Є один від неба дар великий,
До очищення веде святого.
Якби всі собі цей дар просили,
Мали би лише благословіння.

Про цей дар багато хто забули.
Скритий, та велику має силу.
Якби ми самі себе судили,
Не були б засуджені із світом.

Звинуватить ми когось спішим так
У всіх наших бідах та проблемах.
А в кінці звичайно вже і Бога,
Що все Ним допущено напевно.

Дар - судить себе, свої помилки
І просити прощення у Бога.
Та, нажаль, давно усі так звикли
Виправдовувать себе у всьому.

Почалося все, ще від Адама.
Гріх свій переклав Адам на Єву.
Єва також мала оправдання,
Переклала все скоріш на змія.

Так ось йшли роки, тисячоліття.
У людині гріх пустив коріння.
Виправдовувать себе весь час всі звикли,
Все перекладаючи провини.

Потім звинувачуючи Бога,
Що Він всі страждання допускає.
Та лиш получається із того,
Що благословіння ми втрачаєм.

Ворогові душ даючи місце.
Допускаючи і гріх, і нарікання
Залишаємося без благословіння.
Не судячи себе, на суд чекаєм.

Щоб не буть засудженими з світом,
Як дітей Своїх, нас Бог накаже.
Якщо ми себе не засудили,
На гріхи, нас люблячи, покаже.

Щастя буть і дочкою, і сином,
Що Господь виховуючи любить.
Щоб не стать для Господа чужими,
Поспішим до Нього як син блудний.

Господи, пробач мене, я винен
Перед Тобою люблячим, Великим.
Щоб не буть засудженим із світом,
Зараз виправляй мене Владико.

Л. Шпак

"Не суди і не будеш засуджений" -
Слово Боже навчає всіх нас.
Але часто так грізними суддями
У житті ми стаємо не раз.

І усіх ми , під себе, лиш міряєм,
В нас під кожного мірка своя.
У душі збудувавши судилище,
На нім сіли, як грізний суддя.

Не такі браття, сестри та й церква вся
Не така ось на розсуд вже мій.
Та цей суд - бумерангом обернеться
У душі дуже скоро твоїй.

Й на твою все обернеться голову.
Незадовго осудять й тебе.
Бог допустить, щоб ти також спробував,
Як це жить, коли судять тебе...

Й народились - обіда, непрощення.
Все неправда оце принесла.
А з осудження лиш почалося все,
Що у владі завжди язика.

Бог нічого не каже - аби сказать...
Своїм іменем гріх назива,
Щоб могли Його слово завжди пам'ятать,
Щоб в житті не накоїв він зла.

Так колись і до Каїна Бог говорив:
"Біля серця дверей гріх стоїть"
Але владу тоді не взяв Каїн над ним,
І усе призвело до біди.

Бог нас зараз навча, слова ти не відкинь.
Він нас в церкву Свою поріднив.
А у церкві Його усі різні такі,
Та Він кров'ю усіх нас омив.

І для Нього є кожен такий дорогий.
Він за кожного муки терпів.
Усі діти Його, хто ти, щоб їх судить?
Він простив їх, а не засудив.

Ти біжи до Ісуса, покайся в гріхах
І Він серце твоє обновить.
І, як Каїн, осудженням ти не вбивай.
Гріх відкинь і навчайся любить.

В небеса до Ісуса ввійде лиш любов.
Підіймати лиш буде вона.
Ворог сіє злобу, ти не слухай його.
В слові Божім лиш правда одна.

В чому ближнього судиш, в тім прибудеш і сам -
Ти про це, друже, лиш пам'ятай.
Є на небі один тільки грізний Суддя.
Він судитиме тільки - те знай.

Л. Шпак

"Ніхто не засудив тебе?" - "Ніхто..."
"І Я не засуджу, іди...прощаю..."
Колись так у одній із синагог,
Слова, до жінки, Господа лунали.

Спитав: " А чи ніхто не засудив?"
Сказала"ні" бо в серці пробачала.
Себе вона судила, а не їх,
Бо гріх - її, й за нього, кару знала...

І серце те побачив там Ісус.
Яке себе, за всі гріхи, судило.
Образи не було із її вуст.
Де ті, що тебе жінко засудили?

Пішли...бо там стояв тоді Сам Бог.
У їх серця так пильно Він дивився.
І у серця осудження прийшло -
Хто без гріха...а я також є грішний...

Від Бога не сховатися ніде.
Він кожне серце бачить - що у ньому.
Він бачить уночі, і бачить вдень.
А люди думають, не знає Він нічого.

Так прощення отримала вона,
Бо бачив Бог, що і сама простила.
І радість та небесна, не земна,
Їй дарувала, жити далі, силу.

Так прощення благаємо не раз
У Господа, а чи самі простили?
Тому й в'язниця духа жде на нас.
Свободу ми втрачаємо і силу.

Одежу білу Бог нам дарував.
Її дав задарма, тим маємо цінити.
Якщо ж вже нами втрачена вона,
То ось за другу, треба вже платити.

Потрібно вже плати нам ціну,
Щоб втрачене вернуть у покаянні.
Господь нам може другу повернуть,
Та буде це у тяжкому змаганні.

Тож бережіть одежу на землі.
У небі не дають одежі білі.
Щоб не почуть: не знаю Я хто ви.
На що зміняли одяг свій весільний?

"Ніхто не засудив тебе?" - "Ніхто"...
Щаслива блудниця заплакана стояла.
За покаяння там перед Христом,
Одежу білу від Нього приймала.

Л. Шпак

ПРОСТИ ВІД СЕРЦЯ

Не зневажай того, хто низько впав,
А ти стоїш, цвітеш, перемагаєш.
Сьогодні в боротьбі ти вистояв,
А завтрашнього свого ти не знаєш.

Ти не гордись, якщо ти й кращий всіх,
Достойніший, духовний, розумніший.
Таких, як ти, частіш вражає гріх,
Лукаво і безжалісно, сильніше.

Ти старця зневажати не посмій,
Мудріший він і досвідом багатший.
Змовчи йому, пробач і зрозумій,
Підтримай батька в цій долині плачу.

Озвучувати вирок не спіши,
Чи кинути осудження каміння.
А осудив, то з того часу жди,
Подібне й на твоїх шляхах падіння.

І навіть не подумай ти, що хтось,
За тебе менше здібний чи важливий.
Знай, що й тебе помилував Христос,
Достоїнства без Бога неможливі.

Молись за ближніх, як за себе ти,
І не спіши на путь всіх наставляти.
Запам'ятай, щоб ближнього спасти,
Любов велику необхідно мати.

І якщо разом з ближнім не страждав,
Під його хрест плече ти не підставив,
Не осуди, Бог права нам не дав,
Бог хоче щоб свої стежки ти справив.

Коли ж тоді, як важко було йти,
Не простягнув руки тобі твій ближній,
Прости йому, від серця все прости,
Бо він давно вже прощений Всевишнім.

Христос прийшов відкинутих спасти,
Ти з Ним не переносив мук Голгофських.
Прости від серця ближнього, прости!
І лиш тоді Всевишній тобі простить.

Автор Марія Мосійчук.

МИ ВСІ ГОВОРИМ ПРО ЛЮБОВ.

Ми всі говорим про любов:
Люблю я брата і прощаю.
Одне, можливо, що душі
За нього я не покладаю.

Ми всі говорим про любов,
Як ворога любить не просто,
Як ненависно гляне він
І вам услід щось шепче в злості.

Ми всі говорим про любов,
Але вона ніяк не Божа.
Коли ми судимо когось,
Це на любов ніяк не схоже.

Я розкажу вам про любов.
А кожен зверне хай увагу.
І, забуваючи когось,
У своє серце щоб заглянув.

Вони сиділи за столом,
Дванадцять всіх -- Христос та Юда.
І умочивши ось шматок
Подав йому Христос із блюда.

Він зрадник, злодій, ворог був,
Про це Спаситель знав чудово.
Як брат його, як кращий друг,
Христос провадив з ним розмову.

Як брату, ноги він обмив,
Як з другом, за столом сиділи.
І тихо, ніжно говорив:
''Те, що потрібно, те роби вже''.

Той час встав Юда і пішов,
А вслід ні гніву, ні докору.
Ось де є справжня та любов,
Для прикладу та для уроку.

Легко, ви скажете, Христу,
Бо ж Він Господь ,а ми всі люди.
Пролив Він не одну сльозу,
Молившись:" Отче, хай не буде".

Він бачив страту наперед,
Він крики чув, насмішки, ругань.
І те, що Юда в сад прийде,
Його віддати щоб злим людям.

Ми всі говорим про любов.
Але ви краще розкажіть но,
Як за столом сиділи б ви,
Якби навпроти сів гонитель?

Не вбивця хай, не злодій він,
А просто-напросто ваш кривдник,
Що слово вам сказав в докір,
Нестримано і некрасиво.

Якою б відповідь була,
І, коли б навіть ви змовчали,
То в вашім серці в той момент
Які б думки перебували?

Ми всі говорим про любов.
Не треба слів, вона на ділі
Сама розкаже як було б
Відбившись в погляді сміливім.

Та є така іще любов.
І як же так, сама не знаю.
За стіл що кличе ворогів,
Та їх сумлінно пригощає.

Очима ясними зорить,
Минуле зло не пригадає.
І поряд з ворогом сидить,
І разом в блюдо умочає.

Вона за зло ніяк не мстить,
І з ворогами разом плаче.
І ноги миє, і скорбить
Про всі життєві їх невдачі.

Вона не спорить, не кричить,
Себе ніде не захищає.
Кривднику в відповідь мовчить,
І безкінечно всім прощає.

Така потрібна нам любов.
Про неї знати нам важливо.
І без її святих плодів
Жить християнам неможливо.

Прости, Отець, прости, Господь,
Буває, ми не помічаєм --
Молитви, співи -- але ж ...плоть.
Тож знову брата ображаєм.

Дай так любить, як Ти любив,
І тут нікого не образить.
Щоб ворог наш добро творив,
Твою любов як в нас побачить.

Автор невідомий.
Переклад з рос. Оксани К.

ВОНА ГРІШНИЦЯ

Вона грішниця, яке покаяння?
На таких каміння тільки кидати,
Для таких вже прощення немає,
Не минути вже тепер загибелі.

Привели до Ісуса і чекають,
Що на їх питання скаже Він?
І лукаво близько підступають,
Та Господь все знає вже про них.

Каже: "А хто з вас тут без гріха є?
Першим кинь каміння, що чекать?"
Та ось совість серце викриває,
Рук не зміг ніхто із них піднять.

І всі пішли, та жінка залишилась.
І тут Ісус спокійно каже їй:
"Не звинувачую тебе Я, жінко,
Іди, та тільки більше не гріши"

Ось ми такі також з вами буваєм,
Когось так засудити легко нам.
І каміння у людей кидаєм!
Себе ж нам засудити тяжко так.

Горді ми і вперті є порою,
Помічаєм всіх, тільки не себе.
А Господь сказав "а не суджу Я"
Тоді хто право дав таке для мене?

А впаде о завтра може й ми вже.
Ісус скаже нам: "а й ти судив!"
Серце вмить заплаче й зрозумієм,
Що Господь не так на нас дививсь.

Не спіши ти іншого судити,
Може йому зараз дуже важко.
Він чекає у цей час підтримки!
Ти ж каміння у руки збираєш.

Може вже втомився так в путі,
І нема кому сказать як серце плаче!
Ти ж все строїш плани засудить -
Немає прощення йому і не інакше.

Знаєш друже, він також людина
І порою тяжко так боротись.
Перемагає ворог, томить гріх так,
Руки опускаються...неспокій...

Чи стояв в проломі ти за нього?
Спілкувався з ним хоча б хвилину?
І спитався: друже, що з тобою?
І чому так тяжко тобі нині?

А когось так легко засудить,
А чи знаєм тільки ми причину.
Тим, хто впав, ти краще поможи,
Хто стоїть вже може біля прірви.

У кого надії вже нема,
Бо його ніхто не розуміє.
Підійди, поговори з ним сам,
Підкріпи словами, обійми лиш.

Я оглянув зараз Свій народ,
Бачу тих, хто взяв у руку камінь.
Бо є не людина Я, а Бог,
Знову ти не зміг пройти екзамен.

Знову ти готовий осудить.
Подивись назад, і що ти бачиш?
Скільки раз ти падав на путі,
Я прощав, Я все тобі пробачив.

Ти забув усе це, ти забув,
Як біля рова лежав побитий,
Но ніхто біля тебе не був,
Та прийшов там Я, тобе потішив.

Іншу путь тобі Свою відкрив.
Пригадай же час той, як ти плакав!
Ти казав: "мій Бог, Він є живий"
Зараз ти образився на брата.

І тепер готовий ти судить,
А чому так серце помінялось?
Я прощав тебе і ти прости,
Не кидай в сестру і брата камінь.

Я люблю їх так, як і тебе,
Вони для Мене дорогоцінні.
І тому прощаю зараз Я,
Щоби дать для кожного спасіння.

Відклади образу, злість і гнів,
І тебе наповню Я любов'ю.
І ти скажеш: "Боже, я згрішив.
Каюсь зараз я перед Тобою"

Кожного бо з вас Я полюбив.
Ви для Мене всі дорогоцінні.
А кого ти зараз засудив,
І тебе прощаю, друже милий.

Моя милість так велика є.
І любов не зменшилась нітрохи.
Ви цінуйте часом, поки є,
Перевірка віри буде скоро.

Автор Долайчук Віталій.
Переклад з рос. Л. Шпак

ОБРАЗА

Образили...навмисне, випадково...
Як ніби камінь кинули тобі.
І оселився СУМ у серці знову,
Чи ти ПРОСТИВ образу у собі?

Легко образитись. Простити–тяжче,
На перший погляд так здається нам.
Та не прощати легше, а найтяжче–
Тримать сліди образ, неначе хлам.

Образившись, не маєш вже спокою
І в серці біль, немов гаряча піч.
Образи тяжкість серед дня з тобою
Й полегшення вже не приносить ніч.

Твій кривдник для тебе є гість незва́ний,
Не можеш в очі ти дивитися йому.
Все згадуєш нанесені ним рани
Й від цього важко так стає тому.

Ні радості, ні миру, ні молитви,
Порожнє серце і мовчать вуста.
Дияволу ти програє́ш цю битву,
Коли ображеним бажаєш стать.

Ісуса люди ображали часто,
Але на них не ображався Він.
Якщо ж Любові ти Його причасник,
Прости, як вчить нас завжди Божий Син.

Невже образи ляже важка ноша
На серце, що співає для Христа?
Ти віриш, що належиш до Ісуса?
Чому ж в тобі живе образа та?

Поглянь – там, на хресті, Христос Розп'ятий,
Який усі гріхи твої простив.
Чи в праві ти образитись на брата,
Який би біль тобі він не вчинив?

Коли наповнений ти Божою Любов'ю,
В душі твоїй глибока є вода.
Й над кинутим камінням хвилі знову
Зійдуться. Не залишиться й сліда.

Нас ображатися вчить сила вража,
Але прощати вчать нас Небеса...
Тебе образив хто-небудь?Не страшно,
Страшніше, якщо ти образив сам...

Не ображай ні ділом, ні словами,
Яка би поруч не була душа.
Не кине хай рука у кОгось камінь,
І брата й ворога не ображай!

Чи ображав Христос когось? – Ні разу,
Він всіх любив, Він всіх хотів простити.
Вручи Ісусу волю, серце, розум,
Тоді Його Любов'ю будеш жити.

І хай ніхто від слів твоїх не плаче
І не страждає від жорстоких ран.
Христос в тобі, а це вже щось–то значить.
Він Бог любові є і Бог добра!

Хай голос Божий досягає слуху,
Щоб ти умів любити і прощати.
Навчайся від Ісуса жить по Духу:
Не ображатись і не ображати!
Амінь

Автор Любов Васеніна
Переклад Ангеліни Ющук
Відредаговано: Оксана К.

Багато є віршів про Воскресіння



Багато є віршів про Воскресіння.
Їх не злічити. Їх не зрахувати.
«Христос Воскрес»! – Лунає в поколіннях.
«Воістину Воскрес!» - Звучить в віках.

Подію цю усі ми добре знаєм.
Вона в нас закарбована в серцях.
Та ми про неї раз у рік згадаєм,
А далі знову: Смуток, біль та страх.

Христос Воскрес! Усі це пам’ятають,
Коли приходять Великодні дні.
А далі знову Бога розпинають
Гріхами на Голгофському хресті.

Чомусь так є. Будинок прибираєм
Так особливо теж лиш раз на рік.
Бо ж буде Пасха. Всі так поспішають…
Та забуваєм закутки душі

Оглянути…Й зробити серце чистим,
Зробити чистим свій духовний дім.
Прикрасити його так урочисто
Щоб міг Христос воскреснути у нім.

Давно вже серце на замок закрите.
Обряд та звичай… Для людей це є
Причиною із рідними зустрітись,
Обговорити й вирішить своє…

А Той, для Кого, і було це свято
Хто все віддав , стоїть у стороні.
Немає часу… Треба поспішати…
Так швидко линуть ці Пасхальні дні.

Й від цього всього хочеться ридати…
Спиніться, ЛЮДИ! Наш Христос – ВОСКРЕС!
Ні, не потрібно сяяти й блищати,
Якщо той блиск давно із серця щез.

І не столи потрібно накривати.
Бо без Ісуса все це надарма.
Давайте краще, серце очищати
Від заздрощів, обману і від зла.

Бо наш Господь бажає жити в чистім.
Й воскреснути Він може тільки в тім,
Хто прагне й хоче лиш для Нього жити.
Хто прагне й хоче будуватись в Нім.

Відкиньмо нині всі земні обряди.
Душею й духом істину збагнім,
ХРИСТОС ВОСКРЕС – це не вітання з святом,
А знак того, що буде усім тим,

Хто свої серце й душу очищають,
Хто прагне мати місце в небесах,
Усіх, хто прихід Господа чекають
З сльозами й болем у своїх очах.

Христос – Живий. Бо влади смерть немає,
Над Тим, Хто є Творцем всього життя.
Тож всіх сьогодні, друзі, закликаю
І нам приготувати всім серця,

Щоб Божий Син міг вірою замешкать
У наших приготовлених домах.
Щоб разом з Ним в останній день воскреснуть
Для зустрічі святих, на небесах.

«Христос Воскрес!» – Лунає скрізь і всюди.
«Воістину Воскрес!» – Звучить в цей час.
Давайте серце готувати будем,
Щоб міг Христос воскреснути у нас.

Автор: Артемук Мирослава

ПРИЙМИ ВОСКРЕСЛОГО

Йшов Христос на Голгофу і хрест тяжкий ніс,
Біль пекучий пронизував тіло,
Він гріхи всього світу на Себе підніс,
Ну, а люди втішались, раділи...

Били Його бичем і плювали в лице,
Насміхались й багато хулили,
І жорстоко знущались над світу Творцем,
До хреста руки й ноги прибили.

Він дивився з любов'ю на всіх ворогів
І моливсь до Отця пресвятого,
Ну, а натовп кричав і сильніше ревів,
Клянучи і злословлячи Його.

”Завершилось!”－сказав і дух Богу віддав,
Густа темрява землю сповила,
Як раділи безбожні, що Він помирав...
Що нарешті вони Його вбили.

Положили те тіло у гробі новім
Й важким каменем вхід привалили,
І сторожу над гробом поставили тим,
Щоб не вийшов Христос із могили.

Та ніщо Його втримати там не змогло,
Ні сторожа, ні камінь великий,－
Він із мертвих воскрес, щоб збулося Письмо,
Щоб жили ми на небі повіки!

І сьогодні з любов'ю Ісус кличе всіх,
Простягає пробитії руки...
Друже! Йди до Христа... Він обмиє твій гріх,
Чуєш заклику Божого звуки?!

Скільки будеш блукати в нічній темноті?
Скільки будеш Христа відкидати?
Чом ти цвяхи вбиваєш у руки святі
Й хочеш знову Його розіп'яти?

