уже закінчився. Але! Що маємо у підсумку:

📚 Відвідала презентацію другої частини Емпатів Дискрет. Пан Метт — це просто скарб! Такий привітний, живий, розповідав стільки цікавого: і про серію, і про майбутні плани. Третя частина вже активно пишеться й, можливо, буде аж у двох томах! А ще плануються окремі книжки про деяких персонажів. І найголовніше — світ «емпатів» продовжить жити, бо автор не готовий із ним прощатися (і ми теж!). На презентації був аншлаг: люди сиділи навіть на підлозі, і не всі змогли потрапити всередину. Атмосфера — просто вогонь!

📚 Ще побувала на презентації збірки ромфентезі-новел Час тіней. Бігла туди насамперед заради оповідання моєї улюбленої Ірини Грабовської — я готова читати навіть її список покупок, чесно! І знаєте, відкрила для себе нових класних українських авторок — вже горю бажанням познайомитись ближче з їхньою творчістю.

📚 Я намагалася тримати себе в руках… і купила тільки чотири книжки (пишаюсь собою!), забрала своє передзамовлення Часу тіней, а ще трішки розжилася на закладинки й мерч. І окрема гордість — нарешті купила книжку неймовірної @frankiereading, про яку давно мріяла!

📚 І ще: було море находжених кроків, щирого сміху, випадкових і запланованих зустрічей, неймовірних емоцій і моментів, які залишаться зі мною надовго.

Я така щаслива бачити, як книжкова індустрія росте, міцніє, незважаючи на всі труднощі й обставини. І тепер дуже мрію потрапити на Книжковий Арсенал! Цього року плани не співпадають, але наступного — обов’язково. Уже чекаю з нетерпінням!

Поки за кількістю й красою цвітіння сакур Ві потроху перетворюється на Ужгород, я сама перетворююсь на тривожний періжечок — бо завтра їду на Книжкову країну!
Щоразу хвилююсь перед будь-якою поїздкою, хоч і не знаю точно, чого саме. Найбільше, звісно, нервує прогноз погоди. Але вірю — все буде добре!

План покупок накидала, але ділитись ним не буду — бо знаю себе: очі розбігатимуться, а моє переконання «не витратити всі гроші на книжки» буде танути з кожною секундою, проведеною на ВДНГ.
#ripгаманець

Єдине, що не викликає тривог — книга, яку беру з собою.
Новий флешмоб «сайленс рідінг клаб», який прокотився Віватами України, оминув наш Віват, тож ми з подружками організували свій:
Укрзалізниця Silent Reading Club
Бо читати в потязі — кайф. А читати в потязі ще й у компанії друзів — подвійний кайф!

Хто ж поїде зі мною?
Барабанний дріб…
«Дім на краю світу».
У автора в анамнезі пульцер і я взагалі не дивуюсь. Бо з перших сторінок видно: це написано з майстерністю. Я обожнюю стиль — епітети, порівняння, думки героїв — усе точне й на місці. Прочитала половину й вже сумую, що скоро фініш. Це мій безсумнівний топ за рік😊

До того ж — моя улюблена структура: кожен розділ — від імені іншого персонажа.
Більше за це я люблю тільки дві часові лінії.
Повний метч.
Детальніше напишу у відгуку — з цитатами, бо там просто любов.

Думаю, завтра точно з когось з вас зустріну, тому побачимось😉

Видавництво "Атена" видаватиме серію української класики — просто подивіться на ці маленькі шедеври!

Попри неймовірну кількість прекрасних видань, зокрема й творів Підмогильного, я досі не знаходила того ідеального, де вайб обкладинки збігався б із моїми відчуттями від тексту. І ось — нарешті воно.

Не передати словами, як я щаслива й як сильно чекаю на вихід, аби нарешті мати фізичний примірник цих двох улюблених історій.

Київ 💔😭
Зранку задонатали не збір любих Schmalgauzen разом з Повернись живим, трошки стало краще, запрошую доєднатись https://send.monobank.ua/jar/TRXeYn3GX?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAafIVXtsuPBWBW_FsSHC_R4l2RYWE1S3uKalrvElhDM9-ZK8OZJLyNSu6aU6Fg_aem_WYOS8AzXUgzi4Wf6i4_CBg

Дочитала другу частину “Все заради гри” — і о боги, стільки емоцій, що не знаю, як умістити їх у відгук!
Обов’язково спробую написати щось найближчими днями.

Спершу хотіла одразу хапатись за третю частину, але вирішила дати собі трохи паузи від Лисів. Тому беру до рук “Дім на краю світу”. Мала читати її в рамках книжкового клубу, але, здається, вже ні, — бо зустріч буде в суботу, а в суботу… я їду на Книжкову Країну!

Це мій перший книжковий фестиваль, і я водночас хвилююся й радію. Єдине, що трохи бентежить — прогноз погоди, бо він поки що не надто тішить. Але, як кажуть, поганої погоди не існує, коли поруч подружки й книжечки! Тож тримаюся оптимізму.

А ви що читаєте зараз?
Чи будете на Книжковій Країні?

