Римський Папа Франциск - все.
Він любив цілувати ноги неграм та руки євреям.
А ще любив Петра I і вважав збоченців "дітьми божими".
Він не любив Європейське. І європейцем він точно не був.
Він був справжнім християнином.

ЯВ

У наявності є ідоли трьох найбільш шанованих германських Богів - Фрейра, Вотана (🔴проданий) і Тора.

Матеріал - липа
Висота 10 см
Ширина 2,5 см
Ціна одного - 400 грн
Ціна двох (кумири Тора і Фрейра) - 600 грн

Для замовлення писати @RyzhyiRusich

🟢У наявності


ЯВ #ідоли #унаявності

Европа — не география. Европа — кровь, дух и долг борьбы за идеалы. От суровых фьордов до залитых солнцем степей Украины, от древних дубрав до каменных крепостей — европейцы вставали щитом перед хаосом сил стихии и врагов.

Сегодня, 20 апреля, мы традиционно проводим пул дружеских каналов, несущих правое мировоззрение. В час испытаний поддержите наше слово.

Европа жива, пока есть те, кто готов защищать её.

• WotanJugend

• Thule Signal

• Правый взгляд

• VALHÖLL

• MILITANT ZONE

• Нетолерантний Українець

• Beauty of White Women

• RADICAL_SH8P

• Fortress Kyiv

• Fennoscandia ᛝ Væringjavegr

• Heretic Camp

• Insomnia ꑭ NSBM

• Blood And Honour Ukraine

• Neues Europa

• Militant Zone World Wide

• Nazi shop/Völkischer Beobachter

• CLOCKWORK_UA

• Язичницький Вісник

• ᚼ Січовий Ѣртаул ᚼ

• LITERARY_TERRORISM

За свідченнями античних авторів та археологічними даними, скіфо-іранській традиції був відомий культ Змієногої Богині (ймовірно, змії росли в Неї також з плечей). Давньоіндійський Світовий Змій Шеша тримає на собі землю. У германській традиції Світовим Змієм є Йормунганд (Мідгардсорм - Змій Серединного Світу), образ якого, ймовірно, був саме образом Захисника світу (що не суперечить і есхатологічній долі Йормунганда)

У багатьох традиціях хтонічна природа змія відображається в його назві, утвореній (як і в слов'янських мовах) від назви землі (ефіоп. arwe medr «звір землі», єгип. Сата «син землі» або «життя землі» тощо). В Єгипті бог землі Геб іноді зображався з головою змії. З хтонічною природою змія пов'язане й уявлення про багатства або скарби, які він оберігає в землі або під землею і може принести в дім (в Індії, у слов'ян, балтів та інших). Хтонічні риси землі-цілительки чітко простежуються в образі Бога Асклепія, який уявлявся у вигляді змії (змія була також Його атрибутом).

ЯВ #Змій

20.04.1889 - ∞

Весна приносить тепло, а у нас планується запуск друку поло.

Зв'язок змій з дощем відображається в обрядах шанування змій або жертвопринесення змій у період дощів (або очікування дощів під час посухи) у багатьох народів світу. Цим обрядам відповідають змієборчі міфи (напр. і-є "основний міф").

Культове значення змія як символу родючості — одна з найбільш характерних рис ранньої міфологічної символіки найдавніших землеробських культур Південно-Східної Європи 6–4 тисячоліть до н. е. Культові посудини та розфарбована кераміка із зображеннями змій (часто двох) характерні також і для культур Малої Азії (Хаджилар) і Сирії (Тель Рамад) 6–5 тисячоліть до н. е.

Кіпрські та критські зображення жінок (жриць і/або Богинь) зі змією (найчастіше двома) в руках пов'язані з поширеним культом змії як атрибутом хтонічних божеств родючості (а також Богів Смерті) в егейському світі. Змія була одним з атрибутів грецької Богині Мудрості Афіни (пор. також уявлення про змія як символ мудрості у інших народів), ряд рис якої сходить до критомікенської богині зі зміями (друге фото).

ЯВ #Змій

Культ героїв у індоєвропейських релігіях має подвійну сакральну структуру:
1. Герой - фігура солярного характеру і культу. Його риси і пов'язані з ним міфи є частиною міфологічної долі Сонця як ініціанта та архетипового Переможця.
2. Герой - Предок, що дозволяє нащадкам бачити в собі потенційних героїв. Також включення культу героїв до культу Предків зумовлює сприйняття героїв як фігур часу міфічного (=часу позачасового), а їх діяння як прообрази створення, перемоги і звитяги.

ЯВ

Ритуал змушує людину розширити межі своїх можливостей, усвідомити своє місце поруч з Богами, Предками та міфічними героями, щоб бути здатним здійснювати їхні дії. Прямо чи опосередковано, але міф сприяє «возвишенню» людини. Це стає ще більш очевидним, оскільки в архаїчних суспільствах декламація міфологічних текстів залишається прерогативою небагатьох. У будь-якому випадку той, хто розповідає міф, зобов'язаний довести своє покликання і пройти підготовку у старійшин. Випробуваний повинен обов'язково відрізнятися своїми мнемонічними здібностями, своєю уявою чи літературним талантом. Так вихід за межу певного буттєвого стану відбувається і на суспільному рівні - міф дозволяє ініціанту стати посвяченим, містом. Перехід від одного суспільного стану до іншого, до наступної вікової групи чи сімейного положення (весілля) так чи інакше супроводжуються ритуальними дійствами, праобразом яких є Божественні Діяння.

ЯВ

І як одне й те саме місто, якщо дивитися на нього з різних сторін, здається зовсім іншим і, ніби, перспективно множеним, так само внаслідок безкінечної кількості простих субстанцій існує ніби стільки ж різних універсумів, які, однак, є лише перспективами одного й того ж відповідно до різних точок зору кожної монади - Готфрід Вільгельм Лейбніц

Різні міфо-релійні системи по-різному описують Божественні Прояви, містять різні космологічні моделі та свої власні категоріальні апарати. Однак Божественне є в не залежності від наявності чи відсутності релігій. Язичництво різних народів подібно різнокольоровим скельцям вітражу, який просвічує Божественні Іпостасі.

ЯВ #теологія

Міф сам по собі не є ні добрим, ні злим, моральні оцінки неприпустимі по відношенню до нього. Функція міфу — демонструвати зразки і, таким чином, надавати сенс (священний сенс!) світу і людському існуванню. Саме завдяки міфу поняття реальності, цінності, трансцендентності поступово виявляють свою суть. Розповідаючи, як світ був створений, міфи відкривають, як і чому були створені ті чи інші речі і за яких обставин. Походження світу, космогонія, стає частиною антропогонії, вплітаючись як у колективну священну історію (походження того чи іншого народу/племені/раси, професійної групи чи таємного окультного товариства) чи у священну історію походження особистості. Генеалогія, яка коріниться у Божественному, освячує людське буття і космологію, даруючи усвідомлення себе у світі як, водночас Божественної Сутності, здатної ритуально творити і руйнувати (тим самим долучаючись до Божественних космогонічних та есхатологічних актів), так і частини Божественної біокосмічної Єдності, явленої у Природі.