Кожен рік ти святкуєш Пасхальні свята,
Але серце твоє не радіє,
Ти не хочеш прийняти Ісуса Христа
І живеш у гріхах, без надії...

Ти все думаєш: ”Ще поки я молодий,－
Поживу у цім світі без Бога,
Як роки проминуть і вже буду старий...－
От тоді навернуся до Нього...”

А чи знаєш, мій друже, признайся собі,
Що тут взавтра на тебе чекає?
Може, тіло твоє покладуть вже у гріб?
З чим до Бога прийдеш?.. Ти не знаєш...

Тож вирішуй, Бог вибір для тебе дає,
Де ти вічність проводити будеш?
І відкрий для Ісуса серденько своє,
А Ньому спокій сердечний здобудеш.

Він жде тебе щоночі, щодня вигляда,
Так, як батько блудного сина,
Не відкинь ніжний голос Ісуса Христа,
Він－дорога до неба єдина!

Хоче Спас, щоб і ти в небесах вічно жив,
Він воскрес, щоб тебе оправдати,
Тож сьогодні Воскреслого в серце прийми,
Щоб на небі із Ним царювати!

Катерина Бойко

НЕ БІЙСЯ БУТИ ДОБРОЮ...

Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а летіти,
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полину,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не ангели, ми загубили крила
Ще там, в раю, як почали грішити.

Як серце раптом зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров’ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов’ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, чужим пройнятись болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоб ти любила,
Щоб добротою в світі цім світити.
Бог позичає іноді нам крила,
Щоб і літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті та червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, і півоній.

А наостанок знову побажаю
Прощати і любити, і радіти.
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але ми будьмо простими, як діти!

Марія Звірид

Бог в мені перемогу звершає,
Переможе Він зло все в мені.
В вірнім напрямку шлях прокладає--
Видно цілі уже береги.

З Ним в дорозі так легко і вільно,
Пісню слави складаю Йому.
Провідною зорею Він світить,
Розганяє суцільну пітьму.

Він мій Пастир і мій Переможець,
Він постійно зі мною, завжди. Утішитель мені в моїм горі,
Допоможе у всякій біді.

Буду славить Його Всеблагого,
І постійно Його величать.
Міста з Ним досягну золотого,
Дав Він Духа Святого печать.

©Vira Ukrainka
(переклад з рос. Оксани К.)

Ти є той Бог!

Ти є той Бог, хто втішить й зрозуміє,
Хто поведе мене завжди вперед,
Сльозу утерти хто завжди зуміє,
Хто знає все та бачить наперед.

Ти Бог є мій, чи є хто в світі кращий?
Хто відповість на безліч запитань,
Без Тебе, Отче, в світі я пропащій,
Тебе триматись хочу без вагань.

Жити з Тобою, в цьому моє щастя,
А де твоє, в Христі Його знайшов?
Без Нього жити, для душі нещастя,
Бажає з каяттям, щоб ти прийшов.

Ти є мій Бог, Кому я твердо вірю,
Кому молюсь, служу завжди кому,
По Нім лише, дорогу свою звірю,
Хвалу щодня співаю лиш Йому.

Євген Орлов

ВІЙНА

А Бог нас вчить молитись в бліндажах,
Сирих окопах і брудних підвалах.
Молитви ці вмиваються в сльозах,
І наче сонця вранішнього спалах,

Вони освітлюють цю темряву війни,
Яка покрила нашу рідну землю.
Ридають наші доньки і сини,
Ридають діти. Й на примерзлу землю

Гарячі сльози капають з очей
Батьків й дітей,дорослих і дитини.
Ми молимось у темряві ночей,
Ми молимось в ці непогожі днини.

Ридають на колінах матері -
Їхні сини тримають оборону.
Так вірять,що повернуться живі,
Що не принесуть звістку похоронну.

Десь сивий батько в зморшках на чолі
Скупу сльозу ховає у долоні.
Він чорний біль тамує у собі,
І молиться,стиснувши міцно скроні.

В підвалах плачуть діточки малі.
Їх плач - то також є молитва щира.
Вони ідуть до Бога в простоті,
Спасає їх проста дитяча віра.

Волають під уламками брусків
В завалах ще живі звичайні люди.
І їхній крик - молитва це без слів,
Яку сьогодні чуємо усюди.

Між свисту куль і гуркоту ракет
Солдат до Бога кличе в бетеері.
Можливо,зрозумів лише тепер,
Що тільки в небо є відкриті двері.

А десь старенька бабця у селі,
Що вже чекає зустрічі із Богом
Склада старечі руки у мольбі,
Несе Христу оті сташні тривоги.

Ми не молились так уже давно:
Старі,малі,багаті,бідні,вчені.
Нам було байдуже і всеодно,
Чи є у нас оті часи натхненні,

Коли в єднанні з небом стоїмо
В молитві щирій на своїх колінах.
Байдуже,що в серцях ми несемо.
Та нині,коли край наш у руїнах,

Молитва піднялася від землі.
І зрозуміли: ми - ніщо без Бога!
Тому схилилися коліна в бліндажі,
Піднявся плач сумний і людський стогін.

І Ангели до Божого лиця
Несуть молитви із сирих окопів,
Молитви вдів й суворого бійця,
Молитви тих,хто вчора був жорстоким.

Вчорашній грішник кається в сльозах,
Зрікається багач свого достатку.
Хтось не повірить: неймовірно! як?
То ми вам скажем: Бог любові й порядку

Сьогодні вчить молитись в бліндажах,
Сирих окопах і брудних підвалах,
Молитись щиро аж до сліз в очах,
Молитись так,щоб небеса відповідали.

І хоч покрила темрява наш край:
Війна,розруха,сльози,біль і горе,
Та ми не упадемо у відчай,
Бо хоч журба ота така,як море,

Та милість Божа є як океан!
І Він нам неодмінно допоможе.
Він має ще для нас хороший план,
Бо тільки Бог отак зробити може,

Щоби під свистом смертоносних куль,
Під гуркіт грізних танків й бетеерів
Палкі молитви лились звідусіль
В відчинені святі небесні двері.

І коли наші щирі молитви
Наповнять Божу чашу до розливу,
Ми згадувати будемо з слізьми
Ту неповторну кожну мить щасливу,

Як Бог нас вчив молитись в бліндажах,
Сирих окопах і брудних підвалах.
Хай світить промінь віри у серцях
І хай не згасне молитовний спалах!

Оксана Гудзь

Бог. Він любить тебе! Й не тому що на це заслужив ти,
І тим більш не тому, що добро ти комусь сотворив!
Бог. Він любить тебе, не за щось, ні за які заслуги.
Ти творіння Його.  Він за тебе ціну заплатив!

Він тебе оцінив по найвищий шкалі, хоча знаєш:
Ані я, ані ти заслужити цього не змогли б!
Він купив тебе кров'ю єдиного Сина й прощає,
Всі проступки твої, лиш до Нього в смирінні прийди!

Цю любов не опишеш і жодні великі цитати,
Оспівати не зможуть Величне, що Ти сотворив!
Хто не знає Тебе той намарно роки свої тратить,
Лиш з Тобою спокій, лиш з Тобою душа оживе.

А ти знаєш, Бог любить тебе і це так неймовірно.
Кожен день зустічати й проводити разом із Ним,
Чути голос Його і приймати усе так спокійно,
Не зважати, що шторм, бо Ісус, Він у твому човні!

Бог. Він любить тебе і взамін теж чекає любові,
Він не любить ні фальшу, ні користі, йди так як є!
Він чекає завжди на Голгофі. Там твій поєдинок
Лиш прийди і схились. Він висить там, бо любить тебе!

автор: Ю.Боровик

Спокій лиш в Христі

Душа що стомилась, знайде відпочинок,
СпокІй є справжній лиш в Ісуса Христа,
До всіх Він говорить з Писання сторінок,
Тож ви не мовчіть, відкривайте вуста.
Вже там на Голгофі, де Кров та пролилась,
Те слово " ЗВЕРШИЛОСЬ ! ", лунало для всіх,
Завіса що в храмі, в ту мить розділилась,
У мить цю страшну Бог простив людям гріх.
Спокій лиш в Ісусі, все спасіння є в Ньому,
Прийдіть до Христа, Його ласку прийміть,
А ті хто вже в Нім, будьте в Дусі Святому,
Подяку й хваління Йому в дар принесіть

Євген Орлов

В минулому столітті в Україні,
Хоч панував нещадно атеїзм,
Бог часто звершував діла предивні,
Одне з них розповів мені баптист.

В один з осінніх теплих днів, погожих,
Подяки день проводили в селі,
Подякувати за врожай хороший
З’їжджались діти Божі у Шпилі.

Із Києва, із станції «Полісся»,
Чимала група їхала дітей.
Дорогою автобус швидко нісся,
Віз до села столичних він гостей.

Один із пасажирів все дивився.
Як переїхали ж черговий міст,
До водія пішов і, нахилившись,
Ткнув документ, що він є КДБіст.

На вухо нашептав щось водієві.
Автобус до села не повернув,
В Іванкові лиш відчинились двері,
Коли він до райвідділу прибув.

Міліція автобус оточила,
Дітей зсадили, мов яких злодюг.
Своє державні служби знали діло,
Ніхто не міг втекти із їхніх рук.

А підлітки, які були між дітьми,
Звичайно ж, знали всі свої права,
Тож вимагати стали відпочинок
Й, щоб їжа забезпечена була.

Та групу зачинили у кімнаті,
Чекати розпорядження якесь.
Сказав же капітан, щоб посміятись:
«Хай нагодує вас ваш Бог з небес!»

А діти сприйняли слова буквально,
Молилися і заспівали щось.
Аж раптом в шибку у вікно неждано
Постукав тихо незнайомий хтось.

Коли ж вікно хлоп‘ята відчинили,
Їм подавати стали різний харч.
Крізь грати не пролізли лиш корзини,
А так, як кажуть зараз, «повний фарш».

Налисники, вареники, ковбаси,
В чавунчику картопля й голубці,
Запечене в печі, свиняче м‘ясо,
Солоні помідори й огірки.

Нарізані шматочки оселедців,
І, навіть, у тарілках холодець.
Червоний був болгарський свіжий перець
Й засмажений чималий коропець.

Налита в пляшки ряжанка й компоти.
Для зручності ще й ложки, й «гранчаки».
Подякували діти за турботу
І, помолившись, їсти почали.

Як діти їли, двері відчинились
Й до них зайшов поважний капітан.
Роззявив рота й пильно подивився
На стелю, наче щось побачив там.

Не міг ніяк той офіцер збагнути,
Що є насправді Вічний Добрий Бог,
Його турботливі, надійні руки,
Шлють людям допомогу в дні тривог.

А сталося усе, насправді, просто.
Автобус той вернувся у село
І «штундам» хтось сказав, що їхні гості
Тепер сидять в районному СІЗО.

Брати і сестри зразу поспішили
З кошолками чим швидше у район,
Тому якраз на час обіду встигли,
Що навіть не схолов іще бульйон.

Нема складного для Творця нічого,
Який би на землі режим не був.
Тож варто всім нам довірятись Богу
І долю власну ввірити Йому!

#Повчальна_історія

ПОБІЙСЯ СЛІЗ....

Побійся сліз, образивши людину,
Бо сльози піднімаються туди,
Де зарахується тобі провина,
І помста повертається завжди .

Побійся ,якщо хтось на тебе плаче
Від сильних і колючих твоїх слів,
Для Господа не є важка задача,
Щоб віддати тобі таким самим .

Побійся насміхатись над вдовою,
Життя її і так украй важке,
Не заставляй вмиватися сльозою...
Інакше таку участь сам знайдеш.

Побійся ображати сиротину,
Бо за сиріт вступається Сам Бог,
Якщо сльоза сирітська в небо лине,
То не пройдеш мимо біди й тривог .

Побійсь чужу межу переступити,
І на чуже добро не зазіхай,
Бо прийдеться усемеро платити,
Є бо закон :Що сіяв --,пожинай.

Побіймось залишитись боржниками ,
Не смій чуже присвоїти собі,
У Бога є правдиві й точні ваги,
Щоб мірою відміряти тобі .

Побійся насміхатись з інваліда,
На нього гордо ,зверхньо не дивись,
Не знаєш як у серці йому гірко ,
На його місці ти не опинись.

І не спіши за ворога радіти ,
Коли біда вернулася йому,
Щоб Бог не відвернувши свого гніву ,
Й на тебе ,щоб його не навернув.

Побіймось сліз, побіймось сили слова,
Побіймося колючих гірких фраз,
Не оминути нам нещастя й горя ,
Як чиїсь сльози стануть проти нас.

О.Фабін.

Каталог Біблійних каналів України @UKR_Bible_channels пропонує добірку корисних ресурсів до Великодніх свят

@rodovid_ua Генеалогія для християн 1871

@audiobooks_christian Аудіокниги та коментарі 1836

@live_readings Дослідження Біблії 1829

@audiostories_ua Аудіо-історії українською 1726

@Christian_poems_2 Християнські надихаючі вірші 1638

@hopeua Християнський телеканал Надія 1624

@extreme_hikin Виживання в екстремальних ситуаціях 1597

@bukinist_ua Раритетні книги 1580

@prayer_folders Молитовне служіння 1556

@shepArt27 НШ, табори 1436

@a73zy4 Духовний ріст християнина 1118

@health_folders Служіння здоров'я 974

@slawikova_chat Роздуми, цитати, пісні 918

@bibliinaarkheolohiia Відкриття біблійної археології 834

@bookson_com Інтернет-книгарня "BOOKSON" 806

НЕ ВІДХОДЬ ВІД БОЖИХ ДВЕРЕЙ.

Ти завжди стукай в Божі двері,
До Нього стукай у мольбі.
Скажи Христу: ''Я тут, я вірю
Все довіряю лиш Тобі''.

Скажи, що відповідь чекаєш
І ще ти в силі почекать.
Бо Бог завжди відповідає,
Сказав бо --"тим хто просить -- дасть".

Ти завжди стукай в Божі двері,
Бо всім Бог відповідь дає.
Він благодать дає без міри,
До Нього стукай, час ще є.

Ти не відходь і не здавайся,
Будь впевнений в Його словах.
На обіцЯнку покладайся,
Хоч навіть все іде не так.

Мій друже, стукай. Бог почує!
І, якщо зараз ти в нужді,
А ворог каже: ''Тихше, друже'',
Сильніше стукай, не мовчи.

Ти завжди стукай в Божі двері!
І рук своїх не опускай!
Стукай Христу, всім серцем віруй!
До Нього клич, не знемагай!

Ослабнеш -- починай спочатку.
Бог чує стук твій, знаю я.
В ті двері біль мій рвавсь завзято
І стукала душа моя.

Я під дверима все стояла,
Коли Бог відповідь пішле.
Та не даремно я чекала--
Відкрились двері. Світло є!

Бог невідступність хоче бачить
Й твої завзяті молитви.
Твоє питання -- це не складність.
Він хоче бачить, ЩО в тобі.

Там в серці віра Авраама?
Чи тільки сумнівів туман?
Чи в слові Божім стоїш прямо?
Чи треба Бог як талісман?

Та коли ти себе довірив
Своєму Богу віч-на-віч,
То завжди стукай в Божі двері,
В своїй нужді до Нього клич.

Я знаю: Бог мій не підводить,
І не обманює ніде
ТогО, хто з вірою приходить
І тОго, хто невтомно жде.

В нужді, у відчаї невпинно
Хай крик до Господа летить.
Сильніше стукай. На колінах.
І двері Бог відкриє твій.(або вмить)

Автор Світлана Тєрєбіліна.
Переклад з рос. Оксани К.

ПЕРЕД ХЛІБОЛАМАННЯМ

І знову скоро в нас хліболамання...
Ми будем згадувати Смерть Господню...
Тому в моїй душі стоїть лише одне питання...
Лише одне тривожить так мене сьогодні.

Із чим я стану знову перед Вічним Богом?
Які ж то вчинки я в житті творила?
Якою ж то була моя земна дорога?
Чомусь так болісно душа моя занила.

Роздумую тепер, чи не образила я брата?
Чи не сказала щось недобре я сестрі?
О Господи, якщо я в цім перед Тобою винувата,
То я прошу, мій Господи, мені прости!

Бо я така є немічна, слабка о Батьку мій, людина
А Ти є Вічний, Сильний, Добрий Бог,
Тому Тебе благаю щиро в цю хвилину:
Прости! Потіш мене серед земних тривог!

Якщо ж перед Тобою забувала я схилитись
Бо перевагу більше віддавала суєті
То щиро буду до Тебе сьогодні я молитись:
Мій Дорогий Господь, мені прости!

Сьогодні так моя душа болить, сумує,
За тих, які не хочуть ще мені простить,
Коли мене побачать то в душі лютують,
За тих тебе благаю, Батьку, їм прости!

Відкрий таким Ти їх духовні очі,
Хай схиляться перед Тобою і вони,
Про це благаю я удень і серед ночі,
Щоб не загинули вони в духовній цій пітьмі!

Благослови Ти братиків усіх сестричок,
І наших Ти служителів благослови,
Звільни всіх, Боже, від недобрих звичок,
У серці кожному о Батьку мій живи!

Нехай ця заповідь Твоя Господня
Послужить не у гріх, а для спасіння нам,
Про це Тебе благаю щиро я сьогодні,
Ти нам усім серця очисти Сам!

Щоб праведно ходили ми перед Тобою,
Щоб не спішили ми творити гріх,
А щоб спішили йти до Тебе ми з хвалою
Благослови Ти, Боже Милий, нас усіх!!!
Амінь.

Надія Робчун.

ТВІЙ ХРЕСТ

В життi усім нам даний Богом хрест,
Щоб ми несли його по добрiй волi.
Через страждання шлях наш до небес,
А без хреста ми Бога не достойнi.

А без хреста не зможемо iти
Шляхом вузьким, Христовими слiдами.
Нам треба пам'ятати, що завжди
Хрест нерозривно мусить бути з нами.

А що є хрест? Це слiз гiркий потiк
В переживаннях, що лягли на душу,
Це боротьба супроти темних сил,
Супроти свiту, марноти й спокусiв.

Нести свiй хрест - це значить ще не раз
Зустрiти опiр вiд родини й друзiв,
Терпiть насмiшки в цей лукавий час
За те, що йдемо по слiдах Iсуса.

Нести свiй хрест – це значить в молитвах
Виплакувати душi неспасенних,
Це значить - не зректися слiв Христа,
Не посоромитись Його Святого Ймення.

Щоб хрест нести, потрiбно вiдректись
Самого себе і вiддати в руки Божi
Свого життя несписаний ще лист,
А Бог до неба нам дiйти поможе.

Вiн Сам пройшов дорогою страждань:
Як Тiло на шматочки розривалось,
Христос терпiв без жодних нарiкань,
I Кров невинна за грiхи проллялась.

Й тодi, коли вбивали в тiло цвях,
Вiн не благав Отця, щоб все скiнчилось
I щоб Отець Його з хреста узяв,
Вiн у стражданнях виборов «Звершилось».

А нам не дав Бог важчого хреста.
Його в життi нести нам помагають
Отцiвськi руки і любов Христа,
Й ведуть у край, де вже страждань немає.

Хай Дух Святий провадить до мети,
Й без нарiкань усiм нам допоможе
Свiй хрест через життя земне нести,
Звершаючи покiрно волю Божу.

Ірина Косарук

Чи ти вустами славиш свого Бога?

Чи ти вустами славиш свого Бога?
Чи робиш так, як Він навчає нас?
Для нас в Писанні є пересторога:
Кожному слову є в житті свій час.

Нехай слова лихі з нас не виходять,
Лиш тільки добрі, тільки будівні.
А люди часто злі слова знаходять —
Лихі й недобрі, мовлять руйнівні.

Слідкуймо, друзі, мовим що вустами.
Те говоріть, прославить що Христа!
Благословенні будьмо небесами,
Несім смиренно всі свого хреста.

Тож не забудьмо: ми є діти Божі,
Звіщаймо всюди про Його любов.
Повинні бути лиш на Нього схожі —
На Того, хто пролив за всіх нас Кров.

