розмова:
– чи маєте ви знижкову карту?
– ні.
– бажаєте оформити?
– нє, нахуй вона мені тре...
*секунду дивимось одне на одного*
він:
– ой, вибачте...

#книгарські_будні, давно не було!
свіженька історія колеги з книгарні 🤌

🐈‍⬛ знаю, що всі дуже зайняті переглядом контенту з книжкової країни, але подивіться, як смачно ця пані відпочиває сьогодні!
(чого і вам всім бажаю після того, як нагребете повні торби книжок, ггг)

#котент

✨✨ дитина гуляє, мамуська читає!
ну хіба не ідеально, скажіть?

✨ на вулиці свіжо після дощику, пахне травою і квітом, я слухаю, як в мене після робочого дня болять ноженьки і дууже хочу почитати щось таке, щоб отак оп! – і зайшло.
швидко, легко і цікаво; надіюсь, так воно й буде.
в цієї крихітки про Корею не було шансів не стати моєю з моменту, коли я взяла її до рук…

#котент #зараз_я_читаю

«Ти, що протерпів за нас страсті, Ісусе, Сине Божий, помилуй нас!.. Помилуй тих, що осталися в пограбованих хатах наших під стопою ворога тяжкого. Помилуй поля, кровію политі, а тепер наїздниками чужими зайняті. У тих полях праця наша і кості предків наших — не відбирай їх від дітей і внуків, що лишилися по нас. Ми погибли, щоб вони могли жити, щоб рідною мовою своєю тішились і сумували, щоб Ти, Христе, з дерева хресного знятий, по-прежньому звичаю у церкві нашій спочив і воскрес. За все, що нам рідне, дороге, серцю близьке, ми боролися чесно, до останку, не жахаючись ані мук, ані смерті, — Ісусе, Христе,
Сине Божий, помилуй, помилуй, помилуй нас!»

Богдан Лепкий, «під Великдень»
Великодня класика

🐣 пора!
навіть Рен зі мною погоджується, що нині час діставати з полиць Великодню класику, хто собі її припас…

🐇 всіх, хто так чи інак почуває себе сьогодні святочно, вітаю з Великоднем!
вдячність тим, завдяки кому ми вдома, понад усе.

знаєте шо, друзяки?

✨ книгарня Vivat у Львові шукає людинку, залюблену в книжки і готову розповідати про предмет своєї любові іншим!

ми шукаємо вас, якщо:

⏺читання то є ваше життя і пристрасть, ви читаєте багато і різного

⏺вам подобаються люди і комунікація з ними

⏺ви вмієте цікаво і змістовно розповідати про книжечки і спокушати ними оточуючих

вакансію і детальніші умови роботи можна переглянути отут за посиланням: https://www.work.ua/jobs/4713376/

✉️ якщо впізнаєте себе в цьому описі, прошу не стидайтесь і приходьте в приват до @la_belle_sofi разом зі своїми резюме 💚

✨ коти, хто має бажання і свої канали чи зацікавлених знайомих – щиро прошу поширити!

🤔 як гадаєте, з чого найкраще почати похмурий невиспаний ранок вівторка?

☕️ правильно – зі смачної кавуськи!

чесно, дуже приємно рекомендувати те, що сам споживаєш і що тобі дуже подобається.
так, я знову хочу нагадати вам про 25 Coffee Roasters, які полонили моє серденько, цього разу дуже насиченою і смачнющою El Salvador – Raul Alvarez (бачте, яка вона фанова і рожева на другому фото?)

на смак трохи схоже на шоколадне печиво з відтінками сухофруктів, але добре підійде й тим, хто полюбляє кислинку в каві.
а пахне так запаморочливо, що якби можна було, носила б замість парфумів!

☕️ у цього бренду тільки свіжа обсмажка, помел під ваш метод заварки і жодних ароматизаторів;

☕️ кавових позицій дуже багато, а щоб ви не розгубились при виборі – є чудова система підбору саме для вас;

☕️ доставка при замовлені від 350 грн безкоштовна, в Києві, Львові і Харкові можлива доставка кур’єром.

а якщо ви дочитали сюди – ви молодець, ловіть 15% знижки на зернову каву, окрім дріпів, комбо та дегустаційний наборів.

промокод: Рен (копіюйте натисканням)
дійсний до 15 травня,
замовляти туть: 25 Coffee Roasters.
і хай вам смакує 🤤

#рекламне

💗 вчасні книжки – це ліки для серця, воістину.