ЯВ #теологія

У світі Традиції людина не відчуває себе замкненою в рамках свого існування. Людина Традиції відкрита світу і Буттю, спілкується з ним, оскільки використовує ту ж мову — мову символів, священний шифр Міфу. Якщо світ «говорить» з нею за допомогою зірок, рослин і тварин, за допомогою рік і гір, пір року та доби, то людина, у свою чергу, відповідає йому своїми мріями та уявою, своїми предками та тотемами (які є і Природою, і надприродним, і людьми), своєю здатністю помирати і воскресати в ритуалі ініціації (уподібнюючись тут Місяцю та світу рослин), своєю здатністю перевтілюватися в духа, надягаючи маску тощо. Ця здатність перевтілюватися, можливість ритуальної метаморфози стирає не тільки рамки профанного існування індивіда, але й передбачає вихід за людський онтологічний статус у Духовний (Демонічний).

ЯВ #теологія

Плач Ярославни являє себе на сторінках «Слова» як язичницьке заклинання, магічний ритуал. Княгиня звертається зовсім не до християнського бога, а до Природи у різних Її Проявах:
СвЂтлоє и тресвЂтлоє слънце!
ВсЂмъ тепло и красно єси:
чему, господине, простре горячюю свою лучю
на ладЂ вои?
Въ полЂ безводнЂ жаждею имь лучи съпряже,
тугою имъ тули затче?

На Дунай прагне княгиня полетіти зегзицею за живою водою, необхідною, щоб оживити воїна після того, як мертвою, цілющою водою, джерелом якої виступає в «Слові» Каяла, будуть стягнуті рани. В основі фольклорних мотивів живої і мертвої води лежать не лише міфологічне знання про животворчу сутність води, про воду як еквівалент крові, але й відома слов'янам водна магічна практика — чародійство (чара — посудина).

ЯВ

Ритуальне перевтілення у тварин відоме у європейських язичницьких системах здебільшого у двох проявах:
1. Перевтілення через ритуальне перевдягання, маски. Звідси широко відома європейська традиція карнавалу як профанована версія древніх ритуалів перевтілення
2. Перевтілення через екстатичне преображення шаманістичного типу - перетворення шамана на тварин у видіннях, екстатичних подорожах, вселення в себе екстатиком духа, явленого у образі тварини
Здатність Всеслава Полоцького до перевертництва створила ореол таємничості навколо його особистості. Зміна структури тіла відповідно до прямого перевтілення людини в вовка навряд чи є можливим на фізичному рівні. А от використання родового тотема — вовка — та його ритуальних атрибутів у чаклунстві, як і шаманське перевтілення, видається цілком реальним. Образ вовка як священної тварини у «Слові про Ігорів похід» полісемантичний, поряд з іншими силами Природи та представниками фауни вовк попереджає про неминучу біду Ігоря Святославича та його військо.

ЯВ

У 1066 році Всеславом у Полоцьку був зведений кафедральний собор Святої Софії. Але храм мав саме політичний сенс, а не релігійний, фактично ставши символом амбіцій Полоцька, його претензій на велику політичну значимість, втіленням конкурентоспроможності.
Знамениті й немислимі за своєю швидкістю переміщення Всеслава в рамках географічного простору Русі у подобі вовка можна трактувати як шаманську екстатичну подорож, камлання, що відповідає сутності феномену волхування як такого - слов'янської шаманістичної практики.
Леонова В. В. у праці Всеслав полоцкий в «Слове о полку Игореве» пише:
В «Слове» Всеслав Вещий, наделенный сверхъестественными способностями и возможностями колдуна-оборотня (...) «изъ Кыева дорискаше до куръ Тмутороканя, великому Хръсови влъкомъ путь прерыскаше». При этом в Тмутаракани, согласно историческим данным и исследованиям, Всеслав вряд ли бывал, а упомянутое в «Слове» «путешествие» в те края служит лишь подтверждением его чародейства и шаманской практики.

ЯВ

На думку польського історика Яна Паверського, полоцький князь Всеслав був організатором язичницьких повстань у землях ободритів у 1066 році. Відомо, що князь набирав собі військову дружину з язичницьких фінно-угорських племен (зокрема воді), які серед русичів також були відомі своїми магічними здібностями.
У Слові о полку Ігореві Всеслав представлений як чаклун і перевертень, активно «шукаючий» київського великокняжого престолу, тоді як, за літописом, він скоріше опинився на ньому всупереч своїй волі. Всеслав, хоч і засуджується автором «Слова», поряд з іншими князями, як учасник усобиць, але при цьому він як легендарно-епічний герой і онук Дажбожий виправдовується і знаходить у автора співчутливий відгук*.
В деяких східнослов'янських казках постає Волх Всеславич – мудрий правитель, сміливий воїн, син принцеси і жорстокого Змія. Історики вважають, що за зразок героя був узятий саме Всеслав Чародій.

*дж.: Леонова В. В. Всеслав полоцкий в «Слове о полку Игореве»

ЯВ

У наявності ідоли Перуна і Велеса

Матеріал - липа
Висота 10 см
Ширина 2,5 см
Ціна одного - 400 грн
Ціна двох - 600 грн

Для замовлення писати @RyzhyiRusich

🔴Продано

ЯВ #ідоли #продано

Сьогодні розповімо про одного з найвідоміших князів-волхвів Русі - Всеслава Брячиславича, також відомого як Всеслав Чародій.
Він народився близько 1029 року і помер 14 квітня 1101 року, був єдиним представником полоцького роду Рюриковичів, який правив у Великому князівстві Київському.
«Повість минулих літ» повідомляє, що мати народила Всеслава «від волхвування» (в присутності волхвів) і що він мав родиму пляму, на якій носив пов'язку; за іншими даними, Всеслав народився «в сорочці» і носив частину плаценти на собі як амулет.
Дитина, що народилася в «сорочці», вважалася чарівником. Присутність волхвів під час народження Всеслава співвідноситься з чаклунським посвяченням, з винятково ранньою ініціацією князя як чаклуна.
Водночас у літописі йдеться про його релігійне благочестя: «О кресте честный! Понеже к тобѣ вѣровах, избави мя от рва сего». Це лише означає, що не стільки Всеслав був віруючим християнином в очах літописця, скільки сам літописець мав потребу представити його таким.

ЯВ

Інша поширена форма скальдичних заклинань — нід, хулительна пісня, яку можна віднести до одного з видів скандинавської "чорної" магії. Розповідають, що коли ярл Хакон Могутній спалив корабель скальда Торлейва і стратив його друзів, Торлейв переодягнувся жебраком, увійшов до палацу ярла і випросив дозволу прочитати складені ним вірші. Лише він почав їх читати, як на ярла напав страшний свербіж (можливо, йде мова про певну алергічну реакцію). Коли ярл зрозумів, що цей чоловік читає (або співає) нід, було вже пізно — Торлейв дійшов до середини заклинання. У палаті потемніло, зброя, що висіла на стінах і була у людей, почала рухатися сама по собі. Багато загинуло, а у ярла відгнила борода і частина волосся.

ЯВ

Основні форми скальдичних заклинань це драпа і нід.
Драпа — похвальна пісня, яка при читанні її вголос або при вирізанні її рунами має благотворний вплив на того, кому вона присвячена.

Вважається, що початково драпа мала вигляд короткого заклинання. Такою вона була під час зародження скальдичного мистецтва. Однак при звуженні її використання до винятково придворних потреб, центральне місце в драпі зайняв розповідний елемент (оповіді про героїчні подвиги та шляхетні вчинки), який пізніше, коли скальди перестали бути магами, став основним і єдиним; сама ж драпа до цього часу зберегла лише свою похвальну функцію.

Слід зазначити, що розповідний елемент завжди був у драпі, але спочатку його функція була суто магічною. Його походження сягає праіндоєвропейської давнини і має ряд подібних рис із практикою повторення, проспівування міфів (зазвичай - космогонічних) з метою освячення, зцілення або натхнення.

