Тим часом, розсмішила Софію Андрухович. Тричі. Здається, додам це в одну з головних ачівок життя (що розповідала - не скажу, це наш секрет зі Святою Софією)

Спочатку думала, що книг в мене достатньо, і купляти сьогодні вже не варто. А потім я знайшла її

На абсолютно страшну рань для мене (тобто, на 11 ранку, жуть!) заявлено водночас дві події: дискусія про спортивні романи і бранч з Софією Андрухович. Скажімо так: в мені живуть два вовка, і обидва озадачені шокапець. Хоча і розумію, що мало хто міг подумати, що хтось може бути ц/а обох цих подій.

І про ветеранську поезію, до речі. Буквально вчора показувала вам вірш Єви Тур - і вчора ж вночі вона написала у себе в фб, що прийматиме участь в марафоні військової поезії. Які б там плани в мене не були - посунула, і дуже цим задоволена; сльози до кінця виступу стримати таки змогла, я молодець - нєфіг плісняву там розводити

Передостанній день книжкової країни, і я вже ловлю себе на тому, що а) соціальній батарейці всьо б)дуже скучаю за читанням книг і написанням відгуків. До чого думаю повернутись одразу після, а поки що тримайте спам фоточками.

Побувала на події радіо NV про те, як говорити на складні теми. Перестріла пана Семківа ще до його автограф-сесії і зізналась в своїх щирих почуттях. Розбилася на друзки на читанні поезії ветеранів. Зустріла свою героїню. Купила ідеальний шопер. Змерзла, як цуцик (цьому вже ілюстрації не буде, але просто повірте).

А ще вчора була на презентації книги Аліни Сарнацької. Вживу вона виявилась ще більшим котиком, ніж я ото собі уявляла, а модерувала подію моя особиста богиня Лєна Чічєніна (зловила на неї краш після тієї лекції, що вона нам її бахнула на курсі «Літосвіти»)

А от це мій улов…ні, не з фестивалю, а з барахолки напередодні. Ну бо якщо стала на слизьку доріжку заповнення нової шафи, то і спокою мені не буде. До того ж, тепер треба час це все поперечитувати, тож травень таки зобовʼязаний стати місяцем некупляння. Перлина цієї підбірки - «говори», дуже люблю екранізацію, тож рада, що в нас цю книгу перекладали.

Вчорашній день з прекрасними людьми мене трошки відновив, витягнув з попаяного стану, тож я тут і готова продовжувати.

Але перед тим, як писати про фестиваль і не тільки, розкажу про те, наскільки мені важливе 24 квітня, і що дало мені зайвий привід злості на росіян. (але, за зрозумілими причинами, тоді і вчора про це писати не стала).

Справа в тому, що саме в цей день в мене була а) річниця стосунків, б) річниця весілля (так, ми прийняли вольове рішення підбити все свого часу до однієї дати, щоб потім не плутатись). Наші стосунки зародились в розпал локдауна, продовжились повномасштабним вторгненням - тож щиро бажаю нам нарешті пожити в недоленосні часи, бо вже ну скільки можна?

А в якості подарунку я замовила наш портрет у вигляді лего-людей, ота штука в руках мого чоловічка - книга, але тримати її в розгорнутому вигляді рамка не дозволяє. Замовляла отут, і ні, вони мені не платили, тож це не реклама - просто рекомендація, бо чом би і ні.

З одного боку, маємо другий день Книжкової країни - куди я, думаю, все ж таки, доїду. З іншого - день жалоби, та й мене особисто досі трохи плавить після вчорашніх обстрілів. Типова історія, коли і веселитись не хочеться, і радість свою немитій русні віддавати - теж. Тому буду сьогодні в мережах тиха, а розваги будуть вже завтра. В реальному ж світі буду здебільшого біля Фронтменів (павільйон 4, праворуч від першого-основного) або на фудкорті.

А замість емоцій дозволю собі використати слова Єви Тур - поетки і військової (тричі витирала цю фразу, бо не знала, що ставити першим, а що - другим), якою я вже багато років захоплююсь, але нагадувати їй про свою любов соромлюсь - бо не на часі (фотографію взяла з її поста з цим самим віршем)

***
що ти знаєш про біль,
коли стріляють в спину,
коли ножами — в спину,
коли брехнею — в спину,
а ти стій прямо.
не руш.
не смій.

що ти знаєш про силу,
коли з любов'ю — мимо,
коли довіра — з диму
зі згарища твоїх днів.
а ти стій.
не руш.
не смій.

ось тут от шкала бека —
обіцяли ж чєловєка
зробити з руїни,
звести наново стіни
такі білі-білі,
що аж не сила очам.

а ти стоїш нерушимо,
як поставили,
як сказали.
і рани — не рани,
і болі — не болі,
і зрада — не зрада.
і слова — як вода,
коли в районі сплетіння
того, що сонячне,
тебе
у самої
себе
давно
вже
нема

Тільки не пиши мені про війну - Павло Вишебаба

Хоч зараз слухаю "Швейка", дуже не хочеться з ним виходити в люди: міміка в мене доволі активна, тож можу налякати перехожих. Чогось дуже серйозного після сьогоднішньої ночі не хотілось, романтичного - теж, тож вибір пав на збірку віршів пана Вишебаби в аудіоформаті (та ще й читав автор). #топ_взагалі

Вірші військового, написані в 2022 році в час повномасштабного вторгнення. Тут і сум за сімʼєю, і любов до побратимів, і фіксація якихось спогадів - короче, все, що автор вважав для себе важливим.

Деякі з його віршів я чула, тож була певна, що перенесу стійко - але ніт, ревіти почала ще до того, як до фестивалю доїхала. Скло скляне і склом поганяє - але, при тому, доволі легкі для сприйняття і лаконічні. Що цікаво - в електронному варіанті ця книга в мене теж є, але щиро рекомендую саме аудіо версію: окрім начинки автором там є ще й ненавʼязлива музика, і в атмосферу це ганяє просто з розбігу. 

Я дуже не хотіла, з одного боку, брати щось надто ескапістське - враховуючи сьогоднішню ніч і чергову трагедію, що нам русня спричинила. Але і відмовлятись від чогось світлого не хотілось - бо тоді було б відчуття, що ті прокляті дементори виграли і таки радість в мене забрали. В такому ключі вибір виглядає просто ідеальним - воно щемке, воно обнадійливе, і от вже точно - про життя, що продовжується. І саме це мені і було потрібне. Ну а ще збірка коротенька, менше ніж півтори години - саме те, щоб бродити красивезним ВДНГ.

Ситуація, наразі, наступна. За ці півтори години я встигла: розговітися на стенді Ще одну сторінку, взяти трохи книг за донат у Лелеки, знайти Дею, загубити Дею, купити закладинку від Баншішоп, відчути себе рідною на стенді Лабораторії, проігнорувати дві події, зустріти дуже здивовану знайому, яка про фест не знала і думала просто сходити понюхати яблуневий квіт - а тут несеться… ах, так, і ще поснідати пивом з чебуречком. Запас енергії вичерпано, але спробую протриматись.

Більше на морально-вольових, ніж на бажанні - але я таки приїхала. Якщо побачите - не бійтесь підходити, то я не незадоволена, а книга сумна в навушниках

До речі, про всяк випадок збережіть собі, де є укриття на "Книжковій країні", краще туди ходити

Десь отак. Русня - гній. Сподіваюсь, всі в укриттях.

Дім на краю світу - Майкл Каннінґем

Своєчасність - мабуть, головна особливість моїх стосунків з книгами. Не перестану цьому радіти і навряд колись перестану це цінувати - бо ну правда, нереально важливо, щоб книги потрапляли в руки в максимально правильний момент життя. Тут як зі стосунками, в цілому - тож #топ_місяця #топ_взагалі

Це історія абсолютно різних людей - яких, здавалось би, життя звело абсолютно випадково. В усіх різні цілі, різні бачення життя - навіть фізично всі відрізняються одне від одного. Двоє друзів ще зі шкільних часів, матір одного з них, матір їхньої дитини - все переплітається в один великий комок під назвою "життя".

