Вчора на спільних читання у Чернівцях зачепили цікаву тему — хто скільки відсотків готовий вирізати з рукопису на вимогу редактора.

Хтось казав, що жоден редактор не має права видаляти щось з тексту, бо тільки автор знає, яким має бути текст. Комусь легко видаляти, а важко навпаки дописувати. Хтось — що видалення має бути виправдане. Усі підходи авторів та авторок дуже різні.

Моя перша думка була — та хоч 100 відсотків.
Бо я загалом багато видаляю, коли редагую, можу викидати цілі розділі, якщо вони відчуваються «порожніми» або зайвими.
Ну і просто люблю редагувати, це класний процес, який я сприймаю як інтелектуальний виклик. А якщо ще з редакторкою чи редактором метч — то взагалі.

Але зрештою мені відгукнулася думка однієї з авторок, що є певні сцени, заради яких був весь текст і їх точно варто залишати.

Тепер цікаво проаналізувати свої тексти та сформулювати ось ці опорні точки й чи збігаються вони з класичними елементами схем сюжету.

Це вже вимальовується нова рубрика: уявні вправи з письменницької майстерності, які не вистачає часу робити😅