Газета «Український козак»которую выдавали УНКТ Полтавца Остряницы в Мюнхене
#історіякозацькогонароду
Козацька Бронь подписаться🌞

В 1637 г. 4-5 тыс. запорожцев, недовольных порядками в Польше, двинулись с Днепра на Кубань, намереваясь отдаться в подданство или туркам, или персам. Но донские казаки уговорили их «быть с ними за одно и идти воевать Азов». Запорожцы послушались и общими силами взяли Азов. В конце ХVІІІ в. все бывшие на Днепре запорожцы, разбежавшиеся было после разгрома Сечи по разным местам, даже были в Румынии и Турции, опять стянулись на Кубань и усиленные переселенцами, малороссийскими и донскими казаками, образовали славное Черноморское казачье войско, окончательно и навсегда занявшее древнюю свою прародину.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

На фото частина випускників Тифліського піхотного юнкерського училища 1905 року. Троє з них (у черкесках) випущені хорунжими до Кубанських пластунських батальйонів.

Европа — не география. Европа — кровь, дух и долг борьбы за идеалы. От суровых фьордов до залитых солнцем степей Украины, от древних дубрав до каменных крепостей —  европейцы вставали щитом перед хаосом сил стихии и врагов.

Сегодня, 20 апреля, мы традиционно проводим пул дружеских каналов, несущих правое мировоззрение. В час испытаний поддержите наше слово.

Европа жива, пока есть те, кто готов защищать её.

• WotanJugend

• Thule Signal

• Правый взгляд

• VALHÖLL

• MILITANT ZONE

• Нетолерантний Українець

• Beauty of White Women

• RADICAL_SH8P

• Fortress Kyiv

• Fennoscandia ᛝ Væringjavegr

• Heretic Camp

• Insomnia ꑭ NSBM

• Blood And Honour Ukraine

• Neues Europa

• Militant Zone World Wide

• Nazi shop/Völkischer Beobachter

• CLOCKWORK_UA

• Язичницький Вісник

• ᚼ Січовий Ѣртаул ᚼ

• LITERARY_TERRORISM

Офіцери 16 Кубанського пластунського батальйону.
Фотографію знято біля стін стародавнього вірменського, пізніше грузинського храму Ішхані на околицях села Ішхана (Туреччина). В Ішхані з травня 1915 по січень 1916 розташовувався штаб 3-ї Кубанської пластунської бригади з бригадним лазаретом і обозом.

🇺🇦 Кубанський козак Бундюк зі станиці Дінської. Фотографія зроблена в Катеринодарі у 1896 році

Катеринодар, 1896 рік

#фотографія

📜 Історія України та світу 📖

Шеврон 2-го Сибирского казачего конного полка

Не знаю, что означает "П" в шевроне, но что точно могу сказать: сибирцы – наши хохлы.

Бойовище на Кубани!

Офіцери 6-го Кубанського пластунського Його Імператорської Величності батальйону сфотографовані після 3-го березня 1915 року і до 17 квітня 1915 року.
Майже повний список присутніх вказано на екземплярі фотографії подарованої музею Кубанського козачого війська. Також на фото Священик Лебедєв Анатолій, 6-го Кубанського Пластунського батальйону.
17 квітня 1915 р. нагороджений особисто Імператором на огляді у Севастополі Золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці та прирахований до ордена Св. Анни 3-го ступеня з мечами та бантом.

Решил переподвязать чат к группе – теперь мы официально связаны с Дискуссионным клубом. Это означает, что наш формат общения выходит на новый уровень. Теперь у нас будут не просто комментарии, а полноценные сообщество, в которых каждый сможет выразить своё мнение, задать вопросы и углубиться в тему. Такая структура даст больше порядка и вовлечённости, а также поможет нам строить осмысленные и продуктивные диалоги. Цель – выстраивать общество, с новыми идеями, мыслями, и моралью.

Бойовище на Кубани!

Шеврон 6-го Терского казачего конного полка

Шеврон выполнен в формате терских национальных цветов и речь идёт не о привыным всем черно-зелёно-красном, а именно более древним версиям черно-синего, отображавшие скорее всего горы и реку.

Бойовище на Кубани!

...историк Малороссии Д. Бантыш-Каменский, откровенно сознаваясь, что «начало казаков, обитавших за Днепровскими порогами, скрывается во мраке неизвестности», в конце-концов приходит к заключению, что запорожцы, судя по их нравам и обычаям, способу ведения войны и гордому духу, а также по одежде и облику, имеют много общего с черкесами Кубани, исповедывавшими раньше также греческую веру, а потому корень этого казачества нужно искать не в Европе, а в Азии и именно на Кавказе.

Так, надо похоже его книгу История Малороссии купить и накидать кучу интересных фрагментов оттуда.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

Хорунжий 1-го Кубанського пластунського батальйону Сорохтін біля польової кухні. Фотографія знята в період із серпня 1909 по січень 1912 року.

Шеврон 3-го Кубанского казачего конного полка

Он похож на украинский черно-красный флаг и я думаю что будущей Кубанской армии стоит где-то использовать. Так-то, есть так званная концепция флага войны – это когда государственный флаг во время войны меняеться, либо цвета, либо направление.

Бойовище на Кубани!

17 квітня 1915 року. Севастополь. Царська пристань. Імператор Николай II у козачому одязі серед офіцерів. На передньому плані командир 6-го Кубанського пластунського Його Величності батальйону полковник Зіньковський, за його спиною командир 5-го Кавказького корпусу генерал-лейтенант Істомін та начальник 1-ї Кубанської пластунської бригади генерал-майор Гулига.

Шеврон 1-го Донского казачего конного полка

Так, вижу вам нравятся маленькие посты, поэтому хочу просто попубликовать шевроны разных подразделений казачих Вермахта. Просто, я лично не знал кому какие шевроны принадлежали и думаю так много кто. Поэтому ознакомливайтесь. В будущем может быть посты про них напишу.

Бойовище на Кубани!

Наибольший интерес представляет работа В.Н. Каминского, который посвятил этнической карте Северо-западного Кавказа отдельную статью. Его работа основана на детальном анализе письменных источников, данных географии и топонимики. По В.Н. Каминскому зихи занимали Черноморское побережье от п. Новомихайловского до старого русла Кубани; область Папагия с нефтяными источниками соответствует территории современного Крымского района; Касахия занимала территорию к востоку от Папагии вплоть до реки Псекупс, а восточнее простиралась Алания. Таким образом исследователь локализовал касогов в Западном Закубанье и в примыкающих к нему с востока районах Центрального Закубанья.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

На фото чини Військового штабу Терського козачого війська, також у центрі фотографії генерал-майор Чорнозубов Федір Григорович, з козаків Всевеликового Війська Донського. У Велику війну командир 4-ї Кавказької козацької дивізії, начальник Азербайджан-Ванського загону. У другому ряду перший ліворуч – під'осавул Орел Федір Леонтійович, майбутній командир сотні у Терському пішому батальйоні, осавул. Посмертно нагороджено Орденом Св. Георгія 4-го ступеня.

Офіцер 1-го Кубанського пластунського батальйону хорунжий Сорохтін Борис (в нього біла папаха на фото), сотник 4-го Кубанського пластунського батальйону Офіцер 1-го Кубанського пластунського батальйону хорунжий Сорохтін Борис (у світлій папасі), сотник 4-го Кубанського пластунського батальйону (у світлій черкесці). 6-го пластунського батальйону під'осавул Селянин Олександр (у темних черкесці та папасі).

