Книга «Особисті речі. Розповідь про одяг у концтаборах і таборах смерті» польської письменниці, журналістки та культурної антропологині Кароліни Сулєй – це дослідження, присвячене життю в концтаборах через призму одягу й особистих речей.

Навряд чи книжка з історії Голокосту асоціюється з питаннями краси, стилю, моди, бо нам часто здається, що така література – про приреченість та смерть. Але авторці вдалося зібрати чимало свідчень про те, як речі допомагали людям триматися й вижити в концтаборах.

Дуже вразила історія однієї жінки, яка в Берґен-Бельзені малювала модні етюди на сторінках свого записника, а після війни стала модною журналісткою, працювала у Vogue. В інтерв’ю про табірний період життя підкреслювала, що пам’ять про моду не залишала її навіть у найчорніші миті.

Розповідала, що в Бельзені жінки за помаду билися більше, ніж за їжу. У неї був мініатюрний флакончик парфумів, і вона берегла його, наче скарб. Парфуми нагадували їй про «цивілізований світ».

Майже кожен з уцілілих, розповідаючи про своє перебування в табірному комплексі Аушвіц-Біркенау, згадує момент «видачі одягу» для себе або своїх близьких із великою дбайливістю. Адже від цього великою мірою залежатиме виживання в’язня та його психічна стійкість. Для деяких цуґанґів, найчастіше жінок, пов’язані з одягом процедури були шоком, від якого вони не могли відійти.

Але дещо є істинним для всіх. Незалежно від того, через яку драму хтось проходить, не можна відмовлятися від найпростіших речей. Треба митися. Треба вдягнутися і причесатися. Хоч якою б людина не була знудженою й пригніченою. Це потрібно не тільки для того, щоб вижити, а й для того, щоб хотілося жити пізніше. Саме в цьому полягає мистецтво життя.
#щопрочитати

〰️ Муза&Селінджер