Наостанок, споміж інших форм, натхненних південним слов’янством маємо вираз “вернутися сторицею”, значить “в сто раз [більше]”. Словник старослов’янської мови “Gorazd” подає форми “съторицеѭ” і “сътократицеѭ” як рівні по смислу, воно й не дивно. Cудячи зо всього, “съторица” це те саме, що і “сотня [раз]”. Але що ж таке “риця”, і де ж схіжнослов’янський одповідник? Щодо останнього, словник “Горох” дає тільки: стори‌чний «стократний» (книжне, рідко). Щодо першого, ця форма є звеном довгого цепу слів, витворених із дієслова *rekti (ректи, я реку) в різні періоди праслов’янської, здебольшого через кількісне і якісне чергуваньє голосних: “рьци” (скажи-но, реци!) – “отрицати” – “из(д)рѣкати” – “рекѫ”(я реку) – “рокъ”, “пророкъ”. З неперевірених джерел, старослов’янське “нарицати” одповідає нашому “нарікати”, тому “сторицею” звучало би як “сторіком”, викликаючи дивні асоціації зо словом “сторочьє” > “сторічьє” > “сторіччя”, але це не точно.

На самий-самий останок про слова “соугоубъ” (подвійний), “трьгоубъ” (потрійний) і таке далі.
“Сугубий” одповідає праслов'янському *sǫgubъ = *sǫ-(приставка су-) + *gubъ, од слова *gъbnǫ‌ti – іменно “гнути”, не плутати з *gybnǫti//*gỳnǫti – гинути, *gybati – (по)гибати, себто вмирати. “Губити” (*gubìti), теж річ пов’язана, але семантично інша.
Таким чином “сугубий” ≈ “сугнутий [вдвоє]” ідеально одповідає англійському “twofold”. (“Трегубий” із *trь‌je(три) + gubъ.)

Попри те, що ви подумали, губи (уста) тут ні при чому. Наша “гѫба” первісно із прасл. *gǫ‌ba, що означало “грибочок”, “губка” і, власне, “губа”. Чехи в цьом смислі непогано викрутились: houba (“sponge”) і huba (“рот”).


#імбиромовознавство

>>> Всьо, з вас за прочитаньє лайк і репост бажано в порядне місце, а не "поширили приватно". Цьом.

Ну і якщо вже ми зачали збирати всіх "покемонів"...

Ви могли помітити, як часто ми заміняємо прислівники на -чі виразом “два рази”, “чотири рази”, “сім разів”. А ще, щитаючи якісь дії ми іноді починаємо лік не зо звичайної одиниці, а [один] “раз”, “два” [рази], “три” [рази], “чотири” [рази]... Взагалі мой знайомий розповідав, як в дитсадочкі на нього нагримала вихователька, коли він порішив, що “раз” це і є “один”.

“Раз” (прасл. *rȃzъ) якраз походить од слова “разити” (прасл. *razi̋ti або *ra̋ziti), себто те саме, що англійське “to smite”, лупити, бити гострим предметом, в переносном значеньї – дивувати, відси ж наше “вражаюче [щось]”. Значить “раз” це такий собі тичок гострим предметом, зарубка, мітка, за продовженьєм – якийсь випадок, так що все логічно. В українській мові широко вживаємі є форми по типу “одноразовий”, “дворазовий”, “багаторазове” в різних одтінках значень.

Якщо пригадуєте уроки математики, там було “найменше спільне кратне”, “десятикратний” – той, що ділиться на десять і таке далі. Тут ми маємо справу з альтернативою слову “раз”, себто з церковнослов’янізмом “кратъ”, народженим “метатезою плавних” із праслов’янського *kõrtъ (корот), од *kortiti (коротити), звідси ж “короткий”.
Так що “двадцятикратний”// “двадятикоротний” це або такий, що можно порізати, покоротити націло на двадцять, або “двадцятиразовий”. В чехів за допомогою слова “крат” твориться прислівник “двакрат”, себто “двічі”, це утвореньє для східних слов’ян не характерне. У південних слов’ян стрічаємо рівнозначну конструкцію dváput (dvȃ pútā), в котрій і не тільки в котрій функцію нашого “раза” виконує слово “путь”, із праслов’янського *pǫtь, праіндоєвропейського *póntoh₁s, з нього ж грецький πόντος (море). Недаром Енея яро збивали з пантелику, себто “з морського путі” і “з толку” одночасно.

(Вельми зайнятну статтю одної науковиці про це діло знайдете у мене на каналі, якщо цікаво).

