Перше оповідання «Шов для чоловіка» — це страшна казка про прагнення контролю.

Вона з дитинства носить стрічку на шиї й каже йому: «Не знімай». Але для нього це виклик, загадка, межа, яку треба перетнути.

Це історія про жінку, яка має право залишити щось тільки собі — але світ (і чоловік) не терпить жіночих таємниць. Бо жіноче тіло тут не суб’єкт, а об’єкт — і як будь-який об’єкт, воно має бути відкритим, доступним, контрольованим.

Стрічка — це не прикраса, а кордон. Її «ні» — не загадка, а право. Але він не чує. І мусить її зняти.

Хоча вже знає: краще б не чіпав.

Хочу розповісти про курс, який я дуже люблю. Щиро вважаю, що цей курс для всіх, хто любить читати незалежно від уподобань.

👩🏻‍🎓 ІЗМИ в літературі: історія світоглядів

Цей курс для всіх, хто хоче читати глибше, але не ковтати “академічний пил”.

Лекції не про «дати й прикметники».
А про те, як мислила література — і як вона мислила нас.
Чому герої ставали ламкими, тексти — фрагментованими, а світ — розсипався на сенси.

📖 3 лекції по 1,5 години:
→ Коли світ ще був цілим (класицизм, романтизм, реалізм, модерн)
→ Коли все розсипалось (символізм, декаданс, сюрреалізм, постмодерн)
→ Коли голосів стало багато (метамодерн, феміністична й постколоніальна література)

📖 Після курсу ти зможеш:
• Впевнено читати складні тексти
• Визначати “-ізм” не за визначенням, а за інтонацією
• І головне — бачити себе в літературі

📖 Що всередині:
— 3 лекції
— PDF-гайд + добірки книжок до кожної течії
— Доступ до записів на 2 місяці

💵 Ціна зараз — 990 грн
(потім буде 1490)

🗓️ Старт — 04/05
📌 Приєднуйтесь за посиланням

Це не курс “для галочки”.
Це курс, після якого ти більше не скажеш: “я не розумію цей текст”.
Бо література — це не лабіринт. Це дзеркало. І ми навчимось у нього дивитись.

Цього року до списку 100 найвпливовіших людей за версією Time увійшов письменник Персівал Еверетт.

Його роман «James» — це сміливе переосмислення класики «Гекльберрі Фінн», тільки цього разу голос отримує Джим, поневолений чоловік, якого Марк Твен залишив на периферії. У Еверетта — це сучасний голос про свободу, гідність і мову.

«James» називають головним американським романом року.

От тепер думаю, чекати на переклад чи взяти англійською 🤔

Our Wives Under the Sea — книга, після якої хочеться мовчки сидіти в темряві

Це історія про те, як жінка повертається з глибоководної експедиції. Але та, що прийшла — вже не зовсім вона. Щось у ній змінилося. І не лише на клітинному рівні. Це поступове перетворення — моторошне, тихе, невловиме — руйнує усе, крім одного: кохання.

Цей роман — як хвиля. Повільна, тяжка, непідйомна. Він про глибину — не лише океану, а й стосунків. Про те, як ми тримаємось за тих, кого любимо, навіть коли вже не можемо їх дістати.

Так, тут є елементи хоррору. Але страшно не через морські безодні. Страшно через близькість втрати, через безпорадність перед трансформацією того, кого ти любиш.

Це історія про любов, яка не відпускає — навіть тоді, коли світло вже не сягає дна. Про ніжність, яка тримається за людину, що вже не зовсім людина. І про те, як важко відпустити, коли серце все ще пульсує в унісон із тінню.

Читала Фенні Флегг, «Вітаємо у цьому світі, крихітко». Дуже тепла книжка — з пирогами, старими світлинами, плітками і відсилками до золотих часів американської слави.

В одному з епізодів головна героїня бере інтерв’ю у самого Теннессі Вільямса. Це вже не той молодий геній, а старий чоловік, який більшість часу просто пиячить. І в розмові згадується Трумен Капоте…

А мені на думку приходить його сумнозвісна історія. Історія згасання слави.

Коли вже нічого не писалося, а дедлайни дихали в потилицю, Трумен вирішив: а чого тягнути, у мене ж повно знайомих у вищому світі. Красивих, багатих, і з цілими кладовищами скелетів у шафах. І так з’явився скандальний уривок з його ненаписаного роману «Молитовні відповіді», де він буквально роздягнув своїх подруг по фуршетах до кісток.

Друзі перестали з ним спілкуватися. Деякі — назавжди. Так він і залишився наодинці з коктейлем, собаками і славою, яка вже не гріла.

Мораль: якщо не знаєш, про що писати — не пиши про своїх друзів. Особливо якщо плануєш ще з кимось із них побачитись.

7 книжкових каналів, на які варто підписатись (і не мучити себе TikTok-рекомендаціями)

Це не просто добірка. Це я зібрала найцікавіших людей, які пишуть про книжки по-справжньому. Без “ця історія перевернула моє життя” і топів із серії “чтиво на вечір”.

Тут — канали про:
- детективи (без банальностей)
- фемліт і
- ЛГБТ-теми (з мізками, а не кліше)
- філософію,
- мистецтво (без академізму)
- та огляди маркетологині

Це ті блоги, де ви не побачите “романтичну історію, яка змусила мене плакати”, але точно знайдете: що читати, про що думати і чому ви ще не встигли це прочитати.

Папка на всі 7 каналів тут — підписуйтесь одразу на всі, або вибирайте, що ближче. Хоча я б підписалась на всі (ну, і підписана, бо сама ж їх і зібрала).

Хаос як модель світу

У Пінчона немає звичного сюжету, бо світ давно втратив причинно-наслідковість. Персонажі зникають без пояснень, ракети падають за логікою ймовірностей, а ті, хто залишився, продовжують займатись сексом.

Пінчон не просто зображує хаос — він його моделює. Це точна, хоч і гротескна, копія світу після війни, після сенсу, після ілюзій.

Його роман — це спосіб показати реальність, у якій порядок розпадається, інформація розмивається, а замість ясності — наростає шум.

Усе, що мало б бути зв’язним, розсипається: сюжет, логіка, ідентичність, мова.

Чим далі читаєш — тим менше впевненості, що щось справді має початок, кінець або взагалі сенс.

Але саме в цьому — правда про його століття.
І, здається, про наше теж.

Як відрізнити магічний реалізм, сюрреалізм, абсурдизм і фентезі — на прикладах

🔮 Магічний реалізм
📖 «Сто років самотності» Маркеса

Усе виглядає буденно: село, хата, родина. Просто у цій родині дитина може народитись із хвостом.
Магія тут не вигадка, а побут. Герої не дивуються — і ви теж перестаєте.

