Друзі, закриваю банку, дуже вам всім вдячна за підтримку! Якщо ваші друзі-знайомі теж збирають на допомогу, кидайте лінки в коментарі, я поширю збори.

Дуже дякую всім хто пише слова підтримки і поповнює банку! Це дуже важливо для мене і моєї родини.

Підкажіть, може у вас також є знайомі, що здають двокімнатну квартиру в районі станцій метро Святошин чи Житомирська до 8 тисяч? Розумію, що запит мало не смішний, але раптом.

Ми знайшли тимчасове житло, однак колись треба буде повернутися до оренди.

Такі от справи цього ранку. Завали поки розбирають, всі речі лишилися там. Щастя, що мої рідні живі і здорові, втім треба шукати нове житло, базові речі, електроніку.
Якщо маєте змогу допомогти, будь ласка, закиньте на банку.

З темного кутка на мене уважно дивиться пані піарниця, тож додатково несу афішу своєї події на Книжковій країні!
Приходьте слухати, як це нелегко — добити дебютний роман, знайти видавця і що ж там буде після підписання договору. Ну і пофоткатися теж приходьте, книжку підписати, привітатися і таке інше. Я буду на книжковій країні зі п'ятниці по неділю, але отут ви точно-точно мене зловите в певний час!

Пітчинги і своєчасність

Побачила вчора рекламу, що КСД на книжковій країні буде слухати пітчинги. Тепер не можу викинути цей факт зі своєї голови, бо у мене майже готовий рукопис і пітчинг — це чудовий спосіб якось покричати про нього світу.

Але треба писати синопсис. І можливо виступати перед людьми. Я уявлення не маю, що наговорити за 20 хвилин, бо щоб розказати все — цього замало, скорочено — забагато.

А ще ж може бути, що КСД не зацікавлене у серійному фентезі наразі і я просто заповню форму, а на пітчинг не попаду.

Для мене синопсис — це найболючіша частина роботи, я вб'ю на нього час, якого на робочому тижні і так бракує, якщо пролечу, буде просто образливо, якщо не пролечу, буде страшно...

Коротше, блін, викотили б рекламу цього заходу на пару днів раніше, мені особисто було б спокійніше готуватися!

З авторського слова в кінці, я зрозуміла, що матеріалом для створення історії стала несправедливість поліції по відношенню до темношкірих жителів США. І я розумію, що це абсолютно інакший конфлікт, аніж наша війна з кацапами, але сама історія Ор'їші, винищення магів та магії відгукнулася мені саме тут. Навіть якщо надалі Зейлі зрозуміє наскільки нелогічними були її почуття до принца, це навряд змусить мене повернутися до цієї історії.

Письменницький інсайд: Якщо книга мені не заходить лише по певних пунктах, в мені прокидається бажання написати щось схоже, але так щоб сподобалося МЕНІ. Або ж історія того, як я годину не могла заснути, деталізуючи ідею на роман зі схожою темою, але без лав-хейт любовної лінії.

Діти кістки і крові, і як український бекграунд заважав мені сприймати любовну лінію

Відгук буде емоційний, зі спойлерами, тож вмощуйтеся зручніше і пристібайте паски безпеки.

Дисклаймер: усе, що відбувається в межах перших 100 сторінок, я не ховаю під спойлер.

Познайомитися із серією "Спадок Ор'їші" я вирішила спонтано, і чесно кажучи дуже багато від неї очівувала. По-перше, це фентезі з африканським сеттінгом, по-друге, зачіпає тему геноциду, по-третє, просто красива обкладинка.

І вступ мене не підвів. Перші сто сторінок зайшли як в суху землю. Мені сподобалися:
✅стиль авторки;
✅великі коти з рогами і місцевий одяг;
✅розлючена головна героїня Зейлі, чию матір жорстоко стратили, як і інших чаклунів кілька років тому, а тепер її та інших віщунів (дітей чаклунів, що гіпотетично здібні до магії, але не мають її) утискають лише за колір їхнього волосся;
✅її конфлікт з братом;
✅старт сюжетної лінії принцеси Амарі;
✅фокал принца Інана, який надалі буде ганятися за Зейлі, її братом та Амарі мало не по всій країні.

А от після ста сторінок, я зрозуміла, що змушую себе повертатися до книги і читати більше десяти сторінок за раз. І штука не в тому, що сюжет почав буксувати, як раз сюжет в цій книзі може і не на висоті, але написаний чітко за інструкцією: злети, падіння, конфлікти, вбивства, страждання в майже рівній пропорції. Майже. Бо ниють герої все ж забагато.

Є три точки зору:

☝️Зейлі-віщунка, що має повернути своєму народу магію.
✌️Амарі-принцеса, яка не погоджується з політикою батька (він вчинив геноцид магів).
🤟Принц Інан, якому доручено спіймати Амарі і річ, яку вона вкрала з замку.

У кожного з цих трьох персонажів є внутрішній конфлікт:

👉 Зейлі не вірить, що впорається з покладеною на неї відповідальністю.
👉 Амарі страждає через власну слабкість і провину поколінь на фоні нових супутників.
👉 Інан бореться з раптово пробудженою у собі магією, якої у нього бути не мало б, і винить в цьому Зейлі.

Гарні конфлікти. Про які вам нагадуватимуть у КОЖНОМУ РОЗДІЛІ. Я серйозно, принаймні сторінка на розділ — це внутрішні діалоги героїв.

Розподіл на точки зору мені до речі теж не завжди був зрозумілий, бо та ж Амарі і Зейлі подорожують разом, бачать одні і ті самі речі, і часто реагують схожим чином. Чесно кажучи, під час читання, я часто забувала чию саме точку зору зараз читаю, бо хоч в словах інших персонажів і проговорювалося, що Амарі надто аристокартична, але в її мовленні чи діях я особливо цього не помітила.

Але найбільше мені підгоріло з романтичних ліній. У нас є принц і принцеса, віщунка та її брат. І так, у них всіх романтика. Тільки якщо у брата і принцеси все більш-менш логічно складається, то коли у Зейлі виникають якісь думки на принца — це для мене виглядало вкрай дивно.

Коли брат кричить на Зейлі, що принц як би знищив їхнє село і намагався її саму вбити буквально УЧОРА, я дуже на його стороні. Серйозно, дівчинко, отямся!

Певно тут говорить мій український бекграунд, бо ну не можу я нормально сприймати, просто не можу, особливо коли доходить до сексу. Так, він є, хоч і без графічного опису і не те щоб в реальному світі.

Попри це, на рівні розкриття персонажів і сюжетів, це потужний янг-едалт, достатньо чорний: зі смертями, катуваннями, зрадами і стражданнями. Плоттвісти дійсно цікаві. Коли в принца пробудилася магія, я аж потирала долоньки, розуміючи який потенціал тут ховається, і авторка дійсно використала його на повну.

Але в кінці, коли Амарі, а тоді Зейлі буквально за пару абзаців переконали абсолютно не зацікавлені групи населення їм допомагати, я прямо відчула магію авторського втручання. Для порівняння, з першою групою, яка взялася їм допомагати, команда героїв буквально повоювала.

Хай там як, останній поворот сюжету навіть на мить змусив мене задуматися про покупку наступної книги, але прочитавши анотацію до неї, я відмовилася від цієї думки.

Тижневий звіт

Рубрика, в якій ставлю собі творчі задачі на тиждень і намагаюся їх виконувати.

З 14.04 до 20.04 я продовжувала вносити правки та вичитувати перший том Таємниць Евенгері і якісно виконала план.

✅ Дев'ятий розділ вичитаний
✅ Десятий розділ вичитаний
✅ Одинадцятий розділ вичитаний
І я навіть почала роботу з дванадцятим

Мене радує, як виглядає борд з правками. Лишилося три дрібні і уніфікаційні по тексту. І хоч до травня я очевидно не встигну, але певно закінчу в перший травневий тиждень, що мене теж цілком влаштовує.

В планах на наступний тиждень:

⏺️ підкоригувати мініатюру до збірки Virtus Femina
⏺️ вичитати дванадцятий розділ повністю
⏺️ по максимуму вичитати тринадцятий розділ

І все це — до п'ятниці, бо з п'ятниці починається мій особистий променад по Книжковій країні і я буду однозначно не в стані на роботу з текстом в ті дні. Втім, навіть з урахуванням монструозних розмірів тринадцятого розділу, я маю встигнути.

Зводжу зараз кількість людей у магічній сутичці шестеро на п'ятьох і почуваюся якось так. З одного боку там і має все відчуватися, як вміст блендера, а з іншого мені, як авторці, варто ще переконатися, що я нікого не забула.

І це ще не найважча бійка. Далі будо один проти сімох Т_Т

Дві чернетки світобудови🐺

В інсті підписалася на одну англомовну блогерку, яка робить письменницький контент, в тому числі, має пости про світобудову. Серед них, є ті, що накидують питань для деталізації світу, зокрема фантастичного чи фентезійного.

І кожного разу, коли я дивлюся в ці списки питань, в мені борються два вовки: один виє, що так, це ж додає правдоподібності і цікавості світу! а другий виє, що стільки деталей нахрін не здалися сюжету.

Не перемагає жоден, бо в роботі з власними світами, я випускаю їх на волю по черзі. Перший вовк має право голосу на етапі першої чернетки, коли я в принципі дозволяю собі в тексті все.

👀Кумедні ситуації які не пасують персонажу? Давай, потім виріжемо, якщо все погано.
🥙Детальний опис місцевої кухні, який випливе один раз і буде забутий назавжди? Так-так і ще раз так!
✨Химерна і складна магічна система, що зав'язана на три джерела? Коли чернетка буде готова і я матиму повну картину, то спрощу все до необхідного рівня.

Другий вовк весь цей час гарчить і ненавидить першого, але варто підпустити його до роботи, він мурчить від задоволення. Бо йому теж цікаво працювати з елементами світу, а якщо вони ще й міцно зв'язані на сюжет...

Люблю обох своїх вовків, але тримаю їх в окремих секторах мозку.

Додала в календар цікаві події на Книжковій країні і очевидно мені треба швидко навчитися клонувати себе, щоб відвідати всі.