ЯВ

У сучасному світі є три види магії: язичницька (власне, єдина справжня магія), псевдомагія (гадалки-оракули, гороскопи і подібне), а також техномагія. І якщо псевдомагія у всіх своїх видах є не більше ніж прояв глибокого невігластва загальнолюдей, то техномагія є посяганням на Природу. На Життя і на Смерть.
Виведені з пробірок вовченята вже не є частиною Священного Природи. Вимерлі види, як і загиблі в ході історії народи, у Царстві Чорнобога, не в руках людини. Мертве має бути мертвим, техно-некромантія плює на вівтар Смерті, всім своїм єством показуючи глибоку зневагу до Божественного.
Однак все далі видно як загальнолюдина захлинається від технологій.
Колись Суртр спалить Іґґдрасіль.

ЯВ

Незважаючи на блокування, ми продовжуємо нашу боротьбу за правду!

Наш канал – це ваш провідник у світі правої літератури. Підписуйтесь та підтримайте нас репостом, щоб ми могли продовжувати нашу роботу.

Основний канал 👈��
Резервний 👈🏻

Скальдична магія, згідно з А. Платовим, це мистецтво створення рунічних заклинань, які складаються вже не з окремих знаків, а зі слів і фраз. Одні й ті ж закони скальдичного віршування застосовувалися і для побудови заклинань, і в придворній поезії. Ці закони мають дуже давні корені — вони походять з давньогерманського алітераційного вірша, який, в свою чергу, коріннями сягає спільної індоєвропейської традиції священної поезії.

Розвиваючись, рунічна магія не створювала напрямків і методів, відірваних від попереднього досвіду. Кожне нове досягнення магів і язичницьких жреців органічно включало в себе все те, що було досягнуто раніше. Кожен еріль прекрасно володів магією окремих рун, і кожен скальд — знаннями та досвідом еріля. При всьому тому, поява скальдичної магії була не просто вдосконаленням мистецтва застосування рун. Рунічне мистецтво скальдів виникло в злитті магії рун і чарівності поетичного слова, об'єднавши, таким чином, магію давніх ерілів і магію найдавніших заклинальних пісень.

ЯВ

Автентична NS символіка,
одяг та книги, що відображають
дух епохи.

Збережи частинку історії
разом з RADICAL_ SH8P 👈🏻

Бубон відіграє первинну роль у шаманській церемонії. Його форма складна, а магічні функції різноманітні. Без нього не можна обійтися під час камлання, тому що він переносить шамана до Центру світу, дозволяє йому здійснювати екстатичний політ, закликає духів і слугує їм вмістилищем або, нарешті, тому, що ритм бубна дозволяє шаману сконцентруватися і вступити в спілкування зі Світом духів, куди він відправляється.

Згадаємо, що більшість ініціаційних видінь майбутніх шаманів включає містичне ходіння до Центру світу, Світового дерева. Багатьом народам відомі міфи про каркас першого бубна з гілок Космічного дерева. Значення цієї символіки випливає з комплексу, в який вона інтегрована: зв'язок між світами через Ось світу. Оскільки каркас для бубна взятий з самого Космічного дерева, шаман, ударяючи в свій ритуальний музичний інструмент, магічно переноситься до цього Дерева: він переноситься в Центр світу і тим самим може вознестися на Небо або зійти у Нижній Світ.

ЯВ #шаманізм

Приклади мистецтва побудови рунічних заклинанань можна знайти в давньоскандинавській літературі. У «Сазі про Еґіля» розповідається наступне. Одного разу на бенкеті Еґілю піднесли ріг, наповнений бродом. Еґіль, підозрюючи, що його можуть отруїти, вирізав на розі руни та пофарбував їх власною кров'ю. До броди справді була додана отрута, і ріг розлетівся на шматки в руках у Еґіля. А одного разу в своїх мандрах Еґіль зустрів батьків дівчини, яка давно і тяжко хворіла. Знаючи, що Еґіль володіє магією, батьки попросили його вилікувати дівчину. Еґіль погодився і, увійшовши до дому, виявив у ліжку дівчини риб'ячу кістку з рунічним написом, яку, за словами батьків, вирізав місцевий еріль, щоб знищити хворобу. Еґіль розібрав руни, і виявилося, що комбінація була підібрана неправильно, в результаті чого дівчина не тільки не одужала, але й захворіла ще важче. Тоді Еґіль знищив старий напис і вирізав новий. Незабаром дівчина одужала.

Фото: Еґіль син Скаллаґріма (мініатюра з ісландського рукопису XVII століття)

ЯВ

Зберігаючи для магічних потреб Футарк, скандинавські жреці створювали все нові і нові рунічні алфавіти, які використовувалися майже виключно як засіб письма. Так, перші перероблені алфавіти містили 16 знаків, близьких за начертанням до рун Футарка, останні — (XI—XII ст.) — 15 і менше знаків, які не мали з Футарком нічого спільного. Всього в Скандинавії було створено близько 7 алфавітів: 2 — у датському стилі та 5 — у шведсько-норвезькому. Саме ці скандинавські переробки Футарка іноді називають Молодшими Рунами. Окрім зміни кількості знаків та їх начертання, модифікація рунічного письма відбувалася і в іншому напрямку — через зміну самої системи письма. Магами було розроблено кілька досить складних систем, які використовувалися як у магічних цілях, так і в якості таємнопису. Розшифрувати напис, зроблений рунами в одній з таких систем, не маючи ключа до неї або, принаймні, не знаючи приблизно її змісту, практично неможливо.

фото: 9th-century Rök runestone in Sweden

ЯВ

Першим класичним загальногерманським рунічним строєм став Футарк. Він містить 24 знаки, розбитих на три групи — атти; кожен атт складається з восьми рун. За фонетичними відповідностями рун першого атта — f, u, th, а, г, k,... — цей стрій і отримав свою назву — Futhark. Спочатку Футарк з’явився в Данії, приблизно до III ст. н.е. відноситься його поширення в Норвегію та Швецію. Найдавнішими археологічними знахідками, що містять написи на Футарку, є золоті скандинавські брактеати — медалеподібні круглі підвіски, на лицьовій поверхні яких нанесено зображення і — навколо нього — рунічний напис. Проте існують і кілька інших типів брактеатів. Всього брактеатів з рунічними написами виявлено більше трьох десятків. В більшості своїй ці написи складаються з кількох рун або одного-двох магічних слів, хоча відомі й брактеати, що містять цілі рунічні тексти.

джерело: А. Платов - Руническая магия
фото: Copy of the stolen bracteate from Vadstena, Östergötland, Sweden.

ЯВ

Святилище, присвячене Плутону, називалося плутоніоном (латинською plutonium). Елевсинський містеріальний комплекс мав плутоніон, який вважався місцем народження Божественного Дитяти Плутоса (приклад злиття або близької асоціації образів двох Богів). Грецькі написи фіксують вівтар Плутона, який мав бути відновлений для нового циклу жертвопринесень в Елевсині. Один із відомих плутоніонів знаходився в священному гаю між Траллеями та Нісою, де розташовувався храм Плутона і Персефони. Відвідувачі шукали лікування та сновидчі оракули. Плутоніон у Гераполісі, Фригія, був пов'язаний з ритуалами Кібели, але під час Римської імперії був поглинений культом Аполлона, що підтверджують археологічні розкопки 1960-х років. Він також був сновидчим оракулом. Місця часто обиралися через те, що наявність природних мефітичних парів вважалася ознакою входу до Потойбіччя.

