Читав сьогодні Біблію і з самого ранку виношував ось цю думку, і ось що помітив. У Посланні до Колоссян 1:17 в різних перекладах повторюється одна потужна істина: Він - раніше за все. Але цікаво, як кожен переклад підкреслює глибину цієї думки:
• “и Он есть прежде всего, и все Им стои́т.” (SYNO) - все тримається Ним. Він - основа існування.
• “Він – раніш усього, і все існує в Ньому.” (CUV) - не просто Він перед усім, але все існує в Ньому.
• “Син існував до всього і раніше за все, і все існує завдяки Йому.” (UMT) - акцент на тому, що все залежить від Нього.
• “Он существовал прежде всего, и всё существует лишь благодаря Его власти.” (RSP) — існування всього під Його владою, не автономне.
Це змушує мене запитати себе: чи справді я живу так, ніби Він первинніше всього в моєму житті?
Бо якщо все існує в Ньому, через Нього і завдяки Йому - то й моє мислення, мої реакції, мої рішення повинні народжуватись саме з цієї точки - з Нього.
Мислення первинніше за позицію — тобто, Він передусім.
Передусім - у моїх думках, у моїй свідомості, в самому способі мого мислення.
Мислення, у якому Христос є первиннішим за все, цей внутрішній стан, у якому всі думки, реакції та вчинки формуються навколо усвідомлення Його. Як написано, коли учні Його знаходились у човні під час шторму, вони «дуже сильно злякалися і говорили один одному: Хто ж Він такий?..» (Марк 4:41). Коли я справді думаю про Нього, коли Він перебуває в моєму розумі, в центрі моїх думок, моя реакція на обставини стає іншою. Коли думки спрямовані не на себе, не на інших, не на обставини, а на Нього, тоді все моє життя починає трансформуватись зсередини.
Цікаво те, що коли Христос стає основою мого мислення, коли в центрі свідомості перебуває Його образ, Його воля, Його серце, змінюється не просто моя поведінка, а сама внутрішня реакція на все, що відбувається. У видимих обставинах, у складних ситуаціях, у взаємодії з людьми, навіть у дрібницях, реакція вже не народжується з емоцій чи звички, а проходить крізь призму Його присутності в мені.
Я інакше реагую на зовнішнє.
Я по-іншому ставлюсь до людей.
Коли я мислю так, що перш за все Він, це змінює все. Я вже не реагую на людей просто як людина на людину. Я бачу через призму Його образу, Його любові, Його істини. Коли хтось дратує мене, я бачу не просто образника, а душу, за яку пролита кров Месії. І щоб мені розсердитись, засудити, принизити, мені потрібно переступити через Нього, через Його святість, яка живе в мені. А коли я тримаю в своєму розумі постійне усвідомлення Його, тоді я думаю, як поступить Він, як би сказав Він, як дивиться Він. І я розумію, що якщо я зараз образлю людину, я зроблю боляче не тільки їй, я пораню Самого Бога. І це вже не просто питання моралі, це питання моїх стосунків із Ним.
І саме в цьому суть: не просто мати правильну позицію, а мати правильне мислення, мислення, у якому Він первинніше.
Мислення первинної позиції — це мислення сина, а не найманця. Тому що найманець піклується про себе, а син про серце Отця.
• Перед моєю образою — Він.
• Перед бажанням довести свою правоту — Він.
• Перед моїми страхами, амбіціями, планами — Він.
Якщо Він справді передусім — тоді все, що йде після, має бути підпорядковане Йому. У центрі мого мислення вже не я, а Він. Тоді кожен мій вчинок проходить крізь фільтр: «Чи засмутить це Його серце?»
Мислення, у якому Він первинніше, народжує зовсім інший стиль життя:
— слова, у яких більше благодаті, ніж захисту себе;
— реакції, у яких більше терпіння, ніж права бути правим;
Саме тому Павло пише це колосянам - щоб нагадати: якщо Христос не передусім, тоді все інше втрачає зміст. Але якщо Він - передусім, тоді все знаходить своє місце.