Коли кенти кличуть тебе з товаришем зробити відношення до їх новостворенного підрозділу

Коли маєш справу з офіцерами, у котрих лише ШПК в голові

Як побороти бусифікацію?

Довоєнні навички дозволили побувати в різних сферах армійської ланки. І побачити, так би мовити, проблеми зсередини.

Так зникли самі по собі питання стосовно якості управління військом. Ну яка може бути якість, коли в управлінських структурах жорсткий некомплект по штату? Але суть не в цьому.

Ознайомлення з процесом дозволило побачити повну неефективність наявної системи призову. Повістки не діють взагалі. Їх ефективність на рівні статистичної похибки.

Врешті решт, це веде до екстраординарних рішень, щоб набрати хоч когось.

В нас цифровізація дозволила вирішувати питання відстрочок без явки у ТЦК. Так чому ж не ввести систему електронних повісток? Через оповіщення банків, мобільних операторів та інше.

За неявку вже після цього – карати блокуванням фінансових активів та подачею у розшук. Це як мінімум.

Такі зміни суттєво покращать ефективність комплектації війська. І зменшать явище бусифікації. Бо в цьому разі в бусік будуть йти лише ті, хто в офіційному розшуку, а не випадкові перехожі.

Коли говоримо про злив України з боку США – забуваємо, що рівень підтримки Європою прямо залежить від рівня підтримки США. Варто лише було трохи похитати єнергоринок, як європейці ВЖЕ говорять про невеличкі закупки газу з РФ. Ну ви знаєте. Та сама «остання цигарка», бо «вже ж кинув курити, ще раз покурю і все».

Embrace the suck

Якщо Україна програє цю війну, то немаловажною причиною буде невміння частки суспільства дотримуватися інформаційної гігієни. Що толку до апеляцій держави до світового співтовариства з приводу ударів РФ по цивільних об’єктах, якщо обов’язково знайдуться «корисні ідіоти», які публічно пояснюють ці удари тим, що росіяни били по якійсь військовій цілі, в даному випадку по місцю церемонії нагородження? Тобто тепер будь-який захисник РФ з західних політиків зможе з легкістю парирувати офіційне українське звинувачення РФ в черговому ударі по цивільних. І зробити це з посиланням на українських політиків чи популярних блогерів. Так само російські дипломати в ООН чи в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Росіянам і робити нічого не треба, все вже зроблено за них.

Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.

При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.

Щось мінливе, а щось вічне.

Головна різниця – сучасний цивіл зубожіє та плюється, маючи все те, чого не мав британський цивіл зразка 40-х.

Колбі: економічна стратегія США проти Китаю

Елбрідж Колбі – один із головних архітекторів стратегії стримування Китаю. За останні п'ять років він сформулював чітку та жорстку економічну доктрину для США.

В її основі лежить проста ідея: економіка, торгівля та промисловість нерозривно пов’язані з національною безпекою. Тож для Колбі мита, експортний контроль і обмеження інвестицій – не просто інструменти торговельної політики, а засоби великодержавної боротьби.

Він послідовно виступає за «вибіркове розмежування» з Китаєм у ключових секторах. Від мікрочипів до акумуляторів, від ШІ до біотехнологій. Ці заходи, на його думку, необхідні для відновлення власної індустріальної бази США. Важливо вже зараз зменшити залежність від китайської економіки.

Тому він прямо заявляє: якщо Китай домінуватиме у глобальній промисловості, США опиняться на другорядних позиціях – і це вже не просто питання економіки, а питання виживання стратегічного порядку.

При цьому Колбі виступає саме за цілеспрямовані, а не хаотичні мита. Він усвідомлює ризики для споживача. І все ж наполягає, що стримування Китаю вимагає жертв та дисципліни.

Китай використовує економіку як важіль політичного домінування. США мають використати економіку як інструмент стримування. Ось у чому полягає стратегія Колбі.

Саме тому він підтримує навіть знищення критичної інфраструктури (наприклад, фабрик TSMC на Тайвані), якщо вони опиняться під загрозою захоплення Пекіном.

Ще Колбі точно не плекає ілюзій щодо санкцій. Він вважає, що вони можуть бути корисним доповненням, але не зупинять Китай у разі рішучої атаки. Економіка важлива, лише коли вона підкріплена силою. Економічна політика має йти у зв’язці з військовою, а не підміняти її.

Варто окремо додати, що свого часу про подібне також писав і Ніл Фергюсон. Той ще у 2023 році застерігав, що війна за Тайвань призведе до катастрофічних наслідків для світової економіки.

На думку Фергюсона, у разі війни за Тайвань США та Китай опиняться у стані неядерного, але економічного MAD – взаємно гарантованого знищення.

Через глибоку фінансову й торговельну інтеграцію між двома державами, збройний конфлікт викличе обвальний колапс ринків, знецінення активів, розрив ланцюгів постачання й потужну глобальну рецесію.

Це, на його думку, є головною причиною, чому обидві сторони досі уникають прямого зіткнення – страх перед взаємною економічною катастрофою стримує сильніше, ніж ракети.

Тільки Фергюсон пропонує дипломатичне врегулювання та уникнення конфлікту будь-якою ціною. Мовляв, щоб зберегти інтеграцію економік США та Китаю. І в цьому ключова відмінність від Колбі.

Бо Елбридж, навпаки, вважає інтеграцію вразливістю. Він переконаний, що ставка на «економічний ефект стримування» – це ілюзія. І чим довше США відкладають болісне економічне розмежування з Китаєм, тим тяжчим і дорожчим буде зіткнення.

Стратегія мит і реіндустріалізації – це не провокування війни. Більше сприймається як спроба відтягнути її та зробити безглуздою в очах Пекіна.

Фергюсон боїться війни як катастрофи. Колбі готується до неї, як до реальності – такої, що поки виходить контролювати, але вже не вийде уникнути.

