Порушую тишу, зумовлену роботою, для приємного мені допису: рівно три роки тому на цьому каналі вийшов перший допис! 😵

Визнаю, останній рік я геть не зразкова блоґерка зі своїми численними періодами мовчання, але я дуже вдячна всім, хто й досі не проти рушати зі мною у різноманітні фантастичні мандрівки!

Ось-ось на носі завершення мого другого перекладацького проєкту, тож можна сміливо заявляти, що грибним спорам вдалося розвіятися й за межі цього каналу. А цього всього, звичайно ж, не сталося без вашої уваги до моїх досліджень 🙌

Дякую кожному й кожній, хто читає, коментує і ставить реакції! Привітайте мене донатом на перевірений збір (у Роршаха, наприклад) й очікуйте мого повернення з ще більшою кількістю цікавинок про авторів улюблених жанрів!

Сьогодні Суми. Ще один ракетний удар. Ще одне нагадування, що війна триває, і вона поруч.

Дуже шкода людей, які загинули чи втратили близьких. Співчуття кожному, хто переживає ці події в реальності, а не в новинах.

👉 Якщо маєте змогу — підтримайте наш збір:
https://send.monobank.ua/jar/s3FkUK2zx

Також споміжний збір у @matsuga_reads:
https://t.me/matsuga_reads/2752

Допомога зараз — це спосіб не бути осторонь.

�� У нещодавньому дописі про цикл оповідань Генрі Каттнера про професора Ґеллегера я згадувала кількох цікавих персонажів звідти: маленьких лібблів, які зовнішньо нагадують заледве не іграшкових зайченят із чарівними рожевими носиками, що також полюбляють їсти печивко й запивати його молочком. Ліббли прибули на Землю з Марса через експеримент Ґеллегера з машиною часу, який привів їх до нас із майбутнього. Та попри свій чарівний вигляд, ліббли далеко не такі невинні, як може здатися на перший погляд: уже з першої взаємодії з нашим головним героєм вони сміливо заявляють, що цей світ належить їм. А якщо, з якихось причин, цього ще не трапилося, вони вже прочитали достатньо книжок, аби знати, як його завоювати.

На підґрунті цього Каттнер вибудовує низку комічних ситуацій: на словах ліббли абсолютно безжальні, однак, коли один з них випадково розливає склянку молока, то плаче, а інший давиться шматком печива, коли оголошує свою кровожерливу промову.

🐇 Працюючи над перекладом цього оповіданням, ці малі іншопланетні «кроленята» нагадали мені про іншого схожого прибульця з оповідань колеги та подруги Каттнера, Лі Брекетт.

В її історії під назвою Tweener змальована нею істота не має людських рис, на відмінну від балакучих і кмітливих лібблів. Це також подібна до кролика істота з дивного кольору хутром і вухами химерної форми, якого зі своєї експедиції на Марс дядько привозить своїм малим племінникам, аби той став їхнім домашнім улюбленцем. Це — представник колись домінантної форми життя на Марсі, якого через відсутність ґрунтовної класифікації називають tweener, адже він нагадує як кролика, так і бабака, мавпу чи ж білку.

👽 Діти називають істоту Джоном Картером і на деякий час дійсно сприймають її як кумедного домашнього улюбленця, однак зовсім скоро голова їхньої родини починає відчувати дивні симптоми: його мучать страшні головні болі й не дають спокою дивні сни про Марс. А тим часом його діти починають ставитися до Джона з якоюсь непритаманною їм шанобливістю. Чи є причиною всім цим пошестям маленьке чарівне створіння, яке, на перший погляд, не здатне нікому нашкодити? Цілком можливо…

Тут у нас, між іншим, доволі «брекеттська» гілка розвитку сюжету: письменниця має фактично аналогічну (правда значно більш криваву) історію про прибулицю, яку з її рідного дому насильницьки забирають жити на Землю.

🤷‍♀️ Саме тому важко сказати, чи посилалась Брекетт на лібблів як на джерело свого натхнення, але, на мою думку, це дуже цікава паралель, хоч я й певна, що у фантастиці є й значно більше маленьких і пухнастик створіннячок, які геть не такі хороші, як може здаватися на перший погляд!

До речі, Tweener також має адаптацію у вигляді коміксу. От, яким його зобразив Джон П’єрард:

Донатьте раз

Донатьте два

Донатьте три

Попри сотні прочитаних книжок, до сліз мене розчулило буквально дві-три. І, цілком неочікувано, до цього переліку ввійшов ще й цей комікс ��

📍Уже з назви «Низка смертей Лейли Старр» натякає, тему чого ж вона буде осмислювати. Мене легко розчулити філософськими міркуваннями про життя та смерть, а тут, на додачу, ще й надзвичайно красива й колоритна обгортка, яка майстерно цей ефект помножила.

Сюжет такий: одного дня аватару Смерті заявляють, що з її роботою покінчено. На Землі народився хлопчик, якому судилося винайти безсмертя. Так вона й опиняється доживати віку в тілі дівчини-підлітки Лейли Старр. Лейла-Смерть, однак, геть не збирається миритися з таким положенням справ, а дізнавшись, що потенційний творець безсмертя вже топче ряст, починає виношувати в собі намір убити його, аби знову повернутися до роботи. Та зненацька Лейла виявляє, що в ній з кожним днем стає все менше й менше від тієї безжалісної Смерті, якою вона колись була…

🤌 Розкішно. В усіх сенсах: від соковитих й експресивних фреймів і до самого сторітелінґу, побудованого у формі циклічних «низок смертей» головної героїні, які цікавими байками підводять нас до простих і загальнолюдських істин, що все одно невтомно вражають і розчулюють.

Кілька «сюжетних» рішень, а саме монолог цигарки й розмова зі старим храмом навіть відіслали мені до старого-доброго Лорда Дансейні.

👉 З одного боку, це надзвичайно проста історія, яку не можливо не прожити й не зрозуміти. З іншого, це дуже комплексна оповідка, в якій ніхто не знайде однакового сенсу, — ось так майстерно люди, що працювали над коміксом, зачіпають численні струни душі, що для кожного ця історія заграє по-різному.

Для мене ж це була надзвичайно людяна казка про дружбу, циклічність життя та його красу, гуманізм, біль і неминучість втрати.

Навіть якщо ви маєте упередження щодо коміксів — хай там що спробуйте цю історію. Вона красива як «зовнішньо», так і «внутрішньо»,— обіцяю, що з нею ви проведете прекрасну годинку-другу, а емоційно вона вас струсоне не згірше за великий й важкий філософський текст.

🌟 Історії я без зайвих роздумів ставлю 5/5, бо загорнула я її зі сльозами на очах і думкою, що обов’язково перечитаю
за кілька років.

І подякою, що такі видання взагалі існують.

А цей прекрасний комікс я, між іншим, читала у не менш прекрасній компанії:

🤓 UAGEEK
🍻 Таверна «У Часового Дворфа»
👨‍🎨 Мальопосум
🌧 Мовний дощ
🤬 #безцензури
🆘 Роршах врятує нас
🟥 Червоногарячий Z'Gok
🙅‍♂️ КОНТРОВЕРЗА❌
�� Попайка Кейна