ЯК НАШІ ПРЕДКИ ЗЕМЛЮ БОРОНИЛИ: ЗВИТЯГИ ВОЯКІВ УПА

Історія — вчителька життя. Так вважали римляни — нація, що підкорила більшість цивілізацій свого часу. На жаль, українці досі не зробили власних висновків. Натомість чуємо: «я вас туди не посилав», «ця війна мені набридла», «це війна політиків».

А що якби такими словами мислили воїни УПА? Чи була б сьогодні Україна?

⸻

▪️Дякувати Богові, тоді виросло покоління іншого ґатунку.

У ці дні згадуємо одну з найвеличніших битв повстанців — бій під Гурбами на Рівненщині. Відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року.
5 тисяч вояків УПА — проти 30-тисячного підрозділу НКВС із танками, артилерією, авіацією. Окупанти ретельно готувалися, стягнувши сили на лінію Шепетівка — Рівне — Збараж.

Уже 23 квітня розпочався штурм. Каральні загони атакували з кількох напрямків, головний удар — у районі Антонівців.
Попри нерівність сил, повстанці давали відсіч і організовано відступали, завдаючи втрат ворогу. Основні сили українців опинилися в оточенні. Асоціації з недавніми боями очевидні — ворог той самий.

Бої тривали кілька днів. Та фронт вистояв.
25 квітня повстанці організовано прорвали кільце і вийшли з оточення.

Так, втрати були важкими: понад 100 загиблих, кілька сотень поранених, близько сотні полонених.
Втім, втрати ворога — близько 900 вбитих і кілька тисяч поранених. Це рівень цілої бригади навіть за сучасними мірками.

Справжній привід згадати про Героїв. Земля тоді горіла під ногами окупанта. Так буде й надалі.

🇺🇦 УКРАЇНСЬКИЙ ДОНБАС

Війна за український Донбас триває століттями. Сьогодні річниця визволення Донецького басейну Армією Української Народної Республіки.

За спогадами генерала Армії УНР Володимира Сікевича, в ніч на 24 квітня о 03:26 під його керівництвом над залізничною станцією Колпакове (тодішній кордон УНР і Всевеликого війська Донського) було піднято український прапор.

Три тижні запеклих боїв. Паніка більшовицьких загонів. Так звані “герої” тодішньої «ДНР» — Артем і Ворошилов — втекли вглиб росії. До українського війська долучилися кілька повстанських загонів. Робітники Краматорська подарували синьо-жовтий прапор — як символ підтримки та віри в Україну.

А позаду — десятки катівень, де більшовики залишили сліди масових розстрілів українців.

У ці дні Донбас повернувся додому. В Україну.

Синьо-жовтий прапор ще замайорить на кордоні України з Козацькою державою!

У Дніпрі провулок Міцкевича у Новокодацькому районі перейменували на честь полеглого бійця ДУК ПС Андрія Широкова, відомого за позивним «Сім’янин». Відповідне рішення ухвалили депутати під час 65-ї сесії міської ради за зверненням «Правого сектора», мешканців та родини загиблого воїна.

З початком російсько-української війни у 2014 році Андрій добровільно приєднався до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Згодом служив снайпером у 1-му батальйоні 54 ОМБР ЗСУ. Брав участь у боях за Піски, шахту «Бутівка» та двічі обороняв Донецький аеропорт. Був двічі поранений.

18 грудня 2016 року Андрій Широков загинув під час артилерійського обстрілу на Світлодарській дузі . Після його смерті родина та побратими ініціювали перейменування провулка, на якому він проживав, на його честь. Процес тривав кілька років і завершився ухваленням рішення міською радою.

Це перейменування є виявом глибокої поваги до мужності та самопожертви Андрія Широкова, який віддав своє життя за незалежність України.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це психологічний стан, що виникає після сильного стресу або травматичних подій, таких як бойові дії, насильство чи втрата близьких.

Зараз, під час війни, багато українських військових стикаються з цим станом, адже постійна небезпека, втрати побратимів і пережиті жахіття залишають глибокий слід у психіці.

Ми, як суспільство, маємо максимально підтримувати наших захисників, допомагати їм адаптуватися, не ігнорувати їхні переживання та сприяти доступу до якісної психологічної допомоги.

❤️ Права Молодь | Instagram

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СПРОТИВУ

Боротьба українських патріотів із більшовицьким окупаційним режимом не припинялася ні на день. Після розгрому основних сил УПА спротив частково перемістився за кордон.

✔ 21 квітня 1972 року британський суд виніс вирок чотирьом українським студентам, обвинуваченим у спробі підпалу радянського посольства в Лондоні.

Підсудними стали:
– Ірина Осичко, 19 років
– Богдан Каприця, 23 роки
– Володимир Гуменюк, 23 роки
– Богдан Левицький, 21 рік

✔ Акція була приурочена до річниці загибелі дисидентки Алли Горської. Студенти виготовили саморобну вибухівку. Серед потенційних цілей розглядали й готель, де зупинялися радянські дипломати.

✔ Справа набула широкого розголосу. За судовим процесом уважно стежили всі провідні лондонські газети. Попри невдалу спробу, акція знову привернула увагу західного світу до українського питання.

✔ Вирок:
– Трьом студентам — по 12 місяців ув’язнення з умовним відтермінуванням на 3 роки
– Ірині Осичко — 6 місяців умовно (як неповнолітній на момент подій).

РІЧНИЦЯ ЗАГИБЕЛІ ДЖОХАРА ДУДАЄВА

21 квітня минає 29 років з дня вбивства першого Президента Незалежної Ічкерії, незламного Воїна та полум’яного Патріота — Джохара Дудаєва. Його підступно ліквідували російські військові, які не змогли зламати опір вільного чеченського народу силою зброї та чисельною перевагою.

Дудаєв з’явився на історичній арені у вирішальний момент — у часи агонії Радянського Союзу. Поки Москва тонула в міжусобній боротьбі колишніх і чинних комуністів, він підняв свій народ на масштабну боротьбу за незалежність — із честю, гідністю та безкомпромісною вірою в право на свободу.

Папа Франциск I помер о 7:35 у Великодній понеділок, 21 квітня 2025 року, у віці 88 років у своїй резиденції в Домі Святої Марти у Ватикані — одразу після зустрічі з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом.

Хорхе Маріо Берґольйо народився в Аргентині 17 грудня 1936 року. Він був обраний Папою Римським 13 березня 2013 року після зречення Бенедикта XVI, який як Папа-емерит помер у грудні 2022 року.

Великоднє богослужіння стало його першою публічною появою з того часу — і останньою. До Великодня Папа дожив, але Святу Месу не відправляв.

