знову #екслібриси

Ілюстрація для ненависників «нового» правопису, які не можуть відмовитися від звуку «ф» у словах латинського походження, які ми «завжди» вимовляли за російським зразком.

1876 рік, у мітології «ф» не знайдено👀

#екслібриси

Найближчі прильоти до мене за весь час повномасштабного.
Донатьте.

#екслібриси

Поки ви не витратили всі гроші на книжки, хай то Книжкова країна чи онлайн, закиньте на черговий важливий збір від моїх Степових відьом❤️

Для тих, завдяки кому мали свята. Новий збір для друзів СВ з бойової групи Міжнародного легіону ГУР - 45 000 грн на ретранслятор під носій DJI Matrice.

👉Цей пристрій розроблений спеціально під дрон-носій DJI Matrice 30/300 має вбудований мікрокомпʼютер з авторським ПЗ, що дозволяє керувати ни по WiFi або з пульта керування, наприклад, для перемикання відео каналів в повітрі, або створення кастомних сіток.

ℹ️Простими словами — це дуже розумна коробка, яка допомагає бачити ворога і вести бій на віддалі.

⚡️Пристрій поїде прямо на позиції одразу після придбання.

За зібрані кошти придбаємо:
✔️ ретранслятор Puta Analog
✔️ бліндажник Trompa

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/A3ukJKXdBC

💳Номер картки банки
4441 1111 2372 0777

🎯Ціль: 45 000.00 ₴

Все життя уявляла І. Левицького старим і з бородою, а він, виявляється, був такий собі Доріан Грей Богуславсього розливу💅

Раптово...

Екслібриси відомих письменників світу ⭐️

І наступне питання 😏
я кілька разів кидала саркастичні коментарі одного письменника на Хвильового, Винниченка тощо, вгадайте, котра особа з цих шістьох автор(ка)?🫢

Скількох із шести знаєте?

Нема нічого більше такого вічного, як намагання виправити «вади», якими називають природні особливості зовнішності у жінок.

До речі, хто скаже, що тут означає «середник»?

Не знаю, для чого ця паста, але хочу буть елєґантна, дайте дві.

З вами непостійна рубрика свіжого (але з авторським «фе») погляду на тепер класичні твори. Цього разу під ніж потрапив Хвильовий.

Автора поки лишаю анонімним, але можна вгадувати в коментарях😌

коли серія “рядки з тіні” від ще одну сторінку почала поповнюватися і обличчя на обкладинках стали мені незнайомими, я зрозуміла, що ця серія, навіть самою обкладинкою, вчить мене впізнавати тих, кого я б мабуть ще довго уникала у своєму знайомстві з українською літературою.
вона таки виводить і рядки, і письменників, які ці рядки написали, з тіні.

крім цього, вона нестандартного формату, більш квадратного і її дуже приємно тримати в руках. лясе, якість паперу – просто все на вищому рівні.

додатковим бонусом було те, що передмова не переказувала текст, а просто коротенько розповідала з теплом і любовʼю, без надмірної академічності, про авторку і її тексти. я люблю бачити як інші щось люблять, я тоді теж хочу любити більше

у цій збірці Людмили Старицької-Черняхівської є кілька оповідань, повість “Діамантовий перстень” (напевно, найвідоміший її текст) і її спогади про Лесю Українку і короткі нариси її власного життя, яке було таки фантастичним, вона і її сімʼя постійно були у центрі українського культурного життя. вона навіть була обраною до Центральної Ради, а коли Грушевський опинився на засланні, підписувала замість нього до друку «Літературно-науковий вісник» як головна редакторка.

тому її тексти мені були цікаві не так як самі тексти, а як відображення цієї неймовірної жінки, яка може багато розказати про українське тогочасне суспільство.

“Діамантовий перстень” був прекрасним. драматична пригодницька повість, події якої відбуваються на фоні польського повстання у 1830. оповідачем і центральним персонажем є українець, який власне працював на російську імперію і мав придушувати це повстання, але багато всього може відбуватись у душі людини і ця його оповідь це доводить. не хочу спойлерити, бо завдяки власній необізнаності, мені читалось на одному подиху. я й вважаю, що цей текст актуальний зараз, бо у світ якимось чином змінюються тільки декорації, а основні персонажі і почуття залишаються схожими.