цей допис мав бути вчора, але я погано почувалась й немала сил, тому ловіть зараз

Книжкові клуби — це любов 🫶
Навіть коли ти йдеш на обговорення книги, яку читала ще восени й вже майже нічого не пам’ятаєш 😅

Вчора була на зустрічі по діалогії Шваб: Пекельна пісня та Дует наш темний

Читала їх ще десь у вересні-жовтні. Не встигла перечитати — тож сиділа трошки мовчки, як мовиться, в режимі «я просто послухаю». Але все одно була неймовірно рада бути присутньою. Бо ця історія залишила після себе дуже тепле відчуття. І я пам’ятаю не сюжет, а саме як сильно вона мені сподобалась.

Взагалі, після Незримого життя Адді Лярю у мене до Шваб повний карт-бланш.
На черзі — Темніший колір магії, Тіні згущаються і Зловісний. Вони чекають на свої зоряні часи у мене на поличках

Попри те, що моя пам’ять була, як решето, атмосфера в клубі була неймовірна. Дуже домашня й щира.
І от що я подумала: книжкові клуби — це не лише про книги. Це про людей, обміни, нові погляди, іноді дуже неочікувані.
Це коли чуєш думку, з якою на 100% не згодна, але вона змушує побачити все під новим кутом.
Це про терпіння, відкритість і тепло

🎉 А ще я отримала чудовий подарунок!
Віка з @evansandbooks подарувала мені Палітурника на минувший день народження! І я просто неймовірно зтішилась, бо хотіла його вже давно, а купити все не доходили руки.
Тепер він зі мною — і я така щаслива. Дякую, Віко, ти просто 💕

І вишенька на торті — пасхальні прянички від моєї подружки 🐰
Ну як це їсти? Це ж мистецтво! Але впевнена, як тільки трохи вщухне пасхова лихоманка — я знайду в собі сили 😄

Записки Кирпатого Мефістофеля - Володимир Винниченко

жанр: психологічний/філосовський роман

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️/5


Однозначно книга, яка не старіє. Вона зачіпає ті струни в нашій душі, які ніколи не перестають боліти: про гідність, про вибір, про свободу і відповідальність. І, звісно, про те, чому ми не завжди живемо так, як хочемо.

Головний герой — Яків Михайлюк, успішний адвокат із Києва, якого називають «Кирпатим Мефістофелем». Харизматичний, цинічний, здатний маніпулювати людьми, як шахіст — фігурами. Його зваблює сам процес — не результат. Йому важливо «заплямувати» праведника, зіштовхнути когось із краю. А потім піти, не озираючись. Він не завершувач — він спокусник.

Але ця гра не приносить йому радості. За бравадою — порожнеча, за сарказмом — чорна туга. Наче він сам забув, що зробив, але відчуває: щось страшне. Це вже не просто «поганий хлопець» — це портрет людини, яка одного разу втратила себе і не змогла знайти назад.

Особисто мене вразило, наскільки багато сучасних тем автор втиснув у сторінки, написані понад сто років тому. Репродуктивні права, право на шлюб і розлучення, етичні дилеми в професії — усе це наче не з того часу. Але є ще щось важливіше — моральні вибори, з якими ми боремось досі. І те, як герой піднімає питання: а може, мораль — це вигадка, яку придумали сильні, щоб контролювати слабких?

Цей роман — не тільки дзеркало епохи. Це ще й тест Роршаха. Кожен бачить у ньому щось своє.
Мені, наприклад, найбільше боліла історія з Ганною Пилипівною — «Білою Шапочкою», єдиним чистим променем у житті Мефістофеля. І те, як він не зумів скористатися навіть нею. В якийсь момент у мені жила надія, що вона зможе примирити Якова з самим собою, показати йому його кращий бік. Але автор знову нагадує: єдина людина, яка може щось змінити у житті — це вона сама. А Михайлюк, попри всі духовні страждання, не готовий або не хоче змінюватися.

Це дуже чоловікоцентрична книжка, написана чоловіком про чоловіків, і жінкам там відводиться роль проблем, які потрібно вирішити. Місцями читати це було фізично боляче — хотілося відкласти книжку й просто подихати. Але кинути не хотілось: стиль автора, те, як він будує історію, розкриває персонажів, неймовірні описи Києва й згадки знайомих місць — усе це було чудово.

Але попри всю одіозність Михайлюка, в моєму особистому рейтингу редфлегів української літератури він усе ж таки програє Степану Радченку з «Міста» Підмогильного. Хоча не раз чула, що саме Михайлюкові віддають «золоту медаль» у цьому змаганні.

Це моя третя книга в челенджі прочитати 12 творів класичної української літератури за рік — який я сама собі вигадала — і це однозначно одне з найкращих рішень року. Я в захваті від краси української класики й усе більше й більше в неї закохуюсь.

#прочитане@redfox_books

Я, якщо що, жива. Майже. Мене закрутив концертно-пасхальний вир, і часу нема ні на журбу, ні на щось інше.