До речі, цього фестивалю буде подія за моєї участі! В неділю о 16 разом з іншими авторками Віхоли, балакатимемо про шлях дебютної книжки. Приходьте в 1 павільон, 1 залу послухати.

Коли книжка не затягує?

Читаю зараз "Діти кістки і крові" і наче все ок з історією, кожен поворот сюжету на своєму місці, мотивація героїв зрозуміла, а світ цілком собі прикольний, але... Не затягує.

Чесно кажучи, вечорами я серйозно зважую чи хочу я прочитати ще один розділ чи все ж запустити Хорайзен і завалити чергового сталкера.

Трошки аналізу і мої припущення, чому ж не заходить:

1) Персонажі забагато ниють. З трьох фокалів — це вже перебір. Більше дій, будь ласка, менше самокопань.
2) Вони ниють на один і той же внутрішній конфлікт, який ніби і прогресує, але капець повільно.
3) Рівень ризиків від початку такий високий, що ескалювати його далі особливо не виходить.
4) Історія не дає перерв від пригод, жене героїв в одному темпі і не дає чергувань зовнішніх конфліктів чи простих перерв від них.

В результаті я приблизно розумію, що може бути дві кінцівки: умовно герої або завершать квест, або провалять. І через відсутність якихось непередбачених поворотів за 300 сторінок з 480ти, я щось сумніваюся, що в кінці відбудеться якась несподіванка.

Сумно, я очікувала від цієї серії трошки більшого. Втім і багато чого хорошого розказати можу, обов'язково зроблю це в окремому відгуку.

Здається, я колись вже проводила таке опитування, але у мене черговий загон на тему розміру розлів поточного рукопису, тож тема знову піднімається.

Давайте поговоримо про імена персонажів

Кілька разів вже зустрічала тезу про те, що читачі не запам'ятовують імена персонажів. З одного боку я і сама не читаю немилозвучні імена довжиною понад 2-3 склади, а з іншого у мене не було такого, щоб я забувала імена важливих для сюжету персонажів.

Звідси питання: які імена забуваються насправді? Надто довгі? Незнайомі? Ті, які спливли один раз на початку і вдруге в кінці? Ті, що не мають прив'язки до інших ознак персонажа?

Поділіться читацьким досвідом, будь ласка, постраюся врахувати в наступних рукописах.

Важкий день.
Суми ❤️‍🩹

Давайте підтримаємо актуальні збори.
▪️ Враження UA
▪️ Мацуґа, що читати?
▪️ Збір від книжкових каналів

Тижневий звіт

Рубрика, в якій ставлю собі творчі задачі на тиждень і намагаюся їх виконувати.

З 07.04 до 13.04 я продовжувала вносити правки та вичитувати перший том Таємниць Евенгері, і також трохи відволіклася на конкурс і збірку, в які вписалася минулого тижня. Вийшло там собі, без перевиконань цього разу.

1) Я мала скласти конкретний план того, що писатиму в збірку Virtus Femina і зафіксувати це в організаторів, але натомість зробила одразу першу чернетку, перескочивши етап планування, бо не йшов. Зробила, але не те, що планувалося, тому часткове виконання ✔️
2) Мала додумати сюжет на конкурс по УМА, бо маю бомбезну зав'язку, але хз як закінчити і проробити персонажів для цієї оповідки по УМА. Я проробила і продумала, а в результаті відмовилася від цієї ідеї, бо вона не влазила в конкурсний об'єм. Часткове виконання ✔️
3) А от по Таємницям Евенгері все виконано за планом, сьомий і восьмий розділи готові, дев'ятий в роботі ✅

На наступни тиждень хочу зробити ривок у вичитці Таємниць Евенгері в проробити повністю дев'ятий, десятий та одинадцятий розділи, а також вичитати чернетку мініатюри до збірки.

В моїх планах закінчити редактуру Таємниць Евенгері до кінця квітня, але попереду розділи, де треба внести найбільше змін і найоб'ємніший розділ за весь роман. Це буде той ще особистий виклик, та сподіваюся все ж не вибитися з графіку.

Сіла сьогодні після чималої перерви писати коротку форму. Таке дивне відчуття від того, що можна сісти і за години дві закрити повністю етап першої чернетки🙈
1755 слів за підхід. Було важкенько, але я скоріш задоволена результатом, аніж ні.

1. Персонажі на початку. Як я згадала раніше, емоційний стан Персі і Зейлі доволі близький — вони розлючені, емоційно нестабільні підлітки. Згадуючи інші підліткові серії, схоже персонажі подаються у Страуда, Голі Блек і Пулмана. Перші ніж ви закинете мені, що це нормальний стан для підлітків, Гаррі Поттер, Ярві і Офелія з вами не погодяться.

2. Старт сюжету. Бійка в першому ж розділі. Кіношний спосіб зачепити увагу і він працює як на дітей, так і на дорослих. Смерть у третьому розділі — підтримання уваги читачів, драма, сльози, все як ми любимо.

3. Конфлікт зі старшими. Персі важко знайти спільну мову з викладачами в школах і таборі, Зейлі — з братом. Попри це в обох є ментори похилого віку — Хірон і мама Аґба. Це мало не обов'язкова сюжетна гілка для підліткової літератури незалежно від вікового розподілу, тож нічого дивного, що і тут присутнє.

У підсумку хочу нагадати, що цей аналіз не є статистичним чи вичерпним, це просто ряд моїх спостережень під час читання, організованих в одну тему. Є чимало книг, що зовсім інакше показують літературу для підлітків чи янг-едалт. Втім, мені здалося, що саме на цих двох книгах можна наочно показати різницю.

Момент закінчення рукопису

Вчора закінчила редактуру 7 розділу з 15ти і вже розумію, що сильно вибилася з темпу, бо дуже багато перероблювала у 7 розділі, в тому числі поза списком правок. Але в процесі, згадала цікаве питання, яке ставили мені як авторці: в яку мить ви вирішили, що рукопис готовий?

Це реально цікаве питання, бо ну, я думала, що він готовий в грудні, а тоді передумала після коментарів рідерів. Я думала, що він буде готовий, коли я внесу правки і вичитаю його вголос, але от я переписую один з діалогів десь всьоме? Він вже не має жодного спільного рядка з тим, що я написала в грудні 2022го. Я думаю, що він буде готовий, коли я закінчу цю ітерацію вичитки (сподівюся ще в квітні), але що як коментарі рідерів знову мене завернуть?

У мене "готовість" рукопису дуже суб'єктивне відчуття. В якусь мить просто наступає момент "все" і я сідаю за синопсис. При цьому я абсолютно певна, що десь згубила з десяток ком, що десь у мене дурний одрук у слові, що десь дії персонажів, можливо, будуть зрозумілі не всім, а ще професійна редакторка знайде в мене не одну кальку з російської чи англійської.

Але колись рукопис треба відпустити. Мені подобається думати, що в мене це момент, коли я самостійно вже не зроблю його кращим, але це не завжди правда. Іноді це просто тому, що я від нього втомилася, іноді тому, що зневірилася (і тоді він іде в стіл), іноді тому, що він на мою думку вже ідеальний, хоча рідери вказують на ряд недоліків.

Хай там як, це завжди приємний момент полегшення від закінченого проєкту. Навіть за умови знань, що наступає етап пошуку видавця, чи створення синопсису, чи ще чогось, крапка в рукописі все одно завершує певний великий етап. І я добряче сумую за цим відчуттям останнім часом.

За два тижні вже починається книжкова країна, і я планую добряче поповнити свою бібліотеку на ній, тож час порад! Пишіть в коментарі книги, які викликали у вас "ВАУ", і коротенько що саме було "ВАУ".
Вітається фентезі, любовні романи, детективи, трилери, містика.

Ну і відмічайтеся, хто буде на фестивалі і коли! Планую всіх ловити хоча б на привітання, а то може і на каву.

#відгук на «Загубленого принца» від Віхоли ✨

Я вже люблю цю книжку! Односерійне фентезі з цікавою світобудовою та без романтичної лінії. Щось нове і свіже, щось, що сильно вирізнилося серед прочитаного останнім часом.

🧷 Історія оповідає про Іза — 15-річного хлопчака з вулиці, який виявився принцом, що опинився на вулиці внаслідок зрадницької змови проти королівства.

❓ Авторка дуже живо показала підлітків. Вони не завжди послідовні, часто діють необдумано, не вчиняють ідеально «по-дорослому». Діти тут справді схожі на дітей, яким доводиться дорослішати раніше часу.

🌟 ГГ органічно зростає та дорослішає, це видно по його думках, словах та діях, АЛЕ мені подобається це самій помічати (і це видно), проте авторка додатково наголошує на цьому зростанні словами інших героїв.

⚔ У світі історії цікава будова, є декілька богів, які покровительствують над людьми і кожному надають якийсь дар. Мені це схоже на шумерську міфологію з їхніми Ме — особливими дарами богів, які можуть бути як предметами, так і вміннями та професіями.

🎲 Мені неймовірно подобається деталізація історії та її хід. Тут і зрада, і біль втрати, і дружба, і психологічне зростання, і трохи бійні та фентезі, все гармонійно та лаконічно (книжка товстенька, але вона одна, без додаткових книг в циклі).

Рекомендасьйон 🤌

Так приємно починати ранок з відгуків 🥰

Як відбувається планування оповідки на конкурс

10:02 Отже мені потрібно два фокали щоб показати оцей момент
10:05 Але два фокали — це завеликий об'єм, не підходить

11:23 Якщо брати один фокал, знадобиться принаймні 5 персонажів
11:25 5 персонажів — це принаймні 6 сцен, а якщо кожна приблизно по 1000 слів, я не влажу в об'єм

12:55 Якщо викинути 3 персонажів і зробити з одним фокалом, ніби влазить по об'єму
12:58 Але я досі не знаю чим закінчити це оповідання

Добре, що до дедлайну ще купа часу, але я вже втомилася цю штуку планувати.