Всі знайте те, що гріх — багатослів'я.
За кожне слово звіт складемо ми.
З сердець своїх відкиньмо лихослів'я.
Ми світлом є, а не дітьми пітьми.

Живімо так, як Дух Святий навчає.
Прославмо Бога в нашому житті!
І пам'ятайте: Він серця всі знає.
Хто каже зле — не буде в майбутті.

Євген Орлов

А якщо ЗАВТРА не прийде
І ми з тобою вже не встанем?
Вночі Ісус нас забере
І перед Господом ми станем?

Коли до Бога ми прийдем
В оселі сяючі небесні,
Які плоди ми принесем
У заплямованій одежі?

Що на землі залишим ми,
Лиш легкий слід коротких згадок?
Й життя короткого ще дні
В долині плачу і страждання.

За все своє земне життя
Який ми звіт будем давати?
Чи в слави променях сіять,
Чи сумно будемо стояти?

Розділить Він козлів, овець
І кожному дасть подаяння:
Комусь Свій золотий вінець,
А для когось вічні страждання.

В Небесне місто золоте
Всі двері навстіж Він відкриє.
Весільний пир готовий вже
Для всіх, хто Господу був вірним.

Він витре кожну там сльозу
І дасть для всіх одежу білу.
Йому Осанна вознесуть
Всі ті, хто вічність з Ним розділить .

А якщо завтра не прийде
І світла сонця вже не буде?
Коли Бог церкву забере,
Можливо пізно тоді буде?!

Спіши покаятись тепер,
Допоки двері ще відкриті.
Своє життя Христу довір
І до кінця Йому будь вірним!

Що, коли ЗАВТРА не прийде,
Бо тут життя не безграничне,
Настане мить, той день прийде
І поїзд наш прибуде в Вічність.

Автор Марина Баєр
Перекладала Оксани К.

Сльози часто очищають душу…
Сльози вимивають з серця біль.
І пожежу сльози теж потушать,
Змиють з ран таку пекучу сіль.

Сльози нам даються, як відрада.
Ти не бійся, й не соромся сліз,
Проливати сльози – це не слабкість.
Сльози знак присутності душі.

Сльози повертають нам ті сили
Що були потрачені в бою.
Сльози підкріпляють нашу віру
І довіру Господу Христу.

Є на світі дуже різні сльози
Які ллються з багатьох причин…
Є такі, що ллються у тривозі,
Сльози є від радості хвилин.

Є пекучі, є гіркі, солоні,
Є гарячі… різні сльози є.
Часто також діти наші плачуть…
В кожного на це причина є.
Плакав на землі також Син Божий,
Магдалина сльози пролила…
Плакав на землі із нас тут кожен…
Все тому, що є у нас ДУША.

І щоб легше нам було в стражданнях,
Із очей котилася сльоза…
І в ночі, і в день, і з спозарання
Сліз ріка до Господа текла.

А Господь, наш добрий, рідний батько
Витирав гарячую сльозу…
А цих сліз було вже так багато…
Рахував Бог кожную одну.

І сьогодні, якщо гірко плачеш
Не соромся і не бійся сліз.
Ти поплач і потім ти побачиш
Як змінився весь довкола світ.

Ти побачиш сонце ясне в небі
Замість темних і холодних хмар.
Загориться віра в серці в тебе
І погасне твого болю жар.

Помолись. І стане тобі краще.
Ти подякуй Господу за все.
Хоч можливо , будеш ти мовчати,
Хай душа подяку принесе.

Сльози часто очищають душу,
Сльози вимивають з серця біль.
Не соромся плакати , мій друже.
Сльози - це відрада. Ти повір.

А якщо, ти будеш сумніватись
То згадай великого Христа,
Який також, дуже сильно плакав
Коли мука до душі прийшла.

Не соромся сліз своїх ніколи
В час щасливий чи серед тривог.
Ти поплач, і піде твоє горе,
Дасть тобі розраду вічний Бог.

Ти відчуєш надзвичайну силу,
Прийде легкість з неба, від Христа.
Сльози проливають навіть сильні.
Плач – це знак, що є в тобі душа.
Амінь.

Артемук Мирослава

Хотів би просто запитати,
Чи знаєш ти, що Бог живий?
Що Він на хрест пішов страждати,
Щоб життя вічне мали ми.

Хотів би просто запитати,
Чи знаєш ти, що Він воскрес?
Щоб оправдання людям дати,
І змити гріх з твердих сердець.

Чи знаєш ти, що наш Спаситель,
До Себе кличе нині всіх?
Твоя душа для Нього цінна,
Але чи ти це зрозумів?

Живемо ми у час непевний,
І завтра зовсім день не наш,
Куди веде твоя дорога:
У радість неба, чи у плач?

Життя людське - воно коротке,
Вже вічність близько, при дверях,
Чи знаєш ти живого Бога?
Не тільки, друже, на словах.

Чи вже зустрівся ти із Ним?
А може і не чув про Нього,
Він землю дивно сотворив,
І дав життя всьому земному.

І ти також Його творіння,
Він нині кличе ще, зове,
Спинися друже на дорозі,
Ще поки час сьогодні є.

У світі щастя не знайдеш,
Це лиш дочасна насолода,
Гріх радості тобі не дасть,
Він принесе печаль і сльози.

Та є Спаситель, кличе всіх,
І хто до Нього відгукнеться,
Знайде той радість, втіху в Нім,
Для свого стомленого серця.

Можливо ти Його незнаєш,
Та Він про тебе знає все,
Тому сьогодні ще чекає,
Як сина блудного Він жде.

Його любов - вона велика,
Твій розум цього не збагне,
І якщо хочеш бути вільним,
Скажи "Ісус, прости мене"!

І якщо нині відчуваєш,
Цей голос ніжний, що зове,
Не гай даремно свого часу,
Це Батько кличе ще тебе.

Гріховний світ дає багато,
Це задоволення на мить,
А жити з Богом - це є щастя,
Лиш з Ним знайдеш для серця мир.

Хотів би просто запитати,
Чи знаєш ти, що Бог живий?
Якщо відчув сьогодні заклик,
Тоді скоріш до Нього йди.

Долайчук Віталій

ЗАКРИТІ ДВЕРІ ДО РАЮ

Скажіть, що зробить чоловік,
Проживши без Ісуса вік?
Коли він перед небом стане,
Й закриті двері лиш застане?

Напевно стукати почне,
Христу кричати лиш одне:
"Відкрий Господь, мене впусти,
Ти маєш місце віднайти!

Життя добре я прожив,
Не вкрав ніде я і не вбив.
Трудився - рук не покладав,
У поті хліб свій здобував.

Дім збудував, сад посадив,
Сім'ю створив, дітей ростив.
Не забував я і про бідних,
Давав їм хліб і все потрібне.

Я чесно і відкрито жив,
А Ти лиш двері в рай закрив.
На суд Твій правий я з'явився,
Скажи, я в чомусь провинився?"

Страшними стануть ці слова:
"Спасіння вже тобі нема!
Життя тобі для того дав,
Щоб ти в житті Мене шукав.

Я так хотів щоб без Творця
Не починав би ти і дня.
Життям ти хвалишся своїм
Заслуг твоїх немає в тім .

Я поруч був завжди з тобою,
По милості великій Мною,
Тобі дарована сім'я,
І дім збудував для тебе Я.

Я сад твій щедро поливав,
І діток Я тобі давав.
Не випускав тебе з уваги,
Не допускав образ, зневаги.

Від зла тебе оберігав,
Терпляче довго так чекав.
Коли земне відкинеш враз,
І віднайдеш для Мене час.

Та ти Мене не закликав,
Свій час безцінний віддавав
Роботі, друзьям і сім'ї,
Кому завгодно, не Мені.

До Мене в каятті прийти,
Ти часу не зумів знайти.
І мало діл твоїх благих,
Спізнився ти, нажаль, не встиг.

Тобою частої благодаті утрачений,
Христа печаті на тобі нема.
Вини себе, іди, не знаю Я тебе."

Можливо Бог не справедливий?
Та ні, Він добрий й милостивий!
З любов'ю милує, прощає,
До Себе й досі закликає.

Відкинь життя своє безбожне,
Шукай Христа, ще поки можна.
Родись з гори, люби без краю,
Щоби відкрились двері раю.

Автор невідомий

І знову про дітей

Не раз себе на осуді спіймаю,
Про підлітків, про молодь, про дітей.
Я рими пісень їхніх не сприймаю,
Зовнішній вигляд й сенс їхніх ідей.

Осуджую я, а також і інші,
А в матерів безмовний крик іде:
Не бийте по рукам! Душа—цінніша,
Не погубіть насліддя молоде!

Не бийте по рукам, не розтопчіть ви,
Ту тонку́, тонесеньку стеблину.
Та Богом люблячи, благословіть ви,
Щоб до Христа тяглась кожна дитина.

Нам просто атмосфера невідома,
У якій діти змушені зростать.
Можливо темінь там у хнім домі,
Що вабить в цьому світі погулять.

Багато пропонується сьогодні:
Комп'ютер, фільми, ігри, інтернет.
І все так зроблено окультно й модно,
Що цей же дух і в школах—не секрет.

За тиждень в світі, де вони блукали,
Їх треба в домі Божім відігріть.
Дати заряд добра їм,щоби мали,
Вони закалку«світом» не хворіть.

Вчити їх треба вдома мудро й строго,
Не дозволяти жить на самоплив.
Нехай вони з дитинства знають Бога,
Щоб шлях Господній потім їх манив.

Так, дикі паростки із них проб'ються,
То тут, то там пахне від них «світським».
Та до Христа слова молитв несуться,
Про кожного й права тепер за Ним.

Обов'язково Бог їх поміняє,
Штрих за штри́хом їх буде шліфувать.
Він Той,Який галузки обрізає,
А нам в молитві треба їх триматть.

Тримати так, щоб не було втрачання,
Можливо труд їх попросить звершать...
Бути для них, як приклад сподівання
І віри, щоб хотілось перейнять.

Нехай вони відчують, що їх люблять,
Що їм тут добре, що сім'я тут є.
Овечку молоду, ні ні,не гублять,
Її вчать пам'ятати, де своє.

Нажаль, є в багатьох досвід печальний,
В якому біль батьків і матерів:
У відповідь хтось скаже щось безжальне
І ніхто в церкву із дітей вже не ходив.

Вони пітьмою світу так покрились,
Їх вабить дискотека дотепер.
Вони ще із гори не народились,
Чи не спізнилися вони тепер?

О Боже, дай нам мудрості всім мати,
Допоможи нам так не поступить.
Дай з ними гарну й ніжно розмовляти,
Щоби вони змогли цим дорожить!

Прийде той день, як виростуть ті діти,
Збагнуть за них Христа пролиту Кров.
І будуть після нас іще тут жити
Й про Божу проповідувать любов.

Бо Бог подасть духовне їм прозріння,
Дорогоцінний дар розвине в них.
Тих, за кого несли ми сльози і моління,
Він їх долу́чить до дітей Своїх! Амінь

Автор Анна Вельк—Деєр;
Переклад Ангеліни Ющук

ЧИ ЗНАЮ Я ГОСПОДЬ ТЕБЕ

Чи знаю я Господь Тебе
Чи пережив я зустріч із Тобою?
Можливо в жертву я несу слабе?
І у житті,пливу я за водою.

Можливо я те дерево без плоду
Лиш тільки листям гучно шелестів
Чи через грізну бурю й не погоду
Мій плід за вітром в далеч полетів

Не раз казав Тобі я довіряю
Життям моїм Ти сам руководи.
Але не раз з Петром я потопаю
І з ним кричу,Ісус допоможи.

Казав не раз побудь Ти на вечері
Найкращих в світі Ти скуштуєш страв
Але забув я відчинити двері.
А Ти прийшов і на дворі стояв.

На раз казав я йтиму за Тобою
І час для Тебе я завжди знайду
Та закрутивсь земною суєтою
Я протилежно від Тебе іду

Казав,віддам Тобі мої достатки
Мені ж Тобі не шкода віддавать
Але ж на жертву знайшлися лише латки
Бо кращий одяг я нехотів знімать.

Казав що сміло йду я за Тобою
В мені Твій спокій і Твоя любов
Та тільки ворог заричав злобою
І на дорозі я злякався знов.

Я думав що в мені колосся повне
І що комори повні від плодів
Та Ти в мені відкрив життя гріховне
І жертви від мене Ти не схотів.

Я думав що Тебе я розумію
І що в мені є істинна Твоя.
Та Ти сказав «зерно я перевію
Дозрівша нива,стала вже моя»

І я злякався,злякався як ніколи
Невже в полові місце для мене
Думки в мені сильніш мене бороли
Що для мене лиш місце вогняне

І пульс забився в тисячі сильніше
Думки змішались в голові моїй
І Бог відкрив в мені най таємніше
Від слів та діл до неосяжних мрій

Не вже Господь це все про мене
Не вже я легкий на Твоїй вазі
Не вже я листя те зелене
Яке зриває вітер при грозі

Чи знаю я Господь Тебе
Чи пережив я зустріч із Тобою
Перевіряй мій друже сам себе
Чи проти течії ти чи за водою!!!

Автор Андрій Швегло

ІСТОРІЯ ЯКА ЗМУШУЄ ЗАДУМАТИСЬ

Дитяча лікарня. Онкологічне відділення. Палата для тих, кому жити залишилося недовго. Літня, за шістдесят, санітарка зустрілася поглядом з хлопчиком, який лежав на ліжку.

"Я повинен ще трошки пожити.
До неділі. Тьоть Лєна, можна?"
Вся здригнулася. Що говорити?
А він дивиться пильно, тривожно...

Ще дитина, а в погляді стільки:
Біль, приреченість й трішки надії.
До неділі дожити б тільки!
А життя в ньому ледь жевріє.

"Мій хороший", - і сльози ковтає.
Починають руки тремтіти.
Ну хіба до такого звикають?
Ні! Бо діти повинні жити.

"Ти живи, о моя дитино!"
"Мені б тільки ще до неділі.
Привітати маму повинен".
І кладе рученята білі.

В них - останнє, що може дати
Своїй сплаканій з горя мамі.
"Тьотю Лєн, ще не можу вмирати.
Я зробив це своїми руками."

Саморобка з картону. Мій Боже!
Як же мамі усе пережити?
Цей дарунок від сина не зможе
Чимось кращим ніхто замінити.
***
Онкологія. Страшне слово.
Грань між смертю й життям уже стерта.
І щоразу вона знову й знову
Обирає собі нові жертви.

Серед них і дорослі, і діти.
Мов приречені кимось до страти.
Місяць, тиждень чи день іще жити.
Так виходять з цієї палати.

Їм вже більше нічого не треба.
Залишились обірвані мрії,
І змінилися враз всі потреби.
Кожну мить цінувати вже вміють.

Двадцять перше століття. Рясніє
Світ новинками і відкриттями.
Але скільки людей без надії,
І від горя сивіють мами.

Дорожімо життям. Нехай будуть
Усі миті, даровані Богом,
Нами з вдячністю прийняті, люди!
Так багато нам дано від Нього.

І коли навіть все те, що маєм,
Нас вже чимось не задовільняє,
І коли на життя нарікаєм,
Нехай кожен в той час пригадає,

Що є ті поряд нас, для кого,
Аби жити, всміхатись, любити,
Більш не шкода в цім світі нічого.
Тож учімось життям дорожити!
***
А той хлопчик ще жив, і маму
Привітав подарунком щирим,
Що зробив своїми руками.
Через тиждень помер. Щасливим."
Автор Юлія Тонего

#Повчальна_історія

Притча про заблукану овечку

Куди не глянь, говорить все про те,
Що в цім життю кінця й кра́ю немає.
Пастух ось по землі з батого́м йде,
Овець Своїх загублених шукає.

У вас ж бо благодатна стежка є
Й струмок, що в прохолоді протікає.
Що ж рветесь ви,де вогнище чуже,
Що ж вам на лузі ще не вистачає?

Він не щадить для нас Свого бича,
Карає і завжди попереджає:
«Якби були б ви свині—Я б мовчав,
Та ви Мої овечки»—промовляє.

У Пастуха аж сльози на очах,
Рахунку тим Його сльозам немає.
І скільки трав прекрасних на лугах,
А народ Божий по багні блукає.

Несуться,бродять,там де їм«красиво»,
Від світла і від істини святої.
Забули,що їх Пастир Милостивий,
Чекає і шукає у любові.

За станом одні страхи є лише:
Ві́вці—то блага їжа для вовків.
Інший пастух забув б про них і все,
А Цей шукає, бо їх полюбив.

«Куди ж то ти овечко забрела,
Як можна про тебе зниклу забути?
Раз щастя ти при світлі не знайшла,
Хіба в пітьмі його зможеш набути?

Я знаю, що ти чуєш голос Мій
І не дивлюсь,що ти у кігтях ночі.
Все ж хочу повернуть тебе в дім Свій,
Та тільки, якщо цього ти захочеш.

Можливо ти десь плачеш у тиші
І стогне і болить твоє сердечко.
Ну не мовчи, дай відповідь Мені,
Дай відповідь заблукана овечко!

Я від тебе почути лише хочу,
Що ти втомилась по багні бродить.
Тебе на руки Я візьму охоче
І знову почну рани всі цілить.

На пасовисько Я тебе верну,
Там для душі знайдеш благословіння.
О,відізвись,тебе Я пригорну,
Всіх кличу до життя і до спасіння.

Ну не мовчи!Дай відповідь з боліт,
Не забувай,що час є швидкоплинним.
Чекаю Я тебе багато літ,
Не нехтуй часом ти дорогоцінним.

А на лугах Моїх одна краса,
Над водопоєм зіронька сіяє».
Овечка на руках у Пастуха,
Від щастя Він ридає і ридає... Амінь

Автор —Станіслав Матковський;
Переклад Ангеліни Ющук

НЕ ДОВГО ЗАЛИШИЛОСЬ НАМ ТУТ ЖИТИ

Не довго залишилось нам тут жити,
За мить Господь підніме Церкву ввись.
Ви можете безпечно говорити:
"Про цей момент казали вже колись.

Вже років п'ятдесят, а то і більше,
Про прихід Його кажуть, та дарма.
Христос прийде, прийде, але пізніше,
Чекати зараз сенсу геть нема".

Він вже гряде, і Він спостерігає
За розумом, серцями, за життям.
Він бачить тих, що чистим зберігають
Духовний одяг від гріховних плям.

Він бачить тих, що нехтують зібранням,
Що Біблію у руки не беруть.
Він знає тих, в яких земні бажання,
Які плода Йому не принесуть.

А час іде, і гірко нам буває,
Коли життя для Бога віддаєм,
Та під хрестом тремтим і знемагаєм,
Здається, мить - і, зрештою, впадем.

А хтось іде, хреста свого відклавши,
І має все: розваги, гроші, час,
Прожив життя, Ісуса не пізнавши,
Проте для Бога він уже погас.

Буває, в нас з'являється бажання
Шляхів шукати радісних, легких,
Та полюбили б ми свої страждання,
Якби побачили, що буде нам за них.

Не час вже, друже, думать про багатство,
Із ним не зможемо у вічність увійти.
Згадай лише, чого нам варте Царство,
І що для Бога робиш саме ти?

Не покладеш Христу до ніг ти гроші,
До Нього не приїдеш в БМВ,
За зовнішність ти Царство не попросиш -
По серцю Він судитиме тебе.

Лише сліпі нічого не вбачають,
Лиш тверді серцем Господа не ждуть.
Усе готово: ми й не помічаєм,
Як швидко переміни вже грядуть.

Закон завжди не буде справедливим,
І буде вибір: Бог або життя.
Бо наше зараз дуже тим важливе,
Що з нього вийде наше майбуття.

Побачите, побачите різницю,
Між тим, хто Богу з вірністю служив,
І тим, хто будував собі в'язницю,
Бо лиш земним насправді дорожив.

Я не суджу, я хочу бути з вами,
Коли прийде по Церкву наш Господь.
Тому живім ділами, не словами,
І годі вже надіятись на плоть.