Апдейтів трохи є:

Я дочитала “Записки кирпатого Мефістофеля” — і це було топ. Найближчим часом буде відгук. Як і на “Він”. Хоча я ніяк не зберуся його написати, бо… ну що там писати, якщо це просто тепла ванна для душі, де по райдужних полях скачуть рожеві єдинороги, а ти читаєш і постійно хіхікаєш, розчулюєшся, й іноді ведеш з книжкою філософські діалоги типу:
«Нууу, алло, ти куди, все ж було нормально, ви ж пʼять хвилин тому цілувались…»

Мала би почати “Будинок на краю світу”, але випадково почула I Know Places Тейлор Свіфт — і це, без перебільшення, офіційний саундтрек Лисячої нори. Тепер нічого іншого читати не можу, крім другої частини “Все заради гри”.

Того всім смачної пасочки, любіть й слухайте українські гурти, особливо Schmalgauzen, бо вони того варті. А ну й по можливості не дуже плачте над відео звільненими з полону й дописам їх рідних, бо я вже наревілась

Анонс! Ми придбали права на видання Warbreaker Брендона Сандерсона! ❤️

Друзі, з радістю ділимося чудовою новиною — книжка вже в роботі!
Це буде перше українське видання одного з найяскравіших фентезі-романів сучасності — з магією кольорів, богами, які сумніваються в собі, та історією про вибір і волю.

🥰Обкладинку та ілюстрації — обіцяємо показати згодом, разом із тим, як виглядатиме видання загалом.

*Анотація та імена в цьому дописі — тимчасові. Все ще уточнюється і допрацьовується ближче до анонсу.

господи, аж сердечко почало швидше битись 😌 які гарні новини просто неймовірні

скорше всього, що це буде друга частина Гогвортського видання Гаррі Поттера. добре, що я збираю ілюстроване видання й мої гроші поки що в тиші й спокої, аж до 2026 року коли вийде наступна ілюстрована частина.

хоча це видання неймовірно прекрасне й іноді маю думку збирать ще й його 🥰

причина моїх вечірніх не читань💗
а ще в нас в дворі багатоповерхівки живе їжачок. Кориця була в афігі від таких сусідів. шкода, що пан Їжак відмовився фоткатись 🤎

📚 Частина друга книжкових подарунків на ДН

Міжзір’я — ну тут без коментарів: це ж Сандерсон. Я ніколи особливо не цікавилась космічною фантастикою... аж до появи цієї серії в українському перекладі.
Про що: підліткова космоопера з драйвовою героїнею, битвами у відкритому космосі й духом боротьби. А ще щиро вважаю, що цю серію має прочитати кожен підліток. Пан Сандерсон як батько на досвіді закладає сюди дуже важливі меседжі які варто почути в років так 14-15.

Дефіляда в Москві — альтернативна історія, де москвіти, скажімо так... отримали по заслугах і тепер мовчки сидять. Мені вже подобається. Хочу дві! І щоб у реальності так було 🙏
Про що: уявіть світ, де московитська імперія програла, а Україна — незалежна сила.

Залишок дня - після Клари й Сонце вирішила, що хочу зібрати всі книжки Ішігуро які є у нас. Бо стиль автора та його історії це щось неймовірне.
Про що: дворецький Стівенс відправляється у мандрівку Англією, але не тільки розкішні пейзажі розкриваються перед читачем, а ще й спогади головного героя повні невисловлених почуттів, відчаю та жалю.

Майстер корабля — перша паперова книга для мого мінічеленджу: 12 українських класиків за рік.
Про що: автобіографічний роман Юрія Яновського, написаний у стилістиці кінематографа. Про творчість, кохання, свободу — і про море, звісно.
P.S. Напевно збиратиму серію української класики від «Віват» — вона і гарна, і зручна. Хоча «Віхола» теж спокушає... хто зна, може будуть обидві

Мигладь — більше квір-історій богу квір-історій.
Про що: це історія дорослішання, прийняття себе й дослідження ідентичності. А ще цікаво, що про цю книжку дізнався увесь світ, коли BTS згадали її в одному зі своїх інтерв’ю.

Сповідь маски — ще одна квір-історія в колекцію. Чесно, я раніше нічого не чула ні про цю книжку, ні про автора — подруга, яка подарувала, була дуже здивована. Вважаю, що працюю над своєю репутацією у правильному напрямку.
Про що: класика японської літератури від Юкіо Місіми. Це інтимна, майже болісна сповідь юнака, який намагається зрозуміти себе й свою сексуальність у суспільстві, яке цього не приймає.

Хаос і Полум’я — книжка англійською. Здоров’я загиблим, звісно, бо це буде виклик. Хочеться таки прочитати повністю книгу англійською, бо кілька разів починала, та щоразу кидала на початку. Maybe this time ✊
Про що: Коли Дарлінг втрачає свою родину через жорстокий Дім Дракона, вона поклялася помститися. Однак зустріч із їхнім генералом Талоном відкриває перед нею смертельну гру, де межі між ворогом і союзником стираються, а пристрасті спалахують на тлі руйнування світу.

🔖 А ви що зараз читаєте? І яка з цих книг уже була у вас в руках?