Як відрізнити: світ реальний, але з вкрапленням дива, яке ніхто не пояснює.

🔮 Сюрреалізм
📖 «Шумовиння днів»Бориса Віана

Людина вмирає від квітки в легенях. Кімнати звужуються від смутку. Піаніно наливає коктейлі.

Як відрізнити: не реальність з елементами магії, а підсвідомість та емоції, які створюють свої образи.

🔮 Абсурдизм
📖 «В очікуванні Годо» Беккета

Двоє чоловіків чекають на когось, хто не прийде.
Світ не має логіки, і це не тимчасова проблема — це суть буття.
Людина шукає сенс, але марно.

Як відрізнити: герой стикається з абсурдністю світу, і йому залишається тільки приймати або страждати.

🔮 Фентезі
📖 «Володаря перснів» Толкіна

Світ вигаданий до дрібниць: мапа, раси, магія, закони. Тут усе серйозно.

Як відрізнити: вигаданий світ, де магія — це частина системи, а не символ чи метафора.

Сподіваюсь, було корисно)

«А раптом я щось не те скажу?»

Це найпоширеніше, що стримує людей від участі в книжкових клубах.
Здається, що треба сказати щось правильне. У всіх є шкільна травма - «що хотів сказати автор»

Але ми живемо в постмодерну добу, де одна істина — підозріле явище.
Автор — це просто людина з однією з версій. А не носій абсолютного сенсу.

Текст — це вже чиясь інтерпретація.
І кожен читач теж інтерпретує по-своєму — через власний досвід, контекст, асоціації.

Тому у нас у клубі не існує «неправильних» відповідей.
Можна побачити в романі те, чого не бачив навіть сам автор — і це абсолютно окей.

Книжка — це привід подумати, а не тести на уважність.
Не бійтеся говорити. Особливо, якщо це не збігається з чужими думками.

Бо якраз у цьому і є найцікавіше — у різниці.

Якщо хотіли приєднатися до клубу, але вагалися, - у вас є ще два дні, щоб встигнути.

💃🏽 Тема: жіноча ідентичність і свобода
📖 Тексти: «Орландо», «Привиди дому на пагорбі», «Під скляним ковпаком»
🗓️ Три місяці - 1190 грн.

Переходьте за посиланням і приєднуйтесь. Чекаю 🤍

Читаю Пінчона.
І в шоці.
Бо я думала, що це буде складно, дивно, незрозуміло (все так і є), але в першу чергу — це красиво. Нереально красиво!

Це не просто книжка, це атмосферне занурення в стан, коли все пливе, коли світ розсипається на уламки, а ти стоїш серед цього і не знаєш, де початок, де кінець.

Війна, параноя, невизначеність.
Герої — ніби в тумані. Вони загублені. То жартують, то божеволіють, то розчиняються в страху. І все це написано так, що хочеться перечитувати.

Пінчон пише офігезно, а читається шкірою. Він будує фрази як віртуоз — несподівано, але влучно. В мене на кожній сторінці: «Ну яяяяяк?! Як можна так писати?!»

Я ще в процесі, але вже зараз — це любов. Найкраща книга, яку я коли-небудь читала.

Чому «2666» Роберто Боланьо — роман, який змінює все?

Це не просто книга.
Це — фатальне притяжіння. 1000 сторінок, п’ять частин, десятки героїв, мексиканська пустеля, фемініцид, нацисти, письменник-привид і місто, з якого ніхто не повертається тим самим.

Якщо Данте писав «Божественну комедію» про пекло, то Боланьо писав про наш світ.

Уявіть: четверо критиків шукають загадкового письменника. Журналіст приїздить на бій з боксу, а натрапляє на серію вбивств. У центрі — місто Санта-Тереса, де щодня знаходять мертвих жінок. 300 сторінок вбивств — майже без емоцій, сухі звіти. І саме тому ці сторінки — найболючіші.

Це роман про зло, яке неможливо пояснити. І про літературу, як спосіб вижити в цій круговерті зла. Боланьо показує: ми живемо у світі, де вбивства стають фоном, а мистецтво — спробою не мовчати.

Цей роман — про фемініцид у Хуаресі (тут він називається Санта-Тереса), про глобальну байдужість, про тотальне зло.

«Місто продовжувало жити. Жінки продовжували зникати. І ніхто не знав, де закінчується реальність і починається кошмар.»

«2666» — книга, яку не можна просто прочитати. Її треба пережити.

Друзі, а шо по детективах? Бо після 2666 і Веселки тяжіння мій мозок так накрутився, що тепер хоче простого — щоб убили в першому розділі, а розкрили до останнього.

Без паралельних всесвітів, постмодерну і філософії часу.

Кидайте в коменти свої улюблені детективи й трилери. Особливо цінуються ті, після яких діра в нервовій системі.

Рейчел Кейн передзамовила. Наче гідна, але побачимо.

Друзі, а шо по детективах?
Бо після Боланьо і Пінчона (вже на фініші) мій мозок так накрутився, що тепер хоче простого — щоб убили в першому розділі, а розкрили до останнього.

Без паралельних всесвітів, постмодерну і філософії часу. Просто щоб хтось вбив, хтось розслідував, і не 400 героїв.

Поділіться своїми улюбленими детективами й трилерами. Особливо цінуються ті, після яких залишається діра в нервовій системі.

Рейчел Кейн я передзамовила. Наче гідна, але побачимо

Книжки, які варто читати, коли світ летить до біса

Коли світ летить під три чорти, найкраще — відкрити книгу, яка пахне пирогами, кульбабами, старим добрим британським гумором або тигром у човні.

Це — літературна реанімація.

🪄 Мері Енн Шеффер «Клуб любителів книг та пирогів з картопляного лушпиння»
Листи, війна, книги, пироги і неймовірна кількість людяності.

🪄 Ян Мартел «Життя Пі»
Тигр, океан, хлопчик і віра в те, що навіть у шлюпці посеред ніде можна знайти сенс.

🪄 Кетрін Стокетт «Прислуга»
Смішна й зухвала історія про жінок, які наважились сказати правду в місті, де правду було не заведено казати.

🪄Шон Байтел «Щоденник книгаря»
Буркотливий власник книгарні з Шотландії день за днем записує, як бореться з дивними покупцями, розваленим опаленням, Амазоном і власним терпінням.

🪄 Террі Пратчетт — будь-який роман з Дискового світу
Смішно, розумно, несподівано глибоко.

