Зі святом усіх, хто святкує. Христос Воскрес! Воскресне Україна!

🔥 Саги про Вінланд. Шляхами Ейріка Рудого, Торфінна Сподіваного і Лейва Щасливого — передзамовлення книги

Актуалізована політичними подіями, історія заселення Ґренландії і Північної Америки (або, як казали самі учасники подій — Вінланду) скандинавськими мореплавцями постає в новому світлі.

Що спонукало Ейріка Рудого і Торфінна Сподіваного полишити рідну Ісландію і пуститися на пошуки нових земель? Чому Ґренландію назвали Зеленим краєм? Як велося новоприбулим із місцевим населенням? І до чого тут живі мерці?

Хитросплетіння історії і містики знову й знову нагадує нам про одвічну непосидючість європейської людини. Ці твори є водночас і літописом подій, і захоплюючою пригодницькою картиною на тлі виноградних лоз і Ґуннбйорнових шхер. З півночі європейської до півночі американської — ось який шлях прокладено в цій книзі.

Доба вікінґів ще ніколи не була настільки близькою до нашого сьогодення.

Переклад з давньоісландської і латини Віталія Кривоноса
З ілюстраціями Івана Кипібіди

Ціна за передзамовленням — 500 (600) грн.

➡️ https://plomin.club/product/vinland-saga/

Можливо, логічно вважати, що алхімія і хімія якось повʼязані, бо обидві про досліди, але ні. Алхімія включала досліди, які зараз проводяться у психотерапії.

Хочеш знайти філософський камінь?

Це можливо. Як би не було прикро, ми ніколи не зможемо вивчити повністю алхімію і систематизувати кожен трактат написаний за своїми правила. Але це чудово, бо за нею ховається щось набагато цікавіше. Вона не звертається виключного до вашого розуму, точніше, не звертається до раціонального. Карл Юнг відкрив для сучасної людини безліч нового і невідомого, але він не створював це нове, а лише вмів осмислити вже давно дане. Як те, що Алхімія — це проекція несвідомого.

Сучасність, здавалося б, поділяє з буддизмом той факт, що наприкінці багаторічного процесу «звільнення» від міфів, вірувань, традицій, звичаїв, ієрархічних та общинних обумовленностей, вона відкрила індивідуальність, людину, яка розглядається виключно під кутом її приналежності до виду, без органічної прив’язки до раси, культури, країни, касти і т.д.. У випадку буддизму це оголення особистості було безболісним, оскільки Дхарма вчить, що особистість не має власної реальності і проявляє повагу, або, в гіршому випадку, байдужість до культур, з якими вона стикається. Що стосується сучасності, Колм наполягає на тому, що руйнування органічних зв’язків призвело до аномії, тривоги щодо множинності вибору та егоїзму, «вимірів хвороби індивідуалізму».

«Для Заходу “я” є об’єктом турботи, тоді як для буддизму воно є самою хворобою»

https://plomin.club/philippe-baillet-bouddhisme-et-modernite/

«Вони були неприборкані, нескорені, випхнуті зі світу бюргерських норм, вони ставали вибухівкою, коли збиралися у маленькі групи, шукаючи для себе вже новий фронт. Було чимало знамен, навколо яких вони могли зібратися, — яке ж із них найбільш гордо майоріло на вітрі? Залишалося ще багато фортець, аби взяти їх штурмом, ще багато ворожих орд таборилися в полі. Вони були ландскнехтами, служаками — де був той край, якому вони могли послужити? Вони спізнали великий обман цього мирного договору, їм не хотілося брати у ньому участь».

Ернст фон Заломон. «Зневажені»

➡️ Замовити

Ми не довіряємо ідеям, тому що вони змушують нас робити радикальний вибір. Ідеї вимагають ясності та сміливості.

І все ж таки, ідеї правлять світом.

Міркування про роль інтелектуала в історії:
https://plomin.club/intellectuals-rule-the-world/

2 квітня 2022 року була звільнена Київщина. «Легка прогулянка» Росгвардії з планами зачистити поодинокі осередки незадоволення окупацією обернулися кількома тижнями кошмару. Заслуженого — для окупантів. Справжнього «шоку історії» — для мирних мешканців Київщини.

Друга армія світу, а все ж після української. Бо груди залізяччя — ніщо в порівнянні з прагненням жити вільно.