Фото: "Ворота Плутона" у Ієрополісі

ЯВ

Теоніми "Аїд" і "Плутон" зустрічаються в грецьких магічних папірусах і проклятих табличках, причому слово "Аїд" зазвичай застосовується до Підземного Світу як місця (звідси христ. "Ад"), а Плутон регулярно згадується як партнер Персефони. П'ять латинських проклятих табличок з Риму, що датуються серединою I століття до Р.Х., обіцяють Персефоні та Плутону жертву з "фініків, інжиру та чорної свині", якщо прокляття буде виконано до бажаного терміну. Свиня була характерною жертвою для Хтонічних Богів. Жертви Богам Смерті у багатьох культурах часто є чорні або темні за кольором.

Набір проклятих табличок, написаних на дорійській грецькій мові і знайдених у гробниці, адресований Пасіанаксу, "Господарю всього", іноді сприймається як титул Плутона, але нещодавно вважається магічним ім'ям для тіла. Пасіанакс зустрічається також як епітет Зевса або в табличках може згадуватися як демон, подібний до Абраксаса.

Фото: Аїд і Персефона, зображення на кілліксі близько 440-430 рр. до Р. Х.

ЯВ

Помилковою є думка про те, що шаманізм можна віднести до "ранніх форм релігії" (як і сумнівною є сама концепція "ранні релігійні форми"). Ми неодноразово відзначали центральне положення релігійного екстазу у таких розвинених системах, як, наприклад, культ Вотана та Ерлік-хана.
Релігійний екстаз пронизує наскрізь теологію Віщого Бога Смерті, єднаючи у собі міфологеми:
1. Саможертвопринесення-Ініціація
2. Владарювання над Духами
3. Психопомпізм
4. Шаманські екстатичні подорожі

Фото: a Tatar shaman, Minusinsk, Siberia, 1910

ЯВ #шаманізм

Муспельхейм - обитель вогняних велетнів у германо-скандинавській міфології. Палаюча земля, яка, ймовірно, після християнізації ототожнювалася з Пеклом (див. "Muspilli").
Муспельхейм займає ключове положення як у космогонії, так і в есхатології. Згідно з "Молодшою Еддою", задовго до створення Мідґарду існував Ніфльхейм. Усередині нього був колодязь Хвергельмір, з якого витікали численні потоки, відомі як Елівáгар. Їхні імена були Свол, Гуннтро, Форм, Фінбул, Тул, Слід і Хрід, Сильг і Ілг, Від, Лейпт і Гйоль.

Через деякий час ці потоки подолали достатню відстань від свого джерела в Ніфльхеймі, так що отрута, яка текла в них, затверділа і перетворилася на лід. Коли цей лід врешті-решт осів, з нього піднявся дощ, який замерз у інеї. Цей лід почав накладатися один на одного над первісною Безоднею, Ґіннунгаґап.

Проте в південному регіоні Ґіннунгаґап все ще летіли іскри з Муспельхейму. Коли тепло та іскри зустріли лід, він почав танути. Іскри потім створили Сонце, Місяць та зірки.

ЯВ

У керівництві для священників, складеному в XVI ст., міститься питання, яке слід було задавати жінці під час сповіді: «Чи не ходиш ти до Мокоші?»
Селянки вірили, що якщо задовольнити Мокошу дарами, то вона допоможе їм у домашніх справах.
Чехи молилися до Мокоші під час посухи. У Північній Росії пам'ять про Богиню Мокошу трансформувала її образ у домашнього духа, якого називали Мокуша. У Новгородській області її зображали у вигляді жінки з розпатланим волоссям, величезною головою та довгими руками. Вважалося, що вночі вона приходить у дім і пряде льон, допомагаючи господині.
В Олонцькій губернії вважали, що Мокоша не лише пряде вовну, але й охороняє овець. Якщо овечка починала втрачати шерсть, то вважали, що це «Мокоша постригла вівцю». Ім'я Мокоші звучить у назвах ряду сіл і селищ, які знаходяться в Псковській, Новгородській, Чернігівській та Костромській губерніях.

ЯВ

Славянскій контентъ

Підбірка дружніх каналів присвячених слов'янській культурі, міфології, історії, народним звичаям

P.S.: Хто хоче вступити до кооперативу й додати свій канал до папки - пишіть адмінам

ПІДПИСАТИСЯ
ПІДПИСАТИСЯ
ПІДПИСАТИСЯ

Slovjansky kontent

Podbratka edukcijnyh kanalov slovjanskogo směra ☀️

Věsti, mitologija, kuharstvo, arheologija, jezykovědstvo, avtentični izdělija i duže vsakogo, od slovjan k slovjanam

І Велес-Чорнобог, і Мара являють Собою Вищу Руйнівну Силу Божественного Абсолюту. На основі порівняльного аналізу та переосмислення через слов'янську світоглядну парадигму (та з використанням відповідного категоріального апарату) германських та індійських (в першу чергу - тантричних) матеріалів, можна стверджувати про древню індоєвропейську есхатологію, пов'язану з Богами Смерті.
Подібно до того, як всі кольори поглинаються і розчиняються в чорному, всі імена та форми зливаються з іменами та формами Чорнобога, символізуючи Його Всеосяжну, Всепроникну Природу. Чорний колір також може уособлювати повну відсутність кольору, і в цьому випадку він знову позначає Сутність Чорного Бога як Остаточної або Абсолютної Реальності.
При цьому есхатологічне всезнищення неодмінно веде до Нового Початку, який знаменує собою єдність Креативних і Деструктивних Божественних Сил.

ЯВ

Порівняння Потойбіччя з пасовиськом, а людських душ з тваринами має древнє індоєвропейське походження. Так вже у Ріґведі (I,6:5) описується перемога Громовержця над Хтонічним Противником Валі (спільний корінь з теонімом Велес) і звільнення скота:
С возницами, проламывающими даже твердыни,
О Индра, ты отыскал коров,
Даже (когда они были спрятаны) в тайнике.
(пер. - Т.Я. Елизаренкова)
Відомо про позначення пасовиськ словами із коренем *wel/*vel/*uel (давньосканд. vǫllr - "луг", хет. wellu - "пасовище; Потойбіччя"), який водночас має чіткий зв'язок із семантикою смерті (англ. “fallen” – “павший, померлий,” лит. véles - "душі померлих"). Також цей корінь пов'язується з прозрінням, яснобаченням, жрецтвом, поезією (валл. gweled - "бачити", ірл. fili - "поет, провидець, чаклун, музикант"). Іншими словами, теонім Велес розкриває безмежно багатий міфо-релігійний образ і Божественну Велич Віщого Бога.

ЯВ #Велес

Поширеною є думка, що релігію Риму слів вважати «громадянською релігією» в сучасному сенсі терміна, де під громадянською релігією розуміється набір ідеологем та "традицій" на зразок Дня взяття Бастилії у Франції з гаслом «Liberte, Egalite, Fraternite», що пишеться всюди – на банкнотах, на монетах, на гербі.

Але римська релігія – це не громадянська релігія в цьому сенсі, це не набір деяких принципів, що існують поза релігією. Релігія Риму – це дійсно система переживання священного, дійсна релігія. Але це саме громадянська релігія в класичному семантичному сенсі, тобто релігія громадян, де самі громадяни є одночасно і служителями культу, і суб'єктами політичного процесу, причиною чого є сприйняття держави як ієрофанії, прояву священного.