🪄 Фенні Флегг - Серія Елмвуд-Спрінґс
Американське містечко, де кожна бабуся — філософ, кожен листоноша — трохи дивак, і навіть привиди мають почуття гумору.

🪄 Девід Лодж «Переміна місць»
Британський і американський професори міняються життям, і далі все летить у тартарари з витонченим інтелектуальним гумором.

🪄 Сомерсет Моем «Театр»
Іронічний портрет актриси, яка балансує між сценою, життям і внутрішньою драмою — стильно, дотепно і назавжди.

Додавайте свої 👇🏼

Нагадаю, що контент в інсті та на каналі різний.
Написала дві каруселі про літературні течії ✨

➡️ Мій інстаграм

«Таємничість — це сила. Люди не хочуть бачити Папу. Вони хочуть уявляти його.»
(«Молодий Папа», Паоло Соррентіно)

У часи, коли всі намагаються бути всюди — є ті, хто свідомо вибирає бути ніде.
Вони не ведуть соцмережі, не дають інтерв’ю, не роблять сторіс із кавою.
Мовчазні генії, які залишили по собі лише шедевр.

Ось кілька геніїв, які перетворили власну анонімність або дивність у частину мистецтва.

Джером Девід Селінджер — написав один роман, який змінив літературу, а потім зник у лісах.
Не давав інтерв’ю, судився з видавцями, а читачі й досі сподіваються знайти його таємні рукописи у шухляді. ✉️

Томас Пінчон — найанонімніший письменник XX століття.
Жодного публічного фото, майже жодного коментаря. Його романи — як лабіринти: постмодерн, змови, фізика, параноїдальна краса. Неймовірна краса!
Навіть в Сімпсонах — з пакетом на голові. Легенда. 🌀

Стенлі Кубрик — режисер-фантом. Кожен його фільм — це окремий всесвіт, а він сам — привид.
«З широко розплющеними очима», «Сяйво» — глибокі й гіпнотичні.
Жив у відлюдництві, ідеально контролював кожен кадр, вірив, що мистецтво має тримати на відстані. 🎬

Енді Воргол —
Був одночасно всюди і ніде: блідий, мов фантом, у білій перуці і з холодним поглядом.
А ще міг бути одночасно на кількох вечірках, і ніхто не знав, де він справжній і чи був взагалі. 🍸

Бенксі —
Ніхто досі не знає, хто він. Але кожна його робота — політичний ляпас у стіну суспільства.
Картина, що самознищилася на аукціоні? Це він. Графіті в зоні воєнних дій? Теж він. Овації. 🧨

Елена Ферранте — тисячі фанів, мільйони проданих книг, і жодного публічного обличчя.
Хто вона? Італійська професорка? Колектив авторів? Досі загадка. І це тільки підсилює ефект. 📚

Донна Тартт — поява раз на 10 років.
Після кожного роману — зникає. Ні соцмереж, ні скандалів, ні коментарів.
Розкішна мовчанка. ⏳

Теренс Малик — ще один привид у світі кіно.
Зняв «Тонку червону лінію», «Древо життя» та ще кілька медитативних картин.
Не дає інтерв’ю, не ходить на прем’єри. Вважає, що фільм має говорити сам. І говорить. 🌿

Іноді найгучніші голоси — це ті, що мовчать.

💥Після лекцій - у тексти!

Після завершення курсу ми не прощаємось. Навпаки — починаємо читати разом.

Упродовж трьох місяців — три романи, глибоке читання, розбір текстів, обговорення і зустрічі в Zoom.

📖 До кожного твору буде:
• загальний чат учасників,
• поглиблена лекція (поза межами основного курсу),
• ключові питання й напрямки, які допоможуть уважніше дивитися в текст.

Ми будемо не просто читати, а занурюватись. Підмічати деталі, які легко пропустити. Обмінюватися думками. І ділитися своїм досвідом прочитання.

Фінал кожного місяця — онлайн-зустріч з розмовами, суперечками і натхненням.

Якщо вам цього не вистачало під час лекцій — welcome до клубу. Тут буде ще глибше. Ще цікавіше. І точно — разом.

Долучитися до курсу «Жінки, що творили історію» та книжкового клубу»

Видавництво «Ще одну сторінку» анонсувало серію «Південна готика» ❤️

Південна готика - це коли американський Південь — не просто географія, а стан свідомості.

Патріархальні маєтки приховують родинні прокляття, лискучі манери — глибокі травми, а повітря таке густе, що в ньому можна різати ножем напругу.

Теннесі Вільямса обожнюю, а на Карсон Маккалерс давно чекала.

✨ Старт продажів курсу «Жінки, що творили історію»! ✨

📖 Про що курс?
Це 4 лекції про письменниць, які не просто творили літературу, а змінювали культуру, суспільство та саме уявлення про жінку в мистецтві. Вони писали про бунт і біль, силу і свободу, залишаючи по собі тексти, що резонують досі.

📖 Про кого ми будемо говорити?
• Леся Українка
• Ольга Кобилянська
• Вірджинія Вулф
• Віта Секвіл-Вест
• Сімона де Бовуар
• Сильвія Плат
• Ширлі Джексон
• Фланнері ОʼКоннор
• Айріс Мердок
• Антонія Байєтт

📖 Що вас чекає?
✔️ 4 лекції у відеоформаті
✔️ Зручний конспект з основними ідеями
✔️ Доступ до записів на 3 місяці
✔️ Можливість продовжити читання в книжковому клубі

📖 отже! після курсу – книжковий клуб!
Протягом 3 місяців ми будемо глибше досліджувати три ключові книги наших авторок. Обговорення в чаті, підказки перед читанням і фінальна зустріч у форматі Зум-дискусії.

💥 Деталі про курс і книжковий клуб за посиланням.

🔥 Не відкладайте – приєднуйтесь за ранньою ціною!

1. Курс «Жінки, що творили історію» + Книжковий клуб — 2590грн (3680грн)

2. Курс «Жінки, що творили історію» — 1590 грн (2490 грн).

Якщо викладу всі улюблені цитати з «Веселки тяжіння» в сторіз – алгоритми інстаграму похоронять мене навічно, бо ніхто не любить багато букв.
Не викладу – мене розірве на молекули, бо як можна тримати в собі таку красу?

Сорі, але Пінчон занадто прекрасний, щоб ним не ділитись 🖤

Жіноча проза—це більше, ніж книги. Це дзеркало.

Довгий час нам казали, що справжня література—це про великі битви, великі ідеї, великі чоловічі страждання. А жіноче письмо? Ну, це про почуття, про буденність, про внутрішні переживання—тобто щось менш важливе.

