Завжди виникає легкий сум, коли прочитала книгу, яка викликала захват у багатьох, але не в мене. Тоді немає можливості бути в цьому колі захоплення та радості від прочитання історії, немає відчуття цієї спільності.
Так, мені не сподобалось. Точніше, не надто сподобалось. Зараз розповім чому.
Книга для мене виявилася доволі поверхневою — мені весь час хотілося дізнатися, а що стоїть за цією поведінкою, а що там було раніше; і в голові ледь чутне прохання «ще, розкажи ще про неї/нього, цього ж замало»
Для мене це історія в якій про зовнішню частину персонажів було значно більше, аніж про внутрішню. І це точно не погано, звісно ж! Але у мене весь час виникало ось це «замало», «хочу ще»
Це історія про токсичні стосунки, упередження та заборони, які люди ж самі створюють в своїй голові. Про інтроекції та проекції, які зупиняють від того, щоб проживати своє життя на повну, так, як по-справжньому хочеться.
Історія про страхи, травми, незакриті потреби, внутрішній конфлікт та бажання, щоб попри все любили.
І про щиру любов двох людей, стосунки яких здоровими не назвеш, але вони люблять так, як «дозволяють» їх травми та досвід.
А ще, це про старий Голлівуд та його розкіш — якої мені знову було замало 🥺
Це не погана книга, ні. Вона хороша. Ба більше, вона ідеально може підійти для відпочинку, бо читається дуже легко та швидко. Але вона не для мене.