Фотографія: могила невідомого солдата у Італії під статуєю Роми - Богині, Яка втілює Рим.

ЯВ

Кельти практикували людські жертвоприношення різними способами, за словами Діодора Сицилійського та Страбона, які використовували відомості Посидонія: жертву заколювали мечем (передбачаючи майбутнє за характером судом умираючого), протикали стрілами або саджали на кіл. Цезар повідомляє, що "люди, уражені тяжкими хворобами, а також ті, хто веде життя у війні та в інших небезпеках, приносять або дають обітницю принести людські жертви; цим керують друїди". Деякі вчені розглядали цей факт як доказ "варварства" кельтів, "первісного", дикого і інфантильного характеру друїдської теології. Однак людські жертвоприношення в усіх традиційних суспільствах мають глибокий космологічний і есхатологічний символізм, вкрай складний і розвинутий, що пояснює їх стійкість у давніх германців, гето-даків, кельтів і навіть римлян.

ЯВ

Ритуальне служіння Чорнобогу передбачає очищення. Очищення від невігластва, від хибних переконань, від лжевчень. Очищення від усіх прив'язаностей, залежностей та перепон на шляху до духовного розвитку, пізнання Божественного та єднання з Божественним.
Наші уявлення про Божественне важливі для катафатичного богослів'я, для пізнання Ликів, Образів, під Якими Божественне являє Себе у бутті. Однак від них необхідно позбуватися, коли ми намагаємося пізнати Джерело.
Меч Суртра розрубує Світове дерево Іґґдрасіль не тільки через нестримну руйнівну Силу Богів Хаосу, але й через необхідну умову існування Життя - Смерть того, що віджило.

ЯВ

Міф про Божественне Саможертвопринесення є Сакральним Центром Традиції. Особливо цікаві співставлення його оспівування у германо-скандинавській та індійській священній поезії:
Veit ek, at ek hekk
vindga meiði á
nætr allar níu,
geiri undaðr
ok gefinn Óðni,
sjalfr sjalfum mér,
á þeim meiði,
er manngi veit
hvers af rótum renn.
Знаю, висел я
в ветвях на ветру
девять долгих ночей,
пронзенный копьем,
посвященный Одину,
в жертву себе же,
на дереве том,
чьи корни сокрыты
в недрах неведомых.
(Hávamál, станца 138, переклад А. І. Корсуна)

"Ты и то, что должно быть принесено в жертву, и приносящий жертву (хотар), Ты и наслаждающийся (жертвоприношением), и само жертвоприношение, то, что постижимо и постигающий, то, о чем мыслят и мыслящий о Высшем знании"
(уривок з гімну з "Кумарасамбхави" поета Калідаси, переклад Ю. С. Шугриної).

ЯВ

Особливо Руйнівна Іпостась Віщого Бога Смерті у різних індоєвропейських народів має теонім, пов'язаний з Темрявою (Махакала, Суртр, Чорнобог). Ми вже писали про це вище, тут обговоримо на прикладі тантричної традиції деякі з теологічних концепцій і іконографічних описів, які єдині у корінній індоєвропейській релігійності.
Згідно з «Тантрою Шактисамгамою» Лик Махакали жахаючий (пор. з герм. Igg; далі замість інд. "Махакала" будемо використовувати семантично відповідний слов'янський теонім - Чорний Бог). Чорний Бог зображується з чотирма руками, трьома очима, Він сяє 10 мільйонами чорних вогнів розчинення, мешкає посеред восьми кремаційних майданчиків (śmaśāna). Він прикрашений вісьмома людськими черепами, сидить на п'яти трупах, тримає в руках тризуб (triśūla), барабан, меч і косу. Він прикрашений попелом з місця кремації і оточений безліччю голосно кричущих грифів і шакалів. Поряд з Ним - Богиня Смерті, Його Божественна Дружина (Калі - Мара).

ЯВ

Теомахія, міф про боротьбу між Богами і/або між Богами та антибожественними силами характерний не тільки індоєвропейським міфо-релігійним системам, та саме в них ми знаходимо багатство образів і різновидів цього міфу. Так можемо виділити міф про боротьбу:
• Між поколіннями Богів: титаномахія і численні міфи про усунення Верховної Влади попереднього Уранічного Патріарха (міф про Урана і Кроноса, Кроноса і Зевса)
• Між Старшими і Молодшими Богами (без родинних зв’язків як вище)
• Між Богами різних Божественних Родів чи сфер: боротьба Асів з Ванами, Асурів з Девами
• Між Силами Космосу та (часто демонізованими) Силами Хаосу: боротьба Туат Де Дананн з фоморами
• Між Уранічними та Хтонічними Богами: “основний” змієборницький міф (напр. боротьба Перкунаса і Велняса)
Як бачимо, виділити один з міфів до якоїсь конкретної категорії не є можливим. Так чи інакше, сюжети про боротьбу між Богами Космосу та Хаосу, між Уранічними та Хтонічними Богами та ін. є переплетеними, взаємопов’язаними, а нерідко й тотожними.

ЯВ

Ми знову й знову повертаємося до теми метафізики маски у традиційному суспільстві, коли, в свою чергу, традиційні суспільства знову й знову повертаються до містерій у масках.
Маска дозволяє розкрити людині нелюдське у ній - демонічне, Божественне, Інше. Розкрити той прихований потенціал перевертництва, який прихований за маскою людини.
Нерідко ритуальне переодягнення відбувається у час святкування Нового року. Тоді особи в масках можуть символізувати входження у світ Богів і Предків і їх священні дії, як це було на початку часів, щоб відновити світ, освятити його Божественною присутністю та очистити.

ЯВ

Боротьба Громовика (як активної іпостасі Уранічного Патріарха) та Віщого Бога Смерті НЕ може бути прирівнена до коханих авраамізмом сюжетів боротьби "добра" зі "злом". Натомість цей міф розкриває парадигмальний теомахічний зв'язок Двох "сторін" амбівалентного Священного (і Божественного):
Світле Священне - уранічні, солярні і ряд метеоролігчних ієрофаній, Космос, Верхній Світ, а також нерідко Цей Світ .
Темне Священне - хтонічно-акватичні, лунарні і демонічні ієрофанії, Хаос, Нижній Світ - Інший Світ (і нерідко Інше в цілому).

ЯВ

Міф - смислопороджуючий механізм. Він забезпечує існування та інтерпретацію смислів. При цьому смисл розкриває себе через дихотомію предмет-символ, у якій, звичні профанному слуху поняття розкривають свій глибинний сакральний зміст.
Ріка як "природний водний потік значних розмірів із течією у виробленому ним руслі від витоку до гирла, який живиться за рахунок поверхневого й підземного стоку з території його басейну" та ріка як межа між Світом живих та Світом померлих.
Дерево як "багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону" і дерево як Світове дерево.

ЯВ

Для людини традиційного світогляду життєво важливим є знання міфів. Будучи пізнаним міф дарує можливість розуміти сакральну історію походження речей, що дозволяє магічним чином мати над ними владу. Відтворення міфу через ритуал є вихід із часу профанного у час міфічний, священний, у якому людина стає співучасником дій Богів, Предків та героїв.
Варто розуміти, що пізнання міфологічне протистоїть пізнанню логічному, а осмислення світу через міф передбачає його переживання - дію екзистенційного характеру, яка дозволяє відчувати світ як ієрофанію - прояв священного.
У данному контексті особливо важливою є поезія, той священний акт, який своїми чарами єднає арійських ріші, еллінських поетів, давньоруських співців, скальдів Скандинавії та німецьких мінезингерів. Поезія - ключ до таємної брами міфу, дар Віщого Бога.

