29 серпня у Миронівці між 3-м Корпусом УГА Кравса та 2-ю Теркською бригадою ЗСПР розпочалися перемовини, що завершилися підписанням угоди, ратифікованої М. Тарнавським, про розмежування та сфери інтересів військ, опісля чого галичани полишили Білу Церкву[2].
Події в Києві 30-31 серпня 1919 року
30 серпня 1919 року українські війська під командуванням генерала Антіна Кравса увійшли в Київ, котрий більшовики залишили практично без бою, боячись повного оточення Києва.
При вступі в Київ українцями був захоплений в полон загін місцевої самооборони — «громадянської міліції» — організований Київською міською думою в останні дні перебування більшовиків при владі. Члени загону були тут же роззброєні і відпущені по домівках, за винятком євреїв, які, в кількості приблизно сорока чоловік, були розстріляні
Командуванням українських військ було віддано наказ про охорону мостів через р. Дніпро — частини Запорізького корпусу мали охороняти залізничний міст у Дарниці, а вояки отамана Зеленого повинні були вийти на лівий берег Дніпра і закріпитися в районі Бортничі—Бровари. Проте виконати його не вдалося — 31 серпня з лівого боку Дніпра в місто увійшов авангард 7-ї білогвардійської дивізії генерала Миколи Брєдова. Для українських військ це стало несподіванкою, адже за даними розвідки, денікінці на 29 серпня вели бої у 80-ти кілометрах від Києва і могли бути у Києві не раніше 3 вересня Тому українські війська, маючи наказ командування уникати бойових зіткнень з білогвардійцями, не змогли перешкодити останнім захопити мости через річку та увійти до середмістя Києва. Також один із мостів, який у «Журналі Головного штаба УГА» названий «середнім», не був захоплений українськими військами, оскільки не був нанесений на карту[7].
Зі щоденника Начальної Команди Української Галицької Армії:
...Вже о 8-ій годині ранком увійшли частини Денікіна до Київа — здається — через середний необсаджений міст і також через залізничий міст, куда переїхало кілька панцирок. Вони розташувалися в полуднево-східних передмістях.
З огляду на це приказали команданти поодиноких бригад I-го і III-го Корпусів своїм, находячимся ще поза містом, куреням сейчас вмашерувати до Київа, а отаман Віметаль, як найстарший з наших командантів, вступив в переговори з денікінськими командантами, при чім вирішено провізоричну демаркаційну лінію. Лінія ця веде по генеральній мапі з району сейчас на полудне від вуличного моста аж до напису «Деміевка». Не зважаючи на цю умову, з'явився між 16-ою а 17-ою годиною денікінский генерал Штакельберг разом з сильною делегаціею старшин і відділом складаючимся около з 100 до 200 людей біля городськоі Думи, яка вже була нами обсаджена, і де в межичасі зібралася була велечезна товпа публики. В тім самім часі заїхали і генерал Кравс та полковник Микітка до городської Думи, а генерал Кравс сейчас заждав відступу генерала Штакельберга за лінію умовлену з отаманом Віметальом. Генерал Штакельберг обіцяв виконання цего жадання, просив однак о позволення переговорювати в тій справі дальше з генералом Бредовим, який — здавалося — був його найвищим командантом.
В межчасі зібрана товпа, знаючи про присутність денікінських війск в Киіві, зажадала вивішення російського прапора на Думі, крім вже нами там застромленого українського. Щоби успокоїти товпу, в якій находилося багато колишніх російських старшин, позволив на це генерал Кравс як знамя спільної боротьби обох армій проти большевиків і тим цей інцідент здався бути укінчений. Однак частини Запоріжської Групи, які в цій хвилині перемашеровували попри Думу, здерли російський прапор, а це викликало сейчас величезний заколот. Почалася стрілянина, при чім з дахів і бальконів стріляло також на наші частини цивільне населення. Там ми втратили 10 убитих козаків, убито також 7 коней. Повстала велика паніка, а Запоріжська Група лишила в місті навіть свої гармати.