Думаю, свого часу мене відвадили від цієї книги фразами, що це про поліаморію. Та, наближаючись ближче до середини, я зрозуміла, наскільки важливо було не давати імен взагалі нічому, а просто пливти за течією: абсолютно зайве пробувати категоризувати стиль життя героїв під якісь вже знайомі мені поняття. І доволі скоро зрозуміла, що і герої мають більшу частину проблем саме через це: там так багато повторювалось в різних контекстах про "грати роль", що я так і не розібралась - а де ж вони справжні? Де їхні щирі бажання, а де - щось, що вони роблять, бо так правильно (хоча б з чиєїсь точки зору)? Зобовʼязання, стосунки, відповідальність - що з цього робиться виключно з потреби робити тільки це і ніяк інакше? Та потім почала помічати, що фрази про ролі стали зникати саме тоді, коли наші персонажі входили в такий собі потік - просто починали жити, не поринаючи глибоко в екзистенційні питання.

Давно я так завзато не відмічала особливі місця під час читання - книга дуже щедра і на цитати, і на моменти, і на роздуми (і на те, з якими роздумами вона тебе залишає після читання). Перегортаючи останні сторінки я вже почала подумки планувати перечитування - і думаю, що це ознака шаленого успіху. Післясмак після неї солодко-гіркуватий, і почуваюсь тепер водночас і трохи більш спустошеною, ніж була до неї, і більш наповненою - як би це не було парадоксально, але от вже як є. Сподобалось, як ви можете зрозуміти, просто шалено - і точно лишається в моїй бібліотеці.

КНИГА НА ВИБІР ЗА ДОНАТ

⏺️на що збираємо? на евакуаційний бус для 22 ОБСП на Сумський напрямок.

⏺️мета: 10 000 грн.

⏺️що можна виграти?

одну з новинок видавництва РМ на вибір:

🌹Остання оповідка квіткової нареченої - готичне фентезі з таємничою атмосферою.

🏒Він - квірний роман про кохання двох хокеїстів.

⏺️що треба зробити:
1. підписатись на канал reading or this.
2. задонатити на банку від 50 грн.

🧷чим більше донат, тим більше шансів (сума в 100 грн це два квитки, сума в 150 це три і тд).

⏺️коли результати: у пʼятницю, 25 квітня. якщо збір закриваємо раніше, то піднімаю мету!

розіграш проводитиметься через внутрішній функціонал монобанку, тому якщо донатите з моно, то ніяких додаткових дій не потрібно, але для донатів з інших банків обов’язково вкажіть в коментарі до платежу ваші контактні дані!

⏺️посилання на збір:
https://send.monobank.ua/jar/8n5doJfC5o

сума велика, треба аж 300к, тому буду вдячна за будь-яку підтримку і поширення ❤️

reading or this.

«Дім на краю світу» мене доконає. В тому сенсі, що коли вона вийшла - по ній була ціла купа обговорень-клубів, які я проігнорувала, а тепер ото читаю - і страшенно хочеться про неї подискутувати. І це тільки перша половина книги!

Починаю думати, що брати в людне місце «серйозну» книгу, яку хочеться розтягнути на цитати - було не найсвітлішою з моїх ідей. Але ну вже як є :)

Щось я відходжу від своїх звичних форматів, і зовсім обнагліла вам котів не показувати.

Тож, виправляюсь. Поки я ношусь в милі, заряджаючи все, що має бути заряджене, плануючи (включно з одягом і спробами не забути відмітити всіх, з ким хочу побачитись) і ото всьо - панове коти чілять. Хочу бути котом (і думаю, в такому випадку в моїх соцмережах було б ще більше підписників).

Не перестану хвалити цю локацію за цікавість і важливість, судячи з розкладу - знову там буду проводити значний шматок фестивального часу

З 24 по 27 квітня на ВДНГ у Києві в межах фестивалю «Книжкова країна» працюватиме павільйон творчої репрезентації військових і ветеранів #ФРОНТМЕНИ.

Проєкт вже став символом сучасного мілітарного мистецтва. Цьогоріч він розширився й об’єднає понад сотню учасників-комбатантів у насиченій програмі.

👉🏻 Суспільне Культура публікує добірку подій, які варто відвідати у павільйоні "#Фронтмени.

Сходження Аврори - Емі Кауфман, Джей Крістофф

Буває, знайдеш ото книгу, від якої не чекаєш особливо нічого - а вона змінює... ну, якщо не життя - то найближчі плани, бо купляти чергову космооперу в оригіналі я не збиралась, а дочекатись виходу наступних частин українською - не вивезу. #топ_місяця #топ_взагалі

Видавництво РМ

Тож, що ми маємо? Майбутнє в 300+ років. Зоряна академія, де люди вже вчаться на одному рівні з вихідцями з інших планет. Зірковий студент Тайлер, випадково погеройствувавши, пропускає церемонію Відбору, де б він міг собі зібрати не менш зіркових підлеглих в круту команду. Загалом, йому залишаються...ну, ті, хто залишається - хто іншим лідерам не зайшов. А також дівчина Аврора, яку він врятував - що виявляється єдиною вцілілою з корабля, що зник за 200 років до появи Тайлера взагалі.

Почнемо з того, що сай-фай різних ступенів твердості - моя Римська Імперія: так вже сталось історично, так, думаю, ще довго буде далі. По-друге, подруга мені це нарекомендувала фразою про схожість на "Вартових Галактики", але тут трохи не погоджуся (примітка - але, якщо що, Вартових я тільки дивилась, і, можливо, в коміксі акценти розставлені трохи інакше) - для мене це просто ну "Світлячок", не менше (який я люблю всією своєю душею чи що там в мене). Так, і те і інше має схожий троп про found family - але саме дух в книзі такий, що все очікуєш, що Золотий Хлопчик Тайлер от-от дістане з шафи коричневого плаща.

А ще тут ну дуже багато лулзів. Герої взагалі не соромляться стібатися з себе, ситуацій, проблем і взагалі з усього, до чого дотягуються (а дотягуються вони всюди). Вголосину - волала, сльозу - пускала, під час напружених боїв - напружувалась. Короче, вельми пристойно провела час, чого і вам бажаю. Точно куплятиму всю серію, як тільки перекладуть, але про читання оригіналу - не жартувала, бо прям надто цікаво, що там далі сталось.

Сіла ото планувати, на які події я хочу попасти на фестивалі, і щось оптимізм не зашкалює. Опустимо той момент, що не так багато часу я собі виділяю на банально поїсти-зустрітись з друзями, але як встигнути на 3-4 події одночасно???

Отакою мене бачить Аня, і тепер думаю - що було б, якби я справді читала зі спортивними почуттями, а не для задоволення?..

А взагалі, нині по відчуттям я на 40% паска (ми ж те, що ми їмо?), і до книжкової країни збираюсь максимально окуклитись, обклавшись книгами - бо потім часу не буде. А що у вас, як настрій і стан загалом?

https://youtu.be/GamP4chXJ2I?si=2n351aOY2WFh8TmD

Мова про цю цитату, якщо що

Це був би дуже щемкий момент… якби мій мозок на автоматі не додав «ганьба твоїй корові» (всі ж памʼятають дракончика Мушу з «Мулан»?)

«Сходження Аврори» - Емі Кауфман, Джей Крістофф

ps - поки що прям топ

Вітаю з Великоднем - і віруючих, і тих, хто сприймає цей день як привід провести час зі смачною їжею і найближчими людьми. До віруючих я себе віднести не можу (якщо не казати про віру в ЗСУ, звичайно), але не вважаю це приводом відмовлятись від випікання паски (нехай інколи, як цього року, вона і падає - що стає мені приводом сумувати не менш ніж три дні). Можливо, просто є якась тяглість до традицій - якщо не загальноприйнята, то хоча б моя особиста - але це тема довгопосту, до якого я зараз не готова. Тож - ще раз вітаю, якщо є можливість відпочити - не профукайте це, всіх обіймаю!

Пісня відкритого шляху - Артем Чех

Буває так, наче і не можеш назвати недоліків в книзі, і написана вона непогано - а от не твоє, як не крути. Стається в мене таке не дуже часто (як мінімум, зазвичай можу пояснити, що мені було не так), але буває - от просто не очікувала, що в мене таке станеться саме з Чехом, і безпосередньо з цією книгою. Додамо ще той факт, що її мені видала Маріко в рамках рубрики #міжкультурний_книгообмін - а книжковому смаку цієї киці я довіряю максимально (опустимо ще той момент, що люблю її дуже).