ЯВ

Менш відомим за "капище" є термін "гонтина", який, за деякими свідченнями, використовувався для позначення критої культової будівлі, тоді як "капище" для святилища під відкритим небом. В свою чергу слово "капище" інколи виводять зі слова "копоть" ("сажа"), що передбачає закрите приміщення (таку версію приводив і А. Ґейштор). Тому з поняттям "гонтина" залишаються певні суперечки.

На думку Миколи Карамзіна, назва гонтина, використовувалася ще за часів венедів. Також він виводить слово гонтина від слова "ґонт", назви традиційного слов'янського дерев'яного матеріалу для покриття будівель. Польський історик Владислав Копалинський висловлював думку (Władysław Kopaliński: Słownik mitów i tradycji kultury), що термін «гонтина» є неологізмом, штучним словом, створеним близько 1860го року Броніславом Трентовським, помилково відтвореним додатком до слова «гонт» з німецьких хронік 12 століття

Фото: Реконструкція гонтини полабських слов’ян у Німеччині на території городища Радонім – Грос Раден (Groß-Raden)

ЯВ

Заря-заряница, весны чарующий свет! Солнце весеннего равноденствия разрывает мрак ночи, и в этот весенний день мы рады поделиться подборкой дружеских каналов. Наше слово должно звучать громко!

• WotanJugend

• Thule Signal

• Правый взгляд

• VALHÖLL

• Eternal Muscovite

• MILITANT ZONE

• Нетолерантний Українець

• Beauty of White Women

• RADICAL_SH8P

• Fortress Kyiv

• Fennoscandia ᛝ Væringjavegr

• Забута Спадщина

• Heretic Camp

• Insomnia ꑭ NSBM

• Neues Europa

• Blood And Honour Ukraine

• Militant Zone World Wide

• LITERARY_TERRORISM

• Nazi shop/Völkischer Beobachter

• Позывной Полтава

• CLOCKWORK_UA

• Язичницький Вісник

Міф про Орфея та Еврідіку містить чимало деталей шаманістичного характеру. Згідно з М. Еліаде (Le Chamanisme et les techniques archaïques de l'extase, 1951), найважливішою з них є спуск Орфея у Нижній світ за душею своєї дружини Еврідіки. Принаймні, в одній з версій цього міфу відсутній невдалий кінець. Можливість вирвати когось із Аїду підтверджується ще й легендою про Алкестиду. Але Орфею одночасно властиві й інші риси «Великого шамана»: його мистецтво лікаря, його любов до музики та тварин, його «чари», його сила пророцтва. Нарешті, остання деталь міфу про Орфея чітко шаманістична: відірвана вакханками і кинута в Гебр його голова з піснями доплила до самого Лесбоса. Вона стала згодом оракулом, як і голова велетня Міміра у германо-скандинавській міфології. В свою чергу сибірські шамани використовують черепа при ворожінні.

ЯВ #шаманізм

КУМИРИ - ч. II

Вище ми визначили кумир як явлення священного у створеному майстром образі. Очевидним є те, що не кожна статуя чи картина є кумиром і між "Мойсеєм" Мікеланджело і Збруцьким ідолом пролягає прірва. Обидві скульптури, безумовно, стосуються релігійного, однак перша лиш натхненна релігійним сюжетом, коли ідол наділений релігійним смислом і представляє собою ієрофанію.
Наділення священним смислом зображення потребує, безумовно, відповідного процесу його створення. Не вдаючись у подробиці цього процесу у різних культурах (і у кожного майстра в окремості), варто зазначити, що завжди сакральне мистецтво залежить від наділення сакральним сенсом самим ж творцем, для якого різьба по дереву, ліпка з глини, писання на холсті та ін. стає ритуальним дійством, що єднає майстра з Богами у творчості священного.

ЯВ #ідоли

КУМИРИ - ч. I

Розповімо про значення ідолів для язичництва і про сам процес сакрального мистецтва їх створення. Будемо розглядати саме міфо-ритуальний та історико-культурний контекст (про контекст технічний, власне процес творіння, є чимало матеріалів у вільному доступі, напр. у м. Зайця).
В першу чергу варто розуміти, що сутність ідолу полягає у явленні священного, ієрофанії. Так сакральне завжди виявляється через «щось інше»: предмет з безпосередньо оточуючого нас світу чи об'єкт безмежного космосу, Божественний Образ, Символ, моральний закон чи навіть ідея.
Кумир є втіленням священного, Божественного у створеному руками і Натхненням майстра образі.
Слово "ідол" має грецьке коріння і генетично пов'язане з ίδεῖν (ídeín, "бачити", спільний корінь з "видіти" і "видеть") εἶδος (ейдос), яке первинно означало "видиме", "те, що видно", а з часом набуло відомого нам значення і форми - "ідея".

ЯВ #ідоли

Адміністрація Язичницького Віснику вітає усіх одновірців зі Святим Днем Весняного Рівнодення!

Слава Сонцю!
Слава Рідним Богам!


ЯВ

Образ змія (як втілення місячної сили) пов'язаний з жінками і з плодовитістю: Місяць є джерелом всякої родючості і в той же час саме їй підпорядковані жіночі цикли. У міфах багатьох народів Місяць, в образі чоловіка або змія, з'єднується з жінками. Тому, наприклад, у ескімосів дівчата, остерігаючись завагітніти, не дивляться на Місяць.
Змій мешкає під землею і/або біля вод (тобто у хтонічно-акватичному просторі, пов'язаному з Потойбіччям), втілюючи, серед іншого, духів мертвих, — саме тому Змієві відомі всі таємниці, Він передбачає майбутнє і є джерелом мудрості.
Фольклор зберіг досить цікавий і архаїчний мотив: будь-хто, хто спробує м'яса змії, здобуде знання мови тварин, а головне — птахів (цей символ може мати й метафізичний сенс: доступ до вищих, потойбічних реальностей).

ЯВ #Змій #ієрофанії

Символіка змія досить складна і багатозначна, однак усі символи збігаються в одній ключовій ідеї: змій оновлюється, народжується заново і тому безсмертний, а отже, він має зв'язок і представляє лунарну ієрофанію і в цьому своєму аспекті дарує плодовитість, мудрість (здатність до пророцтва) і навіть безсмертя, що у балто-слов'янській традиції втілено у міфо-релігійному образі Віщого Бога Велеса (Велняса) - Великого Змія.
Багатьом народам відомий міф про викрадення Змієм безсмертя, даного людині богами. Але все це лише більш пізні варіанти архаїчного міфу, в якому Змій (і/або морське чудовисько) виступає в ролі Охоронця Священного Джерела або Джерела Безсмертя (Древо Життя, Джерело Молодості, Золоті Яблука). Можливо, основний міф індоєвропейців та пов'язані з ним змієборницькі сюжети є наслідком цієї трансформації образу змія у свідомості адептів.

ЯВ #Змій #Велес

Характерною рисою слов'янської іконографії Богів, особливо на західнослов'янському просторі, є багатоголовість. Свентовит зображувався з чотирма головами, відоме зі Збруцького ідола зображення Велеса має три лики, ідол Ругевита описувався як семиликий. Безумовно, така символіка пов'язана як із сакральною нумерологією (4 лики як символ чотирьох сторін світу, 3 голови як символ влади над Трьома Світами), так із всевіданням, всезнанням, баченням усього світу (світів).
Подібна іконографія відома також кельтам, еллінам, римлянам та індусам, що може свідчити про спільне індоєвропейське походження традиції створювати багатоголові кумири.