Джерела:
https://themarathoninitiative.org/2024/05/america-must-face-reality-and-prioritise-china-over-europe/
https://www.newstatesman.com/ns-interview/2024/07/elbridge-colby-i-am-signalling-to-china-that-my-policy-is-status-quo
https://www.datacenterdynamics.com/en/news/trumps-undersecretary-of-defense-for-policy-repeatedly-said-tsmc-fabs-should-be-destroyed-if-china-invades-taiwan/
https://americancompass.org/rebuilding-american-capitalism/productive-markets/why-china-matters/
https://www.tabletmag.com/sections/news/articles/elbridge-colby-nomination-donald-trump
https://www.bloomberg.com/opinion/articles/2023-09-10/war-over-taiwan-would-be-a-financial-disaster-for-us-and-china
https://www.armed-services.senate.gov/imo/media/doc/colby_apq_responses1.pdf

А ось зараз буде зовсім інша політика, цікавіша. Вона фактично й так шла. Але коли людина, котра писала стратегію стримування та протистояння з Китаєм та Віссю, коли всі ще фанатіли по Байдену, займає ключовий пост – то все стає інакшим.

Дочекався. Порше знов планує випускати танки

Пишуть товариші європейці: договір по копалинам з Штатами, який ніхто ще не бачив у новій редакції, кабальний і колоніальний. Як Бельгія в Конго. Але, звісно ж, вони не згадуватимуть, як вкладалися в гранти в Україні, щоб убити ядерну генерацію до повномасштабки.

Дивлячись на продуктивну 7-годинну зустріч/гру президента Фінляндії з Трампом, раптом ловиш себе на думці: от би хтось довів до Офісу президента, що пора вчитися грати в гольф.

Не всякий з вас, очевидно, є художником-оформітєлєм. Але за допомогою бійців Трійки можна оформить трохи художеств.

Здійснюємо донатну діяльність на голови москалям при посрєдствє дрона

Мета: 70 000.00 ₴

Збір є офіційним затвердженим збором БФ «Підтримай Третю штурмову».

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9ar4DV2QLU

💳Номер картки банки
4441 1111 2202 8453

Навчання артилеристів 47-ї ОАБр⚔️ з новенькою вітчизняною 155-мм буксованою гаубицею «Богдана-БГ»

cred

Цей таймлайн

Ведучий телеканалу Al-Arabiya розповідає про Джорджа Флойда в рядах російської армії, який приймав участь в боях за Курщину.

Мы без конца ругаем товарища Трампа как политика, и, разумеется, за дело. И все же я хочу спросить — кто провалил военную помощь на саммите ЕС, обещав 40 млрд евро, на самом деле «обещая оказывать военную помощь Украине на добровольной основе»?

Пам'ятаєте був збір на допомогу взводу НРК? Ось як ми бачимо, результат.

Але як співається у пісня групи Північна Дивізія, війна не зупиняється.

Тому постійно потрібні комплектуючі. Кошти підуть на закупівлю складових для збірки малогабаритних засобів РЕБ. Це не серійне виробництво і ніколи не планувалось таким, але в роботі такі речі потрібні коли є виїзди в зони де є вірогідність зустрітись з ворожими дронами. І так чи інакше комплектуючі для таких речей потрібні, хоча б невелика кількість.

На запчастини

🎯 Ціль: 150 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/sTMU5NgeQ

💳Номер картки банки
4441 1111 2267 0502

Або paypal:
gleb.parfenov95@gmail.com

https://www.youtube.com/watch?v=t5PU0O0gDfA

Пам'ятаєте був збір на допомогу взводу НРК? Ось як ми бачимо, результат.

Але як співається у пісня групи Північна Дивізія, війна не зупиняється.

Тому постійно потрібні комплектуючі. Кошти підуть на закупівлю складових для збірки малогабаритних засобів РЕБ. Це не серійне виробництво і ніколи не планувалось таким, але в роботі такі речі потрібні коли є виїзди в зони де є вірогідність зустрітись з ворожими дронами. І так чи інакше комплектуючі для таких речей потрібні, хоча б невелика кількість.

На запчастини

🎯 Ціль: 150 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/sTMU5NgeQ

💳Номер картки банки
4441 1111 2267 0502

Або paypal:
gleb.parfenov95@gmail.com

Верховна Рада України розгляне законопроєкт, який дасть змогу Нацгвардії застосовувати електрошокери, сітки для зв'язування, засоби примусової зупинки автомобіля та кайданки щодо водіїв, які не виконали законних вимог військовослужбовця, або намагаються уникнути контролю на КПП.

Мем з тих часів, коли побратим розповідав про Богоявленку

Литва вийшла з конвенцій про протипіхотні міни та касетні боєприпаси. Польща оголосила про наміри відносно цього ж та загальнонаціональну БЗВП, та й баварці з ХСС наголошують на поверненні призову до Бундесверу. Але чи не запізно це?

У своїй статті для Jamestown Foundation я наголошував на тому, як Москва намагається направляти людські потоки в потрібному їй руслі в економіці через зворотню індустріалізацію. Банально не допускає людей до вищої освіти, заганяє їх у рамки середнього спеціального та відправляє на завод. Чи в армію.

Думаю, всі знають про таке явище, як «військова кафедра» при вузі. Зазвичай там навчались лише заради того, щоб не служити в армії. Та й зараз на вже якому році війни є ті, хто з такою мотивацією йде на кафедру.

У Росії вони також є, як спадок радянської системи. За виключенням того, що після реформування системи військової підготовки (2019 рік) всі військові кафедри та факультети військового навчання були об'єднані у військові навчальні центри (ВУЦ). На початок 2024 року кількість ВУЦ вже досягла 137, а кількість студентів перевищила 60 тисяч. Це свідчить про динамічне розширення системи військової підготовки в Росії.

Якщо порівняти ці цифри з 2019-м (93 ВУЦ), можна побачити значне збільшення:
2019 – 93 ВУЦ
2022 – 109 ВУЦ
2023 – 137 ВУЦ
Це говорить про пріоритетність військової підготовки в російській освітній системі та підготовку значного резерву у рамках Системи військової підготовки студентів (СВПС).При всьому цьому підготовка йде не тільки офіцерів, а й рядового та сержантського складу. Це фактично посилює і без того сильну мобілізаційну спроможність РФ.

