а ще!

я вчора почала історію Олени Кузьміної з цієї збірки — «Сімейна справа».

і це прекрасно. це просто чудова дзеркалочка на романтичні історії в яких дівчина вся така незграбна, її треба рятувати, вона плаче від зайвого подиху вітру, біла ворона в сім’ї, ну і взагалі її всі обіжають. і тут зʼявляється ✨він✨. який спочатку, звісно ж, також її булить, але вона звертає увагу на те, який же ✨він✨ гарячий.

так от у пані Олени — все навпаки. він — тюхтій. а от ✨вона✨ — ніндзя на мінімалках, називає гг лише «вилупок», постійно ставить його на місце і, звісно, ж давно приховує, що вона його не ненавидить. і щоб не видавати свого приязного ставлення — ще зі школи його задирала.

і я відчула такі дивні емоції. я спочатку така «та чого ти вопше на неї заглядаєшся?! вона ж тебе обіжає!!». а потім подумала, вау. коли все навпаки, то я думаю «ну шо ж, він просто загадочний хуй, це такий типаж, треба потерпіть». не знаю, що це: подвійні стандарти, внутрішня мізогінія чи ще щось. але подумати є над чим.

ну і історія написана шикарно) не знаю, що там далі, але поки дуже подобається.