Сьогодні виповнюється два роки з дня загибелі Дмитра Петрова — російського анархіста, який присвятив своє життя боротьбі за свободу та соціальну справедливість.

З юних років Дмитро активно долучався до численних анархістських ініціатив та організацій, що виступали як проти репресивного режиму в Росії, так і за її межами. У 2014 році він підтримав Майдан в Україні та став одним із ініціаторів створення «анархістської сотні». У 2017 році Дмитро відправився у Рожаву, аби зі зброєю в руках долучитися до визвольного руху.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Дмитро приєднався до українського спротиву. Він став на захист не лише України, а й тих цінностей, які боронив усе своє життя. Дмитро брав участь у найгарячіших боях і загинув під Бахмутом разом з ірландським соціалістом Фінбаром Кафферкі та афроамериканським активістом Ендрю «Гаррісом» Купером.

Для багатьох українських лівих та антиавторитаріїв Дмитро був не лише товаришем по боротьбі, а й близьким другом. Його шлях в анархістському русі — яскравий приклад того, як ідеї можуть втілюватися в конкретні дії.

До роковин загибелі хочемо нагадати про текст, написаний, щоб увічнити пам'ять про Дмитра, його життєвий шлях і внесок у боротьбу за свободу та рівність.

🧁 Великодень — сакральний день чи радше можливість провести час з рідними та друзями, досхочу попоївши пасок?

Ми не знаємо, що саме ви святкуєте в ці дні. Проте вважаємо, що це цілком справедливо, що кожен і кожна обирає свої принади свята. На випадок же, якщо ви досі в роздумах про віру або в її пошуках, ми підготували для вас добірку статей, які допоможуть зорієнтуватися.

Це — серія репортажів нашого автора Євгенія Осієвського, який відвідував (іноді протягом року) зустрічі найрізноманітніших релігійних спільнот Києва: від неоязичників до саєнтологів. Його тексти — це це не тільки іронічне дослідження маргінальних культів, а й критичний погляд на те, як в Україні пізнього капіталізму релігія, магія, комерція і невтомні спроби спасіння душі сплітаються в одне ціле👇

🟠 «Тигри в кукурудзі. 24 години молитовного стояння під Верховною Радою».
🟠 «Коло Свароже: репортаж із київського осередку неоязичників».
🟠 «Волхви спальних районів: репортаж зі світу комерційної магії Києва».
🟠 «Пісні Калі Юґи: репортаж з київського храму Міжнародного товариства свідомості Крішни».
🟠 «Битва за планету Тіджиак: репортаж із Київської церкви саєнтології».
🟠 «Дари Святого Духа: репортаж із молитви Духовного центру «Відродження».

​​Ці тексти особливо важливі для нас ще й тому, що їхній автор — Євгеній Осієвський — загинув 22 травня під Бахмутом, захищаючи Україну. Його голос — повний допитливості, критики, емпатії й гумору — досі звучить у цих репортажах. Вони залишаються з нами — як пам’ять про Женю і як заклик не втрачати здатності слухати, ставити питання й розуміти.

Більше про самого Женю — у теплій статті його друга.

🙀 Дугін читає Лакана, а Жижек читає Дугіна. Виникає лише питання — навіщо Дугіну Лакан?

Один із головних російських ультраправих філософів Олександр Дугін не полишає спроб надати інтелектуальне прикриття своїй «оригінальній» неофашистській риториці. Цього разу жертвою його інтерпретацій став Лакан. У своїй статті «Лакан і “психоделічний трампізм”» Дугін звертається до лаканівської тріади — Уявного, Символічного і Реального — щоб витлумачити феномен трампізму та протиставити Росію «занепалому» Заходу.

У своєму новому есеї Славой Жижек щиро дивується цій спробі та вказує на глибокі протиріччя в такому тлумаченні Лакана, а часом і на відверте невігластво головного ультраправого філософа в питаннях психоаналізу.

