— Він програв крупну суму. Мав віддати гроші вчора, не віддав, — чоловік знизує плечима. — Ще й заліг десь на дно, певно, залишив тебе і малу, бо не так вже ви йому й потрібні. Чи, принаймні, менше, ніж гроші.
— Він нікуди не заліг, поїхав у відрядження, — я спиняюся очима на годиннику над столом. Уже майже одинадцята вечора. — Олег вже давно вдома, відпустіть нас, я поговорю з ним, це якась прикра помилка…
— Такими казочками він тебе годує? — хмикає чоловік. — А що як я скажу тобі, що його звільнили ще два тижні тому? — він схиляє голову на бік і спостерігає за мною. 
Я ковтаю слину. Настільки вражена, що не можу й слова вимовити. 
— Олег мені нічого не казав, — бурмочу настільки тихо, що хтозна, чи він мене чує. 
— Авжеж, не казав, — киває чоловік з розумінням і встає з-за столу. — Ніхто б не захотів зізнаватись, що програв всі гроші, що втратив роботу через постійні ігри.
Він наближається до мене. Дивиться прямо в очі, а я відчуваю, як його аура тисне на мене. Він сильний і небезпечний… Це відчувається в кожному його кроці, в його поставі, в погляді, абсолютно в усьому. 
Підходить дуже близько, майже занадто, я хочу зробити крок назад, але за мною диван. 
— Я знайду гроші, — белькочу я, намагаючись не дивитися йому у вічі. — Скільки треба? Я спробую все повернути, тільки відпустіть нас з Мартою…
— Чотири ваші квартири, — шепоче він мені в губи. — Де вчителька зможе взяти такі гроші?

❤️ Читайте книгу тут