оповідання були мені досить дивними, і обігравали загальнолюдські теми. одне з них було таким собі переказом “Ромео і Джульєтти” в українських реаліях, але з драматичнішим кінцем, інше обігравало історію Каїна та Авеля. не можу сказати, що вони вразили як її повість, але теж були непоганими.

дуже цінними стали її спогади. знову ж таки, Людмила Старицька-Черняхівська мала унікальне життя: її вечори проходили за постановками Миколи Лисенка та її батька, вона бачила обшуки ще дитиною, вона сама теж влаштовувала поетичні вечори, її сімʼя допомагала юним українським письменникам видавати тексти (у її спогадах вперше прочитала про Любов Яновську, але тепер мені треба знайомитись!), потім вона брала участь у політичному житті країни.

її спогади вразили, бо навіть у ті важкі часи, жили такі люди і стільки випрацювали для держави і стільки всього передали нам у спадок. я просто вдячна.

а тепер точно варто відкривати для себе нові постаті з “рядки в тіні”, бо перший мій досвід став дуже особливим і значним

(Фото Людмили Старицької-Черняхівської з фондів Музею видатних діячів української культури)

Знайшла статтю в ЛНВ про Зелений Клин і щось засмутилася. Про Кубань ми принаймні знаємо, що це колишні наші території, а тут — імперія стерла все без сліду.

апд: не безслідно, в коментарях розповіли, що там навіть партизанський рух є, я в шокови (приємному).

Не можу підібрати слів.
Суми. Співчуваю.

Якщо б хотіли конвертувати свою лють в донати, то вчора відкрила допоміжну банку «Мотанки Азову» — https://send.monobank.ua/jar/4rszpqk4DL

Суми 😥 Коли ти бачиш ці новини про рідне місто, де живуть твої батьки, дивишся на загиблих на тій вулиці, де ходила сотні разів, то це жахливе відчуття страху й злості.

Ще раз попрошу вас задонатити на наш з колегами збір і обійняти своїх рідних 💔

pov: ви моя подруга-редакторка, і вам приходить термінове запитання від мене в 11 вечора

Що ви знаєте про піар?

Їдемо в Копичинці, а дорогою захопимо Юлію Нагорнюк на розмову. Поговоримо про книжкове, трендове і не дуже. Чи є в нас читачі на Тернопільщині?

Чекаємо всіх-всіх🧡

Трилогія дуже не хотіла закінчуватися

✍️Одна з багатьох неочевидних помилок, яку я бачу як в перекладних книжках, так і в українських (класика в нас окремо) — це «інший/-а/-е».

До прикладу, маємо речення: Наступного дня один брат поїхав додому, а інший лишився ночувати в батьків — третій взагалі не приїхав в гості.

Тільки мені цікаво, що сталося з другим братом? Є один, третій і якийсь інший. Чи то люди так бояться схожості з руснявим «другой», чи зберігають англійське «the other one» — а в українській мові, що літературній, що розмовній це слово цілком природне.

Якщо сумніваєтеся, яке слово писати, згадуйте дитячу пісеньку:
Були у бабусі три веселі гусі: один білий, другий сірий, третій в капелюсі 😁

#редакторське

Як добре забувати, що ти там колись назамовляла. Потім стільки радості, коли забираєш отаке в поштоматі.

Яку книжку показати детальніше?

Третя бонусна частина, бо мене понесло.

За сюжетом, діти старого священника перші в роду виходять з-під крила домашньої освіти: син вчиться в духовній школі, а старша донька в пансіоні. Відповідно син зросійщується, а донька ополячується. І тут видно, як багато власного досвіду автор вкладає в текст, бо епізоди з духовної школи значно розмаїтіші, яскравіші, зрештою — їх набагато більше, ніж епізодів з життя доньок. От що значить наболіло.

І цікавий факт про обкладинку: в нас довго велися дебати, який бік ставити на «лице», а який на «спинку», бо наче як дочок у священника було троє, а син один — але про нього більше в тексті. Зрештою зупинилися на початковому варіанті і не пошкодували)

Ну й здавалося б, 15 років — не 100, але літературний процес невблаганний, і на момент, коли видали «Люборацьких» він уже погнав вперед, тим самим позбавивши актуальності текст, який, коли б надрукований раніше, опинився б у каноні укрліту як перша сімейна хроніка.