#імбиромовознавство

Наприклад: 1 – одиножди, єдиножди
(Насправді “єдин” замість “один” є давнішою південнослов’янською формою, так само як “єлень” замість “оленя” і “(х)Ельґа” замість “Ольґи”. Зараз ми чомусь не кажемо “одиний”, зате кажемо “єдиний”, “єдність”(невже із слова “єдиность”), в діалектах збереглися варіанти в роді “їден”, “йоден”, так що не партеся.
А от те, відки в кацапів “а” в прислівникі “однажды”, я пояснити не можу – “а” там наголошений, тому варіант “одиножды” > “одинажды” > “однажды” через аканьє видається мені дивним і потребує думки справжнього науковця. Ясно те, що вжиток “однажди” в якості прислівника на позначеньє “одного разу”, “колись” не є чужим для європейських мов – так само може вживатися німецьке “ein-mal”, себто “Es war einmal eine reiche Stadt” = “Колись це було багате місто”, а також англійське “once” – тілько згадайте “Once upon a time”. “Twice/thrice as big”, “Double the size”, “Doppelt so groß”.
Ми б це переклали як “вдвічі більший” або як “вдвойчи больший”, кацапи сказали б “вдвоє больший”, використовуючи збірну форму числівника. Забавно, але саме цією формою ми восполняємо невживаньє прислівників “чотирийчи”, “п’ятичі”, “десятийчи” – в українській цілком спокійно уживаються слова “вчетверо”, “вп’ятеро”, “вдесятеро”. Так що єжели хтось на вас визвіриться за раз вжите “вдвоє більший”, скажіть, що Авароксій дозволив.)
2 – дважди ;; 3 – трижди ;; 4 – четирижди, чотирижди ;; 5 – п’ятижди... ;; 10 – десятижди ;; та навіть двадцятижди можно було б сказати.
Також можливі особливі варіанти: мнóгажди (много, багато разів), єщежди (знову, єще раз), єжежди (“кожного разу”, “щоразу”. Щоправда, я не можу з впевненістю радити вжиток відносного займенника “іже, єже, яже”, себто “той, який”, “те, яке”, “та, яка”, в якості альтернативи нашій стягненій конструкції “що кожного вечора” > “щовечора”. Хоча на наших поприщах вони начебто часто вживалися замість називного відмінка займенників “й”(він), “є”(воно), “я”(вона), так що “що кожного вечора”, “єже кождого вечера”... споживайте відповідально.)

#імбиромовознавство

Сам *šьdъ(jь), "шедый" є суплетивним коренем схеми дієвідмінюванья дієслова *jьti (йти), в смислі схема составлена з двох суплетивних, друг друга дополняючих коренів.

До речі про ходьбу: *xoditi < *xodъ +‎ *-iti, *xodъ, мабуть із праіндоєвропейського *sodós, "путь" (типу як грецьке ὁδός, “годос” ), який в свою чергу є о-ступенем чередованья ПІЄ-ського же кореня *sed-, "сісти". Відоме нам значеньє могло розвинутися за аналогією англійського "set out", тобто "сідати на умовний воз і одправлятися в путь", щоправда "закони звукових змін" це ще той чотиривимірний кубик Рубіка, а тому там щось не сходиться. В смислі дехто щитає, що наше "ходъ" і є первинною формою, а все інше тлін і суєта суєт.
Але нас цікавить передусім те, що *xod- > (чередованьє голосних) > *xĭd- (може xĕd-, типу як хьд- ???) > (перша палаталізація *x > *xʲ > *š) > *šьd-, саме ця форма мала наглість зайняти пусте місце в схемі одмінюванья дієслова "іти", далі приєднуємо закінчення “дієприкметника на -лъ” (онъ читалъ, оно читало, она читала), отримуємо šьd-lъ, який в давньоруській вже має вигляд "шьлъ".
Етимологічне "д" збереглося в дієприкметникі минулого часу "шьдший", прямо як в непов'язаном з ним слові "виделка", зате пропало в таких словах як "вила" (одне *vidlo, мн. *vidla), "мило" (*mỳdlo).

Тоді, походу, "шьлъ" стало якимсь "шол" (щзх, йокання в укрмові?), потім додали протетичний "і", напевно, щоб було більше схоже на форми дієслова "іти", тоді перехід л > в, як в слові "пополнити" > "поповнити". Із того маємо шизонуту форму "йти" – "йшов", де "ш" ніби нізвідки, та цілком звичайне "ходити" – "ходив".
Не знаю, чи є якась принципова розниця між "ходом" та "шедом", крім одтінку минулості, звичайно. Але ви вже пойняли – “трижды” це насправді три "шеди", три (за)хода.

Це цілком слов'янська штука і вона могла розвинутися на наших поприщах і без "запозиченья". Можно використовувати як варіант "-шеди", так і "-жди", в принципі. Головне не забувати, що воно таке.


#імбиромовознавство

Так а що там з нібито москальським "единожды", "четырижды", от відки ті -жды?

Несподіваним чином, на цей раз обойшлося без жидів. Суфікс "-жды" (наша давньоруська форма це -жьды), теж насправді не є суфіксом – далі буде.
Кажуть, його свиснули у староцерковнослов'янської, де він спочатку мав вигляд -шьды. А це щастя нам досталося од праслов'янського *šьdъ, що є активним дієприкметником минулого часу, себто "шедий", "ходивший", "той, що ходив". (“Past active participle” на картинці)
І так, якщо чесно, я не бачу сценарію, в якому цілком собі спільнослов'янське "шьд" не могло просто одзвінчитися под впливом звука "д". Пальцем в небо – до такої зміни могло б ще й докластися поплу́таньє нашого пацієнта з "-жьд" в займенникових варіаціях "кожьдо", "кажьдо", "кыйжьдо", де -жьдо скоріш за все походить од слова *žьdàti - "жьдати", (ітератив – *židati, "жидати"). Жиди все ще ні при чому, до речі.
Почитайте детальніше в томі №9 Етимолоґічного Словника Слов’янських Мов, є на каналі і в інтернеті.