Честь — усім, хто взяв зброю, і став на захист Батьківщини.

Вічна шана — полеглим у бою.

Пригадуємо якими були тижні активних боїв у передмісті української столиці ➡️

🔥 Юліус Евола «Роздуми посеред вершин» — передзамовлення

Філософ-традиціоналіст Юліус Евола у двадцятих і тридцятих роках XX століття займався найризикованішим альпінізмом, здійснюючи підйоми найвищого, шостого, рівня складності, здіймаючись на зледенілі вертикальні схили гір. Про такий свій досвід він писав не тільки вміло перетворюючи власний досвід у світлі мітологізму, символізму й високої духовності, але й поєднуючи його з повсякденним життям, з тими змінами, що відбувались у суспільстві, і з новітнім трактуванням політики.

Ціна — 430 (530) грн.

Очікується з друку наприкінці травня 2025.

Зробити передзамовлення ➡️
https://plomin.club/product/julius-evola-meditazioni-delle-vette-2/

«Мир повинен народитись не з банальної втоми від війни, а з проявів найвищої духовної роботи. На цьому шляху необхідно відкинути толерування будь-яких напівмір, які, на перший погляд, можуть наблизити припинення конфлікту. Як тільки вогонь війни почав розповсюджуватись територією Європи та світу, він отримав священну місію – випалити дотла усі ниці та збочені прояви людської природи, а мир повинен увінчати завершення цього очисного обряду. В іншому разі – він буде марним, тож краще, вважає Юнґер, змиритись із кількома зайвими роками війни, аніж дозволити світові відкотитись до моделі старих часів».
— зі статті «Ернст Юнґер: «Мир», народжений у полум’ї війни»

130! День улюбленця всіх штабів і родів військ, авантюристів і декадентів. Хльосткі слова дають відповіді на цілком злободенні питання, змушуючи нас знову й знову повертатися до воєнних рефлексій автора сторічної давнини.

29-30 березня пропонуємо придбати книги Ернста Юнґера зі знижками.

Замовляйте на сайті ➡️
https://plomin.club/shop/

Сучасна наука має одну цікаву тенденцію. Полягає вона в перенесенні у сферу допустимих питань тих проблем, які у попередні епохи були чітко розмежовані на окремі дисципліни. Так, питання здоров’я, зброї й навіть ведення суперечок стали розглядатися під «нейро-лупою» науки.

Наука (популярна й академічна) – це нова релігія, нове мистецтво, нова філософія й очевидно головна призма сучасності.

У цьому контексті відбувається також раціоналізація класичних філософських проблем — таких як свобода волі та природа знання — з позицій природничих наук. Зокрема, етичну проблематику свободи волі дедалі частіше інтерпретують у межах біологічного детермінізму, який розглядає поведінку суб’єкта як зумовлену низкою природних факторів.

Водночас питання епістемології — тобто природи й обґрунтованості знання — дедалі частіше виводять із даних нейронаук та методів візуалізації мозкової активності.

Пропонуємо повернутися до класичних, логіко-аналітичних засобів розгляду двох центральних філософських понять в епістемології та етиці:
https://plomin.club/gettier-frankfurt-cases/

Ми переживаємо подвійну демографічну кризу: Нас одночасно занадто багато на планеті в цілому; тим часом деякі народи втягнуті в динаміку зниження народжуваності – ці фактори породжують певний дисбаланс. Хоча це правда, що людство досягло 87% свого демографічного зростання менш ніж за три століття, також вірно і те, що зниження народжуваності на Заході сьогодні це неабияка криза.

Пригадуючи генезу сучасного мальтузіанства:
https://plomin.club/the-great-return-of-the-malthusians/

З книги «Самурай Заходу» Домініка Веннера

Замовити ➡️

Три роки без Сергія «Деймоса» Заїковського.

Це був час, коли російські танки оббивали приступи до Києва, особиста відвага торувала шлях, і ніхто не звертав уваги на цивільні регалії. Той вітер мужності підхоплювали добровольці, котрі напинали вітрила потуги перших днів і тижнів опору повномасштабному вторгненню. Історія ще дихала в спину, коли багато з тих відчайдухів віддали життя в нерівному бою з противником.

Сергій загинув із честю, віддавши життя за Батьківщину. 24 березня 2022 року, с. Лукʼянівка, Київщина.

Обовʼязок тих, хто лишився живим — продовжувати його справи.