У своїй останній великодній промові Папа Франциск згадав Україну:

«Нехай же Воскреслий принесе пасхальний дар миру в стражденну Україну та заохотить усі залучені сторони й надалі докладати зусиль, спрямованих на досягнення справедливого і тривалого миру».
⸻
Багато символізму вбачають у смерті Понтифіка: сьогодні день заснування Риму, який називають «Вічним містом»; а також перший день по Воскресінню Христовому - величному святу відродження надії на спасіння.

Щоранку Україна вшановує пам’ять тих, чиє життя забрала війна. Сьогодні згадуємо Сергія Баламутовського (псевдо Скальд, також відомий як Шпрот).

Сергій народився у Чернівцях. З дитинства був переконаним патріотом, націоналістом та поетом. Автор численних українських книг і поезії. У 2014 році — активний учасник Революції Гідності, боєць “Правого Сектору”, згодом — доброволець АТО. Брав участь у боях під Авдіївкою, Мар’їнкою, у Донецькому аеропорту та на інших ключових напрямках. Екс-командир Буковинської сотні Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".

Загинув 20 квітня 2022 року під час боїв у Маріуполі. У нього залишилися двоє дітей — син і донька.

Пам’ятаємо. Вдячні. Продовжуємо боротьбу.

Річниця першого бою «Правого сектора» у Слов’янську

У ніч з 19 на 20 квітня 2014 року група бійців «Правого сектора» вирушила в напрямку Слов’янська. Завданням було виведення з ладу телевежі на горі Карачун. Вночі підрозділ потрапив у засідку на ворожому блокпості, про існування якого не мав інформації.

У результаті відбувся запеклий бій, під час якого було знищено шістьох російських найманців.

З українського боку загинув водій першого автомобіля — Михайло Станіславенко. Водій другого авто — Ярослав Антонюк — отримав тяжке поранення.

Це був ледь не перший відкритий бій російсько-української війни, який свідомо замовчувався. Комусь було вигідно не визнавати, що саме «Правий сектор» одним із перших вступив у збройне протистояння з окупантами. Чи не свідомо тоді бійців було направлено у засідку?

Героям ДУК «Правий сектор» — загиблим і пораненим: тричі Слава! Слава! Слава!

✔️На фото: знищені автомобілі бійців під час бою біля блокпосту в селі Билбасівка Слов’янського району в ніч на 20 квітня 2014 року.

Христос Воскрес!

Світлий ранок. Тиша, що промовляє більше за тисячі слів. Дзвони, які долинають навіть туди, де давно не було спокою.
Великдень — це не про ритуал і не про звичку. Це про сенс. Про пам’ять. Про перемогу життя над смертю.

Це свято нагадує: після найтемнішої ночі завжди настає світанок. Після втрати — народжується новий початок.

Великдень не відірваний від реальності. Навпаки — він глибоко вкорінений у неї. Бо Воскресіння — це не лише акт віри. Це стан душі.
Для кожного, хто не скорився. Хто тримає стрій. Хто зберіг гідність. І для кожного народу, що виборює право на своє завтра.

Україна — в дорозі. У своєму Великому Переході. І ми віримо: ця дорога приведе до світла.

❓ПОЛІЦІЯ ЧИ КАРАЛЬНА БРИГАДА❓

Сьогодні, як і вчора, представники поліції намагалися придушити мирну акцію правих організацій, які вийшли на протидію лгбт-шабашу.

Збочений фестиваль, що відбувається на Великодні свята - відвертий прояв зневаги до української нації. Содоміти вкотре довели свою нікчемність. Показали ненависть до української віри, культури, звичаїв.

Українці стали свідками того, як поліція із особливою жорстокістю безпідставно затримує свідому молодь, що вийшла на мирну акцію. Правоохоронці буквально забивали людей кийками та ногами в обличчя, в тому числі неповнолітніх. Їх заарештували за свободу, правду та ідеї.

Нащадки українських борців за волю сьогодні знову змушені боротись не проти спільного ворога, а проти утиску в себе вдома від правоохоронців які, здавалося б, мали захищати інтереси народу.

Правий сектор, як і в 2014 році, нагадує: влада належить народу, а не тим, хто користується своїм становищем, щоб змусити мовчати.

⚔️2/10. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації!

❤️ Права Молодь | Instagram

🇺🇦 ДРУГ “ПАТРІОТ” — НАЗАВЖДИ В НАШИХ СЕРЦЯХ І ПАМ’ЯТІ

✅ 18 квітня 2014 року обірвалося життя дев’ятнадцятирічного добровольця Поправки Юрія Юрійовича. Юного націоналіста замучили в полоні — жорстоко вбили за українську позицію, за правду, за боротьбу.

▶️ Юрій народився 11 вересня 1995 року у селі Морозівка Баришівського району Київської області. У 2012 році закінчив гімназію, вступив у КПІ. Працював у Ощадбанку.

▶️ У 2013–2014 роках — активний учасник Революції Гідності. Приєднався до лав Правого сектору, коли йому було лише 18. Під час сутичок з “Беркутом” дістав кульове поранення в ногу.

▶️ Після Майдану не залишився осторонь. 16 квітня 2014 року разом з побратимами вирушив до Слов’янська — збирав розвіддані про російських бойовиків. 17 квітня потрапив у полон. 18 квітня — закатований і вбитий.
22 квітня його тіло знайшли у річці Казенний Торець поблизу Слов’янська. Там же були виявлені тіла Юрія Дяковського та Володимира Рибака.

▪️Герой України (посмертно) з врученням ордена «Золота Зірка»

Калина Валентин «Крук»
(18.04.1959 – 04.12.2023)

Сьогодні йому могло б виповнитися 66.

Засновник і підполковник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, член ОУН. Пройшов Афганістан у складі спецназу ГРУ. Учасник семи військових кампаній.

З 1994 року — один із творців бойових підрозділів «Тризуба» на Сході України. Провів сотні вишколів, учасник обох Майданів, автор десятків операцій, зокрема й на території ворога.

У 2014-2017 — доброволець ЗСУ. З 2022 — в лавах ДУК ПС, воював на Київщині, очолював розвідку та артилерію 67 ОМБр.

Помер 4 грудня 2023 року від важкої хвороби.

Легенда, яку пам’ятаємо.

ЗАХИСТИ МАЙБУТНЄ — ЗУПИНИ ЛГБТ-ПРОПАГАНДУ!

Напередодні Великодня, під прикриттям “культури” готують відверту наругу над усім святим. Йдеться про кінофестиваль “Sunny Bunny”, зокрема його “дитячу” частину — кінопрограму “Квірчик”. Це не культурна подія — це відверте зомбування неповнолітніх, атака на мораль, традицію та національну гідність. ЛГБТ-пропаганда — це не свобода. Це ідеологічна отрута, що нищить основи нашої нації.