Трохи психологічного про Таємниці Евенгері

Робота з правками іде швидше запланованого, але чесно кажучи, мене це трохи лякає. Цей рукопис мене затягує, як вже робив при першому написанні і як робив при переписуванні. Коли я завершую частину, яку запланувала на день і повертаюся в реальний світ, перші хвилин п'ять це перебування у стані: а що далі?

Я дуже люблю цю історію, щиро вважаю її достатньо захопливою і потужною, але через це з нею я трохи випадаю з життя. Після цього рукопису, будь-яка інша книжка здається не цікавою, ігри недостатньо захопливими, домашні справи не те щоб нагальними. Я починаю жертвувати часом відпочинку, бо робота з рукописом цікавіша за звичайні відпочинкові справи, але без відпочинку постраждає якість вичитки...

І найстрашніше буде виявити, що він такий крутий лише для мене. Звісно, є певна аудиторія, яка читала його ще фанфіком і вподобала тоді. Але на тому етапі це були або знайомі персонажі, або знайомий сеттинг. Що як я не зможу прописати достатньо добре новий сеттинг? Що як персонажі без бекграунду фандома будуть розкриті недостатньо і читачі їх не полюблять в потрібній мірі?

Я хочу вкласти і вкладу в цей рукопис все найкраще, весь свій досвід у письменництві, всі знання в редактурі на всіх рівнях. Але ж до гикавки лякає факт, що цього може виявитися недостатньо.

Тижневий звіт

Рубрика, в якій ставлю собі творчі задачі на тиждень і намагаюся їх виконувати.

З 31.03 до 06.04 я продовжувала вносити правки та вичитувати перший том Таємниць Евенгері, при чому паралельно майже змирилась з тим, що назва "Примарний кордон" не така вже й кепська для першої частини. Все ще сподіваюся придумати щось цікавіше, але поки буде так. План по правкам, до речі, знову перевиконаний:

✅ четвертий розділ вичитаний вголос повністю
✅ п'ятий розділ поправлений і вичитаний вголос повністю
✅ шостий розділ поправлений і вичитаний вголос повністю
☑️ почала роботу з сьомим розділом і радію, бо на восьмому буде десь серединка рукопису

Десь на шостому розділі почалися масштабні правки, де треба переписувати абзац, бо там подавалася світобудова і вона змінилася. Також я скоротила пару діалогів, і ще кілька діалогових фраз просто переписала, щоб вони звучали органічніше. Спрощенню окремо піддалася пара пристаркуватих персонажів третього плану.

На наступний тиждень у мене неймовірно амбітні плани, бо якось так вийшло, що я планую писати два твори короткої форми в рамках квітня окрім роботи з рукописом. Не знаю коли, не питайте. Тож, плани на наступний тиждень:

⏺️ скласти конкретний план того, що писатиму в збірку Virtus Femina і зафіксувати це в організаторів
⏺️ додумати сюжет на конкурс по УМА, бо маю бомбезну зав'язку, але хз як закінчити
⏺️ проробити персонажів для оповідки по УМА (зараз навіть зі статтю не визначилась)
⏺️ внести правки і вичитати вголос весь сьомий розділ Таємниць Евенгері
⏺️ внести правки і вичитати вголос весь восьмий розділ Таємниць Евенгері
⏺️ почати роботу з дев'ятим розділом

Чи витягну я це зі своїм повноцінним робочим днем та вечірніми лекціями зі структурного редагування? Хто зна, але сподіваюся, що витягну.

Я вже мовчу, що не можу повірити в те, як всі навколо цікавляться виключно українським культурним продуктом або західним. Мені, як людині, що жила і живе в Україні, не вдається повірити, що авторка описала реальний Київ того часу виключно через оце порожнє місце, де мала б бути росія і наслідки її впливу.

Підсумовуючи, це чудова книга для гарного книжкового клубу. Не дарма там є питання в кінці, бо поговорити є про що. Та попри певне обурення щодо світу, попри питання до сюжету, попри те, що я абсолютно не ЦА описів в цій книзі, мені сподобалося. Я чудово провела час і місцями не могла відірватися від читання. Якщо інста підкине мені клуб по цій книзі, я однозначно б сходила, щоб послухати думки інших людей про цю історію.

Письменницький інсайт: дуже часто стиль написання рішає. Легка оповідь — одна з переваг "Закоханого". Був би він написаний хоч трохи інакше, хоч трохи важче, я б значно більше на нього бурчала.

Закоханий

Я прочитала цю книжку ще тиждень тому і мала добряче походити, щоб втрясти свої враження. Одразу скажу, що мені сподобалося, попри ряд моментів, які водночас викликають в мені обурення.

☝️По-перше, персонажі. Так вже склалося, що ми з головним героєм майже однолітки. Антон молодший від мене буквально на пару місяців, водночас він перебуває у Києві в той же час, що і я, коли вперше приїхала в це місто на навчання. А тому, мені дуже відгукуються його страждання щодо обраного фаху, пар і просто емоційних гірок.

Щобільше, це типові на той вік і період проблеми. Це 2018, психотерапія ще не стала чимось, про що відкрито говорять у суспільстві, психологічні практики приборкання тривожності ще не транслюють з кожного ютуб-каналу. Підліткам доводиться самостійно розбиратися в тому, що вони відчувають і що змушують відчувати інших.

Мені сподобалося, як авторка вибудувала Антона як персонажа, і оточуючих його людей, з урахуванням його проблем з емоціями. Мені дуже імпонує сюжетна гілка з батьками і момент, коли батько Антона ще не приймає його, але іде бити морду тренеру команди, який посмів витурити його сина за орієнтацію. Бо тільки батя може пресувати Антона!

Взагалі взаємини Антона з оточуючими — це певно найсильніша частина книги. Бо добре видно, як міняється його життя після камінгауту, як відвалюються його частини, як його приймають чи ні ті та інші групи, до яких Антон належав раніше.

✌️Сам сюжет і квірна лінія. Пам'ятаю, що книгу позиціонували, як зі сценами сексу. Секс тут не деталізований, а скоріш один з інструментів просування сюжету.

А загалом, більшу частину книги я думала, що це буде просто слайс оф лайф з певною проблематикою. Виявилося ні. В кінці на вас чекатиме пафосна сцена, що закриває коло героя і лише на ній, я усвідомила до чого все йшло. На жаль, щоб вона виглядала органічно, Антону трошки не вистачило рефлексії. Далі спойлери.

В кінці Антон зустрічається зі своїм першим коханням, Денисом, знову і вивалює на нього доволі глибоку думку, мовляв "ти поводився як козел, бо насправді в мене також закоханий, але не знаєш, що з цим робити". В концепті, мені подобається цей сюжетний поворот, а от те, що до цього не була акцентована підводка — ні.

Я припускаю, що авторка планувала провести Антона через невдалі стосунки з одноразовим перепихом, Гешею, Русланом і навіть Вітею, щоб показати: Антон такий же засранець в стосунках, яким був Денис. Але для чіткої паралелі не вистачило власних висновків Антона в цьому потоці життя.

Щодо квірної лінії, вона виглядає, як середній зріз для загального ознайомлення. Гарно побудовані персонажі в принципі добряче згладжують враження, що я читаю скоріш збірний образ, а не про реальну людину, але все, що відбувається з Антоном — не якась особлива історія. Те, що йому розповідає компанія Єгора чи Геші — теж не особливі історії, такі кожен певно десь колись чув чуткою від знайомих-знайомих.

Не хочу зараховувати це до переваг чи недоліків історії, бо мені складно судити, що саме потрібно в цьому жанрі українському ринку наразі. Може саме це.

🤟Ну і нарешті про світ, бо отут я буду прискіпуватися. Штука в тому, що книга подає конкретні роки і конкретне українське місто — Київ 2017- 2018 років. Однак до останніх частин жодних згадок Майдану, війни чи російського впливу загалом.

Я вже з середини змирилася з тим, що це буде прекрасна Україна паралельного світу, де русня або вся заморожена, або просто не існує, але на останніх сторінках мені під носа сують януковича. Сказати, що я була здивована — нічого не сказати. Як на реальний Київ того часу, книжці дуже бракує хоч якихось згадок політичної ситуації: чомусь жоден з хлопців в оточенні Антона, та й він сам, не згадує про строкову службу, наприклад, про людей у формі на вулицях, про алею небесної сотні, хоча Антон регулярно гуляє центром.

Донатьте раз

Донатьте два

Донатьте три

Про правки, які відпадають

По-трохи рухаюся робочим процесом з Таємницями Евенгері (майже придумала нормальну назву для першого тому, наприклад) і зауважила цікавий момент, який відбувається саме на +- фінальному етапі вичитки, а саме — спрощення.

Я читаю текст і відсіюю все, що його ускладнює:

❌ частини світобудови, які більше ніде і ніяк не згадуються;
❌ конфлікти поміж персонажами третього плану, які не грають ролі для сюжету;
❌ пояснення механік, які займають пів сторінки, а насправді можуть взагалі не потребувати пояснення.

Відчувається як зрізання катишків з одягу: і з ними функцію вже виконує, але виглядає охайніше.

Щоправда, частково цей процес виникає через лінь і небажання вносити окремі, особливо великі правки в текст. Зокрема, у попередній чернетці моя бета-рідерка зауважила, що пливе історія світу — не співпадає положення справ описане в минулому з поточним. Звісно, складаючи правки, я вирішила деталізувати і уніфікувати цей момент, а зараз, проходячись по тексту, розумію, що історія тут не потрібна взагалі. Так, вона знадобиться колись у майбутньому, приблизно на 4-5 книгу, але для цього сюжету? Точно ні.

Як наслідок, в моєму списку правок з'являється не тільки зелений (виконані), але сірий колір — скасовані правки.

Тижневий звіт

Рубрика, в якій ставлю собі творчі задачі на тиждень і намагаюся їх виконувати.

З 24.03 по 30.03 я продовжувала вносити правки та вичитувати перший том Таємниць Евенгері за планом і несподівано навіть вийшла на його перевиконання;

✅ довичитувала повністю другий розділ (тобто добила його другу половину)
✅ внесла правки у весь третій розділ і повністю вичитала його вголос
☑️ впродовж поїздки з Вінниці внесла правки в увесь четвертий розділ, а сьогодні вичитала його половину вголос

З одного боку було важко, бо доводилося ловити час буквально по 30 хвилин між роботою, тренуваннями та соціальною активністю, з іншого я рада, бо з таким темпом з більшою імовірністю вкладуся в заплановані 6 тижнів.