🐶 «друг», Сіґрід Нуньєс

цю книжечку можна вмістити в кишеню пальта – якщо, звісно, мати гарну широку кишеню.
але читала я її тиждень. частково тому, що не хотіла з нею прощатися.

📜 читати «друга» – це як взяти до рук чиїсь інтелектуальні мемуари. уривчасті, без прикрас, як саме бажання зафіксувати свій стан чи думку.
головна героїня – ми не знаємо її імені – тоне в безодні болю, який намагається проживати.
її найкращий друг скоїв самогубство і довірив їй свого безцінного пса – в поважному вже віці величезного німецького дога на ймення Апполо.
всю книжку ці дві самотні, покинуті душі шукають прихистку одна в одній і так чи інакше надають його одна одній; вони гуляють, слухають, турбуються і.. плачуть.
тут багато чутливого на тему старіння і смерті друзів наших менших; так, це тригерне чтиво, але воно допомагає з усвідомленням того, чого ми всі не уникнемо.
було боляче навіть мені, а я себе маю за доволі товстошкуру людинку.

поміж тим в цій книзі неймовірна кількість чистих, нефільтрованих міркувань, що, власне, й складає її кістяк.
і фрагментів з життів відомих письменників тут теж не бракує.
гг викладає письменницьку майстерність і письмом аж сочиться вся ця історія.
письмом як мистецтвом, письмом як рефлексією, як професією, як потребою, зрештою, письмом як терапією, здатною зцілювати людські душі.

☁️ звісно, комусь ця книжечка може здатися дуже занудною.
когось втомлять ходіння головної героїні по колу поневірянь, хтось не зрозуміє трепету, з яким вона говорить про собаку або її любові до геть неідеального покійного друга. хтось відкриє кватирку від концентрації пафосних цитат про письменство.

але, знаєте… я розумію, що вона могла трапитись мені в інший момент мого життя.
але трапилась саме тоді, коли треба, тож я сприйняла її всім серцем і відчуваю велику вдячність за цю доречність і вчасність.

#прочитала

дуже боляче з новин про Суми💔

будь ласка, зробіть сьогодні донат на будь-який збір.

додаю актуальні збори, перші які трапились серед поширювань знайомих:

https://send.monobank.ua/jar/3UYoDVEX1t
https://send.monobank.ua/jar/43ZERb4KRc
https://send.monobank.ua/jar/9NwiofKDRD
https://send.monobank.ua/jar/6t66SG1rzx
https://send.monobank.ua/jar/2uiVA9dXFv

👀 сталося немислиме: вчора я купила книжку, а сьогодні взяла її читати.

😡 і в мене, знаєте, вже знатно підгорає, хоча я прочитала сторінок 50.
лишаю вам кілька фрагментів, кхм, так би мовити, для ознайомлення.
а з уривку на останніх двох фото я взагалі ледь в космос не вилетіла.
here we go again з тим, курва, патріархатом, каждий раз як перший, їй-богу…

🧡 але! головна героїня Сонджу зовсім не біла і анітрохи не пухнаста, тож очікую, що вона ще задасть всім жару.
читається швидко;
якщо комусь було цікаво, який папір в цій заплівкованій книжечці за свої скромні 650 грн ціни – кеседешний, друзі мої, і від цього вчора я зловила знатне розчарування…

#зараз_я_читаю

🩵останнім часом стараюся романтизувати #буденне як тільки вмію.

❄️ от сьогодні мені впала величезна лапата сніжинка на вію, а ще я вийшла на зупинку раніше і мала чудесну прогулянку під заметіллю під інструментальну музику в навушниках, після якої прийшла додому мокра, змерзла і щаслива, як дитина!

🙈 вчора в мене сталась маленька особиста перемога: я пропустила день у рорку, глянула на неідеальний тепер календар і сказала собі, щиро і чесно – ну і пофіг!

🐱 сподіваюся, я таки відʼїбусь від себе і це стане новою доброю традицією для мого ментального здоровʼя.

знову читаю, конкретно цю – із великим тихим захватом.
ця книжечка потрапила в мої руки дуже і дуже вчасно.
іноді зітхаю, іноді трохи пробиває на сльозу.

у Львові тепло, світить сонце, а мені страшенно хочеться трохи часу в самотності і мовчанні, як і головній героїні, котра проживає втрату.

