💫💫💫💫💫💫💫 💫💫💫💫💫💫
— Ми їм скажемо, — додав Гліб. — Це взагалі не твоя справа, — здається, вийшло дещо грубіше, ніж він розраховував.
— Я переживаю за Лію, — зауважив Остап. — Вона дуже засмучена через цю ситуацію, що склалася. Якщо ти не бачиш цього, то, значить, зовсім сліпий…
— Повір, я переживаю за Лію не менше твого, — долоні самі стиснулись в кулаки. Та що той Остап знав? Нічого. Якби не батько з його погрозами і минулими прецедентами, то Гліб вже давно б всім обʼявив про те, що вони з Лією кохають одне одного. — Залиш нас у спокої і не лізь. Ми розберемось самі.
— Добре, — сказав Остап. — Залишаю вас у спокої і не лізу.
Він зачинив двері, і ми, нарешті, залишились самі.
— Вибач, — Лія мало не плакала. — Він хороший, просто хвилюється, щоб у мене все було добре…
— Чому ти засмучуєшся… Не засмучуйся будь ласка, — Гліб пригорнув її ще ближче до себе. Подумав, що зараз, певно, проявився його не дуже приємний бік. А перед Лією йому хотілось бути кращим. — Пробач. Я постійно ревную тебе.
— Ти теж хороший, — вона усміхнулася. — Найкращий у світі. Не ревнуй до Остапа, адже він знає, що я кохаю тільки тебе…
— Добре, — Гліб кивнув і подався вперед, цілуючи Лію. Повільно, прикривши при цьому очі. Серце так швидко билося… З Лією воно завжди дуже швидко билося.
Вона відповіла на поцілунок, міцно обійнявши його. Здавалося, увесь світ зараз щез для них, залишилися тільки ці двоє…
Йому дуже хотілося більше ніколи не відпускати її. Завжди бути поруч, тільки з нею. Він хотів бути поруч із нею завжди. І якби раніше подібні думки злякали Гліба, то зараз від них навпаки було якось тепло зсередини.
Але поки що не можна. Треба бути обережнішим. Ще трохи, він забере у батька фірму, і, відповідно, більшість грошей. І тоді той не зможе зашкодити Лії.
Відриватись від її губ було дуже важко. Подих збився, серце калатало як ніколи швидко. Він дивився їй в очі і розумів, що з кожною миттю кохає її ще більше, хоча думав, що кохати ще більше просто неможливо.
— Мені дуже сподобалось наше побачення…
— У мене таке відчуття, що це найкращий день у моєму житті, — прошепотіла Лія.
— Хочу, щоб усі твої дні тепер були найкращими, — він провів кінчиками пальців по її щоці. Лія все ще була дуже бліда. Певно, втомилась з дороги.
Цієї миті в сумочці Лії задзвонив телефон... 📱
Читай
спочатку тут: https://booknet.ua/reader/simfonya-brehn-b434772?c=4717736