Видавництво Meridian Czernowitz

Історія про кріпака Гната, що волею карколомних вивертів долі потрапив в Америку, дуже швидко асимілювався і своїми очами бачив і громадянську війну, і її наслідки. Побудована вся історія в стилістиці роуд муві (ну тільки не муві, ви розумієте), а ще їй дуже не вистачало трігер-ворнінгів.

Я спеціально розпланувала викладати відгук саме сьогодні, після клубу за цією книгою - думала, він допоможе мені структурувати свої думки, та не так сталося. Наче і герої глибоко прописані (ну, частина з них) - а конекту з ними не сталося. Наче і пригоди трагічні і болісні - а мені байдуже. Наче і тема така, яку я собі розбирала - але от нуднувато було. При тому, книга справді непогано написана, брехати не стану - просто було або не моє, або взяла її в дуже неправильний час для себе.

Ближче до середини зі мною взагалі сталося щось схоже з тим, коли я читала "розфарбованого птаха": жорстокості, болі і крові було так багато, що стало просто все одно. Персонажі калічились, вмирали, страждали, сперечались про рабство - але через кількість і відсутність балансу з якимось мирними / світлими епізодами я просто перестала звертати на них увагу. 

Фактично, з клубу тільки мені одній не зайшло, тож відгук цей максимально нерепрезентативний. Так стається, і я просто приймаю це як факт. Я не стану використовувати хештег про "нахіба" - бо витраченого часу абсолютно не шкода. Також усвідомлюю ймовірність того, що колись її перечитаю, і вона мені зайде - але станеться це точно не сьогодні.

Пряме включення з книжкового клубу Діани. Найбільше лякає перспектива «творчого розділу» в програмі, але ж я сильна і смілива, так?..

Книжкового контенту на сьогодні немає, бо хазяюшка року таки взялась пекти паски (а ще ж треба книгу на завтрашній клуб прочитати, ну!..). Вікна мити не стала - то вже роботу завтра робота буде, якщо встигну (не засуджуйте - в мене панорамні…). А як у вас з підготовкою до свята?

З одного боку, хочу вірити, що в якийсь момент виросту як блогерка настільки, що видавництва/фести самі захочуть мені щось надіслати (те, що на фото - я виграла за донат в одного з суддів фестивалю). З іншого боку, ще сильніше я хочу вірити, що колись вже не треба буде розігрувати все, що попадеться під руку, бо армія буде забезпечена всім необхідним. Ну але поки що все так, як є, а в мене є мерч.

Кількість жертв у Харкові після ранкового удару вже перевалила за 70 і МНСники ще працюють. Тому сьогодні, вибачайте, контент такий.

Конвертуємо гнів та розпач у русоріз. Най та рашка палає!

Стерненко
DroneBomber та їхня постійна банка
Балу HUB
Кіт не пригай

Дослідження утоплення - Ава Рід

Щось цього місяця кількість книг, що я беру читати, не читаючи анотацій, просто зашкалює - і думаю, що мені це щиро подобається. Вже не памʼятаю точно, хто мені її нахвалив, говорячи, що враження від неї у всіх діаметрально різні - знай, прекрасно людино, я дуже вдячна за рекомендацію #топ_місяця #топ_взагалі

Видавництво Vivat
Аудіо версія Абук

Історія про студентку першого курсу архітектурного відділення Еффі, що якось виграла конкурс проєктів реконструкції свого улюбленого письменника Емріса Мерддіна. Для Еффі це можливість нового старту: все життя через психічне захворювання дівчину переслідував образ Короля Фейрі, плюс репутацію їй підпортила брудна історія з професором... Єдине, що тримало її при здоровому глузді - книга Мерддіна "Ангхарет", яку Еффі знала практично напамʼять. Тож вона їде до будинку Хірайс, щоб втілити свій проєкт в реальність, зустрітися зі своїми страхами і зрозуміти, що є реальністю, а що - багаторічною брехнею.

З одного боку, книга мене не здивувала: головний твіст я розгадала надто швидко, з фіналом трошки не погодилась, бо була перспектива зробити приголомшливий поворот на 360 в усій концепції історії (або, може, мені просто знову "Зайчик" вдарив в голову? Детальніше не скажу, бо будуть спойлери). З іншого, ця історія виявилась доволі глибокою оповіддю про життя з психологічною травмою в протухлому від патріархату суспільстві - і це не зовсім те, чого зазвичай очікуєш від історій про фейрі і магію навколо. Це історія про внутрішню силу, завдяки якій можна йти наперекір написаний заздалегідь долі - і вміння самій вирішувати, яким ти хочеш бачити своє життя. Чудовий посил, я вважаю.

Текст дуже атмосферний і заворожуючий - улюблений тип історій, коли я сама наче стала частиною оповіді, бігла поряд з головною героїнею в моменти небезпек, сперечалась з Престоном в питаннях літератури і намагалась зрозуміти, що не так з Янто: буквально нещодавно скаржилась, що давно такого не мала - і от, наступна ж книга затягнула в свої тенета. Голос начитувачки приємний, лагідний, чекатиму її наступних робіт з нетерпінням. Саму ж книгу, можливо, навіть якось перечитаю - тільки оберу для неї інший сезон, думаю, їй краще пасуватиме пізня осінь.

Нарешті приїхало моє замовлення від Стилет і стилос - і так, памʼятаю, як тут казала, що не збираюсь купляти книг у квітні, але людина я слабка (особливо - перед знижками, а ще більш особливо - перед ветеранськими бізнесами).

Все виглядає дуже інтригуюче і цікаво: і книга Багряного, про яку я нічого не чула до того (але тут не дивно - фактично, я тільки зараз для себе відкриваю українську класику, але хоч процес вже має ознаки активності, а не просто лежання в бік «колись треба буде щось почитати»), і «Столиций Київ», який я не встигла взяти одразу, а потім він мало не потонув в шумі книжкової бульбашки. Найбільше надій на «Тристана і Ізольду»: в дитинстві в мене була книга переказів легенд і казок, але виявилось, що вони там були нещадно перебріхані місцями - тож буду рада таки почитати більш надійне джерело.

Шановні пані та панове!

Моя близька людина відкрила допоміжну баночку до збору від кафе Шибеник і кавʼярні Хорив на запчастини для ремонту автівок, що були пошкоджені мінами та FPV-дронами. Піде це все на Торецький напрямок, мета допоміжної банки - 5000 грн.

Від всього серця прошу доєднатись, бо трошечки зупинився збір - а це не діло, плюс, мета банки вельми посильна. Саму банку можна знайти за лінком: https://send.monobank.ua/jar/9z4FwJwk9t

Нам всім є за що помститись, і в кожного є особиста причина, з якої хочеться бачити військо сильнішим і краще забезпеченим. Тож давайте ці думки трансформуємо в гривні на хорошу справу.

На відміну від хаотичного і перенасиченого березня, квітень видався трохи більш томним - що не завадить мені скаржитись на те, що не вистачає часу на читання. Що є вже, здається, трохи моветоном, бо на це постійно скаржуся, а потім показую список в 20+ за місяць - але оце от відчуття дивне, що могла б і більше... Та енівей. 11 книжок (насправді, 12 - але про останню трохи пізніше напишу, бо хочу про всю серію разом написати). Лише одна з них - в аудіоформаті, але #42звітує про всі на рівних умовах.

А ще я нещодавно віддала чоловіку свою стару камеру, тож тепер маю купу фоток наших котів зі стильним боке.

1-2. Темніший колір магії. Тіні згущуються - В. Е. Шваб
3. Цієї миті завтра - Емма Страуб
4. Місто - Валерʼян Підмогильний
5. Неявка - Бет ОʼЛірі
6. Анна Ін у гробницях всесвіту - Ольга Токарчук
7. The Warrior's apprentice - Lois McMaster Bujold
8. Фройд би плакав - Ірена Карпа
9. Дивна весна - Олег Михайлов
10. Культ мертвої корови - Джозеф Менн
11. Зі мною насправді ВСЕ ДОБРЕ! - Моніка Гейзі

Я нікуди не пропала, просто було трошечки соціалізації - про неї і розкажу.

Вибрались ми з Танею з каналу книжковий шизоїд на кавусю і на книгообмін. Давно було пора - з минулого літа ще планували, та все ніяк (при тому, що в її марафонах про читання під липами/кленами/гірляндами etc приймаю участь регулярно). Дуже мило посиділи в Книголенді (плюс, покупка там була в завданнях актуального марафону), обмінялись подарунками на пропущені дні народження одна одної і взагалі лишились дуже задоволеними і зігрітими (а ще познайомились з чудовими хлопцями, що там працюють - і все було добре, поки я не згенерувала мразотний мізандринний жарт, за що дуже соромно). 