#зараз_я_читаю

🔥 я тут зазвичай анонси не пощу, але БЛЯХА.

це неймовірно.
я не вірю своїм очам.
просто до мурашечок.

Артбукс будуть видавати «атаку титанів».
мені хочеться сміятися і плакати.

це капець які важливі новини для нашого ринку.

знаєте, в мене поволеньки починає прибувати сил, чому я дуже тішуся.
бажання читати вже настоялось і я відчуваю, як от-от візьмусь за щось круте, а поки перечитую Кобзар і ні про що не шкодую.
дуже складно дати раду своїй тривозі і постійній зацикленості на роботі, над чим я старанно працюю і вже навіть бачу перші плоди своєї праці!
щиро прошу вибачення за те, що так запустила цей блог, цей важливий шматочок мого життя.
сподіваюсь, ви все ще тут і вірите в мене. 🩷🩷

а поки хочу продублювати тут невеличкий текст, який чудово підійде під тег #буденне і трішки розкаже вам про мій сьогоднішній вихідний день. ✨

була неділя, я гуляла пару годин сама.
для побудови маршруту використовувала свою улюблену методу, основний принцип якої звучить як «о, яка файна вуличка, йдем туда, а далі розберемось».

вчора подивилась фільм «ідеальні дні» і хотіла бути трошки як Хіраяма-сан; старалась помічати, як закохані цілуються, а діти бавляться. думаю, в мене трошки виходило, це було вельми приємно.
бачила багацько-багацько жаб, які парувались і відкладали ікру, видаючи якісь неймовірні медитативні звуки жабʼячого задоволення.
тішилась як дитина, мала смолтоки з людьми, які теж знімали жабʼячі оргії на свої телефони.

Львів знову вчудив дивовижу: вивів мене з глухого кута вулички якимись сходами прямісінько на чуже подвірʼя.
добре, що там не було пса і була відкрита хвіртка, а то вашу покірну слугу вже би покусали або відвезли в поліцію.

я трохи втомилась, бо відвикла стільки ходити ніжками.
зараз сиджу вдома за столом, їм копчений лосось виделкою до пива і почуваю себе так, ніби моє життя мене цілковито влаштовує.
не знаю, чи довго протримається цей ефект, але трошки – це все ще краще, ніж геть ніскільки, правда?..

отаке чарівне панство завітало сьогодні в книгарню Vivat у Львові 🐕🐕🐕

💝 я вже тут від самого ранку в припадках через цю красу.
ну умираю, не можу просто!

підтверджую: вона пахне солодким пряничком!

оокей, з «зимовими заручинами» вчора не склалося, зараз буде спроба врятувати моє читання номер два…

🔮 і так, щас буде перекличка!

шо ви, як ви, живі-здорові?
маєте сили жити це життя чи вас, як і мене, навіть березень не може розтермосити від зимової сплячки?..

бо я почуваюся як квіточки на цьому фото мені щось геть паскудно, я втомилась як тварина, причому цей стан вже став перманентним.
тому після «часосховища» та інших мудрих речей хочу сьогодні спробувати читати оце.
може, дай бог, вийде трошки відволіктись.

коментарі оголошую широко відкритими для облегшувального душу ниття!

знаєте, як то буває: нема сил читати і писати відгуки, згадуй, що маєш кота, і вже, контент готовий 😂

вжухх! – і ваше серденько було захоплено! 🪄

#котент

😀 там Книголав і Нова Пошта заколабились, вийшло дуже потішно, просто обожнюю такі штуки!!

📚 скажіть, а ви робите час від часу перестановочку на своїх стелажах?

бо мені дуже подобається оце ✨відчуття новизни✨, коли після перемішування книжок ніби дивишся на них абсолютно новим поглядом і зразу хочеться читати просто все й одразу, а ще згадуєш, що взагалі-то маєш цілу купу класнючих книжок і такий просто 🐱 ледь не лускаєш від пишання собою і своєю персональною бібліотекою…

*додаю фотки нинішньої перестановочки для любителів порозглядати чужі полички, я сама це просто обожнюю, якщо чесно!!*

Готуємо щось цікаве❤️‍🔥

Ілюстрація: Ксенія Степась

ЩОС знову готують щось розкішне!
гадаю, буде про Шевченка і його жінок… 🫢

💗 якийсь неймовірний день.

моя стрічка повниться гордістю, словами вдячності, підтримки, любові і мене аж мурашить від цього всього.