Не помогло й те, що Свидницький не «причесав» їх, і вони так і лишилися місцями рваними і стихійними, хоч загальна структура збережена. Попри це текст все одно добре грає на почуттях, і впродовж читання я знов і знов питала себе, що можна було б змінити, аби історія не скінчилася так, як скінчилася.

І наостанок покажу картинку Нарбута, яким надихалася наша ілюстраторка при створенні естетичної обкладинки. Подобається?

Вибачте, дуже винеслася з «Мужа убійци».

Там само)

Вимагайте всюди!

Газета «Рада», 1913 рік.

✍️Поки я сиджу над верстками, цікавинок менше, тож придумала таке. Ви знаєте, що я здебільшого працюю з українською класикою й можу розповісти про книжки, які робила безпосередньо я. За яку наголосуєте нижче, про ту напишу (або й про кілька, як карта ляже 🫣)

Зустрілись у діалозі перекладачка з редакторкою

Це я вже можу вважатися популяризаторкою української класики?

Отже, завдяки Оксані Павленко в мене + 1 цікава книжка, яку я не знаю коли читати. Щоденники молодої Кобилянської це щось зовсім несподіване.

👤: Треба переходити на латинку!
👤: Ні, кирилиця наше все!
М. Драгоманов: зараз розберемося 👌

Донатьте раз

Донатьте два

Донатьте три

Мені оце рідне «лагодження»☺️ більше імпонує за «ремонт»

✍️Щоразу коли працюю над книжкою серії «Рядків з тіні», руки сверблять поділитися якимись спостереженнями, особистими відкриттями, цікавинками тощо. Але ж не можна палитися, то я обіцяю собі, що от надрукують книжку, і все-все розкажу!

Природно, до того як книжка приходить з друкарні, я встигаю забути абсолютно все. І коли ви пишете відгуки на цю серію, я панічно намагаюся згадати, чи нічого там не начудила, не прибрехала абощо.

Багате на емоції життя редакторки 🫠

Степан (знищений)

Поки дощ не пускає гуляти, поділюся хорошими вихідними.

В п’ятницю (ну майже вихідний) в Alma mater читала коротку лекцію про книговидання. Опісля ще послухала лекції інших про переклад. Тішуся, що студентам зараз організовують такі цікаві штуки. І що не почула рос. в коридорах, як за часів мого навчання.

В суботу несподівано для себе побувала на читацькому клубі «Дівочого» в Українському Парнасі (де жили Лисенки, Старицькі і Косачі). Цього року я в них вже вчетверте, і мені щоразу цікаво, як уперше, сходіть, рекомендую.
До речі, на клубі обговорювали «Перший вінок», згадували тяглість поколінь, тексти й тих, хто за ними стояв, озвучували багато питань до Франка (деталі колись потім, якщо захочете).
Дуже важко було опісля вдома не залипнути в біографії тих авторок, про чула здебільшого вперше.

В неділю таки залипала в біографії, але трохи інші, замовила ще книжок, які читатиму нескоро, редагувала. Опалення в нас вимкнули, тож стан приблизно, як на третьому фото — і досі такий.

А як ваші вихідні?

Забрала з пошти свої книжкові знахідки. Поки не знаю, для чого воно мені, але все дуже цікаве 🙂‍↕️

Проєкти відбудови сільських осель після звільнення Галичини від російських військ.
Автор — львівський архітектор Олександр Лушпинський.

О. Лушпинський. Відбудова знищених осель в Східній Галичині.Ч. 2. Українська загорода. Проекти хат і будинків господарських. Львів, 1916


І Літопис І

коментарі бетарідерів (й альфарідерів теж) можуть їздити градусом неформальності залежно від рівня близькості стосунків з автором. До прикладу, ось коментарі подруги і чоловіка до мого рукопису.

Рівень інформативності<<<емоційний конект.

Поки поширювала вам випуск про редагування, зачепилася поглядом за інший, про працю «Із секретів поетичної творчості» Івана Франка, яку ми колись вивчали в університеті.