Книжку про досвід організації страйків на українських підприємствах тепер можна прочитати на нашому сайті 🙌🏽

Праця Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії» — це свідчення зсередини про те, як складно, але водночас важливо поширювати ліві ідеї та об’єднувати трудові колективи для спільної боротьби за свої права. Автор ділиться власним досвідом організації спротиву, аналізує причини поразок робітничого руху й розповідає, як він прийшов до радикального переосмислення активізму.

Це не стільки спогади, скільки запрошення до розмови про майбутнє лівої політики в Україні — про те, як перетворювати поразки на досвід і продовжувати діяти солідарно.

📖 Раніше ми повідомляли, що друковану книжку Олега можна придбати онлайн.
❗️ А тепер вона доступна для прочитання і на нашому сайті❗️
📌 Більше про автора та його шлях до «професійного організатора страйків» — в інтервʼю з Олегом.

🗓 18 квітня о 18:30 в Києві пройде презентація дослідження «Одна за трьох: Як працюють медсестри в Україні під час війни», яке розкриває наслідки дерегуляції медсестринського догляду.

⚕️ Медична реформа в Україні змінила систему фінансування медичних закладів та скасувала норми навантаження на медсестер. Це призвело до збільшення експлуатації медиків та масового відтоку кадрів, що особливо загрозливо в умовах війни. Міністерство охорони здоров’я України визнають ці тенденції і наразі намагаються розробити нові норми навантаження на медсестер, однак процес лишається непрозорим.

🩺 Дослідження, проведене на основі 48 інтерв'ю з медсестрами з різних регіонів України, висвітлює реальний стан справ у професії, особисті виклики медичних працівниць та їхні можливості захищати свої права. Дослідження реалізовано спільно із активістками Медичного руху «Будь як Ми» (МедРух).

🎙 Вступне слово: Оксана Слободяна, голова МедРуху «Будь як Ми»
🔍 Дослідниці: Оксана Дутчак, PhD, соціологиня; Наталія Ломоносова, соціологиня; Олена Ткаліч, соціологиня, активістка «Соціального Руху»
⚖️ Юридична експертиза: Віталій Дудін, к.ю.н., активіст «Соціального Руху»

📍 Дата та час: 18 квітня, 18:30
🌐 Місце проведення: Київ, офлайн та онлайн
👉🏻 Зареєструватися

Кай Струве — німецький історик, який спеціалізується на дослідженні Другої світової війни, Голокосту, націоналізму та масового насильства у Східній Європі.

У 2022 році у видавництві «Дух і літера» вийшов український переклад його книжки «Німецька влада, український націоналізм, насильство проти євреїв». Це ґрунтовна історична праця, що системно аналізує антиєврейське насильство в Західній Україні 1941 року в умовах відступу радянських військ і встановлення нацистської окупації. Йдеться про погроми, масові вбивства та депортації у Львові, Золочеві, Станіславові, Дрогобичі та інших містах.

Спираючись на широкий масив джерел, Струве фокусується на структурних передумовах антиєврейських акцій і досліджує складну взаємодію між німецькою адміністрацією, місцевими ініціативами й націоналістичними проєктами. Зокрема, він аналізує роль Організації українських націоналістів у поширенні насильства та радикальних ідей.

Більше про книжку Струве та його внесок в осмислення травматичного минулого читайте у рецензії Анни Купінської.

​Під час повномасштабної війни, коли зберегти та розвинути систему охорони здоров’я критично важливо, штат медсестер стрімко скорочується. Ті, хто лишаються, — працюють за себе, за людей, яких було звільнено, і за тих, кого мали б найняти. Одна — за трьох.

▪️ Як на цю ситуацію вплинула реформа дерегуляції медичного сектору?
▪️ З яким навантаженням стикаються медсестри щодня?
▪️ Як виживають ті, чия праця лишається майже невидимою для держави?
▪️ Як медпрацівниці борються за свої права і яких змін вони прагнуть?

