Оновила ✨

Цьому віршу вже 4 роки... 🥺 Як швидко час минув...

👠🔥🌹

Її трон збудований на уламках небес.
У безмовній тиші шепоче молитву.
Вона — та, що не звикла до облудних чудес,
ведучи із життям безкінечну гонитву.
Гордині корона не дозволить скоритись
людським пересудам, ворожій зневазі.
Собі знає ціну — спроможна помститись.
Рішуча душа не звивається плазом!
Нехай Бог пробачає, та вона відповість
гострим словом клинка, що ріже не плоть.
Світ запалає вогнем, збудивши ту злість,
що таїться у серці. Хай рятує Господь!
В ній хоробрість лева і отрута скорпіона.
Гідність не втрачає алмаз, опинившись у бруді.
Непохитною силою зведе бастіони.
Не здасться в полон — поступок не буде!
Тож не торкайся Сили, якої здолати не зможеш.
Не злякають погрози, знущання і кривди.
Самосуд влаштує — на Армагеддон схожий.
Ти певен, що хочеш ганебної битви?..

17.04.2025

ПІСНЯ ШАХЕРЕЗАДИ

Тисяча і одна ніч промайне зі мною, мов мить.
Зачароване серце у полум'ї спокуси згорить.
Зумієш спинити мій танець на перехресті доріг?
У карих очах грайливо манить солодкий гріх.
Не стримуй шалений вихор хаотичних думок.
Я близько. Я поруч. Зроби лиш назустріч крок!
Зіркáми встелений шлях до покоїв квітучого раю.
Я тут Володарка Ночі. У полоні насолоди тримаю.
Шахерезада з мрій. Пий млосний нектар з моїх губ,
і на ще один вечір до своїх грудей приголуб...
Опісля зникну, мов казковий пустельний оазис,
залишивши тобі лиш хитросплетені пазли.

16.04.2025

Мов давня легенда — туманна містерія нив,
Заманила в тенета спрагле серце твоє,
Аби в чарах кохання тверезий розум згубив —
Залишся із нею, доки часомір не проб’є.

І ніч розплете її оксамитове, пишне волосся,
Щоб ти в ньому потонув, мов у хвилях Дніпра.
Якщо на порятунок надіявся досі —
Швидко змусить забути про відступ ця гра.

Відбиток двох душ у плесах нічної ріки
Розглядатиме місяць — сріблистий глядач.
Забуттям підкорені всі твої думки —
Про них цілунками палко тлумач.

Шепотітиме діва, коханка серпанкових жнив,
Томливу елегію про втілені мрії.
Сповна, до останку, їй сьогодні служив.
О, як же тремтить зморене ласками тіло!

15.04.2025

Творчий проєкт з @yurii_martsiniv

Вільну жінку силоміць не змусиш
відцуратись своєї гордині.
Радше зміїне кубло зворушиш —
нізащо не схилить спину.

Вільна жінка не прагне овацій,
не прагне комусь догодити.
Посміється з твоїх демонстрацій —
ти не змусиш її полюбити.

Вільна жінка сама вирішує,
що й куди, і кого їй кохати.
Приворотне зілля підмішує —
від якого почнеш глузд втрачати.

Її магія — непокірність, шаленство.
У коханні буревій здіймається.
Чи снилось подібне блаженство,
від якого і Місяць сховається?..

Вільна жінка — таємниця грішних думок,
погордує лишень слабкими.
Ти назустріч зроби ще крок —
раптом станете із нею близькими?..

04.04.2025
Мотря Рутенія Черлена

Лебідь в оточенні качок 👑 трохи позував для наших фотографій)

Сьогодні був напрочуд чудовий день. @yurii_martsiniv обговорили подальші плани та ідеї, прогулялись центром Тернополя і зробили багато гарних фотографій! 🤗

Мадемуазель, ще зачекайте!
Залиште слід краси в портретах.
Свій лик прекрасний не ховайте.
Вже вдосталь жити у секретах.
Принадами приваблені митці,
Про вас складають навіть серенади!
Спускаєтесь в пурпурному вбранні,
розкинувши волосся водоспадом.
Караєте найдужче не вогнем,
бо лід байдужості в рази найгірший!
Без вас спустошений Едем,
його тепер ніщо не втішить...

Чирвова дама посміхнеться,
та гри своєї не покине.
Нехай вино, мов кров проллється
на білосніжну скатертину.
А перламутрові прикраси
спадуть з блискучого атлáсу.
Богиня, що зійшла з небес
втішатиме коханням до світанку.
Допоки буде жвавий інтерес,
дотримається обіцянки...