Життя - це мить, що майже пролетіла,
Вже скоро вічність, скоро буде суд.
А ми такі, якими буть хотіли?
Як ні - є час, щоб стерти з себе бруд.

Автор невідомий

Затишний християнський канал 🫶🏻

Де ти знайдеш цитати для душі❤️‍🩹
Заходьте👇🏻
https://t.me/Godismyhopee

Іди до Мене, не дивись на хвилі,
Дивись на Того Хто тебе зове,
Ти будеш по воді ходити в вірі,
Бо Він з тобою Він тебе веде!

Іди по морю, шторм реве, не бійся!
Мені підвладне небо і земля,
Дивись на Мене, так завжди дивися,
Бо Я серед стихій поміч твоя!

Ступай із вірою, нічого не лякайся,
Я твій Творець, дитя, не забувай!
Лиш взір свій в небо направляй і не вагайся,
Ступай по хвилях, Петре так ступай!…

І ось вже ноги по воді ступають,
Такого чуда ти не знав в житті
І очі на Ісуса споглядають,
Ідеш ти по воді як по землі…

Та злії буревії не стихають,
І шторм реве, наводить жах і страх,
Та що це ?Твої ноги утопають,
Спаси лиш закричав тону в штормах!

О маловірний чом ти усомнився,
Чому від Господа ти погляд свій відняв
ти йшов по морю, на Христа дивився,
Поглянувши на шторм, тонуть почав!…

Так в нашому житті часто буває,
В човні життєвім ми с Христом пливем
І бурі, шторми Він всі усмиряє ,
По хвилях до Христа тихенько йдем.

І очі наші звернені до Бога,
Хоч бурі урагани на шляху,
Коли поглянем вниз на бурні води,
Спаси ми кричимо, Ісус тону!

А віру Бог у штормі провіряє,
У бурях, у пустелях , в тісноті,
Питання як ми Богу довіряєм,
Чи можемо тоді йти по воді?

До неба нелегкою є дорога,
І часто виє вітер і штормить,
Якщо дивитись будем ми на Бога,
По морю будем наче по землі ходить!
Марина Візнюк.

ПЛАЧЕ МОЯ ЗЕМЛЯ

Плаче моя земля, сльози не вгамувати.
Плаче мале дитя, плаче старенька мати.
Гірко плаче вдова - коханого не забути...
Невтішно рида сирота - батьків вже не повернути.

Це наробила війна... Стогне земля від болю.
Радіє лиш сатана - нищить людей в двобої...
Та армія є Христа, вона завжди на колінах.
Вона, у Христі, свята. У Ньому вона єдина.

В молитвах іде на брань, йде на допомогу людям.
Всім безліч несе сподівань, що Бог завжди поруч буде.
Біді покладе кінець, як всі на коліна стануть.
Як ще багато сердець до Нього прийдуть в проханні.

Ти бачиш всі сльози, Отець. Ти чуєш душі ридання.
Пробач нашу землю за все, Тобі що були неслухняні.
Не славили у добрі і не величали Бога.
Усе у гріхах брели, по грішних своїх дорогах.

Помилуй, Господь, пробач! Молитви вже в небо линуть.
Всю силу ворог зібрав, щоб знищити Україну.
Та Ти - милосердний Бог! І Люблячий, і Справедливий!
І ти не залишиш ніколи, орду ворожу зупиниш.

Надія на Тебе вся, у Тебе в руках вся влада.
Почуй нас - молимося! Почуй нас Ісуса ради!
Почуй нас Отець небес! Спини це велике горе.
Ти чуєш стогін сердець, до Тебе вони говорять.

Тіла і душі врятуй від ворога злого сили.
Почуй нас, Боже, почуй! Вступись за нас і помилуй!
Я вірю, настане день і Ангелів легіони
На землю мою пошлеш і піде назавжди ворог.

Автор Л. Шпак

З темряви гріха, з пут земних,
Вийшло Світло, що душі рятує,
Ісус Христос, Син Божий, святий,
За життя наше віддав себе в адскії муки .

Пророцтво Ісаї, слово правдиве,
Син Божий, понівечений, битий,
Забрав на Себе гріх всього світу,
Щоб від смерті людство звільнити...

Терновий вінець, цвяхи в долонях,
Кров на землі, біль невимовний ...
''Еллі , Еллі , лама Самахвані?"- Розпачу крик ,
В темряві смертній ,на хресній дорозі...

Та смерть не тримає, немає в ній сили
Перед величчю Божого Сина,
І третього дня , на ранковій Зорі
Христос Воскрес! Перемога світ освітила!

Перемога — славна, світла, нова,
Ознаменувавши початок всього нового...
Великдень... Великий, славний день!...
Великдень - це свято-надія!
Христос Воскрес ! Царює Він!
Зігнавши зло, здолавши гріх!

Ангели співають, серце радіє
Надія оправдана , радість велика ,
Смерть подолана,
Перемога Божого Сина!

Радість велика серця наповняє,
Духом віруючих об'єднає.
Великдень – це свято надії,...
Надії нової, що душі гріє!..

Святкуймо Великдень, день воскресіння,
Перемогу Життя, надії, прощення!
Він жив, Він помер, Він воскрес - це правда велика!

Любов Його вічна - то наша основа!
Любов Його безмежна, сильна,
У Воскресінні ця сила видна!
Тож радійте, люди усі,
Христос живе, і життя є у Нім!

Тож з радістю великою,
З вірою чистою,
Любов'ю наповнені,
Святкуймо Його Воскресіння,
Бо Христос живе, і ми також з Ним
З надією в серці, разом,.... вічно......

Амінь!
23.03.2025
Автор: @Nastinka_Holub

БЛАГОВІЩЕННЯ

Благовіщення - добра новина!
Я усіх вас вітаю з цим святом!
Й хочу з вами в цю радісну днину
Ту подію святу пригадати.

Назарет... Галілейське містечко, -
Проживала там діва Марія,
Яка Бога любила сердечно
Й покладала на Нього надію.

Богобійна і духом смиренна,
Непорочна і совістю чиста.
З нею сталася річ незбагненна -
Ангел Божий звістив їй врочисто:

"Бог з тобою! Радій, благодатна!
Ти знайшла у очах Його милість,
Бо тебе поміж інших обрати
Зволив Він..." - А вона розгубилась...

І подумала: "Що все це значить?"
Ангел каже: "Не бійся, Маріє!
Бог твоє чисте серце побачив,
Ти зачнеш і народиш і Месію...

Йому ім'я - Ісус мусиш дати,
Сином Господа Він наречеться,
Й над Ізраїлем всім царювати
Буде вічно, і світ Ним спасеться..."

А Марія у відповідь каже:
"Як це станеться? Не розумію...
Народить Дитя, мужа не знавши?...
Як відбудеться вся ця подія?"

"На тебе зійде Дух Святий з неба
Та обго́рне Всевишнього сила
І, Дитя, що народиться в тебе,
Буде зватись святим Божим Сином.

Поділюся з тобою секретом:
Неможливого в Бога немає!
Й твоя родичка Єлизавета
В своїй старості сина чекає..."

І Марія промовила знову:
"Я - Господня раба! Хай же стане
Мені згідно з твоїм святим словом..."
Й відступився від неї враз ангел...

З року в рік християни всі радо
Відзначають цю славну подію.
Разом з ними і я у це свято
Утішаюсь і щиро радію.

Як Марія, скажу я сьогодні:
Величає душа моя Бога,
Бо й мене врятував Він з безодні,
В світ пославши до нас Сина Свого.

За Спасителя дяку і шану
Щиросердну Творцеві приношу,
І в святкову цю днину весняну
Для Вкраїни я миру попрОшу...

Боже! Глянь на мій край, на руїни!
Скільки крові невинної ллється!
Підніми з тих руїн Україну,
Я прошу Тебе щиро, від серця.

В це величне і радісне свято,
Отче! Вчуй усі наші моління!
Хай прийде спокій, мир в кожну хату!
Хай настане в серцях воскресіння!

Катерина Бойко

Вірш про війну

А війни не чекав ніхто...
Мирні люди весну чекали,
Навіть важко збагнути було,
Що прийде ця весна кровава.

Не радіє природа весні,
Та і як вона можна радіти?
Коли вся Україна в вогні,
Помирають невиннії діти.

Лються сльози і кров людей,
Рвуться бомби, летять ракети.
Материнські молитви щодень
В небеса набирають злети.

За дітей, за батьків, за рідню,
Чоловіка, за сина— солдата,
Щоб вернувся додому живим,
Щоб вціліла під бомбами хата.

Щоб в підвалі сирому вночі
Не здригалась в страху дитина.
Не вбачались страшні палачі
І не снилась війни картина.

Повернулась до нас весна
І лелеки вернулись додому.
Лиш не знали, що тут війна,
Небо в чорнім диму густому.

Повз гармат пробивались вони....
Мирну пісню в квітучі села
Із далеких земель несли,
В рідні гнізда, в свої оселі,

Пробудилась земля від сну,
А Воскреслий Христос із нами,
Прийде день, ми закінчим війну,
З нами Бог, перемога за нами.

Ольга Фабін

Жили собі люди. Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав. Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішував всі полюбовно.
Хтось палко кохав. Хтось не знав ще кохання,
А хтось від невдачі приймав покарання.
Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо,
А хтось вже роки рахував за плечима.
Хтось бачив себе у маленьких онуках,
А хтось тамувався в сердечних розлуках.
Хтось мчав на авто у незвідані далі,
А хтось залюбки напирав на педалі
Стежками рідненькими рідного краю
І тішився:« Кращого в світі немає...»

І все обірвалось. За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі. На безцінне життя...

Хтось дім залишав. Переборював втому.
А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
Комусь народитись на світ не судилось.
Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
А чобіт ворожий топтався по квітах...
Хтось Богу молився за брата, за тата.
Хтось сина свого проводжав воювати.
Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
А хтось малював в чорних фарбах картину.
Хтось все необхідне складав для потреби,
Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
Свій краєць, чужому синочку і доні.
Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,
А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.
Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
Витягував з пащі смертельної долю
Того, хто боровся за віру і волю.
За нашу любов до чарівного краю,
Бо кращого в цілому світі немає...

Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну
Той сам від ненависті свої загине...

Людмила Григоренко

ОСТАННЯ ВЕЧЕРЯ

Ісус узяв хліб, і поблагословив, 
Поламав, і Своїм учням давав: «Прийміть, споживайте,"- сказав;
Так само і з вином вчинив.
Це Заповіт Новий Він постановив!

Господь Ісус наперед знав, 
Що Йому неминучі страждання,
Через людей грішні діяння.
Він на хресті наше зло розпинав. 

Гріх - це біда споконвічна;
Творець з давніх давен говорив до людей:
"О, коли б ти прислухався до Моїх заповідей,
То був би твій спокій, як річка..."

Та не прислухавсь народ, не почув.
Та й не повірили, як і Христос  прийшов
Відкупити від гріхів і дати покров,
І прощення усім, хто віру б набув.

Перед жахливими стражданнями Христа,
Він Паску споживав з учнями разом, 
Яких назвав дітьми,  Своїм чадом...
Бо любить нас Господь, тому й спаса.

Він Новий Заповіт учням дав:
В хлібі і плоті, в вині і крові.
А потім зазнав колючки тернові
Насмішки... хрест...і життя віддав.

Про що ти думаєш, причастя приймаючи?
Поміркуй: про втілення Христа,
Про приклад Його святого життя,
Смиренням Бога прославляючи!

Із неба зійшов Він для добра людства,
Заради відкуплення наших гріхів, 
В цей час поміркуй: про вірність своїх шляхів,
Та про ціну Божого людинолюбства!

Автор невідомий

НА СЕБЕ ВІН ЗАБРАВ МОЮ ВИНУ

На Себе Він забрав мою вину,
За всі мої гріхи Він розплатився!
На хрест Голгофський дивлячись стогну,
До верху цвях в Його долоню впився.

Мій Цар і Бог в короні із шипів,
З любов'ю в мої очі споглядає,
Що падаю до ніг Його без слів,
І знов Святою Кров'ю омиваюсь.

Сьогодні, згадуючи Його смерть,
Беру шматочок хліба обережно
Життя так не важлива круговерть,
Так наодинці буть з Христом тривожно.

Він все зробив, щоб мене врятувать,
Коли промовив слово те: «Здійснилось»,
Він все зробив, а що я можу дать?
Як перед Ним душа моя схилилась?

А чи відкрита повністю Йому?
І чи виконую усі Його Завіти?
І що приношу, я щодня Йому?
Чи довіряю все Йому на світі?

О, мій Господь, дай руку і веди,
Я без Тебе нікчемний, дрібний атом,
Усім життям моїм керуй завжди,
Буть вірною дай серцем й жити свято.

Вина ковточок я роблю й скорблю,
Далеко так від мене досконалість...
Та Ти з любов'ю Кров пролив Свою.
І дарував блаженство мені й радість!

Ти витерпів побої і плювки,
Мою ганьбу від мене заховав Ти,
Розплутав всіх гріхів моїх клубки,
І добровільно Ти прийняв розп'яття.

Ти випив чашу гніву за мене
До смерті хресної Ти полюбив Своєї.
Схиляюся я низько до Тебе,
Ти став життям моїм і піснею моєю.

Подяку і хвалу Тобі несу!
І п'ю з Твоєї чаші щастя сладість.
Всім людям, в цьому світі говорю:
«Бог є любов, у Ньому справжня радість !»

Переклад Чернишової Ольги
(з російського вірша Любов Бондаренко)

Життя прожить, не поле перейти,
У ньому радість і печаль буває,
Як добре,що у нас є наш Господь,
Який ніколи нас не залишає.

Є час - дорога з тернів і в шипах,
Та час цей знайте також проминає,
Сьогодні ваш Отець на небесах,
В одне єдине вас обох єднає.

Він знає шлях, нелегкий ви пройшли,
Сьогодні радість з неба посилає
Благословенні будьте завжди ви,
І хай Господь завжди оберігає.

І одне одного завжди любіть,
Вірними будьте Господу святому,
У святості зростайте і живіть,
І буде щастя, мир вашому дому.

Хай вірність ваша щиро у серцях,
Любові вогником в душі горить палає,
Благословенний Бог на небесах,
Здоров'я вам і сили посилає.

Радійте в Господі, що він є ваш Отець,
Спаситель вам дає благословіння,
А прийде час, одержите вінець,
За всі випробування і терпіння.

Молитви спільні наче фіміам,
Хай до Ісуса линуть в небо синє
Щоб виконали ви весь Божий план,
На цій землі, несли вістку спасіння,

Сьогодні ми радіємо за вас,
Так хочеться багато побажати,
Щоб в злагоді жили ви кожен час,
А на добро й любов були багаті.

Вітаєм друзі щиро від душі,
Що стали ви тепер одне єдине,
Один для одного і для Христа живіть,
Хай буде все життя ваше щасливе!
Марина Візнюк.

Мій Бог живий
І я це точно знаю
Лиш Він один нас в цьому світі береже
Гріхи важкі Він нам прощає
І до спасіння кожного веде.
О скільки злоби і біди ми зустрічаєм
Цей шлях земний не легко нам пройти
Та ти згадай Ісуса на Голгофі
Той шлях яким Він мусив йти
Він ніс той хрест, ішов на страшні муки
Знущання, насмішки і біль
Там кров Свята лилась за мене і за тебе
За те щоб ми могли спасенні буть
Задумайся хочаби на хвилинку
Чи ти своє життя віддав би так як наш Ісус
Життя для кожного це подарунок з неба
Пролине наче зграя журавлів
Та ти цінуй усе що маєш зараз
Бо час іде а з ним летять роки
Не повернеш назад вже втрачені хвилини
Життя на місці не стоїть
Усе проходить, і усе минає
Лиш Бог один не змінний Він
Сьогодні й завтра Він один той самий
Він наш Отець що любить й береже
І серце кожного Він знає
Прощення і спасіння нам дає
Ти памʼятай яка ціна заплачена за тебе
За те щоб ти міг у любові жить
Ти підійми свій погляд аж до неба
Згадай того хто дав тобі життя
Подякуй щиро ти для Нього
В молитві тихо ти схились
І хай твій голос буде чутно в небі
Бо наш Ісус достойний похвали!

Іра Маринич

ПОВЕРНИСЬ!

Нечасті зустрічі вже маєм,
До Мене більше не спішиш.
Зі Мною мало розмовляєш,
Тепер частіше лиш мовчиш.

Як жаль, що Ти вже не зі Мною,
Не потребуєш так Мене.
Весь перейнявся суєтою
І так буває кожен день.

Ти знаєш, що чекаю дуже
Розмов тих наших дорогих.
Коли до Мене кликав, друже,
Зі Мною часто говорив.

До Мене ближче буть старався,
І все на світі довіряв.
А Я дивився й посміхався,
''Дитя Моє'' -- Я повторяв...


Тепер ти зайнятий постійно,
Ти кажеш, часу так нема.
Але без Світла неодмінно
В твоїм житті настане тьма.

Ми рідко зустрічатись стали,
В житті твоїм нема Мене.
Лиш іноді, під вечір самий,
Два слова чую до Себе...

Ти в телефоні переписку
Ведеш із кимось все, а Я
Стояв біля тебе так близько--
Та ти Мене не помічав.

Як жаль , що ти забув, як разом
Шлях віри починали ми...
За Мене міцно ти тримався,
Боявся в сторону зійти.

Шукав Мене тоді постійно,
Як маму дитинча мале,
Вночі і вдень, це неодмінно,
Не міг й години без Мене.

Я пам'ятаю, як ночами
Що любиш, ти казав Мені.
Як обіцяв Мені з сльозами
Буть вірним і за Мною йти.

Любві такій пройшли пориви,
Та, як раніше, Я люблю.
І хоч душа твоя закрилась,
В очікуванні Я стою.

Так рідкі зустрічі вже наші,
Ти обітниці вже забув.
Невже то легше тобі стало,
Що шлях широкий полюбив?

Я знаю, що момент настане:
Прозріє знов душа твоя!
Коли опори враз не стане,
Ти пригадаєш, що є Я!

Ні, Я не хочу заставляти
На Мене очі щоб здіймав.
Та можу біди допускати,
Щоб знову ти Мене шукав.

Так хочу Я, щоб зрозумів ти,
Моя любов постійно жде.
Так хочу Я, щоб добровільно
Ти повернувся до Мене.

Мені ж душа твоя цінніша
Скарбів найбільших на землі.
І, якщо треба, то грізніше
Я говоритиму тобі...

Автор: Олена Куропаткіна.
Переклад з рос. Оксани К.

Можливо у когось є групи в телеграмі з християнським магазинчиком,там де продаються різні християнські товари ,прошу поділіться якщо хтось має – @A_B_19_Y

ЯК БОЛЯЧЕ ДИВИТИСЯ ХРИСТУ


Як боляче дивитися Христу,
На свій народ, що у гріхах вмирає,
Як боляче дивитися Йому,
Коли Писання,зовсім не читаєм.

Як боляче,дивитися Христу,
Коли живемо тільки лиш для себе,
Як боляче дивитися Йому,
Коли не цінимо,те що цінити треба.

Як боляче,дивитися Христу,
Коли сестра і брат його не знають,
Як боляче дивитися Йому,
Коли про Нього,зовсім забуваєм.

Як боляче,дивитися Христу,
Коли ми звемось просто християни,
Як боляче дивитися Йому,
Що ми тепер не ціним, слово мама.

Як боляче,дивитися Христу,
Що ми так просто,нині відріклися,
Як боляче дивитися Йому,
Що ми не цінимо, сьогодні його милість.

Як важко,поглядати з неба,
Коли ми не гарячі і не теплі,
А ми холодні,друзі,так холодні,
Нажаль на слово Боже, не голодні.

Ми носим назву з вами, "Християни",
Шкода що тільки назву,не ділами!
Чому забули,скільки нам прощали?
Чому сьогодні,горді такі стали?

Невже Господь, сьогодні помінявся?
Чи помінялися у нас серця?
Подумай друже ти над цим питанням,
Передивись свої слова,діла.