Каст професорського складу серіалу по ГП. Наче офіційно й остаточно. Розчарована, але не здивована. В принципі, не планувала його дивитись, а зараз лише впевнилась у правильності свого рішення.

📚 Поки я все ще перебуваю в книжковому похміллі після неймовірного Піранезі, покажу вам, що мені подарували на день народження — і що буду читати найближчим часом.

Припини свої вигадки і За відсутності чоловіка — більше квір літератури богу квір-літератури! Я давно мріяла прочитати ці книги. Так, ці романи щемкі й болючі, але коли мене це зупиняло, коли справа доходить до квір історії кохання?
Про що: Припини свої вигадки — глибока історія про дорослішання, кохання й пошук себе, де магія переплітається з реальністю, а ідентичність — з внутрішнім болем.
Про що: За відсутності чоловіка — історія про перше кохання шістнадцятирічного хлопця до солдата під час Першої світової війни, що розгортається на тлі порожнього Парижа.

Голландський дім і Уявний друг — ще дві книжки, які я ледь не купила собі сама. Але щось підказало: «Зачекай». І от — через кілька годин вони виявляються в подарунковому пакунку від подруги. Меджик? Абсолютно.
Про що: Голландський дім — про сімейні зв’язки, образи й любов, що тримає крізь десятиліття. Сумна, красива, атмосферна історія про дім, що назавжди лишається з нами.
Про що: Уявний друг — психотрилер з елементами фантастики, де хлопчик, що пережив травму, заводить уявного друга… який виявляється чимось значно більшим (і страшнішим), ніж просто вигадкою.

Три любові — знайомство з автором, яке давно відкладалося. Ідеальний збіг: подарунок від подруги, яка веде книжковий клуб, а саме ця книга — наступна для обговорення. Уже в передчутті.
Про що: емоційна подорож жінки через три дуже різні історії кохання. Роман про вибір, біль втрат і шанс знайти себе знову.

Латунне місто — фентезі зі східним вайбом, якого мені так бракувало після Серед золи вуглина. Там історія не зачепила, але атмосфера була космос. Сподіваюсь, Латунне місто — саме те, чого шукала. Бо скільки можна хотіти фентезі в цьому сетінгу й не знаходити нічого ідеального?
Про що: магічний східний епос з джиннами, інтригами, політикою й надзвичайно деталізованим світом. Для тих, хто мріє про пустельні міста, таємниці й силу віри.

А ви читали щось із цього? Що радите почати першим? 👀

п.с. й так, це лише половина від тієї чудової гори книжок яка тепер у мене є. Друга частина буде незабаром

гспдбжм в мене немає слів звʼязних просто чистий захват

Я прочитала основну трилогію лише цього року й тільки завдяки своїй подрузі, за що вдячна їй неймовірно, але полюбила персонажів й історію всім серцем. Й мати продовження ще й в цьому році ще й таке гарне це просто щось неймовірне ❤️♨️👅😳🕺😆

did I finish this book or this book finished me? 😭🥰

це не 5/5, це безкінечність/5

в мене немає слів щоб описати мій захват цією книгою, але я все ж таки завтра спробую

Суми💔
Росія — країна-терорист і щодня це показує.
Щоразу здається, що неможливо ненавидіти більше. І щоразу вони доводять, що ненависть немає меж.

Тому конвертуємо свою лють і ненависть в донати на підтримку наших військових. Задонатьте на будь-які перевірені збори.
Залишу також посилання на збори, яким я довіряю.

На прилад нічного бачення

На антени і додаткове обладнання

Я прочитала половину Піранезі й не знаю як жить це життя.

Ця історія захопила мене повністю, я постійно думаю про головного героя, Однодумця й все що відбувається в книзі, уявляю Будинок, зали, статуї, їх велич, здається чую шум припливів, шелест крил мартинів та альбатросів. Книжка занурює читача у свій світ повністю, полонить душу й заставляє фантазію працювати на повну. Це дивовижно.

Я хочу дочитати цю книжку.
Я ніколи не хочу дочитувати цю книжку

п.с. пів ранку шастаю на пінтерест, шукаю візуалізації до книги й закохуюсь у неї ще більше💔

#читаю@redfox_books

почну показувати свої подаруночки на ДН не з книжок:

- в мене тепер є екслібрис. мій. чудовий. неймовірний. де є буквально все, що я люблю - книги, schmalgauzen й коти. я досі визжу/пищу коли згадую про нього, тому що хотіла його дуже давно і все відкладала покупку більше прокрастинації богу прокрастинації. але все склалось навіть краще, бо тепер він ще цінніший для мене так як подарунок від дорогої людини 🥺

- куточок з найкращою у світі трилогією Замок з кришталю поповнився атмосферною прикрасою й виглядає просто шикарно. а хто не знає до чого тут черепки, якщо в нас тут Замок з кришталю, то прочитайте й взнайте. бо ЗК треба всім, це щось неймовірне, прекрасне й унікальне

Вирішила долучитися до просування baby–каналів (і не тільки), тому ось мій особистий список:

Рими і книги
ланвелікс і сюжетний голод
book home ☕️❤️‍��
bookytsia✨
Astraverum: books that whisper ��✨
Ната в книжкових світах
Книжковий черв'ячок
booksjull
💕cosybookishcorner🦋
Книжкові мандрівки
книжкова коза

До цього списку увійшли канали, якими я особисто надихаюся та кайфую від прочитання🌟

*картинка для привернення уваги й щоб ви побачили які гарні хоч й трошки покалічені драррі тепер стоять у мене на столі*

Що по апдейтам?

