Нова безпекова архітектура формується в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Навесні 2025 року ЄС, Японія, Австралія, Канада та Південна Корея закладають фундамент безпекової системи в Індопацифіці, що функціонує без прямої участі США, проте повністю відповідає їхній стратегії.
Ключовим сигналом стала домовленість між Токіо та Брюсселем про проведення спільного семінару для берегових охорон держав Південно-Східної Азії, орієнтованого на реагування на гібридні провокації КНР.
У фокусі — блокади, саботаж підводних кабелів та використання цивільної техніки для військових цілей.
Цей крок означає початок практичної безпекової співпраці між ЄС і Японією, охоплюючи відразу кілька регіонів — від Балтійського моря до Тайванської протоки.
Унікальність ініціативи полягає в демонстративній відсутності США на всіх етапах підготовки, водночас повністю відповідаючи логіці стратегії, започаткованої ще адміністрацією Байдена, і яка продовжена адміністрацією Трампа.
Зміна лише в мотивації: якщо Байден просував цю модель через «геополітичний моралізм», то Трамп — через прагматизм і бажання зменшити навантаження на американський бюджет.
Оборонний альянс набуває конкретних форм:
- ЄС та Японія започаткували практичну співпрацю, яка доповнюється укладеним у листопаді 2024 року пактом (EU-Japan Security and Defence Partnership).
- Єврокомісія ухвалила оборонну Білу книгу «Readiness 2030», визнавши КНР стратегічною загрозою та заклавши основу для інвестування понад $872 млрд у європейську оборонну промисловість.
- Південна Корея та Японія інтегруються в австралійський оборонний ринок, а Канада отримує австралійський радар для захисту Арктики.
- Філіппіни шукають нових партнерів серед Індії, Південної Кореї та європейських країн для захисту Західнофіліппінського моря.
Додатково — ринок реагує миттєво: акції оборонних гігантів Японії та Південної Кореї зросли до історичних максимумів, а їхня залученість у європейські проєкти лише посилюється.
З іншого боку, в регіоні формується й альтернативна динаміка. Індонезія просуває модель «автономного мілітаризму», прагнучи стати центром тяжіння для нестабільних або авторитарно-нейтральних режимів регіону.
Загалом, перед нами — створення нової безпекової системи, яка без прямої участі США нарощує здатність протидіяти КНР та РФ у Євроатлантиці та Індопацифіці.
І саме такий сценарій, попри публічну жорсткість, є ідеальним для Вашингтона, який хоче бачити партнерів більш самостійними та здатними до стримування Китаю без прямої американської участі.