ЯВ

Сотворив на алтар свій кумир Віщого Бога.

Для замовлення подібного писати @RyzhyiRusich

ЯВ #ідоли

Скіфам були відомі шаманство та екстатичне сп'яніння, викликане димом коноплі. Подібне використання психоактивних речовин для досягнення екстазу відомо також і спорідненим зі скіфами іранцям, і саме іранська назва коноплі слугує в Центральній Азії та і Сибірі для опису містичного сп'яніння. Відомо, що кавказькі народи, а особливо індоєвропейці осетини, зберегли архаїчні скіфські міфо-релігійні пласти. А концепція потойбічного у ряду кавказьких народів близька до ірано-арійської, зокрема, в тому, що стосується проходження померлих по тонкому, як волосина, мосту, міфу про Світове Дерево, чия вершина торкається неба і з-під якого б'є чарівне джерело (все це - характерна для шаманізму символіка). Також у гірських племенах було розвинене чаклунство: важливу роль у суспільному житті мали віщуни, ясновидці та некроманти-психопомпи, які могли супроводжувати померлих у Нижній Світ, впадаючи в транс.

ЯВ #шаманізм

Мірча Еліаде у своїй праці "Трактат з історії релігії" виділяв такі основні релігійні значення дерева у культах рослинності:
а) комплекс камінь—дерево—вівтар (жертвенник), що представляв собою реальний мікрокосм на найдавніших стадіях релігійного життя (Австралія; Китай — Індокитай — Індія; Фінікія — Егейське море)
б) дерево як образ Космосу (Індія; Месопотамія; Скандинавія тощо)
в) дерево — космічна теофанія (Месопотамія; Індія; Егейське море)
г) дерево — символ життя, невичерпної плодовитості та абсолютної реальності; його зв'язок з Великою Богинею або символікою води (наприклад, Якса); дерево, отожнюване з джерелом безсмертя («Древо Життя») тощо
д) дерево — центр світу та опора Всесвіту (у тюрків, скандинавів та інших)
е) містичні зв'язки між деревами та людьми (антропогенні дерева; дерево як вмістилище душ предків; одруження дерев; роль дерева в ритуалах ініціації тощо)
ж) дерево — символ воскресіння рослинності, символ весни та «оновлення» року (наприклад, «травневе дерево»)

ЯВ #ієрофанії

Смерть є виходом за межі людського стану. В тих релігіях, які розташовують Потойбіччя у Вищих Світах, душа померлого піднімається по стежках якоїсь гори або вилазить вгору по стовбуру Світового Дерева чи мотузці. В ассирійській мові дієслово «вмерти» зазвичай передається виразом «вчепитися, схопитися за гору» (Eliade M. Traité d'histoire des religions, 1949). Арійський Бог Смерті Яма, Який, згідно з давньоіндійською міфологією, був також Першим Померлим, пройшов через «високі гори», щоб вказати «дорогу для багатьох». Згідно з язичницькими системами багатьох тюркських та уральських народів, дорога мертвих веде через гори. Болот, карачайський герой, подібно до Кесара, легендарного царя монголів, дістався Потойбіччя через печеру на гірській вершині (ритуал «випробування» під час ініціації). Екстатична подорож шаманів в Пекло інколи описується як підйом по кільком горам незвичайної висоти.

Фото:
1 - гора Хан-Тенгрі
2 - зображення Родини Шиви у горі Кайлас, XVIII ст.
3 - гора Олімп

ЯВ #ієрофанії

Традиція передбачає тотальну систему переживання священного. Язичницька свідомість розглядає буття як онтотеофанію - Прояв Божественного. Звідси всеохопність нашого рідного світовідчуття, яке знає про населеність усього простору безліччю Духів, про святість струмків, річок, озер (як акватичних ієрофаній), про безмежне священне єдності Життя та Смерті, що криється за драмою воскресіння Природи весною (і що потім було привласнено християнами як воскресіння Христа).
У 723 р. Боніфацій (у майбутньому - святий) зрубав Священний Дуб Тора біля Фрітцлару, намагаючись довести відсутність священного у Природі. Він, як і інші хрестителі, послуговувався логікою "ріж древо - нічого ж не буде". Наслідок такої ідеології зрозумілий.

ЯВ

Геката - Велика Богиня у грецькій міфології, Покровителька нічних видінь, темряви і чаклунства. Дочка титанідів Перса і Астерії. Вона отримала від Зевса в управління владу над долею землі та моря, була наділена Ураном великою силою.
Міфо-релігійний образ Гекати наповнений хтонічно-лунарною силою і символікою. Трьохликість Гекати - древній іконографічний спадок, який символізує три Іпостасі Великої Богині - Юну Діву, Молодицю та Стару (пор. з норнами і мойрами)
Після перемоги олімпійців над титанами Вона зберегла свої архаїчні функції і навіть була глибоко шанована самим Зевсом. Також Геката покровительствує полюванню, пастушеству, розведенню коней, громадським заняттям людини (у суді, змаганнях у суперечках, у війні), охороняє дітей і юність. Вона допомагає покинутим коханим, бродить серед могил і викликає померлих. Вона мисливиця, яку супроводжує зграя собак, але Її полювання — це похмуре, нічне полювання серед могил і привидів Пекла. Її кумир зазвичай ставили на перехресті доріг, де й приносили жертву.

ЯВ

Згідно із записами етнографів, Лісовик відрізняється від інших Духів особливими властивостями, притаманними лише йому: якщо Він іде лісом, то зростом як найвищі дерева. Але водночас Він має здатність і зменшуватися. Так, виходячи для прогулянок, забав і жартів на лісові галявини, Він ходить там (коли Йому це потрібно) маленькою травинкою, нижче трави, вільно ховаючись під будь-яким ягідним листочком. Але на луки, власне, він виходить рідко, суворо дотримуючись прав сусіда, якого називають польовиком або польовим. Лісовик також не заходить у села, щоб не сваритися з домовиками та банниками. Натомість в лісі лісовик є повноправним і необмеженим господарем: всі звірі та птахи знаходяться під його наглядом і підкоряються йому беззаперечно.

ЯВ

Процес сакрального мистецтва

ЯВ

Слов'янський окрутний обряд Умрун
Хлопця або чоловіка, призначеного бути умруном, наряджають у все біле, натирають борошном обличчя, вставляють у рот довгі зуби з брюкви, щоб він здавався страшнішим, і кладуть на лавку або в труну. Померлого вносять у хату на посиденьки молоді, ззаду йде «піп» у ризі, з кадилом у вигляді лаптя або рукомойника. Поруч може також бути «плакальниця» та інші кумедні родичі покійного. Починається «відспівування» та оплакування, що складається з відбірної похабщини та мату. Після цього дівчат змушують прощатися з покійним і насильно примушують їх цілувати його відкритий рот, набитий брюквинними зубами, а іноді увага звертається і нижче, де в умруна заготовлений фалос — іноді бутафорський, іноді натуральний. В кінці покійник несподівано вскочує і кидається на когось. Жах смерті переплітаються в цій дії з еротизмом, пародією і сміхом. І за всім цим прослідковуються давні корені містерії циклічного відродження життя і родючих сил.