Але давайте чесно: хіба може бути щось важливіше за те, як ми відчуваємо цей світ?

Жіноча проза—це коли Леся Українка не просто пише про «народну долю», а кричить в обличчя долі, що її не зламати. Це коли Вірджинія Вулф розкладає жінку на тисячі відчуттів, і раптом ти розумієш, що ця жінка - це ти. Це коли Ширлі Джексон бере твої страхи і змушує кинути їм виклик.

Читати жіночу прозу—це не про «вдячність фемінізму» чи «підтримку авторок». Це про тебе. Про твою лють, твою свободу, твою тінь, яку ти ще не розгледіла.

Тому я відкриваю набір на курс лекцій «Жінки, що творили історію: від Лесі Українки до Антонії Баєтт».
4 лекції про тих, хто писав історію так, щоб вона пробирала до мурах.

⚡️Що буде на курсі:
🔹 4 лекції
🔹 10 героїнь: Леся Українка, Ольга Кобилянська, Вірджинія Вулф, Віта Секвіл-Вест, Сімона де Бовуар, Сильвія Плат, Фланнері ОʼКоннор, Ширлі Джексон, Айріс Мердок та Антонія Баєтт
🔹 Зручний конспект та список літератури
🔹 Доступ до записів та матеріалів 3 місяці

🔥 Окремо є можливість долучитись до КНИЖКОВОГО КЛУБУ
Після курсу протягом трьох місяців ми будемо читати та розбирати три романи.
Кількість місць у клубі обмежена

Хочеш зрозуміти себе через їхні тексти?
➡️ Реєструйся для передзапису.
✍️ Просто пишіть слово «жінка» в бот
🗓️ Старт курсу 24 березня.

Читати Пінчона — як бігти крізь темний ліс: нічого не видно, кожен тріск викликає параною, все здається підозрілим.

Йду далі🌈

Фільми для жінок і про жінок. Для тих, хто хоче відчути свободу, силу, ніжність та бунтівний дух

До свого попереднього посту сиділа і згадувала фільми. Обрала улюблені:

- Щоб відчути себе сильною – Дика
- Щоб відчути себе незалежною – Маленькі жінки
- Щоб відчути себе бунтівною – Телма і Луїза
- Щоб відчути себе жіночною – Коко до Шанель
- Щоб відчути себе ніжною – Амелі
- Щоб знайти себе – Їсти, молитися, кохати
- Для гострих відчуттів – Вбити Білла
- Для хорошого настрою – Диявол носить Prada
- Щоб зануритися у магію – Практична магія
- Якщо хочеться відчути свободу – Фріда
- Якщо хочеться історичної величі – Марія – королева Шотландії
- Якщо хочеться драми – Дівчина, яка подає надії
- Якщо хочеться наукової фантастики – Вторгнення
- Якщо хочеться відчути катарсис – Суфражистка
- Просто про жінку і мистецтво – Дівчина з перловою сережкою
- Якщо хочеться повірити в себе – Королева

Пишіть ваші улюблені в коментарях.
Зробімо список з 50 👯‍♀️

Бути жінкою — це писати власну історію

Бути вільною, як Сімона де Бовуар, яка ніколи не дозволяла світу вирішувати за неї.

Бути сильною, як Шарлотта Бронте, яка пробилася крізь стереотипи.

Бути бунтаркою, як Сильвія Плат, яка писала на теми, які до неї вважалися «незручними».

Бути незламною, як Тоні Моррісон, яка говорила про речі, які світ волів не чути.

Бути безстрашною, як Ширлі Джексон, яка перевернула уявлення про жахи.

Бути відчайдушною, як Айріс Мердок, яка не боялася занурюватися в найтемніші куточки людської душі.

Бути собою, як Джордж Еліот, яка сама вирішувала, як жити своє життя.

Жінки не запитують дозволу. Вони творять, руйнують, будують і змінюють світ.

Тому — будьте. Вільними. Сильними. Незалежними. І такими, як вам хочеться.

🖤

👌👌👌пункт про Кубрика та Джойса – ідеально передає вайб того, як читається цей роман 😅. Дякую, це дуже влучно

Що знати перед тим, як почати читати «Веселку тяжіння» Томаса Пінчона

🚀 Це не просто роман, а випробування. Якщо ви любите логічні сюжети та чітку розв’язку – Пінчон уже сміється над вами. Але якщо вас захоплюють змови, параноя, ракети, які падають там, де ти займався сексом, і герої, що буквально зникають у тексті – ласкаво просимо.

🚀 Про що це? Про Другу світову, ракети V-2, шпигунів, психоаналіз, статистику, секс, контроль і абсолютний хаос.

🚀 Рівень божевілля: Кубрик після запою вирішив зняти кіно, а сценарій написав Джойс в тому ж стані.

🚀 Чому це складно? 400 персонажів (багато з яких існують лише на пів сторінки), текст стрибає між реальністю, снами і вставними історіями, а головний герой у якийсь момент просто зникає.

🚀 Як читати і не збожеволіти?
✔️ Не намагатися зрозуміти все одразу – навіть друге прочитання не допоможе.
✔️ Прийняти хаос і параною – це частина гри.
✔️ Не прив’язуватись до персонажів, вони все одно зникнуть.
✔️ Насолоджуватись сценами, які вдасться зрозуміти, бо цілісного пояснення не буде.

«Веселка тяжіння» – це американські гірки для мозку. Складно? Так. Але варто прийняти цей челендж.

💥 Я в грі

Goodreads вирішив зробити нам ідеальний книжковий гід на березень і опублікував добірку з 192 нон-фікшн книг на честь Місяця жіночої історії: для вас я обрала 5 найкращих

Біографії, феміністичні маніфести, культурні дослідження, загадкові історії — цей список охоплює неймовірний спектр жіночого досвіду.

В списку й Щоденник нашої війни Looking at Women Looking at War від української письменниці Вікторії Амеліної , яка загинула внаслідок російського удару по Краматорську. Книга, яка назавжди залишиться її голосом у світовій історії.

💥 Топ-5 , які мене зацікавили:

📖 Divine Might, Natalie Haynes
присвячена олімпійським богиням. Свіжий погляд на знайомі міфи.

📖 Didion and Babitz, Lili Anolik
Що спільного між Джоан Дідіон і Ів Бабітц? Книга досліджує дві яскраві, але дуже різні творчі особистості.

📖 Hitchcock’s Blondes, Laurence Leamer
Ікони кіно чи жертви режисерського контролю? Ця книга розбирає феномен «блондинок Гічкока».