- уривки з мого вірша

Вуаль смутку вкриває обличчя —
Зодягнуся в шати скорботи.
Дикі гуси про осінь курличуть,
Зітхає тужливо природа.

В туманах блукатиму вічність,
Вороття у минуле немає.
Усвідомивши долі трагічність,
Радо Смерть при дорозі вітаю.

Хай поведе мене вдалечінь —
Може, там спокій зустріну?..
Птах щастя мого відлетів,
Душа згасла — лишилося тіло.

Голос предків вітрами лунає —
Я назустріч до них прямую.
Чи пекло, чи рай привітає —
Страху вже не відчую...

12.04.2025

Томливий сад травневого кохання
зустріне нас бузковим ароматом.
Ти заспівай романс, щоб смутку не пізнала
моя душа, вже втомлена чекати!
Політ сердець, поєднаних любов'ю
жагуче прагне доторкнутися небес.
Цілуй вуста. Хіба ж тобі бороню?
Тону в очах твоїх — блакитних плес.
Благословенні Богом — нема для нас гріха.
І травень повінчав у росах ранніх.
Цнотливо тіло для тебе берегла,
щоб лиш тобі воно вогнем палало...

11.04.2025

Я була впевнена, що розгадка злочину лежить на поверхні й одразу зрозуміло, хто винен. Робила закладки, запам’ятовувала деталі… але й цього разу наприкінці книги авторка змогла мене здивувати!
Знову не вгадала злочинця — хоча це здавалося тааак очевидно, якщо повернутись на початок і придивитись, хто надто вже намагається допомогти…
Книга також торкається тем психології та навіювання — зокрема, через магічні ритуали, які насправді часто є лише антуражем. За ними ховається щось набагато приземленіше — як-от злочин. Тож містика в цьому сюжеті розвіюється, як ранковий туман.
Авторка також заглиблюється в мотиви злочинців. Багато з них просто прагнуть самоствердження — і не можуть зупинитися, навіть перед загрозою викриття. Бо якби деякі персонажі просто мовчали, фіналу могло б і не бути...

Окремо хочу поділитись кількома цитатами, які мене зачепили:
1. "Раптово мені спало на думку, що зло, мабуть, завше видовищніше, ніж добро. Воно мусить влаштовувати шоу! Має лякати й кидати виклик!"
2. "Любий мій, для чого люди століттями йдуть до некроманта, чаклуна, знахаря? Насправді є тільки дві причини. Тільки дві речі, яких вони так відчайдушно прагнуть, що ладні ризикнути спасінням душі. Любовний еліксир та чаша отрути."
3. "Надприродне здається надприродним. Проте наука завтрашнього дня — це те, що здається надприродним сьогодні."
4. "Зло — це не щось надлюдське, це те, що нижче за людське. Злочинець прагне бути важливим, але йому ніколи таким не стати, бо він назавжди залишиться меншим за людину."

Кінцівка мені дуже сподобалась. Зло завжди буде покаране — яким би геніальним і спритним воно себе не вважало.

#відгук_книги #агатакрісті

коли сонце вже зíйде, я зникну з твого життя.
даремно шукатимеш — старанно ховаюсь!
я приходжу музою до свого митця,
та назавжди з ним не лишаюсь...

О, Клеопатро! Не зітре час про тебе спомин,
історія запише твою долю.
І десь у часі почується відгомін
про твою вдачу, про любов до волі.
Як ти губила чарами фараонів,
самого Цезаря з розуму звела!
Вже й сивина торкнулась його скронь,
а ти його в кохання повела...
А полководець Марк! Як ти його любила?
Зачарувала сміливістю й жагою.
Царицею до нього виходила,
та жінкою манила за собою.
І хай хтось скаже, хай осудить твої дії,
не кожен твою душу зрозуміє.
У тебе були свої любовні мрії,
що в серці їх таїла.
А були все не ті, не торкалися душі.
Хіба що втамувати спрагу тіла.
В житті коханими були два мужі:
Юлій Цезар і Марк Антоній. До них ти летіла!

Відправити свою збірку поезій можу будь-якою поштою або при зустрічі особисто в Тернополі. Тому якщо бажаєш придбати збірку — пиши!

уривок з поеми "Імператриця", присвячена Архетипу Жінки-Матері 🌳🌷🤰🏼👑♥️ — ще одна глибинна жіночого єства, крім енергії вільної Ліліт, якою неможливо не захоплюватись. Жінка, що дарує Життя. 💚✨🌻


Життєдайна. Могутня. І владна.
Ти — Богиня, не безпорадна!
Твій образ — повсюди й довкола.
Дозволь притулитись до лона...