Чи мають подібну систему хтось в Європі? Відчутно – мабуть, лише поляки. А саме Legia Akademicka, де фактично так само готується резерв Війська Польского, але має значно менше охоплення. Програма резерву стартувала як пілотна у 2017 році, і з кожним роком демонструє розширення та адаптацію до нових реалій. За цей період програма пройшла кілька етапів розвитку, що відображають як зростання інтересу серед студентів, так і певні труднощі в процесі навчання та тренувань.

На початку програми близько 5000 студентів з різних університетів виявили інтерес. За даними звітів першого випуску, лише 3000–3500 студентів успішно завершили всі етапи навчання, отримавши статус рядового резерву. Відсіювання під час практичних тренувань стало основною причиною зниження числа завершених курсів. Це свідчить про високі вимоги до фізичної підготовки.

До 2019 року програма зазнала значного розширення. З’явились нові навчальні модулі: базовий, сержантський та офіцерський. Міністерство національної оборони повідомляло про щорічне залучення понад 10 000 студентів, що підтверджує зростаючий інтерес до програми.

Базовий модуль демонструє найвищий рівень завершення: приблизно 60–70% студентів успішно його проходять, що означає близько 6000–7000 студентів щороку.
Сержантський модуль виявився складнішим, і рівень завершення коливається на рівні 50%, що дає 1000–2000 нових капралів резерву на рік.
Офіцерський модуль, який був доданий в 2020 році, залишається висококонкурентним, з кількістю випускників, що не перевищує кількох сотень на рік.

Висновки зробіть самі. Навіщо Росії розширювати систему резерву та військових вузів (за останні півтора року тільки вищих командних училищ повернули п’ять штук)? Стає, звичайно, зрозуміло: ось чому заворушилась Європа. Шкода, що лише Східна. І ще більше шкода, що тільки зараз.

Згадуючи минуле літо

Макрон там знову промову мовить. Стабільність – ознака майстерності. Як завжди, потужно і чуть-чуть незламно.

Пам'ятаєте був збір на допомогу взводу НРК? Ось як ми бачимо, результат.

Але як співається у пісня групи Північна Дивізія, війна не зупиняється.

Тому постійно потрібні комплектуючі. Кошти підуть на закупівлю складових для збірки малогабаритних засобів РЕБ. Це не серійне виробництво і ніколи не планувалось таким, але в роботі такі речі потрібні коли є виїзди в зони де є вірогідність зустрітись з ворожими дронами. І так чи інакше комплектуючі для таких речей потрібні, хоча б невелика кількість.

На запчастини

🎯 Ціль: 150 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/sTMU5NgeQ

💳Номер картки банки
4441 1111 2267 0502

Або paypal:
gleb.parfenov95@gmail.com

Туск выразил надежду, что единство участников саммита произведет впечатление на президента США Дональда Трампа и повлияет на его отношение к требованиям Украины.

Пам'ятаєте, був збір на допомогу взводу НРК? Ось, як ми бачимо, результат.

Але, як співає гурт «Північна Дивізія», війна не зупиняється.

Тому постійно потрібні комплектуючі. Кошти підуть на закупівлю складових для збірки малогабаритних засобів РЕБ.

Це не серійне виробництво і ніколи не планувалось таким. Але в роботі такі речі потрібні, коли є виїзди в зони, де є ймовірність зустрітись з ворожими дронами. Так чи інакше, комплектуючі для таких речей потрібні, хоча б невелика кількість.

На запчастини

🎯 Ціль: 150 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/sTMU5NgeQ

💳Номер картки банки
4441 1111 2267 0502

Або paypal:
gleb.parfenov95@gmail.com

Кожен раз, коли незламний Макрон щось потужно говорить

Кілка ремарок по вчорашнім подіям.

Головними бенефіціарами виявились Європа та РФ. Європейцям потрібно продовження війни в Україні – цим вони відтерміновують своє неминуче зіткнення з РФ. На саму Україну їм байдуже, нехай вас не вводять в оману гучні заяви європейських політиків, за якими крім пафосу нічого немає. В свою чергу росіяни тішаться крахом україно-американських стосунків, за якими неминуче настане або повне припинення, або істотне скорочення військової допомоги США Україні. Що неминуче відіб’ється на ситуації на фронті і в тилу (бо США є одним з основних постачальників систем ППО для нас).

Не зовсім зрозуміло, яких саме гарантій безпеки постійно вимагає Зеленський від партнерів. США та ЄС ніколи не сприймали нас рівними собі, тому шлях в ЄС і НАТО для нас і був і далі буде закритий. Воювати за нас вони також не будуть. Чого насправді вартують «реальні західні гарантії» всі українці добре знають на прикладі Будапештського меморандуму. Проте як на мене найкращим історичним прикладом є «гарантії» Великобританії і Франції надані Польщі в 1939 році. Коли Гітлер атакував поляків, то союзники чекали 2 доби, щоб оголосити війну Німеччині. Втім після цього активно не воювали, спокійно спостерігаючи з-за лінії Мажино, як німці знищують Польщу.

В свідомості західних еліт Україна не є членом «колективного Заходу». З цим давно вже пора змиритися, але у нас це чомусь вперто ігнорують. Найкращими гарантіями безпеки для України будуть мудра політика влади, потужна власна обороноздатність і суспільна єдність. Без цього жодні сторонні гарантії не вартують паперу, на яких вони написані.

Ті, хто почали цікавитись політикою під час війни, побачивши ситуацію: «Зрада, зрада, зрада».

Ті, хто цікавиться політикою давно і пам'ятає першу каденцію Трампа – «О, я пам'ятаю таку саму мелодраму між США та Туреччиною».

https://www.youtube.com/watch?v=5SVJ95wMjjw

А как Вам такое превью к выходу нового альбома ?) 🎶😎🎶

Кажуть, що Менцен вийшов на друге місце в президентських перегонах, радикал з "Конфедерації".