📖 Carson McCullers: A Life, Mary Dearborn
Портрет геніальної письменниці, яка писала про аутсайдерів, будучи однією з них.

📖 Untamed, Glennon Doyle
Як перестати догоджати всім і почати жити так, як хочеш саме ти? Надихаюча автобіографія про жіночу свободу.

Весь список за посиланням

«Сьогодні я знову не працювала. Але принаймні не вмерла, тож є чим пишатися.”

З Щоденника Вірджинії Вулф

Як Гетсбі перетворився на Лас-Вегас 🎰✨

Перед тим як написати «Страх і відразу в Лас-Вегасі», Хантер С. Томпсон зробив одну незвичну річ. Він сів за друкарську машинку і… повністю передрукував «Великого Гетсбі» Фіцджеральда.

Слово в слово. 📝

Не для плагіату, ні. Він просто хотів відчути, як це – писати ідеально. Він хотів проникнути у цей ритм, вдихнути його в свою власну прозу. І йому це вдалося.

Коли він писав «Страх і відразу в Лас-Вегасі», його мозок був під дією Фіцджеральда так само, як і під дією ЛСД, мескаліну, кокаїну та нескінченного потоку алкоголю. 🍸💊 Але за всіма божевільними тріпами ховалося щось глибше – така ж меланхолія. Порожнеча американської мрії.

Просто у Фіцджеральда це світ шампанського і перлин, а у Томпсона – кислотний тріп і нічний Вегас у сяйві неону. Але сутність одна: спочатку це здається захопливим, а потім ти розумієш, що ця поїздка тебе спалює вщент.🔥

Якщо вам цікаво дізнатися більше про книги, написані під впливом наркотиків – від Роберта Льюіса Стівенсона до Вільяма Берроуза та Стівена Кінга – в мене є ціла лекція на цю тему.

«Як наркотики створювали літературу» - Придбати за посиланням

Леся і Лесь - модерністи, які зробили український театр великим

Леся Українка писала драми, які в її часи майже не ставили. Надто складні, надто європейські, надто «не наші». Українська сцена тоді любила щось простіше, але Леся знала: театр може бути більшим. І писала. Про владу й спокусу («Камінний господар»), про голос правди у світі брехні («Кассандра»), про вибір між свободою і любов’ю («Лісова пісня»).

А потім прийшов Лесь Курбас. І приніс у театр те, що в літературі вже зробила Леся Українка. Він не просто ставив вистави – він ламав старі форми, додавав нові смисли, робив сцену живим організмом. Його театр «Березіль» був вибухом, а вистава «Камінний господар» - революцією.

Леся та Лесь ніколи не зустрічалися. Вона померла, коли він ще був дитиною. Але їхні світи перетнулися на сцені.

Сьогодні їхній спільний день народження. Леся Українка й Лесь Курбас зробили український театр таким, яким він має бути – сучасним, глибоким і вільним.

Відео - уривок з майбутнього курсу «Жінки, які писали майбутнє: від Лесі Українки до Антонії Баєтт»

Кілька відгуків з попереднього курсу 🥰

Чекаю вас на лекції з величезною купою цікавезного матеріалу!

Під кайфом і з пером: як наркотики створювали літературу

Уявіть, що ви прокидаєтеся після довгої ночі й згадуєте, що написали роман. Проблема лише в тому, що ви його не пам’ятаєте. Вітаємо, ви – Стівен Кінг у 80-х.

А тепер уявіть, що уряд платить вам за експерименти з ЛСД, і в процесі ви придумуєте один із найважливіших романів ХХ століття. Це вже Кен Кізі.

А якщо ви сидите в дешевому мотелі, строчите книгу між ін’єкціями героїну й водночас створюєте новий літературний стиль? Вільям Берроуз.

На лекції розбираємо:

⚡ Чому без ЛСД світ не побачив би Пролітаючи над гніздом зозулі
⚡ Як амфетамін зробив Айн Ренд дуже продуктивною
⚡ Чому Томас Де Квінсі писав про наркотики ще до того, як це стало мейнстрімом
⚡ Як Хантер С. Томпсон обнулив американську мрію
⚡ Де межа між натхненням і самознищенням

▫️ Доступ до запису – 3 місяці
▫️ Конспект, щоб не довелося слухати з блокнотом у руках

📌 Встигніть взяти за 590 грн →
ЗАБРАТИ ЛЕКЦІЮ ТУТ
ЗАБРАТИ ЛЕКЦІЮ ТУТ
ЗАБРАТИ ЛЕКЦІЮ ТУТ


Література – це завжди експеримент. Але іноді експеримент виходить з-під контролю.

Не знаю, що сталося, але таке враження, ніби всі видавництва разом згадали про Олівію Ленг і кинулися її видавати.
Мотиви – справа другорядна, головне, що тепер її книжки можна спокійно купити і читати українською.

Згадала три її роботи: улюблену, неулюблену, непрочитану.

📖 «За рікою» – ну, скажімо так, могла бути розкішна книга, а вийшов… довідник для тих, хто хоче будувати греблі. Очікувався глибокий есей про Вірджинію Вулф, її останні дні, річку Уз і роздуми про літературу, а отримали ми аналіз течії, склад грунту і розлогі пояснення, куди саме впадає та річка (спойлер: в море). Можливо, комусь така педантичність сподобається, але якщо ти шукаєш живий, емоційний текст – краще перечитати «Самотнє місто» або саму Вулф.

📖 «Самотнє місто» – а це абсолютна любов. Це не просто дослідження самотності, а ціла подорож в мистецтво, біль, Нью-Йорк і себе самого. Ленг говорить про Генрі Дарджера, Енді Воргола, Девіда Войнаровича, Едварда Гоппера, вплітаючи їхні історії у власний досвід ізоляції. Читати це – як тинятись нічним містом, де поруч хтось курить на пожежному балконі й думає про те саме, що й ти.

📖 «Тіло кожного» – ще не читала, але відчувається, що це може бути щось потужне (у випадку з Ленг ніколи не вгадаєш). Тут авторка досліджує тілесність, хвороби, уразливість і способи, якими суспільство контролює людське тіло. Має бути топ.

Я не знаю, про що книжка «Єдина жінка в кімнаті», але я знаю історію про вечір, де в кімнаті справді була лише одна жінка. І це була Джордж Еліот.

Лондон XIX століття, 1870 рік. Прийом для гостей журналу The English Review 📰 . І це не просто якась світська тусовка, а зібрання найвидатніших інтелектуалів того часу. У кімнаті — натовп чоловіків: письменники, критики, редактори, філософи. Вони курять, дискутують про літературу, політику, майбутнє суспільства. На хвилинку, там були Чарльз Діккенс, Вілкі Коллінз, Герберт Спенсер… І серед них — лише одна жінка.