#імбиромовознавство

Саме тому нині (теоретично) можливі форми:
1 - однойчи, одиничи, одничи/і ;; 2 - двойчи, двійчи, двічі ;; 3 - тройчи, трійчи, тричі ;; 4 - четирийчи, чотиричи, чотиричі ;; 5 - п'яти́чи, п'яти́чі ;; 6 - шестичи, шестичі ;; 7 - седмичи, семичі ;; 8 - осьмичи, восьмичі ;; 9 - (*nevętьjьťi), дев'яти́чи, дев'яти́чі ;; 10 - десятичи, десятичі. І таке далі, і тому подобне.
Люди надто ліниві, щоб казати "двадцятичі" замість "двадцять разов", зате тепер у вас є привід випентритися од щирого серця.

#імбиромовознавство

Насправді ж обидві форми походять з давньоруської, далі, очевидно, з праслов'янської за майже однаковим началом (principium – прицип – начало). Українське "двічі" вийшло із давньоруського "дъвоичи" або "дъвоича", теж саме з "троичи", "четыр(е)ичи", "пѧтичи" і таке далі, скілько завгодно. В залежності од того, як була інтерпретована літера Іже, ми отримали або "і" або українське "и" в кінці сучасної форми.

Сам "суфікс" -чі насправді ніякий не суфікс, а цілком можливе слово "ічь" чи "іч" (палаталізована версія "іть"?), яке означає "ход". Хоч це і не дуже обосновано, але такий словотвір сильно нагадує іменник жіночого роду "вѣдь" (знаньє), од дієслова "вѣдѣти" (*vě̀děti), себто відіти, себто відати.
Таким чином, "двічі" в праслов'янській *dъvojьťi = *dъva +‎ *-o- (сполучає основи, ) +‎ *jьti (йти) +‎ *-jь (формант "й" займенникового походженья).

Получається, два (за)ходи, три заходи, n-на кількість "ічей"/"ітєй".

#імбиромовознавство

Нас щось стримує. І це є ніщо інше, як страх вжити "неправильне слово" або ще краще: слово, якого "немає". Колись я вже вказував на надзвичайну близкість вчителів української і кацапської в їхніх фразах "нема такого слова" і "нєт такова слова" відповідно. Міністерство постановило, що всі нормальні люди не вживають дієприкметники теперішнього часу, отже і ви не смійте, “із” та “з” це “одне й те саме” і таке далі і тому подобне. Ми заучуємо сталі вирази, мовні кліше, в рамках яких нам комфортно, а далі потикатися нам страшно, бо для цього потрібні додаткові знання, яких вам просто так ніхто не дасть. "Ґраматичних анархістів" такий страх, звичайно, не касається (праслов'янськ. *kasatisę), але не будемо про це.

Вікісловник дає наступне розширеньє нашого ряду: 1 - одничі ;; 2 - двічі ;; 3 - тричі ;; 4 - чотиричі, чтиричи ;; 5 - п'ятичі ;; 8 - осмичи. Але цього все ще мало – пропущено "семичі", "дев'ятичі", а на думку спадають "девятижды", "десятижды", "мно‌гажды", "ещежды" і т.д.. Ну, ці форми є в кацапській, а значить для нас заборонені і взагалі, антисуржикісти говорили, що...

Так, а ну заждіть-но!

#імбиромовознавство

Тисяча і один синонім прислівника “двічі”

Ну все, признавайтеся – як часто ви думаєте про прислівники? Тричі на тиждень? Може хоча б двічі на місяць? Якщо взагалі не думаєте, то спішу сповістити, що нині саме час (для стрибка в кролячу нору).

Виявляється слова "двічі", "тричі", "осьмичи" формально належать до кількісно-означальних прислівників, а не числівників, на противіс тому, що можно було б подумати. Але то не так вісомо (од слова “вісити”, так).

Три вищевказані слова ми вживаємо нині і повсякчас, але тут чогось не вистачає, чи не так? Де "-чі" для числа "один", "чотири", "п'ять" і таке далі? Чому, наприклад... я, ніколи не стрічав ці форми, так сказати, "в дикій природі"?

#імбиромовознавство

#ЗабагатоБукв

В оцій чудовій статті докторка філологічних наук намагається розобратися, шо таке цей ваш "пантелик" і чому всіх з нього збивають

Шапіро, звичайно, не можна ідеалізували, але конкретно тут він виглядає одним з найадекватніших американських правачків

https://youtu.be/cVRuLaEJij0?

Хтось розбирається в користувацьких реакціях для каналу?

Типу, якщо канал бустанути до рівня 1, то з'явиться можливість використовувати одну кастомну реакцію. Тільки питання, чи спрацює це, якщо у мене преміума нема?

Bruh

#музимоціон

#ЗабагатоБукв

ZanaднapyZкій Zавжды будет Zлынуть, хлопцъі

А якщо серйозно, то стаття цікава – там про дієслово "слути"/"слъіти" (я слову/слъіву), відси ж слово "слово" і т.п.

Якщо вас хтось достає, скажіть йому, що він несуразна "гетероклітична парадиґма претерітума". Таких матюків точно ніхто не знає

[обов'язковий несвоєчасний пост]

#музимоціон

https://youtu.be/CbYuJOdDIMc?

Найближче до такої ідеї із того, що існує нині це праслов'янська реконструкція, наприклад деяких прислівников.

Хоча, самі розумієте, тут зобрані далеко не всі "покемони", і повне число комбінацій було значно больше, якщо додати сюди можливі приставки, як в нашом "звідки", замість "відки"

Цікаво було б скласти подібну табличку 'дірок' для греки та української.
Наприклад:
Теля / телятина / телячий
Корова / коров'ятина (яловичина) / коров'ячий

Оскільки деякі представники соціуму старанно доводять, що немає різниці між "народним" і об'єктивним мовознавством, можете просвітитися лекцією Залізняка.

