Так от, вже з 12 років я пішла зодити по пвдробіткам для додаткового забезпечення себе і брата, бо тато хоч і давав гроші, та їх було трохи недостатньо для забезпечення нас 2. І ні, діло не в роботі, а в тому, що він елементарно забував про нас з Тетсуо, бо більшу чатину часу глушив горе в алкоголі, з друзями, або відволікався на роботу. Паралельно з підробітками я ще і визовувала Тетсуо, годувала, одягала, допомагала з урлками і налагоджуванням комунікаційних зв'язків з однолідками, бо як раз з одноліками було трохи складнувато. Бачте, він доволі таки чутливий і емоційний на відміну від стереотипного образу чоловіка, через що завжди отримував за це від однокласників, але я допомогла йому щ усім, дала декілька правильних порад, що допомогли йому прийняти свою емоційність і пишатися цим, та і потім дівчата частіше обирали його, бо я виростила його справді надійним і добрим чоловіком. Хто молодець? Я молодець! Я щось про Тетсуо рожказую більше, ніж про себе... Кхм-кхм, повернемось до мене. Ускладнювало життя ще мої фізіологічні особливості, адже мама була йокаєм Саторі - це така типу розумна мавпа, яка вміє читати думки, і мені пощастило успадкувати ці здібносьі, через що вугловаті вуха доводилось прикривати волоссям, а звіст обвивати навколо талії і носити мішкуватий одяг, телепатичні здібнлсті бувають корисними в деяких ситуаціях, але більшу частину часу заважало. Тетсуо ж я сказала, що у мене просто мутаційні особливості, та і в принципі приховала від нього містичну сорону нашого життя. Чому ж? Бо хотіла для нього нормального життя. Жила я важко, але вивозила. Потім тато захворів. Як виявилось, він порушив дану мамі обіцянку і переправився до неї в світ. Як? Вона про всяк випадок давала нам спеціальні капсули для переміщення між світам. І тато використав одну таку, а повернувся вже з незрозумілою хворобою. Тетсуо не поступив в університет і ьеж пішов на підробітки, я взяла більше роботи. Ми працюіали як тільки могли, щоб забезпечити лікування батька. А потім захворів і сам Тетсуо. Я б дуже гооювала, але мені було ніколи. Доводилось працювати на макстмалці, щоб ботягнути лікування їх обох. Звичайно, був і запасний план від мами, що якщо хтось із них помре, то вона дала мені спеціальний кулон з пляшкою для поміщення і утримання душі людини, а потім душа автоматично для свого виживання знайде споріднене тіло уже в Нафімі і вселиться в те тіло. Але я хотіла спробувати їх врятувати. Тому пглибилась у постійному циклі вічної роботи... Робота, робота, робота... Замкнене коло з незкінченною роботою... Робота, робота, робота... Аж покитато не помер. Я була з ним тоді в одній кімнаті, він сказав мені свої останні слова, вибачився за те, що він був поганим батьком, і що щиро любив нас з Тетсуо, сказав, щоб я витратила силу кулона на Тетсуо. Якщо чесно, я навіть не заплакала, але сум був. Напевно, його байдужість зіграла свлю роль.. А от смерть Тетсуо для мене стала справжнім потрясінням, я ледь згадала про кулон. Забравши його душу я відразу чкурнула додому, взяла геобхідні в Нафім речі і одягла старий мамин одяг, щоб не сильно там виділятись. Останній раз поглянувши свою квартиру, згадавши всі спогади свого тутешнього життя, я з тяжким серцем відкрила капсулу. Важко покинути минуле, але в майбутньому точно буде краще. Я зайшла в портал, ну і далі ви знаєте, знайшла тіло хлопця-дракона і вселила туди душу Тетсуо, а далі історія...