Увімкнула, слухаю із задоволенням, але профдеформація страшна річ, бо чую слово «засновок» (у знач. гіпотеза, те, що дано на початку) і відразу думка, що спікер десь із західних областей, бо це слово увійшло в 1930х до списку репресованих, тож збереглося у вжитку лише у підавстрійській Україні.

Добре, що такі штуки я тримаю в пам’яті, а те, що треба поїсти, — ні🙄

На хвилі анонсу «Сонячної машини».

Токсичність придумали в 1929 році.
Український письменник С.В. у 1928:

👀Якщо ви до кінця не розумієте, що відбувається на цьому каналі, то ось вам подкаст про мою роботу й редагування загалом.

YouTube | Apple podcasts | Spotify

Чи можна обійтись без редактора? Чи можна редагувати твір самостійно? А скільки разів треба вичитувати текст перед публікацією? А яка різниця між типами редакторів? І як слід опрацьовувати свій текст?

На подкасті «Техніка читання» Олександр Демарьов говорить багато про літературу, книжки й письмо, а цього разу запросив мене в гості, і в результаті вийшла тепла й цікава (на мою суб’єктивну думку) розмова.

Пишіть, як вам, і тоді, може, попрошуся до нього побалакати так іще — вже про якісь конкретні книжки 😌

«Ідеалістка» Шарлотти Бронте і «Буриверхи» Емілі Бронте🤌

🌊Раніше трохи згадувала тут «Над Чорним морем», то після анонсу скажу ще одне.

Насправді я дуже зла, що замість цього твору ми в школі читали «Кайдашеву сім’ю». Не тому, що вона погана, ні, а тому що то був черговий твір про село.
Натомість роман «Над Чорним морем» дуже вайбово і доступно подає розуміння космополітизму (громадяни світу) і націоналізму. Тобто буквально те, що й зараз на часі. А герої — молодь-інтелігенція, ще й сильні жіночі персонажі, які прагнуть освіти і від яких не крінжуєш.

Натомість ми читали про те, як українчики вкотре гризуться між собою, поки сохне груша😐

Он бач, відколи працюємо! 1939 рік.

Як же боляче це читати. Історія повторюється знову й знову, поки існує клята росія, але молоді українці вкотре доводять свою незламність.
У когось малєнькіє люді, а хтось бореться.

Про те, що креативність я успадкувала від маминої родини, свідчить різноманіття кличок для тварин (Лаваш, Шашлик, Петрушка), а також — прізвиська, які вони дають майже всім знайомим. Улюблене наразі — Вуйко-Цьотка.

(Це діалектні слова, в перекладі на літературну — Дядько-Тітка)

Ще одне слово, яке сьогодні можна почути тільки в Пласті (як ми кажемо, пластологізм) — відпадки.
Неважко вгадати, чому воно якось так саме собою стало відходами, дуже схожими на «атходи» в російській (ну ви поняли, з яким акцентом читати).

І логічно ж, те, що відпадає від потрібних речей. Краще, ніж те, що відходить, хоча це якраз пасує зараз до всього того біосміття, яке прийшло на нашу землю ваєвать.

#лінгвістичне

Дуже важливе відео сьогодні виклали Телебачення Торонто про проєкт «Недописані»

Рекомендую всім обовʼязково подивитись ❤️‍🩹

Також залишаю посилання на сам соцмережі самого проєкту👀

Вперше бачу цю світлину Кобринської. Така вона затишна 💔

Фото: Йосиф Сліпий і Василь Величковський у Римі, 1960-ті роки.

Я знайшла дещо геніальне. Поки не скажу, зі щоденника якого письменника це.😈

Я кілька тижнів тому тут вам розхвалювала Левинського, він серед усіх в цій добірці став моїм улюбленим, але Вражливий, Романович-Ткаченко і Трублаїні також надзвичайно полюбилися!

Для всіх, хто ще не побачив допис в Непозбувному книгочитуні😁.

Нова антологія, цього разу мандрівна🚐

Візуальна «фішечка» цієї серії, що всі ілюстрації від першої особи, ніби ми мандруємо разом з письменниками😌.