Господь говорить"О чому змінився,
На що ти проміняв своє життя,
Чому багатствам нині ти вклонився,
Забув що ця земля є,не твоя".

Хіба багатства ці земнії можуть,
Зрівнятись з тим,що є на небесах,
Чому сьогодні ти прилип до цього,
Чому подівся, нині Божий страх.

О подивись,мій друже на Голгофу,
Хто там прибитий?о невже небач?
Стікає кров із рук його рікою,
А це за нас,а це за нас.

Це ми зробили,ми його розпяли,
Не хтось інакший,чуєте-це ми!
Яку велику біль йому завдали,
А Він любив,а Він тебе любив.

Він ж був безгрішний,так Писання каже,
А ми кричали вбий його,убий,
А ми кричали,дайте нам Вараву,
А цього вбити,Він ж є Божий Син.

Плювки,удари і вінець терновий,
Його ведуть,на ньому важкий хрест,
А коли падав,били,били знову!
І говорили"де ж є твій Отець".

Та Він вставав,і далі шлях продовжив,
Хоть був знівечений,та всеодно ішов,
І на очах Його блистіли сльози,
Яка велика,Божа є любов.

Ось положили,стукіт молотка,
І цвях у руку,наче гостре жало,
Яка це біль,велика і страшна,
За нас терпілась,ну а ми сміялись.

Ну ось і все,Він є уже прибитий,
Як хочеться напитися води,
Та замість того,що би дати пити,
Ми говорили"Сам себе спаси".

Ти ж Син є Божий,де твої чуда?
Чому ти зараз на хресті страждаєш?
Якщо Ти дійсно,Син свого Отця,
Спаси себе і ми тебе признаєм.

А Він дивився,тихо з висоти,
І сльози по щоках Його стікали,
Він бачив,що стояв там, я і ти,
Він бачив як на Нього ми плювали.

Та Він прощав,Він все тоді простив,
Бо знав що прийде день,ми навернемось,
Своєю кровю,наший гріх омив,
І закричав тоді"Здійснилось".

Та ми сьогодні й досі в стороні,
І ще раз руки Бога розпинаєм,
Невже не соромно,мій друг,тобі й мені,
Що ми самі,від Господа втікаєм.

Що ми спасіння,вічне проміняли,
На це багатсво тліне і земне,
Воно скінчиться все,хіба не знаєм?
Прийде Господь і вірних забере.

Ось кроки чути,чути вже так близько,
Останій час,уже Господь гряде,
А ми сьогодні,просто легковажно,
Говоримо "Господь ще не прийде".

А може в завтра,Він уже загляне,
Бо часу ми,не знаємо і дня,
Давайте будем,нині цінувати,
І говорити людям,про Христа.

Долайчук Віталій

ПРОБАЧ ГОСПОДЬ

Пробач, Господь, що знов прошу прощення.
Пробач, Господь, що віри не стає.
Пробач, чекаю я благословіння,
А ось душа моя не лине до Тебе.
Пробач, що часто я не ланя до потоку
Біжу, щоби напитися з його.
Пробач, що говорю "Люблю я Бога",
Сама ж біжу далеко до болот.
Пробач...а я не вмію довірятись,
Молюсь і сумніваюсь, знов молюсь,
Не знаю часто слова "умалятись"
Прости, що не до ніг Твоїх стремлюсь.
Лінуюся бува схилить коліна,
Набувши благодать, втрачаю знов.
Часто в душі я не перемагаю ліні,
Не розділяю з братом біль його.
Заскалку в оці брата помічаю,
Не хочу вийняти колоду я свою.
І ближнього я часто не прощаю,
І мир для серця не в Тебе молю.
Я словом брата поряд все вбиваю,
Я гніваюсь, ношу в душі я зло.
Тебе, на землю і воли, міняю.
Зерно, посіянеє в серце, не зійшло.
Пробач, Господь, що хрест тяжкий буває,
Звертаю часто на широку путь.
Коли туга, бува, на серце ляже,
До ніг Твоїх припасти не спішу.
Пробач, Ісус, нема подяки,
Що нарікаю більш, ніж дякую.
У темряві світла неба не бачу.
Буває, просто тлію, не горю.
Пробач, мій Боже, часто не на камені
Будівлю все будую - на піску.
Бува в житті своїм будую плани,
Від Бога думки десь далеко йдуть.
О, як любові, Боже, не хватає.
Образу в серці не можу забуть.
Пробач, що у житті часто буває -
Не вмію ворога я полюбить.
Скарби я часто так збираю
Не в тім небеснім місті вже святім.
І мрію про земне я так багато.
Від Бога відрікаюся в простім.
Пробач, що ось Твоє Святеє Слово
Пилюкою припало на столі.
І нехтую я Заповітом Новим.
Знов не виконую, грішу собі.
І знову цвяхи в хрест Христа вбиваю.
Пробач, мій Бог, я прощення прошу!
За мене Ти, Ісус, знову страждаєш.
Через віки я бачу знов Голгофу ту.
Дивлюсь у Твої очі, мій Христос.
Пробач, Господь, що знову гріх мій кровний
За мене взяв, і на Собі поніс.
О, якщо, Господи, вогонь потрібен,
Щоби нечисте все згоріло у мені,
Хай буде так! На райській буть вечері
Я мрію так, в долині бувши тут.
Не хочу я являть в собі Адама,
Життя намарно не хочу прожить.
Хочу Тобі служить, любити Тебе й славить,
Буть схожою на Тебе поможи!
Залишитись не хочу за дверима,
Не хочу тільки теплою я буть.
Не хочу прославлять лише вустами
Тебе, мій Бог, серцем холодною до Тебе буть.
Тримай мене Господь в руці Своїй
Допоможи зостатись вірною і дійти!
Коли ж скінчаться всі земнії дні,
Переді мною двері щоб зміг відкрити Ти.

ЩО Б В ЖИТТІ НЕ БУЛО…

Що б в житті не було, я прошу, залишайся тим світлом,
Яке людям покаже дорогу до неба й Христа.
Ти – це свічка Ісуса, яку не згасити і вітром,
Чиє сяйво людей приведе до підніжжя хреста.

Ти – маяк, що покликаний іншим крізь бурю сіяти,
І коли через неї вони будуть радість шукать
У земному, у тому, що щастя не може їм дати,
Тоді до голодних і спраглих неси благодать.

Скільки душ, які прагнуть живого і чистого слова,
Що твій приклад побачать – і вслід за Ісусом підуть.
Пам'ятай: коли Бог – це твоє джерело і основа,
Через тебе приречені мир і надію знайдуть.

Не важливо, як ти – не диякон, пресвітер чи пастор,
Всі ми є тим листом, який Бог Своїм Духом писав.
Хай же світло твоє не дає іншим людям упасти,
Хай освітлює шлях від землі у святі небеса.

Що б в житті не було, я прошу, залишайся любов'ю,
І люби попри все: попри біль, і образи, і гнів.
Пам'ятай, що за грішних Ісус платив тілом і кров'ю,
І ще грішними нас понад все в світі цім полюбив.

Як же складно любить, коли люди на тебе не схожі,
Як характери різні, чи важко когось зрозуміть.
Сатана ж бо уміє вкладати думки нам ворожі
І ненависть, яка всю любов нищить в серці за мить.

Та не слухай його, хоч таким непомітним буває,
Протистань на колінах, не дай у собі панувать.
Любов – це насліддя, цінніше якого немає,
Не дозволь сатані з твого серця цей скарб розкрадать.

Бо любов – не лише виконання закону й Писання,
Це та сила, що здатна змінити комусь цілий світ.
Бо любов – наша зброя й дияволу протистояння
У житті, за яке зовсім скоро дамо всі ми звіт.

І що б там не було, я прошу, ти продовжуй боротись,
Хоч так глибоко ранять шипи на вузькому шляху.
Не лякайсь тісноти і що боляче можеш вколотись,
Бо ще гірше іти по дорозі, що повна гріху,

Бо ще гіршим є знать, що ти тут, на землі, тимчасово,
Але Бог більш не буде у небі на тебе чекать,
Адже ти проміняла й служіння, й молитву, і Слово
На те, що не зможе реальної радості дать.

І хоч часом здається: лиш біль ти на обрії бачиш,
Хоч питання стоять: та за що? та для чого? чому?
Хоч і хрест заважкий, і душа від безвиході плаче, –
Усе знає Господь, понад все ти довірся Йому.

Бо немає того, що Творцю і Царю неможливо,
Однак в Нього є план щодо тебе і твого життя.
Впокорись та чекай – і побачиш від Господа диво,
Зрозумієш, наскільки ти цінне для Нього дитя.

Пам'ятай, що Господь крізь століття на тебе дивився:
Із небес, в Гефсиманії, в час катувань, на хресті,
І волі Отця ради того Ісус покорився,
Щоб тобі дарувать небеса неймовірні й святі.

Шлях туди нелегкий, тож міцніше тримай свої весла,
Бачиш, там, вдалині сяє вічності світлий поріг.
І якщо ти для світу померла й з Ісусом воскресла,
То думай про те і шукай лиш того, що вгорі.
Амінь

Автор невідомий

ПОЖЕРТВА ВІД ЧИСТОГО СЕРЦЯ

”...бо Бог любить того, хто з радістю дає...”2Кор. 9:7

Я історію одну вам розповім...
Це не вигадка, а чиста правда,－
Якось один брат залишив дім
Й за кордон подався працювати.

Хоч нелегко там йому було,－
Та роботу він робив старанно,
Потом було зрошене чоло
І доводилось вставати рано.

Десь пів року так він працював
Й вже збиратись став в краї рідненькі,
В пана розрахунку запитав
І отримав суму чималеньку.

Мрію мав побудувати дім,
З мамою туливсь в старій хатині...
Завести сім'ю у домі тім,
Діток своїх мати і дружину.

Якось один раз він проглядав
На планшеті вечором новини,－
Раптом погляд мимоволі впав
На одну об'яву з батьківщини:

”Помирає хлопець молодий!!!
Треба операція...Негайно!”
І, щоб він залишився живий,－Просять коштів, немалих звичайно...

Брат на суму подививсь в кінці
І вона дорівнювала тому,
Що лежала в його гаманці...
На білет лишалось ще... додому.

Шкода стало того юнака,
Матір його помочі благає...
Він у Бога відповідь шука,
Молиться..і впевнено рішає

Переслати кошти людям тим...
Сам же на літак квиток купляє,－
Твердо віривши, що Бог із Ним
І про нього Він завди подбає.

В небі реактивник вже летить,
Паспжири стомлені дрімають...
Раптом стюардеса в одну мить
До салону швидко прибігає:

Чи не знайдеться з присутніх хтось,
Той, хто вміє помолитись Богу...
Кличе вас пілот скоріш чогось,
У кабіну підійдіть до нього!..”

Люди зашуміли, галас знявсь,
Та вона їх всіх втішати стала...
Раптом брат, знайомий нам піднявсь
Й наперед з ним вдвох попрямували.

Льотчик прямо так тоді сказав,
Не ховаючи свій страх, тривогу:
”Збій технічний у системі став...
Я прошу вас...помоліться Богу!

Ми поволі падаємо вниз,
Я не в силах вже щось тут зробити!...”
На коліна брат скоріш схиливсь
І почав у Господа просити:

”Боже! Тебе прошу...порятуй!
Прояви тепер Свою могутність,
Я Тебе благаю, о..., почуй!
Нехай буде тут Твоя присутність!”

Плакали усі в кабіні тій
Й раптом в літаку цім диво стало－
Ліквідований умить був збій
І система враз запрацювала.

Вдало приземливсь сталевий птах...
На летовищі вже, як годиться...
До салону знов прийшла в сльозах,
З радістю в очах бортпровідниця.

”Мушу я сказати дещо вам...
Цього дня загибель всіх чекала...
Прошу вас, повірте цим словам!...
Вже б на світі нас не існувало...

Засвідкуєм ми з пілотом вдвох:
Катострофа ждала нас велика!
І продовив нам життя ще Бог
По молитві цього чоловіка!..”

Брат скромненько збоку так стояв,
Люди щиро дякували йому...
Бізнесмен один його обняв,
І дає валізу незнайому...

”Особисто я дарую вам
Кошти за щасливий порятунок!...
Не шкодуючи, я все віддам,－
Тож прийміть будь ласка подарунок.

Маю я доходи немалі...
І для мене кошти ці мізерні,
Береже хай Бог вас по всі дні
І в здоров'ї у свій дім поверне!..”

Брат в той час здивований стояв...
Там була в два рази більша сума,
Аніж та, що юнаку віддав,－
Щиро, добровільно...і без шуму.

Друзі! А чи зміг би хтось із нас
Щось подібне, як цей брат зробити?
Комусь дати грошовий запас,
Ближнього, як себе полюбити?

Хай Господь благословить вас всіх,
Збереже від горя і нещастя.
Жертвуйте для ближніх ви своїх－
Й вам за це сторицею віддасться!
Катерина Бойко

#Повчальна_історія

СЕЛФІ НА ГОЛГОФІ

Розпинають Христа…уявіть лиш сьогодні…
І слідкує весь світ за процесом вживую!
Симон Кіренеянин несе хрест на Голгофу…
Репортери ведуть з місця зйомку «святую»

Крупним планом – як цвяхи вбивають у руки!
(Дуже люблять знімати таке в Голівуді)
Нікого не лякають Спасителя муки…
«Забирайте дітей від екранів!» - не буде.

На Голгофу йдуть натовпом ось християни:
Познайомив їх Гугол із списком подій.
Номер забронювавши в готелі зарання,
Прилетів і пресвітер, прилетів рядовий…

Жовтою стрічкою доступ відзначений…
Вертольоти знімають ширину панорами…
Мікрофоном чутливим і шепіт захвачено…
Підпустили чуть ближче лиш друга і Маму…

Ось про щось ведуть бесіду двоє ще страчених –
Діалог їх записаний, буде переданий.
Щось ось крикнув Спаситель про щось вже Завершене –
І раптово ось зникли і сонце, і небо…

І завили сирени у Єрусалимі!
(Не написано було такого в програмі)
Голосно дух спустивши, тихо землю залишив
Той, Кого, на весь світ освітив, розпинали…

Три години темряви, як сигнал катастрофи.
І поменшали люди, що гнанії страхом.
Нарешті освітилась промінями Голгофа!
І приходить вже Йосиф за Тілом на плаху…

Розбрілись журналісти…не видно вже камер…
До останнього тільки сторожа стояла.
Шум гвинтів вертолітних давно вже завмер…
Поховальная служба клієнтів чекала…

Розпинали Христа в Палестині…Сьогодні…
Були взірвані Ним соціальні мережі!
І посипались селфі: «Ось я на Голгофі!
Там на фоні – Христос! Він розп’ятий! Підтверджуєм!»

Пару днів пошуміло…і якось все стихло…
Тренд новий запустили. Забули Голгофу.
«Кажуть, що Він воскрес! А ви чули? – «Галас тільки…
А у когось є селфі?.. Тільки щоб без обробки?..»

Розпинають Христа…Зробить селфі приходять…
Християни Його визнають! Ну а як же?!
Він же їм дарував на Голгофі свободу!
Це підтвердять вам знімком з розп’яттям вже завжди…

Автор Наталья

Продовження 👇🏻
Настала ніч, сіяли зорі...
На них дививсь й ковтав я сльози,
Я відчував тягар в душі.
Моя молитва, болем повна
До неба рвалась висоти.
Та небеса в той час безмовні
Нічого не відповіли.
Мене буквально убивала
Картина пройдених часів.
В пам'яті знову повставала
І згадувалось все без слів.

Як я бажав наступним ранком
В лікарні Валі розказать
Про Бога. А на ранок ніби
То стало легше. Знову я
Був на дорозі, я стремився
В лікарню швидше. Я молився,
Щоби до неї доторкнулась
Вічного слова глибина
Й душа її щоб навернулась
Тепер до нОвого життя.

Я пам'ятаю, поспішав,
І тоді сильно так бажав,
В палату швидше щоб зайти
Й про Господа розповісти.
І ось лікарня. Знову серце
Моє в три рази швидше б'ється,
Ледве не вистрибне з грудей.
Неначе молот той кував,
Коли я там біля дверей
На прИхід лікаря чекав.

Ось вийшов він в халаті білім.
Так, це був він. Я підійшов.
Звернувшись до його несміло,
Сказав: ''Пробачте, я прийшов
Відвідать Валю...Як їй? Краще?"
І я замовк. Чекати тяжко,
Що ж в відповідь почую я?..
І якось тихо і печально
В лікарні ехом прозвучало,
Що ''Валі більше вже нема.''...
''В четвертій ранку на сьогодні
Вона померла''.МЕне мов би
Слова ті вдарили ножем
І я почув як потім вже,
Звучало Якби в
далині --
''Дитинку також не спасли''...

Що ще казали, я не слухав,
В очах темніло, тисло в вухах.
І тихий стогін: ''Хочу жити'',
Подібно, як мечем прошити
НАскрізь мою збіднілу душу...
І якось гірко й сумно дуже
Лунав в душі й звучить донині
Плач нерожденної дитини --
Дитячий крик під серцем стих.
Життя невинний голос чистий.
ЛишЕ одна коротка мить
І ти замовк...Ти згас так швидко.
А душу тисне біль виною,
Я, винний Я перед тобою.
В своїй вині не сумніваюсь.
І так відновлення бажаю!
Тепер так хочу завжди я
Служить Твоїй священній волі
Усе своє земне життя,
Допоки ще душа жива.
Служити, доки маю силу
І довірять Тобі, Господь.
Допоки аж сира могила
В обійми візьме мою плоть...

Друзі! Уже минули рОки.
Не молодий я, як тоді.
Та сила справжньої свободи
В душі лишилась назавжди.
Для мене зараз неважливо,
Що принесе грядущий день.
Живу лиш тим, що в Бога вірю,
І сЕрцем вірю я лишень.
Живу тим, що по Божій волі
Вночі і вдень я кличу тих,
Хто серцем геть знеміг від болю,
Не знавши, як лишити гріх.

Автор Павло Шавловський.
Переклад з рос. Оксани К.

Друзі, цього признАння слово
Звучить уже не перший раз,
Але невільно пам'ять знову
Мені відтворює той час...
Уроки долі дуже просто
Буває пишуться в серцях,
Нажаль не всі...Нерідко гостро
Біллю проблискують в очах.
Ми - люди...так...я розумію,
Але і прощення шукать
Нам в цім не треба, бо не в силі
Своєму серцю наказать
Забуть минуле. Неможливо.
В нім збережеться неодмінно
Біль помилок. І не на день.
А через роки, немов тінь,
Іти слідОм буде за нами.
За кроком крок і день за днем,
Так невідступно, щоб за тим
Наш сон тривожити ночами.

Був молодим...''Той не глупує,
Хто не буває молодий.''
І світ, розколений на двоє,
Дає життя, чи яд гіркИй.
Той вибір,що колись зробили,
Майбутню долю нам обрав.
Та вдруге щоб життя прожити --
Нажаль, такого Бог не дав.
Призначений Всесильним Богом,
Нам даний час коротким строком,
Щоб у житті тут кожен зміг
Обрать одну із двох доріг.

І я стояв тоді, не знавши,
Що ось екзамен мене жде.
Так вабило життя земне,
Пропонувало для мене
Земні всі блага... Я, не знавши,
Був так захоплений. Але
Душа з мого єства усього
В молитві кликала до Бога.

В страшнИй той день я був з друзЯми.
Звичайно, просто, як завжди...
Роботи час був і над нами
Сіяло сонце. Неба синь
Своєю звичною красою
Мовчала в царственнім спокОї.

І я помітив, як до нас
Тоді так швидко жінка бігла
Кричала голосно весь час,
В ній відчай німим болем дихав.
За горе думала своє,
Кричала:''Тут машина є?!
Допоможіть, я вас благаю.
Хто тут водій?Допоки час є.
Хвилини дорогі.Скоріше!
В машину з нею сів я швидше...
Я до кінця натиснув газ,
Ми мчали... Знаю, як в той час
Ми мов летіли по дорозі,
Як серце билось від тривоги,
І хвилювало груди так,
Що той я не забуду шлях
Уже до смерті. А цю повість
Із болем воскрешає совість.