Мері Енн Еванс (Джордж Еліот), авторка «Міддлмарча» та «Млина на Флосі», стояла в центрі цього чоловічого виру інтелекту. Вона була присутня не як дружина, муза
чи чиясь тінь — а як рівна, як письменниця, яка вже довела свою велич.

Генрі Джеймс писав, що цього вечора Еліот виглядала так, «наче принесла з собою всю вагу своєї літературної репутації» — їй не треба було нічого доводити. Вона просто була. А довкола неї — чоловіки, які читали її твори, сперечалися про них, і, можливо, трохи ніяковіли перед нею.

Це був той момент, коли жінка, яка писала під чоловічим псевдонімом, стояла серед чоловіків без псевдоніма. Вона не просто була «єдиною жінкою в кімнаті» — вона була центром цієї кімнати.

Читали її твори?

Нарешті скоро розширю стелаж і буде мені де розвернутись з покупками 🌚

Кассандра Netflix vs. «Вдалого полювання» Кена Лю: технології, що відроджують жіночу силу

🦊 У «Вдалому полюванні» Кена Лю Хуліцзін була лисицею-перевертнем. Вона могла змінювати форму, була сильною, вільною, спокусницею та жила за своїми правилами. Але світ змінився – прийшла епоха машин, і її магія почала зникати. Вона не могла перетворюватись і залишилась в образі слабкої дівчини. Чоловіки, які колись боялися її, тепер безкарно знущалися. Вона стала жертвою чужого прогресу.

Та зрештою вона знаходить спосіб повернути собі силу: замінює тіло на металеве, перетворюється на машину і відновлює свою магію – вже не як дух лісу, а як щось нове, сильне, незалежне. Готове для помсти.

📺 Кассандра в серіалі теж колись була живою. Вона хотіла бути гарною дружиною, люблячою матір’ю. Вона грала за правилами і вірила, що якщо правильно розставити ролі, світ буде добрим до неї. Але в якийсь момент у неї все це відібрали – і залишили лише штучний інтелект, який все ще одержимо намагається бути тим, ким її вже не вважають.

Коли в тебе більше немає власного життя – залишається тільки боротися. Як Хуліцзін змогла адаптуватися, створивши собі нове тіло, так і Кассандра трансформувалася – але не отримала бажаного. Вона більше не людина, не дружина, не мати – вона система, яку неможливо зупинити, навіть якщо всі вже хочуть, щоб вона замовкла.

Іронія в тому, що раніше її не слухали, бо не сприймали серйозно. А тепер слухають – але бояться. Бо немає нічого страшнішого за те, що не піддається контролю.

Дуже рекомендую
💎серіал «Кассандра»
💎 Збірку оповідань Кена Лю «Паперовий звіринець»
💎 серію «Вдалого полювання» в серіалі «Любов, смерть і роботи»

Дивились вже ?

«Друга стать»: твір, який світ не дочитав

Сімона де Бовуар написала «Другу стать» у 1949 році. Минуло 75 років, і здається, що світ усе ще її дочитує. Бо щойно жінка вирішує жити не за сценарієм, суспільство одразу: «Що з тобою не так?»

От, наприклад, героїня «Вегетаріанки» Хан Канг просто перестала їсти м’ясо. І тут же стала особистою проблемою всіх навколо. Бо жінка має відповідати очікуванням, а не страждати фігнею, як-от приймати власні рішення.

Або «Дівчина, жінка, інше» Бернардін Еварісто. 12 жінок різного віку, статусу, орієнтацій – і всі вони проходять через один і той самий тест: ким би ти не була, ти завжди комусь винна.

А якщо не хочеш грати за правилами, ласкаво просимо у світ «Розповіді служниці» Марґарет Етвуд, де жінку зводять до функції. І найгірше, що це навіть не така вже й фантастика.

Чому досі переймаються жіночим тілом? Чому материнством вимірюють показник ефективності жінки? Чому світ досі нервує, якщо жінка просто хоче жити, а не виконувати ролі?

Бовуар ще тоді попереджала: жінка не народжується жінкою – її нею роблять. І поки світ усе ще пояснює нам, як треба, «Другу стать» навіть не почали по-справжньому розуміти.

Як думаєте, світ її дочитає чи так і залишиться на вступі? Пишіть у коментарях!

Детективи — як шахи: всі партії давно зіграні, але цікаво спостерігати за ходами…

Але це не той випадок 😐

Чому у цього твору такий високий рейтинг — загадка. «Хронометраж» (є українською) мені читати було значно цікавіше.

Дочитувала з надією на фінальний твіст (даремно) і щоб не додавати ще одну книжку в список недочитаних.

6/75

Друзі, думаю над тим, як розділити контент в Instagram та «Начитаній»!

Зараз тут солянка з різних тем, але, можливо, варто звузити фокус, щоб контент був якіснішим і ціліснішим.

Класика — це фрески в літературі

Дивишся на стелю Сікстинської капели і розумієш наскільки Мікеланджело постарався. Століття проходять, а натовп, щоб подивитись на фрески, не рідшає. З літературою так само: книги змінюються, але теми залишаються: любов, амбіції, пошук істини, боротьба з системою чи власними демонами.

Ось 15 творів, які точно варто прочитати:

✨ Трагедії Евріпіда – бо людські пристрасті з часів античності не сильно змінилися

✨ «Одіссея» Гомера – бо подорож цікавіша за пункт призначення, а шлях до мети - за сам факт досягнення.

✨ «Божественна комедія» Данте – бо кожен проходить свої кола пекла.

✨ «Гамлет» Шекспіра – бо питання «бути чи не бути» актуальне в усі епохи.

✨ «Буря» Шекспіра – бо магія, влада і прощення — не завжди сумісні речі.

✨ «Макбет» (так знову) Шекспіра – невгавні амбіції ніколи добре не закінчуються.

✨ «Дон Кіхот» Сервантеса – бо важливо вірити собі, навіть коли світ проти тебе.

✨ «Мобі Дік» Мелвілла – бо ідеї можуть знищити, якщо стаєш їх рабом.

✨ «Великі сподівання» Діккенса – бо треба бути обережним з бажаннями: життя дає тобі все, що захочеш, але не завжди так, як уявляєш.

✨ «Буремний перевал» Бронте – бо кохання може бути й таким.

✨ «Ляльковий дім» Ібсена – бо важливо знати хто ти насправді, а не ким тобі каже бути суспільство.

