Не можу посміхатись коли плаче душа.
Не можу посміхатись, все здається – сама…
Нема сили молитись…нема слів на устах…
По щоці лише тихо все стікає сльоза…
Зрошуючи лише землю, все течуть по лиці…
Все стою на колінах…перед Богом моїм…
Він тягар весь мій знає – завжди поруч стоїть.
Тихо відповідає: хіба ж Я не Бог твій?
І сльозу за сльозою Я, дитя, витру Сам.
Завжди поруч з тобою, Я творю чудеса.
Слів багато не жду Я, чую серця Я страх…
Усі сльози зберу Я в Свій сосуд в небесах.
Всі зберу, до сльозинки, всі зберу до одної,
Навіть ті, що на землю впали переді Мною.
Тяжка дуже дорога, і долина важка.
Потерпи лише трохи, бо не вічна вона.
Так, є довга, не спорю…та її ти пройдеш.
Дам Я сил тобі, доню, їх у Мене візьмеш.
Віра так підкріпиться, і біда вся мине,
І наповнишся силою, і прославиш Мене.
Бо Я знаю, що любиш дуже сильно Мене.
А без Мене не будеш й дня одного ти вже.
Я тебе не залишу, не покину саму.
По дорозі печальній Я тебе проведу.
Знаю Я, що ти сильна і що все ти пройдеш.
Буду поруч завжди Я, збережу Я тебе.
Ніжно Я витираю твої сльози з лиця.
Самая дорогая ти у Бога Отця.
Л. Шпак