📚 Я почала й закінчила читати Він Саріни Бовен й Елль Кеннеді. Це було вау. Обовʼязково напишу відгук

📚 Розпочала челендж «встигни за 24 години» бо завтра книжковий клуб по Щасливому місцю Емілі Генрі, а на даний момент у мене прочитано 0 сторінок

📚 Я все ще думаю чи показувати книжки які мені надарували на ДН кружочками чи зробити допис? І чи ділити на дві частини бо їх там багацько? Буду вдячна якщо напишете в коментарях свої побажання. Але обовʼязково поділюсь що там, бо то скарби

Як радіє новій книзі нормальна людина і як їй радіє книголюб👌🔥

от саме так все й відбувається, один в один 😂

🌸 Вирішила створити свій список книжкових baby-каналів (спеціально обирала ті, де до 100 підписників), які мені дуже подобаються:

book.machki
Endless Realms
Оленка серед книжок
other myth
Книжуля
bookytsia
pink leopard
пишу про тишу
сутінкова
Book Hell
booksjull
книжкова ескапістка
Ната в книжкових світах
POLYACHKA про книги

Давайте підтримаємо малечу підписками та репостами 🦋

Обов’язково діліться посиланнями на свої улюблені маленькі канали в коментарях 💕

я люблю маленькі канали, в них є свій вайб 💓✨
а ну й підтримуйте звичайно невиликі бложики підпискою, це капець як тішить їх власників 😌

У світі собак… будь котом!

Ні, ну ви бачите цю красу? Я не знала про книжку нічого, крім того, що хтось хвалив її англобуктоці. Але хіба може бути погана книжка з котом на обкладинці, такою анотацією й присвятою? Я дуже сподіваюсь що ні

Частина 2. Про персонажів, які б хотіла відмітити в цій частині

Каладін
Рана на моєму серці. Я обожнюю цього персонажа, не зважаючи на його депресивність і постійні сумніви у собі. І тому — як же сильно мені хочеться побити Сандерсона в цій частині.
Ми ВЧЕТВЕРТЕ! ВЧЕТВЕРТЕ, КАРЛ! отримуємо одне й те саме: Каладін сумнівається в собі, Каладін падає духом, у критичний момент збирається з силами, пересилює себе, проголошує нову клятву, перемагає ворогів. І, здавалося б, що тут такого?
Але проблема в тому, що ми маємо ілюзію розвитку персонажа. Бо в наступній книжці — доброго дня, здрастє — все починається знову. Кел не починає рости з нової сходинки, яку досяг у минулому, — ні, він відкочується назад, і цей невеселий день бабака починається знову.
Я дуже-дуже сподіваюся, що його «розмова» з Тієном нарешті стала фінальною крапкою в цьому нескінченному колі страждань — і в наступній частині ми отримаємо дійсний розвиток Каладіна, а не малюнок (ключа) його розвитку.

Шаллан
Рана на моєму сердечку №2. Я не знаю, я люблю цю персонажку — попри всі її плюси й мінуси, вона все одно моя улюблена дівчинка в цих ваших Космерах. І мені краялося серце за неї всю частину. Було дуже лячно, коли її розлади особистості погіршувалися, і були моменти, коли я надзвичайно за неї переживала. Я рада, що нам нарешті розкрили таємницю її минулого, й сподіваюся, що Шаллан справді почне зцілюватись.
Мені трошки сумно, що в цій книзі вона майже не взаємодіяла з Ясною. Як на мене, їх спільна сюжетка обірвалась досить різко. Але побачимо — це ще не кінець.

Навані
О боги, от хто крашня в цій книзі. Я дуже рада, як вона розкрилася — це було неймовірно. Вона завжди була ніби в тіні своїх чоловіків, а тут нам показують, що вона самостійно може все розрулити.
Хоч їх взаємодія з Рабоніель часто виносила мені мозок через кількість технічного лору, але загалом вона була неймовірно прекрасна. Мені шкода, як це все закінчилося — хоча логічно й передбачувано. Але епізоди їхньої взаємодії — назавжди в моєму серці. Я ж не одна їх навіть трошки зашипила, еге ж?

Дотепник
Я просто хочу ще раз написати, що Гойд — це найкращий чоловік Космеру. І не тільки Космеру.
Кожна його поява в будь-якій книжці — це просто щось на прекрасному. Розділ про дракона й собаку… боги, я так сміялась. Прочитала його вголос спочатку чоловіку, потім мамі. Ніхто з них не викупив усю ту прекрасну іронію в контексті Каладіна, але я досі трохи хіхікаю, коли згадую про це.

