Кєкаю з думки про те як накачаний Дуров готувався до цієї фотосесії, скільки часу потім обирав фотографію, радився з асистентами, казав:
- а тут волосся на грудях не дуже гарно лежить, треба брутальніше
- а тут «ета каза» відвернулась, можна нормально сфоткати?
- а тут простинька відгорнулась, не дуже по-ісусовськи
- а тут вираз обличчя не надто сексапільний.
А потім його сфоткали, він готувався це запостити: провів опитування серед працівників, яке фото які емоції викликали. Потім підбирав текст. Для цього найняли вмілого публіциста, який презентував кілька варіантів тексту, а він їх відкидав. Потім опитування щодо кожного слова в тексті, а ще ж обирали емоджі.
І ось - за місяць до публікації пост готовий, Дуров живе моментом, коли зможе знову показати свій торс, на якому зʼявились кубіки. Усі довкола побачать не лише тіло, а й ідеально підібраний текст. А посил на зображення який. Мммм. Дуров живе у передчутті екстазу, екстазу який нахлине після пулікації. Непідготовлені дівчатка трошки намокнуть, у хлопців випадково колихнеться. А він, великий, сидітиме за монітором, слідкуватиме за кількістю реакцій на пост і легенько всміхатиметься в гарно підтрижений вус: так, він досягнув. Так, він зміг.
А якісь додіки на Хріновинах обсмоктуватимуть його великого, а його це не турбує, а йому похуй. 🚬