Тихий херсонський жовтневий день. Я йду додому зі школи. Промені бліденкого осіннього сонця ламаються в гілках дерев як скло, і розсипаються по землі срібними мідяками.
Я знаю, що сьогодні мама, як завжди, прийде з роботи з цілим стосом свіжої преси – і з книжками.
Книжки пахнуть мамою, а ще – далекими берегами, неймовірними пригодами, пошуками відповідей на філософські питання.
Мама скаже: «Відкрилась нова книгарня – кав’ярня! В суботу підемо туди».
І ми обов’язково підемо, і загубимось – заблукаємо там. Хвилини перетікатимуть в години, ми втратимо лік часу, і це книжкове безчасся – найщасливіше в моєму житті.
Мама вперше принесла додому незалежну пресу, мама за пару років до Помаранчевої Революції ввімкнула на моєму компі @ukr_pravda – і під час революції приходила до мене кожні 10 хвилин, казала: «Ну оновлюй сторінку, ну скажи, що там?»
Вона відвела нашу родину на Майдан в Херсоні.
«Ключовий челендж життя кожної людини — народити себе самого. Стати тим, ким ти потенційно є. На жаль, більшість людей помирає ще до того, як встигла повністю народитися.
Парадокс людського існування полягає ще й в тому, що людина повинна одночасно шукати близькості й незалежності, єдності з іншими і збереження своєї унікальності».
Це все – фрази мого улюбленого Фромма.
І коли я думаю про маму, я розумію, що саме вона допомогла, і досі кожного дня допомагає мені народити саму себе на світ. І приймає такою яка я є, а це безцінно.
Я не знаю, що запам’ятає зі свого дитинства Соня.
Але якщо це буде хоча б половина з того, що дала мені моя мама – це вже успіх.