Тараванджіан
Боже, як я хотіла, щоб це був випадок «собаці собача смерть». Але ноу, звісно цього не сталось. Що, можливо, навіть передбачувано — але я до останнього не хотіла в це вірити. Звісно, він буде з нами. Звісно, він левелапнувся. Звісно, я ненавиджу його ще більше.

Моаш
Просто не говоріть зі мною ніколи, якщо ви хоч мілісекунду свого життя виправдовували цього сучого сина. У словнику на слові ненависть мають бути зображені мої почуття до цього персонажа.

Чи є в Хроніках Буресвітла мінуси? Так. Але, не зважаючи на все, я дуже люблю цю серію. І, звісно, чекаю Wind and Truth українською

#прочитане

Брендон Сандерсон - Ритм війни

⭐️⭐️⭐️⭐️/5

Частина 1. Про відчуття від книжки в цілому

Уууф, писати відгук на четверту частину серії — на четверту частину однієї з найзнаковіших епічних фентезі-серій сучасності, де всі відсилки, пасхалки й тонкощі світобудови я зрозуміла, дай боже, на п’ятдесят відсотків — це, звісно, дуже відчайдушно. Але: «Важить життя, а не смерть. Важить сила, а не слабкість. Важить шлях, а не прибуття». Тому — пігнали.

Перші три книжки були для мене неймовірною пригодою, де мені не було нудно на жодній з майже 4к сторінок у сумі. Взагалі, коли я беру історію написану Сандерсоном до рук, я впевнена, що мене чекає якась неймовірна подорож, і я завжди класно проведу час. Це буде щось неочікуване, місцями дивовижне, місцями дуже незрозуміле, часом — просте й мудре водночас, і однозначно — захопливе.
Чи сталось це при прочитанні Ритму війни? Давайте розберемося.

Книга починається з флешбеку Навані про день смерті Гавілара — і це, здається, вже четверта(?) перспектива, з якої ми бачимо цю подію. Мені дуже сподобалося, як по-різному, залежно від персонажа, відчувається ця сцена — і як ми зрештою отримуємо повну картинку з усіх ракурсів.
А от далі — сюрприз: з моменту минулої книги пройшов рік. Це перший таймскіп у ХБ, і я була дуже здивована. Друга відмінність, яка помічається десь після перших ста сторінок — значно повільніша динаміка. Дуже багато уваги приділяється персонажам, їхнім розмовам, діям, думкам — і з одного боку, це цікаво, бо я всім серцем по-своєму люблю кожного з них. Але це перша книжка ХБ, яку я б хотіла трохи скоротити. Через це «просідання» в динаміці книга відчувається філерною частиною перед фіналом. І так, це нормально для таких великих серій. Так, я впевнена, що пан Брендон дуже розважався, намагаючись розкрити свій світ якнайкраще. Але особисто я б віддала перевагу більшій динаміці, як у попередніх частинах.
Третій момент — це флешбеки.
По-перше, можу помилятися, але їх здавалося значно більше, ніж у минулих частинах.
По-друге, неважко було здогадатися, що там буде у Венлі з Ешонай, і, не маючи інтриги, важко було зробити ці сцени справді захопливими. Так, вони розкривають персонажку Венлі, так, вони дають нам ту прощальну сцену з Ешонай, на яку вона заслуговувала — але чи вартувала гра свічок? Напевно, кожен має дати відповідь на це питання сам.
Четверте. Сандерсон здався — і рушниця, яка висіла в кімнаті з перших частин, нарешті вистрілює. Маючи стільки вчених на борту книги, ми все-таки опиняємося в ситуації, коли нам жорстко навалюють купу наукових деталей світу. Як на мене, сказано багато дивних речей, а «пісня самої науки» звучала дуже псевдотехнічно. Тривалі сторінки пояснень того, як тони Рошару відповідають світлу уламків, фабріальна наука, матерія й антиматерія — мої знання тут критично малі, але мені здавалося, що пан Брендон якось намагався це обіграти. Було відчуття, що Сандерсон захопився фізикою настільки, що вирішив переказати декілька підручників, загорнувши все це у свою світобудову.
Я впевнена, що знайдуться люди, яким це все було цікаво читати — і, можливо, через це вони ще більше віддані Космеру, ніж я. Але я, чесно, не дуже намагалась зрозуміти, про що йдеться, і місцями просто пропускала сторінки через перевантаженість науковими й псевдонауковими термінами.

Тому я не можу сказати, що задоволена Ритмом війни на всі 100% — звідси й оцінка чотири. Це все ще на дві голови вище від дуже-дуже багатьох фентезі (і не тільки фентезі). Але чи стане Ритм війни моєю улюбленою частиною ХБ, чи хоча б увійде в топ-3? Однозначно — ні.

Якщо ви десь чули крик — не лякайтесь, то була я. Боже-боже, я не можу передати словами, наскільки я схвильована.

Неймовірно чекаю виходу цих двох книжок. Я почала читати ОРРС чисто по приколу, типу: «мммм, чергове ромфентезі. Вау, як цікаво й несподівано». Але книжка дуже припала до душі, я щиро полюбила цих персонажів і їхні пригоди, цей наївний світ рожевих поні, гарних суконь і солодких пундиків. І з одного боку — я неймовірно рада заключній частині, а з іншого — дуже сумно прощатися з цими персонажами.