Бородянка, Київщина

Ніхто на світі не втече,
Огонь запеклих не пече.

МІОРИЦЯ, віща ягниця
(Румунська народна балада)

На високім плаї,
На порозі раю
Глянь-но, три отари
Надолину йдуть.
Їх три чабани ведуть:
Перший молдаванин
Другий угорянин
А третій вранчанин.

Сидить угорянин,
А з ним і вранчанин.
Радяться, змовляються
Третього зловити,
На заході сонця
Молдавана вбити.
Вправний він у всьому
Кращі вівці в нього
І коні кремезні,
І пси величезні.

Маленька ягничка
Біленька сестричка
Три дні галасує,
Їй все не смакує
Овечко білява,
Подружко кудрява,
Чому без упину
Твій плач всюди лине?
Ягничко прекрасна,
Ніжненька, пухнаста,
Тут їжа недобра,
Чи, може, ти хвора?

Чабане миленький,
Збирайся швиденько,
До темного гаю
Жени всю отару.
Там трави дрімучі,
Високі, пахучі,
Там нам насолода
Й тобі прохолода.

Хазяїне добрий,
Хай пес буде поруч,
З усіх найсильніший,
Твій страж найвірніший.
Вже сонце за гори
Сідатиме скоро.
В цей час угорянин
І з Вранчі селянин
Прийдуть, супостати,
Тебе убивати.

Ягничко врочлива,
Якщо ти правдива,
Коли я загину
На цій скорбній ниві,
Скажи тому з Вранчі
Й угорцю лихому
Щоб тіло сховали
В овечім загоні.
Подбай, щоб поклали
Позаду кошари,
Щоб був я навіки
Поблизу отари.

Мені в головах
Скажи, щоб лишили
Сопілку із бука
Ніжно мрійливу.
Із кістки сопілку,
Палку і журливу
І бузинову,
Піснярку грайливу.
Як вітер повіє,
В них стане лунати,
Збіжаться всі вівці
Мене поминати.
Завиє отара,
Заплаче кошара
І сум на весь світ
Насуне мов хмара.

Про вбивство жахливе
Мовчи, моя мила.
Скажи, що побрався,
Навік повінчався
З царівною незбагненною,
Світу нареченою.
Як свайба гуляла,
Зірка з неба впала.
Сонце і місяць
Вінець нам тримали.
Клени та сосни —
Наші звані гості,
Гори синьокрилі —
Священники на весіллі.
Пташки — музики,
Зорі — смолоскипи!

Як матір старенька
Прибіжить, рідненька
Візьметься ридати,
Стане всіх питати:
«Де пастух мій ясний
Юний і прекрасний?
Його личко біле,
Мов молочна піна,
А очі чудесні,
Як далі небесні,
І вуса біляві,
І коси кучеряві.

Ясновидна овечко,
Змилуйся, сестричко.
Розкажи без утаю
Що на вході до раю
Я навік одружився,
Урочисто побрався
З царівною бездоганною,
Красунею незрівнянною.
Не кажи їй, чуєш,
Що за гостей в нас були
Сосни і клени,
А гори величні
Правили за священників.
Що пташина музика грала,
І що на весіллі тому зірка впала.

Переклала Аліса Ложкіна

«Міоритичний простір» - невіддільна частина його сутності. Він причетний до цього простору, як до самого себе своєю кров'ю і своєю смертю. Коли він співає, це побратимство стає очевидним, як, наприклад у той великій пісні, що передавалася зі століття в століття і в якій смерть на плаю поєднується у своїй трагічній красі з екстазом весілля.

З книги «Міоритичний простір» Лучана Благи.

➡️ Замовити.

Континентальна філософія Європи ХХ століття формувалася на тлі катастроф. Людина, оточена масовими заворушеннями, жорстокими війнами, постійними змінами кордонів, заново відкривала себе у світі. Себе у світі — тобто своє особливе відчуття буття.
Чому буття, а не ніщо?
— запитував Гайдеґґер. Саме в пошуках відповіді на це запитання мислителі зверталися до джерел, і одним із них був Сьорен К’єркегор.

