Синдикалізм в Україні: чому не злетіло? (ЧАСТИНА 2)
У першій частині ми коротко окреслили основні причини, через які синдикалізм не прижився в Україні в 1917–1921 роках. Проте ця тема набагато глибша, і для її повного розуміння варто розглянути всі ключові фактори, що завадили синдикалістській моделі стати панівною в українській економіці та політиці.
1. Сільськогосподарський характер економіки
На початку XX століття Україна була аграрною країною. Майже 80% населення становили селяни, більшість яких працювала на землі, а не на фабриках чи заводах. Синдикалізм як модель передбачав, що засоби виробництва контролюють робітничі профспілки, тобто він розраховувався переважно на індустріальне середовище.
Українські селяни ж, своєю чергою, здебільшого орієнтувалися на кооперативний рух або підтримували класичні соціалістичні ідеї про землю для селян, а не профспілкове управління промисловістю. Це суттєво обмежувало соціальну базу синдикалізму.
2. Війна та нестабільність
Період 1917–1921 років – це фактично безперервна війна:
📌 Революція та розпад Російської імперії
📌 Боротьба за незалежність України
📌 Протистояння між більшовиками, українськими національними силами, білогвардійцями та анархістами
📌 Втручання зовнішніх гравців (Польщі, Антанти, Німеччини)
У такій хаотичній ситуації запровадження складних економічних моделей було неможливим. Синдикалізм, який вимагав чіткої організації робітничих колективів, злагодженого управління підприємствами та стабільних умов для розвитку, просто не мав простору для реалізації.
3. Домінування інших лівих ідеологій
На відміну від Західної Європи, де синдикалізм мав серйозний вплив на робітничий рух (зокрема у Франції, Італії та Іспанії), в Україні політичне поле зайняли інші течії:
📌 Більшовики пропонували централізовану модель комунізму, де вся влада належала державі та партії. Вони швидко придушили будь-які альтернативні форми соціалізму, включно із синдикалізмом.
📌 Анархісти (зокрема махновці) частково використовували синдикалістські елементи, але більше тяжіли до бездержавного комунізму, де громади управлялися незалежно.
📌 Українські соціалісти (УСДРП, УПСР) робили ставку на кооперативний рух і державне регулювання економіки, а не на профспілковий контроль.
Через це синдикалізм залишався на периферії політичних дискусій і не міг стати масовим рухом.
4. Радянська централізація та репресії
Після остаточного встановлення радянської влади в Україні (1920–1921) більшовики почали впроваджувати свою модель економіки, яка прямо суперечила синдикалізму. Всі засоби виробництва перейшли під контроль держави, а профспілки стали допоміжним інструментом партійного управління, а не незалежними органами робітничого самоврядування.
Будь-які прояви автономного робітничого руху, які могли б нагадувати синдикалізм, швидко придушувалися. Вже в 1920-х роках ідеологічна лінія більшовиків зробила неможливим розвиток будь-яких альтернативних форм соціалізму.
5. Відсутність сильної профспілкової традиції
На відміну від Франції чи Іспанії, де профспілки мали потужний вплив і виступали як незалежна політична сила, в Україні на початку XX століття профспілковий рух тільки формувався. Більшість організованих робітників або підтримували соціалістичні партії, або взагалі не мали традицій боротьби за самоврядування підприємств.
До того ж промисловість в Україні контролювалася або іноземним капіталом (німецьким, бельгійським, французьким), або російськими підприємцями, які не допускали створення сильних профспілок. Це робило впровадження синдикалізму ще складнішим.
Чи міг синдикалізм відродитися пізніше?
Теоретично, певні шанси на відродження синдикалістських ідей могли з’явитися після Другої світової війни або в період перебудови. Але радянська централізована модель була надто жорсткою, щоб допустити реальне робітниче самоврядування.
Після розпаду СРСР українська економіка швидко перейшла до олігархічного капіталізму, де профспілки залишилися слабкими й залежними від держави або бізнесу. Через це ідеї синдикалізму не отримали нової хвилі підтр
имки.
Hetman History