Я ясно пам'ятаю мить,
Коли розбитий грузовик
Лежав...Ми тільки що наспіли,
Допомагали, як уміли.
Забути важко той момент
Гіркий до болю. Я донині
Ночами чую, у кабіні
Жіночий стогін...
Ми обережно діставали
Її з машини, та вона
Сильніш стогнала, кров текла
Із ран глибоких. Серце рвали
Її слова. Вони звучали
В такій сумній мольбі гіркій:
''Я жити хочу"... Боже мій!
Яким же болем тая фраза
Рве душу на шматки відразу...

Іще не мама, та невдовзі
Вже готувалась нею стати.
О, неможливо передати
Мольбу, що в погляді горіла.

Обличчя втомлене, без зморшок,
Вічної юності печать...
Здригнувся, як почув слова
Я жінки стримані: "Мужчина,
В лікарню швидше!" Знов в машині
Життя ми мчали рятувать.

Я відступлюся тут від того...
Я сам з дитинства вірю в Бога.
Й була потрібна тільки мить,
Щоб я душею зрозумів
Святу всю правду, як бувало:
Що тільки вірити -- це мало...
В житті буває совість мірять
Шляхом пустим, без почуттів.
Живуть як всі...Та в Бога вірять
Розумом неживим, плотським.

В ту мить, як був я на дорозі,
Щось незабутнє я відчув.
Коли я вперше голос Бога
В собі зсередини почув.
''Мій сину, їй скажи сьогодні --
За неї кров Я проливав.
І, врятувавши від безодні,
Життя надію дарував.
Скажи, що Я, лиш Я від смерті
Її в цей час можу спасти''...
Та я мовчав...Друзі, повірте,
Мені забуть хвилини ті
Навіки пам'ять не дозволить.
О скільки гіркоти та болю
Дзвеніло в ній в страшний той час!
Я, мовчки тиснувши на газ,
В своїм мовчанні роковім
Швидко летів в шпиталю дім.
Повторював одне лиш слово
Як оправдання собі:"Згодом...''
''Я жити хочу!.. Все стогнала.
В дзеркало погляд піднімав,
І з болем погляд зустрічав.
І знову в серці прозвучало:
''Син Мій, скажи!!! -- Я став молитись:
''Мені б в лікарню, як годиться
Її довЕзти. А тоді
Обов'язково для її
Все розкажу...Про щастя раю,
І про всі милості Твої...
Мій Господи, Тебе благаю!
Я неодмінно обіцяю,
Що все скажу їй, Ти прости''.

Та жіночка, що тут була,
Адресу дівчини писала.
''Де ти живеш, яке ім'я?''
Дівчина ж ледь відповідала.

Ми швидко прибули на місце--
Тут лікар швидко підійшов.
Він був в палаті. Я пішов.
Мені було так душно й тісно.
З тяжкОю ношею в душі
Додому їхав я тоді.
#Повчальна_історія

Закріплю силку, можливо ще хтось не бачив і хоче в цей канал 🥹 тому поспішіть,силку не завжди можна знайти )❤️‍🔥

ІСТОРІЯ ЯКА ЗМУШУЄ ЗАДУМАТИСЬ

Дитяча лікарня. Онкологічне відділення. Палата для тих, кому жити залишилося недовго. Літня, за шістдесят, санітарка зустрілася поглядом з хлопчиком, який лежав на ліжку.

"Я повинен ще трошки пожити.
До неділі. Тьоть Лєна, можна?"
Вся здригнулася. Що говорити?
А він дивиться пильно, тривожно...

Ще дитина, а в погляді стільки:
Біль, приреченість й трішки надії.
До неділі дожити б тільки!
А життя в ньому ледь жевріє.

"Мій хороший", - і сльози ковтає.
Починають руки тремтіти.
Ну хіба до такого звикають?
Ні! Бо діти повинні жити.

"Ти живи, о моя дитино!"
"Мені б тільки ще до неділі.
Привітати маму повинен".
І кладе рученята білі.

В них - останнє, що може дати
Своїй сплаканій з горя мамі.
"Тьотю Лєн, ще не можу вмирати.
Я зробив це своїми руками."

Саморобка з картону. Мій Боже!
Як же мамі усе пережити?
Цей дарунок від сина не зможе
Чимось кращим ніхто замінити.
***
Онкологія. Страшне слово.
Грань між смертю й життям уже стерта.
І щоразу вона знову й знову
Обирає собі нові жертви.

Серед них і дорослі, і діти.
Мов приречені кимось до страти.
Місяць, тиждень чи день іще жити.
Так виходять з цієї палати.

Їм вже більше нічого не треба.
Залишились обірвані мрії,
І змінилися враз всі потреби.
Кожну мить цінувати вже вміють.

Двадцять перше століття. Рясніє
Світ новинками і відкриттями.
Але скільки людей без надії,
І від горя сивіють мами.

Дорожімо життям. Нехай будуть
Усі миті, даровані Богом,
Нами з вдячністю прийняті, люди!
Так багато нам дано від Нього.

І коли навіть все те, що маєм,
Нас вже чимось не задовільняє,
І коли на життя нарікаєм,
Нехай кожен в той час пригадає,

Що є ті поряд нас, для кого,
Аби жити, всміхатись, любити,
Більш не шкода в цім світі нічого.
Тож учімось життям дорожити!
***
А той хлопчик ще жив, і маму
Привітав подарунком щирим,
Що зробив своїми руками.
Через тиждень помер. Щасливим."

Автор Юлія Тонего

#Повчальна_історія

СМЕРТЬ В ІМ’Я ЖИТТЯ

Історія, описана нижче, не вигадана. Вона дійсно мала місце у 1973 році на Харківській залізничній станції.

Буяло літо. Сонце, літня спека,
А небо синє-синє угорі.
Природа вся співає, і лелеки
Десь чути клекіт ген удалині.

Субота. День жаркий-жаркий надворі,
На залізниці нині вихідний.
Усі відпочивають у спокою,
Лише Семен, робочий, тут один.

Семену 40 років. Й син у нього –
Антон – найбільша радість у житті.
І він свого синочка дорогого
З собою часто брав, узяв й тоді.

Сьогодні його зміна. Чергування.
Провірити потрібно всі шляхи,
Щоб все було в порядку ідеальнім,
Бо скоро поїзд має тут пройти.

Висока надворі температура,
Від неї рейки можуть розійтись,
Тож треба все оглянути, продумать,
Й Семен увесь в роботу погрузивсь.

І поки батько в пильній був роботі,
Антон, синочок, гравсь неподалік.
Завжди веселий він і безтурботний,
Ішов вже хлопчику десятий рік.

І тут, біля залізної дороги,
Де зараз знаходились батько й син,
Розкинувсь ліс – такий густий, розлогий,
Із озером прекрасним голубим.

Антон побачив озеро. «О тату,
Дозволь мені скупатися піти».
А прохолода озера так радо
Зове його до себе:»Поспіши!»

«О ні, Антоне, почекай хвилинку,
Ще трохи – і роботу закінчу,
Тоді ми разом підемо, дитинко,
Там глибоко, тебе не відпущу».

Семен трудивсь, роботи бо доволі,
І тут побачив він жахливий вид:
На зіткненні в одному місці колій
Розкручені й розкидані болти.

Семен у відчаю. О, що ж робити?
За розкладом бо руху поїздів
За півгодини поїзд пасажирський
Повинен по цій їхати колії.

Тремтячими від страху він руками
Почав болти збирати і вставлять.
Але ніяк, ніяк це не вдавалось,
Він весь тремтів. О, як це подолать?

І тут – як грім, як голос безнадії,
Семен вчув крик: «О таточку, тону!
Спаси мене!» «О Господи, що діять?
Спішу, синочку, почекай, спішу!»

Болти він кинув – і мерщій до сина,
До озера, бо там його дитя.
Та, вражений, спинивсь: почув гудки він,
Ішов це поїзд, йшов без вороття.

І він вернувся, весь блідий, тремтячий,
Потрібно встигнуть докрутить болти!
«Я зараз, мій синочку, почекай же,
Останній болт закінчую крутить!»

Та крику хлопця не було вже чути,
Семен не пам’ятав, як добігав
До озера – і стрибнув із розпуки,
Із нього тіло сина він дістав.

Це був його Антон, його дитина,
Це скарб неоціненний, дорогий.
Такий веселий і такий грайливий,
Такий непосидючий, запальний…

І батько виніс хлопчика на берег,
Мерщій – і штучне дихання робить.
Семен тряс тіло, вірив: оживе він,
Та марно все, бо синові – не жить.

А в цей же час йшов пасажирський поїзд
По шляху, що Семен зремонтував.
Із Півдня люди повертались, з моря,
Додому кожен радо поспішав.

Семен стояв. І все дивився мовчки
На поїзд той, що безтурботно мчав.
Тоді звів очі на свого синочка,
І сльози лились по його щоках.

Коли ж проїхав поїзд, враз роздався
Страшний той крик, що душу роздирав…
Семен, свої до неба руки знявши:
«Господь, за що мене Ти покарав?»

Не пам’ятав, як тіло взяв на руки
Й до станції доніс його без сил.
Не було більшої для нього муки,
Ніж втратить сина,який був один.

А в похорон ніхто не міг впізнати
Колишнього Семена – ні, не він.
Він дуже схуд і постарів занадто,
Німу мовчанку лиш в собі таїв.

Лиш в той момент, як труну опускали
У яму, тоді тихо проказав:
«Подяку, Боже, я Тобі складаю,
Що Ти синочка дорогого дав!

Що міг прожити з ним я десять років,
Найкращих років у моїм житті!»
Він замовчав, а у очах глибоких
Застигли сум, печаль й великий біль.

Й слова ці чули люди в ту хвилину,
Й таким незвичним й дивним було те,
Що батько, втративши свою дитину,
Не проклинав, а дякував за все.

Загинув хлопчик. Раптом й так трагічно,
Але ця смерть була в ім’я життя –
Не врятувавши сина, батько тим же
Спас сотні тих, хто в поїзді вертавсь.

О любі друзі, так й Небесний Батько
Життям Свойого Сина заплатив,
Щоб ми усього мали подостатком,
Щоб кожен з нас у славі вічно жив.

За нас Христос помер там, на Голгофі,
Звершилась Божа воля бо свята.
А люди ще такі часом жорстокі,
Не цінять кров Спасителя Христа.

Продовження.👇🏻

Подумаймо, яка ціна велика
Заплачена була за весь наш гріх.
За світ увесь помер Христос Спаситель,
Схились, мій друже, ти до Його ніг.

Подякуй Богові за дар чудовий,
За те, що Сина в жертву Він післав,
Що полюбив нас дивною любов’ю,
Що небо людям Він приготував.

Схились тепер, бо може бути пізно,
Збагни всю велич, всю любов Отця.
За нас, людей, за нас, таких всіх різних
Пролилася Христова кров свята.

Не зможемо збагнути ми ніколи
Любові Божої і доброти.
Подякуймо Йому, й за дар чудовий
Хай линуть в небо наші молитви.

Автор невідомий
#Повчальна_історія

Непамятаю коли можливо сьогодні я знайшла цей канал 😍 Це канал дужее затишний адже тут такі пісні до самої душі 🥰 тому рекомендую кожного підписатись )❤️‍🔥

Яке це щастя-дарувати радість,
І бути блиском в ближнього очах.
І з радістю свою зустріти старість
Знаходячи утіху в небесах.

Яке це щастя- інших потішати.
Комусь казати , просто так " Люблю",
Й від цього слова радість помічати,
В душі, яка стомилась у бою.

Яке це щастя, іншим нагадати
Про їхні ролі, вартість і ціну.
Яке це щастя, сонце в серці мати,
Яке освітить морок і пітьму.

Яке це щастя- болю не боятись,
А розуміти ціль його і суть,
Й від болю й сліз не здатись, не зламатись,
З відвагою пройшовши свою путь.

І не важливо, що ти тут зустрінеш...
Велике щастя, якщо знаєш ти,
Що ти - пройдеш, що ти це все осилиш,
Бо поруч Той, Хто обіцяв вести.

Яке це щастя, інших зігрівати...
Їм дарувати світло і тепло...
Всіх стомлених в дорозі підіймати
Перев'язавши зламане крило.

Бо в цьому всьому є велика сила:
Віддавши іншим- повернеш собі.
Розправивши , вже складені вітрила
Ти попливеш щасливо по житті.

Що віддасиш - тим і тобі воздаться.
Тож радість в серці- це велике ЩАСТЯ!

Артемук Мирослава

Як хмари відчаю і болю
Ідуть на тіло хвилями,
Згадую випадок чудовий,
Що чула я давно колись...

То - не письменництва рядочки,
І не письменника запал,
А проповідник лиш знайомий,
Про це колись розповідав.

Як гостем був в Сполучених він штатах,
І друзі запросили в один день
Ось до одного інтернату
Слаборозвинених дітей.

Точніше - для відсталих розумово...
Що усвідомлювать тяжкіше ще...
Той дім стояв серед діброви,
Де тополя великі все.

Воістину був він красивим,
Навкруг спокій і благодать,
Та скільки ж треба було сили
Дітей безумство споглядать.

Вони давно повиростали,
Та розумом були малі.
Все гралися і пустували,
В садочку наче ще були.

Ось під великим дубом гарним -
На вигляд десь шістнадцять їй -
Дівчинка ляльку сповивала,
Схилившись в ніжності своїй.

Один з собою сперечався,
Сором'язливо хтось мовчав.
Їм роздали усім подарки:
Іграшки, солодощі, м'ячі...

Потім, солодощі роздавши,
Із посмішкою хтось з гостей
Вмить об'явив спортивне свято
Для всіх бажаючих дітей...

І безнадійних, і похмурих
Підняла голосно сурма.
В спортивних платтях і костюмах
Хлоп'ята вишикувались в ряд.

Пояснювали всі старанно:
"Бігти по цій доріжці вниз...
Хто прибіжить на фініш першим -
Отримає приз головний"

Підставивши вітру обличчя,
Під помах владної руки,
Наче птахи, усі побігли
Один з одним наввипередки.

І бігла першою Гертруда,
Рукою до фінішу подать.
Та ось, все помінялось круто:
Дівчинка стала відставать.

Була нерівною дорога,
І ось, спіткнувшись вмить на ній,
Гертруда накрунула ногу
І розпласталась на землі.

Заплакала від сильного тут болю
І подивилась лише дітям вслід...
І тут ось сталося такоє,
Чому немає назви на землі.

Ніби прокинулись хлоп'ята,
І якось разом зразу всі
Ось повернулися назад вже
До тої, що лежала на землі.

Вони лишились з нею разом.
Кожен чимось допомагав:
Хтось дмухав на забій щоразу,
А хтось дівчині сльози витирав.

А хтось ось дівчинку погладив,
Забрав смітинку з її кіс,
Пилюку хтось змахнув із плаття;
Шкода було її до сліз.

Потім, пррадившись ще трохи,
На руки підняли з землі,
І радісно взявшись за руки,
До фінішу всі понесли.

А як навчилися ці діти
Великій мудрості, коли?!
До перемоги разом йшли всі
І хвору дівчинку несли.

Такого рішення простого
Великим не знайти умам.
Який урок любві Христової
Вони всім показали нам!

А не втікать від закульгавших,
Щоб в Царство першими ввійти,
А підіймати лише впавших,
На плечах їх своїх нести.

Ми часто падаєм в дорозі
Пронизує біль до костей.
О, Господи, пішли нам поміч
Від тих, так схожих на дітей.

Автор: Женя Прокопєва пепеклад Л Шпак

#Повчальна_історія

Молись, мій друже, кожної хвилини,
Не вибирай для цього днини чи години,
Молись всяк час: коли у серці радість чи тривога,
Усе неси перед лице до Бога.Молись завжди…

Ти втіхи не знайдеш в цім світі,
І без молитви рана у душі ще більш буде боліти.
Молись… Бо в тій простій розмові з Богом
Знайдеш спокій для серця стомленого свого.

Молись, бо тяжко так буває свято жити,
Й лишається слізьми у Бога прощення просити,
Молись, розказуй все без перешкоди,
Він допоможе все знести. Він не відійме нагороди.Молись…

Боротися бо треба, вірити, любити,
І всі незгоди, труднощі, весь біль перетерпіти,
До неба твердо йти, назад не оглядатись,
Лише вперед без страху і сумніву просуватись.

Молись, бо в боротьбі не зможеш ти встояти,
Коли Отець не буде сили посилати.
Коли над прірвою в житті не раз будеш ходити, –
Молись, Бог збереже, Він знає що і як робити.

Молись, коли в путі знеcилений журбою,
Коли запал сердечний погасився марнотою,
Коли не знаєш, як насправді треба жити,
Ти помолись, Господь відкриє шлях, поможе не грішити.

Молись, щоб у неправді й злі не потонути,
Щоб голос Пастиря Христа уміти чути,
Щоб впевненість, надію, живую віру мати,
Щоб не спіткнутися, не впасти, а щоб перемагати.

Молись, бо лиш молитва-то зв’язок із Богом,
Молись, і відповідь із неба ти побачиш згодом,
Лиш серце в простоті відкрий Йому своє,
Рясний дощ благодаті Отець в нього проллє.

Молись…Господь є твоя вічная твердиня,
Могутня скеля, щит твого спасіння.
Молись…Бог прагне із тобою розмовляти,
І впевненість, опору, підтримку хоче дати.

Молись, бо твоя сила тільки в Бозі,
І мир, той, що є в Нім, не знайдеш при дорозі.
Молись… Хай серце буде щирим, як в дитини,
Молися за спасіння кожної людини.

Молись… Молитва – то як джерело в пустелі,
Як між проваллям і твердинею невидимії двері,
Як міст над прірвою до берега спасіння…
Молися… І повік ти не побачиш тління…

Автор: Iryna Kozak

Де твоя молитва ?

Мій друже, де твоя молитва?
Чому мовчиш ти перед Господом своїм?
Чому душа твоя сьогодні стихла?
Невже нема чого сказати їй?

Лиш тільки прихилив коліна,
Прошепотів щось Богові і... все...
Немає слів, стоїш, мов та билина,
А Богу як дивитися на це?

Ти став перед лице Творця Святого,
Невже для Себе не почує Він хвали?
Чому ти не прославиш Бога свого?
Чому жива вода не ллється із душі?

Чому стоїш ти, голову схиливши,
І не вустами, серцем Бога не гукнеш?
Чом не розкажеш все, сльозами біль омивши,
Як ти проводиш час і як живеш?

Вогонь святий на жертовнику гасне,
Це той вогонь, що Бог подарував тобі.
Чому ж те полум’я горить уже не ясно?
Чому немає сили Дух Святий?

Невже нема за що подяку скласти Богу?
Невже Він чимось обділив тебе?
За тебе вмер, пішов Сам на Голгофу,
За гріх твій там віддав Себе.

Невже тобі байдужа доля інших?
О, скільки горя ворог нам несе!
Ти серцем помолися Богу ввишніх
За ближніх всіх, хто в труднощах живе.

Поглянь, колосся вже дозріло...
На Божий лан хто піде нині жать?
Нива стоїть... На сонці побіліла,
Не дозволяй же ворогу той хліб збирать.

Молитвою почни ти небо турбувати,
Бо скільки ще людей не прийняли Христа!
Не можна духом нині загасати,
Бо церква Божа має буть жива.

Молитву в тубу ворог забирає,
Пильнуй, бо викреслить її з твого життя.
Сьогодні Дух Святий тебе питає:
"Дитя Моє, молитва де твоя?.."

С. Ірина

Хто ще хоче придбати флешки USB або SD з українськими християнськими піснями,дуже гарні !
На флешці 1000+ пісень.
Ціна 200 грн.
Кому потрібно звертайтеся @A_B_19_Y

Останній час


А час вже близький чуєм знову.
Не раз,не два,а звичні вже слова...
Й спокiйно вирушаємо в дорогу,
Бо скільки часу,ще нiхто незна...

