Свята для язичника — це не просто традиція. Це дні, коли світ відкривається, коли тонка межа між нами й Богами, духами, Предками — стирається.
Це не про календар і не про "вихідний". Це про проживання ритмів Природи, про згадку про Рід, про вдячність і очищення.
Зимове сонцестояння — Коляда: коли Сонце народжується знову, і ти народжуєш у собі надію.
Весняне рівнодення — День Ярила: сила пробудження, молодість Землі, ріст душі.
Купало — найсильніша ніч року: очищення вогнем і водою, злиття з Природою.
Осіннє рівнодення — Світовид: час зважити, що дав рік, і з чим іти далі.
Діди — тризна пам’яті: коли говоримо з тими, хто був до нас, і стаємо продовженням Роду.
Кожне свято — це міст між тобою й чимось вищим, між буденністю й сакральним.
І навіть якщо ти святкуєш на самоті, під деревом, з хлібом і вогнем — це вже сила.
Свята не треба "відзначати". Їх треба відчувати.
Бо коли святкуєш не ти один, а разом із Землею, Сонцем, Вітром і Предками — це вже магія.
ᛋ𝕲𝖗𝖔𝖒𝖔𝖛𝖊𝖗𝖟𝖍𝖊𝖙𝖘ᛋ