Права Молодь разом із дружніми націоналістичними та консервативними організаціями виходить на чітку протидію.

Де? Київ, вул. Костянтинівська, 26, кінотеатр “Жовтень”
Коли? 19 квітня (субота), 13:30

Поширюй! Приходь! Протидій!
Лише разом здолаємо гниль, що точить українську націю зсередини.

❤️ Права Молодь | Instagram

МАКСИМ ЧАЙКА — БОРЕЦЬ ЗА УКРАЇНСЬКУ ОДЕСУ

Сьогодні минає шістнадцять років з дня загибелі Максима Чайки — патріота, активіста, справжнього борця за українську Одесу. 17 квітня 2009 року його було підступно вбито в самому центрі міста руками проросійських радикалів — тих, хто згодом став опорою сепаратизму навесні 2014-го.

Максим був одним із перших, хто рішуче протистояв кремлівському міфу про «русскій город». Його життя і діяльність стали прикладом незламного спротиву. У 2008 році він організував в Одесі перший марш до Дня народження Романа Шухевича — Головнокомандувача УПА. Тим самим він поклав початок відкритому патріотичному руху, що став фундаментом для відсічі «вати» 2 травня 2014 року.

Його смерть не була марною. У 2014 році Одеса зберегла свою українську ідентичність і зупинила поширення російського імперіалізму. Це стало можливим завдяки таким, як Максим.

Вічна пам’ять і шана героєві. Його боротьба — це наш дороговказ.

Герої не вмирають!

#героїневмирають #Одеса #МаксимЧайка

Презентація книги Петра Іванишина «Убити дракона: московський міф та його ліквідація»

У час, коли імперія не тільки вбиває, а й отруює — маємо відповідати не лише зброєю, а й словом. Петро Іванишин — літературознавець, націософ, професор, доктор філологічних наук — презентував унікальну працю, що розкладає московський імперський міф на складові. Це не чергова публіцистика — це системна ідеологічна деконструкція.

У центрі — образ імперії як «дракона», що живиться фальшивими концептами на кшталт «Третього Риму» та має чіткі ординські витоки. Книга демонтує ідеологічні конструкції, якими Москва століттями отруювала й підкорювала простір, зокрема український.

Це робота, що озброює. Дає аргументи, концепти, чітке бачення — все, чого бракує у нашій інформаційній обороні.

Особливий акцент заходу — виступ ветерана, націоналіста, члена Проводу НВР «Правий сектор» Андрія Тарасенка, який наголосив: ця книга — не просто текст, це інтелектуальна зброя в руках тих, хто знає, з ким і за що воює.

Видавництво «КРИЛА», яке забезпечило вихід цієї праці, продовжує роботу з підтримки українського націоналістичного середовища в культурному просторі. Варте уваги і підтримки.

Хай ця книга стане мечем для тих, хто б’ється не лише на полі бою, а й на полі світоглядному. Убити дракона — це не метафора. Це завдання.

PS Організатор презентації Український Інститут консервативних досліджень та інновацій запрошує на лекцію Петра Іванишина «Причини та перспективи російсько-української війни»

📍 Conservative Hall
🗓 16 квітня, 18:30
🎟 Вхід вільний за умови попередньої реєстрації https://forms.gle/w1aUWVE3L2fXSNp36

Московський міф та його ліквідація...

Запрошую на презентацію нової розвідки професора Петра Іванишина присвячену націософському осмисленню феномену московської імперської ідеології, яка протягом століть формує людиноненависницьку свідомість та світобачення московитської влади і суспільства. У своєму розмислі автор акцентує на тому, що без ідейної перемоги над окупантом – без ліквідації московського імперського міфу, будь-яка перемога військова чи політична буде неповною.

📖 Петро Іванишин — український літературознавець, націософ і автор видавництва «КРИЛА», експерт «Українського Інституту консервативних досліджень та інновацій», культуролог і публіцист, доктор філологічних наук, професор, дослідник національної ідентичності в літературі.

📅 Дата: вівторок, 15 квітня
🕖 Час: 19:00
📍 Місце: книгарня Книголенд, м. Київ, вул. Жилянська, 5/60
🎟 Вхід вільний

Архівні кадри добровольців ДУК ПС 2014–2015 років — справжніх воїнів, які стали до зброї. Без страху, без наказу, без гарантій — лише з вірою в Україну.

3/44. Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї Нації і борись та працюй для великого майбутнього.

❤️ Права Молодь | Instagram

🇺🇦 ВШАНУЙМО ПАМ’ЯТЬ ДРУГА “СОБРА”

Сьогодні, 14 квітня, міг би святкувати свій День народження боєць Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” — Олександр Конах (друг “Собр”).

Свій шлях у національно-визвольній боротьбі “Собр” розпочав на Майдані у легендарному загоні “Черепашки”.
Згодом долучився до захисту України на фронті. Брав участь у звільненні Авдіївки та в боях у різних районах Донецької й Луганської областей.

5 лютого 2019 року друг “Собр” трагічно загинув.

Ти пройшов нелегкий шлях. Україна втратила світлу людину, вірного побратима й одного з найкращих своїх синів.

Вічна пам’ять, брате!

А ТИМ ЧАСОМ ГАЙДАМАКИ НОЖІ ОСВЯТИЛИ

14 квітня 1768 року розпочалася Коліївщина. Основу повстанських загонів складали досвідчені запорозькі козаки.

Цього дня гайдамацькі сили на чолі із запорозьким козаком Максимом Залізняком зібралися в урочищі Холодний Яр біля Чигирина. У Мотриному монастирі відбулося символічне «освячення ножів», що стало початком великого козацького повстання проти польського гніту та лихварської сваволі.

Було звільнено низку великих міст Наддніпрянщини та Поділля. В Умані, у червні 1768 року, пройшла козацька нарада, на якій Максима Залізняка обрали Гетьманом відновленої держави «Військо Запорозьке», спадкоємиці творення Богдана Хмельницького.

Повстанці відновили сотенний адміністративний устрій. Гайдамацький рух став фактично спробою повернення української державності. Придушити визвольну боротьбу поляки змогли лише за допомогою російських військ.

Ця славетна сторінка нашої історії сьогодні незаслужено забута. Проте пам’ятати її необхідно, бо в наших жилах тече кров нескореної нації

14 квітня 2014 року — початок Антитерористичної операції: день, коли Україна сказала «Ми не дозволимо топтати нашу землю!»

Після анексії Криму росія розпочала інтервенцію на сході України: захоплення адміністративних будівель, створення псевдореспублік, терор населення. Захоплення Слов’янська 12 квітня остаточно засвідчило — це війна.

13 квітня в.о. Президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції.

Україна піднялася на боротьбу. Суспільство об’єдналося в єдиний фронт проти агресора.