в голові весь час крутиться 🎧 labour - paris paloma (здається, тепер саме ця пісня почне асоціюватися з днем боротьби за права жінок), я кудись бігаю, чимось займаюсь, сонечко світить і вся ця атмосфера змушує почуватися буквально воскреслою і знову – о диво – сильною, чого вже так давно не було…

дякую вам, посестри.

кожній, котра приймає замість засуджувати.
котра подає руку і тягне замість штовхати цією рукою під воду.
кожній, котра каже іншій: ти красива, ти неповторна, ти вмієш, ти зможеш, ти варта!
це безцінно направду.

💋 будьмо такими, якими хочемо бути і лупаймо далі сю скалу; тільки гляньте, який шлях вже пройдено.
купуймо собі квіти (на другому фото мої традиційні тюльпани для себе коханої), водімо себе на вино, тримаймо одна одну за руки – це воістину надає сил.

обіймаю всіх міцно, мої прекрасні жінки!!

🐏 школа намагалася нанести мені травму Шевченком дуже вперто,
але єдине, що в неї вийшло – це зробити так, що я методично перечитувала Кобзаря в свої 10.
ви будете сміятись, але мені не соромно –

я дуже, дуже і зовсім неіронічно люблю Тараса Григоровича…
мабуть, завдяки його белетризованій біографії від Оксани Іваненко, яку читала дитиною (а потім вкрала з бібліотеки), а ще точно тому, що в ранньому підлітстві мені чомусь дуже резонував його романтико-драматичний надрив.
я не все могла зрозуміти, але профільтрувати своєю душенькою і пройнятися точно могла.

🌷завдяки шкільній травмі перші дні березня для мене – це завжди про бурхливу підготовку до шевченківських днів і я чомусь досі сприймаю це саме так, без тіні нудьги: як чергову можливість звернутися до, відкрити, перепрочитати й дізнатися.

🥰 чим і планую займатися цього місяця.
вже зі своїм власним Кобзарем, який я придбала саме в тому виданні, з яким провела стільки часу багато років тому в батьківському домі…

мейк укрліт аестетік еґен!

ніт, це не було геніально.
красиво – було.
захопливо – було.
вигадливо – так, звичайно.

📕 «зайчик», мона авад

🐰 метафори, крута сатира, чудовий вʼязкий стиль і переклад, авторські рішення, які шокують, трохи боді-горору, багато огиди, якою приємно обмазуватись – так.

🐰 висміювання графоманства, оцього надмірного прагнення до унікальності, надрочування на Творчий Процес – так.

🐰 тема самотності, відстороненості, підсвідомого прагнення того, щоб тебе приймали, визнавали і любили – так.

..все це було, чому ж тоді в кінці я відчула себе обманутою?..

mehh, я не знаю.
мені справді сподобалось те, що я провела з цією книжкою цілісінький день, так вона мене намагнетизувала (ще я не вилазила з ліжка, бо хвора, але то вже таке).
мене дуже дивував її стиль (я обожнюю оригінальну стилістику тексту і за неї готова багато пробачити), мені подобалась ця брудна гра, в яку мене було втягнуто.
я справді була готова до більшого, я готова була довіритись цій книжці,
щоб вона вичавила мої мізки до краю, але

але я не змогла відчути героїв, ні на хвилиночку.
не пройнялась до гг нічим, ані позитивним, ані негативним.
я не повірила в фінал, в якому розкривається вся глибина її травмованості і ілюзорний світ, в якому вона весь цей час жила;
мені так і хотілося сказати: ну чорт, так, все це класно, психологічно, завуальовано і глибоко і блаблабла,
але про мене,
нехай би це просто залишилося хорошим добірним трешачком, від якого я отримала б справжній шок.

що ж, вийшло так, що там, де багатьом буває забагато,
мені видалось недостатньо.
але я все ще можу порадити її вам, якщо ви хочете розширити свій читацький досвід, готові продиратися крізь густий текст і не гидуєте тельбухами та солодкими рожевими кексиками (можливо, навіть на одній тарілці…)

#прочитала

в останній день лютого кашляю, дую соплі, хочу вбити сраного трампа і пишу черговий #книгозвіт

чесно, це був ідеальний місяць для мене.
все, що я прочитала, принесло мені якусь неймовірну кількість задоволення і дуже-дуже сподобалось, страшенно приємне відчуття!