За наступний тиждень сподіваюся встигнути:

⏺️ вичитати вголос залишок четвертого розділу
⏺️ внести правки і вичитати повністю п'ятий розділ (він найменший в історії, всього 6,5к слів)
⏺️ внести правки в шостий розділ і вичитати вголос хоча б половину

Буде складно, бо вже завтра має стартувати курс від Ранку про структурне редагування, а це три вечірні лекції на тиждень, але натомість у мене будуть відносно вільні вихідні для роботи з текстом.

З цікавого, наразі ім'я одного головного героя в рукописі згадується 1498 разів, а прізвище іншого — 1278. Думала, що це багато, поки не порахувала скільки разів фігурує ім'я головного героя в Загубленому принці. Понад 2300 у різних формах. Певно, можна не заморочуватися.

Я, коли мене питають на презентаціях про письменницькі ритуали: та немає ніяких особливо, просто сідаю і пишу

Я, коли через погоду голова ватна, а робота над рукописом на сьогодні ще не завершена:

Взяла в поїздку ноут, бо майже 8 годин дороги туди і назад, хто я така, щоб не використати час на роботу з рукописом?
Але вже в процесі я згадала, що моя концентрація іде лісом в людних місцях. А як вам працюється в кав'ярнях/потягах/бібліотеках?

Від сюжету чи від персонажа, або з чого почався Ізарель

Збираюся у Вінницю і оце розмірковую над питанням, яке я вперше почула, коли почалися презентації Загубленого принца. Чесно кажучи, я досі не знаю повноцінної відповіді. Ніколи не розуміла, чому людям подобається ділити всіх на дві категорії — відперсонажний автор чи відсюжетний, архітектор чи садівник — бо для мене це завжди спектр.

Загублений принц почався з думки: "А що як неповнолітній принц-вигнанець у темному провулку зіштовхнеться з людиною, через яку сталася вся фігня в його житті?"

Неповнолітній принц-вигнанець — це вже персонаж, доволі конкретний.
У темному провулку зіштовхнеться з людиною — зав'язка, частина сюжету.

І далі ці дві складові рухалися разом, бо там де просідав сюжет, витягував персонаж, а де персонаж не витягував, його штовхав сюжет. Мені подобається цей симбіоз, бо скільки б книг я не прочитала, ще жодного разу не бачила, щоб сюжет чи персонаж окремо вивозив все. Динаміка сюжету часто просідає у тому ж другому акті, а персонаж банально не може постійно бути геніально-ідеальним, в це неможливо повірити.

До речі, кумедний факт, робоча назва рукопису носила ім'я принца, бо фактично це історія від нього і про нього. Можливо саме тому, я не можу відділити Іза від сюжету, але приблизно те саме відбувається зараз і з іншими рукописами.

Певно мені ще не раз доведеться чітерити з питанням "персонажі чи сюжет" і вибирати третій варіант, але я сподіваюся, що колись мене все ж спитають "на скільки відсотків персонаж, а на скільки — сюжет". Бо це буде конкретніше, насправді, і відповідь вийде значно ближчою до правди, аніж все написане вище пояснення.

Вчуся у класиків, що робити, якщо не хочеться прописувати сварку😁

Вгадаєте книгу за уривком?

Список для читання

Це не фентезі, не нон-фік і навіть не любовний роман. Не часто я виходжу з цього трикутника, але стається. Ця книжка — те що на англомовному ринку зветься contemporary fiction, тобто історія про сучасність.

Тут розповідається про старого Мукеша, що намагається пережити смерть дружини, і Алішу — старшу підлітку, що має дбати про свою матір, відмовляючись від останніх років свого дитинства. Знайти спільну мову цим двом допомагає бібліотека і таємничий список для читання, який Аліша випадково знаходить в одній зі зданих книжок.

Я взялася почитати цю історію, щоб трохи пригальмувати, бо попередні книги ковтала аж надто швидко, не встигаючи навіть насолодитися ними в повній мірі. Список для читання став свого роду подушкою, в яку я врізалася на повній швидкості, а тоді розслабилася і нарешті відпочила. Більшу частину книги я дійсно кайфувала з описів побуту мешканців Лондона, з цікавістю читала зноски про індійські традиції, а ще, ця книга нагадала мені, як я сама читала класику під кінець шкільного навчання і почувалася так само, як персонажі. Це був дуже затишний шматок, попри те, що і у Аліші, і у Мукеша відбувалася боротьба з домашніми проблемами.

А тоді сталася смерть персонажа. І я маю визнати, натяки на це були і доволі жирні, але я сподівалася, що історія притримуватиметься оцієї затишної канви до кінця. Через цю смерть я не змогла в повній мірі відчути гепі-енд книжки, бо просто в нього не повірила. Мені досі здається, що кризу можна було реалізувати не так жорстко і це пішло б на користь сюжету, але вже як є.

Після читання довго думала, чи могла б сама скласти "Список для читання", і що б в нього тоді попало. Поки нічого цікавого не придумала, однак надихнулася познаймитися з деякими творами світової класики.

Письменницький інсайт: а не буде його. Це була книга для відпочинку😜

Повторювані вирази обличь в текст

В Загубленому принці персонажі криво всміхаються приблизно 80 разів😱
Це в принципі не погано передає вайб гг впродовж історії, але от мені стало цікаво: якщо основний вираз обличчя в Загубленому принці — це крива посмішка, то яка найбільш поширена емоція в Таємницях Евенгері?

Підрахунок вівся на не до кінця відредагованому файлі, до фінального кількість повторів зменшиться.

Тож, персонажі зітхнули 123 рази, з них 52 рази — важко зітхнули (і їх можна зрозуміти!)
Поворушили бровами 72 рази, а тоді ще насупилися 43 рази.
Бурмотіли 89 разів
Всміхнулися 85 разів, з них криво — 34.
Бурчали 59 разів
Фиркнули всього 16 разів
А закотили очі всього 7 разів.

Висновок: я грішу певними типами повторів, а персонажі Таємниць — дуже зайобані дорослі люди, яким просто потрібна відпустка.

Тижневий звіт

Продовжую тестувати рубрику, в якій ставлю собі творчі задачі на тиждень і намагаюся їх виконувати.

З 17.03 по 23.03 я вносила правки та вичитувала перший том Таємниць Евенгері за планом:

✅ перечитала інтро-розділ, виправила хибодруки
✅ внесла правки і вичитала вголос перший розділ повністю
✅ внесла правки і вичитала вголос половину другого розділу

За наступний тиждень сподіваюся встигнути:

⏺️ вичитати повністю другий розділ
⏺️ внести правки у весь третій розділ і вичитати вголос більшу його частину

Наразі основні мої проблеми при вичитці — це переспам займенниками, ім'ям гг і словом "бути" в різних формах. А ще, звісно, розмір розділів. Бо колись давно я вирішали, що розділи по 10к слів — це те що мені треба! (Ні, не треба, рятуйте)

Якщо колись у мене спитають, чого я так довго пишу серію, у мене є відповідь: я просто пишу її в повідомлення подругам, а не в документ з рукописом.

Улюблений уривок з улюбленої книги Кінга «Про письменство» 😅 Кожен раз сміюся з його прямоти та почуття гумору й кожен раз ця книга надихає мене писати далі.

Дід на висоті, як завжди

Ще одна презентація попереду.
Віннице, готуйся!

Всі крапки над "і"сторією. Сторітелінг для сценаристів, письменників та блогерів

Взагалі я дуже плювалася на цей письменницький нон-фік коли почала читати. Тоді виписала одне визначення, тоді сфоткала схемку визначення персонажа... Ну і якось закрутилося.

Скажу одразу, я до всіх письменницьких порад і вправ ставлюся вкрай скептично. Це пов'язано з тим, що часто те, як інший письменник чи письменниця хочуть навчити мене розказувати історії, взагалі не співпадає з моїм баченням того, як я хочу це зробити. У мене навіть був випадок, коли я спілкувалася вживу з редакторкою і вона намагалася порадити мені з есею, в якого суть була у формі подачі, зробити стандартну триактну історію.

Тому і до цієї книжки я поставилася упереджено, особливо почитавши на неї відгуки на гудрідз. Відгуки були правдиві, ця книжка в більшій мірі для сценаристів і в значно меншій для блогерів, однак, це не робить її не корисною для письменників.

На початку автор попереджає, що його воркбук розрахований на творців, потік яких ущух. Тобто вже є певні напрацювання, але ви встрягли в ту саму точку, коли "щось не так", але ви не розумієте що саме. Це гарне попередження, я б взагалі його у кожен письменницький нон-фік вставила, але то таке.

Далі книжка розділена на теоретичну і практичну частину. І якщо теоретична — це збірна солянка з роздумів автора, його дивних прикладів про Колобка і цитат цілком собі поважних людей в сторітелингу, то практична — це справжня цінність цієї книги. Бо короткі і конкретні питання і кінці кожного розділу дійсно допомагають зрозуміти свою історію краще, а разом з тим і побачити де проблема.

Тут зроблю ще одну ремарку: автор все ж говорить про сторітелинг попкорнового кіно переважно, тож і більшість питань заточені під цю структуру сюжету. Приблизно половину того, що тут є, ви можете прочитати у "Врятуйте кицьку", і там буде значно зручніша структура подачі.

Але в цій книжці мені значно більше зайшло те, на які складові автор розкладав персонажів. Це було просто, зрозуміло і дійсно дієво. Список посилюючих прийомів в кінці — це взагалі чудова штука, можна відкривати його як довідник на етапі конструювання історії. А вправа після розбору складових сюжетів виглядає як ідеальний шаблон для синопсису.

Чесно кажучи, я шкодую, що в 2019 на фестивалі купила "Пиши сильно", а не цей воркбук, він був би значно корисніший тоді, та й ще певно був у продажу. Зараз знайти собі власний примірник буде квестом.