Друга книжка — це повна темна конячка для мене. Але чекати з якимось нездоровим ажіотажем мене змушують дві речі: вона про вампірів, і цю книгу рекомендує пані Ірина Грабовська. А я майже на 100% впевнена, що людина, яка написала “Замок з кришталю”, херні не порадить.

Тому чекаю-чекаю і вже на низькому старті — бігти у Віват при першій нагоді. Бо з передзамовленнями Вівату в моєму житті покінчено. Останні два рази книги, які я передзамовляла, з’являлися в нашому Віваті на день-два раніше, ніж їх відправляли за передзамовленням. Тому — ні, дякую, куплю оффлайн.

P.S. Буде смішно, якщо цього разу передзамовлення таки відправлять раніше, ніж завезуть у книгарні.

#прочитане

Франк Тільє - Пазл

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️/5

Десь трохи більше місяця тому я прокинулася з думкою, що хочу почитати трилер. Це взагалі жанр, яким я зазвичай майже не цікавилася, а обізнаність і начитаність у ньому в мене — мінімальна. Я спитала в Threads і у своїх подружок з книжкового клубу, що можуть порадити. Порадили мені багато всього гарного, але одна моя подруга — краще, ніж ПриватБанк. Вона просто взяла і принесла мені «Пазл» Франка Тільє.

І, о боже, два дні я буквально жила сюжетом і героями. Читала при будь-якій нагоді, а коли не читала — думала про цю книжку й будувала теорії, що там може статись.
Це було нереально захопливо. Я навіть не знаю, що вам такого сказати про сюжет чи персонажів, щоб не проспойлерити — мабуть, нічого. Бо, судячи з анотації, де просто багато води про геніальність автора, видавництво зіштовхнулося з тією ж проблемою, що й я зараз.
Сюжет дуже динамічний. Є ненадійний оповідач, і загалом у процесі читання ти не довіряєш абсолютно нікому. Дуже багато великодок і відсилань до «Божественної комедії». Автор грається з читачем: підкидає інформацію, на основі якої можна будувати теорії, але потім з легкістю все руйнує — так, як хвиля змиває малюнок на піску.
Мені неймовірно сподобалося, що без жодних скрімерів чи описів жахів автору вдалося створити по-справжньому моторошну атмосферу. Зізнаюся: вночі було трохи лячно йти до вбиральні. Хоча, чесно кажучи, мене налякати — багато розуму не треба.

Але я дуже пишаюся собою: один з головних сюжетних твістів я все ж таки вгадала. Це було неймовірне відчуття — коли карти нарешті розкрилися і одну з моїх теорій підтвердили.

З мінусів цієї книжки — окрім того, що ви взагалі нічого не зможете робити, доки її не дочитаєте — можу відзначити невеличке просідання темпу ближче до початку розкриття всіх таємниць. Пан Тільє дещо повторював уже знайомі події, і це виглядало трохи meh.

Книжка однозначно увійде до мого списку улюблених, і, звичайно, я щиро раджу її до прочитання.

+2 книжечки фактично можна сказати що за сьогодні.

Він Саріни Бовен та Елль Кеннеді. Моє передзамовленя з РМ, яке мало бути в мене, ще в середині березня, але вихід книги декілька разів переносили. Я людина проста: бачу роман з квір лінією - купую роман з квір лінією. Здається тут все досить стандартно: криза орієнтації, перше кохання й все це на фоні спортивного протистояння команд в яких грають герої. Звучить ідеально, сподіваюсь виконано також добре.

Дім на краю світу Майкла Кенніґема. Книжку буду читати в рамках книжкового клубу на який є велика ймовірність, що я не попаду так як поїду на Книжкову країну на деньочок. Але Дім я хотіла прочитати ще до того тому купила, планую читати у квітні, а там як карта ляже. Я так розумію в романі буде присутній любовний трикутник й також квір лінія.

Рахуючи, що зараз читаю Лисячу нору, планую прочитати Благословіння небесного урядника й ось ще Дім на краю світу, то цікавий виходить квітень, але мене все влаштовує.

вам це треба. це дуже всім треба. пані Ірина не тільки пише неймовірні книжки, а ще й неймовірне сонечко, слухати яку - це завжди окремий вид задоволення🙂‍↕️

Середньостатистичний подкаст #6 із Іриною Грабовською вийде
📅сьогодні, 4 квітня о 18:00

✍🏻Про епічне фентезі меча і магії, захоплення столітньою війною, як дописати трилогію, проблеми історичного фентезі, ЛГБТ літературу в Україні та створення читачами фандому, а також про супротив Донбасу в 2014 році, місцевий діалект і хто саме має писати про Донбас - все це у випуску.

Переходьте за посиланням, тисніть на дзвіночок, щоб не пропустити:

https://youtu.be/bdY_2AMGyEk?si=0PYJypS86aTw-QQl

Також не забувайте про вподобайки наперед та коментар наскільки чекаєте випуск❤️

О шостій я вам ще напам'ятаюсь!