ᚼ ОФИЦИАЛЬНОЕ ЗАЯВЛЕНИЕ

Наше движение воспрининимает недавнее выступление Владимира Кара-Мурзы в Париже, как попытку сместить акценты: дескать, в российско-украинской войне русским тяжелее убивать украинцев, чем нерусским. Среди нас есть воюющие люди, которые полностью опровергают эти слова — русский человек из РФ не меньше нерусских выступает в поддержку как российской агрессии, так и российской политики в целом, и этнический фактор на уровень лояльности оккупанту не играет никакой роли. Исходя из этого, мы констатируем искажение фактов российской либеральной оппозицией

Руководство РФ давно убедило большинство населения в народности этой войны, она является основополагающим компонентом конструируемой мифологии российской политической нации, который нельзя игнорировать. Единую Россию будет преследовать призрак этой войны ещё много поколений вперёд. В связи с этим, ставка на этно-/региональные освободительные движения — это лучшее, что может сделать Европа для долгосрочного спокойствия на восточных рубежах

Зачем тогда российские либералы лгут на таком уровне? Ответ, думаю, очевиден: дабы доказать Европе, что проект единой, декабристско-республиканской России для ЕС лучше, чем несколько более меньших независимых полит. образований

Мы последовательно защищаем независимость Казачьих Земель, выступаем с позиции, что наши земли (Всевеликое Войско Донское, Кубанский Край, Оренбургское Войско, Терское Войско, Яицкое Войско) на момент с 1917 по 1920 год были суверенными государствами, стремившимися к образованию единой казачьей державы — Казакии. Их независимый статус был поддержан как населением, так и элитами, что, несравненно, есть физическое проявление права наций на самоопределение. Однако функционеры Советской России их оккупировали, поделили по удобным для захватчика границам, проводили политику геноцида, ассимиляции, искусственного голода — всё для того, чтоб казачий народ впредь и не подумал о самостоятельности. Всё то, что сейчас проводится в отношении Украины. Снятие ответственности за это с России на «нерусские народы» — значит выводить проблему в русло «местных разборок», пока государство абсолютно ни причём. А в долгосрочной перспективе — показать, что никто, кроме русских, не может даже претендовать на независимость

Мы воспринимаем такой шаг, как вражеский и угрожающий нашим интересам, вне зависимости от того, какие «благие мотивы» хотел выразить Кара-Мурза и иже с ним, и мы точно не забудем тех, кто стоит преградой на пути к нашему освобождению

С. В. Кучинский

Ѣзиковъй Ѣртаул | Поддержать нас

После гражданской войны многие, боясь репрессий против казачества, стали переделывать свои фамилии на украинский манер. Так, например, Бойков стал Бойко, а Нестеров записался Нестеренком...».

Очередная проблема, из-за которой сложно изучать свою родословную.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

Офіцер 1-го Кубанського пластунського батальйону хорунжий Сорохтін Борис (в нього біла папаха на фото), сотник 4-го Кубанського пластунського батальйону Офіцер 1-го Кубанського пластунського батальйону хорунжий Сорохтін Борис (у світлій папасі), сотник 4-го Кубанського пластунського батальйону (у світлій черкесці). 6-го пластунського батальйону під'осавул Селянин Олександр (у темних черкесці та папасі).

Сон солдату РФ? Только вечный!🇷🇺

🚩 На фото казак "Кубань" в расчёте бомбера Баба Яга.

Современная война - война технологий. На удары по украинским городам, мы отвечаем точечными ударами по российским военным и их укрытиям. Они своими жизнями расплачиваются за решения ублюдков из их командования 🏳‍🌈

Один наш - десять ваших! ⚔

ᚼ Русская скопцовая ментальная гимнастика казаку не к лицу, или почему комплекс чандотства* — это добровольная кастрация?

Недавно произошёл крайне показательный пример, который и толкает сознательных казаков к радикализму. Некий функционер «Русской Партии» (мёртвый прото-ватный проект из 90-х, но имеющий некоторую сочувствующую аудиторию), вспомнив про П. Молодидова, решил помочь древнему вождю мнений, назвав его «русским героем». После разговора по звонку он опубликовал сенсационное заявление: оказывается, помогать Молодидову вовсе не нужно; не такой он уж и герой, и вообще — казачьи сепаратисты это буквально «новые хохлы», и эту гадину нужно давить, давить нещадно! В общем, не получилось из казачьего националиста слепить «русского героя», как ни крути

После сего в маршрутке чате начался сущий кошмар — нашими экспертами было вычленено, как минимум, несколько не противоречащих друг другу мнений, сложившихся вокруг феномена «казачьей гадины под боком»:

• Казаки, с точки зрения активного русского национализма, «по своему ментальному развитию недалеко ушли от своих родственников с Кавказа, и без русской жёсткой руки расстают в азиатском болоте». Также, комментаторы добавляют, что «казаки всегда были лизоблюдами, во всех революциях занимали позицию власти, только и делали, что избивали нагайками недовольных русских рабочих и крестьян»;

• Казаки, действительно, не являются русскими, а скорее «людьми второго сорта» тюрко-горского происхождения, и то, что эта масса уходит из под влияния русских, на самом деле не проблема, а благо. Синоним слову «казак» — мародёр, бандит, и русским людям с этим беспределом себя ассоциировать не следует;

• И, наиболее интересующая нас часть, это т.н. казаки-ассимилянты, для которых мы предлагаем новый термин, к которому пояснение будет в конце — чандоты. Их позиция по сему поводу звучит примерно так: «Я потомок казака/казачьего атамана, все предки казаки, но мне западло казачьим именем называться. Всех, кому не западло, надо рты затыкать, ибо русский человек себя никем, кроме русского, ощущать не будет»

После такого неприкрытого пренебрежения к себе, любой человек, имеющий мужское достоинство, постарался бы дистанцироваться от любой связи с этой популяцией. Но это не касается русскоматричных ассимилянтов: они кастрированы с рождения, им приятно ощущать себя в другом, трансгендерном теле русской дородной женщины. Они брезгуют телом токсичного, мужского, разбойничьего мифа. Можем ли мы осуждать их за этот выбор?

Нет и ещё раз нет! Ибо в нашем обществе нет места евнухам! Казачья кровь должна и дальше очищаться от такого дегенеративного элемента. Если для этого потребуется сконструировать мифологию, противную и варварскую для русского уха, мы это будем делать с фанатичным рвением. Мы будем ещё худшими варварами, чем горцы

Мы должны соответствовать описанию московского попа Лукьянова: «Голота беспорточная, на некоторых и клаптика сорочки нет. Страшны очень, черны, как арапы, лихи, как собаки, – из рук все рвут»

☠ Мы захватим Рим и присвоим себе его богатства!

* комплекс чандотства (от дон. гут. «чяндо‌т» — неполноценный, глупый, душевнобольной) — коллективная травма казачьего народа, вызванная многопоколенческим страхом перед Москвою, и этот страх оправдывает любое принижение казачьего перед московским. Болезнь бездержавия, пренебрежения к локальному и неосознанного коллаборационизма перед глобальным (в их видении — русским)

Ѣзиковъй Ѣртаул | Поддержать нас

Розвідна група козаків ККВ

Поздовжні нашивки посередині погонів з білими тасьмами, шириною в 1/4 вершка буди у розвідників, що витримали задовільне перевірочне випробування. Наказ від 1897 року.

Нагородний значок у лівого козака - "Розвідник 1-го розряду" (у кавалерії). Заснований 11 червня 1891 року.

Известный наш донской историк Алексей Попов говорит, что:

«в конце XV и начале XVI в. Донское войско, называвшееся Азовским и Ордынским, имело двух предводителей: Агуса или Акустия (Агустия) Черкаса, избравшего главным своим местопребыванием г. Черкаск, с того времени так называемый, где был гор. Орн, взятый Батыем около 1246 г.»

«Другой предводитель Адиг или Атик, перешедший потом на Кубань, где между двумя рукавами этой реки построил замок (крепость) Ада, близ нынешнего Темрюка, просуществовавший до 1713 г.»

Никаких пояснений к сказанному выше Попов не приводит, а также не указывает и источники, из которых он это известие взял.

Меня в этом фрагменте заинтересовал момент про то, что Донское войско звалось Ордынским или Азовским. Поэтому всё, до объединения юга с севером, Ордынского с Хоперским – Дона небыло, ебало.

Дополнительно, из-за двух лидеров, становиться понятно что Азовское и Ордынское всё-же разные Донские войска, как и Хопёрское существовавшие на севере.

Так-же, вожак Атик, что ушёл на Кубань возможно соответсвует переселению джелал-казаков, которые отождеставляються с азовскими донскими казаками. Правда тут сотня лет разницы, поэтому эта тема требует дополнительного изучения.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

Ещё у меня желание географически изобразить всё, поэтому вот, василевс Константин Багрянородный в 957 году писал про страну Κασαχια:

Выше Зихии лежит страна, именуемая Папагия, выше страны Папагии — страна по названию Касахия, выше Касахии находятся Кавказские горы, а выше этих гор — страна Алания.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

За пределами страны аланов, между Кавказом и морем Рум (Roum, или Чёрное), обитают кешеки.