Про все це читайте в аналітичному дослідженні, створеному у співпраці з редакторками «Спільного» та самими медпрацівницями.

Нагадуємо, що познайомитися з активістками руху боротьби за права медичного персоналу #БудьЯкНіна ви також можете у фільмі «Крапля до краплі — буде хвиля».

А ви любите відеоігри? 🎮

Незалежно від відповіді, радимо не залишати цю сферу поза увагою. Адже вже десять років, як ігрова індустрія стала більшою за кіно- та музичну разом узяті. І, можливо, саме тут сьогодні з’являється простір для політичної боротьби.

Ми поговорили з Маріям Диджґалвіте — лівою критикинею, органайзеркою з Литви, чия нова книжка Everything to Play For виходить у Verso Books і вже готується до українського перекладу. Книжка Маріам — це марксистський аналіз геймдева: від умов праці до ідеологій, які вшиваються в ігрові наративи. Це спроба відвоювати простір, який надто довго лишався притулком для ультраправих популістів і фанатів «аполітичності».

З цієї розмови ви дізнаєтесь:
👾 Яку нову модель солідарності будують геймерські спільноти — і чого від них могли би повчитися активісти?
👾 Чому нам варто говорити не лише про зміст ігор, а й про умови їхнього виробництва?
👾 Чи здатні відеоігри стати визвольним мистецтвом, або ж це черговий інструмент капіталізму?
👾 І чому геймдев — це вже не розвага на дозвіллі, а політичне поле, де формуються нові покоління?

📖 Читайте інтерв’ю та діліться своїми геймерськими історіями в коментарях.

ВИКЛИКИ НА ШЛЯХУ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС 📖

У грудні 2024 року Європейська рада схвалила початок переговорів про вступ України до ЄС. Це важливий крок на шляху до євроінтеграції, але попереду чекає ще багато викликів. Окрім виснажливої війни, Україна стикається з проблемами, які накопичувалися десятиліттями: корупцією, слабкими інституціями, порушеннями прав людини й трудових прав, соціальною нерівністю.

Що чекає Україну на цьому етапі і з якими саме викликами доведеться зіткнутися?

Читайте в огляді, підготовленому українськими експертками та аналітиками за підтримки Фонду Рози Люксембург в Україні.
Важливо зазначити, що матеріали збірки зосереджені на соціально-економічних питаннях євроінтеграції, які часто залишаються в тіні інших важливих дискусій, як-от про верховенство права та боротьбу з олігархами. Однак саме проблеми стану економіки, енергетичного та аграрного секторів, проблеми зовнішнього боргу, жіночої зайнятості, трудових прав та соціальних гарантій є справді критично важливими для нашого майбутнього.

Тож читайте і долучайтеся до суспільної дискусії.

Під час Голокосту Коротюки рятували своїх знайомих євреїв, проте пізніше родина зазнала репресій з боку радянської влади.

Першим у 1944 році арештували батька, Федора, і відправили до таборів ГУЛАГу. За рік депортували до Удмуртії матір, Софію, разом із трьома доньками — Євгенією, Ганною та Галиною.

Родина воз’єдналася лише через десять років, а в 1960 році вони повернулися додому в Україну. У 2022 році Федору та Софії Коротюкам посмертно присвоїли звання Праведників народів світу.

У березні 2023 року команда «Після тиші» розшукала їхню доньку, Ганну Гончарук, у селі Річиця на Рівненщині й записала її дитячі спогади про пережите. Її не стало того ж року.

Разом із ГО «Після тиші» ми спробували розповісти історію Ганни та її родини у графічній новелі. Публікуємо цей комікс сьогодні і сподіваємося, що ви допоможете поширити цю важливу історію.

______________
«Пʼятирічна репресована: історія Ганни Гончарук» — четверта й остання частина циклу графічних історій зі свідченнями очевидців Другої світової війни. Решту коміксів ви можете знайти за посиланням.
Незабаром вийде друкована збірка з усіма коміксами українською та англійською мовами. Слідкуйте за оновленнями!