І просто подивіться, що мені принесли на #міжкультурний_книгообмін - тільки ж нещодавно казала, що з радістю її перечитаю, бо це щось з дитинства часів формування мене, як особистості. Дуже задоволена, і трошки навіть щаслива, але поки що рубрику ставлю на паузу - як мінімум, поки не прочитаю всі борги і не розкажу про хороших і кльових людей, яких мені принесло цим бложиком.

Також, якщо я вже тут - нагадаю принагідно, що сьогодні о восьмій вечора я розіграю дві книжечки від нас з Ганкою - є ще трошки часу застрибнути в останній вагон, якщо що.

І саме сьогодні Абуку виповнюється 6 рочків - чудовий вік, чудовий застосунок. З цього приводу там знижечок привалило, тож якщо ви думали спробувати аудіо формат - вважайте це знаком. Вітаю котиків з днем народження, і щиро рада, що вони є в моєму житті :)

Зі мною насправді ВСЕ ДОБРЕ! - Моніка Гейзі

Як я вже казала - читати цю книгу напередодні річниці шлюбу відчувалось вельми іронічним. А от кріповим вдавалось знаходити якісь схожі зі своїми риси і патерни поведінки головної героїні - аж якось захотілось написати всім колишнім...гм…психологам і психотерапевтам, з якими я свого часу працювала - просто подякувати #топ_місяця

Історія Меґґі і її великого горя (™️), бо розлучилась зі своїм чоловіком менш ніж за два роки після весілля. Про цілющій тіндер, пошук хобі, розради, знайомство з собою і те, як її близькі з цим всім справлялись (спойлер - фігово справлялись - і от взагалі не можу їх в цьому звинувачувати).

Давайте будемо чесними, Меґґі - страшенно бісяча. Взагалі в усьому, що вона робить, і в усіх її рішеннях. Тобто, спочатку було її шкода, та трохи познайомившись з персонажкою, страшенно хотілося дати їй ляща і видалити контактні дані. Можливо - переїхати в інше місце. А найбільше бісило те, що вона літералі типова представниця свого покоління (як, в цілому, і я). Імпульсивна, інфантильна, егоцентрична і зі схильністю до самобичування (заодно - треба, щоб і тим, хто поруч, теж діставалось). А ще вона взагалі не уявляє, що у інших є якісь свої кордони. І ще повна відсутність рефлексії і вміння усвідомлювати, що її дії несуть наслідки. Краса, ну?..

Та не все так погано. Бо ближче до середини стає зрозуміло, що її розлучення - то просто один з симптомів того, що проблеми таки в неї є - і сильно глибші, ніж вона собі уявляє. Так, я не вважаю правильним дії її колишнього чоловіка, коли він обірвав з нею всі звʼязки (ладно з ним, то пофіг, але зі спільною кішкою не давати Меґґі бачитись?..) - але і можу зрозуміти, чого він так зробив. Врешті решт, про те, що в когось теж є емоції, героїня таки ближче до кінця оповіді почала здогадуватись - і на тому дякую.

Може здатися, що це гнівний відгук? Та нє, навпаки - я в захваті! Все подано з гумором, жартиками (місцями - сильно нижче пояса), ситуації яскраві і реалістичні. Герої теж яскраві, хоча дивним чином, персоналії близьких друзів були розкриті не так глибоко, як мені хотілося б.

Книга непогано підійде, на мій погляд, людям що любили свого часу "Бріджит Джонс" або свого часу мали досвід важкого розставання (тільки не в гостру фазу суму, я вас благаю - стане тільки гірше). Заздалегідь попереджаю, що іспанського сорому тут буде в асортименті, як і природної гидливості (ну, в мене була саме така реакція, коли вона почала колишнього закидувати імейлами і голосовими). Але, в цілому, я розважилась - і дуже раділа, коли зрозуміла, що якісь паралелі с головною героїнею я можу провести саме з собою колишньою.

Скажіть, а я одна така маньячка, що по декілька разів на день оновлює сайт Книжкової країни в надії що вже є повний розклад подій?

Так, фест вже наступного тижня, і чекаю я на нього приблизно так же сильно, як чекала на день народження. Рюкзак вже зібрано, щоб ви розуміли, правда, список покупок ще не склала поки що.

Збираєтесь? Не збираєтесь? З ким каву поп’ємо? :)

Неймовірно сильно люблю позичати книги, особливо коли в них є стікери і примітки ручкою: наче поруч сидить людина, і ви під час читання ще й обговорюєте прочитане. Фан фект - здається, після цього я і людину, що позичала, починаю сильніше любити - Ганка з Ластівкою не дадуть збрехати. (І так, «Пісня відкритого шляху» йде чудова, тож висока ймовірність, що на суботній клуб спокійно встигну все)

Культ мертвої корови: як оригінальна хакерська супергрупа могла би врятувати світ - Джозеф Менн

А давно тут нонфіку не було, скажіть? При тому, що я його, взагалі-то, вважаю одним з улюблених жанрів. #топ_місяця

Історія Культу мертвої корови (cDc, якщо скорочено) - від вісімдесятих з махінаціями на телефонних картках, через девʼяності і тролінг Майкрософт (де довго не хотіли визнавати факту вразливості системи, але потім довелось передумати) - і до дві тисячі десятих: крізь Сноудена, citizen lab і вибори в Америці 2016 року. Всюди в ція подіях виглядали вуха цих хлопців і дівчат, що стали іконами хактивізму і дискусій про захист особистих даних.

Скажу чесно. Є якісь теми, в які наче ніколи не заглиблюєшся, бо вони тобі не профільні - а з іншого боку, які можуть буквально одним словом спонукати перечитати всі статті, що попадуться під руку. Для мене таким словом вже два десятиліття є "хакери" (і, здається, тут є провина однієї молодої Анджеліни Джолі в рваній майці на роликах). Здається, саме так мене і в любов до кіберпанку затягнуло, точно вам кажу. Але одна справа - дивитись фільм з сумнівною візуалізацією процесів, а інша - читати дослідження дуже дотошного журналіста про те, як реальне угруповання зароджувалось, формулювало свої етичні погляди і філософію загалом, як протидіяло корпораціям (або співпрацювало) і стикалось з викликами епохи.

Найгірше, що є в цій книзі - це імена, точніше - їхня кількість. Персонажів тут стільки, що плутатись я почала десь на першій чверті читання, і досі думаю, що краще б було автору використовувати ніки (все одно практично кожен їх мав). Я розумію також, що обійти це було неможливо - особливо якщо ми говоримо саме про хроніку проєкту, що триває ще з вісімдесятих - в часи, коли інтернет тільки починав нормально розповсюджуватись. Також з недоліків відмічу стрибки по хронології, які теж збивали з пантелику.

Але далі в нас тільки плюси - бо читалось це не гірше за пригодницький роман. Про щось зі згаданого в книзі я чула в тому чи іншому обʼємі - сильно менше, ніж думала про свою обізнаність в темі, сильно більше, ніж знав мій чоловік. Здається, ця група встигла прийняти участь в кожній справді важливій події в мережі (частину вони створювали самостійно), вони мали відношення до створення Tor і Signal, вони були причетні до WikiLeaks (за що потім вибачались, зрозумівши глибину російського сліду проєкту і мразотності Ассанджа безпосередньо), учасники групи розробляли безпекові схеми в Гугл, Фейсбук, Еппл - і працювали на країну після 9/11... Культові персонажі і персонажки, безсумнівно.

Якщо цікава тема історії інформаційної безпеки, але чомусь не чули про цю книгу - можу радити зі спокійною душею. Хоч було місцями і непросто зрозуміти про що мова - але цікаво точно було. Ну і від фентезі трохи відпочила - якось з ним трохи зачастила останнім часом.

Зранку отримала від Ганки посилку з купою ніштячків мені і з частиною пакунка для людини, що виграє в нашому з нею розіграші двох книжечок, хто пропустив - ще можна прийняти участь за от оцим посиланням - там все максимально просто.

