РОЗПОВІДЬ:
«ТОЙ , ХТО ПЕРЕМІГ СМЕРТЬ»
Автор:
На захід схилилося сонце весняне ,
За гору сховався промінчик останній.
Смеркалось надворі , йдуть діти до хати …
Й маленький Сергійко також іде спати .

Та нині не може хлопчина заснути…
Хоч сам ще дитина , він хоче збагнути,
Чом смерть забирає малих і дорослих?
Життя без жалю і без дозволу косить.

Ось , зовсім недавно , з сусіднього класу ,
Життя восьмирічної дівчинки згасло …
Померла Оленка, бо важко хворіла,
Згадав , як на цвинтар несли її тіло …

І сльози наповнили хлопчика очі ,
Сергійко :
Ах, я помирати ніколи не хочу !
Що буде зі мною? Невже просто щезну ?
Хто тайну відкриє мені величезну?

Автор:
Покликав він маму і мовив із сумом :
Сергійко :
А знаєш , про що я , матусю , подумав :
Хай смерть не ступає до кожної хати !
Не хочу , щоб мусили люди вмирати !

Автор:
З любовʼю поглянула мама на сина :
Мама:
Не варто тобі так журитись, дитино!
Усе в цьому світі проходить , минає…
І тіло людини старіє й вмирає .

Коли у раю перші люди згрішили ,
Отримала смерть свою владу і силу.
З тих пір помирають, дорослі і діти,
Та право у неї - не всім володіти !

Бо є в нас душа , що навіки безсмертна,
Її не лякають злі вісники смерті …
Про вічне життя хіба грішники знали ,
Коли на Голгофі Христа розпинали?

Та ось на світанку , в день перший у тижні ,
Звершив перемогу над пеклом Всевишній !
Відвалений камінь ! Згубила смерть жало,
Як Божого Сина у гробі не стало!

Поглянь на бруньки, на травичку , на квіти
Як все навесні прокидається жити !
Хіба не говорить Господнє творіння
Про силу з небес , про Христа воскресіння ?

Автор:
Сергійко із радістю вигукнув :
Сергійко :
Мамо!
Воскреснуть усі , як Спаситель , так само?
Мама:
Так , синку! Радіти і тішитись треба !
В сльозах і печалі немає потреби !

Зруйноване пекло , смерть стала безсила!
Пустою лишилась Ісуса могила !
Воскрес наш Христос! Нехай серце радіє,
Воскреснемо з Ним - маєм тверду надію!

©️ДЛВ

Жовта пляма
Любовь Дуля Шевчик

Знову почула знайомий шелест пакетів з ринку, галас дітлахів та втомлений голос чоловіка:
– Подивися, все купив? Бо піду наводити порядок на дворі...
Не повертаючись від плити, відповіла:
– Звільнюся, тоді зможу переглянути. Сам розумієш: підсмажую моркву.
Попри справи біля пательні, вільною рукою зняла піну з бульйону, який
варила на холодець. Тільки­-но звільнилася від плити, вирішила швиденько переглянути пакети з ринку,
та в цю хвилину трирічна донечка потягнула за рукав:
– Мамо! Мамочко! Максим розламав мою вежу! – повела до іг­рашкової кімнати і показала на
купу кольорових кубиків, безпорад­но розкиданих по килимі.
– Ох! Ви можете хоч сьогодні без
мене вирішити ці проблеми? Коли
я маю закінчити святкові приготу­вання? Де старші?
Почала поступово підвищувати
голос, хоча добре усвідомлювала:
це особливо не допоможе. Відчула
себе більш знервованою, аніж втомленою. Завтра свято, завтра Великдень, а по­переду ще стільки справ!
– Матусю! – знову почулося з іграшкової кімнати. Цього разу гукав п’ятирічний син: – Ми будемо сьогодні співати? Завтра ж свято, а ми маємо пісню!
– Ви весь ранок співаєте, тільки в різних тональностях! – відповіла знервовано. – От тільки б те, що треба, співали! А то аж голова гуде!
І знову пішла на кухню до приготування страв. Ближче до обіду основна частина смакоти була приготована. Лишилася ви­пічка тортів та тістечок, але відчувала, що напруження зашкалює. Десь у підсвідомості, наче докір сумління, з’явилася думка присісти біля дітей і повторити свят­кову пісню. Але глузд зупиняв: трохи пізні­ше, бо ж не встигаю впоратися на кухні. Спечу, тоді може повторимо...
Для випічки винесла з комори три десят­ки яєць, приготувала борошно, цукор, та знову була змушена відволіктись: потрібно нагріти донечці молока, щоб вкласти її спати. Тільки повернулася до плити, як по­заду себе почула глухий удар та тріск об підлогу. Всі три десятки яєць спільною ма­сою повільно розпливалися по кахлю...
– Матусю! Більше не буду! – заревів Сашко. – Я не хотів!
Це він так невдало задовільнив свою дитя­чу цікавість, зазираючи на стіл.
Зупинилася. На мить завмерла. На вустах не було слів. Субота перед Велико­днем, вечірня пора, а в мене, замість тортів і тістечок, яскраво­жовта яєчна пля­ма серед кухні. Доросла, але чомусь в очах з’явилися сльози. Спочатку від безпо­радності, а потім – сльози покаяння. Пекти вже все одно нічого не потрібно: яєць в на­шому районі в цю пору ніде не купиш.
Я покликала дітей до дитячої кімнати, з двору прийшов чоловік, старший син взяв акордеон і ми всі разом пішли довчати піс­ню на свято. Ще зранку я думала, що співати в зібранні не будемо, бо пісню не знаємо, але тепер всі були налаштовані на те, щоб прославити Бога на Великдень. Співали і спілкувалися до пізнього вечора. Діти ставили безліч запитань, наприклад, чому одне і те ж свято називають Пасхою, Ве­ликоднем, Воскресінням. Разом згадали ізраїльський народ, що виходив з Єгипту, здалося, навіть з ними поспі­шали, відчували божественні накази та їли пасхальне ягня. Потім згадували Голгофську жертву Ісуса Христа, Його ве­личне Воскресіння...
З таким миром і спокоєм в серці напередодні свят я давно не лягала відпочивати. Перед сном подякувала Богу за те, що вніс Свої корективи в мої плани, хоча й таким не­звичним способом.
Наступного дня було довгождане свято.
Сім’єю в зібранні прославили Господа, ті­шились участю інших. А після служіння,  друзі запросили нас у гості, де були і тістечка, і смачні торти...
Тепер, напередодні свят, діти не раз нага­ дують мені той незвичний переддень свя­та Воскресіння Господнього.
Буває, люблячому Батькові доводиться зу­пиняти нас неочікуваними великими пля­мами.
  ­©️ДЛВ