Капіталізм не лише змінює об’єктивний світ, але й трансформовує нашу суб’єктивність, створюючи такі моделі поведінки та мислення, які сприяють його відтворенню. А отже, чи не є ми заручниками капіталу назавжди? 😭

Філософський підхід Маркса вирізняється тим, що закладає теоретичну основу виникненню альтеранативної суб’єктивності. Маркс показав, що капіталізм має історичну природу: він народжується внаслідок конкретних соціально-економічних змін і так само може бути подоланий. Те саме стосується і суб’єкта.

Тож питання можливості революційних змін — це насамперед проблема того, як змінити самих себе. Якщо капіталізм формує нас, то що потрібно для того, щоб «створити» себе заново❓

Сучасна філософія рясніє теоретичними поглядами на те, як такі зміни відбуваються. Бельгійський філософ і соціолог Бруно Бостілс аналізує теорії суб’єкта в працях Джудіт Батлер, Алена Бадью, Славоя Жижека, Андріана Джонстона та інших, намагаючись збагнути, чи може марксизм збагатити ці підходи. Цю спробу Бостілса, яку він виклав у статті «Марксова теорія суб’єкта», сьогодні ми публікуємо вперше українською.

😱 Незалежна студентська газета 🎆

Місяць тому нашій незалежній профспілці виповнилося 2 роки. Це були незабутні два роки, протягом яких ми з вами влаштовували акції, боролися проти свавілля МОН і нахабних адміністрацій університетів, ми займалися лібертарною самоосвітою, а також популяризували ідеї рівності та солідарності, без яких сильний студентський рух неможливий.

Разом із нами вели боротьбу за гідну освіту студенти зі всього світу, зокрема з Польщі та Франції. Про все це ми писали та розповідали. Часом це були складні роки, проте точно можна сказати, що вони були надзвичайно цікавими. Тому ми й далі із завзяттям продовжуємо розбудовувати мережу незалежних профспілок і відстоювати наші права.

📰 Аби відсвяткувати ці досягнення ми вирішили зробити щось неординарне. Ми підготували незалежну студентську газету, яких в Україні вже тривалий час не було.

🤔 Газета в XXI столітті, ви серйозно?!

Газета — це не щось застаріле, не просто джерело інформації. Для нас це простір, в якому можна підсумувати досягнення, через який можна спілкуватися та ділитися ідеями. А до того ж це ретросувенір. Студентські профспілки за кордоном — від ASSE у Квебеці до французької Solidaires та польської «Робітничої ініціативи» — і сьогодні відроджують (а подекуди і продовжують) традицію друку газет.

🐈‍⬛ Але не лише за кордоном. «Пряма дія» попередніх поколінь теж активно популяризувала свою газету під однойменною назвою. Саме тому перший номер нашої газети, який ми сьогодні публікуємо, є насправді прямим продовженням тієї газети.

❗️Тож закликаємо завантажувати електронний варіант нашої газети, а для тих, хто любить паперовий варіант, ми надрукували фізичні примірники. Кожен і кожна зможе безкоштовно отримати свій, написавши нам на бота/в приватні повідомлення.

Накладу вистачить на всіх 😊

52 роки тому, 29 березня, останні американські солдати залишили територію В'єтнаму, визнавши свою поразку перед народом, що боровся за незалежність.

Так завершилася одна з найбільш кривавих імперіалістичних авантюр ХХ століття, яка перетворила В'єтнам на випалений полігон для випробування новітньої зброї та забрала чимало життів.

До річниці цих подій нагадуємо вам про документальний фільм «Незнані ветерани: як українці “закривали небо” над Вʼєтнамом» режисерки Тетяни Ганжі, створений за участі «Спільного».