Якщо ви любите європейське кіно й Кілліана Мерфі, то обов’язково сходіть на «Такі дрібниці», що зараз у прокаті. Це чудово знята, зворушлива історія про те, що, можливо, одна людина не може врятувати весь світ, але вона здатна допомогти тому, хто найбільше цього потребує. Фільм показує, як один добрий вчинок може залишитися в серці на все життя й дати свої плоди навіть через багато років. Це була збалансована, прониклива історія з чудовою акторською грою, а також із характерною для європейського кіно меланхолійністю та неспішністю. Я велика шанувальниця Кілліана Мерфі, і він знову зачарував мене своїм талантом.

Фільм заснований на однойменній книзі, яка, у свою чергу, спирається на реальні історичні події, пов’язані з притулками Магдалини, або, як їх ще називали, пральнями Магдалини. Це були закриті католицькі заклади, що діяли в Ірландії з XIX століття аж до 1996 року. Вони позиціонувалися як місця перевиховання для «занепалих жінок», але насправді були справжніми в’язницями, де утримували навіть тих, хто не скоїв жодного злочину. Спочатку туди потрапляли переважно повії, проте згодом будь-яка жінка могла стати жертвою цієї системи — зокрема ті, кого вважали надто незалежними, сироти, дівчата, які завагітніли поза шлюбом, або навіть жертви зґвалтувань. Жінок змушували безоплатно працювати в пральнях, піддавали фізичному та психологічному насильству, а матерів розлучали з їхніми дітьми, віддаючи немовлят на нелегальне всиновлення. В 1993 році на території одного з таких притулків у Дубліні було знайдено 155 безіменних могил, що стало першим масштабним викриттям цих жахливих установ. Лише у 2013 році уряд Ірландії офіційно визнав свою відповідальність за діяльність цих закладів і вибачився перед жертвами. Ця історія вкотре нагадує, як систематично порушувалися права жінок.

І я знайшла інформацію, що ВСЛ купили права на переклад цієї книги, тому, коли вона вийде, обов’язково її придбаю й прочитаю. Дуже хочеться дізнатися більш розширену версію цієї історії.

#дивлюсь

І поки відгук на Ритм війни настоюється у мене в нотатках, я прочитала близько половини Лисячої нори. Що вам сказати? Якщо не ставити жодних питань цій історії, то вона досить захоплива. Ми маємо вигаданий спорт і команду аутсайдерів у всіх сенсах: більшість її членів мають темне, а деякі — навіть кримінальне минуле, та й сама команда не те щоб має великі успіхи на полі.

Головний герой — Ніл — дуже травмований і має найбільше скелетів у шафі з-поміж усіх. І, звичайно, цього котика хочеться обійняти й плакати.

У мене дивні відчуття від цієї історії. Вона виглядає як така, що мала б мені сподобатися, але чомусь поки що ні. Можливо, ера підліткових романів таки закінчилася в моєму житті, бо Емпатів я читала плюс-мінус із таким самим відчуттям, а загальні вайби між ними мені дуже схожі. Я майже впевнена, що авторка Емпатів як мінімум читала Все заради гри.

Я дуже стараюся не робити поспішних висновків про цю історію, тому що вона поки що й по факту не почалася. Нас тільки знайомили з персонажами та їхнім бекграундом. Сподіваюся, що в кінці отримаю помірне захоплення й бажання почитати наступну частину, але поживемо — побачимо.

Одне скажу точно: який же кайф читати щось манюньке після Сандерсона!

#читаю

ВИ ЦЕ БАЧИЛИ??
Не, ви точно це бачили, але побачте ще раз, бо я дуже нот окей від цих новин 🙂‍↕️🙂‍↕️

20.11.2026

ще одна прочина дожити до 2026 крім третьої частини Дюни - ✅✅✅

Підсумки березня🌱

✅прочитано - 6 книг

📊середня оцінка місяця - 4,2

📚прочитано від початку року - 28 книг


Березень залишив по собі дивні відчуття. Книг вийшло не багато, з яскравого, що дійсно зачепило без усіляких «але» лише збірка Екзюпері.

Звичайно, якби не Ритм війни, то прочитаного було набагато більше. Можливо тому, що четверті хроніки не були такою яскравою пригодою як зазвичай бувають я і маю цей легкий присмак розчарування, бо витрачено стільки часу на книгу, а задоволення отримано набагато менше. Але детальніше розповім у відгуку на Ритм війни який збираюсь написати ввечері.

Найбільше розчарування березня це звичайно той факт, що я не прочитала жодної книжки з української класики. Сто відсотків буду брати дві у квітні чи травні, бо дуже хочеться прочитати за рік 12 українських класичний творів як і планувала.

Але нічого, попереду квітень, нові книжкові плани й захопливі історії

п.с. коли вже писала цей допис зрозуміла, що в березні дочитала Діти вогненного часу яку почала в лютому, але так як не дочитала то в підсумки не вносила, упс


#підсумки_місяця