«Эта нация миролюбивая, и исповедует религию магов. В этих краях нет ни одного народа, мужчины которого имели бы более правильные черты, более яркий цвет лица и были бы так стройны станом. Говорят, что их женщины изумительной красоты и весьма сладострастны. Для своей одежды кешеки употребляют белые полотна, греческие шелка, малинового цвета атлас, а также другие, затканные золотом, шелковые ткани. Несмотря на то, что аланы более могущественный народ, они не могли, однако, покорить кешеков; они сопротивляются, укрываясь в крепостях, которыми владеют по берегу моря. Одни утверждают, что это море Рум, другие, что это Нитис (Понт). Несомненно, однако, что кешеки находятся недалеко от города Трапезунда; они постоянно сообщаются с этим городом, плавая к его берегам в своих галерах, в которых отвозят и привозят товары. Кешеки ещё не смогли померяться силами в открытом бою с аланами, потому что у них нет вождя, который мог бы их объединить. Если бы они жили в полном согласии, ни аланы, ни какой другой народ не смогли бы устоять против них. Слово „кешек“ — персидское и означает — „гордый“, „надменный“.»

Вот так, казаки веры магов, ебало христиани, мое учение на месте. Честно, захотелось изучить, после Савельева, тему с касогами. Чет начал читать статьи и заметил, что касоги вообще какие-то странные и интересные.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

Козакам, окрім старих, приблизно за 50 років, заборонялося носити бороди

Так ось фото ветеранів захисту Севастополя, пластуни одного із Чорноморських піших батальйонів.
Фото 1896 року.

Историки последних трех столетий всегда смешивали названия Черкесы и Черкасы, по созвучии этих слов. Даже смешивают и теперь, но того не замечают, что название народа «черкасы», жившего по средней и нижней Кубани, очень древнее, известное еще в I и II вв. по Р. Х., это коренное имя народа, кличка же «черкесы» бранное, данное уже впоследствии этому народу персами и турками Серкеш и означающее «головорезы». Этой клички даже современные черкесские племена не признают и считают ее для себя обидной. Черкесы на своих наречиях себя называют то адыгэ, то идыге, ыдыгэ и проч., т.е. островитянами. Осетины же, по старой своей привычке, Черкесию и до сих пор называют «Казакией», и они не ошибаются, потому что казаки-черкасы есть древнейшие поселенцы этой местности. Днепровские черкасы-запорожцы не даром в течение последних трех веков стремились переселиться с Днепра на Кубань, на старую родину своих предков, где была их древняя столица «Черкаса», отмеченная еще во II в. по Р. Х. географом Птолемеем.

Хочу новую столицу Кубани назвать Черкаса, а ещё когда пишут мол Дон=Казакия, ебало, Казакия это Кубань.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

Кубанец вещает

По просьбам участников группы, я обновил карту и теперь буду всегда держать вас в курсе, что происходит на России в картах.

Так мы видим на первых двух скринах остатки ВСУ в Курской областе, а на третем у нас недавний заход в Белгородскую область.

Чтобы не было скучно, я буду давать смешные названия облостям, тем самым у нас: земли Саянов, Судженская слободская сотня и БНР. Хоть с этого кайфуйте.

Бойовище на Кубани!

Совершенно другая была психология у казаков времён Булавина, как народа, который жил самостоятельно, по своему обыкновению, Войсковому праву, основанному на народоправстве. Идеология казаков того времени ярко была выражена в письме сподвижника Булавина, Семена Драного, к запорожцам, где он писал им: «Идёт с московскими полками князь Василий Долгорукий, хочет наши казачьи городки свести и всю реку Дон разорить. И мы войском походным ныне выступили и ожидаем к себе вашей общей помощи, казачьей единобратской любви и вспоможения, чтобы наши казачьи реки были по-прежнему, как было искони казачество и между нами казаками. И вы, атаманы-молодцы, Всевеликое Войско Запорожское, учините нам, походному Войску, всепоможение в скорых числах, чтобы нам с вами своей казачьей храбрости не утратить, также мы сами рады будем с вами умирать за едино, чтобы над нами Русь не владела, и общая наша сила казачья посрамлена не была»

С. В. Болдырев. Атаман К. А. Булавин. — Нью-Йорк. 1957

Ѣзиковъй Ѣртаул | Поддержать нас

Разговорчивая бабулька из Новой Калитвы на вопрос о запорожцах, ничуть не смущаясь, авторитетно выдала: Так их же Катерина сюда и переселила. Те, у кого были чубы-оселедцы, остались казаками, а у кого хохлы на голове, поделались хохлами.

А-а, ебать, вот оно как, а мы и не думали. Правда, запорожцев хохлами задолго до этого звали, как раз из-за чубов-оселедцев и хохолки от этого всего не выделяли, но вы ради рофлам можете юзать в спорах на тему хохлов.

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

6-та сотня 1-го Полтавського полку ККВ. Аралих, Еріванська губернія (Сучасне село АралиК, Туречинна), 1893 рік. 🇦🇲

До покорения Казанского царства, т.е. до господства татар на Волге, волжское казачество не имело никаких сношений с Москвою, и потому русские летописцы того времени о нем совсем умалчивают. Лишь в 1519г. посол Голохвостов в своих донесениях московскому вел. князю Василию ІІІ из Азова и Керчи сообщал, что ногаи, теснимые казаками, хотели перейти Волгу, но астраханский царь их не пустил.


Интересно, что беглые холопы существовали так далеко и совершенно без каких-либо контактов с Москвой и в Москве про них даже не знали, уж молчу про то, что их даже не пытались искать. Что-то тут явно не так, но что...

И немного о своём. Отошёл я от чтения истории, больше увлёкся экономикой, управлением и военным делом. Правда, иногда, что-то да читаю и на прошлой неделе мне попалось много интересных моментов. Поэтому ещё одна мини-рубрика:

#Фрагментарій : Бойовище на Кубани!

Хор музикантів 1-го Лінійного генерала Вельямінова полку Кубанського козачого війська. Фотографія не раніше 1913 року. Знято у Кам'янці-Подільську.

Так, по предложению подписюна, мы открываем сбор на бронепоезд "Генералъ Шкуро"

🎯 Ціль: 10 000 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/AhYohLkU6g

💳Номер картки банки
4441 1111 2327 4023

Бронепоїзд "Генерал Шкуро"

Стяг в хорошем качестве , для свободного использования:

Штандарт Казакии

Я думаю, вы все заметили огромное количество вариантов флага Казакии. Все они либо вырвиглазные, либо используют неправильные оттенки (так я встречал варианты с чисто красным цветом). Продолжая работу над стандартизацией казачьего движения я, совместно со Спилкой, основываясь на проекте всеказачьего флага, выдвигаем наш единый стандарт для всеобщего использования, со следующими оттенками:

#2C406A – Полуночно синий
#B2074B – Казачий малиновый
#FFBE28 – Солнечное сияние

Флаг Казакии

Определить и установить общеказачий флаг не представляет больших затруднений. В сущности, все решение вопроса о всеобщем казачьем флаге, о флаге Казакии, сводится к определению цветов и числа их в нем. Установление этих цветов дается уже наперед и как бы даже диктуется цветами краевых казачьих флагов, отрожающих цвета краевых гербов. Таким образом, цвета флага Казакии были бы органически связаны с иными геральдическими знаками Казачьих Земель. Мы как раз и предлагаем этот способ разрешения вопроса о флаге Казакии. При этом мы обуславливаем наш проект общеказачьего флага следующими соображениями. Флаг, как нам кажется, должен состоять наиболее из трех цветов, ибо с большим числом цветов флаги вообще очень редко встречаются, а среди народов Европы и совершенно отсутствуют. Многоцветные флаги очень непрактичны в употреблении; цвета их на расстоянии сливаются, пестрят и трудны для распознавания. Поэтому мы предлагаем определенно трехцветный флаг для Казакии.

Цвета же флага лучше всего определить по наибольшему числу встречающихся в краевых казачьих флагах цветов. Подсчитать, сколько раз тот или иной цвет встречается в краевых казачьих флагах), имеем: желтый цвет в казачьих флагах встречается 9 раз; красный - 8; синий - 6; белый - 6; зеленый - 5; черный - 4; малиновый - 1. Значит соперничающих цветов будет 4: желтый, красный, синий и белый.