Дозволь пізнати природу —
таємницю жіночої вдачі,
що в сукупності з жагою свободи
має серце гаряче.

Відчуваю в Природі злиття:
земного і такого сакрального.
Зародилось в моїм лоні життя
із таїнства кохання ритуального.

Я — жінка. Я — мати. Богиня!
Кохана. Дружина. Матрона.
Мій храм — неосквернена святиня,
гордістю сяє корона!

Правителька свого життя,
уподібнена Геї-богині.
Щоб творити — потрібні знання!
Не проживши весь вік в павутинні.

Я приймаю своє єство —
незнищенне, живе, предковічне!
Нехай тішиться те божество,
з плином часу вже архаїчне...

Моя Єво, встань, підіймись з колін!
Твій шлях — іти по тернах мук життя.
Лунатиме, як повчання майбутнім поколінням
твоєї найбільшої провини каяття.
Та мусиш йти, долати всі незгоди,
коритись долі, вимолювать прощення.
Колись, можливо, заслужиш нагороди —
жаданого спасіння душі від сьогодення.
Уже ніколи не торкнешся яблук,
які нагадуватимуть про втрачений Едем.
Однаково буде, чи згадає,
чи осудить твій пра-...правнук.
Він спокутує твій гріх і Сад той віднайде....

29.04.2023

СУБ’ЄКТИВНЕ БАЧЕННЯ ЕНЕРГІЇ ЛІЛІТ

Ліліт — це не просто образ чи символ. Це Архетип жіночої сили, енергії, яка розкривається в самодостатності, впевненості, сексуальності. Згідно з давніми єврейськими переказами, Ліліт була першою жінкою Адама — ще до Єви. Їх створили з одного праху, рівними. І саме тому вона прагнула рівноправ’я. Але, зіштовхнувшись із зневагою, маніпуляціями та егоїзмом Адама, вона відмовилась грати роль "слухняної" і покинула Едем.

Богові поскаржився саме Адам: мовляв, жінка втекла — яка трагедія! Але не тому, що хотів її повернути з любові, а щоб знову підкорити. Та навіть Божа кара не зупинила Ліліт — її прагнення до гідності й взаємоповаги було сильнішим за страх. Вона зрозуміла: з Адамом рівності не буде. І тут Адам постає як образ класичного нарциста — той, хто не визнає власних помилок, перекладаючи провину на інших. Пам’ятаєте історію з яблуком? "Це ж вона мене спокусила!" — сказав він про Єву. Але хіба не мав він власної волі?

На противагу Ліліт, Єву створили вже з ребра Адама — м’яку, слухняну, готову жертвувати собою заради чужого комфорту. Так з’явився ідеал "зручної" жінки.

Та історія Ліліт не завершується втечею. Існує версія, яка мені особливо близька: блукаючи пустелею, Ліліт зустрічає Люцифера. Ще одного бунтівника, відкинутого, незрозумілого, зраненого відсутністю батьківської (Божої) любові. Люцифер — Архетип того, хто не зміг прийняти байдужості творця до своїх дітей-янголів заради нового проєкту — людей. Їхня зустріч із Ліліт — не випадкова. Це злиття двох вільних енергій, які ніхто й ніщо не змогло приборкати. Їх тягне одне до одного — пристрасть, шаленство, розуміння.

Так, в них є тінь. Є хіть, свобода, що може межувати з полігамією, відкритими стосунками. Але це — вибір, не хаос. Комусь такий шлях підходить, комусь — ні. І в цьому теж свобода.

Архетип Ліліт живе в кожній жінці. Навіть якщо пригнічений — релігією, мораллю, страхами бути незручною. Патріархат довго змушував нас бути "Євами" — слухняними, жертовними, наївними. Але Ліліт ніколи не зникала. Її боялися, таврували, але саме тому її сила не згасла.

Лише слабкий чоловік боїться сильної жінки. Той, хто самодостатній — підтримає, захопиться, не стримуватиме її політ. Бо знає: поряд — не тінь, а сяюча особистість.

Вибух суфражизму та фемінізму в XIX столітті — теж прояв енергії Ліліт. Це її поклик — до свободи, вибору, гідності. Завдяки цій силі жінки здобули право голосу, право на освіту, на професію, на власне життя й любов.

Тому для мене Ліліт — це не лише про сексуальність чи тілесність. Це про незалежність, самоповагу, силу й боротьбу за те, щоб бути почутою. Бути собою. Бути цілою.