Як же ж легко останнім часом тригернутись…

В новому інтервʼю Снайдера око зачепилось за слово «Лобода» на фоні: хочеш не хочеш - а асоціації нездорові. Довелось гуглити, все виявилось доволі мирно, знаю тепер +1 українського художника ^_^

Дивна весна - Олег Михайлов

З одного боку - повністю відсутнє бажання генерувати розважальний контент, от саме через цю думку про "хіба можна дозволити собі просто жити, коли зовсім поруч отак?", а з іншого боку - бунтарське відчуття того, що русня хоче вкрасти в мене радість і сили - а я не дам. Та, здається, знайшла достойний компроміс - заодно, чомусь, і...ну, якщо не розкрутилась, то хоча б вийшла зі стадії розпачу людини, яка не має влади над ситуацією.

Ця книга - збірка історій для молодшого шкільного віку про звіряток і початок повномасштабного вторгнення. Просто от така от дивна весна, коли з неба падає каміння. Хтось просто маленький і наляканий, бо не знає, що це і як тепер бути; хтось живе в метро і привчається приймати тих, хто поруч - інколи таких, що відрізняється і тим лякає; хтось намагається заспокоїтись, пірнаючи у власні мрії (офіційно тепер помаранчевий кіт - моє тотемне створіння!).

Та всі історії обʼєднує головне: коли ти не сам, можна пережити будь-який жах. І цю дружбу і оточуючих треба максимально цінувати - бо саме це дасть тобі і силу, і підтримку. А ще поряд з близькими можна показати свою слабкість, особливо коли немає сил триматись - і тебе не засудять, а дуже й навіть навпаки. Важливий посил, я вважаю - в будь-якому віці.

Про автора я не знаю нічого, а от малювала ілюстрації моя близька подруга, яку дуже ніжно люблю - Катя Гордієнко, що додало відчуття того, що мене тримають за руку (та розумію всю субʼєктивність цього моменту. А ще це пояснює, як в моїй бібліотеці зʼявилась книга на такий вік). І так, ця книга (та й взагалі жодна) не відверне трагедій, що нам влаштовують росіяни - але над біллю в мене тепер стоїть знову холодний розрахунок, який, в цілому, не здивований їхньою людожерністю і просто вишукує нові збори, щоб на них грошей закинути. А це вже знак того, що кукуха на місці - не зважаючи ні на що.

Злий збір.
За Суми.

Для 7 окремого полка звʼязку на харківський напрямок збираємо на прилад нічного бачення

https://send.monobank.ua/jar/43ZERb4KRc

5375411210251208

Єбашимо

Фройд би плакав - Ірена Карпа

Вперше я читала цю книгу десь в 2005-2006 році. І хоч з точки зору літератури я особливо цю історію не зацінила, все одно вважаю книгу корисною - хто б мене ще навчив в ті роки в Донецьку матюкатись молодьожно-соловʼїною? Але якщо вже життя (точніше, барахолка) підкинуло мені примірник - то чом би і не поностальгувати? #поза_категоріями (зрозуміла, що і цей тег мені треба)

А показують нам тут шматок життя Марли - журналістки, припанкованої співачки, контркультурщиці (гмммм цікаво, з кого ж писався цей образ?..). Місцями це - опис її мандрів, місцями - інтимний щоденник, інколи - збірка анекдотів. Такий собі slice of life бунтівної інтелігенції, де всі історії ведуть до одного - вибору свого майбутнього.

В юності воно мені виглядало страшенно провокативним і скандальним. А до того ж, воно прийшлось на мої 16-17 років, тож все сприймалось виключно як інструкція до дії і способу мислення (в цілому, ні про що не шкодую). Та зараз все вже сприймалось зовсім в інший спосіб - мені бачилась в центрі оповіді гучна перелякана дівчинка, яка використовувала яскраву обгортку як захисну броню...що, в цілому, ще один доказ того, наскільки влучною я була ц/а авторки, і чому мені все так резонувало. Трошки дивували стосунки героїні з чоловіками, прямо як в Адді Лярю: коли він поруч - я його так кохаю, хочу дітей і заміж, він той єдиний... Як тільки він пропадає з виду - те саме вже стосується іншого персонажа. Знову ж таки, тоді і мені це було релевантно - а зараз викликало посмішку ностальгії (і троооошечки фейспалму). В цілому, книга виявилась сильно кращою, ніж я памʼятала - можливо, бо мізків, все ж таки, трохи більше, ніж тоді, та й життєвого досвіду теж. З іншого боку, трохи підбішувала манера оповідання - бо інколи за кадром лишались значні шматки історії, і я просто не встигала слідкувати за трансформацією героїні і її переміщеннями (та мужиками, звичайно. Блін, тепер я знаю, як почувалась моя сестра, коли я їй травила байки про моє особисте життя!..). 

Памʼятаєте, нещодавно в тік току був тренд "я запросила на каву молодшу версію себе"? От для мене це було саме те. Так, я знаю, що тут я перегнула палицю з субʼєктивністю вражень... Та з іншого боку, і ця книга, і Карпа в принципі - це настільки невідʼємні частини мого дорослішання, що в інший спосіб не знаю і чи вийшло б.  

А хто тут з самого ранку такий розчулений?

На честь свого прийдешнього дня народження Абук надіслали мені пакуночок - ну а я його і вам показую, бо чом би ні? (Метроном мій, якщо що)

Взагалі, з аудіокнижками в мене було дуже веселе знайомство (тобто, в той момент було не дуже весело, але зараз згадую з посмішкою). Я тоді тільки завела канал, плюс, через грьобану русню спала мало і погано, а в моменти коли не спала - читала. Ну і, в результаті, одного ранку прокинулась - а в мене око набрякло і пече. Я до офтальмолога, і серед крапель-серветок-вітамінів була наполеглива рекомендація декілька днів від читання утриматись і гуляти по 2+ години. А мені ж контент треба робити, ну!.. отак я, яка «аудіокниги - не моє, я на слух не сприймаю!» почала їх слухати регулярно, а іконка Абуку розмістилась на почесному місці внизу екрану для швидкого доступу.

За деякий час познайомилась з чарівними представницями команди застосунку: підійшла до їхнього стенду на книжковій країні, мене спитали, чи слухаю аудіокниги, я дала їм свої навушники - а звідти голос Дмитра Бузинського читає «ми проти вас» 😅

Тож - Абук я щиро вітаю з днем народження, бажаю розвитку і багато нових слухачів, а сама піду готувати сніданок під «Дослідження утоплення».

Почала читати одну з книг, яку ми з Ганкою розігруємо вище (у вас буде не читаний екземпляр, якщо що), і я розумію тепер, чому я її хотіла так сильно, що випадково замовила двічі - вона прекрасна, і мова в ній просто перфектна. Найбільша іронія в тому, що тут розповідається про жінку, що переживає розлучення після менш ніж двох років шлюбу. А в нас з чоловіком саме друга річниця за два тижні. Тож тойво, бігаю йому і цитую - і, думаю, підкреслювати і виділяти буду тут багацько.

(І так, буду дуже вдячна за репост цього ⬆️ постика)

Книжкова країна, на яку я так чекаю, - можливість не тільки принести додому нові книжки, але й знайти добрі руки для тих, які вже не будуть перечитуватися. Тож, поки я собі пакую коробочку, розповім деталі.

Фонд Leleka Foundation (так, той самий, якому ми збирали на мій день народження) знову буде роздавати книги за донати на такмед - але їм потрібен книжковий фонд.

- тільки книги в гарному стані і видані після 2015 року
- українською чи англійською
- для дітей та дорослих
- художня і науково-популярна література

Приймають книги до 22 квітня, надіслати можна новою поштою, але от ну дуже просять відправляти за власний кошт.

Адреса для відправки: Київ, відділення 447, Тимко Сергій, +380 67 259 3001

Минулого року привозила туди в кожен день фестивалю по рюкзаку книжок, але так, краще вже робити це заздалегідь. А самому фонду довіряю безмежно, тож і вам від всього серця рекомендувати можу. І так, на фото - стосик, що поїде від мене (хоча це з однієї тільки шафи поки що).

The Warrior's Apprentice - Lois McMaster Bujold

Серйозно, я вже не можу дочекатись, коли вийде переклад першої частини, щоб я могла зі спокійною душею насильно пхати це всім під ніс - і знайомим, і не знайомим. Бо любов до цієї серії, здається, з кожним перечитуванням все міцніша. #топ_взагалі

Нащадок Воркосіґанів через родову травму (про яку розповідалось в другій книзі, і яка дала наслідки на все його життя) провалив вступ до Військової Академії. Служба для барраярця - то святе, тож тепер Майлзу доведеться думати, яке майбутнє йому обрати. Він летить на Бета-Колонію, там випадково купляє корабель, випадково наймає двох андердогів і ще більш випадково встряє у військовий конфлікт на віддалених рубежах (про випадковість - то не жарт, якщо що, і це генерує просто тонну лулзів).