Письменницький інсайт: читати письменницький нонфік є сенс лише в процесі затупу над власним рукописом. В будь-який інший період, такі книги підкошують впевненість у собі і просто псують настрій. Коли ж впевненості і так немає, прокидається бажання додатково вчитися. Найкращий таймінг читання подібного для мене — між першою і другою чернетками.

Побачила прикольну вправу у пані, і собі хочу. Суть: перевірити, чи перша сказана персонажем репліка може його схарактеризувати. Потестую на Загубленому принці і Таємницях Евенгері.

Загублений принц

🤴Його високість Ізарель, сама практичність і обережність в комплекті з імпульсивністю та гострим язиком.

— Навіть не думай. Завдання Іруса ти виконав, тож давай без самодіяльності. Нам ще їжі купити б.

🧑🏽‍🦱Друг його величності, Їре, що має купу самовпевненості й мінімум далекоглядності.

— Пиво для стомлених робітників! З ранку до вечора в пабі під синім дахом! Приходь із другом та отримай перший келих задарма!

🧑🏻‍🦲Аніта, самодостатня вартова з королівського гарнізону.

— Відпусти його. Прибери зброю, інакше постраждає твій друг.

🧑🏼‍⚕️Тадере, міський лікар, взірець стриманості, вихованості і професіоналізму.

— Ваша високосте, чи не могли б ви з мене встати, будь ласка?

Таємниці Евенгері

👮🏼Леслі Ротт, непосидюча імпульсивна дупа, що спочатку говорить, а потім думає.

— Мо́ране? Лайно. Моране, не смій вмирати! Відгукнися або я на похороні розкажу всім, що ти носиш труси з маленькими авокадо!

🤦🏻‍♂️Елісандр Моран, голова поліції наймагічнішої частини світу, з вайбом депресивного вихователя в дитсадку. (беру першу фразу хронологічно, бо при перші появі він скоріш хрипить, ніж говорить)

― …мене принаймні попередити, Заку, не кажучи вже про те, що ти не маєш права нав’язувати мені напарника.

🥷🏼 Таємний антагоніст першої книги, не трохи йобнутий на голову мафіозі.

― Я теж вмію дивувати, Елісе. І певно краще за тебе.

Тадере, певно, ніщо не переплюне, але Леслі дуже старається.

Як там в Одесі

Понеділок іде трошки важко, тому відволічусь на 5 хвилин від робочих задач і занотую все прекрасне, що було на презентації і після неї в Одесі.

☝️По-перше, чудова аудиторія! Одесити, ви прекрасні. Було дуже приємно і бачити усмішки впродовж розповіді про книжку, і отримувати питання після. Пані з мейком в кольори обкладинки — ви неймовірна!
✌️По-друге, попри те, що виспатися на передодні в мене трохи не вийшло, мені здається я гарно впоралася і зацікавила нових читачів у своїй книзі. Принаймні бачила людей на касі, а це, як не крути, ціль події.
🤟По-третє, я остаточно пересвідчилася, що балакати про Загубленого принца і загалом процес письменництва готова і можу в будь-якому стані, в будь-який час, що однозначно є великим плюсом для таких подій.

Перед презентацією я бачила море і каталась на автодромі, після — їла смачнюче м'ясо в "Легенді" з найкращими людьми. Висновок: відсутність роботи в поїздках на презентації, робить їх значно приємнішими😅

Тижневий звіт

Продовжую тестувати рубрику, в якій ставлю собі творчі задачі на тиждень і намагаюся їх виконувати.

З 10.03 по 16.03 я дописала чернетку козі-фентезі, відпочила рівно день😅, закинула вам всі заплановані схемки до Таємниць Евенгері, вже пройшлася по інтро-розділу, а також запланувала порядок робіт з правками. Зокрема вирішила просто піти послідовно за розділами, звіряючись зі списком правок на кожний, а коли окремий розділ готовий, перечитувати його вголос на наступний день, щоб відловити одруки.

Спираючись на цей план, наступного тижня я:

⏺️ перечитаю інтро-розділ на хибодруки
⏺️ внесу правки і вичитаю вголос перший розділ повністю
⏺️ якщо лишиться час, почну роботу з другим

Хотілося б більше, але перший розділ має понад 8 тисяч слів, другий майже 10, а для деяких правок мені треба пересвідчитися, що ніде по тексту не згадується той чи інший факт, що лишився від старої світобудови.
Тому slowly but surеly буду рухатися за списком.

Вже за пару годин буде презентація в Одесі, а поки тримайте просто фотку моря.

Я закінчила планувальну частину роботи з Таємницями Евенгері!
Розкажу загалом в неділю, а сьогодні просто покажу дуже красиві схемки, бо в твіттері вони добренько набрали мені вподобайок.

1. Історія світу Евенгері і Таймлайн Евенгері
Не дуже вдала назва, але перша схемка охоплює весь світ, а друга — 50 років існування острова, на якому відбуваються основні події сюжету.

В твіттері мене вже спитали, який відсоток цього я використаю, тож знайте, мета використати все впродовж усього циклу. Але схемку роблю зараз, щоб не було розбіжностей між першою і сьомою книгою, наприклад. Тут розписані роки і ключові для сюжету події.

2. Кабінет 206/Основна локація
Приблизний план кімнати, де відбувається не половина подій, але мало не найбільше на всю першу книгу. Не певна, що вставлятиму детальний опис цього приміщення, але мені важливо було зрозуміти розміщення столів, бо персонажі з ними взаємодіють, тож треба було знати як вліпити аж шість в одну кімнату і так, щоб користувачі мінімально сиділи екранами в проходи.

3. Словник магічних механік
Це не схема навіть, а дійсно словник, який я просто оновила до актуального статусу. Гадаю він і для книги буде не зайвий, хоча по факту розжовує доволі примітивні поняття і робився від початку для визначення меж магії виключно в моїй голові.

4. Правки
Цю схему вже світила, але тепер я навела в ній лад і додала в окремі стікери конкретні розділи, де правки будуть вноситися. На червоних стікерах — наскрізні зміни, на помаранчевих — точкові, на зелених — вже внесені, а жовтому — штука з якою я ще не визначилась.

Коли з'ясувалося, що імена двох другорядних персонажів співзвучні і треба знайти заміну одному з них, але при цьому не попасти в співзвучність з іншими персонажами.

Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса

Цілий місяць думала, що певно не буду писати відгуки на українських авторів, бо якось лячно, колеги все ж, але от зі Сміттям не виходить мовчати взагалі. Я дочитала десь тиждень тому і досі під враженням, тож нехай відгуки колегам почнуться саме з цієї книжки, до того ж у автора щойно стартував продаж наступної.

Отже. Мені не сподобалося.

Але все, що мені не сподобалося в цій книзі — це виключно суб'єктивні моменти, які я можу аргументувати фразою "я б зробила інакше".

Давайте коротко про сюжет. 2040 рік, сталася екокатастрофа, над Харковом вже 15 років непроглядний смог, на вулицях панують торговці органами і кожен виживає як може. ГГ — журналістка, що стоїть на межі втрати всього. Квартиру в неї віджали, робота під питанням, та і особисте життя таке собі. Але так стається, що їй доручають знайти зниклого сміттяра і для цього вона розмовляє з його знайомими. Втім, замість розмов про зниклого, переважно персонажі затирають про себе і отут це могло б стати недоліком, але ні.

По-перше, на цей факт міцно зав'язаний сюжет. Так треба, повірте мені.
По-друге, самі ці історії неймовірно різноманітні, тому кожна цікава і кожна розкриває якусь нову деталь світу та життя у ньому.
А по-третє, в одній з цих оповідей реалізовано те, що вразило мене найбільше за всю книжку — мова персонажа, що говорить лютим суржиком, але це не просто можливо, це прикольно читати.

Взагалі персонаж Гліба — один з найяскравіших для мене за всю історію, я довго про нього можу говорити, але краще самі почитайте і складіть враження.
А от головна героїня навпаки викликала у мене найбільше питань своєю поведінкою.

Щодо світу, він цікавий. Особливо у розповіді Віри спливають такі деталі, від яких реакція вар'юється від 🤩 до 🤢. Це розумно, це цікаво, але і огидно в певних моментах. Не можу сказати, що в мене склалася цільна картина, однак деталей необхідних для розуміння сюжету більш ніж достатньо, і позахоплюватися є чим.

Загалом це була чудова пара днів, впродовж якої я рясно пописала книжку олівцем, покричала на неї трохи, поскаржилася подругам, а тоді вирішила, що мені скоріш сподобалося, аніж ні, хоча я і досі не можу визначитися з оцінкою на гудрідз.

Письменницький інсайт: якщо колись мені треба буде прописати мову персонажа з певними діалектичними особливостями, є сенс глибше проаналізувати мову Гліба та скористатися результатами такого аналізу.

Я, подумки: ну що там тих правок в Таємниці Евенгері, я ж уже рази чотири переписувала їх...
Теж я, відкривши фігму і усвідомивши, що правки в світоустрої треба внести не лише в рукопис, але і в половину допоміжних схемок: та блін

Окей, блок правок не зміниться, але на скрін ще не вліз словник магічних механік, який теж чималий, а таймлайн взагалі переробити треба з нуля...

Голоси персонажів 🎤

Я дуже довго не могла зрозуміти нащо люди роблять персонажам картки. Ну знаєте, оці з передісторією, кольором волосся, психотипом і знаком зодіака. Типу, як окреме хобі, окей, а от як частину роботи з рукописом — ні. Переважно тому, що сама тоді писала не дуже великі твори і не мала потреби записувати деталі, бо вони чудово варилися собі в голові.

Пізніше, коли мене проперло на твори довші за двадцять сторінок, я усвідомила, що голова вже не вміщає всього про персонажа і треба щось записувати. Наприклад, його вік, якщо він грає роль, колір волосся чи по-батькові, якщо воно фігурує хоч раз і вистрілить десь далі, або навпаки, фігурує регулярно, але фоново, і щоразу інакше😅

А от на днях мене осяяло, що все це ще варто зберігати, щоб у перервах в роботі не забути як звучить персонаж. Я кажу "звучить", але маю на увазі все його існування: мову, рухи, звички, ставлення до життя і оточення.