"Моя душа — храм для тих, хто не боїться вогню." 🔥👠🍷

P.s. Я таки це зробила!

Хочу каре як у нього 🥰😘🥰😍 Зараз у мене вайб писати щось на міфологічну тематику 😈

P.s. І Гоголь — наш. Це не обговорюється. Як і Крим. Все зрозуміло. 💙💛

♥️🍷👠

Дві години тому падав сніг на поріг, а зараз сонце сяє і пташки співають. Ввечері знову сніг завалиться 🤗
У погоди емоційні гойдалки))) Мій вайб 🥰🌨️

⚔️ГЕРЦЬ КОХАННЯ

Я не з тих, хто легко здається у битві —
непоступливість у крові вирує.
І в одвічній, нескінченній гонитві
про вчинки не пошкодую.
Поле бою кохання — спалене вщент,
не вогнем, а шаленим азартом.
Валькірії пишно справлять бенкет —
про мир благати не варто.
Не прощаю кривди — і поготів!
З головою кидаюсь в реванш.
Ти з мене рабиню зліпити хотів —
я вимагала карт-бланш!
Зійдемось, озброєні гнівом, у герці —
Жниці Смерті вже причаїлись.
Чую стукіт орлиного твого серця...
Дарма в житті цьому стрілись.
І разом — нестерпно, окремо — ще гірш.
Ми приречені боротись за владу!
Розтерзана доля на тлі роздоріж
у небес благає пощади.
Обрубай же мечем зашморг кохання —
та чи вдасться залежність здолати?..
Либонь, безкінечним буде полювання —
ми обоє не вмієм здаватись...
Ти — буревій, що зіткнувся з вогнем.
Не зрівняється з силою пекло!
На порозі нашої гри — апогей:
із люттю кохати нестерпно...
Тож загинемо вкупі трагічно,
один одного убивши мечами.
І про нас розкажуть скрижалі:
ми згоріли, бо надто кохали!

Уривок з поеми "КОХАННЯ В БУДЬ-ЯКІЙ ПОРІ РОКУ", розділ "ЛІТНІ КОХАНЦІ"

уривок вірша

07.10.2024

Планую видавати другу збірку поезій. Цього разу в неї увійдуть лише обрані та найкращі вірші. У першу збірку я додала чимало розділів, бо завжди прагнула цього. Всі вірші мають для мене цінність, навіть ті, що можуть здатися примітивними, але вони несуть особливу історію та спогади для мене. Взагалі, я про кожен вірш можу згадати, коли він був написаний і що стало його причиною. З кожною збіркою я вдосконалююсь та отримую важливий досвід. Планувала видати цього року, але інші пріоритети, на жаль, сильніші, тому, мабуть, це станеться вже в 2026 році. Але нічого, зате більше віршів встигну написати! А ви підтримаєте мене?

Я — не Єва. Не стану терпіти зневаги,
неповаги до власної думки.
Чоловік? Ще не дає тобі переваги.
Я — не з гіршої глини, того ж ґатунку!

Понад все так прагнула рівності —
твоє его гучніше за грім.
Не дано мені тої наївності,
не чинила, як цього схотів.

Не приручиш — я не ручна!
Не зламаєш — надто вже сильна.
Не боюсь залишитись одна,
хоч доля не завжди прихильна.

Я — Ліліт, танцюю босоніж на згарищі
втраченого едемського саду.
Та не втрачу нізащо зухвалості —
в Люцифера віднайду розраду...

У пекельних обіймах Диявола
віднайшла для душі розвагу.
З ним я можу порушити правила,
не ставши жалюгідним прахом...

06.04.2025

Розквітає кохання, мов уперше —
ніжно-білим й рожевим цвітом.
Я — назустріч лечу, розпростерши
крила, що звільнила від гніту.

Втомилась блукати лабіринтами,
тонути в болоті думок.
Моє серце — обмотане бинтами,
допустивши гірких помилок...

Хай не мучать душу тортури —
я віддамся вільному вітру.
Я — жива! Не антична скульптура —
весна коханням розквітла...

Доленосна зустріч збудила
з туманного, сірого сну.
Не для мене ще темна могила —
прожену примару страшну,

що зневірою витала у домі,
кайданами крила скувала.
Не дамся відчаю й втомі.
Не жила — лиш існувала!..

Назбираю квіток у вінок,
сплівши в коси надію — геть тугу!
Я жадала кохання з книжок,
та чинила над собою знаругу...

Одверталась від поклику долі,
боялась вкотре кохати.
Втім, любов розквітає поволі —
я готова їй оди співати!