Комбинируя далее этими четырьмя цветами, делаем наиболее выгодный для нас выбор результате получим: желтый цвет, как наиболее часто встречающийся в большинстве казачьих краевых флагов, - оставим неприкосновенным. Далее, из равных между собой цветов белого и синего, выберем синий, как более свойственный Казачеству. С красным цветом удобнее сделать такую выгодную операцию. Сам по себе красный цвет для Казачества ничего не значит, но очень близок к цвету малиновому, имеющему для Казачества вообще ценность историческую, как один из цветов старейшего Казачества запорожского (а теперь Кубанского, он же и цвет Уральцев); можем поэтому смело красный цвет заменить цветом малиновым и тогда получим искомое нами трехцветие: желто-малиново-синее в восходящем или нисходящем порядке. Мы предлагагаем для флага такую последовательность цветов: синий - вверху, следующий малиновый посредине и желтый - внизу.

Графически изобразится тогда флаг Казакии так:

[синий           ]
[малиновый]
[желтый       ]
|

Надеемся, что предлагаемый нами здесь проект общего флага всей Казакии споров не вызовет и будет принят всеми казаками, как единственно возможный и наиболее удачный из всех прочих возможных проектов.

Источник: Вольное Казачество, №70. 1930г.

Прислали нам на предложку такие классные арты посвященные будущей казачьей авиации. Рады постить.

Спилка — Спілка | Объединяем поколения!

☠🚫

Вчення пластунів у літніх козацьких таборах.

🏴 Опираясь на наше чувство единства, а также на искреннее желание работы во благо казачьему народу, мы поддерживаем эту инициативу и выражаем готовность к сотрудничеству

☠ Несмотря на идеологические различия и разное видение конечного результата, важно не потворствовать разрушительному хатаскрайству, которым пропитано всё казачье движение, а вместе, планомерно, идти к удовлетворяющей всех цели — построению Казачьего государства и нового общества, ориентирующегося на сильных, героических и творческих, а не жалких, ничтожных паразитов

Мы открыты к диалогу со всеми, кто имеет те же цели, и кто готов к тяжёлой работе добычи Отечества

💪 СЛАВА КАЗАКИИ! СЛАВА ГЕРОЯМ!

Ѣзиковъй Ѣртаул | Поддержать нас

Лука Лаврентійович Бич

Кубаньский український політичний діяч, перший голова Кубанського Краєвого Уряду

Народився 18 листопада 1870р. В станиці Павлівскої,Єйского Району
Походив з давнього козацького роду.

Батьки зробили все, щоб Лука здобув гідну освіту. Він закінчив юридичний факультет Московського університету. Працював секретарем Новоросійської міської управи, гласним Бакінською міської думи, а з 1912-го до лютого 1917 року – міський голова Баку, в 1917 році став головою Кубанського крайового уряду.

В Баку Луці Бичу вдалося примирити три національні групи населення міста: азербайджанців, вірмен і слов'ян, завдяки чому було вирішене питання про постачання міста прісною водою.

Після лютневої революції 1917 р., за призначенням Тимчасового Уряду, зайняв пост начальника постачання Кавказької армії.

Після розвалу фронту й самовільного відходу полків у Росію, він вернувся на Кубань. З 1 листопада 1917 року Лука Бич — перший голова Кубанського Крайового Уряду, що був організований по обранню Крайової Ради

На початку 1919 р. Крайова Рада призначила його главою делегації на Версальську мирну конференцію. Як і всі козаки, члени делегації були переконані, що боротьба із червоними може завершитися успішно тільки за взаємної підтримки всіх волелюбних сусідів. Зустрівши в Парижу представників кавказьких горян, делегація обговорила з ними проєкт договору про дружбу й підтвердила його підписами своїх членів. Але такі акти не відповідали намірам денікінських верхів, що не визнавали ніяких автономних прав для національних областей Росії. Проєкт був оголошений на засіданні Крайової Ради 10 вересня 1919 р.

Лука Бич безрезультатно намагався пробити пролом у байдужості сильних світу до козачих доль

В Еміграції

З 1922 р. у Чехословаччині викладав муніципальне право слухачам Української господарської академії, а згодом став її ректором.

Автор ґрунтовних праць з теорії права, правознавства і державного будівництва.

⚔️11 травня 1941 року направив листа голові ПУН полковнику Андрію Мельнику, в якому зазначав, що він як кубанський козак-українець вважає за свій обов'язок висловити свою думку в справі політичного положення Кубані

У листі зазначається:

"Кубанський Край, переважаючу більшість населення якого складають Українці, мусить належати до складу Української Держави"
Таманьский півострів | наш чат

1915 рік. Південно-Західний фронт, Галичина.
Офіцери 7-го Кубанського пластунського батальйону. Праворуч стоїть осавул Сінчило Андріан Григорович.

Він був осавулом 1-го Кубанського Великого Князя Михайла Миколайовича пластунського батальйону. (1912 р.)

⚔ Наши штурмовики — это ярость степи и казацкий гнев, летящий в самое сердце кремлёвской скверны.

Мы пришли не просить, а забирать. За уничтоженные сёла и города, за разрушенные судьбы, за каждое предательство.
Каждый наш бой — это плевок в лицо необольшивизма и всей российской лживой пропаганде. 🏳‍🌈🏳‍🌈

Наши казаки не прощают. Наши казаки мстят.

Мы несем за собой силу предков, память о тех, кто не склонял головы перед тиранией.
И если сабля сегодня стала автоматом — суть осталась прежней: бороться за волю 🏴

23-та Особлива сотня ККВ формувалася у Майкопському відділі, куда входила ст. Теміргоївська. 1905 рік. На прапорі римськими цифрами написано XXIII(23). У ПСВ-у сотня перебувала у Закавказзі для підтримки порядку в тилу Кавказької армії та охорони кордонів. (Місто Баку).

⚔Арт в поддержку Вольно-Казачьего отряда от одного из поклонников ⚔

• 24 травня 1894 року полк був перейменований на Чорноморський 1-й козачий. Потім, 6 травня 1897 року, Чорноморському полку був наданий простий полковий прапор зразка 1883 року. З 6 грудня 1908 року на комірі та рукавах мундирів нижніх чинів носилася біла («білева») тасьма. Після початку Першої світової війни, у жовтні 1914 року, полк налічував шість козацьких сотень і розміщувався в Тифліської губернії - був перекинут у місто Ігдир (Игдир), де він був включений до Еріванського загону; наступав через Мустинський перевал у складі дивізії. 6(19) листопада того ж року було висунуто на перевал Клич – Гядук, також у складі своєї дивізії. Взимку 1917 року полк розмістився в Бетносах, а жовтня він був переведений у резерв військ Кавказького фронту — переміщений у Кубанську область. Після Жовтневої революції, у червні 1918 року, частина була відновлена ​​у складі Добровольчої армії Денікіна. Припинив своє існування після капітуляції Кубанської армії у травні 1920 року.

3-я сотня 1-го Чорноморського полка
ККВ. 1908 рік.

Полк був сформований 27 березня 1889 ріку як Чорноморський кінний полк. З'єднання формувалося з козаків Кавказького відділу Кубанської області та входило до складу 2-ї Кавказької козацької дивізії.

Іншій стих про переселення Чорноморців,
якій написан на пам'ятникі першим козакам на Тамані

Ой годи нам журитися

Пора перестати

Дiждалися вiд Царицi

За службу заплати

Дала хлiб – сiл i грамоту

За вiрнiи службы.

От теперь ми милi браття.

Забудемъ всi нужды

В Тамани жить вiрно служить.

Границю держати

Рыбу ловить горiлку пить

Ще й будемъ багати.

Та вже ж можно й жинитися

I хлiба робити.

А хто прийде iз невирных,

То як врага бити.

Слава Богу и Царицi,

I покiй Гетьману,

Злiчили нам в серцях наших

Великую рану.

За здоровье ж ми Царицi

Помолимось Богу.

Що вона нам указала

На Тамань дорогу.

Навчальна команда першого запорізького полку.

ІІІІІ. Не слід знищувати всі наші етнореґіональні особливості, у нашій ріжності й є сила і се повині зрозуміти козачі націоналісти – що тіки завдяки Гармонії незважаючи на наші відмінності ми зможемо досягти успіху. Єдність в союзі, а не унітарність! І тіки завдяки цьому Козацтво зможе запропонувати щось зовсім нове світу.