Вже влітку українські війська почали звільняти захоплені міста: кіборги героїчно обороняли Донецький аеропорт, точилися запеклі бої за Дебальцеве, Світлодарську дугу, Широкине. Ці та десятки інших битв стали символами мужності й самопожертви.

Сьогодні ми вшановуємо всіх героїв, які у 2014 році стали на захист України, ризикували життям і дали гідну відсіч ворогу. Висловлюємо вдячність ветеранам АТО за їхню відвагу та самовідданість. Багато з них і нині продовжують боротьбу за нашу свободу.

🇺🇦 ЗАПОРІЖЖЯ, 2014. “ПРАВИЙ СЕКТОР” ЗУПИНИВ “РУССКІЙ МІР”

13 квітня 2014 року. Сепаратисти під прапорами РФ рушили захоплювати Запорізьку ОДА. Правоохоронці бездіяли. Сценарій “народної республіки” здавався реальним.

На заваді стали українські сили на чолі з “Правим сектором”. Боротьба була жорсткою: сутички, прориви через кордони міліції, блокування автобусів і автозаків. Проросійські прапори палили на місці.

Активістів “русского міра” добивала “яєчна злива” — магазини спорожніли від яєць, якими закидали сепаратистів.

“Проєкт” Запорізької народної республіки провалився.
13 квітня стало другим Днем міста. Українці довели: Запоріжжя — це Україна!

Суми. 13 квітня. Вербна неділя.

У день, коли в Україні святять вербу, московські виродки святять ракети. Близько 11-ї години — черговий удар по Сумах. Без жодної військової мети. Просто щоб вбивати. Щоб калічити. Щоб залякати.

32 людини загинуло, серед них 2 дітей. Ще 84 поранених, з них 10 дітей, станом на зараз.

Це не держава — це мафіозна ядерна секта, яка прийшла вбивати все живе. Москва — не помилилася, вона знала, куди б’є. І зробила це свідомо, бо їхня мета — терор.

Буде день, коли Суми стоятимуть у тиші — не від страху, а від спокою, як і кожне вільне українське місто. Тут їм не буде пощади, тут їх чекає тільки кінець.

❤️ Права Молодь | Instagram

З Вербною неділею, браття і сестри!

Сьогодні, коли освячена верба символізує оновлення і силу, згадаймо: ми — нація нескорених. Нехай кожен удар вербової гілки нагадує нам про обов’язок боронити рідну землю, про непохитну віру в перемогу та незламний дух українського народу.

Нехай Господь благословить наші родини, дарує здоров’я, мужність і мудрість. Нехай верба, як вічний символ життя й відродження, принесе в кожну оселю мир, порядок і впевненість у завтрашньому дні.

Разом — до перемоги!

Презентація книги Петра Іванишина «Убити дракона: московський міф та його ліквідація»

Московський міф — це не про Пушкіна і не про “братні народи”.
Це глибоко вкорінена система ідей, фраз та уявлень, що роками формували підсвідомість українців, часто маскуючись під “нейтральні” поняття.

Петро Іванишин — український літературознавець, націософ, експерт Українського інституту консервативних досліджень та інновацій, автор видавництва “Крила”, культуролог і публіцист, доктор філологічних наук, професор, дослідник національної ідентичності в літературі. Спеціалізується на аналізі колоніального впливу в культурі, мові та історії.

Під час зустрічі обговоримо:
— Що таке московський міф: його історію, структуру та механізми впливу
— Чому без прямої деколонізації українська культура не зможе повноцінно відбутись
— Чому “вбити дракона” — це не про агресію, а про інтелектуальну гігієну та самозбереження нації.

Дата: вівторок, 15 квітня
Час: 19:00
Місце: книгарня “Книголенд”, м. Київ, вул. Жилянська, 5/60
Вхід вільний

⚠️ РІЧНИЦЯ ОКУПАЦІЇ СЛОВ’ЯНСЬКА. ПАМ’ЯТАЄМО.

✅ 12 квітня 2014 року озброєні російські загони спільно з місцевими проросійськими угрупуваннями захопили місто Слов’янськ Донецької області. Вибір терористів був невипадковим: невелике містечко, розташоване у центрі умовного трикутника Харків — Донецьк — Луганськ, стало однією з першочергових цілей так званої “руської весни”. Кремль прагнув повторити “кримський сценарій” і не очікував серйозного спротиву з боку України.

Наступного дня, 13 квітня, на екстреному засіданні РНБО ухвалено рішення про початок Антитерористичної операції. Після відмови бойовиків скласти зброю введено в дію рішення РНБО “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України”.

📌 Захоплення Слов’янська розпочалося близько 9-ї години ранку: до міського відділу МВС під’їхали два автобуси з приблизно двадцятьма озброєними особами, які штурмували будівлю для захоплення вогнепальної зброї. Під час штурму використовувалися димові шашки, сльозогінний газ і стрілянина в повітря. Після цього бойовики захопили приміщення СБУ та міської адміністрації. Тодішній міський голова Неля Штепа публічно підтримала окупантів, назвавши їх “народними ополченцями”, та закликала до проведення референдуму на Донбасі.

📌 Згодом так звані “зелені чоловічки” були ідентифіковані як військовослужбовці спеціального загону ГРУ Генштабу ЗС РФ, яким керував Ігор “Стрєлков” Гіркін. Його група вирушила на Донбас із території тимчасово окупованого Криму. Питання, яким чином озброєний загін у кілька десятків осіб безперешкодно перетнув пів України, залишається відкритим і сьогодні.

📌 Під час окупації у Слов’янську мали місце масові репресії проти проукраїнського населення. Терористи проводили самосуди серед білого дня, захоплювали у полон цивільних і утримували їх у будівлі СБУ, перетвореній на катівню в дусі найгірших практик НКВС.

🔺 Бої за визволення міста тривали майже три місяці. Величезну роль у цьому відіграли добровольчі підрозділи, сформовані переважно з учасників Революції Гідності. У ніч на 5 липня 2014 року терористи організовано залишили Слов’янськ із деякими втратами. За словами Ігоря Гіркіна, таке рішення було ухвалене для “збереження сил”. Відступ дозволив українським військам увійти до міста, відновити законну владу і почати надавати гуманітарну допомогу місцевому населенню.

❗ Досі тривають суперечки, чи могла українська армія завадити виходу бойовиків із оточеного міста. Інформація про формування колони на прорив надходила до командування впродовж кількох годин. Відкрите також питання, чи могли українські війська звільнити Донецьк до прибуття туди сил Стрєлкова. Проте історія не знає умовного способу.

Ворог уже одинадцять років намагається захопити Словʼянськ, а Гіркін-Стрєлков сидить у російській вʼязниці.