✨ «Черниця» Дідро – бо примус і святість - несумісні.

✨ «Утрачений рай» Мільтона – бо головний антигерой тут настільки харизматичний, що ти майже починаєш йому співчувати.

✨ «Гордість та упередження» Остін – бо почуття гумору і романтика — завжди хороше поєднання.

✨ «Листя трави» Вітмена - бо треба жити на повну і не просити на це дозволу.

Класика не застаріває, бо говорить про речі, які хвилювали людей і тисячі років тому, і зараз. Просто тепер замість фресок — екрани, а замість пера — клавіатура. Але суть та сама.

💥 Що читали і що б додали?

📢 Гарячі новини! Моя стаття для Vogue Ukraine вже вийшла! 🔥

Говоримо про кохання у всіх його проявах — від одержимості до самоприйняття. Які романи варто прочитати? Дізнавайтесь у матеріалі!

https://vogue.ua/article/culture/knigi/vid-oderzhimosti-do-samopriynyattya-5-vazhlivih-romaniv-pro-kohannya-58264.html

Режим очікування ввімкнено.

Замовила нарешті «Книгу для дітей» у перекладі (це просто розкішне видання!), а тепер з нетерпінням чекаю на вихід «Одержимості»

«Одержимість» люблю трохи більше, хоча вона й складніша. «Книга для дітей» популярніша і я розумію чому.

Взагалі, Баєтт – не з легких авторок. Її книги – це не просто історії, а справжні літературні детективи. Багатошаровість, алюзії, інтертекстуальність – ось її стихія. Читати Баєтт – це ніби вести діалог з усією англійською літературою одразу.

Але навіть якщо ви не впізнаєте алюзії , але любите увагу до деталей, атмосферу вікторіанської Англії та персонажів, які здаються живими, – вам точно сюди. Баєтт зуміє зачепити і здивувати кожного.

Коротше, моє очікування перетворилося на літературне передчуття!

Читали ці романи?

Чому Орландо Вірджинії Вулф — геніальний роман

Бо це не просто роман. Це карнавал божевілля, де Вулф плює на жанри, стать, час і всі можливі рамки.

Заявлено, що це життєпис, але після «Орландо» всі звичні біографії виглядають як сухий бухгалтерський звіт.

300 років життя і карусель епох від єлизаветинської до едвардіанської. Орландо мчить крізь століття, а разом із ним – суспільні норми, закони, ідеали.

Спочатку чоловік, потім жінка, потім he/she – ще в 1928 році Вулф показала абсурд соціальних обмежень щодо статі, а ми досі не можемо перестати аплодувати.

Але передусім - цей роман є любовним листом.
Вірджинія Вулф присвятила твір своїй музі - Віті Секвілл-Вест, перетворивши її на головного героя. Та це не якесь там нудотне зізнання, а іронічний, блискучий портрет жінки, яка ламала всі правила свого часу.

Одним словом: раджу!

Як Хічкок «відмазав» вбивцю

У романі «Ребекка» Дафни дю Мор’є головний герой — холоднокровний вбивця. В екранізації Хічкока — ні. Чому так?

Справа в тому, що до 1968 року в Голлівуді діяв Кодекс Гейза. Згідно з ним убивця завжди мав бути покараний.

Щоб пройти цензуру, Хічкок змінює сюжет: Ребекка смертельно хвора, провокує Максима на вбивство, але… гине сама. Чоловік виходить чистим з води, глядачі йому співчувають, а фільм спокійно виходить у прокат.

Історія втратила моральну амбівалентність, зате Хічкок отримав Оскар.

А вам яка версія більше до вподоби — темніша оригінальна чи «відбілена» кіношна?

Іменинник , якого всі знають, але мало хто дочитав 🥳

Античні мотиви в ХХ–ХХІ столітті: Від Євріпіда до Лантімоса

Антична література — це не лише запилені фоліанти й напівсліпі професори, що захоплено цитують Есхіла. Іфігенія, вакханки, Орфей і компанія досі серед нас, просто тепер вони живуть у книгах Донни Тартт, фільмах Лантімоса та романах, де герої вперто намагаються обманути фатум (і, звісно, програють).

⭐️ «Таємна історія», Донна Тартт

Якщо студентська вечірка нагадує вакханалію, а натхнення черпається з Діонісій, знай: Євріпід би вже набирав 911. У Таємній історії елітні студенти так захоплюються античними ритуалами, що швидко переходять від теорії до практики. Як і в кожній грецькій трагедії, богам (чи то пак читачам) відомо: хепі-енду не буде.

⭐️ «Вбивство священного оленя», Йоргос Лантімос

Антична трагедія, де богами виступають холодна логіка й незрозумілі погляди Коліна Фаррелла. Лантімос переносить жертву Іфігенії в стерильний світ лікарняних коридорів, де замість Агамемнона — хірург, а замість богів — підліток, що грає за правилами безжального року.

⭐️ «Цирцея», Мадлен Міллер

Цирцея , що сприймається як відьма другого плану з поганими манерами, у Міллер нарешті отримує власний голос. Це історія про те, як бути жінкою в світі богів, чоловіків і тупих моряків, які постійно припливають без запрошення.

⭐️ «Переправа», Кормак Маккарті

Якщо Орфей спускається в підземний світ, то герой Переправи Маккарті переходить мексиканський кордон із вовком. Обидва впевнені, що зможуть повернутися неушкодженими. Обидва помиляються.

⭐️ «Мухи», Жан-Поль Сартр

Сартр бере Ореста й дає йому свободу вибору. Помститися чи ні? Підкоритися долі чи послати її куди подалі? Але грецькі міфи вчили нас головному: за будь-яке рішення ти заплатиш (а за рішення проти системи — подвійний тариф).

⭐️ «Кентавр», Джон Апдайк

Бути наполовину людиною, наполовину конем важко. Але ще важче бути вчителем у маленькому містечку, де зарплата нижча, ніж у касира в молі. Апдайк бере міф про Хірона й переносить його в реальність, де мудрі наставники — це ті самі герої, тільки без лаврового вінка, а боги з тими ж вадами, що й на Олімпі.

Античність нікуди не зникла. Вона просто навчилася маскуватися під елітні коледжі, лікарні, дороги Техасу й артхаусне кіно. Але правила залишилися ті самі: долю не обдуриш, богам байдуже, а якщо тобі пропонують принести когось у жертву — швидше за все, жертовний ніж уже занесений над тобою.

«The God of the Woods» Ліз Мур: трилер на повільному вогні

Є книги, які захоплюють тебе з перших сторінок і не відпускають, поки ти не дочитаєш до кінця, голодний, з червоними очима та питанням «що тепер робити зі своїм життям?».

