Маючи життєвий досвід кадрового військового гетьман розумів, що закріпити незалежність всупереч усім деструктивним
силам можна тільки завдяки
створенню боєздатної армії.
Тому законом про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 р. П. Скоропадський затвердив себе Верховним Воєводою Української Армії і Флоту.
Гетьман одразу зазначив, що захист вітчизни є святим
обов’язком кожного
козака і громадянина Української Держави.Також нове керівництво, ймовірно,
намагалося підняти престиж
Збройних Сил, задекларувати
їх значення для існування
державного організму. Крім
цього, необхідно було зважати на присутність німецько-австрійських військ, керівництво яких мало вплив на політичні кроки гетьмана.
Зокрема, ще під час переговорів П.Скоропадського з німецьким командуванням 24 квітня 1918 р. він був поставлено перед фактом, що на перших порах велика українська армія не буде створюватися. Сам гетьман пізніше зазначав з цього приводу: "При першій моїй розмові про формування армії, генерал К. Гренер сказав мені: "До чого Вам армія? Ми знаходимось тут, нічого противного Вашому уряду всередині країни ми не
дозволимо… Створіть собі невеликий загін у дві тисячі чоловік для підтримки
порядку у Києві і для охорони Вас особисто".
Боєздатна українська армія могла стати серйозною перепоною для союзників у задоволенні ними власних потреб в Україні. Надавши допомогу в звільненні України від більшовиків, Німеччина та Австро-Угорщина,
вимагаючи виконання підписаних домовленостей, вивозили з України все, що
могли і, зокрема зброю.
Загалом питання взаємодії П. Скоропадського й німецького командування відносно будівництва армії є дискусійним і викликає у вітчизняній історіографії
досить різні судження. Водночас очевидним є той факт, що всупереч волі
Німеччини і Австро-Угорщини гетьман здійснював доволі активну роботу щодо організації регулярної армії в Українській Державі. Однак, іноземний вплив все ж таки гальмував процеси побудови збройних сил України.
Намагаючись зменшити цю залежність, 5 вересня 1918 р. П. Скоропадський зустрівся з кайзером Вільгельмом ІІ у наслідок чого було узгоджено питання щодо створення Української армії з попередньою чисельністю у 12 тис. осіб, з правом її подальшого збільшення до 400 тис. осіб.
Доцільно нагадати, що на момент встановлення гетьманату П.Скоропадського в Україні у його розпорядженні була Запорізька дивізія під
командуванням полковника З. Натієва, котра на той момент налічувала до 6 тис. багнетів. Разом з кінним полком у 500 шабель і кількома батареями. Власне
дивізія складалася з
І Запорізького полку ім. Дорошенка, ІІ Запорізького пішого полку, ІІІ Гайдамацького пішого полку, гарматного запорізького полку, кінного полку ім. К. Гордієнка, інженерного полку й панцирного дивізіону.
Згодом, після зростання чисельності дивізії, її реорганізували у корпус.
У складі Ради Міністрів Української Держави було створено військове
міністерство, яке почало інтенсивну підготовку до подальшої розбудови
регулярної армії. З 21 травня 1918 р. його очолив генерал-лейтенант О. Рогоза,
який сприяв створенню військових навчальних закладів при Генштабі, залучав до роботи фахівців (С. Дельвіга, М. Юнакова та ін.). На чолі Генерального
Штабу перебував полковник О. Сливинський. На чолі українських морських
справ з 3 травня 1918 року перебував контр-адмірал М. Максимів. Українським
Військовим Чорноморським флотом у Севастополі командував контрадмірал
М. Остроградський, а після його відставки з 10 червня 1918 року – контр-адмірал В. Ключковський.
Основним завданням армії на думку П. Скоропадського та його уряду передбачалася охорона держави від зовнішніх ворогів і підтримка
внутрішньодержавного ладу.
Фіалко Ангеліна "Військові реформи Павла Скоропадського"
#Українська_Держава
#гетьманський_уряд
#армія