Попри своє свою російськість він:
А) Говорить діло
Б) Уже не серед живих, тобто хороший росіянин
В) Досліджував давній Новгород і не плекав ідіотських ідей московії.

Так само ігноруючи історію мови, подекуди вдаючись до народної етимології або взагалі жодним чином не подкріплюючи свої судження чекісти-антисуржикісти потручають і попирають спадщину наших предків. Про одного такого я вже якось писав.

Уолтер(Walter), або Вальтер, як його нині вимовляють німці, є традиційним германським іменем, яке має неочікуване одношеньє ко слов'янам.

В староверхньонімецькій же воно писалося як Waltheri і в якості його предка реконструюють прагерманське ім'я *Waldaharjaz, що означає "володар войска". До речі, його дублетом виступає *Harjawaldaz, себто сучасний Harald.

Так от, вам не показалося і не здалося, прагерм. *waldą дійсно означає "сила", "мочь", "влада", "авторитет". Походить із ПраІЄ *h₂welh₁- "мочь" або "правити", яке в свою чергу вельми віроятним чином пов'язане з *welh₁- "воліти".

Серед когнатов хочеться виділити англійське "to wield" – "володіти", наприклад мечем, ну і звичайно праслов'янське *volděti (володіти) та його іноформу *volsti (волости, відси і наша "волость" з "обвластью").

Офіційно дозволяю тепер називати Волтера старим слов'янським іменем Володар, або Волод(ислав) чи Воїволод, єжели припече).

(До речі, це юбілейне 3333-є повідомленьє на каналі)

#імбиромовознавство

В хорватській мові кажуть не "загружати", "скачувати" чи упаси боже "завантажувати", а preuzimati (доконаний – preuzeti), з тою ж версією приставки въз-, що в нашом слові "узвар". "Взвар" це те, що взварюють.

Одповідно отдієсловний іменник це preuzimanje. "Перевзіманьє" по-нашому, "прѣвъзиманіє" по-старослов'янськи.

Можно много чого неласкавого казати про хорватів, але "перевзімати" це вельми круто.

#імбиромовознавство

#музимоціон

А ви теж колись чули вираз "нюхай бебру" і задумувались, що ж воно таке?

В інтернетах існує безліч версій значенья слова бебра і абсолютно всі вони спекулятивні – навряд самі автори цього мему розуміли, що таке "бебра", але хто заперетить мені представити своє?

Недавно я надибав на німецьке містечко Бебра, єже знаходиться в федеральній землі Гессен. В 12 ст. описується його заснуваньє в 786 році.

Сама ж давня назва міста – Biberaho, означає "село на бобрській ріці", бобер же відображений і на стязі. Пізніше воно стало називатися Бібера, а там і до Бебри недалеко.

Ровно як праслов. *bòbrъ та bèbrъ, разом з литовським bẽbras і відповідним їм прабалтослов-им *bébrus, так і прагерманське *bebruz походять з праіндоєвропейського *bʰébʰrus, (куди ж тут без кашляючих шизозвуків).

З цього всього випливає, що коли передлагають занюхнути "бебру", вам радять понюхати бобра.
Не впевнений, що запах від бобрових залоз вельми приємний, але точно не смердючий.

✨Накінець корисна інфа на каналі✨

#імбиромовознавство

Кінцевий *n в приставці *sъn часто приставав до слів, що починалися з голосної, як в *sъ(n) + *ęti, тобто сън + ѩти(брати, взяти) дало “съняти”, далі початковий “с” одзвінчився, ми почали його сприймати як приставку "з-", і тепер в нас є слово "зняти" і протезоване “йняти”, “вийняти”. (Зі словами яти - йміти - їмати взагалі відбувався лютий Fort-Boyard, це тема для окремого допису).
Кінцевий *n також ліпився до займенників: *sъ(n) + *jimь дало “з ним”, *sъ(n) + *jejǫ дало “з нею”.


А ще цей *n могли взагалі опускати чи “скорочувати”, як я розумію. Таким чином получилася приставка *sǫ- (старосл. сѫ-, суч. су-), бо через “закон відкритого складу” надкороткий “о” чи “у” в приставці назалізувався.

Сію замічательну приставку ми стрічаємо в словах “сузір’є”, “суглоб” (прасл. *sǫglobъ, *sъglobъ, і я поки не знаю, що таке” ґлоб”, мабуть типу “качан”), а також “сусік” (*sǫsěkъ, саме той сосуд для зерна, в котром скребуть), “супостат” (*sǫpostatъ, протвник, ворог, як і грецький ἀντιστάτης), “суржиця” (мішане борошно або *mǭkà), “суморок” (*sǫmorkъ), “сустав”(як устав, тіки сустав), супруг (*sǫprǫ‌gъ), навіть “сугубий” (*sǫgubъ “подвійний”, від слова *gъbnǫti/*gъnǫti “гнути”, майже як англійське twofold, відси ж *gybъkъ, “гибкий”, “гнучкий” (в давньоруській був ще “трьгоубь) )



Насправді ніхто не заборонить вам вживати старіші форми прийменників на “с” замість “з”, особливо якщо перед глухим приголосним, але якщо вам здавати ЗеНевО чи НеМеТе, то ліпше воздержатися.