#ДІЯРІЙ : Бойовище на Кубани!

Кубанський козачий хор - Сонце низенько.
Виконує неперевершена Марина Гольченко

Автор Кубанської військової пісні "Ты Кубань, ты наша Родина" священик Костянтин Образцов із групою офіцерів 1-го Кавказького полку. (Стоїть четвертим з права).

Шевченківський куточок музею Яківа Кухаренко

​​Знаковим для Якова Герасимовича став 1834 рік, коли військова адміністрація з нагоди 40-річчя утворення Чорноморського козачого війська вирішила сформувати Звід документів, що відносяться до його історії.

Батьки-командири почали шукати штатних літописців, і, якось так вийшло, що вибір припав на командира пішої артилерійської роти Якова Кухаренка. Саме йому доручили керувати творчою групою, що корпіла над першим літописом кубанських козаків близько трьох років. Працю назвали " Історичні записки про військо Чорноморське».

Мабуть, письменство захопило Кухаренко. Одночасно з історичними записками, він створює етнографічну драму Чорноморський побут на Кубані між 1794 – 1796 роками.
Дія п'єси відбувається в найраніший період життя чорноморців на нових землях. Сюжет досить простий:
Маруся любить Івана, але він повинен їхати з козаками в похід. У цей час мати дівчини хоче віддати її заміж за багатого старого козака.
Незважаючи на деяку композиційну наївність, твір передавало унікальність козачого побуту, характери і колорит перших переселенців на Кубань. Це привернуло до п'єси доброзичливу увагу сучасників.
25 травня 1845 року Кухаренко в листі поспішає поділитися радістю з Тарасом Шевченком: «Таганрозька трупа грає мій «побут...». Опинившись у службових справах в Петербурзі, сам автор виступає в якості режисера на підмостках аматорського театру, роздає ролі, репетирує. Однак довести справу до кінця заважає терміновий відгук на Кубань.

З Тарасом Шевченком Якова Герасимовича пов'язували найтепліші, дружні стосунки. Саме Шевченко, колишній від п'єси в захваті, протягував її через цензурний комітет. Він брав активну участь у постановці і публікації драми, що відбулася в 1861 р Кобзар познайомив Кухаренка з такими відомими літераторами, істориками, громадськими діячами Росії, як Писемський, Некрасов, Тютчев, Анненков, Костомаров та іншими, що, безсумнівно, вплинуло на літературні пристрасті і письменницьку майстерність Якова Герасимовича.
Сам він писав про дружбу з Шевченком у щоденнику:

"я дорожу думкою непідробного самобутнього земляка мого...".

Шевченко дуже хотів відвідати свого друга в його далекій Чорноморії, але завадила опала – Кобзаря заслали в Мангишлак (Казахстан) на досить довгий термін. Зустрітися на кубанській землі їм так і не довелося. 26 лютого 1861 року Тараса Шевченка не стало. Ненабагато пережив
товариша і Яків Герасимович.

Восени 1862 року генерал Кухаренко у службових справах відправився в Ставрополь у супроводі свого зятя, капітана Йогансона.
За словами Ф.А. Щербини і Е. Д,Феліцина, їхали вони без конвою, що привернуло до них, як до легкої видобутку, увагу загону абадзехов. Під час нападу горців генерал пробував захищатися, але пістолет дав осічку. Тоді він вискочив з екіпажу і оголив шашку, але сили були не рівні. Кухаренко з зятем були взяті в полон, і на сьомий день, як пише Щербина, «хворий і поранений,старий,генерал- помер».

Військо викупило тіло Якова Герасимовича Кухаренка у горян. Його поховали 6 жовтня 1862 р.на Катеринодарському кладовищі з усіма належними військовими почестями.
Сьогодні його ім'ям в Катеринодарі названа вулиця.

Таманьскій півострів | наш чат

​​Яків Герасимович Кухаренко

— класик української кубанської літератури, генерал-майор російської армії, з 1851 по 1852 рр. — наказний отаман Азовського козацького війська, з 1852 по 1856 рр. — наказний отаман Чорноморського козацького війська
Автор поеми «Харько, запорозький кошовий» (1813), п'єси «Чорноморський побит на Кубані» (1836), етнографічних нарисів «Чабанський словник» (1861), «Пластуни» (1862), «Вівці й чабани в Чорноморї» (1862)

Невідома точна дата та місце народження отамана. За одними даними це Катеринодар, за іншими – Єйськ. На користь останнього той факт, що в 1799 тут у Єйському окружному управлінні служив батько Якова – Герасим Кухаренко. Очевидно, саме останній рік XVIII століття і став роком народження майбутнього отамана

Дитячі та юнацькі роки Яківа Кухаренко припали на епоху, коли в середовищі кубанських козаків ще були сильні «дух і буква» Запорізької Січі. Тоді ще здравствували багато очевидців і учасники козачої вольниці, а їх розповіді про «старовину» сприймалися підростаючим поколінням краще всяких казок і билин. Здається, тут і криється ключ до особистості дорослого Якова Кухаренка, його прихильності традиціям минулого і волелюбності.

У 1811 році Кухаренко навчався у військовій гімназії, а через три роки почав військову службу в званні сотенного осавула. У 1827 році йому присвоїли чин сотника, а через рік він взяв участь у російсько-турецькій кампанії 1828-1829 років. За участь у переможних для Російської імперії боях Яків Герасимович отримав першу високу нагороду — орден Святого Володимира IV ступеня з бантом.

У 1856 році Яків Кухаренко представляв Чорноморське козацьке військо на коронації імператора Олександра II у Москві.
У 1861 р гостро постало питання про переселення чорноморців за Кубань. На чолі тих, хто зважився на це встав Кухаренко.
Але про бойову службу отамана, його досягнення,як ватажка чорноморських козаків, я напишу в окремому пості.зараз мова йтиме про інші,не менш важливі грані його особистості.

На фото зображени новобранці у 1-й Лінійний полк, з різних частин Майкопського відділу. Ймовірно 1912-14 ріки. Станиця Некрасовська.

​​Один земляк поцікавився про хутір Мова в Кримському районі, чи не на честь нашого кобзаря його назвали?

Стаття з газети Кубанский вестник,2015р.

Почувши назву хутора Мова, що в Кримському районі Краснодарського краю,
знавці Кубанської історії та культури можливо скажуть « " знаємо, жив у дев'ятнадцятому
столітті на Кубані такий юрист і письменник Василь Семенович Мова-Лиманський. Йому,
напевно, Хутір і належав!». І виявляться неправі.
Дійсно, в 1872 році якийсь юрист на прізвище Мова, " згідно з Положенням про
поземельному забезпеченні чинів Кубанського війська", отримав в юрті Станиці Абінської
ділянка в 200 десятин " зручною і незручною» землі. Тільки звали його Микола Семенович
Мова і був він рідним братом літератора.
Що цікаво, існував в той час на Кубані ще один хутір з назвою
Мова. Ось він-то і належав Василю Семеновичу Мове. У 1875 році кандидат права
Василь Мова отримав у власність 180 десятин землі при солодкому Лимані в юрті
Станиці Стародерев'янківської. Тут був влаштований хутір у вісім дворів, заселених
єйськими міщанами. А в 1887 році Василь Семенович продав Хутір і землю за 12000
руб

Таманьский півострів | наш чат

☦ ВСЕNАЦІОНАЛ «А» ✝

ВСЕNАЦІОНАЛ «А» – ᴏб’єднᴀння нᴀйʙᴨᴧиʙᴏʙіɯих ᴋᴀнᴀᴧіʙ іɜ ᴀудиᴛᴏᴩією ᴨᴏнᴀд 300 ᴨідᴨиᴄниᴋіʙ. Цᴇ ідᴇйний цᴇнᴛᴩ, щᴏ ɜᴀдᴀє ᴛᴏнᴀᴧьніᴄᴛь інɸᴏᴩʍᴀційнᴏї бᴏᴩᴏᴛьби, ɸᴏᴩʍує ᴄᴛᴩᴀᴛᴇᴦічні нᴀᴩᴀᴛиʙи ᴛᴀ ɜʍіцнює ідᴇᴏᴧᴏᴦічну бᴀɜу ᴩуху. Сᴀʍᴇ ᴛуᴛ ᴋᴏнцᴇнᴛᴩуєᴛьᴄя нᴀйбіᴧьɯ ціᴧьᴏʙᴀ ᴀудиᴛᴏᴩія, ɜдᴀᴛнᴀ нᴇ ᴧиɯᴇ ᴄᴨᴩийʍᴀᴛи інɸᴏᴩʍᴀцію, ᴀ й ᴨᴏɯиᴩюʙᴀᴛи її, ᴛʙᴏᴩячи ідᴇйнᴇ ᴄᴇᴩᴇдᴏʙищᴇ.

