Розкидані світом, але об’єднані спільною метою різношерстні Невидимі не є командою супергероїв чи організацією у класичному розумінні, а радше є субкультурою повсталих проти можновладців, багатіїв, аристократів та корпоратів, які через масові, часто штучні й фактично завжди страшні образи Богів з-за завіси Світу утримують сталий Порядок. Саме тому альтер еґо Моррісона у коміксі й має кодове ім’я Кінґ Моб, що походить від однієї з перших великих банд Англії. Джек Фрост, юнак з Ліверпуля, доєднається до цієї субкультури фактично проти волі й так само як і читачі, із мінімальними поясненнями щодо того, що відбувається навколо.

Щоб вам було ще цікавіше, надам ще одну сюжетну паралель: у наступному поколінні подібним до «Невидимих» мальописом є «Департамент Правди» Тайніона IV, в якому читачів запрошують спостерігати вже за спробою організованих можновладців-змовників утримати цей усталений порядок, проте, у боротьбі не з індивідуальними повстанцями чи субкультурою, а з іншими корпоратами з не меншою кількістю ресурсів.

«Невидимі» ж — це уособлення мальописних дев’яностих. Провокативне, плутане, дуже глибоко втиснуте у власні контексти (лише частину із них вам зможуть пояснити примітки наприкінці українського делюксу). Чи це варто читати? Усім, хто цікавиться маґією й фентезі — так. Усім, хто хоче гарного й рок-н-рольного читва — радше ні, бо той панк для «Невидимих» є більше обгорткою, підсумку з нього (як в тому ж «Із пекла» Мура) не винесеш, а дискусії із монологом автора теж не влаштуєш.