Джерело інформації

ЯВ #окрута

Череп коня і культ померлих - ч. II
Ритуал посвяти у культ Предків зафіксовано у народній казці "Кобиляча голова". Сюжет казки можна відтворити наступним чином:
1. У діда та баби дві доньки: дідова і бабина, яка перекладає всю роботу на дідову. Баба ненавидить дідову дочку та наказує відвести її в ліс звірам
2. Дід залишає доньку у хатині в лісі, а сам йде геть
3. Донька готує вечерю, кличе батька їсти. Коли він не озивається вона кличе: "Ой хто в лісі, хто за лісом, ідіть до мене вечеряти!"
4. Приходить кобиляча голова, дівчина проявляє до неї гостинність
5. Кобиляча голова каже дівчині заглянути їй у вухо, де дозволяє узяти богатства
6. Донька навідується до батька, а потім їде і щасливо живе
7. Баба просить і свою доньку завести в ту хатину, але вона не поводить себе з кобилячою головою гостинно, за що та її з'їдає

Хатина, ймовірно, була місцем ініціації, у яку входили ряжені, що символізували прихід померлих. Сама ж казка вчить повазі до Предків і важливості дотримання культу.

ЯВ

Отримали від видавництва ще декілька екземплярів "Теології Рогатого Бога"
Для замовлення писати @Azrayar

ЯВ

Череп коня і культ померлих - ч. I
Кінь для індоєвропейців, як нащадків великих кочівників, є священною твариною, символізм якої завжди пов'язаний із переміщенням: на горизонтальному рівні це переміщення у Серединному Світі, а на вертикальному - у Верхні і Нижні Світи (саме тому шаманський бубон нерідко називають конем, напр. образ Слейпніра у германців). Тому важливим сакральним атрибутом культу Предків у багатьох європейських язичницьких системах є череп коня.
Валлійцям відомий старовинний обряд водіння Сірої кобили (Mari Lwyd) у Різдвяний час.
Для обряду обирали одну людину, яку одягали в білий балахон, на палицю кріпили череп коня, прикрашений стрічками та розетками, а замість очей вставляли скельця. У процесії перевдягнених брали участь юнаки та дівчата в маскарадних костюмах (нерідко юнаки зображали жінок, а дівчата — хлопців), ходили по домах, вітаючи всіх зі святом і співаючи різдвяні гімни, а також лякали мешканців. В домі процесію чекало частування - пиво, вівсяне печиво або пироги.

ЯВ

Завдання язичництва у часи есхатології, яке, одночасно, є умовою нашого виживання, це зачаклувати світ. Дозволити бути тайні, непізнанному. Дозволити Природі бути у нашій свідомості Собою, а не тим, чим ми її уявляємо.
Руйнувати вістрям Чорнобожого списа наші страхи та хибні переконання.
Перейти від безкінечних кабалістичних переобчислень до поетичного світовідчуття, від страху втратити цю тимчасову тілесну оболонку нашого духа до обожнення й прямування до Міфу.
Щоб стати тими, хто Відроджує.
Щоб відкритися Богам.

ЯВ

Сингальці - населення Шрі-Ланки арійського, які, попри певне расове змішання з тамільцями та веддами, змогли зберегти як європеоїдні антропологічні типажі (друге фото), так і древні індоєвропейські міфологічні структури. Так цьому народу відомий дуалістичний космогонічний міф, Світлим Деміургом у якому є Вішну, а Темним - цар асурів Раху:
(...)
Цар асурів Раху піднявся з місця і зійшов разом з Великим Богом Вішну в цей світ. Він вирішив спуститися під воду і запитав Великого Бога Вішну:

– Що я маю принести з-під води?

– Мені не потрібно нічого незвичайного, – відповів великий бог Вішну. – Принеси жменю землі.

– Добре, – сказав цар асурів Раху і став спускатися під воду по стеблу лотоса. Йому знадобилося сім днів, щоб спуститися вниз і стати на землю. (...) Цар асурів Раху взяв жменю землі і став підніматися. Ще через сім днів він піднявся на поверхню води і віддав жменю землі великому богу Вішну.

Джерело: Сингальские сказки, 1985 г., 682 с.
(За джерело дякую Велігору)

ЯВ

Набагато важчою для шамана є спочатку горизонтальна, а потім вертикальна подорож. Спочатку шаман верхи на коні перетинає пустелі та степи, заїжджає на Залізну Гору і після ще одного переходу верхи опиняється біля входу в Потойбіччя. Спускаючись, він бачить море, перетинає його по містку товщиною в людське волосся, минає місце, де катують грішників, і верхи на коні під'їжджає до палацу Ерлік-Хана, в який йому вдається проникнути, незважаючи на опір сторожових собак і грізного воротаря. Зустріч з Царем мертвих складається з ряду епізодів, одночасно страшних і гротескних. Шаман дарує Ерліку численні приношення і, на завершення, п'янкі напої. Бог хмеліє, добрішає, благословляє гостя, обіцяє йому достаток і хороший приплід худоби. Шаман радісно повертається на землю, тепер сидячи верхи не на коні, а на гусі. Він протирає очі, ніби тільки що прокинувся. Оточуючі запитують: "Як поїздка? Все вдалося?" Шаман відповідає: "Поїздка була чудовою, приймали на славу!"

Фото: монгольский шаман, 1910 р.

ЯВ #шаманізм

Зішестя в Нижній світ – ритуал, по значенню, згідно з М. Еліаде, відповідний сходження до Небес. Однак цей обряд набагато складніший. Зішестя може бути просто вертикальним, а може спочатку йти по горизонтальному шляху і завершуватися двома вертикалями – підйомом і спуском. У першому випадку шаман послідовно спускається вниз по дев'яти "сходам", минаючи дев'ять підземних сфер, які називаються у алтайців пудак, "перешкоди". Його супроводжують предки та духи-помічники. Минаючи кожну нову "перешкоду", шаман описує слухачам чергову підземну епіфанію. На другій "перешкоді" це металевий скрегіт, на п'ятій – шум хвиль і завивання вітру. Після сьомої "перешкоди" він бачить палац Віщого Бога Смерті Ерлік Хана, побудований з каменю та чорної глини і укріплений з усіх сторін. Шаман промовляє довге заклинання перед Ерлік Ханом (де згадується і Бай Ульген, "Той, Хто Зверху"). Потім шаман повертається в юрту і розповідає помічникам про результати подорожі.

ЯВ #шаманізм

Спираючись на зарубки, шаман у трансі поступово добирається до дев'ятого неба (яке символізує дев'ята зарубка), а то й до дванадцятого і навіть вище, якщо шаман справді могутній. Досягнувши межі, до якої простягається його могутність, він зупиняється і закликає Громовика Бай Ульгена:

Ти, Ульген, створив усіх людей...
Ти, Ульген, подарував нам – усім нам – табуни!
Не дай біді подолати нас!
Дай нам сили боротися зі Злом!
Сховай нас від Кормоса – злого духа!
Не віддавай нас у його руки...
Не гнівайся на мене за мої гріхи!
текст з Eliade, M. (1985). The history of religious ideas: Vol. III, From Muhammad to the Age of the Reforms

Шаман дізнається від Бай Ульгена, що жертва прийнята, отримує передбачення про погоду і про майбутній урожай. Цей епізод знаменує собою кульмінаційну точку "екстазу": знесилений шаман падає на землю. Деякий час потому він протирає очі, ніби пробуджуючись від глибокого сну, і вітає всіх присутніх, немов після довгої розлуки

фото: алтайська шаманка з бубном, поч. 20-го ст.

ЯВ #шаманізм