Сьогодні минає 143 роки від дня народження Вʼячеслава Липинського🇺🇦
Народився Липинський 17 квітня 1882 р. в с. Затурці Володимирського повіту (нині Локачинський район) на Волині в родині польського землевласника.
Навчався у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях.
Навчаючись в Першій київській гімназії вступив до української Громади, з чого й почалася його діяльність, спрямована на побудову Української незалежної держави. Вищу освіту здобув у Краківському та Женевському університетах.
В. Липинський — один з організаторів Української демократично-хліборобської партії (1917), посол уряду гетьмана Скоропадського та УНР у Відні (1918—1919). З червня 1919 р. перебував у еміграції. Був фундатором і членом Українського науко вого інституту в Берліні та дійсним членом Наукового товари ства ім. Т. Шевченка в Києві.
В. Липинський — засновник та ідеолог нового українського монархізму, обґрунтуванню якого присвятив свою найвидатнішу публіцистичну працю «Листи до братів-хліборобів».
Одним із перших обґрунтував необхідність побудови Україн ської держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває.
Варто зазначити, що в українську історичну науку Липинський прийшов у той час, коли вона перебувала під неподільним впливом народницької концепції історії, головними представниками якої були М. Костомаров, В. Антонович, О. Лазаревський, М. Драгоманов, М. Грушевський.
В основу своїх історіософських концепцій вони ставили діяльність народу, переважно селянських мас, обстоюючи пріоритет соціальних інтересів народу перед інтересами нації і держави.
На відміну від представників народницької школи, В. Липинський вважав, що національна держава відіграє творчу роль у розвитку суспільства. Всі здобутки в культурі, економіці, політиці минулого й сучасності він пов’язував з тими періодами, коли Україна мала власну державність. Перебування в складі сусідніх держав призвело, на його думку, українське суспільство до деградації.
У 1909 р. В. Липинський видав польською мовою книжку «Шляхта на Україні», в якій обґрунтував ідею активної участі шляхетської верстви України в політичному та національному відродженні Української держави.
Збірник наукових праць «З історії України» (1912) присвя тив пам’яті В. Антоновича, П. Свєнціцького і Т. Рильського, які повернулися до рідного народу, залишивши спольщене середовище тодішньої шляхти. Лейтмотивом книги є переконання, що в умовах, коли починається національно-визвольна боротьба, прагнення до відбудови Української держави набуває реального втілення.
1920 р. В. Липинський написав працю «Україна на переломі 1654—1659. Замітки до історії українського державного будів ництва в XVII столітті», що не втратила актуальності й донині.
На початку червня 1918 року В’ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави.
У листопаді 1926 року за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського переїхав до Берліна працювати у новоствореному Українському Науковому інституті.
Згодом стосунки загострилися між ним та Павлом Скоропадським. Липинський фактично розірвав стосунки із Скоропадським; натомість, зблизився з Василем Вишиваним (псевдонім австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа), що зарекомендував себе українським патріотом і докладав значних зусиль до справедливого вирішення українського питання за кордоном. Український союз хліборобів-державників розколовся: прихильники Гетьмана об’єдналися у Союз гетьманців-державників, прихильники В. Липинського 1930 року створили Братство українських класократів-монархістів, гетьманців.
Хронічна легенева недуга загострилася; навесні 1931 року хворобою було вражене серце. 14 червня 1931 року Липинський відійшов у вічність.
�
� Підписатися