Це один із небагатьох матеріалів, що зберігає спогади українських військових спеціалістів, які у складі радянського контингенту допомагали Північному В'єтнаму захищатися від американських авіанальотів. Разом із в'єтнамцями вони сиділи в окопах, ховалися в джунглях та збивали американські бомбардувальники, що засипали мирні міста напалмом й касетними снарядами.

🎬 Тож запрошуємо до перегляду та заохочуємо поширювати стрічку серед друзів і подруг.

У кожному жарті є частка правди, але геть не смішно стає, коли дедалі більше людей «жартома» скидає нацистське вітання 🤦🏻‍♀️

На жаль, попри критику й перестороги щодо фашистських наративів, ми таки опинилися в реальності їхнього ренесансу. Сьогодні буквально перед нашими очима розгортається сценарій комедії Давида Внендта «Він знову тут», знятої десять років тому. Він — це Гітлер, який за сюжетом провокативної сатири несподівано прокидається на одній із вулиць сучасного Берліну.

Опинившись у новій епосі, найбільший злочинець ХХ століття спершу стає мемом, потім телезіркою... А що далі?

Поміркувати над цим пропонуємо разом з рецензією Діонисія Виноградіва на стрічку Внендта. Сподіваємося, вона надихне вас на перегляд фільму — тим паче, попереду вихідні.

✊🏽 Підтримайте «Спільне» на Patreon!

Цього тижня нашому журналу виповнилося 16 років! Сподіваємося, ви помітили, що за цей час ми значно підросли та зміцніли, а головне — не втратили жаги до боротьби з глобальними проблемами та соціальними викликами.

Тож обіцяємо й надалі створювати для вас цікавий критичний контент, давати глибоку аналітику актуальних подій та тримати фокус на важливих питаннях соціальної справедливості.

Якщо ви поділяєте наші цінності та прихильно ставитеся до нашої діяльності, будемо раді вашій підтримці! Підписуйтесь на Patreon. Звісно, за лайки та шери матеріалів ми також будемо дуже вдячні.

Окремо нагадуємо, що всі публікації є у вільному доступі, а ваші донати йдуть на розвиток нашого журналу та проєктів.

Заздалегідь дякуємо за підтримку 🫶🏽

22.03. Зберегти країну, а не олігархів! Про економіку часів війни

🇺🇦 Зменшення Дональдом Трампом обсягу зовнішньої допомоги підриває сили української оборони перед обличчям російського агресора. Потенціал України чинити довгостроковий опір вичерпується через руйнування промисловості та інфраструктури. Разом з цим, всередині країни ще зберігається значний незадіяний фінансовий, людський і економічний ресурс.

🛡⚙️ Мобілізувати ресурси державі перешкоджає тривала орієнтація на розбудову слабко регульованого капіталізму в інтересах олігархів. Зараз, коли питання виживання країни стоїть як ніколи гостро, Україна має шанс розв’язати накопичені суперечності, порвавши з невдалим неоліберальним курсом. Адже слідування йому не дозволить підпорядкувати соціально-економічну систему найвищій меті – перемозі над окупантом. Між інтересами корпорацій та майбутнім цілого народу вибір має бути очевидним.

Цю тему у своєму виступі розкриє Федір Устинов, військовослужбовець, активіст «Соціального руху».

▪️ Як провідні країни світу перебудовували економіку під час великих воєн минулого століття?
▪️ Чому становлення українських фінансово-промислових груп призвело до занепаду галузей промисловості, визначальних для обороноздатності?
▪️ Чому війна – це не лише потрясіння, а й історичний шанс встановити соціальну справедливість?
▪️ На що має спиратися антибюрократична революція здорової людини і чому рецепти Ілона Маска не дадуть її здійснити?

📌 Дата і час: 22 березня (субота) 2025 року, 17:00
📌 Місце: Київ та онлайн
👉 Зареєструватися (реєстрація обов'язкова)

Запрошуємо долучатися до обговорення!