➖ спершу був «мигдаль» – довгоочікувана історія сучасної корейської літератури, в міру наївна, в міру буденна і дуже зворушлива;

➖ потім читала «чоловіків, які ненавидять жінок» – детектив, який буде моїм еталоном жанру, їй-богу. дуже цікаво, детально і феміністично;

➖ «місто привидів» вбило мене наповал і вразило настільки, що додається до списку найулюбленіших книжок ever (мабуть, тому мені так важко написати на неї відгук)). дуже болюча, жорстока і красива історія.

➖ «Японія. сто мільйонів аріґато» – найкращий нонфік в світі!! обожнюю Японію, обожнюю легку подачу в нонфікшені для невтаємничених, а книжка від пана посла чудово поєднала обидві ці сторони;

➖ і «лісова пісня. драми» – дочитала щойно вчора, це було розкішно! чому не 5? бо три із чотирьох пʼєс Лесі вкрали моє серце безумовно, крім «камінного господаря», таке буває.. але я прокайфувала цю книжку максимально і надихнулася нею почитати нарешті Шекспіра (так, в моїй голові Леся із ним абсолютно нарівні).

я: ух, хочу почитати щось таке дуже сильно українське, таке близьке серцю і в наших реаліях, про нашу історію!! візьму укр класику!

Леся Українка: hold my beer bitch 😎

я знаю, вам була потрібна ця морда!

#котент

для мене зараз читати «лісову пісню» вперше після школи – це

📚 …районна дитяча бібліотека зі своїми височенними – як здавалось тоді – стелажами і безмежною кількістю таких улюблених книг.
кінець лютого, але всередині тепло і трохи розіпріло пахне старим папером.
метушливі, завжди усміхнені бібліотекарки в читальному залі по центрі звільнили місце, бо зараз нам, малим четвертокласникам, старшокласники будуть показувати справжню виставу!..

💐 я слухала ту артистичну декламацію з роззявленим писком і не могла зрозуміти, чоʼ мої однокашники крутять головами і перешіптуються між собою.
Лукаш грав на справжній сопілці, а віночок Мавки з пластмасових квітів здавався шовковим і пахучим…
того дня крихітний читальний зал районної дитячої бібліотеки перетворився на «тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині» озеро.

читати «лісову пісню» вперше після школи зараз –
це чути, як з першої репліки «того, що греблі рве» до мене озивається голос бешкетного хлопця, що виконував тоді його роль.

🌿 з днем народження і дякую, Лесю.

знаєте, мені теж хочеться написати пару слів тут сьогодні.
згадати, порефлексувати, зупинитись і подумати,
але часу немає.

часу немає, як тоді, коли я зранку 24 лютого три роки тому прокинулась в своєму селі, від будильника, а не від вибухів (що зараз видається мені справжнісіньким чудом), почитала новини, не змогла поснідати і.. пішла на роботу.
пішла, бо не йти ніхто не сказав.

ми з іншими жінками весь день пекли булки, які люди блискавично розбирали одразу з печі,
продавали крупи, макарони, консерви – їх змітали з прилавків в якихось неймовірних масштабах.
ніхто не знав, що буде завтра.
ніхто з цих людей раніше не стикався з війною.

пам’ятаю, одна з моїх колег в рандомні моменти істерично сміялася,
а з іншою ми примудрялися навіть про щось жартувати.
вибору не було, в перший же день я опинилася в епіцентрі паніки – в продуктовому маркеті, в якому працювала на той час.
іноді мені здається, що саме робота і люди врятували мене від божевілля і дали зайнятість рукам та мозку, хоча б часткову.
за два дні я скинула кілька кілограмів, бо просто не могла їсти.

зараз часу немає теж.
бо я все ще працюю, цього разу вже в іншому місті, в іншому місці, досі в країні, де мене не вбивають за те, що я є.
я приходжу додому, нарізаю ковбаску на лаваші, на фоні слухаю про Лесю Українку – це ж завтра в неї день народження, чим не нагода дізнатися більше?
на моїй приліжковій тумбочці лежить розкішне видання її драм, яке вийшло, між іншим, два роки тому [так, ми живемо під час війни, ви не повірите, в нас якось виходить].

я не знаю, що буде завтра,
в моєму мозку, як заставка на телефоні, перманентна тривожність,
але я ніколи не втомлюся бути вдячною за те, що я тут і я є.
бо могла б вже й не бути цілком спокійно.

