☢️ Емманюель Лепаж "Одна весна в Чорнобилі"
📚 Видавництво: Видавництво
До річниці катастрофи на ЧАЕС прочитала нарешті давно придбаний ілюстрований репортаж французького митця про візит до Чорнобильської зони. Побачене ним на власні очі виявилося не зовсім відповідним очікуванням і надто суперечливим.
Комікс розпочинається з поїздки художника поїздом до Києва, під час якої він читає книгу з хронологією подій та свідченнями очевидців й безпосередніх учасників про негайні, короткотермінові і довготермінові наслідки Чорнобильської катастрофи. Йдеться і про замовчування напочатках навіть самого факту трагедії, а потім її справжніх масштабів як самим радянським союзом, так і іншими країнами для уникнення паніки та шкоди репутації та економіці. Додаються також і спогади самого автора про почуту в юності катастрофу з екранів телевізорів.
Поїздку почали планувати з листопада 2007: "Ми переконані, що митці можуть відчути всю незвичайність тамтешнього життя і розповісти про неї". Мета у кожного з групи була своя: знайти аргументи проти ядерної енергетики, просто висвітлити правду чи застерегти від повторення помилок. Як результат передбачався свого роду мандрівний щоденник, прибуток з якого мав піти для асоціації, що допомагає дітям з забрудненої зони.
Комікс показує і процес планування й організації поїздки, і вагання, побоювання та сумніви, що їй передували, й інструктажі з безпеки, отримання дозволів, обстеження тощо. А далі – знайомство з мешканцями навколишніх сіл, їхні історії, свідчення трагедії забороненої зони… Діти Чорнобиля, ліквідатори, мародери, самопоселенці. Чорнобиль як місто-символ найбільшої ядерної катастрофи. Прип'ять. Покинуті села, кладовища, ліси… Замальовки під постійне "тік-тік" дозиметра…
Тут чимало роздумів про буття, людську непослідовність і безумство, що викликають загибель; про відчуття скінченності часу; про занепад, руїну, свідчення безсилля людини: "В Україні, як і у Франції, як і скрізь, люди схильні до оптимізму. Бо боїмося подивитися реальності в очі? Думати по-іншому – це наче зазирати вглиб бездонного колодязя. Може запаморочитися голова! Повсюди люди у формі, ґратчасті загорожі… Видимість влади і сили, хоч людина тут нічого не контролює".
Найбільше автора вразили побачені контрасти і суперечності. Покинута Припять, наприклад, цілком відповідала образу катастрофи. Але Зона - ні. Уявляв все чорним або сірим, потворним, а побачив вибух яскравих кольорів: "Раптом я усвідомив, що я сиджу не на лісовій дорозі, а посеред великого шляху. А навколо мене не ласкавий і квітучий ліс, а технологічна катастрофа!". Відчуття суперечили дозиметру: "Навколо все дихало спокоєм, закликало до розслаблення… Але ж тут Чорнобиль!"
Це документальна робота, що включає в себе відображення фактів про Зону і побаченого під час подорожі, так і особисті враження і роздуми автора. Малюнок то похмурий в темних тонах, то барвисто яскравий, варіює від грубих начерків до справжніх полотен – передаючи усю суперечливість побаченого і відчутого: "Я очікував небезпеки й смерті. А мене зустріло життя!" Однак, хоч навколо вирує життя й оманливий спокій, смертельна загроза нікуди не зникла. І повністю не зникне ще впродовж тисяч років. А сам Чорнобиль залишатиметься сумним нагадування і застереженням для прийдешніх поколінь…