🩵Ілюстрації: Женя Полосіна

Поспамлю вам тут 🤭

Над цим відео я трудився і здається посадив зір 3 дні, але воно того вартувало, тому що хочеться розповісти більше про Рядки з тіні 💜

https://vm.tiktok.com/ZMBh8kAMF/

Побачила цю розкішну сторінку стрілецької періодики і пішла шукати пісню «Синя стрічка». Знайшла в сучасному аранжуванні, ще й із чудовим мінідослідженням в описі відео. Але оскільки я в музиці нуль, то скажіть хтось, чи по нотах там те саме, чи інша варіація, як із текстом?

Я вже згадувала, що Петро Франко для мене дорогий тим, що він один із трьох засновників українських скаутів — пластунів (від назви козаків-розвідників). На фото нижче ще один співзасновник — Іван Чмола, який разом з Франком і Тисовським зібрали перші гуртки юнаків у 1911 році. Коли спалахнула Перша світова, багато юнацтва стало до лав української армії — зрештою, як і засновники.

Фото з архіву Українських Січових Стрільців, першим сотником яких був Іван Чмола.

Логіка робоча. Я так на книжки трачуся 🤝

Готую наступну книжку Рядків з тіні.
Читаю твори: Читаю спогади:

Реклама у львівському журналі "Нова Хата", 1938 рік, №19

А щодо реклами у нас пишіть на @Litopys_support_bot


І Літопис І

Цьогорічний улюбленець Шевченкіади — пластовий курінь ім. Стецька. Купила круасан тільки щоб постояти так👌

Смітник, як бачите, вже повний 😌

Питання до Юлії: де Джульєтта?

Вгадайте, про яких сусідів так наївно говорить персонаж?

Подивилися б ви, пане Комашку, зараз на тих сусідів. Бо простягнуту руку вже по лікоть відкусили і далі гризуть.

Расизм придумали в ХХ столітті. Українці до ХХ століття:

Такі теплі і сумні рядки. Потім сюди прийде саюз, а тоді р0сія.

Кожен раз, коли перекладачі питають в мене, чому закінчення в давальному відмінку -у поміняли на -ові, — мовляв, вони ж синонімічні, я згадую отакі ситуації. Поміняйте у слові «серові» закінчення на -у і прочитайте назву ще раз. Краще вголос.

Я трішки з запізненням, але згадала, що в 2021 році Пласт на Шевченкіаді робив фотозони, і ця була моя улюблена.

До вашої уваги — народження Кобзаря✨

Такий день, що хочеться багато говорити про культуру. Зрештою, Шевченко свого часу дав їй новий подих, сколихнув так, що в усіх наступних художніх текстах десь та й зустрінеться речення про Кобзаря: чи то портрет на стіні, чи то цитата якась.

Нині часто лунають здебільшого рядки «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...». Але мені більше до вподоби рядки з Заповіту: «І вражою, злою кров’ю волю окропіте».

Бо, як бачимо з досвіду попередніх поколінь, кров однаково буде — різниця лише, чи здобута в боротьбі, чи в тихому терорі окупації (імперської, радянської, російської).

Ще актуальні рядки «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», так що ділюся текою каналів про культуру, там багато цікавого. Свій до свого по своє, як-то кажуть.
Тож підписуйтеся на цікаве, а головне — донатьте на ЗСУ. Бо буде не моя хата скраю, а моя хата — наступна.

В 9 класі я готувала творчу роботу на конкурс Шевченка «Автопортрети — долі силуети», де до кожного автопортрета писала маленький вірш (половину з яких написала по факту вчителька, вона ж придумала назву і концепцію роботи).

Вже в універі я дізналася про цей автопортрет. Дивно, чому вчителька не включила його до решти🧐🧐 Такий вірш вийшов би…

(Насправді саме після знайомства з цим автопортретом і Шевченковим щоденником я ним справді зацікавилася — бо до того Шевченко був для мене просто гранітним погруддям перед нашою школою)

На світлині цього каналу малюнок іменинника Шевченка. В моєму житті було багато стадій ставлення до цієї постаті, і після кожної відкриваю її наново. А як ви ставитеся до, цитуючи нашу викладачку кафедри Шевченкознавства, «Пророка, який дорівнявся у словах до Бога»?😄

Кому треба?