Ефіопія — федерація, Конституція якої встановлює право націй, народностей і народів на самовизначення та навіть відокремлення. Регіони формально мають право на широку автономію в межах централізованої держави. Тиграй — один із таких регіонів, який у 2020 році став епіцентром одного з найкривавіших конфліктів сучасної Африки.

За два роки війни загинуло близько мільйона людей, десятки тисяч стали біженцями, а тисячі жінок стали жертвами сексуального насильства. Були спустошені цілі райони, а федеральна влада вдалася до блокади Тиграю: регіон відрізали від постачання продовольства, ліків і пального, відключили телекомунікації, інтернет і мобільний зв’язок.

Через цю ізоляцію війна в Тиграї залишалася поза увагою міжнародної спільноти. Ба більше, чимало жителів самої Ефіопії не мали уявлення про масштаби звірств, що відбувалися в регіоні.

Щоб глибше зрозуміти цю трагедію, минулого року ми записали інтерв’ю з Теклейхайманотом Велдемайклом, вихідцем із Тиграю, який досліджує війну та займається її висвітленням у Європі.

Після публікації до нас звернувся читач Крістіан Мамо, ефіопець з українським корінням, який зазначив, що наша розмова оминула важливі аспекти конфлікту. Тоді ми вирішили організувати спільну розмову — дослідника Тиграю та журналіста з Ефіопії.

Чому наріжним каменем їхньої розмови став саме федеративний устрій країни? Чи можлива інша модель для Ефіопії? І чи є вихід із цієї кризи? Читайте в нашому новому матеріалі.

Догляд за літніми й хворими людьми, виховання дітей, хатня робота, емоційна підтримка близьких — усе це цінна та надзвичайно важлива праця, яка покладається переважно на плечі жінок, і, на жаль, залишається непомічною суспільством.

Ба більше, доглядова праця недооцінюється навіть тоді, коли здійснюється професійно. Так, працівниці соціального сектору отримують одні з найнижчих зарплат у бюджетній сфері. І це в умовах надмірних навантажень та понаднормової роботи.

▪️ Чому ж в Україні, попри важливість соціальних послуг, ця сфера залишається хронічно недофінансованою державою?
▪️ Як російське вторгнення вплинуло на умови праці соціальних робітниць?
▪️ І що мотивує їх продовжувати свою працю, попри низьку оплату та важкі умови?

Читайте про це в статті соціологині Наталії Ломоносової, написаній на основі ґрунтовного дослідження впливу повномасштабної війни на умови праці соціальних робітниць.

Які конкуруючі бачення майбутнього України існували в 1920-1930-х роках?

Урбанізація, індустріалізація, науково-технічний прогрес та нові форми політичної мобілізації — усі ці бурхливі процеси початку ХХ ст. сформували запит на пошук актуальних культурних кодів для опису світу, що прискорюється. Відповідь на цей запит втілилася у численних модерністських напрямах.

Для України модернізм став не лише мистецьким пошуком, а й інструментом для самовизначення та боротьбою за власний голос у світі імперій.

У нашій новій статті Галина Бабак пропонує поглянути, як соціалістичні проєкти українського націєбудівництва співвіднонсилися з різноманітними спробами культурної та політичної модернізації, що розпочалися ще в XIX ст. і продовжилися в ранньорадянський період, а також в середовищі української еміграції.

Авторка досліджує цю проблему на двох прикладах:
⛏️ Проєкт культурної та соціальної модернізації в універсалістських рамках комуністичної ідеології, що знаходив відображення на сторінках бахмутського пролетарського журналу «Забой/Літературний Донбас».

🏠 Альтернативна концепція одного із засновників журналу «Українська Ххата» Микити Шаповала, що базувалася на поєднанні модернізму, національної свідомості та соціалістичних реформ.

Складна діалектика між соціалізмом та націоналізмом, універсалізмом та партикуляризмом дозволяє побачити не лише конфлікти, а й точки перетину, що сформували культурний та політичний ландшафт України у ХХ ст. Більше про це — читайте у сьогоднішній публікації.