І дійсно, чого ж зростати антиукраїнським настроям, коли йде фінансова та матеріальна допомога для біженців і ЗСУ. А в Варшаві гуляють наші мажики-ухилянти.

Ізраїльська військова стратегія в Сирії (Частина 2)

Когнітивне звуження (Cognitive Narrowing)
Фокус на знищенні загроз у Південній Сирії та ширшій військовій інфраструктурі відволікає увагу від ширших ризиків: посилення Туреччини, потенційного повернення Ірану через непрямі канали чи мобілізації нових сирійських сил у разі зміни політичної кон’юнктури. Успішна наразі операція може перерости в затяжний конфлікт, якщо ці фактори не будуть враховані.

Ізраїльська стратегія в Сирії – це чіткий геополітичний розрахунок, який використовує слабкість центральної влади та регіональну фрагментацію для створення буферної зони та стримування потенційних противників.

У короткостроковій перспективі це забезпечує Ізраїлю військову перевагу та контроль над ситуацією. Проте когнітивні упередження, які лежать в основі рішень, можуть зіграти подвійну роль. У довгостроковій перспективі успіх залежатиме від того, чи зможе Ізраїль вийти за межі вузького фокусу на сьогоденні та врахувати динаміку регіональних гравців, таких як Туреччина та потенційно Іран.

Ізраїльська військова стратегія в Сирії (Частина 1)

Останні дні Ізраїль наносить повітряні удари та проводить частково наземні операції в Сирії, включаючи активні військові операції в Південній Сирії та авіаудари по об’єктах у районі Дамаска (Аль-Кісва) і Хомса. Це свідчить про перехід до нової фази ізраїльської регіональної стратегії.

Після падіння режиму Асада Сирія стала ареною боротьби за вплив між ключовими гравцями, зокрема Туреччиною, яка фактично контролює північні території та підтримує нову владу в Дамаску. Проводячи реалізацію інфраструктурних проектів, та поширюючи свою безпекову та фінансову політику, підвязуючи Сирію до себе економічно та геополітично.

Скориставшись втомою сирійського суспільства від війни та слабкістю центральної влади, Ізраїль розгортає комплексну стратегію, спрямовану на довгострокове закріплення своїх позицій у регіоні.

Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу чітко окреслив три ключові положення нової доктрини безпеки:
ЦАХАЛ залишиться на горі Хермон на невизначений термін.
Сирійським військам заборонено перебувати південніше Дамаска.
Ізраїль гарантуватиме безпеку друзів у регіоні.

Ці кроки фактично створюють автономну буферну зону під контролем друзських формувань, що підтверджується створенням Військової ради Сувейди. Водночас триваючі авіаудари спрямовані на знищення залишків військової інфраструктури колишнього режиму Асада. Тобто превентивні дії проти об’єктів, які можуть бути захоплені новими сирійськими силами (зокрема під впливом Туреччини). А також стримування воєнного зміцнення пост-асадівської Сирії.

Усе це вказує на системний підхід Ізраїлю до запобігання появі сильного військового актора в регіоні.

Сирія сьогодні – це дезінтегрований простір, де влада розподілена між фракціями, племенами та регіональними адміністраціями під впливом Туреччини, США, Ірану та інших. У таких умовах Ізраїль діє в ситуації підвищеної невизначеності, адже не завжди зрозуміло, хто саме контролює знищені об’єкти чи може використати їх у майбутньому.

Нова сирійська влада, підконтрольна Туреччині, реагуватиме на дії Ізраїлю лише в тій мірі, яку вважатиме доцільною Анкара. Її спротив залежатиме не від внутрішніх ресурсів Сирії, виснажених війною, а від рівня турецької підтримки. Якщо Туреччина вирішить посилити своїх союзників у Дамаску, це може змінити баланс сил і створити Ізраїлю нові виклики.

Друзи, у свою чергу, не мають самостійного стратегічного потенціалу і діятимуть у рамках угод з Ізраїлем, який наразі є єдиним гарантом їхньої безпеки.

У свою чергу ми маємо можливість зрозуміти, чому саме так діє зараз Ізраїль. Без кидання в емоційні барви та казки про людожерів. Аналіз дій Ізраїлю гарно можна побачити через призму книги Домініка Джонсона Strategic Instincts: The Adaptive Advantages of Cognitive Biases in International Politics. Вона дозволяє виділити кілька когнітивних факторів, які впливають на прийняття рішень.

Надмірна самовпевненість (Overconfidence Bias)
Успіх кампанії проти «Хезболли» в Лівані та відсутність значного опору з боку пост-асадівських сил створили у Ізраїлю відчуття здатності швидко й ефективно проектувати силу. Удари по Сирії відбуваються без суттєвої протидії, що може породжувати хибне відчуття безпеки. Однак динамічність ситуації в Сирії та потенційна реакція Туреччини чи інших гравців свідчать, що довгострокові наслідки можуть бути непередбачуваними.

Фундаментальна помилка атрибуції (Fundamental Attribution Error)
Ізраїль сприймає будь-які військові об’єкти чи структури в Сирії як потенційну загрозу, незалежно від їхнього фактичного контролю чи намірів. Це призводить до безкомпромісного підходу – відмови від тактичних угод чи дипломатичних маневрів на користь повного усунення ризиків. Така стратегія посилює конфронтацію, але ігнорує можливість використання внутрішніх суперечностей у Сирії на свою користь.

Мы без конца ругаем тех кто говорит про Зеленского как диктатора, и, разумеется, за дело. И все же я хочу спросить — кто провалил голосование по законопроекту в поддержку Зеленского парламентом?

Коли не оформлював нормально журнал ведення бойових дій та нема журналу ведення інтенсивної підготовки, а тут прийшла перевірка з КСВ

Масове соціогенне захворювання (MSI) – це феномен, коли люди починають відчувати страх і навіть фізичні симптоми через дезінформацію та суспільний тиск.