Переживаючи особисті потрясіння, К’єркегор обрав релігійний шлях. Але замість сухого догматизму й поверхового читання він започаткував монументальний напрям європейської думки — екзистенційну філософію. Аналізуючи біблійну історію про жертвоприношення Авраамом сина Ісаака, К’єркегор відкрив те, що назвав «стрибком віри» — готовністю людини на відчайдушний крок заради високої мети. Хіба не про це говорили Ґете, Гьольдерлін й інші романтики? Але саме К’єркегор вивів цю думку на новий рівень — рівень буття.

Нові стосунки з буттям і мета, заради якої приноситься жертва, — ось про що твір Сьорена К’єркегора «Страх і трепет». Зрештою, саме цей трепет стане у Гайдеґґера тривогою.

Нині українському читачеві пропонується переклад цієї книги від видавництва «Апріорі».

Замовляйте за посиланням:
https://apriori-publishing.com/product/strah-i-trepet-dialekticna-lirika

Напередодні інавгурації Дональда Трампа, «неореакційний» блогер Кьортіс Ярвін, відомий під псевдонімом Менціус Молдбаг, поїхав до Вашингтона, округ Колумбія, на інавгураційний бал, організований консервативним видавництвом Passage Press. Зустріч, що відбулася в бальній залі готелю Watergate, була розроблена, щоб відсвяткувати сходження нової консервативної контреліти, яка прийшла до влади на хвилі переобрання Трампа, – і Ярвін, який, мабуть, зробив більше, ніж будь-хто, щоб сформувати мислення цієї новонародженої групи, був неформальним почесним гостем.

У певному сенсі саме Ярвін передвіщав Трампа більше, ніж будь-хто інший, у своїх працях визначаючи його «неокамералістську» політику, засновану на «камералістській» адміністративній моделі прусського монарха Фрідріха Великого. Так, ще у 2007 році, в рамках свого дрібного блогу, він запропонував антидемократичну концепцію «держави- корпорації», яку завдяки покровительству «кремнієвого» мільярдера Пітера Тіля, спромігся проштовхнути до команди Трампа. Допомогло те, що Тіль був одним з перших вагомих прихильників Дональда Трампа у 2016 році й познайомив Кьортіса з нинішнім американським віцепрезидентом Джей Д. Венсом, політичний підйом якого він також щедро фінансував. За ще одною немалою випадковістю Пітер Тіль також став співзасновником PayPal ні з ким іншим, як з Ілоном Маском, чим загарантував просування «неореакціонізму» не тільки в Білому домі, а й серед техногігантів Кремнієвої долини, швидкими кроками зробивши свого «придворного філософа» улюбленцем технократів, інвестиції яких посіли чільне місце у виборі майбутнього політичного вектора американськими консерваторами.

Читайте про погляди неореакційного руху, які лягають в основу політики нової адміністрації США:
https://plomin.club/nrx-fever/

Карл Шмітт — «Поняття політичного»

Поступовий розвиток штучного інтелекту та зростання його популярності в академічній спільноті не лише надали новий імпульс до різноманітних філософських концептуалізацій, а й створили специфічну епістемологічну пастку. Зазвичай, гуманітарний термін «агент» позначав суб’єкта, здатного до автономної відповідальної дії. При перенесенні в комп’ютерні науки термін зберіг конотації автономності, хоча позначав вже принципово інший феномен – окрему алгоритмічно-статистичну систему.

Коли ми спілкуємося з чатботом, який демонструє людську мову та адаптивність, або бачимо, як алгоритм знаходить творчі рішення складних проблем, у нас виникає інтуїтивне відчуття, що за цим стоїть якась «особистість» з власними намірами та цілями. Але з точки зору Деннета, таке відчуття є радше продуктом нашої інтерпретативної установки, аніж відображенням дійсного стану речей.

Про епістемологічні виклики щодо ототожнення агента й агентності в контексті розвитку штучного інтелекту читайте в статті Іллі Рєпіна:

https://plomin.club/ai-agent/

Ернст Фон Заломон — «Зневажені».

Життя — великий безупинний маятник, що розхитує нас від болю, спричиненого недосяжністю наших великих мрій і в інший бік аж до нудьги, до пастки, де мрія стає досяжною і втрачає свій шарм. І так ми проходить наше життя — у коливанні між цими двома станами.

Нестача і незадоволеність породжує глибокий біль, що супроводжує людину, як тягар, стаючи стражданням, адже людина постійно відчуває потребу в чомусь — любові, успіху, визнанні, матеріальному достатку чи навіть у простому відчутті сенсу, але коли людина нарешті віднаходить його, то впадає у нудьгу — стан, у якому більше немає до чого прагнути. Виникає порожнеча, адже саме процес боротьби і досягнення був її основною рушійною силою.