не знаю, скільки людей дочитає до кінця цей страшно сумбурний і особистий для мене пост,
але сьогодні мені справді хочеться бути ближчою.
сьогодні я вас всіх обіймаю.

донатьте, живіть, не зневірюйтесь.
плюйте в морди всім, хто каже вам, що разніци нема.
пам’ятайте, що наше життя – це життя всупереч,
бо так було завжди.
і читайте.

читайте історії, які не дадуть нам забути.

бачите цю книжку від Vivat?
вона прекрасна і я хочу, щоб її читали всі!

повірте, це просто найкраща річ для тих, хто цікавиться країнами Далекого Сходу.
людина, яка її написала, зробила це з такою кількістю любові до культури і неймовірної поваги, що в мене просто табунами бігали мурашечки під час читання.

Сергій Корсунський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії протягом чотирьох останніх років, тож він точно знає, про що говорить.
більше того – його захват японцями настільки відчутний, що передається зі сторінок одразу в кокоро (чи то пак серденько) того, хто цю книжку читає.

це дуже легко написаний і класно структурований нонфік про різні сфери життя і побудову сучасного японського суспільства, з поясненням всіх нюансів і причинно-наслідкових зв’язків.
тут є розділи про:

🌳 японські традиції культури та ремесла, тяглість яких крізь століття в сучасному світі просто вражає;

🍙 смачну і супер якісну їжу та напої, історію виникнення страв та їх популяризації (спойлер: більшість суші, які ми так любимо, просто не існує в Японії);

🇯🇵 унікальну мову, яка послуговується двома абетками, трьома рівнями ввічливості і для опису більшості складних емоцій та ситуацій має всього по одному слову;

🥷🏼 бойові мистецтва і чому насправді їх не зовсім некоректно називати бойовими

та безліч, просто безліч локальних цікавинок і чисто людських історій, поданих так, що відвалюється щелепа.

з цієї книжки ви дізнаєтесь про шінкасени, зрозумієте, чому японці так не люблять ґайджінів (то для них ми із вами) і затямите, що шлях до легендарного довголіття полягає не тільки в здоровому способі життя.

японці справді інші і ми ніколи не зможемо їх зрозуміти,

але можемо з усією повагою приглянутись якомога уважніше і зробити те, що самі японці прекрасно роблять протягом всієї історії свого народу:

перебрати найкраще в інших і адаптувати під себе, досягнувши в цьому ідеалу.

☺️ всім цьом і сто мільйонів аріґато, що читаєте мене!

#прочитала

✨ ану кажіть, романтік чи не романтік?

#книгарські_будні

люди добрі, я чесно не знаю, який детектив для мене зможе стати кращим за цей.

🔪 «чоловіки, які ненавидять жінок», або ж «дівчина з тату дракона», Стіг Ларсон
✏️ вид-во: nebo

випадково сюди повертається давно забута богом рубрика #книжки_мого_хлопа, бо цю книжку навряд я купила б для себе. тепер же я шалено вдячна, що вона сталась зі мною і готова верещати від того, наскільки це мій представник жанру.

все, що вам треба знати:

🧐 тут є розкішний Мікаель Блюмквіст, совісний журналіст, розслідувач мимоволі, хороший хлопець, НЕ мудак;

🧐 є велика мутна сімейка, члени якої є учасниками старого, але досі впливового концерну і яку власне вивчає Мікаель, щоб пролити світло на давнє викрадення? вбивство? улюбленої племінниці вже старого й хворого глави цієї сімейної імперії Вангерів;

🧐 і є Лісбет Саландер, молода й худорлява дівчина з пірсингами та тату, котра має проблеми з почуттями й емоціями, але їй ніц не варто за добу накопати інфу абсолютно про все, включно з тим, що ти їв на свій 13-й день народження.

і о так, ці двоє починають працювати разом, збираючи докупи мозаїку жахливих винятково жорстоких вбивств жінок (любителі фанатиків релігії і ритуалів, то для вас), доповнюючи одне одного в абсолютно особливий спосіб.

ця багатогранна книжка не просто вміло грається з вашими почуттями, хапаючи на гачок інтриги,
а й піднімає купу важливих соціальних питань.