Такі явища не нові: історії про відьом, «чудотворців» та апокаліпсиси виникали і в минулому. Післявоєнна Німеччина – один з найяскравіших прикладів.

У книзі «Земля, охоплена демонами» Моники Блек розповідається, як у Німеччині 1947–1956 років суспільство, яке пережило війну і охоплене почуттям провини, поринуло в масову істерію. Люди звинувачували сусідів у чаклунстві, газети публікували сенсаційні статті про відьом і прокляття. Страх перед «невидимою загрозою» охопив свідомість тисяч людей.

Навіть офіційні суди розглядали звинувачення в магії. Це класичний випадок MSI, коли суспільне напруження породжує ірраціональні страхи. Страх, підкріплений соціальним стресом, створював у людей відчуття неминучої загрози, хоча реальних доказів її існування не було.

Подібні явища завжди знаходять живильне середовище в періоди нестабільності. Коли суспільство переживає економічну кризу, військові конфлікти чи політичну невизначеність, люди стають більш сприйнятливими до чуток.

Невизначеність змушує шукати прості пояснення складним процесам. Якщо такі пояснення пропонуються, вони швидко закріплюються в масовій свідомості. У Німеччині кінця 40-х – початку 50-х років страх перед невідомістю і почуття провини за нещодавнє минуле сприяли поширенню міфів. Сьогодні подібні механізми працюють через соціальні мережі. Тоді це були ЗМІ, зараз їх роль виконують і ЗМІ, і блогери.

Якщо в 1950-х чутки розповсюджували газети та радіо, сьогодні їх розганяють соціальні мережі. Ми спостерігаємо аналогічний процес: паніка навколо «зради України» роздувається на основі непідтверджених чуток. Одне висловлювання Трампа про НАТО викликає хвилю анонімних «інсайдів», ЗМІ підхоплюють їх з гучними заголовками, а користувачі в соціальних мережах додумують деталі.

Поступово тривожні здогадки стають «фактами», а суспільство заражається страхом. Так само, як німці в 1950-х шукали відьом серед своїх сусідів, сьогодні люди шукають «зрадників», вважаючи неминучим відмову від підтримки України, хоча насправді такі рішення ще не прийняті.

Інформаційна паніка розвивається за класичною схемою: емоційна інтерпретація висловлення, підсилення через медіа, закріплення тривоги колективним обговоренням, і, нарешті, формування впевненості, що «все вже вирішено». Цей процес нагадує закручений маховик, який складно зупинити навіть офіційними спростуваннями.

Люди починають сприймати чутки як неминучу реальність. Будь-яка спроба їх спростувати лише викликає ще більше недовіри. У 1949 році люди чекали кінця світу, у 1950-х бачили відьом, а сьогодні – впевнені, що «Україну вже злили».

Хоча фактів немає, страх сам себе підживлює, створюючи нову реальність. Ми спостерігаємо, що історичні паттерни масової істерії повторюються знову і знову. Різниця лише в швидкості поширення інформації: соціальні мережі роблять цей процес миттєвим.

Що робити в умовах тотальної інформаційної перевантаженості? По-перше, не робити поспішних висновків. Будь-яка глобальна політична зміна вимагає часу та офіційних рішень, а не «анонімних джерел». По-друге, важливо перевіряти інформацію: хто поширює новину, чи є підтвердження? По-третє, усвідомлювати, що масовий страх – керований процес. Паніка – інструмент, який вигідний комусь. Але не суспільству в цілому.

Важливо розуміти, що страх не тільки руйнує довіру всередині суспільства, але й робить людей вразливими до маніпуляцій. Коли ми піддаємося емоційному зараженню, нами легше керувати політичним силам, ЗМІ чи іншим зацікавленим гравцям. Саме тому усвідомлення природи інформаційної паніки та її механізмів – перший крок до збереження тверезого погляду на реальність і не дозволяти страху формувати картину світу.

Будьте уважні. Аналізуйте факти, а не емоції. А те, що говорить Трамп, слухати не варто. Сьогодні одне, завтра інше. Важливо, що він у цей момент робить.

Диалектичний матеріалізм. Коротко

Коли не прийшла в зазначений час місячна премія

Пока в большинстве своем люди заняты обсуждением инфошума, поговорим о более интересных вещах.

Представьте лидера, который приходит к власти благодаря беспощадной эффективности, реформирует институты под себя и устраняет оппозицию с хирургической точностью. Взлетает на волне популизма, обещая «навести порядок» и избавиться от врагов государства.

Человек, который, скорее всего, вышел из военной или бизнес-среды, позиционируя себя как антиэлитного реформатора. Он усилил исполнительную ветвь власти, зачистил бюрократию от несогласных и перестроил судебную систему под свои интересы. Его методы беспрецедентно жестоки но он бы оправдывал их необходимостью для спасения страны.

Узнали? Подумали, Дональд Фрэдович? А фиг там, это Луций Корнелий Сулла.

История имеет свойство повторяться. Не буквально, но схоже. Обладает ли Трамп популярностью у военных, как и Сулла? Однозначно. Вошел ли при этом Трамп силой? Нет. Но его армия – это сотни и тысячи чиновников, которые были назначены в соответствии с Project 2025. Как и в Поздней Республике, в обществе жесткая поляризация по политическому и экономическому спектру.

Нашли ли выход демократы? Однозначно нет, и идеологические разногласия вполне реально могут подвести партию к расколу. Что лишь подсобит республиканцам в случае ухода центристов поближе к ним.

К чему может привести Сулла нашего времени? К смерти Республики. Как в одном из выпуском Daily Show комик Джон Стюарт (заядлый демократ, который сейчас их во всю критикует) вместе с британским комиком Джоном Оливером разыграли сценку «Дорогие Штаты, ты стал буквально как твой папа, поздравляем».