#імбиромовознавство

І хоча повернути такі штуки як двоїну, деякі займенники чи імперфект не так просто, розставити представлені вище прийменники і, за сумісництвом, приставки по місцях не зіставить труда.

Праслов’янське *jьz + родовий відмінок, наше “із”/“ізо”, є приблизно синонімічним приставці “ви-” (ви-йти, ви-вільнити), щоправда, з моїх суб’єктивних спостережень вжитку тих прийменників, “ви” це скоріше просто рух в якесь “назовні”, в той час як “із” зосереджується на значеньї “джерела” дії, як в “ізток”, “вибитись із сил”, “із-за”/"із-поза" (сучасне з-за має вищеописані проблеми) чи “ізнемагати”. Так-так, в літературній це спростилося до “знемагати”, але не всюди.

Праслов’янське *sъ(n) + орудний відмінок давало значення “разом з”. “Пиріг з малиною”, “пообідати з друзями”, “зо мною відбуваються дивні речі”. Думаю, ви пойняли.
Але якщо *sъ(n) + родовий, то отримуємо завітне значеньє “геть”, “геть з поверхні чи вершини чогось”. Тобто “зкотитися з гори”, “змахнути зо стола” (бо прасл. род.в. *stolà)

#імбиромовознавство

Звичайно, я б не звинувачував мовців у том, що вони додають звучності, як уміють. Наприклад, в “протезованом” слові “іржа”, із давньоруського “ръжа”. Якби це обмежилось яким-небудь написаньєм “в усі часи” замість старішого “во всі часи”, все було б не так страшно, але людям настільки пофіг на етимологію, що видячи слово “удача” ти тепер не знаєш, мова йде про характер чи везучість.

Ми забули, що Єр (Ъ) це надкороткий “о” або “у” і в сильній позиції він здавна читається як “о”, зокрема і в якості такого собі сполучаючого звука, во фразах по типу “въ вѣки”, яку ми читали як “во віки”. “Передо мною”, “ізо всіх сил”, “зо мною”, “возмахнути” чи “взмахнути”(бо там Єр в слабкій позиції).
До речі, такі наші сполуки як “переді мною” ікавізувалися через те, що вони утворювали одне “фонетичне слово”, а отже і закритий склад з "о" > "у" > "і". (Але це не точно, бо воно схоже на місцевий відмінок, ще й в старослов’янській існували прислівники на маїт “горѣ”, “въкоупѣ”. Нічого не ясно, но вельми інтересно)

#імбиромовознавство

Всі мої знайомі, яким доводилось вперше вчити українську в школі, сприймали “ІЗ” та “З” як фонетичні варіанти. В мене виникали сумніви, але найвищою інстанцією прийнято було щитати ЗНО, нічого не поробиш

Проте, навіть лихозвісні укладачі ЗНО не дуже паряться відрізняти ці три прийменника – вжито раз так, раз інак, а в самих ЗНО-шних книжках не знайти виділенья прийменника “ІЗ” як окремого від “З”. Я вже якось писав, що в суспільстві панує токсичний консенсус, мовляв все “архаїчне” – погане і нам до біса не здалося, хоча при цьом ми розказуємо, як жахливо, що ми загубили значний пласт нашої давньої культури через кацапів...

Відчуваєте, яке збагаченьє навкруги, як пашіє “розвитком” мови? Я от шось не дуже...

#імбиромовознавство

Токмо уявіть собі:
перекласти інтерфейс українською, де прийменник “З” (праслов’янське *sъ(n), давньоруське съ(н) ), тобто сьогоднішні с > з чи со > зо > зі, записані як “ІЗ”, з протетичним “і”.

Як нескладно здогадатися, це утотожнює його зі зовсім іншим прийменником “ІЗ” (праслов. *jьz, давньорус. изъ), (про точне значеньє всіх прийменників буде трохи згодом).
Так само і наопак, у ні в чом не винного прийменника “ІЗ” часто забирають початкове “і”, полягаючи його протетичним. Але це ще фігня – згадуємо, що в нашій мові існував чудовий прийменник *vъz-, який ми теж обкорнали (прасл. *kъ̑rnъ значить “обрізаний”) як ти, господи, бачиш.

Можемо себе поздоровити – тепер замість 3-х прийменників в нас є всього 1 прийменник, про істове значеньє якого мало хто підозрює. Натомість передпочитаємо заучувати фрази, як от “зо мною”, “зі столу”, “поруч із ним”, “з України” але чомусь “із Бразилії”, а це вже безобразьє космічних мірил.

#імбиромовознавство

#музимоціон

#музимоціон



Обережно, ниньки DnB середа

#музимоціон

А це треба бачити

Поки в мене не доходять руки, закарпатці вже давно самі почали лупати свої займенники з прислівниками.

Радий, що ще хтось звалився в цю кролячу нору – кумпанія нам не завадить.

Завітайте на канал цього хлопа, може замовите за мене словечко-друге.

А ось переказ з невеличкими доповненнями:

В представленом видиві панство питається, скільки існує нащадков праслов'янського прислівника *otъkǫda, звідки прийшли такі форми, як відки, удкіть, одки і т.д.

По суті маємо справу спочатку з протетичним приголосним "в" (oд > вод), далі з розними стадіями ікавізації (вод > вуд > ву‌д > від, або просто од > уд), та навіть "пересприйнятьєм" приставок (кажуть "выд", бо помилково переправили у- на вы-).

