Публікую вірш Миколи Ситника про Великодень
Пригадується : київська каплиця
І писанка й барвінок на гробках,
Як гнізда видирав я на дзвіниці,
І папороті цвіт вночі шукав.
Пройшли літа. І я іду сьогодні
На чужині, не таючись, у храм.
А все ж цей день — величний, Великодній —
Для мене не такий святий як там, —
Як там, у Києві в старій каплиці.
Де вірив я у здійсненні чудес...
Лише надія тут, як дика птиця,
У серці б'ється, бож – Христос Воскрес!
**
Містечко рідне. І стара каплиця.
І, мов сторожа, верби навкіл...
Там мати буде гаряче молиться,
Чолом вдаряючи в холодний діл,
І свічечка в її руках тремтячих
Згорить, як тиха мрія, до кінця;
Ніхто її печалі не добачить,
Не розхвилюються чужі серця,
А вдосвіта підуть навколо храму
Твої сусіди, несучи хрести.
Ти ж будеш у душі, неначе камінь, –
Свою журу застаєну нести.
Із лісу прийдуть хлопці – побратими –
Бойовики, сподвижники чудес...
І ти мене, шукатимеш між ними,
Шепочучи : "Христос Воскрес!"
Джерело : Ситник. М. Великдень // журнал «Українське козацтво» квітень - червень 1982 року
#вірш
📜
Історія України та світу 📖