Аристотель в «Политике» классифицировал правительства на шесть типов:

Монархия (Правление одним ради общего блага) → Тирания (Правление одним ради собственных интересов)
Аристократия (Правление лучших ради общего блага) → Олигархия (Правление богатых ради собственных интересов)
Полития (Сбалансированная республика) → Демократия (Власть толпы и популистский хаос)

Для Аристотеля полития была лучшей формой правления, комбинирующей аспекты демократии и аристократии. В то время как и олигархия, и демократия были нестабильны и подвержены коллапсу.

И Соединенные Штаты сейчас буквально на распутье. В рамках аристотелевской теории современная Америка демонстрирует симптомы как ухудшающейся олигархии, так и нестабильной демократии. И либо США скатываются в failed state, либо в классический олигархат. Но тут заявился наш Сулла. И есть третий путь.

Теория единого исполнительного органа (Unitary Executive Theory) и Project 2025

Первое устанавливает одну авторитетную фигуру (президента) в качестве центральной управляющей силы, уменьшая вмешательство Конгресса и судебной власти. Это отражает веру Шмита в решение: лидер должен иметь возможность действовать решительно, чтобы предотвратить хаос.

А второе стремится заменить бюрократическое сопротивление (глубинное государство) лоялистами, которые соответствуют националистической, происполнительной повестке. Это, по сути, предлагает администрацию под контролем исполнительной власти, а не фрагментированную.

Эта стратегия напоминает, как Рим перешел от хаотичного правления поздней республики к принципату при Августе – используя смесь популярной привлекательности и авторитарной реорганизации для восстановления стабильности.

Что же будет дальше? Сложно сказать, и вряд ли кто-то спрогнозирует. Но можно сказать уверенно, мы можем лицезреть Конец Республики и Рождение Империи.

СМИ: Рубио заявил, что США и Западу придется убрать санкции с России.

Реальность: Рубио на пресс-конференции максимально деликатно обходит вопрос про снятие санкций и не говорит вообще о том, что их снимет. И что ведь еще есть и третьи стороны, вводившие санкции.

Вывод: в медиа сейчас тотальная вакханалия и информацию следует тщательно перепроверять либо игнорить. Кукуху сохранят только стоики.

Судя по слухам о выборах – у меня складывается впечатление, что наша власть верит в подписание Россией договорняка больше, чем сама Россия.

Ни в российской, ни в украинской армиях больше нет той системы, ни в организации, ни в принципах.

СССР не просто готовился к войне, он готовился к глобальному противостоянию, где победителем должен был выйти либо он, либо НАТО. Промышленность, социальная структура, мобилизационные планы – все было заточено на войну, в том числе ядерную. Мы кстати тут не рассуждаем о том, что «все было плохо». Безусловно да, система была жесткой, экономика не справлялась с конкурентным рынком на западе после провальной НЭП, но она работала. А теперь спросите себя: есть ли сейчас такая военно-социальная система? Или мы просто пытаемся натянуть одеяло прошлого на нынешние реалии?

Я хочу отметить несколько фактов:

Замкнутый цикл подготовки молодёжи

В СССР существовал замкнутый цикл подготовки молодёжи, охватывающий физическое, социальное и политическое воспитание как до службы, так и во время и после неё.

До службы молодёжь проходила систему воспитания, включающую занятия в спортивных секциях, военно-патриотических организациях, таких как ДОСААФ, и активное вовлечение в систему образования, где военное дело и политическая подготовка играли важную роль. "Советский человек" с ранних лет знал, что служба в армии – это не просто обязанность, а часть государственной стратегии, важный этап взросления и становления личности.

Во время службы этот цикл продолжался в строгом формате – дисциплина, физическая подготовка, политическое воспитание, боевое слаживание. Армия превращала призывника в солдата, готового выполнять приказы в любых условиях.

После службы система не теряла контроля – бывшие военнослужащие попадали в структуры партийных и общественных организаций, продолжали служить в резерве или работали в стратегических отраслях. Их жизнь по-прежнему была вплетена в военную доктрину страны, и они оставались частью мобилизационного резерва, готового в любой момент встать под ружьё. Мобилизационная подготовка в СССР велась планово и постоянно, что следует отметить.

Эта система работала как единый механизм, готовя общество к войне, воспитывая поколение, способное не только защищать страну, но и поддерживать её стратегические интересы в мирное время

советские офицеры, особенно в боевых соединениях, имели высокий уровень выучки, навыков и умений. Командирский состав понимал, что от него требуется, и несмотря на жесткость системы, именно эта жесткость создавала порядок и дисциплину. Вопрос в том, что с этим делали. В боевых частях дисциплина была железной, а подготовка соответствовала требованиям ведения крупной войны. Командир взвода в большинстве своём в 1980 году знал, мог и умел управлять подразделением мотострелков / танкистов / десантников. В военные училища существовал огромнейший конкурс и попасть туда было крайне непросто, что уже однозначно нам намекает на селекцию и какой-никакой отбор кадров.

В передовых соединениях – ГСВГ, ЮГВ, Группа войск в Украине – были сбитые и боеспособные подразделения, те, кто в случае полномасштабного конфликта должен был взять на себя первый удар. В этих частях служили лучшие. Развёрнутая полковая - дивизионная - корпусная структура, функционирующая полноценно со всеми приданными структурами включая армейскую авиацию. К слову под интересы дивизии выделялись самолёточасы фронтовой авиации. А наступательные операции в Европе "красные" планировали проводить посредством ПОЛКОВЫХ боевых групп (что мы что урусы смогли максимум успешно реализовать БТГр)

Из примечательного: постоянные оперативно-стратегические учения, а именно
Запад-81, Щит-82, Гранит-83, Союз-84 (Дружба-84) , Березина-86 и многое другое.

Советская армия ежегодно готовилась к своему апофеозу - тотальной войне с последующей аннигиляцией человеческой цивилизации. Где останется либо один победитель либо никого вообще.

Поэтому хватит рассказывать про «маленькую и большую советскую армию». Если уж сравнивать, то давайте честно: то, что было в СССР – это одно, а то, что имеем сейчас – это совсем другая история в другой оплётке и в другое время.