Я готова на крилах злетіти
вище хмар, до самого Бога.
Може, знову доведеться згоріти —
та це краще, ніж самотня дорога,

повна болю, недовіри, журби...
В чорних шатах, як вдова, марніла.
«Коханий, назустріч іди!» —
душа моя шепотіла...


06.04.2025

Натхнення на любовну поезію 💅🏼💋👠

Хочеш — я дістану із неба зорю,
провидицю грішних ночей.
По тернах колючих босоніж пройду —
шлях проклав лиходій Асмодей.

Демони пекла поневолені мною.
У коханні — жінка пропаща!
Повінчала радість з гіркою журбою,
душу сховала у хащах,

аби змогла втамувати коханням
нестримні амурні пориви.
Хочеш — з дна моря перли дістану?
Не злякають грізні припливи.

Не потону в хвилях, не згасну в пітьмі.
Я — богиня, що спустилась з небес!
Поети завжди складали вірші,
наче я — чудо з чудес...

Жінка-загадка, невловима ніким,
добровільно віддається коханцям,
тамує спрагу вином — міцним і терпким,
до світанку шаленіє у танцях.

Будь зі мною, допоки відважний.
Я ціную хоробрих, відвертих.
Не покину тебе легковажно —
йди в обійми мої розпростерті...

05.04.2025

Це востаннє... Я вже втретє повторюю:
не кохатиму, бо опісля — гину!
Чи може бути любов чудотворною,
якщо по тернах ходжý безупинно?
Не встигають давні рани забутись,
як щоразу обпікаюсь — ніби вперше!
Я б хотіла в минуле вернутись,
повз тебе пройти — найперше.
Корінь моїх проблем — кармічна любов,
що досі не дає вільно жити.
Не слухає Бог моїх молитов —
інакше ти б перестав приходити...
Чи зможу про тебе забути? Ніколи.
Спогадів не розвіють вітри.
Понині згадую твій образ із болем.
Благаю: мене відпусти...

04.04.2025

Цілуй мене медовими вустами,
втамуй цю спрагу любовного пориву.
Нехай квітує пристрасть поміж нами.
Я не така, як інші. Я особлива!

У сни приходиш — як обмаль у нас часу.
Спинити б мить. Я зненавиділа світанки!
Бо прокидаюсь — і пуста тераса,
і знову смутку віддаюсь в обійми, немов бранка...

Чи сон здійсниться наяву? Про те благаю
в небес, у пекла, і навіть у світів.
Не відала донині, що справді покохала...
Цілуй же палко — достатньо слів!

04.04 2025

#інтимналірика #еротичне

Я знову пройшла історичний курс @Vladislavsvidovskiy, отримавши цю нагороду. Хочу порекомендувати вам його лекції, які сповнені цікавої інформації та подані доступно до сприйняття і зрозуміло! Буду також рада брати участь в подальших лекціях! Зовсім не шкода недаремно потраченого часу і грошей, оскільки враження незабутні, а інформація надовго залишається в пам'яті, та й сумніваюсь, що зникне, тому що я поглинаю історичні факти як губка. 😁

СПИСОК ПРОЧИТАНИХ КНИГ ЗА БЕРЕЗЕНЬ 2025

1. «Чоловіки, які ненавидять жінок» – Стіг Ларссон.
2. «Сад метеликів» – Дот Гатчисон.
3. «Між двох орлів» – Ярослава Дегтяренко.
4. «Зраджений гетьман» – Ярослава Дегтяренко.
5. «Олеся: між коханням і честю» – Ярослава Дегтяренко.
6. «Балада про недовго і нещасливо» – Стефані Ґарбер.
7. «Третій вибір Мазепи» – Дмитро Калинчук.
8. «Посібник з убивств для хорошої дівчинки» – Голлі Джексон.
9. «Хороша дівчинка. Зіпсована кров» – Голлі Джексон.
10. «Шах і мат» – Алі Гейзелвуд.
11. «Чалий кінь» – Агата Крісті.

Мабуть, найсумніша історія ❤️🔺, якою я надихнулася для створення вірша

Затишний вечір у компанії справжнього детектива – кота Марселя. Разом ми поринули у світ таємниць та загадок Агати Крісті. Він уважно стежить за перебігом подій, ніби вже знає, хто злочинець, але тримає інтригу до останньої сторінки. А я лише можу здогадуватись, чи не видасть він мені розгадку своїм загадковим поглядом... 🕵️‍♀️📖🐈‍⬛

Якби я не переступила через свій страх і сумніви, я б не:

— не наважилася показати іншим свої вірші, навіть найперші, які тепер здаються мені такими дитячими, примітивними і сповненими помилок. Але! Це мій досвід, це мої чернетки, це мій початок творчого шляху.
Цікаво, що в цих маленьких віршах деякі люди побачили мій талант і просили, щоб я продовжувала писати. Я безмежно вдячна їм за це!