Сьогодні, 12 квітня, мав би святкувати своє 55-річчя Андрій Широков, боєць Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”, побратим із позивним “Сім’янин”. Але його життя обірвала війна — 18 грудня 2016 року.

📌 Андрій був родом із Донеччини. Коли ворог ступив на нашу землю, він без вагань став до зброї — спочатку у складі ДУК “Правий сектор”, а згодом — у лавах 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

📌 Він загинув на Світлодарській дузі під час запеклого бою. Окупанти після потужного артобстрілу намагалися прорвати нашу оборону. Відбиваючи атаки, українські воїни здійснили контратаку і просунулися вперед. Андрій ішов у розвідку один. Свідків його останнього бою не було. Його знайшли лише через кілька днів. Він загинув як справжній Воїн — від снайперських куль, до кінця залишаючись на своєму місці.

⚠️ У Андрія залишилися дружина та діти. За їхній мир і майбутнє він віддав найцінніше — власне життя.

🙏 Пам’ятаємо. Борг перед нашими полеглими Героями — борг честі. Жоден із них не має бути забутий.

День смерті Василя Чучупака

12 квітня 1920 року в бою з червоними загинув отаман Холодного Яру Василь Чучупак. Під час оточення Кресельцького лісництва він, рятуючи побратимів, намагався вирватися, але через переляк коня потрапив у кільце ворога. Усвідомивши неминучий полон, із криком «Готуй нових борців, Холодний Яре!» застрелився, щоб не видати своїх.

Більшовицькі нелюди викинули тіло отамана на подвір’я батьків, сподіваючись принизити пам’ять. Марно. Сьогодні ми пам’ятаємо Василя Чучупака як символ незламності українського духу.

Чучупак до останнього залишився вірним Україні. Пам’ять про нього — наша зброя.

Сьогодні ми провели в останню путь нашого побратима — Самойловича Олександра, «Віндіра»(«Віллі»). Йому було лише 18. Він встиг стати лідером Київського осередку Правої Молоді, підписати контракт, пройти навчання у Британії й долучитися до лав 1 ОШБ «Да Вінчі».

Віндір жив просто і чесно. Без зайвих слів, без позірної слави. Він не чекав наказу — діяв. Не шукав героїзму — був героєм. Завжди поруч, коли треба було тримати стрій. Завжди першим — коли наставала мить вибору.

І коли прийшла його остання мить — не відступив. Вийшов на бій. До кінця. До останнього подиху.

Його вже немає серед нас. Але ми ніколи не скажемо, що він пішов. Бо такі, як Віндір, не йдуть. Вони залишаються з нами — у наших серцях, у наших діях, у нашій боротьбі. Спочивай із миром, брате.

5/10. Пімсти смерть Великих Лицарів!

❤️ Права Молодь | Instagram

Друг Пирожок — Воїн Духа

“Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.”
Ці слова стали сенсом його життя.

Весною 2014 року Пирожок приєднався до ПС. До того — студент коледжу мистецтв, майданівець, відрахований за непокору. Обрав шлях боротьби.

Попри юність і скромну статуру, потрапив до силового блоку. Завжди на позиції, завжди зі справою. Не ховався. Не боявся.

На передову не пускали — “замолодий”. Та взимку 2014–15-го поїхав на Донбас із “Вільхою” як фотограф. Але прагнув бою, пройшов вишкіл у Десні й влітку 2015 року вперше вступив у бій біля Волновахи.

“Не дозволиш нікому плямити слави, ні чести Твоєї Нації.”
Вірив до кінця.

7 квітня 2025 року Друг Пирожок загинув у боях під Курщиною. До останнього був там, де мав бути.

Тихий. Упертий. Відданий. Брат. Побратим. Воїн.

“Вірний будь аж до смерти.”

⸻

Підтримати родину:

Мати — 4149 4999 9502 9517 (Пирожок Лариса)
Дружина — 5168 7451 7997 0618 (Подруга Фрея, Христина)

⸻

Віддай шану Герою! Прийди!

Друг «Віндір» — Олександр Самойлович — загинув, боронячи Україну. Він віддав найдорожче, щоб ми жили вільно.

11 квітня ми проведемо його в останню путь у місті Славута:
• 11:30 — прощання за місцем проживання: вул. Миру, 19;
• 12:00 — загальноміське прощання в Міському Палаці культури;
• 13:00 — заупокійна панахида в церкві Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Покровська, 16-А);

Вічна памʼять та слава воїну!

Просимо поширити цей допис.
Прийдімо й вшануймо героя, якого більше немає поруч, але який назавжди з нами в серцях.

❤️ Права Молодь

“Хвилина”. Яку роль вона відіграє у вашому житті?

Для когось хвилина — це запізнення на потяг.
А для когось — не накладений вчасно турнікет.
Для когось — це черга в магазині.
А для когось — черга на операційний стіл і боротьба за краплю життя.
Для когось — переглянуте відео в соціальних мережах.
А для когось — вчасно проведена декомпресія, що рятує життя.
Для когось — реклама в безкоштовному додатку.
А для когось — остання хвилина перед тим, як очі назавжди зімкнуться…

Але для всіх нас хвилина — це можливість.
Можливість згадати тих, хто навіки залишився в наших серцях і думках.
Можливість подякувати тим, завдяки кому ми маємо новий день.
У цьому новому дні віддай Їм свою хвилину. Щоб згадати. Подякувати. Помолитися. Подумати про тих, кому завдячуємо своїм життям.

08 квітня 2022 року Україна втратила одного зі своїх найкращих синів — Величного Лицаря.

Командир 2-го батальйону ДУК “Правий Сектор”,
Член Проводу НВР “Правий Сектор”,
Тарас Бобанич — “Хаммер”.

Навіки в строю!

Три роки тому, у бою проти московських окупантів на Ізюмському напрямку, загинули командир 2-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор», член Проводу НВР «Правий сектор» Тарас Бобанич («Хаммер») та боєць ДУК ПС Володимир Синьків («Фокус»).

Друг Хаммер — активний учасник правого руху ще зі студентських років, учасник Майдану. Він воював у складі 1-ї окремої штурмової роти під командуванням Да Вінчі, був заступником Командира ДУК ПС, членом Проводу НВР «Правий сектор», а після повномасштабного вторгнення очолив 2-й батальйон.

Друг Фокус, ледь досягнувши повноліття, вступив до лав ЗСУ, де отримав поранення. З перших днів нового етапу війни він долучився до ДУК ПС і проявив себе як мужній, шляхетний воїн. Загинув героїчно, прикриваючи відхід побратимів. У нього залишилися дружина і троє дітей.

Загибель Хаммера і Фокуса — невимовна втрата для українського націоналістичного руху. Їхній Чин і Життя продовжать надихати українців на боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу.

