Представники античної літератури — мастгев у бібліотеці, чесно
От мені треба дізнатись про символ «диму». Але фрази «дим — символ перевтілення, символ надії» мені замало. Це нецікаво. А ми ж всі любимо історії, нагадаю. Але про це канал у
Олексія) Я ж розкажу про своє.
Wrong Turn. Ходити в ліс — небезпечно.
В суботу у новому інтервʼю як раз частково говорили про те, що, наприклад, скажіть людині — ходити в ліс небезпечно.
Небезпечно. Ок? Ок. Всі це знають. Але ця фраза влетить та вилетить. А коли тобі конструюють ситуацію, що ти в ліс таки поліз, а там мутанти-канібали як у «Поворот не туди». І ти таки запамʼятаєш, що ліс, то часто небезпека.
Як ми всі, хто дивився «Пункт призначення» намагаємось швидше обігнати фуру, яка той ліс везе (дрова маю на увазі). Привіт усім травмованим цією сценою 🪵
Тому про дим я теж хочу через гарні історії. Чому б не від Овідія. Беремо «Метаморфози», де все про перевтілення. А, нагадаю, що нам як раз і треба «дим як символ перевтілення та надії».
Фіміам
Дим, як матеріальна форма молитви. Боги, побачте, ми тут, молимо вас. Символ надії, що хтось та й почує.
От Пігмаліона чують. Його історія:
Свято Венери, на Кіпрі всьому найславніше, настало.
В жертву для неї призначені золоторогі телиці
Падали, тільки-но бризнула кров з білосніжної шиї.
Ладан куривсь. Перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,
Боязко Пігмаліон прошептав: «Якщо все в ваших силах,—
Дайте дружину, боги (не сказав: «Із слонової кості»)
Хай до тієї,— додав,— що я вирізьбив, буде подібна».
Що мав на думці різьбяр,— золота здогадалась Венера,
Адже на святі була; виявляючи ласку, богині,
Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.
Щойно додому прийшов,— нахилившись над ложем, цілує.
Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?
Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою —
Кість розм’якає слонова: втрачаючи твердість природну,
Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці
Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних
Форм набуває — в роботі стає для роботи придатним.
Пігмаліон остовпів: чи радіть, чи лякатись — не знає.
Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов’ю —
Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.
Книга десята, переклад Андрій Содомора.
І так можна дуже багато чого прикольного знайти. І багато що запамʼятати. Наприклад, нагадаю, що
тут я писала про те, як Овідій заповідає не їсти в незнайомих місцях.
Ну і ще ці книги дуже гарно виглядають. Я про ті, що видані в «Апріорі» в червоному оформленні.
Якщо на Великдень плануєте йти до церкви, то подумайте про «силу» диму, який побачите з кадила.
Замовити можна
тут.in book we trust