Й з урахуванням, що всі автори різні, вони обирають ближчі до свого розуміння маркери героїв. Для когось ознакою характеру буде психотип, для когось знак зодіаку, передісторія, а комусь треба просто прописати притаманні герою ознаки, не прив'язуючись ні до чого з цього переліку. Хтось визначить інтровертність чи екстравертність, хтось — типаж з аніме, а хтось проведе глибокий психологічний аналіз. Як кому зручно.

Побачивши ці маркери, зваживши їх разом і зібравши з них окрему людину, значно простіше писати її, простіше уявити як саме ця людина буде відповідати на те чи інше питання, зрозуміти її реакції і усвідомити їх унікальність на фоні інших.

Я люблю "чути" персонажів, як у своїх так і у чужих творах. Якщо вони живі, якщо мають хоч крихту харизми, то легко вивозять ті місця, де сюжет може не встигати за загальним темпом, а тоді ще й надовго запам'ятовуються чи навіть западають в саме серце.

Тижневий звіт

Спробую ввести нову рубрику, а саме — тижневий звіт по роботі з поточним рукописом, бо щось за останні тижні я не дуже багато про нього розповідала. Викатуватиму такий пост щонеділі, підбиватиму підсумки минулого тижня і описуватиму в загальному ключі плани роботи на наступний.

Отже, з 03.03 до 09.03 я продовжувала писати чернетку Чаклуна-невдахи (який щось під кінець сюжету ніби вже і не такий невдаха) або ж козі-фентезі. В чернетці додалося 9511 слів, що я вважаю доволі продуктивним тижнем. Втім, не задираю носа, бо взагалі не перечитувала написане і думаю на етапі переходу з першої чернетки на другу я про це пошкодую.

Хай там як, чернетка майже готова. Мені лишилася фінальна сцена, яку я планую написати в понеділок, а залишок тижня присвятити

⏺️ відпочинку (хоча б один день!)
⏺️ плануванню правок у Таємниці Евенгері
⏺️ створенню плану кабінету для Таємниць Евенгері
⏺️ створенню історичної хронології Евенгері
⏺️ редактурі інтро-розділу (бо там я точно пам'ятаю, що збиралася міняти)

План амбітний, бо у вівторок ввечері маю тренування, після якого буду ніяка, в п'ятницю вечірній потяг в Одесі, в суботу презентація, в неділю — відхідняк від соціальної активності. Однак я сподіваюся, що більшу частину я все ж подужаю, бо хоч як я бурчу на схемки, а вони корисні і робляться часто простіше за текст.

Тресс зі смарагдового моря і різниця у смаках

Якщо ви раптом слідкуєте за моїм Goodreads, то вже бачили, що книжка отримала три зірочки. І це не тому що вона погана, а тільки тому наскільки вона не моя.

За 400 сторінок тексту у мене так і не вийшло пірнути в історію і забути про все навколо (а це те, заради чого я в основному читаю). Цьому посприяла як подача, так і сюжет загалом.

Тресс — це така стандартна історія типу "Золоте руно", що про фінал я почала здогадуватися ще на першій половині. Вгадала не все, але тип сюжету стовідсотково. Підпсувало враження і те, що це виявилась не самостійна книжка, а така ніби бокова до одного з циклів. Ну і стиль подачі, коли наратор періодично відволікається, щоб навалити інформації про світ чи технології — не те, що входить в перелік моїх улюблених прийомів.

Водночас з цим, я була приємно здивована, що більшість персонажок тут жінки, включаючи капітанку піратського корабля, керманичку на тому ж кораблі і теслярку. У мене напередодні читання десь на межі усвідомленого майоріла ідея про повністю жіночий піратський корабель, і тут я трошки закрила потребу раптом побігти вивчати історію піратства.

Також мені сподобалася концепція світу з морями спор. Під кінець від неї вже мозок вибухав, але на початку я була дуже приємно вражена креативністю такої ідеї загалом.
До речі, в книзі є пасхалочка, яку я не помічала аж до трьохсотих сторінок: на кружечку, в якому пишеться номер розділу, з кожним наступним проростає спора того моря, в якому іде оповідь. Проростає дуже поступово, тому я так довго не помічала😅

А ще мені все ж подобається шлях зростання Тресс впродовж її подорожі. Це граний шлях, трошки казковий, але логічно обумовлений обставинами.

В кінці пан Сандерсон пише, що хотів зробити казку для дорослих. Що ж, це саме казка: багато де ідеалізована, багато де відшліфована, згладжена і звісно ж зі щасливим кінцем. Але я певно не в тому етапі свого життя наразі, щоб насолоджуватися чимось таким ідеальним.

Це гарно зроблена історія в технічному плані, з кількома цікавими рішеннями по сюжету, але загалом — надто казкова, іноді утримує інстерес до себе виключно кліфхенгерами наприкінці розділів, і не має в собі нічого, що зачепило б в мені хоч якусь емоцію.

Письменницький інсайт: хоч якою хорошою може бути історія, іноді вона просто не попадає в смаки читачів.

Про регулярне письмо

Дорогий щоденнику, сьогодні твіттер знову закібербулив мене за кількість написаного...

З тредом, де я трекала просування чернетки чомусь почали взаємодіяти вже ближче до фінального об'єму, але принаймні почали. Я його вела для себе і для аудиторії, щоб було наглядно видно: книжка складається з маленьких регулярних етапів роботи.

Втім, колеги вважають, що мої етапи не такі вже і маленькі😅

Тож питання до аудиторії, письменниць(ків) і читачок(ів): на вашу думку, який термін окей для написання книги загалом, від перших слів у чернетці і до повністю готового рукопису. Для узагальнення, хай це буде пригодницький роман на 400 сторінок. Пишіть в коментарі ваші варіанти і як ви рахували👇

Всюди закинула, а тут забула.
Одесо, готуйся, я їду до тебе!
15го о 15:00 приходьте слухати про Загубленого принца в книгарню Є.
Модеруватиме авторка каналу Writer`s Blade!

Сьогодні теми для великого поста немає, тож буде маленьке опитування, бо я от просто задумалася над цим питанням і мені потрібна статистична вибірка.

Персонаж-наратор і скептичне сприйняття всього нового

Продовжую читати "Тресс зі смарагдового моря" і поступово добираюся до середини, але вже вкотре наштовхуюсь на дуже дивний момент, який дуже кортить озвучити. Персонаж-наратор. Його реалізація в цій книзі вибиває мене щоразу, як він згадується по сюжету.

Для початку, що таке персонаж-наратор. Власне, це особа, що веде оповідь в історії. Є різні класифікації нараторів-оповідачів, на вікі доволі цікавий матеріал на цю тему, але саме в жанровій літературі мені найчастіше зустрічалися три типи:

✊ учасник подій
👀 спостерігач подій
😵‍💫 щось посередині, обумовлене стилем подачі тексту

Для прикладу, у Четвертому крилі наратор — це Вайолет, безпосередня учасниця подій. Так само в Локвуд і ко, оповідачка — Люсі. Обидва приклади реалізовані оповіддю від першої особи, який загалом характерний на сьогодні для американської літератури.

Гаррі Поттер в свою чергу має наратора-спостерігача, який переважно спостерігає за Гаррі, але все ж іноді відволікається і не сильно заглиблюється в думки та емоційний стан когось з персонажів. Не певна на 100%, але Легенди та Латте, а також Книги і кістяний пил, ніби в тому ж ключі написані.

Щось посередині — це фактично наратор-учасник, але описаний від третьої особи, або багато персонажів, але кожен прописаний достатньо глибоко, щоб стати наратором. Приклади: Дім у волошковому морі, Шістка воронів, Загублений принц.

А тепер повертаємося до Тресс у смарагдовому морі. На початку здається, що оповідачем є спостерігач подій. Він іноді бачить те, чого Тресс бачити не може, відволікається від неї, щоб розказати про світ. А тоді, за кілька розділів, раптом з'являється хлопчина Гойд і каже, що це він розповідає цю історію.

"Окей", — думаю я. — "Припустимо".

Втім, надалі мене не покидає відчуття, що або мені чогось недоговорюють і Гойд може нематеріально знаходитися поруч з Тресс постійно, або ж пан Сандерсон розмиває межі між наратором учасником і спостерігачем. Бо в сюжеті регулярно описують події, при яких Гойд не присутній і близько, а це добряче ламає мені голову.

Розумію, що можливо тут діє моє упередження, стосовно того, що має бути тільки так, що учасник-наратор бачить/чує все, що переповідає читачу. Все ж це логічна конепція, вона мені подобається, але світ на ній не закінчується. Я дуже сподіваюся отримати пояснення цьому феномену до кінця книжки, бо поки я почуваюся трошки обманутою, а це псує враження від загалом дуже цікавого світу і історії в ньому.

Читаю зараз один письменницький нон-фік і зловила в ньому цікаву думку: найпотужніший сюжет має містити боротьбу за 4 базові потреби персонажа — виживання, комфорт, почуття і справедливість.

Звучить красиво, але той приклад, що наведений у книжці, мені невідомий, тож і оцінити влучність тези не можу. Тому накидайте, будь ласка, якихось популярних, потужних на вашу думку сюжетів і про боротьбу за які потреби вони на вашу думку.

Картинка для привернення уваги:

Інфодампи або "показуй, а не розказуй"

Будь-яка людина, яка хоч раз цікавилась теорією сторітелінгу чула цю пораду — показуй, а не розказуй, а слово "інфодамп" сприймає як щось однозначно негативне.

Але учора я почала читати "Тресс зі смарагдового моря", яка починається описом життя Тресс на весь розділ без розбивки діалогами. Паралельно дівчина дивиться на свій острів, море і зітхає, але попри ці дії, вступну інформацію про всесвіт і локацію пан Сандерсон таки подає інфодампом.

Чи було це нудно? Та не те щоб.
Чи можна було це показати, а не розказати? Однозначно, але тоді б навряд вдалося захопити стільки ж інформації за той же об'єм тексту.