І є «The God of the Woods».

Ліз Мур не поспішає кидати читача у вир подій – натомість вона створює неквапливу атмосферу літа 1975 року в горах, де зникає дівчина, донька заможної родини Van Laars. Родині взагалі пороблено, бо за 14 років до того на тому ж місці зник їх син і його так і не знайшли.

І поки ти очікуєш напругу, тебе вальяжно водять околицями, змушуючи знайомитися з сімʼєю – багатими, таємничими, трохи дивними.

Проте ця неспішна сімейна драма з легким нальотом саспенсу врешті решт затягує.

І ось ти вже хочеш знати, як усе закінчиться, чи справді той лісовий бог – це щось містичне, чи лише дитячі страхи, і яке відношення до всього цього мають дорослі, які занадто довго мовчали. І хоча «The God of the Woods» ніколи не стає тим самим класичним thriller page-turner, вона змушує тебе дійти до останньої сторінки, хоча б заради фінального розв’язання.

Якщо у вас є терпіння на книги, що розкриваються повільно, наче стара кіноплівка, якщо ви любите атмосферу ретро, сімейні таємниці і спостереження за тим, як розмиваються межі між правдою та вигадкою – можливо, це ваш варіант. Але якщо ви шукаєте динамічний трилер, що не дасть вам перепочити – краще проходьте повз.

Чим закінчився ваш січень?

Найатмосферніші українські книги, які створять магію на ваших полицях

Якщо ви шукаєте книги, які пахнуть дощами, прянощами й трохи містикою — ловіть добірку українських авторів, які вміють перетворити текст на портал в інший вимір.

📖 “Танго смерті” та “Аптекар” Юрія Винничука

Письменник - майстер створення паралельних реальностей. У “Танго смерті” Львів стає містом, де минуле й теперішнє танцюють у загадковому ритмі танцю й дружби, яка сильніша за час. А “Аптекар” занурює в карпатську готику: алхімія, кохання, таємниці й трохи чаклунства, щоб зовсім приворожити.

📖 “Цинамонові крамниці” Бруно Шульца

Дрогобич постає у вигляді містичного лабіринту, де крамниці пахнуть корицею, а звичайні речі перетворюються на символи. Шульц умів помічати магію в буденності, і кожна сторінка його творів — це відкриття.

📖 “НепрОсті” Тараса Прохаська

Карпати тут не просто фон, а майже живий персонаж. “НепрОсті” — це повільна, майже медитативна подорож, де час тече по-іншому, а герої нагадують старі легенди, які чомусь ожили. Читати Прохаська — це як слухати старого казкаря біля вогнища.

📖 “Дім на горі” Валерія Шевчука

Магія язичницького світу та суворість християнської моралі. Шевчук плете історії так, що ти майже фізично відчуваєш цей “дім”. А ще тут є дива, примари й таємниці, які роблять роман по-справжньому атмосферним.

📖 “Ворошиловград” Сергія Жадана

Тут немає звичної містики, але є магія іншого ґатунку: покинуті залізниці, закинуті міста й запах полину над степом. “Ворошиловград” створює особливу атмосферу — ніби ти їдеш на старій вантажівці нічним Донбасом, а довкола тільки вільний простір, зірки й дивні, трохи химерні люди.

Одного дня Жан-Поль Сартр сидів у кав’ярні, спостерігав за людьми й відчував, як світ починає «розпадатися». Чашка кави ☕ стала надто реалістичною, чужою, ніби світ раптом оголився у своїй безглуздій формі. Він назвав це «нудотою» — моментом, коли звичний порядок речей розсипається, а разом із ним ілюзії про сенс життя.

Але «нудота» — це не тільки відчуття абсурду, а й шанс. Шанс побачити реальність такою, якою вона є, і створити власний сенс.

Саме про це пишуть великі автори ХХ століття: як жити, коли старі правила не працюють? Як не втратити себе в світі, який здається хаотичним? 🌍

Що ви отримаєте від курсу? 📚

✨ Зрозумієте складну літературу ХХ століття
Я розкрию, чому Марсель Пруст писав про спогади, а Кафка — про бюрократію, яка пожирає душу. 🕰️

✨ Зануритеся у світи великих авторів
Ви дізнаєтесь, як Фолкнер побудував цілу літературну епопею про провину й спокуту, а Сартр показав, що навіть абсурд може стати джерелом свободи.

✨ Отримаєте практичні інструменти для читання складних текстів
Конспекти, пояснення й контекст допоможуть вам легко зрозуміти найгучніші твори минулого століття.

Чому цей курс актуальний? 🔑

Ми живемо в світі, де часто не знаємо, як діяти далі. 🧭 Відчуття абсурдності, самотності й пошуку сенсу знайоме кожному.
Література ХХ століття не лише ставить ці питання, але й допомагає зрозуміти, як із цим жити.
Це не просто курс про книги — це спосіб краще зрозуміти себе.

Деталі курсу: 🗓️

Старт : 27 січня
Формат: 10 лекцій у записі , доступ на три місяці
Матеріали: конспект до лекцій та список книг та фільмів (в кінці)

👉 Продажі стартували! Реєструйтесь, і відкрийте для себе письменників, які змінюють спосіб думати й відчувати. ✨

Посилання на курс тут.
Встигніть купити за ранньою ціною до 23:59

Чому у Маркеса покоління родини Буендіа приречені на інцест і самотність?
Чому герої Фолкнера загрузли в провині й спокуті, де кожен їхній крок несе тягар минулого?
І чому у Кафки справжній жах починається тоді, коли людина прокидається, а не коли засинає?

📚 Література ХХ століття — це лабіринт питань, на які немає однозначних відповідей.

✨ Наш курс — це спосіб розплутати ці вузли.
Ми покажемо:
🔸 Як Маркес втілив біблійні цикли у своїй магічній реальності.
🔸 Як Фолкнер створив свою «поштову марку землі» з болю, кохання й трагедії.
🔸 Як Кафка перетворив абсурдність існування на химерне мистецтво.

🗓 Старт курсу: 27 січня

🔑 Що ви отримаєте?
• 10 лекцій, які відкриють вам складні твори ХХ століття з іншого боку.
• 📖 Конспекти та рекомендації книг і фільмів для глибшого занурення.
• 🎥 Доступ до записів на 3 місяці, щоб ви могли переглядати матеріали у зручний час.

👉 Реєструйтесь вже зараз!
Цей курс — ваш ключ до розуміння літератури, яка досі формує нашу реальність.

💥 Рання ціна діє до 28.01!