Сіла я, кручу в руках крашанки, і в голові самі по собі починають зринати спогади: Гриць…Івасик…звірята…

Мене неначе вжалило: де моя книжка?! Де моя книжка з Грицевими курчатками, царем Плаксієм і Лоскотоном?!

Я перевернула всю хату, але знайшла. І фраза «книжка, зачитана до дір» в цій ситуації аж ніяк не метафорична🥲 Видання 2001 року, але виглядає так, неначе пережило ядерну війну. (Трошки соромно, бо Яра запитала «мам, що треба було робити з книжкою аби вона стала така стрьомна?»)🫠

Отже, план на вечірні читання з Ярцьою визначено – віршована казочка Олександра Олеся «Грицеві курчата».
Спогади розблоковано.
Зараз ще наллю собі чашку квасу із березового соку і грушок, вріжу паски, покладу зверху шматок вудженини і сидітиму згадуватиму, як малою носилась по селу на велосипеді і христосилася.❤️

І вам раджу наїстися пасок від душі й глянути за нагоди мультик за мотивами казки «Грицеві писанки» 🫶🏼.