Я це до чого. Інфодамп — це просто один з інструментів в арсеналі. "Показуй, а не розказуй" — не універсальне правило.

Мені подобаються вступні розділи, в яких світ демонструється через дії, я сама так пишу, однак це не означає, що всі мають робити так само. Література була б дуже нудною, якби всі творили її однаково.

Сім чоловіків Евелін Г'юґо та однозначно вигадані історії

Примірник Чоловіків Евелін я купила ще на книжковій країні і він дуже довго з осудом дивився на мене з полиці. Зате став 13ою книгою прочитаною в цьому році!

У мене доволі неоднозначні відчуття щодо цієї історії. Мені сподобалася, справді сподобалася вся гілка Евелін, змусила багато про що задуматися, жахнутися, що лише трошки більше, як 50 років тому, в одній з найрозвинутіших країн світу могли засудити за одностатеві стосунки. Жахнутися сфери, в якій, щоб досягти чогось, необхідно відкинути себе. Жахнутися, що в цій сфері правда може зруйнувати життя жертви, якщо вона її озвучить.

Це важлива книжка, щоб подумати про такі штуки.

Водночас, гілка з журналісткою була настільки стандартна, що абсолютно вибивала мене з потоку читання. В моменті, коли журналістка думає, яка розповідь Евелін захоплива, що відірватися неможливо, мені це виглядало як спроба авторки навіяти мені щось. Звісно, розповідь захоплива, але в даному випадку говорити це напряму — незрозумілий мені прийом.

Загалом, з другої половини вже було не так цікаво. Евелін дорослішає, робить зваженіші кроки, розуміє, що для неї справді цінно. Її шостий чоловік дуже сильно нагадував мені другого по динаміці стосунків. Найщасливіший її шлюб в принципі хоч і наповнений подіями, але більшу частину часу далеко не такий динамічний, як перші.

Окремо я здивована тим, що вагітність і перші роки материнства взагалі не деталізовані. Взаємини Евелін з донькою мають власну сцену аж в підлітковому віці. До цього все описано дуже швидко і легко, її ролі у фільмах часто мають більше описів, аніж ця подія в житті. Мені це видалося дивним, при тому, що дитина позиціонувалася як бажана.

Але загалом, навіть попри це все, книга дуже хороша. Це не пригодницький роман, який має тримати в напрузі до кінця, це історичний роман про реалії. І хай Евелін Г'юґо — вигадана особа, вона (на відміну від журналістки) видається дуже реальною.

До речі, в книжці багато часу приділено бі-фобії, що для мене було доволі цікавою темою.

Письменницький інсайт з читання: ніколи, ніколи, взагалі ніколи не нав'язувати читачу враження від власно написаного тексту. Особливо напряму. Особливо яскравими епітетами. Абсолютно провальний номер.

Я живу в квартирі-студії і маю відкриті книжкові стелажі. Ці два фактори погано поєднуються з моєю алергією на домашній пил, тому кожні 2-3 тижні відбувається інтерактив з домашньою бібліотекою, а точніше — її реорганізація з паралельним вологим прибиранням.

Вже розкладала книги за кольорами, за жанрами, за прочитаністю, за віковою категорією і за велінням лівої сіднички. Запропонуйте ще якісь нетипові способи організації, а то щось ідеї закінчуються, а пил — ні.

Ніколи не питайте в користувачів мережі ікс-крапка-ком поради, бо вони дадуть її аж надто добре.

Замахнула "Сім чоловіків" за добу, що з одного боку є показником гарної книги для мене, з іншого ж, я тепер хочу позбутися свого примірника😅
Нашкребу себе на відгук на вихідних, певно.

Дуже упереджений відгук на Дім у волошковому морі

Упереджений, бо це моя краща книга 2024, і я буквально не маю що поганого про неї сказати. Так, наприкінці трошки пафосно, так, нереалістично, так, не до кінця розкритий світ. Але знаєте що? Це все не шкодить книзі вза-га-лі.

Цього разу я читала книгу відмічаючи описи та розвиток персонажів. Мені дуже подобається, як Клюн всього парою деталей дає нам зрозуміти, хто перед нами. Особливо це стосується другорядних персонажів, бо в них часто дійсно всього одна зовнішня характеристика, але така, що колориту вистачає.

Цікаво було підтвердити моє минуле спостереження про те, що кожен з діючих персонажів книги має розвиток. Починаючи від Лайнуса, який проходить просто неймовірний шлях, і закінчуючи Чансі, який таки досягає своєї мрії!
Звісно розвиток Лайнуса складний і багатоскладовий, в той час як у Чансі чи Теодора буквально 1-2 сходинки, але вони все ж присутні.

Також хочу зауважити, що романтична лінія в цій книзі — золото. Це історія про двох дорослих, які цілком усвідомлюють свої почуття, розуміють, чого вони хочуть і при цьому все ще проживають емоції. Лайнус до того ж, скований своїми обов'язками і колишнім життям, своєю "дорослістю", але це не заважає йому робити неоднозначні кроки назустріч Артуру.

І на останок я хочу сказати про те ЯК це написано. Бо я люблю, коли до гарного сюжету докладають цікаву форму, і тут присутній цей момент. Офіс Лайнуса і його колеги на початку мають вкрай карикатурний опис. Самого себе Лайнус так само описує в рамках цього світу, але коли він вибирається на Марсіяс описи стають більш реалістичні. Та варто головному герою повернутися додому, повертається і карикатурність. Взагалі, те як рубано описане життя Лайнуса в останніх розділах, дуже гарно підкреслює і його стан, і висновок до якого його підштовхує власне рішення повернутися додому. Навіть дощ, що постійно ллє у місті і здається на перший погляд доволі дешевим образом, чудово обігрується, коли в кінці Лайнус під ним сміється.

Загалом, я дуже люблю цю книгу, бо попри певну наївність і мультяшність, вона дуже цільна. Всі натяки, закинути в процесі, приходять до свого плоттвіста, всі детальки мають певне значення, всі сцени рухають сюжет. Якби я читала цю унигу, а одразу за нею "Надтаємне товариство незвичайних відьом", товариство отримало б в рази нижчу оцінку. При однаковій ідеї і сеттінгу, реалізація Дому на порядок крутіша.

Письменницький інсайт з читання: персонаж в обставинах, які намагаються зробити його жалюгідним, може не виглядати жалюгідним, якщо не до кінця обставинам кориться. Те, як описується життя Лайнуса на початку мало б зробити його жалюгідним в очах читача, але його принциповість щодо роботи, турбота про сонящники і кицьку та свого роду огризання подумки на речі, що йому не подобаються, роблять його чудовим головним героєм, якому дуже просто співчувати.

Цитувати чи не цитувати?

Зазвичай я читаю книги доволі швидко і рідко зупиняюся на якихось вдалих фразах чи виразах. Втім, під час перечитування, я частіше відмічаю такі штуки і подеколи в голову загулює думка, що варто б якось виділяти особливо вдалі шматки. Може навіть цитувати в свій читацький щоденник (завела ж я його для чогось).

Водночас, коли сама пишу, майже свідомо намагаюся уникати пафосних фраз, які звучать як цитати. Мені вони часто здаються неприродними у власних текстах, ніби спеціально вписаними для книжкових клубів чи чогось подібного.

Яке ваше ставлення до таких речень чи навіть абзаців?

Три роки…

Боротьби.
Сили духу.
Мужності.
Жаги до життя.

Три роки, відколи нас зранку розбудили новини про повномасштабне вторгнення. Перші спускання в укриття, звуки прильотів, втрати, жертви… Ми пройшли довгий шлях, знову й знову відстоюючи право на життя.

Сьогодні наш прапор – це символ незламності. Він майорить над усім світом, показуючи кожному, що ми твердо стоятимемо до кінця.

Вони говорили: три дні. А вже три роки.

Гуркіт ракет залишиться назавжди у наших текстах. Біль – відобразиться на героях. Втрати – залишаться ниткою між рядками. Надія – буде у кожному слові. Перемога – те, чим ми закінчимо нашу книгу.

Українське слово – міцне, як сталь. Наша культура незламна – як і наш дух. Наш народ вічний, як і наші традиції.

Ми не просто не здалися – ми розправили крила і стали сильнішими, ніж будь-коли. І будемо продовжувати. Вони можуть палити наші міста, руйнувати друкарні, намагатися забрати нашу мову, але ми відбудуємо все. Ми стоїмо міцно і розвиваємо свою культуру.

Кожна написана книга, кожен рядок, кожна почата сторінка – це наш голос. І ми не забудемо. Ми закарбуємо все у своїх текстах. Навіть якщо це фентезі, трилер, наукова фантастика чи будь-який інший жанр.

Ми – сила. Ми – українці. І ми стоятимемо до кінця.

Не забуваємо донатити на армію. Підтримувати наших бійців. Ми – їхній тил. Вони – наше все.

Можете підтримати збір мого колеги на авто, яке виконуватиме бойові задачі на Курщині💪🏻

Перевезення БК та особового складу в зону бойових дій 🛻

Ось банка: https://send.monobank.ua/jar/AL5yyYGn5r

Маленький апдейт щодо того, як просувається написання козі-фентезі.

Учора був рівно місяць зі старту роботи з чернеткою. Завдяки треду у твіттері, де я відстежую кількість написаного, знаю, що за цей місяць настрочила 30 тисяч слів і це не рахуючи 8 видалених сторінок на початку лютого.

Цікаво, що я збиралася писати цю історію чітко по плану, але ще в рамках першого акту збилася. Писання за планом перейшло в дуже Кінгівське "писати і нікому не показувати". Гадаю, як тільки чернетка буде готова, я відкладу її на шість тижнів, саме так, як рекомендує дід, і лише потім візьмусь за правки. Досліджу його метод, бо детальне планування на старті, очевидно, не мій спосіб роботи.

Якщо темп написання не зіб'ється, то чернетку я маю закінчити тижні за три і поки вона буде відлежуватися, повернуся до Таємниць Евенгері. Дуже хочеться довести щось до кінця, бо підвішені рукописи, як з'ясувалося, відчутно дизморалять.

Поки я трошки відходжу від туру (прекрасного, але дуже виснажливого), покажу вам як працюю з розбором "Дому у волошковому морі".