Далі видимо розні закінчення, прикріплені до питального праслов'янського кусочка *kъ, який помічаємо в формах по типу "куди" (*kǫda), "когди" (*kogъda), "хто" (*kъ‌to) і много іншого.
В слов'янських та балтійських мовах взагалі править лютий форт-Боярд, де значення місця, часу, напрямку та кількості іноді змішуються.

Накінець постфікси -ть та -ль (скоріш за все займ. походженья) у варіацях "відкуль", "відкіть", що нині практично не несуть смислової нагрузки.

чесно спіжжене #імбиромовознавство

Психолог : «Давньогерманського Ятя не існує, він не може вам нашкодити»
Тим часом давньогерманський Ѣть :

"Допоки сонце сяє, поки вода тече..."

#музимоціон



The man, who sold the world. Був Боуві, тоді була Нірвана, а теперка і нове поколіньє записало свою версію

Природа настільки очистилась після активних публікацій на каналі, що Андрусяк вернувся з піврічної сплячки. І не з чим-небудь, а з відео про грамоту з союзного каналу Літопис.

Шановне панство, походу ми в телевізорі...

Всьо, побачимось тепер ще на Новий Рік може

До речі! Сучасною англійською слово *galaną перекладають ще як "to chant". Виводять це слово з латинського "cantāre" (теж наспівовати, чарувати), яке в свою чергу виводять з ПІЄ *keh₂n- > *ka‌n-, що означає "співати".

З нього ж походить праслов'янське *kaňa, одповідно місто Канів й наше "каня", от слова "канити" (невже пов'язано з "канючити"?), со значеньєм якого ми тоді не змогли розібратися.

Зрада? Я щитаю, зарано одчаюватись – одсутность згадок про місто ще не означає, що його точно не існувало до тисячу-якогось там року, чи що цю землю не могли так називати наші предки.

Діло в том, що Галичина, як ви знаєте, називається так через місто "Галичь", яке виводять із слова *galica, назви всім відомої ґави. Його іноформою є *galъka, яку експерти з середньою фейсбучною освітою захочуть причислити кацапам. Ну і якщо вже ми тут, скажу що "ґава" це "ворона сіра" і є видом з роду круків (псл. *krukъ утворено звуконаслідованьєм).
Таким чином Галичани живуть в країні ґалок або ґав.

Само же корнеслово *galъ – "шум", виводять з ПраІЄ *gʰel-, созьдано так же, як і *krukъ.

Праслов'янський "ґал" перейшло в наше "галас" (шум) та іноді в "галай" (хтось шумний). Наш "голос" от псл. *gȏlsъ, з ПІЄ *golH-so-s. А ще литовське gãlsas – "луна", "ехо". (Якшо вже ми відволіклись – ехо від грецького ἠχή (ēkhḗ, "звук"),
від ПІЄ sweh₂gʰ-e-ti (swágʰ, "лунати, звучати, відлунювати"),
від нього ж, якшо вірити інтернетам, литовське sugti – "вити"(наприклад, на місяць) та svagėti "звучати")

В якості переносного значенья, а особливо з додатковим суфіксом – *galovъ(jь), це слово може вказувати на темну масть, передположительно один з представлених на картинці вище. Принцип той самий, що й прикметникѣ "сливовий".

Коли вже є ґава, значить можна *gavati, *galati, *gajati. Відси також *gajь – гук, зов, високочастотний звук (в псл. *zvǫkъ, та-та "звонк", а ще *zvękъ, в майбутньом наш "дзвяк"), відси ж "гаївка".
(Не раджу плутати його з однаковим словом на позначеньє рощі – псл. *gãjь, можливо од дієслова *gajiti//*gojiti (гоїти).)

Альтернативною формою *gavati є те, що ви подумали: *gavъkati.
Праслов'янське *gavъ відповідно означало би "гав" або щось типу воронячого "кар".

А ще з кореня *galъ виводять псл. *galъda і, відповідно, "ґалдіти", а ще *galębъ, *galǫbъ, що мало би означати чайку (англійською gull, до речі, але етимологічно ніяк не пов'язано)

За лише частково підтвердженою інформацією, в вище зазначеного ПІЄ-кореня була ще інша варіація: *gʰōl-i-. Від неї праслов'янське *galьnъ(jь) – "пітомець" "такий, про якого піклуються", *galьba – "піклуваньє".
Якщо вже заговорили про тварин – кажуть, *gaľa (ґаля) означає самицю худоби.


#імбиромовознавство

– Мааамо, я хочу піцу!

– В нас вже є піца вдома

Тим часом піца вдома:

Пам'ятаємо, що псл. *pytàti значить задавати питання, питати, себто досліджувати, а *pitati це ростити, виховувати, доглядати

Праслов'янська така типу:

" *àsenь, *(j)àsenъ ", тобто
"асень", "(й)асенъ"

Староскандинавська: ask

Пракельтська: *osnos

Латинська: ornus

Литовська: uosis

Німецька: Esche

Англійська: ash


Праіндоєвропейська: *Heh₃s-


хєхс. Пойняли, да? ХЄХС.

Не ас, не аск, не есех, а ХЄХС, або ХЄХоС.

Хоча, заради справедливості, існує ще варіант *h₃es-, де *h₃e > *o.
Якшо вірити тирнетам, прабалтослов'янською тоді могло б бути *ṓˀsenas.