— не почала публікувати вірші в соцмережах, отримуючи перегляди, реакції читачів — їхні вподобання, критику, поради. Це теж підштовхнуло мене до більшого, адже, виявляється, я можу писати, я здатна створити щось прекрасне і вражаюче!

— і, зрештою, я б не видала свою збірку, яку майже повністю розкупили читачі. (Залишилося лише два примірники — можливо, прибережу їх на майбутнє, якщо досягну ще більших висот. І тоді з гордістю показуватиму: «Ось із чого я починала!»).

Отже, я зробила для себе важливий висновок: потрібно вірити й наважуватися, робити кроки вперед і не зупинятися, навіть якщо душу охоплюють зневіра та сумніви. Якщо їм піддатися, то ніколи не досягнеш бажаних цілей. Але поруч завжди можуть бути люди, які помітять твій потенціал і підтримають твій шлях.
І я дякую долі за те, що маю таких друзів — тих, кому я присвятила не лише кілька віршів, а й навіть окремі розділи.

Щиро ваша, молода поетеса Мотря Рутенія Черлена!

Козацьке військо у похід зібралось.
Сьогодні, браття, нас отáман поведé!
У єдності та за шаблі тримаймось.
За Україну відважно голову складем...

Сховає Ніч в степу в своїй вуалі.
Зірки нам шлях тернистий прокладуть.
Ми не боролись за посади та медалі.
Ми — ті, що волю Неньці бережуть!

Не всіх згадають через століття — безіменні.
Проте ми мужньо і безстрашно в битвах полягли
за те, щоби нащадки зросли спасенні.
Для них свободу предки здобули...

Як гірко знати, що війна ця нескінченна:
від прадідів до внуків у спадок перейшла.
І вкотре майорять вкраїнськії знамена,
і знову Матір шаблю здійнялá!

Хай загине ворог, що зазіхнув на землю,
в якій споконвіків плекалась міць і честь.
Ви пробудили козацький дух буремний.
Нам не страшний кривавий герць.

І тим самим шляхом отаман нас веде,
ми чуєм поклик сурм — із давнини.
Сьогодні супротивник смерть тут віднайде.
Бо нашій силі нема ціни...

23.03.2025

Сьогодні День Поезії! Рік тому я написала вірш про любов до поезії. Як швидко час минає... Власне кажучи, це вже рік, як я створила цю групу! Дякую вам за те, що підтримуєте мене! 🌷

Я закохуюсь в мистецтво поезії,
в різнобарв'я епітетів, магічну силу слова.
У віршованих строфах захоплююсь тезами,
в деталях шукаючи для себе щось нове.

На крилах метафор у роздуми поринаю,
уява малює яскраві картини подій.
Зміст, що автор передав — відчуваю.
Поезія дарує натхнення душі моїй.

Спрагло вбираю слова, що в пам'яті карбуються,
коли звертаюсь до віршів Кобзаря.
Через поезію теж самобутність формується,
пророчі слова, мов провідна на небі зоря...

Поезія веде ефірними потоками мріянь,
торкається душевних струн. Як не закохатись?
І викликає безліч запитань, страждань та хвилювань.
Мистецтву слова залишається лиш дивуватись...

17.03.2024

💔 Дума про Батурин + авторське виконання Василя Нечепи

😭💔

Художник: Василь Лопата.
"Іван Мазепа та Мотря" 💞

Так як сьогодні річниця з дня народження Івана Мазепи — нашого гетьмана, якого люто зненавиділи москалі аж настільки, що оголосили анафему і століттями знищували згадки про нього, то я теж не лишуся осторонь і хочу опублікувати один із віршів, що присвятила йому:

Заспокоює душу гетьмана діва-квітка,
Пригортаючись до грудей білою лебідкою.
Їх поєднала доля в нещасливому вирі подій,
Та не полишили закохані своїх мрій.
«Дочекаюсь!» — шепотіла кохана голубка,
Тихо плачучи від очей чужих по закутках.
«Не прощаюсь!» — гетьман їй відповів,
Та й до саду востаннє повів...
Ховавсь місяць від цілунків гарячих,
А серце дівоче так гірко плаче!
«Не діждусь» — душа птахом рвалась,
Вже із милим навіки прощалась...
Та гетьман у снах повертався з війни.
Діва просила: «Не йди, обійми!..»
Проте Кістлява так міцно вхопила,
На чужій землі схоронила.
Помарніла від горя діва-квітка,
Що мала цвісти пишно влітку.
Нещасливе кохання обернулося болем,
А кохана гетьмана — тополею в полі...