Сьогодні минають треті роковини з дня загибелі Максима Матузки, відомого як друг «Марс» — колишнього очільника Правої Молоді Сумщини та бійця ДУК «Правий Сектор».

Максим народився 22 січня 2000 року в селі Нижня Сагарівка Сумської області. Після школи навчався у Сумському коледжі харчової промисловості.

У ранньому віці долучився до Національно-визвольного руху «Правий Сектор». Був активним у справі патріотичного виховання молоді, проходив вишколи для всебічного розвитку, протидіяв проросійським елементам. Згодом очолив Сумську обласну організацію «Права Молодь». У 2021 році став бійцем Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», бо жив війною й боротьбою за Україну ще до великої війни.

8 квітня 2022 року, внаслідок ворожого артобстрілу поблизу Мар’їнки Донецької області, Марс загинув, захищаючи Україну.

Для нього боротьба була не обов’язком, а сутністю життя. Життя, яке він без вагань віддав за Батьківщину.

Вічна пам’ять Герою!

“Я не хочу помирати… Я просто не хочу залишити маму одну.”
— Віллі


Його родина залишилась із порожнечею, яку не заповнити. Але ми можемо стати поруч. Хоча б так — фінансово.💔

Банка для підтримки родини

“Я не хочу помирати… Я просто не хочу залишити маму одну.”
— Віллі


Його родина залишилась із порожнечею, яку не заповнити. Але ми можемо стати поруч. Хоча б так — фінансово.💔

Банка для підтримки родини

Самойлович Олександр Олександрович (“ВІНДІР”, “ВІЛЛІ”)
17 вересня 2006 — 5 квітня 2025

Керівник Київського осередку “Правої Молоді” у 2024 році.
У 18 років добровільно підписав контракт, став воїном 1-го окремого штурмового батальйону “Да Вінчі”. Пройшов військову підготовку у Великій Британії. Загинув 5 квітня, виконуючи обов’язок захисника України.

Олександр прожив коротке, але гідне життя — чесне, безкомпромісне, сповнене служіння Правді й Україні. Він був лідером, прикладом для своїх побратимів, тим, хто до останнього залишався вірним Присязі і Батьківщині.

Його шлях — це шлях справжнього героя.
Його усмішка — у нашій пам’яті.
Його ідея — у наших діях.
Його жертва — у нашій боротьбі до Перемоги.

Вічна шана і пам’ять.

ЗВЕРТАЄМОСЯ ДО ВСІХ НЕБАЙДУЖИХ

Потрібна ваша підтримка для продовження діяльності “Правого сектора”!

Кожна ваша гривня допомагає нам:
• забезпечувати потреби фронту⚔️,
• виховувати та гартувати молодь для захисту України 🚻,
• вести безкомпромісну боротьбу з несправедливістю і беззаконням⛓️‍💥.

Наша боротьба— це не лише передова, це також тилова праця, патріотичне виховання молодого покоління, захист наших громад від внутрішніх і зовнішніх загроз.
Ми діємо чесно, відкрито й наполегливо, зберігаючи вірність українській національній ідеї та ідеалам свободи.

Будь-яка ваша допомога — неоціненний внесок у спільну справу.
Боротьба за наше майбутнє — це боротьба кожного з нас. Підтримуючи сьогодні, ми наближаємо Перемогу завтра.

Долучайтеся! Підтримайте наших воїнів, нашу молодь, наше майбутнє!

Разом — ми нездоланні!
Разом переможемо!
Слава Україні!

🫙https://send.monobank.ua/jar/hVtT4HuXk
5375 4112 2248 5844

✉️: https://www.privat24.ua/send/d5477
5168 7521 0732 1476

PayPal: pylypasandriy@gmail.com

Рік без «Норда» і «Химери»

Рік тому, 6 квітня 2024 року, поблизу Часового Яру на Донеччині ми втратили двох побратимів — Тараса «Химеру» Петришина та Сергія «Норда» Коновала. Вони загинули разом під час бойового виходу.

Тарас Петришин, уродженець Тернополя, заступник командира «Сталевої сотні» 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 67 ОМБр. У ньому була витримка й надія. Він вірив у побратимів, у перемогу, у вартість боротьби за Україну до останнього подиху.

Сергій Коновал — мудрий, чесний, справжній командир. Член пластового куреня Ордена Хрестоносців. З березня 2014 року — парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», згодом — командир 6-ї резервної сотні ДУК ПС. Він умів тримати людей разом. Його слово важило. Його рішення мали глибину.

Цей день закарбувався в нашій пам’яті. Бо ми не маємо права забути. Не маємо права зупинитися. Те, що не встигли завершити вони, — наш обов’язок довести до кінця.

За них. І за тих, хто тримається поруч.

Слава полеглим героям. Пам’ять — вічна.

КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

5 квітня 1710 року в місті Бендери запорозькі козаки обрали Гетьманом Пилипа Орлика. Тоді ж була прийнята Конституція, яка стала черговим кроком на шляху державотворення української нації. Позаду залишилися Батурин. Полтава. І знову — винищення десятків тисяч синів України черговим чужоземним катом. Цього разу — зі Сходу.

Після смерті гетьмана Івана Мазепи булаву прийняв Пилип Орлик — шляхтич чеського походження. Саме йому належить авторство “Договору і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками….”.

Українцям формату 1710 року не вдалося вибороти волю — так склалися історичні обставини. Сьогодні історія знову вийшла на черговий цикл відтворюваності. І тепер уже від нас залежить, чи писатимемо ми нові закони у Києві, чи знову — на чужині. В умовних “Бендерах”.

ВІТАЄМО ОЧІЛЬНИКА ХАРКІВСЬКОГО “ПРАВОГО СЕКТОРУ” З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

Сьогодні, 5 квітня, святкує День народження керівник Харківського обласного штабу НВР “Правий сектор” Юрій Лихота (друг “Дримба”).

Юрій розпочав свій націоналістичний шлях у часи Революції Гідності. До тих буремних подій він вів успішний бізнес, однак, коли режим Януковича розпочав терор проти українців, обрав шлях боротьби за Українську Державу. Відтоді, не зраджуючи Ідеї, він послідовно відстоює інтереси нації, працюючи над тим, аби Харків ставав дедалі патріотичнішим, а місцеві сепаратисти навчалися поважати український порядок.

Національно-визвольний рух “Правий сектор” щиро вітає побратима з Днем народження! Бажаємо міцного здоров’я, сили духу, витримки, натхнення і непохитної віри в Перемогу, яка обов’язково настане.

Дякуємо за відданість справі та вагомий внесок у боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу!

Слава Україні!