В життєвiм морi знову потопаєм,
I хвилі бурь виводять з сили знов.
I в суєту земну,спокійно поринаєм,
А де в цей час до Бога в нас ЛЮБОВ???

Ознак багато зараз в цьому свiтi
Про те,що час цей вже тепер!
Тож як спокійно,можеш друже жити??
Хіба ще для грiха ти не помер??

Живеш сьгодні ,а турбуєшся про завтра
I часто оглядаєшся назад...
А рабство згадувть грiха не варто!!
Бо вiльний ти,i Бога тепер раб

Куди спiшиш,що хочеш ти зробити???
Якi у серцi мрi i думки???
I як живеш,кому хочеш служити?
Любов до Бога-правда чи чутки??

Поглянь у серце i скажи,що бачиш?
Ти помiркуй про Господа ЛЮБОВ!!
Усе Вiн бачить, i коли ти плачеш
В найважчий час,Вiн завжди поруч знов!!

Борись,й коли немає сили
Коли спіткнувся треба встати знов!!
Розчарування...бiль i втома...
Та йди вперед!!!Приймаючи Любов!!

Бог досконалий,iншого немає
Ти не шукай,нiколи не знайдеш!
Бо краще Господа,тебе нiхто незнає
Чому Iсуса в серце не приймеш???

Не будь байдужим,слухай серце своє
Впусти Iсуса в ньому царювать
Змiни життя,й наповнишся спокоєм.
I з Богом будеш мiцно ти стоять!!

Поглянь навколо,зупинись й побчиш,
Все навкруги-дочасне i земне!
Для когось може ти й нiщо незнначиш
Проте,найбільше любить Бог тебе!

Сьогоднi,зараз просто й щиро
Скажи Iсусу кiлька слIв..
Що хочеш ти прощення й миру,
Що хочеш йти в небесний Дiм!!!

Чекає Вiн,ще довгой беззупинно,
Та не спізнись до приходу Його!!!
Прийди тепер...i будеш неодмiнно,
Прощення мати Господа Свого!!!

Галя Кучурівська

Подорож по життю з Богом ❤️‍��https://t.me/God_speaks_to_you_today

Не плач ти чуєш я тебе прощаю,
Я знав що ти прийдеш, що будеш мій,
Твоїх гріхів Я більше не згадаю,
Бо Я прийшов щоб дать тобі спокій.

Я знав що розіпнеш Мене ти з тими,
Які на муки поведуть страшні,
Та Я моливсь, молився там за тебе
З молитвою помер на тім хресті.

Я все стерпів щоб бути із тобою,
Я бачив ти без мене погибав
Глумився з мене ти тоді з юрбою,
А Я вмирав, любив тебе, прощав!

Навіки полюбив тебе , ти чуєш
Тому прийшов із неба у цей світ,
Я знав що тільки Я тебе врятую
Любові Я приніс Свій заповіт.

Ти плачеш, бо відкрились тобі очі,
Побачив ось кого ти розіпʼяв,
Ти мучився всі дні а також ночі,
Тебе Я як овечку ту шукав…

Ці сльози покаяння твого серця,
Неначе той кришталь в моїх руках,
Відкриті двері, йди до Мого царства
Усе готово там на небесах.

Іди за Мною, більше не вагайся,
Я не оставлю, в болях і журбі,
Візьму на руки, чуєш не лякайся,
Бо Я з тобою, Бог твій Я в тобі!

Не плач ти чуєш Я тебе прощаю,
Ти мій! Тебе Я дорого купив,
С тобою бути завжди обіцяю,
Бо Свою кров за тебе я пролив!
Марина Візнюк.

ІСУСА Я ЛЮБЛЮ

1.Ти кажеш всім: I я люблю Христа.
Ах, ці слова на світі часто чути.
Чи знаєш ти, що та любов свята Не на словах повинна тiльки бути?!
Подумай перше, ніж сказать кому: «Ісуса я люблю!

2.Кирило хлопчиком маленьким був,
Коли Ісусові віддав він душу.
Хоч про гоніння християн він чув, Та всім сказав: «Я вірним бути мушу!
I я помру без страху та жалю, Ісуса я люблю!

3. Вiд ранніх літ покірливий Кирил
За святість був людьми гонимий злими.
Як мiж синів Ілія, Самуїл,
Як Йосип зненавиджений своїми. Та мовив він: «Я все перетерплю, Ісуса я люблю!"

4. Побожна мама вмерла... Сирота...
Не знав він вік любові, ласки й нiги.
I батько дав наказ: «Покинь Христа!
Покинь своï молiння,співи, книги!»
"Не можу я",- дав вiдповiдь свою,- "Ісуса я люблю!"

5. Страшні часи гоніння надійшли...
Жорстоких римлян меч кро
вi напився...
І в Кесарії хлопчика знайшли.
Й перед земним судом Кирил з'явився:
«Відкрий ти нам релігію свою!» «Ісуса я люблю!>>

6. «Нещасний! Вигнаний отцем твоїм
Із дому,- мусиш на вогні згоріти!>>
<<О, пане мій! На небесах мій дім, Там мир, любов.
З Христом там буду жити!
О, ви, кати! Себе вам віддаю!
Ісуса я люблю!»

7. І ось, його на муки повели, Вогнем страшним там почали лякати... Та очі хлопчика ввесь час були
Туди піднесенi, де ждала мати. Він повторяв:
«Всі муки я стерплю: Ісуса я люблю!»

8. Суддя кричав, просив в останній раз;
Кати - i тi заплакали народом,
Та страдник каже тихо:
«Прошу вас, Не плачте ви,- побачимося згодом.
Радійте всі!
Я житиму в раю! Ісуса я люблю!»

9. Як те ягня, він на вогонь пішов...
І в небо зір вiн свiй пiднiс з мольбою,
Простив катам i муки, й сльози, й кров,
I відійшов в край вічного спокою. Лишив на спомин пiсню нам свою: «Ісуса я люблю!»

10. Так сталося! Забрав його Сам Бог:
Дістав вінця - в раю, як ангел, сяє, І після мук, і горя, і тривог, Щасливу матір там він обіймає,
І радісно спiває вiн в раю: «Ісуса я люблю!»

Автор невідомий

ЦЕРКВО, ПРОБУДИСЬ!

Скільки раз до небес ти свій зір піднімав
І про ба‌жаний спокій бажав,
В час,коли на душі ураган вирував,
Все живе,що в тобі,руйнував?

Скільки раз ти людської підтримки просив,
Щоб підтримав би хтось твої руки,
Та байдужості в відповідь дощ моросив,
Додаючи душевної муки?

І у відчай можливо не раз ти впадав,
Вага тяжкості давить порою.
І надію останню в собі зберігав,
Але ти не здавайся без бою!

Бо я теж так страждала,як друже мій ти,
Теж надію не раз я втрачала.
Але треба вперед нам з тобою іти,
Щоби правда брехні проти стала.

Час бо наший рішає,хто в Небо ввійде,
Хто достойний Небесного Царства.
Й не варто дивитись, хто в неправді живе,
Опинившись у лапах лукавства.

Як останніми днями збідніє любов,
Ми побачим в церквах запустіння,
Де не буде почуто викривальних промов,
На представлення проповідь змінять.

Й нині ми помічаєм–нема серед нас,
Тої сили, що дух оживляє.
А про дії Духа Святого не раз,
Проповідник із сумом згадає.

Мало сліз щирих ллється, лиш тільки фасад
І емоції рвуться назовні.
Цим збентежене серце моє є не раз,
Відчуваючи холод духовний.

Кажуть нам, що в спокійний живемо ми час,
Що в свободі живуть християни.
Є будинки, машини, все зручне у нас
І набиті грошима кармани.

А колись–то в зібра‌ння ходили пішком
І не кожні одежі дві мали.
Й від сторонніх очей всі молились тайком,
На Христа всю надію плекали.

Та тоді серед них пробува‌в
Сам Господь,
Його Сила серця їх сповняла.
Хай страждання терпіла земна їхня плоть,
В кожнім віра жива проростала!

А зараз нам кажуть–ми щасливі за них,
Тому що свобода настала!
Так, ми живемо як всі,та Дух Божий затих,
Церква в силі своїй слабка‌
стала.

Так навіщо машини, великі дома,
Якщо ми ослабіли духовно,
Якщо сил нема в нас і пусті«закрома»,
Богу служим ми тільки умовно?!

Так чому ж говорити тоді кожен раз,
Що ми дуже щасливі є люди.
Ну а Духу Святому не тісно між нас,
Якщо ближнього шпарко ми судим?

Якщо ми є не здібні любить і прощать
Хто в скорботі,щоб їх заспокоїть,
Якщо рух допомоги не можем подать
Ми подібні до міді дзвінко‌ї!

Не ті ми збираємо з вами скарби,
Просто вбогі ми є християни,
Бо ми віддались у безпечність в раби,
Не духовні є ми– а земляни!

О, повинен із вас хтось за істину стати,
Щоб до Бога би ми навернулись,
До освячення Церкву тепер заклика‌ти,
Щоб колишні ті дні повернулись!

Щоби Духа Святого священний вогонь,
Освітляв нам дорогу земну,
Щоби радість спасіння вернулася знов ,
Щоб надалі не йти нам всліпу!

Час бо наший рішає,хто в Небо ввійде,
Хто достойний Небесного Царства.
Хай на ноги Господній народ вже стає,
Очищає себе від лукавства!

Вже скорбота гряде на планету Земля,
Хто протерпмть–навіки спасеться.
Приготуйся зустріти свого Жениха,
Скоро Він за Своїми вернеться! Амінь

Автор–Світлана Бурлак
Переклад Ангеліни Ющук

ДАЙ МЕНІ БОЖЕ.

Дай мені Боже мудрості
Правильно жити як Ти,
Дай мені більше мужності
Сумніви перемогти .

Дай мені Боже, лагідність
Бути така як Мойсей,
А у спокусах радості
Дякувать завжди й за все .

Залишок злоби й ненависть
Ніжністю Ти заміни,
Прошу у Тебе здержливість
Щоби принести плоди.

Дай терпеливості Боже мій
Віри і миру пошли,
Щоб доброти святі корені
В серці моїм проросли .

Прошу сміливості Господи,
Щоб проти течії йшла
Без нарікань і сумніву
Вічності берег знайшла.

Духа молитви пошли мені,
Що розбиває граніт,
Силою Твого імені
Твердо стоять на скалі.

Прошу покори ще Батьку мій,
Гордості корінь зітри,
Щоб всі навколо бачили,
Світло Твоє в мені.

Боже посли мені сили ще
Нести покірно хреста,
Щоб у земному частилищі
Я крізь вогонь перейшла .

Дай благодаті напитися
Ніби дощем рясним,
Словом Твоїм ,щоб ділитися
Жити Тобою Одним.

Дай ,щоб у пам'яті вірою,
Жили Голгофа і кров,
В серці хай світиться зіркою :
ВІРА , НАДІЯ , ЛЮБОВ.

О.Фабін.

Про те, що цінне...

Все, що ви робите, робіть з любов'ю.
1 Кор. 16:14

Буду рада кожному, хто залишиться тут🥰

з тобою на зв'язку:
@yulyashhaa
@Inessa_kn

https://t.me/immensity_withGod

Не знаю, Боже, що Ти вчиниш далі,
Які часи життя несе мені?
Щасливою я буду чи в печалі?
У затишку й безпеці чи в огні?

Ти наперед приготував дорогу,
Лише Тобі відоме майбуття,
І все, що діється - для зближення із Богом,
Для повноти, для чистоти життя.

Твоя любов велика дуже, вельми,
Твої шляхи вузькі, але святі,
У райському садку чи у пустелі,
Та головне аби з Тобою йти.

Тож подаруй мені Своє найкраще,
Не знаю, що це, але подаруй,
Не залиши мене напризволяще,
Й надалі всім шляхом моїм керуй.
Олеся Перепелкіна

Декілька християнських каналів...

@moment_2025_6 – Миті в особливих деталях 🥹💕

@music_Y_A – Християнські пісні ��

@asitis2025 – глибокі думки та сенси🫂🩵

@Don_t_lose_hope – не втрачай надію 💗

https://t.me/a73zy4 – Духовний ріст ❤️‍🔥

@music_chistian – християнські цитати ❤️

– Обирайте, що відгукується, і підписуйся!

ЦІНУЙТЕ ОДИН ОДНОГО

Не стане білим вже торішній сніг
І не ростиме висохла трава.
Нажаль, не повернути вмерлих всіх,
Й назад не взяти сказані слова.

Не грітиме холодна теплота
У тих серцях, що збайдужіли враз,
Лиш мрії й серце там біля хреста
Ясні стають, як гляне Бог на нас.

Чи знаєте, що люди помирають?
І навіть ті, в котрих життя є суть,
Що люблять нас, що ніжно доглядають,
Без думки про яких нам не заснуть...

Будь ласка! При житті я вас благаю,
Цінуйте найрідніші ці серця!
Життя так швидко на землі минає,
А болю від утрат нема кінця!

Здається нам, що завжди будем чути
Нічні розмови тихі, дружній сміх.
Життя летить...І не завжди так буде
Не поспішаєм ми це зрозуміть.

І страшно - не самому помирати
А більш страшніше - втратити близьких,
Недолюбити, відповідь не дати,
І не побачить більш сердець живих!

Коли лишають близькі й рідні нас, -
Нам тяжко розлучатися із ними,
Про них лиш добре мовимо в той час,
А не тоді, коли були живими.

Чому ж не скажем зараз же, тепер,
Що другові пасує по заслугах,
Сказати, що він цінний для тебе,
Сказати, що він є найкращим другом.

Ми так скупі на лагідні слова,
На злі ж слова ми щедрі і на жарти,
Все голова, все тільки голова,
Та слухати і серце часом варто.

О, дати б волю тим несказаним словам,
Підтримати з любов'ю руки брата,
Щоб добре слово мовити батькам,
Щоби душа не мучилась від втрати.

Не на могилі, а з земної сторони,
Де у човні пливем в життєвім морі,
Нам в цім житті даровані вони,
Щоб потішать один одного в горі.

Ми ж ніби любим...Як сказать? Не знаєм!
І ніби на очах сльоза блищить,
Один без одного не можем -- відчуваєм!
Та, як Христос не прагнемо любить.

Запам'ятайте посмішки цвітіння,
Рідного серця, милого лиця,
Прощайте їх помилки і падіння,
Щоб не гнівить Небесного Отця.

Він всіх прощав і проявляв турботу,
А ми? Лиш щось -- відвернем гордо ніс!
Все спішимо: діла - діла, робота,
Та знайте - потім вам забракне сліз.

Щоб не оплакувать тяжку образу,
Що зачаїлась на себе самих,
То дорожіть близькими ви щоразу,
Цінуйте й поважайте їх живих.

Дивитись в очі, вгадувать бажання! Молитись, плакати і радість розділяти.
"Люблю!"- сказати тихо на прощання,
Та, не пішовши, ще разок обняти.

Прожити так, наскільки це можливо,
Промінням теплим інших обіймати.
Якщо ж самим лиш грітися важливо,
То неможливо нас людьми назвати.

Ви не чекайте завтра лиш для того,
Щоб сили в нас були хоч щось змінить.
"Сьогодні", "зараз" важливіше всього.
Навчіться цінувати кожну мить.

Знаходьте лагідні слова для тих,
Хто від образ дорожчий нам щомить,
Не помічаємо дитячий сміх,-
Дитинство ж сина завтра відлетить.

Навчитись слід не завтра нам чекати,
А діяти "сьогодні", в день оцей!
І самоїдством душу не терзати,
А помічати блиск чужих очей.

Сьогодні відчувати інших біль,
До завтра не відклавши їх біду.
Спостерігати сяйво зір нічних,
І цінувати тих, що поруч йдуть.

І Богу вдячність варто принести,
Що Він щодня в житті нас береже...
А " завтра"?- Завтра може й не прийти,
Бо ж вчора "де"? Його нема уже...

Ти знаєш твої молитви
лягають у ніг Христа,
Які не легкІ ці битви,
Та чують все небеса!

А небо завжди памʼятає,
Цю біль і прохання душі
Всіх вірних по імені знає,
І відповідь пише тобі!

Ти знаєш а твої сльози
Для Господа як діамант,
Не плач, хоч в душі морози,
У Бога на все є Свій план.

Коли ти коліна схиляєш,
І котиться мовчки сльоза,
Він вухо своє нахиляє,
Знай, чують тебе небеса!

Повір прийде переміна,
Збирає Бог сльози твої,
Бо ти дорога є дитина,
Не бійся ворожих стріл!

Розпʼятим рукам лиш довірся,
Вони допомогу дадуть,
Надійся на Бога, надійся,
Хоч зовсім не легкий маршрут.

Вздійми свої руки до Бога
В молитві у небо взивай,
Повір прийде перемога,
Бо Він не залишив, ти знай!

Це тільки з душею твоєю,
Проводить роботу святий,
І Духом Святим, як єлеєм,
Знімає з душі твою біль.

І через вітри і негоду,
Учить Він тебе довірять,
Всесильному вічному Богу,
Проблеми усі віддавать!

В Свій час Бог здійснить ті прохання,
Бог чує молитву твою,
І сповнить серденька бажання,
Стій далі у Божім строю.

Ти з Богом - а це перемога,
Лиш з вірою далі молись
Надійся на Господа Бога,
І в дусі своїм укріпись!

Марина Візнюк.

НА ВСЕ СВІЙ ЧАС.

Часто думкою лину туди:
В безтурботне дитинство своє,
Так здавалося буде завжди ...
Але час швидкоплинно іде .

Бо для часу немає границь
Несе вістку щодень голосну,
Літо осінь проганяє кудись
І зима підганяє весну.

Так було від початку часів:
Все мінялося часом епох,
Й наші також закінчаться дні
Що під сонцем відміряв нам Бог.

Й після нас буде те, що було,
Будуть квіти вкрашати луги,
Й буде вянути те ,що цвіло...
Й повертатись на свої круги.

Буде сіяння й жатва ще,
Ріки будуть плисти в моря,
Сонце буде світити вдень,
А на небі --нічна зоря.

Будуть рясно цвісти сади,
І над ними гудіти хрущі,
Хмари будуть по небі плисти ,
І зливати на землю дощі.

Буде осінь сумних журавлів
Проводжати у теплі краї,
Будуть сльози і радісний спів
Будуть світлі і темні дні.

Буде зустріч ,й розлука з людьми ,
Молоді будуть йти під вінець,
В вічність будуть іти старі
Бо усьому є свій кінець.

Буде ненависть й буде любов
Час війні й буде миру час,
Час мовчання і час розмов,
Обніматись й прощати час.

Буде все повторятися знов,
Буде спека і буде мороз,
Бурі ,шторми ,і шум дібров,
Аж допоки прийде ХРИСТОС.

Щоб забрати до себе нас
Із землі у невидимий світ,
Поки маєш під небом час
Залиши в ньому добрий слід.

О.Фабін.

Хто ще бажає замовити флешки USB або SD пишіть – @A_B_19_Y

А Він гряде, гряде, земля тремтить,
А Бог іде свою невісту взяти,
І Вознесіння буде просто мить,
Зоставші будуть плакати , ридати.

А він гряде, і кроки по землі,
В землетрясінні, бурях катаклізмах,
В ознаках на воді і у вогні,
Народе кайся! Щоб не було пізно!

Бог довготерпить але Він гряде,
Щоб взяти в небо чистою невісту,
І лише праведний туди ввійде,
У кого серце як кришталь сіяє чисте.

А Він не забарився, ні, гряде,
Тож приготуй свій одяг білосніжний,
Святий послухай освящайся ще,
Неправедних жде кара і суд грізний.

Яскраво в серці запали вогонь,
Нехай твоя любов горить, палає,
Тримай оливу у своїх долонь,
Коли крик зустрічі вночі з Ним пролунає!

Будь в числі мудрих і завжди пильнуй,
Не спи як не розумнії ті діви,
Світильник свій до зустрічі готуй,
Він скоро в небо забере до себе.