Інтерв'ю з Shawshank Redemption - досвідченим танкістом з 92-ї ОШБр, автором однойменного YouTube-каналу.

Европа ухылянтов

Еще в году так 2020-м, если мне не изменяет память, генерал Ходжес на одной из конференций заявил, что в случае войны США и КНР Вашигтон выводит войска из Европы.

На улице 2025 год. Мюнхенская конференция. Прямым текстом заявляется: мы выходим, у нас на носу война. Что делает Европа? Истерит и бьет вазоны.

Американцы еще при демократах, двухпартийно, прямо и непрямо говорили – «У нас жопа, на флоте вакханалия, даже матросов набрать неоткуда, по боеприпасам не можем нарастить производство, мы два фронта не потянем».

Европа же и дальше ходила по бутикам. Закупалась активно у РФ, вплоть до фармацевтики. Тусила в Куршевеле. Главное, что в «Бохо» все хорошо.

Кто-то из европейцев это прекрасно понял, как скандинавы, поляки и балты. В целом, Северная и Центрально-Восточная Европа. Реформы армии, закупки вооружений, локализация производств. А что остальные? А остальные просто закрыли на все глаза.

Сейчас можно увидеть посты, где говорится о том, что мигрантов, которые совершали теракты, вербовали русские. Я не спорю, такое очень даже возможно. Только если это правда и это скрывалось, то оно снова не не пользу Европе.

А с Wirecard как? Все решили? А Меркель почему-то не сидит, странно.

Вэнс поступил с позиции реверсивной психологии и смачно выбил Европу из зоны комфорта. Все, друже. Добро пожаловать на БЗВП, КЗЗ в двух километрах пешком, марш отримати зброю.

Отдельно хочется сказать про Румынию и выборы. В частных беседах еще в самом начале скандала вокруг отмены их итогов я говорил, что из-за этого будут в Европе серьезные проблемы. Как оказалось, не смогли даже внятно доказать вмешательство через ТикТок, и это довольно живо обсуждалось в румынской прессе. И кто в итоге сел в лужу?

Строить Советский Союз без децентрализации на базе ЕС, а из Еврокомиссии – Политбюро ЦК КПСС? Затея так себе. Однажды уже плохо закончилась. Так, может, следует искать другие пути и научиться ловить цайтгайст?

Честно говоря, хочется запретить соц.сети и вернуться к «От советского информбюро».

Как показала практика, гражданским не надо знать состояние фронта. Хочешь знать, как дела на фронте? All my homies use Delta. И, соответственно, человек в армии хоть как-то может влиять своим бытием на ситуацию на линии фронта. Что получает гражданский, кроме невротизации? Да, собственно, ничего.

То же самое касается и внешней политики. Гражданин Ж. в городе М. заявил (18+ дальше по ссылке). Опять-таки, как-то человек может влиять на это? Нет? Так а зачем тогда его вводим в психоз? Нынешние медиа впали в состояние, из которого они в свое время вышли – во времена, когда факты ничего не значили, а вперед шли лишь эмоции. То есть Французская буржуазная революция.

Не буду даже далеко уходить. Просто вспомним, с чего начал Марат с его L'Ami du peuple, и чем закончил. Приведя страну к безумию радикализма и массовых убийств невиновных. Только в наше время Марат коллективный, как и шизофрения масс.

Что-то модно, а что-то вечно

Римское граффити, найденное на стене туалета в Геркулануме:

«Аполлинарий, врач императора Тита, здесь здорово посрал».

(Apollinaris medicus Titi imp hic cacavit bene)

Trump ended the call by giving Zelensky his personal number and said he can call him directly, one source said - Axios

🌚🌚🌚

Вообще тут важно, что вымарали достаточное количество военных и проукраинских каналов. Но упомянуть, что в месяц у того же Телебачення Торонто уходило 15к долларов на аренду студии в месяц – это как-то не упоминается. А зачем, все же в доле.

Збір на потреби взводу наземних роботизованих комплексів від кращої посестри, котра на війнонці ще з часів коли це не було мейнстрімом

"НРК-шникам необхідна дизельна тачка із невеликим розходом для логістики і забезпечення, адже робота взводу - це і виїзди на навчання, виробництво, і прочіє хобота.
найменше, що я можу зробити для своїх - це залучити публіку вкинутись в це діло копієчкою"

на корч взводу НРК

🎯 Ціль: 200 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8aBsnFNACG

💳Номер картки банки
4441 1111 2162 6471

Фестунг (нім. Festung, фортеця) — німецький типовий укріплений район, такі укріплені райони створювалися у Німеччині і Польщі в 1944—1945 роках під час Другої світової війни. Ідея створення фестунгів належить особисто Адольфу Гітлеру, фестунги будувалися переважно на Східному фронті для перешкоджанню наступу Червоній армії. Статус «фортеці» означав будівництво укріплень навколо міста і наявність в такому фестунгу постійного гарнізону, основу якого складали штатні підрозділи Вермахту підсилені частинами Гітлерюгенду та Фольксштурму. Фестунг заздалегідь зміцнювали барикадами, траншеями і бетонними бункерами, створювали запаси провізії і боєприпасів. У разі просування противника гарнізон не відступав разом з лінією фронту, а залишався всередині, відчайдушно борючись за кожен метр території. Оборонці міста-фортеці не мали шансів на деблокування, але при цьому виконували важливе завдання.

Фестунги завжди стояли на перетині зручних ліній постачання — залізниць або автомобільних доріг. Радянські війська обходили фестунги і просувалися далі, але їх наступальний порив слабшав з кожним кроком. За будь-якої армією Другої світової завжди слідували колони постачання. На кожен танк потрібно десяток вантажівок з пальним, запчастинами та боєприпасами. При зменшенні кількості вантажівок постачання — слабшала ударна сила, сповільнювалося просування. З втратою темпу просування росли шанси потрапити під успішний контрудар. Через райони вуличних боїв не можна пустити колони вантажівок і ешелони з боєприпасами, тому доводилося прокладати маршрути в обхід міст-фортець, шляхами з меншою пропускною спроможністю. Струмочки постачання ставали тонше — фестунг впливав на становище на фронтах одним фактом свого існування.