За що я взагалі люблю цю серію? Від неї віє духом олд-скульного сай-фаю, у героїв честь - головна риса, тут і про патріотизм, і про подолання труднощів, і про силу духу, і що язик без кісток і вміння імпровізувати - іноді кращі за конвенційну красу і фізичні дані. Фан-фект: цей цикл - єдине, що я могла читати на початку повномасштабного вторгнення, бо це цілком і повністю мій сейф-спейс. А головне - тут є все: і пригоди, і жартики, і трошечки романтичних ліній, і цікаво продумані різні культури-відгалуження роду людського, і ну дууууууже реалістичні головні персонажі, і надзвичайно обʼємні і багатогранні - другорядні. Так, місцями це все виглядає занадто наївно, так, десь в якихось елементах історія втратила свою актуальність, так, місцями боляче читати всі ті барраярські імена (за лором цю планету заснували вихідці в тому числі і з рашки, і це трошечки проглядається в деяких моментах). Та знаєте що? Навіть з мінусами я цю серію перечитувала (точно не менше 12 разів за життя), і перечитувати буду, а головне - зовсім скоро зможу це робити і українською. Чи це мені не щастя?

Порушила обіцянку, дану на початку місяця. Тобто, все починалось невинно: я просто зайшла пороздивлятись на сайт "стилет і стилос", почувши про їхні доволі пристойні знижки, потім побачила примітку, що видавництво ветеранське - а далі все, як в тумані. Розпаковочка буде одразу ж, як отримаю. Ні, не соромно.

А тут ще й видавництво Старого Лева запустили знижки. Тримаюсь, як можу, от правда (а в них мені завжди є, що взяти, так вже сталось) - а ви сходіть гляньте, якщо теж не давали собі якихось обіцянок по витратам.

Квітневий сніг продовжує дивувати своєю наявністю, і тепер от думаю - ото я різдвяну казку нещодавно слухала (суто щоб гештальт закрити), вчора відерце олівʼє зробила (взагалі, планувалась окрошка, але холодних супів чогось поки не хочеться)… Що далі - піду шукати ту частину Різдвозавра, яку ще не встигла купити? (не думати про знижки на всл, не думати...).

Ну а за моральний стан відповідають нині TV on the Radio - не найбільш активна і енергійна музика, але і я нині сама така ж. Тож слухаю ото - і ви послухайте.

(Ненавʼязливо нагадаю про наш розіграш, не проходьте повз)

https://youtu.be/dXLpXu9T7j0?si=5MPM6sXdFyLvfVNw

Трохи більше року тому Ганка була першою блогеркою, з якою я тут познайомилась, і підтримувала мене всіляко. Тож з ким ще мені було робити розіграш на честь 1К підписників?

Тож, увага! Розіграш!

Дві книги ("Вище неба" та "Зі мною насправді все добре!") і смаколики поїдуть в одні руки людині, що зробить прості дії:

1. Підпишеться на канал L та її вигадані світи https://t.me/LandSomeBooks
2. Підпишеться на канал книжкова хуліганка https://t.me/khulihanka_books
3. Під оригінальним постом на сторінці L поставить порядковий номер в коментарях під дописом.
4. Все, профіт!

Результати рандомом оберемо рівно за тиждень, 16.04!

Вийшов, вийшов!! Перший трейлер мого улюбленого Вбивцеботика, уііііі!! От тут точно дивитимусь по серії за раз кожен тиждень, не чекаючи на вихід всього сезону ^_^

(А якщо ви його ще не читали - прям щиро заздрю!)

https://youtu.be/vEioDeOiqEs?si=DoeMj2z7Tig8NNAr

Облаштування балкона мені відчувається таким, що триває безкінечно (все ж таки, за зиму там все доволі великими шарами хламу заросло), але якісь читацькі процеси в мене все одно йдуть. Про це і розкажу.

Продовжую читати Буджолд, йде добре - вважаю, прокляття читання англійською, здається, розвіялось.

Почала читати Карпу зразка 2004 року. Очікувала, що буде кринжа (але ностальгічна), але поки що все доволі непогано. Сюрприз!

В форматі аудіо в мене “Дослідження утоплення”. Все ж таки, круто інколи купляти книгу, взагалі не читаючи на неї анотації: вже пройшла стадії “о, так це не драма?”, “О, то це фентезі!”. Поки що нічого не зрозуміло, але дуже подобається.

Піддавшись пориву, підписалась на те, щоб за місяць прочитати Trasnspotting. Еру, дай мені сил!.. (так, мене вже попередили, що вона має деякі регіональні особливості в тексті, тож просто теж не буде).

А ще - в мене тут вельми активно йде “жорстокий принц”. І це кльово

Про “веселку тяжіння” мовчу, з нею прогресу мало.

А тепер - ви. Розповідайте, в що хороше занирюютесь, ну або що читалось добре (або ні) останнім часом.

В якості ілюстрації - просто подивіться, яку штуку я нарешті розпакувала!

Анна Ін у гробницях всесвіту - Ольга Токарчук

Якщо про шумерів я трішечки знала (буквально те, що влізло в дванадцятихвилинний ролик WAS, що дивилась за обідом), то про творчість Токарчук тільки чула хороше від людей, з якими читацькі смаки якщо не співпадають - то часто дивляться в один бік. Випала нагода обʼєднати ці два пункти, тож сказати, що я не пошкодувала - то взагалі нічого не сказати. #топ_місяця #топ_взагалі

Фантазія на тему, як виглядала б повна версія легенди про богиню Інанну, що спустилась в загробний світ, а потім воскресла. Використовую слово "фантазія" замість ретелінгу, бо авторка, наскільки я розумію, максимально намагається триматись в рамках історії, пробуючи додати якісь місця, які історія (і глиняні таблички) не зберегла.

Я давно не занурювалась в текст такої невимовної краси. Буквально пару днів тому десь в коментах писала, що дозріла до великої кількості описів в книгах - і от вона, складається з описів трішки більше, ніж повністю. І які ж вони тут! Ритмічні, чаруючі, щемкі, прозорі... Текст непростий, але просто увібрав мене в себе, наче розчинив - і не відірватись від нього, хотілось ще і ще, як би не планувала перед тим цю книгу розтягнути, насолоджуючись. 

З самого дитинства я була зачарована тим, як схожі мотиви зʼявляються в казках народів світу (випереджаючи коментарі - так, "Тисячоликий герой" в мене теж на черзі). І наче повернулась в той час - бо не провести паралель з тією ж Персефоною було просто неможливо. Та було приємно прорефлексувати про різну природу божественності (а потім ще й порівняти це з роздумами самої Токарчук, яка це теж згадала в післямові) - що на відміну від грецьких богів тут прості люди живуть зі своїми божествами поруч, ділять з ними їжу, життя і небо. 

Розумію, що моя цікавість до книг авторки злетіла до небес, тож планую собі і наступні її твори - бо такої якісної втечі від реальності давно не мала. Та наступного разу все ж таки спробую більш дозовано споживати - хоч би як це мені не було невластиво.

Я: інтелектуальну прозу треба куштувати повільно, маленькими шматочками, насолоджуючись кожним реченням.
Також я: в один присіст проковтую третину книги Токарчук, і дуже собою задоволена.

Ілюструє все це пан Ґібсон, якому все одно, за які книги берусь - аби йому його голене пузо чесала.

Цю милу пані знаю особисто, до її зборів доєднуюсь, щиро рекомендую

Тато пише: "Привіт, дитино. Зможете на приціл зібрати?"
Відповідаю: "Та зберемо. Ти головне характеристики дай".

Бо інших варіантів, крім як зібрати, не бачу. Шахеди під Запоріжжям влаштовують пекло. Татів розрахунок збив десяток завдяки теплаку і планшету, які ми з вами торік купили. Але ворог адаптується і пере/вигадує тактику терору. Тепер шахеди літають дуже високо, а потім швидко «падають» на ціль. Без додаткового тепловізійного прицілу батькова стара шведська гармата малоефективна — на координацію навідника і стрільця є лише декілька секунд.