День проголошення Холодноярської республіки

«Холодний Яр у часи визвольних змагань відзначався організаційним ладом та свідомістю мети — здобути незалежну Україну».

На початку ХХ століття Українська національна революція мала визвольний характер. Тому всі національно свідомі українці почали творити власні військово-організаційні структури на підтримку Української Центральної Ради. Одним із таких осередків стала Холодноярська республіка.

Її витоки беруть початок із прохання ігумені Мотронинського монастиря: група чоловіків під керівництвом Олекси Чучупака взяла на себе охорону святині від російських дезертирів, більшовиків і німців. Згодом, у 1919 році, чисельність холодноярців зросла до кількох тисяч козаків. Центром опору стало село Мельники, а штаб розташовувався в монастирі, яким керував Петро Чучупак. Територія Холодного Яру перетворилася на неприступну твердиню: жоден червоний чи білий бойовик не міг безкарно ступити на неї — а якщо й траплялося, довго жити йому не судилося.

«… що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом. — З цим я погодився лише тепер, будучи на цьому клапті української землі, який треба було відстояти — або загинути…»

Так ідейний чин козаків описав Юрій Горліс-Горський у своїй книзі «Холодний Яр», яка стала безсмертним свідченням їхнього подвигу для майбутніх поколінь.

Холодноярці — це символ ідейної боротьби за найвеличніші цінності нації: за рідний край і свободу. Вони йшли на смерть із відкритою душею, без страху та вагань, бо розуміли — Україна вартує найбільшої жертви.

Сьогодні, як ніколи, ми маємо звертатися до їхнього подвигу, брати приклад з їхньої свідомої ідейності, честі та звитяги. Наша земля і Українська держава належать нам по праву крові — і наш обов’язок захищати їх до останнього.

У Кривому Розі росіяни вдарили балістикою поруч з дитячим майданчиком серед житлового масиву!

16 загиблих. 6 з них — діти.

Це свідомий терор, катування українського народу, методичне винищення нації, за яке має бути лише одна відповідь — безжальна й остаточна.

З ворогом, що цілить у наших дітей, не домовляються. Його винищують — до останнього. Бо справжній мир — це коли від окупанта не лишається ні тіні, ні надії.

Ціна тиші — не життя наших дітей. Ціна перемоги — смерть ворога.

❤️ Права Молодь | Instagram

Микола Лемик – герой, що відкрив світу правду про Голодомор

Сьогодні відзначаємо день народження Миколи Лемика – юнака, який своїм вчинком привернув увагу світу до Голодомору. Народжений у бідній селянській родині на Галичині, він здобув освіту, вступив до ОУН і став частиною українського визвольного руху.

У 1933 році Лемик здійснив атентат на радянського дипломата у Львові, протестуючи проти штучного голоду, що нищив українців. Його судовий процес став міжнародною сенсацією. Через неповноліття він уник смертної кари й отримав довічне ув’язнення, але згодом утік під час Другої світової війни.

У 1941 році Лемик очолив похідну групу ОУН, однак був схоплений і розстріляний німцями. Його дружина Любов Лемик пережила радянські табори, дожила до незалежності України й до кінця життя боролася за її свободу.

Пам’ятаємо нашого героя!

Бог! Україна! Свобода!

Бійці ДУК «Правий Сектор», активісти «Правої Молоді» та побратими з ВО "Тризуб" ім. С.Бандери стали на захист громади села Дубківці, яка зробила свій свідомий вибір — перейти з московської секти (УПЦ) до Помісної Православної Церкви України.

Але ворог не здається. Автобусами звезли чужинців, які спробували силою нав’язати громаді свою волю та повернути храм у руки московської агентури. Їхній сценарій знайомий: провокації, брехня, підставні «прихожани»…

Та українські націоналісти не дали зламати волю громади!

Церква належить народу, а не ворогам України!
Ми разом — і нас не зламати!

Слава Україні!

❗️Терміновий збір для нашої посестри❗️

Друзі, ми знову об’єднуємо сили заради тих, хто щодня тримає наш спокій у своїх руках. Наша посестра разом із побратимами з 225 ОШБ потребує пікап для виконання бойових завдань у найгарячіших точках фронту.

🎯 Загальна сума- 320 000 грн.
🔥Залишилося зібрати лише 87 000 грн.

Це не просто автомобіль – це їхня мобільність, безпека і шанс на життя.

📌Реквізити:
Карта моно -4441111122711967
🫙❗️ Посилання на банку ❗️

Долучаймося! Разом ми сила!🇺🇦

❤️ Права Молодь | Instagram

🕯 ЗГАДАЄМО ЗАГИБЛОГО ГЕРОЯ

2 квітня 2019 року на Донеччині, в зоні бойових дій, загинув боєць Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор” Роман Федоришин (друг “Федя”).

✊ Родом із Ходорова Львівської області, він був у лавах “Правого сектору” ще з часів Майдану. З початком війни став добровольцем, відважно боровся у складі ДУК ПС. На момент загибелі перебував у підрозділі “Санти”.

Роман Федоришин був хоробрим воїном і вірним побратимом, який пройшов чимало запеклих боїв. Його сміливість, гумор і незламний дух надихали бойових товаришів навіть у найтяжчі моменти війни.

🇺🇦 Слава Герою! Твоя боротьба триває!

Тернопіль! Запрошуємо на відкриття меморіальної дошки Герою України Сергію Коновалу (Норду) 6 квітня об 11:00 у Домі Ветерана (просп. Злуки, 53).

Чекаємо побратимів, рідних, друзів та всіх, хто хоче вшанувати пам’ять Сергія.

Сергій Коновал – Захисник, який віддав своє життя у боротьбі за волю України. Доброволець, що розпочав свій шлях боротьби з Революції Гідності, воював у складі Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», був командиром 6-ї Резервної Сотні ДУК ПС і регулярно проходив ротації в зоні АТО/ООС. Був співзасновником і натхненником проєкту «Дім Ветерана».

Після початку повномасштабного вторгнення став командиром 2-ї роти 2-го стрілецького батальйону ім. Тараса «Хаммера» Бобанича 67 ОМБР ДУК, загинув 6 квітня 2024 року разом із побратимом Тарасом Петришиним біля м. Часів Яр на Донеччині.

Ця подія – наша спільна шана його подвигу, можливість згадати та вшанувати пам’ять людини, яка боролася за нашу свободу.

Будемо вдячні за вашу присутність. Разом берегтимемо пам’ять про наших Героїв!

Правий сектор: шлях боротьби та революційної стихії

Минуло одинадцять років відтоді, як “Правий сектор” покинув Київ і вирушив на навчальну базу “Десна”. Це стало переломним моментом: організація, народжена Майданом, почала перетворюватися з протестного руху на військово-політичну структуру. Щити та палиці змінилися на зброю, а цивільні хлопці та чоловіки ставали воїнами, щоб захищати Україну на фронті.