Мотря Рутенія Черлена
21.10.2022

Автор картини: Сергій Кравченко 1987

Буремний рік повстання розгорілось:
народ повстав проти знущань панів!
Омріяної волі захотілось.
Шаблі піднялись — не треба зайвих слів.

Де Дике Поле, там козацтво зародилось
ще за славного Вишневецького Дмитра, —
там згодом свободолюбством заіскрилось
гаряче серце козака

Засяяла надія в руках Богдана,
хмільним піднесенням прокотилось його слово!
Наповнилась молитвами церковця дерев'яна.
Не стихне поголос про гетьмана ще скоро.

Творилося історія. Крутилось колесо невпинно.
Перемагали тих, хто палиці вставляв!
Князь Єремія кров проливав невинну.
Бодай же б той Іуда православ'я у муках та й сконав!

Були і перемоги, були й гіркі поразки.
Хто знав, що зі сходу суне ще темніша хмара!
Вся наша боротьба перекреслена фіаском:
у Переяславі накинув аркан лихий Абара...

Моя країна, здавалось би, приречена палати,
втрачати незалежність, ділитись по Дніпру.
А втім не вічність їй в неволі погибати.
Добро завжди противиться, і не відступить злу!

У наших генах козацька кров тече!
Ми ще здобудемо свободу. Не здавайтесь!
Весь вражий збрід обов'язково проженем.
Лише, благаю, в єдності тримайтесь...

Мотря Рутенія Черлена
27.04.2024

Мене нагородили за проходження курсу. Він був надзвичайно інформативним та цікавим, чим завдячую @Vladislavsvidovskiy

І раджу підписатись та підтримати український історичний клуб
https://t.me/KhoruhvaKlub
Дякую, що просуваєте важливе і цінне в наш час — історію України!

Ворота Едему зачинились раптово.
Поза межами Саду — спекотна пустеля.
За гріх ми розплатилися слізьми та кров'ю,
Та краще б нас кинули зі суворої скелі.

На кожному кроці чатує загроза:
Нас леви з'їдять чи грифони?
Дарма Змія послухали — цього віртуоза,
Порушивши Божі закони...

Вигнанцям з раю не вижити в злиднях.
Із праху створені — ним же станем.
Самі для себе зробились огидні,
Піддавшись спокусам жаданим.

Гірке каяття і скорбота за Домом —
Наше вічне прокляття від Бога,
Що навздогін долинало із громом:
«Ваш шлях — терниста дорога!»

Пройдемо крізь пекло, діставшись землі,
Що часто нам снилась ночами.
І усміхнуться в цім Царстві святі,
Прославляючи Бога молитвами...

Мотря Рутенія Черлена

Автор картини: Бенджамін Вест, 1791 - "Вигнання Адама та Єви з раю - відбиток"

Тасує Смерть колоду карт Таро —
ось Шут в її руках сміється легковажно.
Його азартом і бажанням п'янить хмільне вино.
В розквітлій юності своїй він нерозважний.

Готовий кинутись в провалля забуття кохання.
Не думає про завтра — живе лиш сьогоденням.
Вуаль ілюзій з лиця його не спала.
Не вірить ні пророцтвам, ні одкровенням!

Зітхає Смерть, полишивши колоду тасувати.
Не має права ні повчати юнака, ані втручатись.
Їй залишається у далечінь лиш споглядати.
Вона не Сатана, аби людськими долями безцеремонно гратись!

Колись зустріне юнака на Калиновім мосту
без осуду, без слів і без єхидства.
Бо зрештою кожен завітає в гості,
для цього непотрібно ясновидства...

І стане Шут сивочолим Королем Мечів,
якого загартує поле битви.
Свої помилки і провини давно він зрозумів,
проте зі Смертю даремні всі гонитви.

Наздожене примарою нічною,
куди б ти не сховався — у яку печеру!
Торкнеться мовчки холодною рукою.
Вона не сон — не проженеш химеру...

Погляне в очі — занімієш усім тілом.
Ти не спроможний силі смерті опиратись!
Давно криваві рани загоїлись.
Даремно про пощаду домовлятись.

Бо кожен з нас несе свій хрест, немов тягар.
Чи здатен хтось Смерті співчувати?
Буває, хтось зведе для Неї і вівтар,
щоби слугою вірним називатись.