ПРИЄДНАТИ КАНАЛИ ПРАВО-ХРЮСТИЯНСЬКИХ ІДЕАЛІВ

ІІІІ. Говорючи про роз'єднаність, не слід думати про уніфікацію – формування єдиного монолітного, без жодних відмінностей козачої національності. Сим ви будете породжувати конфлікт инший: або створення модернового анти-традиційного міту – котрий в конець в'є нашу культуру, або-ж навяже всім популяціям єдиний стандарт козацтва конкретної групи – вбивши культуру всіх окрім цієї групи.

#ДІЯРІЙ : Бойовище на Кубани!

Перед джигітуванням.

Перша сторінка статті І.І. Франка
«З поетичної спадщини Василя Мови (В. Лиманського)»
(«Літературно-науковий вісник», 1899)

​​Олексій Ісакович Балабас

Народився 18 листопада 1890 в Слов'янській станиці Таманського відділу на Кубані— український вчений, військовий.

Походив з козацького кубанського роду. Батько був козаком з тієї самої станиці з фельдшерською освітою. Олексій Балабас здобув початкову освіту в двокласній та міській школах, після чого скінчив учительські курси та вчителював на Кубані.

З вибухом Першої світової війни був мобілізований, відряджений на скорочений курс військової кінної школи і в ранзі прапорщика вступив до Таманського кінного полку, з яким провів кампанії на Західному та Турецькому фронтах. За війни дослужився до осавула.

З революцією 1917 року Олексій Ісакович був обраний членом Кубанської Крайової та Законодавчої Рад. З ними провів «Льодовий похід» через Кубань і другий — з Донщини до Катеринодара. Перебуваючи на Дону, був відряджений кубанським урядом до повстанців на Таманський півострів, де був заарештований російськими чорносотенцями. З-під арешту втік. Повернувся на Дін, склав урядові звіт і взяв участь у поході на Кубань, до столиці краю Катеринодара. В рідній станиці Слов'янській був якийсь час станичним отаманом. Балабаса знову обирають до Крайової Надзвичайної Ради, при виокремленні з якої Законодавчої Ради, він став її членом. Як член рад він належав до самостійницького гурту чорноморців: Безкровоного, Миколи Рябовола, Степана Манжули, Луки Бича й ін. На помешканні Олексія Ісаковича не раз конспіративно збиралися ці політики.

Після чорносотенського перевороту та повішення члена Ради Олексія Калабухова, 12 членів Ради, а серед них також Балабаса, заарештовано і в листопаді 1919 року вивезено до Стамбула в Туреччину. Звідтіля в половині 1920 року Балабас разом з дружиною й 4-річною донькою виїхав до Праги.У вигнанні продовжив здобуття освіти: на металургійних курсах у Подєбрадах склав матуру і разом з дружиною вступив до Карлового університету в Празі, який закінчив, захистивши докторську дисертацію на тему «Кубанознавства». Був дописувачем кубанського самостійницького журналу «Кубанський Край».
Здобувши професорський ступінь, Балабас став професором та адміністратором в українській гімназії в Моджанах (біля Праги). Обіймав цю посаду до окупації більшовиками Чехословаччини.

У 1947 році тяжко занедужала і померла його дружина Євгенія Іванівна. Балабас втрачає інтерес до життя, згасає його громадська активність. Разом з донькою-лікаркою Людмилою Олексіївною і онуком Петрусем він переїхав у 1949 році до Чикаго (США). У США почав працювати у чеському часописі «Сверност», одночасно безкоштовно викладаючи в українській православній школі. В нових обставинах Олексій Іванович трохи віджив, відвідав професора В. Іваниса в Торонто і свого станичного О. Болотенка і розворушив групу кубанців в Канаді. Повернувшись до Канади, залишив працю в чеському часописі і перейшов до друкарні професора Терлецького, де працював лінотипістом. У Чикаго не без його участі організувалась кубанська станиця ім. М. Рябовола.

Гетьман України Скоропадський, як отаман Кубанського козачого війська

Джерело: Антін Кущинський "Вояцькі заслуги й лицарські чесноти Гетьмана Всієї України Павла Скоропадського"

#кубань

Чорноморський Кіш | Контакт

IІI. Козацтво представляє злуку великої кікості націй, племен та народів, що формували степову шляхту. Проте, ця ріжність породжує проблему в нашій орґанізації. Постійні виписування з козаків та спори про те хто най-най справжнісінький козак. Досить! Породжуючі ці дурновацькі спори ви виклюно допомогаєте ворогу, що бажає нас роз'єднати та послабити. Ви формуєте причини Великому Козацтву програти, роздробив нас.

#ДІЯРІЙ : Бойовище на Кубани!

​​Василь Мова (Лиманьский)

Люба, рідна, дорогая!
Україна - то народ,
А народи не вмирають,
А живуть із рода в род;
І прибиті лихом тяжким,
Знеможені в боротьбах,
Вони знову відживають
І в кайданах, і в гробах...

Василь Мова-Лиманський, Кубань, 1876 р

Василь Семенович Мова (1.01.1842 – 1.06.1891). Народився на хуторі Солодкий Лиман у сім'ї сотника Чорноморського козачого війська (нині Канівський р-н).

український кубанський письменник, поет, драматург, перекладач. Псевдоніми - Ст. Лиманський, Ст. Мигуцький, Ст. Мигученко та інші

Освіту здобув у Катеринодарській військовій гімназії, а потім навчався у Харківському університеті. Після закінчення університету Василь Мова три роки працював учителем у Маріїнському жіночому училищі в Катеринодарі

Мова – єдиний із літераторів, які творили на чорноморському діалекті української мови, заслужив звання класика української літератури. При цьому він і найбільш недооцінений із них.

Ведучою у творчості Василя Мови була козацька тема, яку він висвітлював зі свого специфічного погляду.

Більша частина творчиства Василя побачила світ тільки після його смерті в червні 1891,а значна частина рукописів згоріла у вогні громадянської війни або була втрачена

На захист Кобзаря,Публіцистика Мови у Харкові

Новий імпульс діяльності молодих харків'ян додало отриману 27 лютого 1861 року звістку про смерть Кобзаря. Велике значення дискусії про Тараса Шевченка, затіяну Василем Мовою в 1861 році на сторінках газети «Харків»: адже вона була чи не першою в шевченкознавстві, що народжувалося.
Почалося все з того, що місцевий публіцист О. Баримов опублікував у номері за 12 квітня «Два слова про літературні вечори у Харкові та одне – про Т.Г. Шевченка», полемічно спрямованих проти нещодавно проведеного вечора на згадку про Т.Г. Шевченка. Іронізуючи над захопленням частини публіки поезією Кобзаря, фейлетоніст пояснив її не дійсними достоїнствами творів,а «відомими обставинами його життя, обставинами, які завжди звертали на себе особливу увагу людства та змушували змішувати людину з художником».
В. Мове, який вступив у полеміку, вдалося вірно розставити акценти в проблемі про «великість» Шевченка. Спирався він на добре відомі сучасникам оцінки найбільших російських критиків.
Слідом за своїми вчителями Мова висловлюється в тому сенсі, що «Шевченко як поет мав висловити душу народу з усіма її своєрідними характеристичними особливостями». І це йому вдалося.
Мова Знаходить у кобзаря і думки, що становить загальнолюдський зміст, що тим самим родить його з такими титанами, як Шекспір.

Дебют на сторінках газети «Харків» був настільки успішним, що на цілих три роки Василь Семенович стає одним із найдіяльніших її авторів.

Таманьский півострів | наш чат

Корніловський дивізіон ККВ. Лемнос 1921р.
Попереду сидить у центрі у чорній черкесці з білими газирями – генерал Науменко В.Г., поряд з ним командир гвардійського Дивізіону (1920),
о. Лемнос – генерал-майор Зборовський В.Е.