Ніч перед від’їздом була напруженою – силовики погрожували штурмом, але ми були готові битися. Відтоді минуло багато років, сповнених боїв, втрат, перемог і незламності. Багатьох із нас уже немає в живих, але їхній шлях продовжується в тих, хто сьогодні бореться за Україну.

Свідками тих подій залишилися фотографії. Вони нагадують, яким був “Правий сектор” – не “правильним”, не зручним, не лояльним до влади, а революційною стихією, що несе боротьбу й досі.

Воїн, Ідеолог, Герой!

Зенон Коссак— один із тих, хто своїм життям утверджував національну боротьбу. Народився 1 квітня 1907 року на Львівщині в родині націоналістів. Із юних років став до боротьби: вступив до ОУН, організовував молодіжний рух, керував збройними акціями проти польської окупаційної влади. Був заступником бойового референта Романа Шухевича, неодноразово заарештований, зазнав тортур і польських тюрем.

У 1938 році приєднався до Карпатської Січі, де керував вишколами та організовував спротив. У березні 1939 року разом із побратимами потрапив у полон до угорців. Після жорстоких катувань був розстріляний, а тіла закатованих героїв скинули в соляні шахти.

Зенон Коссак залишив після себе спадщину незламного борця. Його ідеї живуть у серцях тих, хто продовжує боротьбу за свободу України.

«Коли гриміла громом Україна,
Історія писалась кров’ю тих,
Хто розуміє велич слова — “Батьківщина”».

Юрій Дадак, більш відомий як Юрій Руф, — поет, публіцист, громадський діяч і воїн, який віддав життя за незалежність України.

Народився на Тернопільщині, згодом переїхав до Львова. З юних років мав націоналістичні переконання, вже у 14 років почав писати вірші. Свою творчість називав «віршованою пропагандою, що пробуджує націю», з якою ми щиро радимо ознайомитися.

Серед найвідоміших його збірок — «Багряна лірика», «Час Революції», «Ваніль чи сталь?!».

З перших годин повномасштабного вторгнення Юрій не залишився осторонь. Добровільно вступив до лав 24-ї ОМБр.

1 квітня 2022 року загинув від мінометного обстрілу на рідній українській землі. Його смерть стала важкою втратою для рідних, друзів, побратимів і всієї нації. Але він залишив після себе більше, ніж лише книги та справи — він залишив приклад того, як має жити й діяти справжній українець. Його слово і боротьба продовжують надихати тих, хто йде за ним.

31 БЕРЕЗНЯ — ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

31 березня 1873 року в селі Турівка, Полтавської губернії народився Микола Міхновський — ідеолог українського націоналізму, політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист, організатор українського війська.

У 1900 році Міхновський видав програмну працю “Самостійна Україна”, що заклала основи українського націоналізму. У ній він відстоював повну незалежність України та відокремлення від будь-яких загальноросійських ідей, наголошував на необхідності боротьби, включно зі збройною, та на лідерстві української інтелігенції в цій боротьбі.

“Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя!”

З початком революції 15 березня 1917 року з однодумцями проголосив створення альтернативної Української Центральної Ради, яка чітко заявила про необхідність незалежності України.

Міхновський став символом безкомпромісної боротьби за українську державність. Його ідеї не втратили актуальності й сьогодні.

30 березня 1973 року в Монреалі, Канада, на 89-му році життя відійшов у вічність Дмитро Донцов — видатний ідеолог українського націоналізму, філософ і публіцист, чия творчість сформувала основу націоналістичної світоглядної думки.

Все своє життя він присвятив утвердженню ідеї сильної, вольової та незламної нації. Його фундаментальні праці — «Дух нашої давнини», «Націоналізм», «Засади нашої політики» та інші — стали наріжними каменями української національної ідеології.

Його слово надихало покоління борців за незалежність України. На ідеях Донцова виховувалися провідники націоналістичного руху, серед яких Степан Бандера та Роман Шухевич. Його ідеї й досі залишаються дороговказом для всіх, хто прагне сильної та незалежної Української Держави.

🇺🇦 ВШАНУЙМО ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯ!

Сьогодні, 30 березня, згадуємо Дмитра Сумського (друга “Шамана”)—бійця Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”, який віддав життя за Україну цього дня у 2017 році.

🕯 Біографія та бойовий шлях:
🔹 Народився 1974 року в Калінінграді, у 1987-му переїхав до Києва. Навчався у середній школі №11 Дніпровського району. Був гітаристом київського рок-гурту “Інферно”.

🔹 З початком війни вступив до розвідувального підрозділу ДУК ПС “Санта”. Брав участь у боях під Донецьком, у селищі Піски.

🔹 У лютому 2016-го—серед перших бійців, які зайшли на позиції в промзоні Авдіївки.

🔹 Загинув 30 березня 2017 року близько 18:00 у промзоні Авдіївки внаслідок вибуху міномета М120-15 “Молот” під час бою.

🔹 Посмертно нагороджений відзнакою “Бойовий Хрест Корпусу”.

Герої не вмирають! Пам’ятаємо та шануємо кожного, хто віддав життя за Україну.

Незабаром, у травні, виповниться 80 років із часу поразки Європи у Другій світовій війні.

Тоді, у травні 1945 року, Європа значною мірою втратила суб’єктність, а її територія була розділена на сфери впливу Росії та США. В центрі цієї поразки опинилася Німеччина. Під вивіскою покарання німецьких воєнних злочинців було здійснено експеримент із нав’язування німцям установок національного самозаперечення (та й самозаперечення як такого). З часом випробувана на німцях модель буде масштабована на всю Західну цивілізацію включно зі США - її головним творцем.

Сьогодні на тлі чинної американської політики можна почути розмови про необхідність відродження повноцінної суб’єктності Європи. Настрої, що стоять за цими розмовами, частково посилюються ідеологічно вмотивованою неприязню до Трампа. Але тут натрапляємо на певний парадокс, адже для того, щоб посилити суб’єктність, Європа сама має стати “трампістською”. Зрозуміла річ, ідеться не про перейняття/імітацію повного набору ідей та цінностей теперішньої американської адміністрації, а про базове повернення до здорового глузду - про відмову від політики, аналогічної американській політиці “різноманіття, рівності, інклюзивності”.

Європа має виробляти снаряди, а не гендери. У європейських школах мають виховувати патріотизм і корисні у мілітарному вимірі чесноти, а не толерантність і відданість мультикультуралізму. І так далі. В усякому разі, без елементарного подолання наслідків “денацифікації” реванш Європи щодо США, а також її убезпечення відносно Росії та інших зовнішніх гравців видається малоймовірним.

Ігор Загребельний