Армия сделала меня довольно эмоциональным человеком, касаемо вопросов справедливости.

А я не люблю быть в таком состоянии, в нем пропадает ясность рассудка. Принимаются необдуманные решения.

Но когда читаешь в ряд эти две новости – понимаешь, что-то не так. Что-то очень сильно сломалось в нашем обществе, раз я вижу эти новости.

«Вагітна дружина військового 95 бригади місяць збирає на вулиці у Житомирі гроші на автівку для чоловіка».

«За даними Укравтопром, продажі нових легковиків в Україні у 2024 році оцінено у понад 125 млрд грн».

Я не знаю того десантника. Сам факт, что человек в ДШВ – говорит о многом для знающих, что такое ДШВ. Возможно, у нас разные взгляды на жизнь. Но это не важно.

Важно то, что у нас один статус – військовослужбовець Збройних Сил України.

И так не должно быть. Этот человек пошел защищать людей еще в 2014 году. Я в это время только на первом курсе учился. И особенно тогда, когда его жена тоже совершила поступок, ибо завести ребенка в нынешние времена – это поступок.

Есть очень хорошая книга. По совместильству, моя любимая, за авторством Антуана де Сент-Экзюпери. Она называется «Pilote de guerre» – «Военный летчик». И там есть очень хороший отрывок:

«Взять хотя бы нас, летчиков группы 2/33, — почему мы все еще соглашаемся умирать? Чтобы снискать уважение мира? Но уважение предполагает наличие судьи. А кто из нас предоставит кому бы то ни было право судить? Мы боремся во имя дела, которое считаем общим делом. На карту поставлена свобода не только Франции, но всего мира, и выступать в роли арбитра слишком удобно. Мы сами судим арбитров. Мои товарищи из авиагруппы 2/33 судят арбитров. И пусть не говорят нам, беспрекословно улетающим в разведку, когда на возвращение есть только один шанс против трех (и то если задание легкое!), пусть не говорят летчикам из других авиагрупп, пусть не говорят моему товарищу, которому осколок снаряда так изуродовал лицо, что он на всю жизнь лишился естественного права нравиться женщине, лишился его, как узник за решетками тюрьмы, гарантировав себе целомудрие собственным уродством надежнее, чем крепостными стенами, пусть не говорят нам, что нас судят зрители! Тореадоры существуют для зрителей, но мы не тореадоры. Если бы Ошедэ сказали: «Ты должен вылететь, потому что тебя судят свидетели», Ошедэ ответил бы: «Ошибаетесь. Это я, Ошедэ, сужу свидетелей...»

За словами Вікторії та Лідії Рожко, встановленої мети у 120 тисяч гривень, вказаних в банці, які потрібні для купівлі авто, вдалося досягти. Наразі жінки збирають гроші на обслуговування автівки перед відправленням на фронт та на пальне, аби доставити автівку на Курщину. Суспільне уточнює, яка ще сума необхідна.

Банка — вона ж Конверт — створена у ПриватБанку. Поповнити його можна за ось цим посиланням на ім'я матері військового Лідії Рожко
https://www.privat24.ua/send/258gh

"Люди бувають різні: хтось запросить зігрітися і випити чаю, а хтось ображає і бажає смерті. Я розумію, що люди агресують, бо втомилися. Але ж треба підтримувати один одного. Моєму чоловікові теж не подобається, що я тут стою і прошу донатів, та зараз в нас немає іншого виходу, тому і йдемо до людей".
Вагітна дружина військового 95 бригади Вікторія Рожко понад місяць збирає на вулиці Михайлівській гроші на авто для підрозділу свого чоловіка, який зараз воює на Курщині. Попередня автівка, придбана за рахунок збережень родини і донатів небайдужих людей, згоріла під час виконання бойового завдання.
Попри те, що Вікторії скоро народжувати, жінка щодня виходить на вулицю збирати донати, аби якомога швидше купити необхідне авто. Про те, скільки коштів вдалося зібрати, як реагують на Вікторію перехожі та як долучитися до збору і допомогти — читайте та дивіться у сюжеті кореспондентів Суспільного.

Крым, 2014 год. Вторжение и аннексия целого куска чужого государства. Реакция мирового сообщества? Побузили-побузили, да забыли.

В 2016 году Постоянная палата третейского суда (PCA) в Гааге постановила, что «девятипунктирная линия» Китая не имеет юридической основы по международному морскому праву (Конвенция ООН по морскому праву, UNCLOS).

В частности, Китай не может претендовать на районы внутри филиппинской ЭЭЗ, такие как рифы Мисчиф и Скарборо. Несмотря на это решение, Китай его не признал и продолжил милитаризацию островов.

Реакция мирового сообщества? Просто забыли. Даже не побузили.

Украина-2022. Более 20% территории оккупировано, реакция мирового сообщества? Ну да, мы против, но торговать все же будем (очень касается дорогой Европы, например).

Но стоило заговорить про Гренландию...

Суть всего этого в том, что империализм как явление настаивается. Если долго игнорировать то, что делают одни – рано или поздно другая сторона спросит: «А почему они делают, а мы ничего?».

Это, к слову, очень примечательно в свете того, что администрация Байдена не особо-то и критиковала, я бы даже сказал – поглаживала новую переходящую администрацию касаемо вопроса Гренландии. А это говорит о том, что причины и следствия все прекрасно понимают.

Есть одна китайская пословица (даже ругательство): «Чтоб ты жил во времена перемен». Ну вот, собственно, добро пожаловать на кровавую арену смерти. Давно не было эпичных сражений. Мировой пирог сам себя не разделит.

Как говорится, все новое – хорошо забытое старое. Слишком жизненно. Хотя написано о действиях пехотного батальона французской армии во время наступления осенью 1918 года.

Кстати, возраст личного состава там был за сорокет