Але Дерксен каже, що в ПІЄ могло бути і з коренем *Hh₃es-. Два ларинґали один за одним – це вже гойда?

#імбиромовознавство ?

До речі, "верстак" називають запозиченьєм з німецького "Werkstatt", що ніби подходить, але чомусь не от праслов'янського
*vьrstati + kъ =*vьrstakъ, себто так само, як *pъta + kъ = пътакъ > птах.
(До речі, жіноча принада колись називалась пътъка або потька, що первинно означало "пташечка". Поляки запозичили, потом ми назад у поляків, тому тепер кажемо "поцька". Не плутати з огидною пуцькою!)

Навіть якщо "верстак" щитається запозиченим, тут виключеньєвим чином напрочуд добре працює клята "народна етимологія". Припускаю, що запозиченьє одбувалося под впливом питомої лексики, як со словом "дюжина", сприйнятим як родич слова "дужий"/"дюжий".
Себто скоріше спільна творчість.

#імбиромовознавство

#музимоціон

ґабати (з ПІЄ *gʰeh₁bʰ) – брати, хапати//хопити (хапати вже з ПІЄ *keh₂p- ), родич латинського habere та пракельтського *gablā (виделка), відповідно і суч. німецького die Gabel.

Тут десь затесалося середньонімецьке happen(куснути), не плутати з haben, яке з ПІЄ *keh₂p- .

"хавати" єсть насправді перекручене румунською наше слово "ховати"

Взагалі купа подобних слів со схожим значеньєм, які походу утворилися як "onomatopoeia", себто звуконаслідованьє.

Я міг би розбиратися далі, але мені похуй + поїбать.

#імбиромовознавство

Заходжу во вкладку "підписники" як на грядку – то черговий Видалений Акаунт відкілясь образовався, то "кріпта с нуля" якась, то якась "Надежда Семёнова" приперлася.

Відчуваю себе бабусею

– де можна вивчити литовську???

Підсумовуючи:
Житьє бентежне і складне, і ще складніша праслов'янська, а в мене немає ні часу, ні натхненья знову лізти ото в ті книжки, особливо з моїм постійним дефіцитом часу.

Покинути не можна завершити.


А ще мене покарала доля – тиждень тому я почув про ім'я Альґірдас (Ольгерд) і вияснив, що приставка -al це насправді ТЕЖ ЗАЙМЕННИК (невже Брус таки шось знала?), який по ідеї є когнатом германського "all", латинського "ille" і слов'янського слова "лони"(торік) і ще купи різноманітної фігні, перевірити яку я не зможу, бо шо? Правильно, матеріалів по балтійським мовам В РАЗИ менше, ніж по слов'янським. Навіть в їбучом дуолінґо литовської мови нема.

МИ В ДЄРЬМЄ

А взагалі – розкажіт, шо думаєте про вищеописане покращеньє правопису, найголовніше –

Найбільший піхвєц наблюдається з займенниками Й, Є, Я, в яких начебто не повинно бути окремостоящих форм називного відмінка в давньоруській, але ж хочеться... Таких чудовиськ як йон(він), яна(вона), ню(кого? що? її) теж начебто бути не повинно, але ж хочеться...

Окремого въніманія (*vъ(n) + *jьmàti) заслуговують звичайно цілковито "редундантні" прислівники по типу "скільки". Хоча б тому, що цей прислівник сам відповідає на своє питаньє:

*sь + *ko + *li + *kъ, тобто *sь *koliko, буквально "оцей об'єм", ще й питальна частинка *kъ тут двічі.

#імбиромовознавство

Шо мині з цим робити? Наскільки варто скорочувати цю всю фігню? Чи буде це хоча б приблизно українська і чи захоче це хто-небудь вчити?

Ну і наостанок: дієслова.

З приводу форм в мене нема особливих питань, але скажіть на милість, як притулити який-небудь Імперфект чи Аорист, в систему, де вже існує усталена система виду дієслів? Холєра його розбери, але ж хочеться...

З дієприкметниками, до речі, в мене проблем нема. Хоча б тому, що інфи про них – мізерна кількість. Я поки ще правда думаю, чи випускати мені взагалі свою ПОТУЖНУ статтю про дієприкметник річної давнини.

Тепер ви знаєте, що це були за слова і суфікси, можете вільніше ними оперувати, але тут же ми стріли проблему – інша, старіша парадигма відмінюванья. Можете пошукати відмінюваньє за давніми основами в тирнеті, якщо хочете.

Багато де це відмінюваньє круте і дозволяє уникнути двозначності, як отлична форма місцевого відмінка чоловічого роду.

Так шо да, по ідеї я мав би писати "в словниці́", але тоді воно пересікається з формою жіночого роду (так треба), а тому, щоби повністю уникнути двозначності, я використовую таку собі ad-hoc, десь підсмотрену (псл. *sъmotrìti) версію давньоруського закінченья з Ятем: в словникѣ.

І це ще відносно проста дилема. У випадках, де змінилося більше, як от з дієприкметниками, прислівниками чи не дай боже ЗАЙМЕННИКАМИ, я розриваюся між тим, щоб вжити якусь заковиристу форму, тим, щоб це не виглядало суржиком і тим, щоб це ще хтось розумів, кромѣ мене.

#імбиромовознавство

Але давайте вже revenons à nos moutons...

Першочерговою задачею стандарту "нової старої мови" є звичайно ж оптимізація скелета мови – граматики та морфологічної структури.