✨це і сприйняття суспільством проблемних / інакших / соціально не захищених людей,

✨і дослідження хитких морально-етичних меж,

✨зловживання владою та становищем,

✨бізнесові мутки,

✨фінансові махінації,

✨трохи історії…

✨і все це приправлено феміністичним духом –
я просто пищу від того, наскільки неймовірними і сильними зображені жінки в цьому романі. аж не віриться трохи, що їх написав чоловік.

і бонусом два зовсім пересічні моменти, які вкрали моє серденько:

✨герої тут часто читають поміж своїми справами і роботою просто щоб відпочити;

🍓 всі дорослі люди займаються сексом з ким захочуть і ніхто з їх оточення не судить про них на основі цієї інформації.
книжка, на хвилинку, видана 20 років тому, а це досі сприймається як утопія…

#прочитала з величезним задоволенням і буду з нетерпінням чекати на інші частини серії.
це дуже смачно.
цього хочеться ще!

💮ця книжка розбиває мені серце і я хочу опозорити її на весь інтернет!

а якщо серйозно, то в мене тут настає катарсис, я готова валятись на підлозі в екстазі, хочу швидше дочитати і водночас щоб вона не закінчувалася ніколи…

це дуже емоційно важко, тут стільки важливих тем, вона робить мені нестерпно красиво і знищує водночас,
але це саме те, чого я шукаю в моїх ✨ідеальних✨ книжках.

вау. просто вау. я в захваті.
здається, ще одну найулюбленішу історію випадково знайдено.

#зараз_я_читаю

а до мене книгодарувальник прийшов сьогодні! 🫣

тепер в мене є дві нові книжечки від ЩОС і це саме ті найпалкіші бажанки, які так сильно хотілося нарешті покласти на поличку…

отже, #поповнення таке:

💙 «блакитний замок» моєї обожнюваної Люсі Мод Монтґомері – дотепна, легка класична історія жінки, яка наважилась бути щасливою попри суспільні пересуди. це абсолютно чарівна романтична історія, надзвичайно красиво написана. я її вже колись читала і мало не розплакалась, коли її анонсували ЩОС у новому виданні.

💚 «Вільєтт» моєї обожнюваної Шарлотти Бронте, її останній роман, який вважають кращим навіть за «Джейн Ейр» – ще одне фантастичне дослідження жіночої свідомості і жіночого життя з усіма його викликами та розчаруваннями. передчуваю, це буде розкішне читання!

ще тепер я нарешті маю ту модну лампу для вечірніх читань у ліжку ну і коротше, ви поняли, я зараз просто 🥺

бачила, що на різних каналах поширюють теку з книжковими блогами, але переважна більшість з них - великі, лише кілька в тій добірці не мають кількість підписників, кратну тисячі.

особисто я частіше перевіряю саме маленькі затишні канали, на які натрапила випадково десь у коментарях чи через згадку в чиємусь пості. гадаю, що вони теж заслуговують уваги та поширення, тож створила свою теку, яку ви можете або додати повністю, або ж знайти там якісь нові для себе блоги, багато з яких мають власний особливий формат та тематику, і підписатися лише на них.

посилання на теку лишаю тут, це добірка саме тих, кого фоловлю я, але ви можете ділитися посиланнями на інші канали в коментарях, якщо читаєте цей пост.

сподіваюся, ніхто не ображається, що я назвала їхній блог маленьким😅 особливо уважні помітять у списку канал з 1к+ підписників, але я дуже люблю Сашу, читайте її всі💞

і було б класно, якби ви поширили цей пост чи лінк на теку в себе на каналах💋

підтримувати одне одного. ❤️‍🩹

😍 прямий репортаж: приймаємо з booktrovert нашу зіркову перекладачку Алі Гейзелвуд Сашу у львівському Віваті!

і трошки обговорюємо різних чоловіків… 😏

#книгарські_будні

🐇я нарешті вибрала!

кажуть, ця штука виносить мозок, страшно кортить перевірити це на собі…

#поповнення

вриваюсь на пару секунд, щоб нагадати вам, що ми живемо в світі, в якому мама хлопця 15-річної дівчини дарує їй «переслідування Аделіни»… 🫠

*тікає*

#книгарські_будні

я прижмурюю очі і відчуваю маленьке тихе щастя: нарешті я її #прочитала.
я так сильно її хотіла.
так довго на неї чекала…

🌸 «мигдаль» Сон Вонпхьо
✏️ вид-во: сафран

боже, як же чарівно натрапляти на книжку, яка тебе не розчаровує.
яка така цілковито твоя, від якої тобі стає сумно і добре водночас.
герої якої не займаються чимось неймовірним, а просто живуть своє життя, повне внутрішніх, але таких важливих складнощів, ростуть, змінюються, разом з якими проходиш іхній шлях, за яких радієш і разом з якими плачеш.