ᚼ ПОРТРЕТ:

Один из наших авторов недавно перешёл на новую программу, и наконец-то демонстрирует свою самую позднюю работу. С пылу с жару, как говорится.

Наш клюб всегда рад новым, творческим личностям, что способны перенести свою любовь к нашей вековой культуре и истории на полотна картин, страницы книг и поэзии. Присоединяйтесь к нам через нашего бота, и становитесь частью авангарда казачьей культуры.

Спилка — Спілка | Объединяем поколения!

​​Тип Таманьского чорноморця із спогаду Ахтанізовського сотника Миколи Гулого,який був одним з предводителів Таманського повстання

На второй линии был убит фонталовец Порфирий Орел. На Орле, как на типе казака-черноморца, считаю не лишним остановиться. По прибытии на позицию фонталовской сотни я обратил внимание на казака в возрасте лет под 60. Это был типичный черноморец: на ногах носил постолы, рваная черкеска и старая шапка. На мой вопрос, почему дед явился на фронт, — ответил: “Прийшов за сина”. — “А сын?”. — “Та воно молоде, дурне, а я старий пластун, та ще и к тому охотник, стрилять добре умию... Та и папашу вашого знав, царства йому небесна”. Зная душу казака, я сразу понял Орла. Желание сохранить жизнь сына, конфуз за него и оправдание: “папашу вашого знав”. Этим он хотел меня расположить и, конечно, не ошибся. Характерно, что на фронт пришел за сына, как будто “в наряд” при станичном правлении, когда в страдную пору, во время полевых работ, старики отбывали этот наряд за сыновей, внуков или соседа. При этом за проступки и упущения по службе подвергался дисциплинарному взысканию не тот, кто подлежал наряду, а тот, кто его отбывал: это был неписаный, веками сохранившийся казачий закон. Вот что передавали станичники о Порфирии Орле во время отход казаков с позиции, где сразу появились “товарищи”: одни видели, как Орел сидел на вербе и стрелял по “товарищам” — “дич гарна була”; другие видели, как вербу окружили “товарищи” и на ней расстреляли Орла, который свалился на землю и которого с остервенением кололи штыками. “Наряд” за сына Орел отбыл более верно, нежели мог его отбыть за себя. Это отвечало традициям и психологии казака

М.І.Гулий.
"Восстание казаков на Таманском полуострове в мае 1918 года"

Таманьскій півострів | Наш чат

• Найкращi спогади про це залишили кубанські козаки — полковник Федір Іванович Єлісєєв та Гавриїл Олексійович Солодухін:

«1925 року на заклик генерала Шкуро до Парижа злетілися всі найкращі джигіти за кордоном. На стадіоні Буффало під поглядом десятків тисяч очей у кудлатих папахах, на гарцюючих конях, йшли 80 джигітів з полковником Єлісєєвим і лилися войовничі козачі пiснi від хору в 100 чоловіків. Так починалося турне в Франціï, Німеччинi, Чехословаччиннi, Австріï, Швейцаріï;

• З Італії козаки пливуть до Індії, потім – Малайський півострів, острів Ява, Гонгконг, Шанхай, Індокитай та королівства Комбоджа та Сіам, Бірма, знову Індія та Малайський півострів, Філіппінські острови та острів Суматра.

• Після параду 1925 року в Парижі та турне Європою Солодухін обирає свій шлях. Він знімається із козаками в Англії у фільмі «Наполеон».

• У 1926 році переїжджає в Америку, де купивши разом три автомобілі, козаки, які ніколи не сиділи за кермом, рушили за дві тисячі миль до Голлівуду.

• Знайомство з Дугласом, Фербенксом та іншими американськими кінозірками, зйомки у фільмах «Неділя», «Козаки» за романами Л.М. Толстого, у ковбойсько-індіанських фільмах із навчанням ковбоїв падати на кар'єрі, класти коней та багато іншого.

• Гастролі по США/Мексиці з козацькими танцями та джигітуванням. Лезгинка Солодухіна в темряві з палаючими кинджалами, в роті і руках, та кидання їх в ціль - викликала фурор у публіки. А після присутності на поданні президента Мексики козаки стали «почесними гостями республіки» та отримали право на вільне носіння зброї.

Так само генерал-революціонер Ескабар пропонує козакам вступити до його армії.

• Потім робота у найбільших цирках Америки, театрах та на Всесвітній Олімпіаді у 1932 році. Виступи у 100-тисячному «Колізеумі» (Лос-Анжелес) та навіть на виборах президента Ф.Рузвельта.

Потім була джигітування на Гонолулу та Гаваях, шоу в «Медісон сквер гарден» з найкращими артистами світу.

• Коли Ф.Єлісєєв зліз із сідла, йому було 56 років, ще джигітували в Європі з невеликими групами його однолітки, 73-річні донські козаки осавул Юрков та підхорунжий Пахомов. Як стройові коні, вони втягнулися у свою роботу десятками років і старість була для них відносна…»

(на останній фотографії таку піраміду робили козаки у восьмером на зйомках фільму "козаки" за романом Л.Толстого в Голлівуді 1928р. з полковником Єлісєєвим під керівництвом ген. Шкуро.)

За кордоном козацька джигітування стала відома завдяки виступам козаків-емігрантів.

Зажурились Чорноморці

Народна пісня/стіх про переселення чорноморців на Кубань

Існує в кількох варіантах, ось один з них:

Подаріла Катерина козакам лимани
Ловить рибу, косить сіно, шити жупани

Зажурились чорноморці,що вмерла їх мати
Оселився вражий москаль,
Виганяє з хати.

Ой, годі вам, чорноморці,
Худобу плодити.
Запрягайте воли в вози,
Їдь на Кубань жити.

Їдуть, їдуть чорноморці,
Та й занози гнуться.
Ой, як глянуть в край родимий,
З очей сльози ллються.

Бодай тобі, Кухаренко,
Так гірко служити,
Як нам бідним чорноморцям
За Кубанню жити?
#козацька_Культура

Таманьский півострів | наш чат

II. В нас бракує зорґанізованості, через що ми не маємо козачих націй без котрих незалежності нам не бачити. До поки не постане в нас свідомість національна, ми і далі будемо в кращому випадку купкою роз'єднанних інтелеґентів та одиницями героїчними-вояками.

#ДІЯРІЙ : Бойовище на Кубани!

17 квітня 1915 року. Севастополь. Царська пристань. 6-й Кубанський пластунський Його Величності батальйон в очікуванні Його Величності. Прапор батальйону тримає підхорунжий Русанов. Цього дня за бойові відзнаки Русанов буде зроблен прапорщикам. Ад'ютант батальйону сотник Романцов Георгій Миколайович розтягує полотнище стяга. Цього дня сотник Романцов буде нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня.

Михайло Теліга з бандурою

Таманьскій півострів | Наш чат

​​☦ ВСЕNАЦІОНАЛ «А» ✝

ВСЕNАЦІОНАЛ «А» – ᴏб’єднᴀння нᴀйʙᴨᴧиʙᴏʙіɯих ᴋᴀнᴀᴧіʙ іɜ ᴀудиᴛᴏᴩією ᴨᴏнᴀд 300 ᴨідᴨиᴄниᴋіʙ. Цᴇ ідᴇйний цᴇнᴛᴩ, щᴏ ɜᴀдᴀє ᴛᴏнᴀᴧьніᴄᴛь інɸᴏᴩʍᴀційнᴏї бᴏᴩᴏᴛьби, ɸᴏᴩʍує ᴄᴛᴩᴀᴛᴇᴦічні нᴀᴩᴀᴛиʙи ᴛᴀ ɜʍіцнює ідᴇᴏᴧᴏᴦічну бᴀɜу ᴩуху. Сᴀʍᴇ ᴛуᴛ ᴋᴏнцᴇнᴛᴩуєᴛьᴄя нᴀйбіᴧьɯ ціᴧьᴏʙᴀ ᴀудиᴛᴏᴩія, ɜдᴀᴛнᴀ нᴇ ᴧиɯᴇ ᴄᴨᴩийʍᴀᴛи інɸᴏᴩʍᴀцію, ᴀ й ᴨᴏɯиᴩюʙᴀᴛи її, ᴛʙᴏᴩячи ідᴇйнᴇ ᴄᴇᴩᴇдᴏʙищᴇ.

