Колись вас убʼє власна байдужість, але для усвідомлення цього буде занадто пізно.
Я довго не хотіла писати цей пост, але дні навколо настільки чорні, простір навколо згущується все більше, не військових людей в оточенні стає все менше, втрат в оточенні стає все більше.
Не можу позбавити себе думки, що світ, в якому я живу, поділився на тих, хто дихає військом і для війська, і тих, кому не подобається бачити в себе в стрічці війну. От, власне, війна ж не в стрічці фейсбуку, не в стрічці новин, війна в тебе за плечем, просто роззирнися.
Не можу нормально спілкуватися з тими, хто ніколи не волонтерив. Не можу нормально спілкуватися з тими, хто дуже яскравий активіст в соцмережах, а в результаті не відкривав збір жодного разу і через раз поширює інші. Не можу нормально спілкуватися з тими, хто тікає від війни в університет, бо вмирають люди, молодші за мене.
Ви хочете жити вільно — робіть для цього щось. Відкрийте збір, підіть на сітки, сходіть в госпіталь, підіть на акцію підтримки військовополонених, випрацюйте навичку, яка допоможе у війську, сходіть на такмед, зрештою.
Ніхто не має за нас воювати. Якщо вже так вийшло, що у війську не ми — будьмо найбільш надійним тилом. А з цим у нас зараз ой блять які проблеми.
Дочитали сюди? Поширте цей допис з активним посиланням на мій збір, посилання:
https://send.monobank.ua/jar/7pffDdjQ5h?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaY9dy487QQtWhHJCZtOAmw742MmDXmNtHI8MEJVhfXTuQewDEK5bHplnSA_aem_ngQHD_uzB2RTuvyIl2lBVQ