Таку філософію песимізму, і не просто у звичному його сенсі, а радше у радикальному усвідомленні ірраціональності природи життя, відчутті абсурдності існування, де людина приречена жити, ніколи не досягаючи справжнього задоволення, описував Артур Шопенгауер у книзі «Світ як воля і уявлення».

«Таким чином, усе людське життя рухається, наче хиткі терези, постійно переходячи від страждання до нудьги, адже врешті-решт саме з цих двох станів воно й складається. Це чудово відображається в тому, що, віддавши всі муки та біди пеклу, людина залишила для раю лише порожнечу й нудьгу. А нудьга — зовсім не дрібне зло: зрештою, вона накладає на обличчя печать справжнього розпачу».

«Саме по собі бажання є стражданням: варто лише його задовольнити, як швидко приходить перенасичення, мета стає ілюзорною, володіння втрачає свою привабливість, і знову виникає прагнення, нова потреба. Якщо ж ні, то приходить внутрішня спустошеність і нудьга, боротьба з якими не менш виснажлива, ніж боротьба з нестачею».

Але чи є вихід? Чи абсурдність неминуча? Шопенгауер вважає, що так. І це естетичний шлях, споглядання мистецтва, аскетизм, повна відмова від бажань, зменшення егоїзму, філософія і усвідомлення того, що щастя - це ілюзія.

«Адже все, що могло б стати найвищим проявом життя, його радощами... споглядання істини, позбавлене жадоби володіння, захоплення красою, справжнє задоволення, що його приносить мистецтво, — усе це потребує виняткових здібностей і тому випадає лише нечисленним обраним. Але навіть для них це лише мить, швидкоплинне видіння. До того ж саме ті, хто наділений гострим розумом, стають більш вразливими до страждань, яких не здатні навіть уявити ті, хто мислить поверхово. Вони відчувають відчуженість серед інших людей, які суттєво від них відрізняються... Проте для більшості такі тонкі радощі залишаються недосяжними, вони майже нездатні осягнути радости чистого пізнання, адже повністю занурені у світ бажань».

З книги Домінік Веннер «Історія і традиції європейців: 30000 років ідентичності».

🔍 Розшукується дизайнер-верстальник у видавництво Пломінь.

Надсилайте CV ➡️ plominlit@gmail.com

Гадки не маєте, чого б такого переглянути разом зі своєю другою половинкою? Як щодо містико-еротичного трилера від режисера «Одержимості» (1981) й «На срібній планеті» (1987) – «Шаманка» 1996 року виходу? Здобрений ритуальною магією та напитий первісною силою, цей екзотичний сеанс спіритизму в стилі «театру жорстокості» неодмінно зробить ваш цьогорічний Валентинів день добіса незабутнім.

Афективна манера зйомки, химерна гра притлумленого світла, занепадницькі види соціально-розкладеної, убогої й обідраної Польщі початку 90-х, актори, що у безтямі ганяють бісів знімальним майданчиком немов на підмостках «театру жорстокості» Антонена Арто. В цьому лабіринті жестів, поз і раптових вигуків, виявляється унікальна сценічна хореографія Жулавського, яка змагає радше до знаку, ніж до слова.

Читайте рецензію на нашому сайті:
https://plomin.club/szamanka-1996/

🔥 Робер Бразіяк «Як минає час» — незабаром

Найголовніший роман французького письменника — це ода молодості, скороминущій, авантюрній, сповненій щирих почуттів. Шість епізодів життя Рене і Флоренс: про їхнє дитинство та пригоди, задоволення та спокуси, про розлуку та повернення. Історія про втрату земного раю, в образах дитинства та юності, сповнених неповторного відчуття повноти життя.

На сторінках роману оживає Belle Époque, що невдовзі буде зруйнована в окопах Великої війни. Разом із героями, можна заново закохатися у новонароджений кінематограф, заблукати вулицями Толедо та зазирнути в дзеркало незворотності Часу.

Переклад з французької Олександри Монятовської

Книга очікується навесні

https://plomin.club/product/comme-le-temps-passe/

Згадуємо одну з найбільш одіозних шахових партій останніх десятиліть. Карпов проти Каспарова, і до чого тут КДБ ➡️