Не знаю як ви, але як тільки дізнаюся якийсь ніштяк давньої мови, то хочу використати.

Я прагну зібрати ВСІХ покемонів, ВСІХ ДО ЄДИНОГО!

Багато що змінилось у граматиці та властивостях частин мови за останні 1500 років, деякі речі пропали, на їх місце пересунулись інші, наслоїлися суфікси, втратили своє значеньє, наслоїлися знов...

З іменниками ця проблема рішається дуже просто, принаймнєй, так здається на первий погляд. Вівця це нвсправді овця, яка насправді *ovь +‎ *-ьca, от вам і "овен". Вутка це *ǫtъka, я б навіть сказав "ѫть"(онть), з праслов'янського *ǫty (та ж парадигма, що й в слові любов), пор. нім Ente.

#імбиромовознавство

Саме тому мені хотілося передложити українцям іноможливость, замість того, щоб пропонувати популярні альтернативи москальській.

Саме тому, межи іншим, мені хотілося надибати багацько вельми ліпих і хвацьких давньоруських та праслов'янських слов. Щоб ви могли перейти на переімущно слов'янську базову лексику, якщо буде угодно.

Саме тому я впроваджую свой шизоїдний правопис та додаткові пояснення в пости – просто, щоб познайомити вас з цими іноможливостями.

#імбиромовознавство

Мусимо дізнатися, скільки коштує цибуля – нещасних п'ять слів, три з них німецькі!
Німецьке müssen – нужатися, бути повинним, бути должним. Тут кацапи позичили південнослов'янське "нужда", замінивши власне східнослов'янський іменник "нужа" (прасл. *nuďa)

Коштувати від слова кошт, із середньоверхньонімецького kost, зато не збігається з кацапським "стоить", що походить від праслов'янського *stojiti. Навіть у поляків ісконі‌ є слово "stać", з дезо схожою семантикою.
Ну а про цибулю є окрема стаття.

Трапляти і трафити нас привчили німці, зате стрічали ми всігда.

На жаль, пробуємо ми разом з кацапами. І хоча вони ще можуть "пытаться", це по суті невластивий праслов'янській вжиток слова "питати". Натомість можемо взяти слово "опит" (прасл. *o(b)pytъ) чи навіть "вопит", за зразком верхньолужицького "wopyt".

Далі буде особиста штука – ікавізм. Він ніяк не додає значенья, а почасти ще й ускладнює вимову слов. Коли я вживаю ікавізовані слова, то ніби поступово перетвірююсі на Азіріва.

Чому всі кажуть хитрІсть, але "хитрОщі", це ж буквально "хитрость" -- "хитрості", нашо цей приколізм?) Ми ж знаємо, що предки казали "сноп", а не "сніп".

Невже скажете, це все не наші, а чисто москальські слова? Невже скажете, нехай все забирають, бо нам дорожче все, що повністю відмінне?

#імбиромовознавство

Я маю на увазі, що ми не можемо навіть мати шось на увазі, не використовуючи слово "увага", запозичене з німецького Waage.

В той же час у якихось москалів можна "иметь в виду", тобто "іміти в виді", чи скоріше навіть "іміти во взорі".

москаль не вважає по-німецьки, но съчитає (щитає) по-праслов'янськи.

В москаля не вага, а по-дивному вимовлений "вѣсъ", від праслов'янського *věsъ.
Воно пов'язане з *věsiti("вісити", можна шось кудись повісити) та *visěti(висіти).)

В москвля є "настройки" власнеслов'янського походженья, на відміну від наших налаштувань, яких не здійснити без німецького Last > лашт, яке також означає груз (псл. *grǫ‌zъ).

Ой, вибачте, груз же російською! Давайте краще візьмемо ПИТОМО українське слово вантаж! (Через російську з франц. avantage, що означає "перевага". Не те, що південнослов'янське "прѣимущество"!)

А іноді ми приходимо в лавку, ой, тобто в магазин, звичайно! (Запозичено через інші європейські мови з арабського maḵāzin).

#імбиромовознавство

Головна проблема – невизначеність щодо формату "нової старої мови", над створенням якого я працюю і чиєю частиною є тема займенників.

Ще дуже давно я захотів перекласти свою творчість українською мовою, але, будучи навченим не рипатися далі, ніж прописано в ЗНО, я не міг передати смисл укрмовою так же ізячно (псл. *jьzętjьno), як і багатою на церковнослов'янські запозичення мацкальською. (В першу чергу мова йде про граматичні аспекти, як от наявність пасивного дієприуметниуа теперішнього часу)

Як виявилось позніше, все це було і давньоруській, просто ми про нього забули з... різних причин.

Іншою проблемою стала для мене звісно ж лексика.
Вас ніколи не дивувало, чому "класні неймовірно ПОТУЖНО аВтентичні, щіро украüнські протикацапські" слова в інтернетованих підбірках часто складаються з запозичень? Візьміть якусь нібито діалектну лексику, і побачите полонізми, мадяризми, румунізми, запозичення з германських мов. Як я розумію, тут постаралися ще й чуваки, що складають ці підбірки – запозичення звучать незвично і тому впадають в око.

Але штука в тому, що і в літературній мові все так само. Ми практично не можемо описати хоч би щось, не покладаючись на запозичення. (Деякі юридичні наукові та інші терміни чіпати нема смислу – зручно писати прочитати про "протракцію" якогось звука, а потім так же переписати це і українській.)

#імбиромовознавство