☩ ВІРА | ПОРЯДОК | ЧИН ☧

ВСЕNАЦІОНАЛ «А» – цᴇ хᴩиᴄᴛиянᴄьᴋᴀ ᴛʙᴇᴩдиня, ᴋᴀᴛᴇхиɜиᴄ ідᴇї — дᴇ ʙ цᴇнᴛᴩі ʙᴄьᴏᴦᴏ ᴄᴛᴏїᴛь Хᴩиᴄᴛᴏᴄ, ᴀ нᴀціᴏнᴀᴧіɜʍ ᴨᴏᴄᴛᴀє яᴋ ᴏᴩᴦᴀнічний ᴨᴩᴏяʙ Бᴏжᴏᴦᴏ ᴨᴏᴩядᴋу. Ми ᴨᴩᴏᴛиᴄᴛᴏїʍᴏ хᴀᴏᴄу бᴇɜʙіᴩ’я ᴛᴀ ᴩуйнᴀції ʍᴏᴩᴀᴧьних ᴏᴄнᴏʙ, ɜʍіцнюючи ʙіᴩу яᴋ ɸундᴀʍᴇнᴛ нᴀціᴏнᴀᴧьнᴏї ідᴇнᴛичнᴏᴄᴛі. Сᴀʍᴇ ᴛуᴛ ɸᴏᴩʍуєᴛьᴄя нᴏʙᴇ ᴨᴏᴋᴏᴧіння діячіʙ , чіᴛᴋᴏ ʙіддᴀних нᴀɯиʍ ідᴇᴏᴧᴏᴦічниʍ ідᴇᴀᴧᴀʍ. Ми ʙідᴋидᴀєʍᴏ ᴋᴏᴄʍᴏᴨᴏᴧіᴛичний ᴩᴇᴧяᴛиʙіɜʍ, ᴄᴛʙᴇᴩджуючи єдиний ɯᴧях нᴀції: ɯᴧях ᴄиᴧи, ʙіᴩи ᴛᴀ жᴇᴩᴛᴏʙнᴏᴄᴛі. Цᴇ ᴨᴩᴏᴄᴛіᴩ, дᴇ нᴀᴩᴏджуюᴛьᴄя нᴏʙі нᴀціᴏнᴀᴧьні ᴄᴇнᴄи, дᴇ ᴨᴩᴀʙдᴀ ᴨᴇᴩᴇʍᴀᴦᴀє ᴨᴩᴏᴨᴀᴦᴀнду, ᴀ дух дᴏᴧᴀє ʍᴀᴛᴇᴩіᴀᴧьнᴇ.

ВСЕNАЦІОНАЛ «А» ᴛᴩиʍᴀєᴛьᴄя нᴀ ᴛᴩьᴏх ɜᴀᴄᴀдᴀх: 

• Віᴩᴀ. Нᴇ ʙ ідᴇᴏᴧᴏᴦічні уᴛᴏᴨії, нᴇ ʙ ᴨуᴄᴛі ᴦᴀᴄᴧᴀ, ᴀ ʙ ᴛᴇ, щᴏ ʙищᴇ ɜᴀ ᴧюдину. Тᴇ, щᴏ дᴀє ᴄиᴧу, ɜʍіᴄᴛ і нᴀᴨᴩяʍᴏᴋ – Бᴏᴦ. 
• Пᴏᴩядᴏᴋ. Бᴇɜᴧᴀд — цᴇ ɜбᴩᴏя ᴛих, хᴛᴏ хᴏчᴇ ɜᴩуйнуʙᴀᴛи уᴄᴇ. Лиɯᴇ ᴄᴛᴩуᴋᴛуᴩᴏʙᴀніᴄᴛь і диᴄциᴨᴧінᴀ дᴏɜʙᴏᴧяюᴛь будуʙᴀᴛи ʍᴀйбуᴛнє, ʙᴇᴄь ᴩух ВСЕNАЦІОНАЛ ᴨᴏбудᴏʙᴀний нᴀ ʙідʍінній ᴏᴩᴦᴀніɜᴀції.
• Чин. Бᴏ ᴄᴧᴏʙᴀ бᴇɜ дій — ніщᴏ. Хᴛᴏ ᴩᴏɜуʍіє, ᴛᴏй діє. Хᴛᴏ діє, ᴛᴏй ɜʍінює. 
 
ПРИЄДНАТИ КАНАЛИ ПРАВО-ХРИСТИЯНСЬКИХ ІДЕАЛІВ

Молебень в Єйському полку ККВ. фотографія до 1910 року.

Козачі прапори у музеї станиці Нова Кубань,США
(Фотографії з Реддіту)

Таманський півострів
Наш чат

I. Бажаючи державності ми ся сподіваємо, що та Держава сама появиця, Нація сформуєця, Економіка піднімеця, Армія побудуєця — проте все воно є помилкою. Помилка викликана інфантильністю політичних активістів котрі себе звуть "політиками", або-ж "лідерами", неготовностю їх виконувати те, що повинен Державотворець. Досить мріяти — час діяти.

#ДІЯРІЙ : Бойовище на Кубани!

Сумiжний Терсько-Кубанський кiнний полк. 1904-1906 роки.

​​Олексій Ісакович Балабас

Народився 18 листопада 1890 в Слов'янській станиці Таманського відділу на Кубані— український вчений, військовий.

Походив з козацького кубанського роду. Батько був козаком з тієї самої станиці з фельдшерською освітою. Олексій Балабас здобув початкову освіту в двокласній та міській школах, після чого скінчив учительські курси та вчителював на Кубані.

З вибухом Першої світової війни був мобілізований, відряджений на скорочений курс військової кінної школи і в ранзі прапорщика вступив до Таманського кінного полку, з яким провів кампанії на Західному та Турецькому фронтах. За війни дослужився до осавула.

З революцією 1917 року Олексій Ісакович був обраний членом Кубанської Крайової та Законодавчої Рад. З ними провів «Льодовий похід» через Кубань і другий — з Донщини до Катеринодара. Перебуваючи на Дону, був відряджений кубанським урядом до повстанців на Таманський півострів, де був заарештований російськими чорносотенцями. З-під арешту втік. Повернувся на Дін, склав урядові звіт і взяв участь у поході на Кубань, до столиці краю Катеринодара. В рідній станиці Слов'янській був якийсь час станичним отаманом. Балабаса знову обирають до Крайової Надзвичайної Ради, при виокремленні з якої Законодавчої Ради, він став її членом. Як член рад він належав до самостійницького гурту чорноморців: Безкровоного, Миколи Рябовола, Степана Манжули, Луки Бича й ін. На помешканні Олексія Ісаковича не раз конспіративно збиралися ці політики.

Після чорносотенського перевороту та повішення члена Ради Олексія Калабухова, 12 членів Ради, а серед них також Балабаса, заарештовано і в листопаді 1919 року вивезено до Стамбула в Туреччину. Звідтіля в половині 1920 року Балабас разом з дружиною й 4-річною донькою виїхав до Праги.У вигнанні продовжив здобуття освіти: на металургійних курсах у Подєбрадах склав матуру і разом з дружиною вступив до Карлового університету в Празі, який закінчив, захистивши докторську дисертацію на тему «Кубанознавства». Був дописувачем кубанського самостійницького журналу «Кубанський Край».
Здобувши професорський ступінь, Балабас став професором та адміністратором в українській гімназії в Моджанах (біля Праги). Обіймав цю посаду до окупації більшовиками Чехословаччини.

У 1947 році тяжко занедужала і померла його дружина Євгенія Іванівна. Балабас втрачає інтерес до життя, згасає його громадська активність. Разом з донькою-лікаркою Людмилою Олексіївною і онуком Петрусем він переїхав у 1949 році до Чикаго (США). У США почав працювати у чеському часописі «Сверност», одночасно безкоштовно викладаючи в українській православній школі. В нових обставинах Олексій Іванович трохи віджив, відвідав професора В. Іваниса в Торонто і свого станичного О. Болотенка і розворушив групу кубанців в Канаді. Повернувшись до Канади, залишив працю в чеському часописі і перейшов до друкарні професора Терлецького, де працював лінотипістом. У Чикаго не без його участі організувалась кубанська станиця ім. М. Рябовола.