Маю розшифровку кольору стікерів на початку і вже дуже багато поміток за перші 130 сторінок книги. Стає зрозуміліше, чому рік тому, ця книга мене так сильно захопила, я і зараз в захопленні.

Роль вступного кадру сцени

Привіт з Рівного! Я взяла в дорогу перечитати "Дім у волошковому морі", але не просто перечитати, а розібрати на складові. Наразі я використала майже цілу пачку стікерів на виділення лише перших трьох розділів, боюся уявити, що буде далі...

Але, хай там як, я досі вважаю, що у цієї книжки вступна сцена майже ідеальна. В ній є все: представлення персонажа, перші деталі сеттінгу і натяк на основний конфлікт. І все це всього на 7 сторінках. І все це лише в описі звичайної роботи головного героя.

Я обожнюю цю книжку, хоча ніяк не заперечую, що вона далеко не ідеальна. Втім, на рівні розкритті персонажів і розвитку сюжету, вона прекрасна й мені точно буде чому повчитися. Але годі загального, давайте по-порядку.

1) Перша частина. Літаючі брусочки. Дівчинка чаклує, дорослий поряд ставиться до цього нормально — це перші деталі сеттінгу, які нам одразу дають зрозуміти: це фентезі, тут будуть взаємини дорослих і дітей.

2) Далі гг робить замітки. Іде діалог. Згадується звіт. Ми розуміємо роль головного героя в світі — він інспектор (хоча саме це слово з'явиться значно пізніше), і він контролює роботу притулків, де мешкають незвичайні діти. Магічна молодь, якщо послуговуватися термінологією книги.

3) Розмова гг з дитиною. Те як він говорить до малої, як реагує на її прояв характеру, безтурботність. Ми вже щось про нього знаємо — він любить дітей. І це підтверджує другорядка персонажка власними спостереженнями.

4) Розмова гг з другорядною персонажкою, директоркою притулку. Ми дізнаємося, що робота гг не поважна. Щобільше, ми дізнаємося, що він доволі вузько ознайомлений зі сферою в якій працює. Тут просто бінго, один діалог дає і розкриття персонажа, і світобудову.

5) Гг іде з притулку і спостерігає побут дітей дорогою. Автор показує спочатку постери в коридорі, а тоді щасливу компанію дітлахів на кухні. Ми вже знаємо, що їх називають магічною молоддю, а тепер ще і бачимо чому: нам дають опис дітлахів, які не тільки чаклують, але і виглядають як казкові створіння.

Все. Це маленький зріз з побуту Лайнуса Бейкера, але ми вже знаємо про нього головне: він любить дітей, він прискіпливий у своїй роботі, але не думає про малих поза нею і в цьому проблема світу. Все чітко, нічого зайвого, дуже лаконічно і все показане через дію. Останнє, мабуть, найскладніше у реалізації, але хай йому грець, мені неймовірно подобається як це зроблено і я точно постараюся написати не менш гарний вступний кадр у власне козі-фентезі.

Надтаємне товариство незвичайних відьом і розвиток конфлікту

Дочитала я учора під роботу ППО Надтаємне товариство. Маю відзначити, що на третьому акті книжка потішила дуже різким, хоча й максимально нелогічним плоттвістом, який трохи підняв оцінку, але загалом пішла вона десь на три з половиною зірочки. Переважно через те, що читати діалоги головної пари було неймовірно нудно.

При тому, що романтична лінія тут одна з основних, я нею трошки розчарована, бо хай в кінці вона і склалася в щось логічне, але в процесі це було як переливання з пустого в порожнє. Міка не готова до серйозних стосунків і тому не надто біжить в обійми Джеймі, Джеймі навпаки не хоче робити собі боляче швидкими стосунками, і теж гальмує, при тому, що між ними очевидно аж іскрить. І так майже всю книжку. Якщо будете читати, грайте в бінго: випивайте (чай) щоразу, як спливає цей конфлікт.

А от сюжет поза романтичною лінією бадьоріший і продуманіший. Один конфлікт змінюється іншим, при тому, що над усіма висить великий основний і до нього буквально іде зворотній відлік. Магічна складова світу не дуже велика і нам її вивалюють буквально в першому ж розділі, однак далі книжка вкидує якісь милі красиві детальки. Другорядні персонажі пласкенькі, але комічні.

Не дуже круто те, що в лоба проговорюється емоційний стан персонажів, я таке не люблю. Але загалом, як на книжки, від якої я нічого не очікувала, це був приємно проведений час.

Письменницький інсайт з читання: не забувати розвивати конфлікти у власних історіях. Бо коли персонажі опиняються в одній і тій самій проблемі втретє, вп'яте, вдесяте, інтерес пропадає абсолютно.

Я на хвильку відвернулася, а вас тут вже сотня. Ого.

На честь цього бахну 3 нецікаві, 3 помірно цікаві і 3 цікавезні факти про себе в якості знайомства, і ви теж пишіть про себе в коментарях, роззнайомимось.

Тож, нецікаві факти:
1. У мене 37 розмір взуття.
2. Я люблю банани більше, ніж шоколад.
3. Ношу шапки, бо шапки це круто.

Помірно цікаві факти:
1. Я з Запоріжжя, але живу в Києві.
2. Редакторка за освітою і фахом.
3. Прочитала 53 книжки за 2024 рік.

І нарешті цікаві факти:
1. Пишу майже щодня, принаймні по 1000 слів за підхід.
2. Маю алергію на засоби від нежитю, яка проявляється нежитем.
3. З'їхала від батьків в 16 років, щоб не заважали писати. Не дуже вдало. В 20 ще раз з'їхала, вже значно краще вийшло😅

Розказуйте цікаві факти про себе в коментарях!
(Обіцяю від завтра повернутися до серйозніших постів😁)

Нарешті я маю вільні 20 хвилин, щоб розказати вам про мою нову фіксацію останніх днів — це гра Banishers: Ghosts of New Eden.
Ідеї для сюжетів я все ж не тільки в книжках збираю😁

Коротко про сюжет: маємо двох банішерів (чаклуни, що виганять привидів), Антею і Реда, які прибувать з Британії в Америку на прохання друга, який не може розібратися з прокляттям, накладеним на його місто. В спробі розібратися з привидом, що є джерелом прокляття, Антея гине. Але вже через одну сцену повертається до Реда у формі привида і далі вони вдвох розслідують, що саме повпливало на утворення такого агресивного привида.

Чому вам варто звернути увагу на цю гру

Квести. Гора, реально гора, квестів на розслідування смертей, в кінці кожного з яких ви матимете вибір: вигнати привида по-хорошому, по-поганому, чи покарати живу людину.

Сюжет. Смертями місцевих ви можете відродити Антею. А вам захочеться її відродити, бо читайте наступний пункт.

Любовна лінія. Ред і Антея закохані. При чому це така офігенна динаміка, про яку я готова кричати всюди. Це не становлення кохання, це боротьба за нього. І вона неймовірно гарно поставлена.

Персонажі. Антея — досвідчініша, старша і значно холодніша за Реда. Ред очевидно все приймає значно ближче до серця, ніж вона. Я готова на палках битися до кожен їх ділог після застосування важкої атаки Антеї, бо оце:

— Воу, ти потужна.
— Хіба не завжди була такою?
(переклад приблизний)

Основний конфлікт. Звісно, Ред мусить проходити внутрішній конфлікт — він банішер і раптом тусить з привидом, якого мав вигнати вже давно, але просто не може. У Антеї конфліт не менший — вона майже все життя виганяла привидів і була навіть проти розмов з ними, але коли справа доходить до неї самої, вона вже не така категорична.
Але вони проходять його разом. Вони багато його обговорюють, примають рішення разом. Я так мало бачила подібних пар...

Коротше, гра неймовірно класна, на багато годин, з квестами, які задіюють буквально кожен шматочок карти. Підозрюю, що кінцівка розіб'є мені серце, але воно буде того варте.

Пані Наталя Кош — це моє відкриття 2024

Я в такому захваті від «Загубленого принца», що під час підготовки до презентації, яку я модерувала, замучила авторку, вивідуючи в неї всі секретики створення тексту.

Ось вам кілька фактів:

🥹 Ідея тексту виникла завдяки цій пісні

🥹 Від початку це була реалістична проза, але Наталя дуже швидко зрозуміла, що без магії герой приречений

🥹 З тексту вирізана ціла сюжетна гілка з реакцією простого народу на боротьбу за престол

🥹 Історія натхненна цілком конкретним містом у Німеччині

А це топ-5 корисного контенту, який допоміг Наталі так яскраво дебютувати:

1️⃣ Блейк Снайдер «Як блискавично писати живучі тексти. Врятуйте кицьку!» — це база-ґрунт-основа, але з поправкою на те, що кінематограф все ж інший від літератури жанр, і Снайдер описує саме популярне голівудське кіно, а не андерграунд. Піддивитися у нього, як працюють популярні сюжети, а також як планувати історію точно варто.

2️⃣ Стівен Кінг «Про письменство. Мемуари про ремесло» — дуже гарна штука, нагадує, що нічого не замінить практику і допомагає організувати цю практику ефективно. Щоправда, частину про побудову речень можна сміливо опускати, вона все ж для англійської мови написана, не для української.

3️⃣ Довгочити від платформи UWUread — тут команда платформи час від часу публікує переклади (з дозволу правовласників) і власні дослідження, як корисні матеріали для авторів. З останнього я читала "метод сніжинки" і навіть колись його спробую на власних творах.

4️⃣ Влад Сторітелер — якщо більше подобається формат відео. Дуже багато його порад я б хотіла почути років на п'ять-сім раніше. Пан дуже класно структурує і подає корисну інформацію, можна вичепити потрібне для себе.
З недоліків: призма подання через помилки, можна в них впізнати себе😅

5️⃣ Фантастичні talk(s) у будь-яких соцмережах — це мастхев для автора чи авторки фантастичного жанру в Україні, щоб розуміти стан ринку, запити видавців, тренди і таке інше.

Вже читали «Загубленого принца»? якщо ні, то я вас знайду😅