А він гряде, і скоро вже кінець,
Ось стрілки на дванадцятій зійдуться
 А вірним приготований вінець,
І вірні скоро в небо вознесуться!
 Марина Візнюк

Вітаю !
Хто хоче придбати флешки USB або SD з українськими християнськими піснями,дуже гарні😍
На флешці 1000+ пісень.
Ціна 200 грн.
Кому треба звертайтеся @A_B_19_Y
Пересилка Укрпошта і нова пошта.
Також є ще флешки USB дешевші але там пісень менше ніж 1000+

ʍій ᴀᴛʍᴏᴄɸᴇᴩний ᴋᴀнᴀᴧ, ᴨᴩᴏдᴏʙжᴇння ʍᴏїх дуʍᴏᴋ, ᴏᴄᴏбиᴄᴛᴇ бᴀчᴇння ᴄʙіᴛу ᴛᴀ ᴋᴧᴀᴨᴛиᴋи жиᴛᴛя;
ʙ ʙічних ᴨᴏɯуᴋᴀх Ꭲʙᴏᴩця.

чекаю на тебе

СЕРЦЕ, ЩО СПІВАЛО

(Історія)

Так часто у житті жаліємось на долю...
І ніби те не те, і ніби все не так.
А я вам розкажу про хлопчика одного,
Який пройшов нелегкий життя земного шлях.

Нікому не потрібний, він жив у інтернаті,
Терпів весь час знущання - на плечах гострий горб.
І хоч було нелегко, та все ж у результаті
Завжди усім прощав і дарував любов.

Ніколи не вважав себе фізичним інвалідом,
Постійно твердо вірив і мріяв про одне:
Що прийде час, і стане він колись комусь потрібен,
Що любляча матуся за руку поведе.

Терпіти всі знущання уже не було сили,
Дивився у віконце і все чекав "коли?".
Й знайшлися добрі люди, що хлопця полюбили
І доленосне рішення для себе прийняли.

Надія появилась - він матиме родину.
Зібрали документи - додому от піде.
Та є в нього умова: тут друга не покине
(Бо милосердне серце не любить лиш себе).

У стінах інтернату вони весь час дружили,
Ріднішої людини у світі не знайти...
А друг був у візочку, бо ноги не служили,
І наш герой без нього не захотів іти.

Батьки не розгубились - забрали двох додому.
І хлопцям дарували усю свою любов,
І для дітей старалися усюди і в усьому,
Й до Бога підносили багато молитов.

Так три найкращих роки злетіли непомітно,
І наш герой щасливим ріс, не знаючи біди,
Але життя в притулку минуло не безслідно,
Бо горб виріс ще більшим, скривилися кістки...

Стиснулось в грудях серце і битись перестало...
Те серце, що любов'ю горіло кожну мить,
Те серце, що для ближнього турботу віддавало,
Те серце, що співало, а зараз вже мовчить...

Не можу умістити, чому усе так сталось?
Вже інтернат позаду, є люблячі батьки...
Чому життя дитяче так швидко обірвалось?
Усе, що мріяв, має, та довелось піти...

Я серцем розумію - на все є Божа воля.
Світив весь час промінчиком, всім дарував тепло.
І хоч тяжкою видалась його сирітська доля,
Не нарікав ніколи, нелегко хоч було...

Правдива ця історія, не вигадка й не казка.
І вам скажу, чим вразила мене вона до сліз:
Так часто ми жаліємось, що у житті нам важко,
Так часто лиш погане ми помічаєм скрізь.

Давайте будем вдячними за все, що зараз маємо,
За руки і за ноги, за очі, за вуста...
В домах своїх щоночі безпечно засинаємо,
Нас не спіткала доля сирітська, непроста.

Давайте будем вдячними за маму і за тата,
За всю свою сім'ю, за сина чи за доню,
За те, що Бог по милості так дарував багато,
Що нас покрив щедротами й небесною любов'ю.

Ми також були з вами духовно, ніби сироти.
Тримав нас дуже міцно той інтернат гріха,
Та по великій милості Ісус із нього визволив,
Й веде до дому вічного Його свята рука.

Давайте щирим серцем за ближніх клопотати,
Щоби Отець небесний і їх усиновив,
Давайте у проломі за них будем стояти,
Допоки серця б'ються, допоки стане сил.
Автор невідомий

#Повчальна_історія

Милість Божа.

Памятай про милості Господні,
Що зійшли на грішного тебе,
Через них ти став дитям сьогодні
Й Бог за руку Сам тебе веде.

Памятай: Він мусив народитись
І на себе тіло людське взяв,
Щоб тебе із Богом примирити
Щоби ти в темряві не блукав.

Памятай, пішов Він на Голгофу
Там на смертю, пеклом і над злом,
Він здобув велику перемогу,
Й повернув нам втрачений ШАЛОМ.

Памятай, Христос твоє імення
На своїх долонях записав,
Рясно з неба шле благословення,
Ще й Святого Духа дарував.

Памятай, тебе Він памятає
Й любить, як ніхто ще не любив,
Коли важко в серці, Він втішає
Бо ж ціну за тебе заплатив,

Пригадай, коли душа взнемозі
Виливала все у молитвах,
Він бував завжди при допомозі
Кожночасно сльози витирав.

І не знаєш, о, душа, як ворог
Часто чигав, на твоє життя,
Руки ангела здіймалися угору
Зі словами : ЦЕ МОЄ ДИТЯ.

Й ворог мусив зразу відступати
І не зміг вчинити тобі зла,
Над тобою були Божі шати
І рука Ісусова була.

Скільки милостей Господь явив нам
Знаєм ми лиш в світлих небесах,
Скільки скрито, і багато явно
Нас спасала Господа рука.

Милість Божа, друзі є безмірна
Вчора, і сьогодні, і повік...
Вона вічна, бо вона нетлінна,
Для людської долі добрий лік.

Памятаймо милості Господні,
Їм кінця немає, ні границь,
Хто цінує ними, тим сьогодні
В небесах готовиться вінець.

О. Фабін.

Привітик🤍
•Цей канал саме для тебе!💌
•Тут ти знайдеш уют для своєї душі!)❤️‍🩹
•музика, фото, відео, цікаві цитати, біблійні вірші)💔
•Будь з нами саме ти!)☕
•Молодість буває тільки один раз,хай буде вона посвячена Богу!)❤️‍🩹💌
З вами +380 98 405 65 36 Таня🧸

https://t.me/xvbfdv приєднуйся🥰

УМІЙ ЧЕКАТИ
Умій чекати, в Бога є свій план,
Бо на землі ми ще підвладні часу,
Він до народження про тебе вже все знав,
І дав життя благословенне та прекрасне.
А поки ждеш, не зупиняйся на шляху,
Бо кожен день є до мети твоєї кроком,
Цінуй сьогодні тим, до чого досягнув,
Дає Господь щодня Свої уроки.
Щасливий ти, як бачиш кожен штрих
Руки Творця в житті своїм буденнім,
Й радіючи душею, йдеш за Ним,
Бо в Ньому ти уже благословенний.
А Він малює із життя твого шедевр,
Малює пензликом Любові так старанно,
І знає Сам, нанести що і де,
Щоб ти щасливий був й любив так само.
Вкладає Бог бажання у серця,
І хоче ,щоб ми ревністю палали,
Не просто так повітря били безкінця,
А до мети ,до Нього досягали.
Є світ невидимий, є те,що можеш ти
Побачити очима свого серця,
На крилах віри в світ цей полетиш,
І дух твій над землею піднесеться.
Ти там побачиш Господа красу,
Він світлом є, що в душу проникає,
Від погляду Його по тілу струм,
А дух твій радість невимовна наповняє.
Ти розумієш: ти і Він - одне,
Ніхто не може вас вже розлучити,
Його любов цінніша є за все,
Ти хочеш бути вічно в Його світлі.
Так дивно, інколи говорить Він без слів,
І просто так тобі все зрозуміло,
Лягає мир на серце, наче сніг,
Стає так легко на душі й спокійно.
Хоча в житті ,на жаль, не без проблем,
Буває смуток принесуть нам сірі будні,
Але коли їх Богу віддаєм,
Про всі турботи й труднощі забудем.
Умій чекати. Здійснення бажань
Не в твоїй владі, це Господня дія,
Ти Ним втішайся, в Ньому пробувай,
І відкриватимеш щодня благословіння,
Немовби подарунки від Творця ,
І будеш дивуватись, як дитина,
Незвичні переповнять почуття,
Подяка щира в небеса полине.
На півдорозі рук не опускай!
А ,може, ціль твоя за поворотом?
Не зупиняйся, Богу довіряй,
Його на всіх дорогах пізнавай,
Бо тільки в цьому є найбільша насолода.

Ірина Косарук

Мої батьки

Вони для мене — скарб від Бога, —
Мої натруджені батьки.
Моя підтримка, допомога
Й порадники в земнім житті.

Спасибі, Боже, що їх маю.
Вони для мене дійсно скарб.
Здоров'я для батьків прохаю,
Його для них Ти посилай.

Веди їх Божими шляхами,
Даруй їм мудрості згори.
Нехай втішаються трудами,
Ти їх, Отець, благослови.

Найбільш, прошу, введи їх в небо,
Ще тут в житті в серцях працюй.
Нехай завжди шукають Тебе,
Ти ж молитви їхні почуй.

Благослови їх, добрий Боже,
Благословенням не людським.
Хай Дух Святий їм допоможе
Насправді зватися "твоїм".

Дай радості їм, дай натхнення
Твої Закони всеблагі
Любити. Дай їм одкровення,
Як направлятись у житті.

Допоможи їм в їхній праці,
І маму й тата підкріпляй.
А коли втомляться, то Отче,
Твою підтримку посилай.

Хай, як орли — розправлять крила,
Йдучи, не знатимуть утом.
А впавших — підійми на силах,
У Своїй тіні заховай.

Будь для них баштою міцною,
І порятунком для них будь.
Тримай їх міцною рукою,
Дай голос їм Твій, Боже, чуть.

Благослови їх! Як дитину
Матуся, ніжно пригорни.
І в радісну й в похмуру днину,
Господь, в серцях батьків живи.

Автор невідомий

Далеко, далеко в верхів'ях Карпат,
Де буйні вітри безперервно шумлять,
На скелі стрімкій під склепінням небес
Зростав одинокий красунь - Едельвейс.

Розцвівши у шумі бурхливих стихій,
Не знав він, що в світі є слово «спокій»;
Стрічаючи бурі відкритим лицем,
Низенько схиляючись перед Творцем,
Казав: «Боже мій, з-поміж квітів і трав
Ти вибрав мене і на скелю підняв!
І тут у щоденній важкій боротьбі Я вірним лишитися хочу Тобі».

І ніжна голівка схилялась на лист,
Її аромати здіймались у вись,
До неба, до вічного свого Творця Сягала великая вірність оця.
І сонячним променем з неба Свого
Творець ніжно гладив голівку його.

І так пролітали нестримнії дні...
Як завжди вернулось життя навесні,
Кругом ожило все, кругом розцвіло
І радісних пахощів знов набуло.
Один лиш похмурий стоїть Едельвейс,
Журливо повісив голівку і весь
Поринув в якісь безутішні думки,
Схиливши донизу зелені листки.

В одних із таких сонячних днів,
До нього в промінні Господь прилетів,
Поглянув на нього і ніжно сказав:
«Вставай, Едельвейсе! Чому задрімав?»

І жалібно мовив Творцю Едельвейс:
"О, Боже мій милий, о, Батьку Небес!
На скелі оцій над обривом стрімким,
Життя мені стало надмірно важким".

І ще пролетів один рік, наче мить,
І знову небесна весняна блакить
Збудила від сплячки степи та ліси,
Зодягши їх в шати життя та краси.
І знову Творець все земне оглядав,
І погляд Його на рослинку упав:
Схилилась голівка, зів'яли листки,
Чомусь не розкрились її пелюстки.

Згадались Йому колись чуті слова:
"Візьми мене звідси, тут дика скала"....
"Це ти, Едельвейс?" - торкнувся листків, -
"Що сталося? Де ти красу загубив?
Чому ти в цій тихій долині, зів'яв?
Згадай, ти ж бо сам ще недавно казав,
Що хочеш, щоб Я тебе тут влаштував, Бо ти на скалі від стихій знемагав."

"О, Боже, - почулись благання у полі.
Я схибив, шукаючи кращої долі,
Немає ріднішого в мене нічого
За скелю мою прямовисну і голу.
Мій Боже... Мій Любий... до мене зійди,
Візьми мене знову і там посади.
Тепер я вже знаю: життя - в боротьбі, Лише в боротьбі я потрібний Тобі,
Туди, між вітрів, щоб змагатися з ними
Мене віднеси Ти руками Своїми!"

Мій друже, ти бачиш спокою міраж,
Ти добре роздумай, ти добре все зваж.
Нехай не манять тебе привиди щастя,
За ними постійно блукає нещастя.
Лишайся незламним у рідній стихії,
Борися, плекаючи гірні надії
Й колись, як настане мандрівці кінець,
Творець тобі скаже: «О, Мій Едельвейс,
По тебе прийшов Я, щоб в вічність узяти.
Де більше не будеш терпіти й страждати".

Автор невідомий

#Повчальна_історія

Підніми свій зір в небеса 💌
🔗🥹 – Є люди, через яких Бог показує Свою любов до нас і огортає нас Своєю любовʼю через інших 🥰🩵
https://t.me/moments_from_life_2025

Батьки і діти.

Батьки і діти. Діти і батьки…
Зв’язок не розірвати цей довіку.
Крізь мряку днів несуться молитви:
«О Боже, дай щасливу долю дітям!»

О, скільки небо чуло молитов…
Бадьорим ранком чи у нічку пізню
Звучить молитва трепетним псалмом
І струн душі торкається так ніжно.

Любов батьківська з кожним на шляху,
Вона дарує сили у відчаю.
Просте й коротке «Я тебе люблю!»
Прогонить страх і весь туман печалі.

А скільки сліз пролито в час нічний
З благанням до Отця в молитві щирій:
«О Боже, прошу, Ти їх збережи,
Будь захистом для кожної дитини!

Я одного у Тебе лиш молю,
Бентежить серце лиш одна тривога:
Нехай в Тобі вони життя знайдуть,
Хай оберуть в житті вузьку дорогу».

Летять у небо щирі молитви…
Немов птахи, здіймаються угору.
Яке це щастя, що в нас є батьки,
Яку ми милість заслужили в Бога!

О, пам’ятаймо молитви батьків,
Вони, як промінь, на шляху нам світять.
І через дні, через туман років
Всміхаються так тепло очі рідні.

Наш Боже, всіх батьків благослови,
Ти підкріпляй їх у житті земному.
Для них будь охороною завжди,
Даруй їм щастя, силу і здоров’я.

Щоби навчали діточок своїх
І огортали ласкою своєю.
Щоб від тривог й біди Ти їх зберіг
Й світив в житті їм ясною зорею.

Батьки і діти. Діти і батьки…
Зв’язок ніколи цей не розірвати.
І хоч проходять дні, летять роки,
В молитвах щирих завжди батько й мати.

Діана Парипа

Я стукаю стою біля сердець,
До дітей достукатися хочу...
Оголеність свою прикрили кров'ю ви Моєю,
А нею очищатися не хочете.

Усе думки...думки у вас свої,
Що не дають дійти до Божого престолу.
Живете ними все, важливі лиш вони...
І думаєте - чиста ваша одіж.

Що обмиваєте її в Моїй крові...
А в думках все свавілля й ваша впертість.
На руки свої, діва, подивись -
Вони у плямах...в устах лиш невдоволення.

А подивіться в Слово лиш Моє -
Гріх усвідомленний, бо кров не обмиває.
На тілі, тільки вретище, твоїм...
Одежа білою уже не сяє...

А ти все кажеш: "А я чиста є,
Бо кров Христа мене, щоденно, обмиває"
Моя Невіста, це є чистота -
Одежу берегти - Бог вимагає.

І не на місяць раз, себе переглядать,
А кожен день і кожную хвилину.
А Я кажу, завжди, вам пильнувать,
Щоб зовсім не заснути з світом цим вам.

До світу приліпилася душа,
А кажеш ти, що кров'ю ти обмита...
Іще Я подаю для тебе час,
Щоб не була ти Господом забута.

Не зневажай Святої ти Крові.
Цінуй Моєю жертврю високо.
Прийми її достойно і живи,
Життя переглядаючи глибоко.

Л. Шпак

НЕБЕСНИЙ ПОЇЗД.🚆

Дівчинка з дитячого притулку
Сіла в поїзд в місті десь однім.
Поїзд був звичайного маршруту,
Та у неї шлях в Небесний дім.

В самкінець пройшла крихітка-сонце.
Тут вільніше, місце б десь знайти.
Місце їй дали біля віконця,
Дівчинці рокІв п'яти, шести.

Вузлик в неї, ну а звідти вушко
Зайчика м'якенького стирчить.
То її улюблене звірятко
З ним вона і грається, і спить.

Дівчинці до мами швидше треба--
У дорозі поїзд вже давно.
''Поїзд, поїзд, швидше їдь на небо,''--
Шепотіла, дивлячись в вікно.

Люди в формі йдуть перевіряти.
Вже розмову чути з-за дверей.
Просять всіх квитки приготувати
І в купе ось ревізор іде.

Він іде, квитки перевіряє.
Їх купе закінчився вагон.
''ОдногО квитка не вистачає
Для дитини!"-- він підвищив тон.

Та здивовано усі дивились
І мовчали. Хто ж би що сказав?
Думали, в вагоні поруч їдуть
Тато й мама...Але їх нема.

Ревізор у дівчинки питає:
''Де квиток твій і чому сама?"
Та спокійно та відповідає:
''Дядю, у мене квитка нема.''

В небо їду я сама до мами,
Буде мама мЕне зустрічать.
Чоловік здивовано очима
Подивився -- і з чого почать
Про квиток дитині говорити:
Сів він поряд, щоб не налякать.
''На землі дорослі всі і діти
Гроші за квиток мають давать!"

''Дядю, адже поїзд цей небесний?--
За мене Ісус вже заплатив!
Моя мама про Христа співала
Скільки вистачало в неї сил.

Мама все хворіла і лежала,
А коли вже не могла вставать,
Перед смертю лиш мені сказала,
В небі що мене буде чекать.''

''Хочете зі мною в небо, дядю?''
Запитали дівчинки вуста.
І в питанні тім , в очей тих сяйві
Зрозуміли -- поклик то Христа.

Як посланник неземного світу,
Ця дитина зараз серед них.
Ревізор, дорослі всі і діти
Не ховали навіть сліз своїх.

Голосом глухим, тремтячим, тихо
Ревізор промовити лиш зміг:
''Ми поїдемо туди пізніше,
Ну а поки треба нам зійти...''

І дорослі й юні, всі почуйте!
Це до вас ці кличуть голоса.
Вірте у Христа і всі прямуйте
В поїзд, що іде у Небеса!

Автор: Антон Бузинін.

#Повчальна_історія

Здивуюся
Малюю я в уяві місто дивне,
Яке ще не заселене в цей час,
Воно чекає жителів, хто встигне
І відгукнеться на Господній глас.

Те місто бачив Сам Ісус-Спаситель -
У славі Божій мешкання Його.
Він був не просто для людей Учитель,
Він Богом був й світ не пізнав того.

Поклін і славу Він приймав у небі
І жителі небес хвалу несли,
Бо Він Один достойний тої честі,
Яку там ангели Йому дали.

Та Він лишив простори неба славні,
І добровільно умалив Себе,
І рабський вигляд, не палати ясні,
Прийняв на Себе, і життя гірке.

Не зможу до кінця я зрозуміти,
(Бо поки ще живу на цій землі),-
Як міг Він сильно нас так полюбити,
Щоби віддать життя і вмерти на хресті?

Як міг відмовитись від слави неба?
Отця лишити й ангелів святих?
Невже для Нього слава - не потреба?
І повноцінним обмін той не назовеш.

Коли я наяву побачу місто
І славу, що лишив Спаситель мій,
То осягну, що мислю я так мілко
Й здивуюся сильніш любові тій.

Якимчук М.