Тож я знову прошу вас задонатити на користь запорізького ППО, де ночами полює на довбаних іранських пташок мій тато.

Для кого: взвод ППО під Запоріжжям
На що: тепловізійний приціл
На коли: до 30.04
Скільки: 185 000 грн

Реквізити збору:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/5LiEcSuNdh
Картка Моно: 4441111122093358
Конверт Приват: https://www.privat24.ua/send/giq3l
PayPal: julia.crowhouse@gmail.com

Всі донати і репости – важливі. Ви це вже неодноразово довели.

Неявка - Бет ОʼЛірі

Починаю думати, що найкращий показник того, що книга мені сподобалась - це коли я йду до чоловіка з фразою "ну ти ж все одно її читати не будеш!" - і радісно виливаю на нього всі спойлери, теорії, враження (і все це - захоплено розмахуючи руками). #топ_місяця #топ_взагалі

Дисклеймер. Цю книгу буде описувати дуже важко, бо там неймовірно легко щось наспойлерити. Тож буду лити воду максимально обережно, але заздалегідь попереджу, що якщо вам здається, що жанр ваш - то можна вважати, що я її рекомендую.

Один День Валентина. Три жінки. Три побачення, на які не приходить один і той самий чоловік. І дуже-дуже рожева книга, яка наче натякає, що ти будеш ревіти в кінці. Спойлер - так, я ревіла, як собака.

Взагалі, люблю я Бет ОʼЛірі - ще з часів "кімнати на двох". Вона дуже любить, по-ходу, нашаровувати історії, роблячи їх максимально обʼємними і глибокими - і при тому все це загортати у фальш-обгортку: типу, "подивись, я така проста книжечка, тут немає зовсім нічого обтяжливого, будуть виключно рожеві соплі, чесно-чесно!". От з Емілі Генрі ж та сама історія, точно вам скажу. І саме тому я цих панянок так щиро люблю - бо сови їхні історії - не те, чим здаються. Тож і тут: історія трьох неймовірних жінок, які зустріли сумнівного, на перший погляд, хлопця - виявилась історією про втрату, біль і вміння жити далі. І, звичайно, віру в людей поруч.

Окреме задоволення - можливість одразу після читання написати перекладачці Аліні про те, що вона котик і молодець: от настільки в мене з появою цього блогу розширилась бульбашка спілкування, і не можу цьому не тішитись.

Книгу із задоволенням лишу в бібліотеці і перечитуватиму зимними затишними вечорами (в принципі, сьогоднішня погода плюс-мінус саме на те і натякала), коли хотітиметься якогось скла. 

пс - плот-твіст розгадала на першій третині тупо через те, що дивилась багато британських шоу. Всьо, більше спойлерів тут не буде :)

Чомусь кожен раз, скільки б не перечитувала, мене на цьому моменті завжди в тряпки.

Для контексту: Ботарі - солдат, не дуже здоровий ментально. І саме графиня - його якір, бо саме їй вдавалось знайти правильні слова і дії, щоб витягти його з психозів.

А взагалі - не можу дочекатись, коли в нас видадуть сагу Воркосіґана: стільком людям її практично насильно впихую, бо штука культова - а в нас чомусь маловідома абсолютно незаслужено.

Розбираючи коробки на балконі, знайшла упаковку від шоколадного адвента, який слухняно їла за всіма правилами, а от казку, на честь якої адвент був зроблений, тоді не послухала. На диво, різдвяна історія чудово пасувала погоді за вікном - тож вважатимемо, що так все і задумувалось. Написала (і начитала) казку Ірена Карпа, що задало мені настрій на весь вечір, і тепер думаю, що має сенс і її перші книги перечитати - востаннє я це робила десь в свої 20, цікаво буде свої почуття порівняти.

Місто - Валерʼян Підмогильний

Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.

Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.

Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану. 

А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.

Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.

Не могла зрозуміти, що в мене за період фантастики такий - руки самі потягнулись до «жорстокого принца», та й взагалі практично в кожній книзі останнім часом є хоч якийсь елемент магічний чи коломагічний є. А потім дійшло, що це через «місто» Підмогильного, яке я слухаю в будь-яку вільну хвилину - 87% вже прослухано, і цей максимально приземлений гіпер реалізм просто виматує.

Київ, зайчики, ви як? Бо я стою перелякана, як заєць, в підвалі

Цієї миті завтра - Емма Страуб

За попереднім планом, мала виставити цей відгук ще вчора, але, по-перше, не хотілось продукувати жодного розважального контенту, а по-друге, враховуючи тему книги, конкретно вчора це було б чистим людожерством і неповагою з мого боку.

В свій день народження Еліс обдумує, чи задоволена вона життям. Відповідь на це питання складна: вона застрягла на тій самій роботі, в тій самій квартирі, в безперспективних стосунках - і сама не розуміє, як це їй вже встигло виповнитись сорок. А ще в лікарні поступово згасає батько, якого вона обожнює - що не додає оптимізму в загальний стан жінки. Та в якийсь момент вона повертається в свої шістнадцять - і в цій петлі в неї зʼявляється можливість повиправляти деякі зі своїх життєвих помилок.

Чудова книга про прийняття втрати і переоцінку цінностей. Еліс абсолютно ніжно любить свого батька, і більшість її мотивацій продиктовано саме цим фактом - можливо тому, що, повертаючись в день свого шістнадцятиріччя, вона застає його практично в тому ж віці, як і вона в актуальному таймлайні - беззаперечно, ідеальний вік для справжнього цінування близьких родичів... Червоною ниткою через всю книгу йдуть всі ті стадії горювання, що всім загальновідомі - гнів, заперечення, торг, депресія і прийняття. Насправді, з усього різноманіття історій про другий шанс саме ця мотивація мені найближча - зрозуміти людей, що поруч і стати з ними ближче, бо часто просто по глупості відкладаєш це на потім. Окремий бонус книги - посилання на поп-культуру девʼяностих і ранніх двотисячних: все мені було близьке, приємне і рідне, бо саме ті фільми, які згадувала головна героїня, я дивилась в своїй юності, саме ті гурти слухала і саме ті годинники Swatch я страшенно хотіла.

Ложкою дьогтю в цій книзі для мене стала редактура: тут в нас і Марта Макфлай, і нелогічна множина в англомовних словах (коли перераховуються марки цигарок, тут вказані Newport Lights, Parliaments, Marlboro Lights - англійською то ок, а от українською, на мій погляд, трохи не в тему), ну і дрібниці типу невиділення курсивом назви універмагу Мейсі (через що воно виглядає як просто українською Масу). Дрібниці, здавалось би, але це все відволікало від справді щемкої історії. 

В цілому, історія мені сподобалась - хоча до стилістики і є питання. Книгу цю, думаю, лишу собі на перечитування в більш осінній період (хоча, здавалось би, погода нині така, що за осінь її легко прийняти можна, та тим не менш).

Клянусь, що не задумала нічого доброго!

Нарешті, на-реш-ті! Дочекалась я свого дуже очікуваного. РМ порадували прям зранку томом 9 Саги, яку я все ще всіляко рекомендую всім і всюди (хоч і з дисклеймером про тригерний вміст місцями і от дуже 18+), ну і щось про колохокей, а таке мені завжди треба. І так, це передзамовлення - я все ще планую практично не купляти книжок у квітні (але подивимось, з якими баулами я з Книжкової країни приходитиму!)

Збір на Mavic 3T

Адміни книжкових каналів знову зібрались, щоб розіграти книжки за ваш донат.

Одну з книг, що я дала на збір, думаю, ви точно впізнаєте. І вона — з автографом. Остання серед моїх запасів (!).

А тепер про умови 👇

за донат від 200 грн ви отримуєте шанс виграти один з п'яти лотів, що на фото.

Але будемо дуже вдячні за більші донати.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОНАТІВ:

mono:

4441 1111 2287 3569 (копіюється при натисканні)

Банка:

https://send.monobank.ua/jar/s3FkUK2zx

💰 На що збираємо? Mavic 3T.

👤 Для кого? РУБпАК «Nova», наші друзі, які працюють в районі Великої Новосілки. Ми вже кілька разів допомагали їм із купівлею дронів.

Наразі розвідувальні дрони відчутно здорожчали, то мусимо допомогти хлопцям із «очима». Наявність розвід. дрона = нові ураження.