🏞️ два різних хлопці-підлітки,
їхні травми, їхні втрати, їхнє цілковито різне світосприйняття.
Юндже, який говорить фразами з книжок і постійно все раціоналізує, тому що не відчуває емоцій*,
і Ґон-ураган, якому нестерпно боляче і від того він знищує все навколо своїм вихором ненависті.
вони зіштовхуються цілком випадково і не за найкращих обставин, але ця зустріч дарує їм можливість глянути на світ ширше.

ця історія була для мене про розуміння себе через розуміння інших.
про те, що тобі може дати хтось відмінний від, якщо ти не злякаєшся його відмінності і захочеш, спробуєш його побачити і відчути.
це було емоційно, місцями солодко, місцями гірко.
трохи схоже на сюжет дорами, яка може гіперболізувати, але завжди дарує емоції.

🍃я обожнюю те, скільки в текстах корейських авторів доречної лаконічності,
як багато вони можуть показати завдяки такій незначній кількості слів, притому примудряючись бути невагомо-поетичними.
тут я отримала все це і щиро насолодилася.
✨✨✨✨✨✨✨
стосовно цього тексту маю для вас важливу примітку, яка буде дуже помічна в розумінні того, чим «мигдаль» Сон Вонпхьон не є.

*алекситимія – це медичний термін, який означає, що людина не може ідентифікувати / розпізнати емоції, які відчуває і які виражають інші люди.
в даному творі в передмові авторка зазначає, що опис цього психічного стану є творчим переосмисленням,

тож книжку не можна вважати такою, що достовірно репрезентує людей з цією проблемою. детальніше про це і хиби укр перекладу можна почитати отут і отут на каналі Едіп, Нарцис, Горгони, завдяки якому я змогла правильно глянути на цю історію.

#колажі

як бачите, мені вже дуже хочеться тепла…

🦋🌼🍏🍋✨🐸🌂🍀🟡

от ніби дрібниця, але як же приємно!

мої ручки дуже старалися створити в книгарні любовний настрій! 💓

#книгарські_будні

я: чесно намагаюся писати відгук на книжку.
Рен: ставить мені в долоню свою лапку…

🐱 тепер ви будете знати, хто винуватець відсутності відгуків на цьому каналі!
фото лапки і винуватця додаю!

#котент

🌸 маю ідеальну неділю: ліжко, книжка, яка читається зі швидкістю світла і дуже подобається, двійко котів за кадром…

🖤 і ідеальну закладочку до «мигдаля» теж маю, Лілю, дивись, який крутий стався метч!

ой, я сто років не робила #книгозвіт, зараз з такою радістю сідаю (насправді лягаю) його писати!

📎отже, в січні зі мною сталось багато цікавого і результат такий, що тепер в мене часу на читання стало значно менше
але! я ще в процесі адаптації до нових умов, тож маю великі надії, що згодом ставатиме краще і я навчусь виділяти на книжки більше часу (зараз маю велике бажання читати, чому дуже тішуся!)

отже, в буремному січні прочиталося:

🥠 розкішна збірка «різдвяна класика» – неймовірна цукерочка як зовні, так і всередині, подарувала купу емоцій, дуже рада, що встигла її вихопити;

🎀 «дім на краю світу» Канінгема – залишила міцний післясмак і викликала бажання робити багато підкреслень та коментарів.
зворушлива, складна і красива історія;

🥠 «заковані» від SenLinYu – перший фанфікшн в моєму житті, є за що поганити, є за що похвалити. відгук в процесі, дуже темна і скляна історія у всесвіті Гаррі Поттера;

🎀 «ваш покірний слуга кіт» Нацуме Сосекі – насичений, щільний текст японського класика, в якому один інтелігентний котяра розповідає про своє життя в домі шкільного вчителя. багато веселощів і балачок про все і ні про що.

також я вирішила ускладнити собі життя і відтепер обирати книжку місяця, жорстоко і безкомпромісно.

🐻 і цього місяця перемагає «різдвяна класика»!
(Канінгем, пробач, але близькість контексту вирішує дуже багато…)

📕 а яка книжка із тих, що прочитали в новому році, встигла стати для вас особливою?