Їй не потрібні титули, ні ритуали.
Байдужа до усіх честолюбних од.
Бували й ті, що завше проклинали,
так наче це вона винищує у війнах чийсь народ?

Нехай вже краще бояться й зневажають,
цинічною й жорстокою вважають.
Та про одне вони всі забувають:
що час посправді Господь-Суддя їм відміряє...

16.03.2025

Хочу поділитися отриманим подарунком на моє день народження від подруги! ✨😎 Історичні романи, графічний комікс і ромком. Я щаслива.

Також я отримала і детективи Агати Крісті від іншої подруги, які пізніше викладу.

Книги — це рай для любителів читання. ✨

ТАЄМНИЦЯ КАРИХ ОЧЕЙ

Карамельно-карії очі розкажуть тобі про любов:
ту, що солодко манить й огортає вуаллю уяви;
ту, що змушує душу губитись в тональності ля мінор.
Чи блаженні мужі, а чи прокляті, що їх покохали?

Не забудуть повік погляд карих очей — наче вирок!
Немов окаянні, світом блукатимуть, їх шукаючи.
Спокусливий погляд штовхне багатьох в поєдинок.
А Діва тим часом сміється, горя не знаючи...

В нетерпінні згоряють мужі, що бажають її знову побачити,
а проте їм судилось крадькома млосний погляд спіймати.
В безсонні зоряні ночі провидці будуть позирк тлумачити,
та чи вдасться комусь цю загадку небес відгадати?

14.03.2025

P.s. можливо буде ще перероблений, але скидую оригінал

Веселка + сонце + дощ дріботить. Моя бабуся говорила, що це відьма масло робить. 😅 Так здавна вірили у селі. Не знаю, звідки взяли це поняття 🤔 #легендисела

Ось таку красиву веселку сьогодні побачила 🌷🤗🌿

23... В минулому стільки досвіду, помилок та пройденого шляху, що навіть не йму віри в усе пережите. Інколи видається, що чимало наснилось! А попереду ще стільки цілей, мрій, перспектив та нового. Не хочеться втрачати сподівання, що вдасться звершити якнайбільше задуманого, оскільки і життя мінливе, несподіване та коротке. Поруч залишилися лише найближчі люди та друзі. І я рада цьому.

Схрестились шаблі в битві — хай ворог згине!
Козак повстав на захист дружини, матері і сина.
Земля здригається: бій страшний і довгий.
Нехай попросить ворог пощади в Бога,
бо не зупиниться рука козача,
хай ворон над супостатом плаче!
Козак не відступає, б’ється до загину,
в ярмі більше не зігне спину.
Воля або смерть, та не полон!
Триває битва, немов жахливий сон.
Шаблі рубають — голова із пліч.
Поле вкрила Мати Темна Ніч.
Козак живий зостався, та у кривавих ранах,
сил вибратись чи стане?
Та він встає, іде вперед у перемозі.
Пісня і молитва — ліки у дорозі.
У битві вистояв і переміг,
а ворог у бою поліг.
Вогнем й мечем здобута воля Україні,
ніщо, ніщо не перетворить Її на руїну!
Допоки шаблі у руках — підемо в бій,
Веде нас правда, помста й гнів!

Мотря Рутенія Черлена
12.05.2022

З днем народження мене! 🌿 Вже отримала декілька ранкових привітань. Так приємно... 🤗

Цю книгу я вважаю найкращою в своїй колекції. Автор дуже реалістично і правдиво описує події Гетьманщини в останні роки правління Мазепи, особливо після Полтавської битви. Від описаних сцен в Батуринській трагедії аж серце краялось — і постійно нагадувало Бучу. Методи москалів ті ж самі: катування, вбивства українців, нищення української нації та свободолюбивого духу. Книга, окрім того, має ще одну лінію дівчини, яка зазнає гіркої долі і змушена вирушати в дорогу Україною. Ось таку книгу потрібно ще додати в програму української літератури, оскільки вона відображає історичні події та наслідки "тісних взаємин" з москвою. І ще вказує на одвічну проблему українського народу, через що ми постійно втрачали незалежність: внутрішній розбрат між своїми і зрада!
Рекомендую книгу 10/10

Від Богдана до Івана не було гетьмана

Моя колекція історичних романів та книг про період Гетьманщини (і це лише половина) 😎

Не знаєте, що мені подарувати — подаруйте історичну українську книжку! Про Мазепу чи Хмеля. Хоча мені здається, що я вже купила все що можна було купити про цих гетьманів. 😅

Чирвова дама ♥️