🙏🏼 Будемо дуже вдячні за поширення розіграшу, донати — для участі у розіграші і просто так, будь-які суми.

Банка ще раз 👇

https://send.monobank.ua/jar/s3FkUK2zx

«Конвертуємо злість у донат» - дуже влучна фраза, на превеликий жаль. Але метод робочий - довгий час тільки після нього могла заснути вночі. Не забудьте закинути грошей на перевірений збір для знищення мразоти, мої відправляться от сюди. Кривий Ріг - мої найщиріші співчуття

Процес заповнення поличок нової шафи йде активно і бадьоро, вперше за весь час мені справді вистачає місця під книжки. А от думка «ура! Нарешті є місце для теплиці, тепер можна і розсадою занятись!» - нова, і до неї мене життя от взагалі не готувало.

Любі підписники з Харкова і Дніпра - сподіваюсь, у вас все максимально ок (наскільки це можливо), і ви (і ваші близькі, звичайно) живі і здорові.

Той незручний момент, коли в підписках таке красиве число - а в мене, як на зло, немає щоденної книжечки. Каюсь і виправлюсь, призвичаївшись до нових реалій - але щиро вам рада, цілком і повністю :)

Пост-знайомство є в закріплених, де пояснюється засилля котів на цьому каналі і прочитані книги майже кожен день. А я, тим часом, дістану вам з кишеньки отаку от перлину: тут Пітер Капальді (хто ще любить Доктора Хто?) читає листа запорожців турецькому султану - і це прекрасно, я вважаю. Читає англійською, але емоції передані вельми точно, я вважаю

https://youtu.be/oW8OlXkjVHs?si=EdioegnAQwCscgBR

А це пан Ґаррус дивиться на вас з питанням - чи підписались на папочку з підбіркою книжкових і колокнижкових каналів?

Нещодавно розбилась моя чашка з кастомного парного набору, який я нам з чоловіком замовляла на весілля. Та, на щастя, пані майстриня змогла зробити повтор (тобто, нова трошки інша, але дуже схожа на першу версію) - дуже задоволена, і знову радітиму їй кожен день. Замовляла —> тут <—, комунікація ідеальна, пані приємна, чекала два тижні, задоволення - повні штані, можу сміливо і від всього серця рекомендувати

А от цим ми займались опів на дванадцяту ночі вчора - власне, ті самі приємні неочікуваності.

Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)

Темніший колір магії. Тіні згущуються - В. Е. Шваб

Звичайно, дуже класно прочитати поспіль дві книги серії - але як тепер дочекатись виходу третьої? #топ_місяця #топ_взагалі

Три Лондона стоять собі в паралельних світах, і тільки дуже окремі маги можуть крізь ці світи подорожувати. Перший - сірий - умовно наш, часів Ґеорґа Третього, де магія зникла давно і безслідно. Другий - червоний - сповнений магії і блиску. Третій - білий - такий, який через кількість магії занепав. Потім виявляється, що був ще четвертий - чорний - що був магією знищений. Головний герой Келл з червоного Лондона працює на корону, передаючи послання королям з різних всесвітів - ну і по ходу справи мутить дрібні оборудки (попри заборону переносити речі з одного міста в інше). Під час однієї зі своїх справ він знайомиться з Лілою Бард - злодюжкою з сірого, якій дуже хочеться пригод. Доволі скоро вони їх знаходять, зіткнувшись із забороненим артефактом з чорного міста. Ну і тут все закрути...

Тут в нас і паралельні світи, і магія, і пірати, і пригоди загалом, і інтриги, і трошечки любовної лінії, яка взагалі не відтягує на себе всю увагу. Взагалі, моя любов до творів пані Шваб взагалі не може пояснюватись жодною адекватною причиною - наче ж нічого новітнього не придумано, але все сприймається свіжим, захоплюючим і оригінальним. Та кожен раз, відкриваючи чергову її книгу, мене наче закидає в новий всесвіт - небезпечний, глибокий, продуманий, а всі персонажі обʼємні і реалістичні - наче просто руку простягнути, а вони вже поруч стоять. Не можу не захоплюватись тим, наскільки вони сірі: в кожного подвійне дно, кожен робить і щось хороше, і щось сумнівне - точно як і інші реальні люди. А ще я не бачила у неї надуманих драм - і знаєте, це просто неосяжно крутий плюс в наш час.

Сама авторка вибачалась, що завершила другу книгу трилогії жирнючим кліфгенґером - а мені тепер з цим жити, бо "Небо" наче писали, що видання на фінальних стадіях видання (але строків не дали, принаймні, я не бачила). Не знаю, скільки теорій я встигну скласти в голові до моменту, коли третя книга таки попаде мені в руки - але чекати я її буду ну дуже сильно.

Прошу вибачення за пізній пост - в мене тут максимально приємним чином перегрались всі плани (завтра похизуюсь), тож відгук буде тільки зараз, але опублікую я його тихенько і обережно

В марафоні, про який я писала зранку, є пункт "показати свої читацькі плани" - і я його завжди пропускаю, бо завжди наполягала на інтуїтивному виборі книжок. Тож сьогодні, отримавши покупку від старого лева і знайшовши там книгу, що ще в пʼятницю отримала в посилці від Лабораторії, я вперше подумала, що план мені таки потрібен. Бо те, що в мене є деякі проблеми - і так вельми очевидно (а ще означає, що ту книгу я прям ну дуже сильно хотіла).

Пункт 1. Це стає вже традицією, тож не бачу причин зупинятись: оголошую для себе місяць некупляння книжок. Виключення: на подарунок, аудіокниги (бо там беру одну одразу, як послухала попередню) і Книжкова країна (бо звідти просто не зможу піти без купівль, але і там ходитиму зі списком… підпункт 1 - скласти список заздалегідь!).

Пункт 2. Позакривати борги з рубрики #міжкультурний_книгообмін - а це значить, що нарешті дійдуть руки і до Ксеноса, і до "Пісні відкритого шляху" (але останню енівей на клуб треба чіпати).

Пункт 3. Накатати приблизний список того, що я в принципі читати збираюсь. Мені важливо тримати баланс по жанрам, темам, ну і українських авторів / авторок не забувати. Мабуть, найскладніший пункт - бо ж не знаю, на що буде настрій, але треба буде спробувати передбачити всі можливості. Точно хочу мумі-тролей нарешті взяти - не перечитувала їх страшну кількість часу, а взимку до них руки не дійшли.

Пункт 4. Не забувати, що які б я собі списки не робила, найголовніше - отримувати від читання задоволення. Бо якою б не виглядала моя статистика - читаю я, в першу чергу, саме для задоволення. А книгу потім в якомусь форматі розіграємо - теж користь :)

Вже декілька сезонів поспіль я доєднуюсь до марафону «читання під…(підставити потрібний варіант)», і останні рази постійно провтикувала нормально зібрати бінго. Та цього місяця я твердо націлена отримати класні результати - треба ж показувати хвалену впертість нарешті?

Завдання на читання під бузком:

👥Соціальна активність:
1. Показати свої плани на квітень
2. Допис/сторіс про участь з #читання_під_бузком
3. Покупка в Книголенді
4. Зустріч в кінці місяця
5. Обмін книжками

📚Навколокнижкове:
1. Читати кожен день від 10 хвилин
2. Книжка, взята у друзів
3. Книга, якою надихався улюблений автор
4. Подивитися фільм, знятий по коміксу
5. Книжкова Країна

🇺🇦Українське:
1. Автор з Сумів
2. "Марсіяни з Хрещатику" Віра Агеєва
3. Павло Нанієв
4. Щось від видавництва "Malopus"
5. Книга про архітектурні пам'ятки

📖Книжкове загальне:
1. Обкладинка з драконом
2. Читати у транспорті
3. Книга, де є смачні описи
4. Книга, де є оранжерея
5. Книга, написана у 1920-х роках

🌍Світові книги:
1. Книга перекладена з японської
2. Автор з Конго
3. "Володар мух" Вільям Ґолдінґ
4. Книга видавництва Penguin
5. Стівен Кінг

Послухала абсолютно неймовірну лекцію «блогінг і адаптація до соціальних мереж» від Дани Окоманюк з каналу How to Book, але сил тепер лишилось лише на те, щоб обкластись котами і дивитись Твін Пікс. Про книжечки вже завтра, але одразу про дві, залишайтесь на лінії!