❓ Чи є в американської лівиці план спротиву проти реакційної політики Трампа та можливої узурпації влади?
❓ Як так сталося, що один з найбільш правоконсервативних політиків переміг на виборах у США?
❓ Які перспективи побудови справжньої демократичної та класової партії в Америці?

У листопаді минулого року американський екосоціаліст і кандидат у президенти США від Партії зелених Гові Гокінс відвідав Україну. Він зустрічався з активістами, профспілковцями та представниками лівого руху, щоб висловити солідарність і підтримку українському народові в боротьбі проти російського імперіалізму.

Приїзд лівого політика збігся з оголошенням перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США — події, яку багато хто оцінює як переломну віху для майбутнього світу й України зокрема.

Ми скористалися можливістю поставити всі хвилюючі нас питання Гові. В інтерв’ю він пояснив, чому демократи не змогли запропонувати робітничому класу реальну альтернативу, поділився своїми тривогами щодо майбутнього і запропонував стратегії посилення прогресивних сил.

❕Сьогодні, коли страхи перед другим президентським терміном Трампа починають втілюватися, висловлені в цій розмові думки стають ще більш актуальними.

📢 Приєднуйтеся до «Спільного» у Mastodon!

Якщо ви також намагаєтеся втекти від токсичності, якою все більше повняться Facebook і Twitter/X, тоді запрошуємо у Mastodon! 🐘

Тут нам обіцяють:
✅ Відсутність реклами й алгоритмічних маніпуляцій — ви бачите дописи в хронологічному порядку, а не в тому, який вам нав’язує алгоритм.
✅ Децентралізованість — немає єдиного власника, який міг би монетизувати або цензурувати контент.
✅ Безпеку та конфіденційність — відсутність трекерів і сторонніх корпорацій, що збирають ваші дані.
✅ Живу спільноту, яка об'єднує людей, відкритих до різноманітності думок й змістовних дискусій.

Більше про переваги альтернативних соцмереж читайте в статті піратського активіста Ілляса Ахмедова 👇
🔗 «Політики погано регулюють, а технологічні олігархи експлуатують соціальні медіа. Але є альтернатива».

А знайти та стежити за постами від «Спільного» можна за цим посиланням.

Будемо раді бачити вас у новому просторі критичної думки та щиро сподіваємося, що тут нас не наздожене лиха доля старих соцмереж! ✊

✨Запрошуємо на студентський фрімаркет!✨

🫂У суботу 22 лютого в Одесі відбудеться захід, на якому можна буде безкоштовно та вільно обмінятися корисними та прикольними речами, а також знайомитися та обговорювати свої проблеми. Без грошей чи бартеру!

💡Що можна приносити?

Будь-що! Але закликаємо приносити речі у чистому та цілому стані! 💐 Також ви можете поділитися з охочими якимись своїми навичками, зробивши невеличкий воркшоп, наприклад дати урок гри на гітарі чи зробити щось інше.

💡Хто може взяти участь?

Усі охочі!

💡Чи обов'язково приносити щось на фрімаркет, щоб долучитися?

Необов'язково! Фрімаркет ґрунтується на принципах довіри та взаємопідтримки, а тому можна як приносити, так і вільно забирати речі!

📢Також у програмі:

🔹 вільна дискусія “Проблеми університетів” (14:00-15:00)
🔹 колажування (15:00-16:00)
🔹 стіл-воркшоп із повітряними зміями (DIY) (16:00-17:00)
🔹 веганська їжа (у меню: легендарний торт Наполеон, хумус; також можете приносити і пригощати всіх своїми улюбленими рецептами!)
🔹 перегляд короткометражки “Зникаючий вид” від колективу “Торжество”
🔹 кальян
🔹 музична джем-сесія

🤝Заохочуємо вас підтримати простір, в якому буде проходити фрімаркет, вільним донатом (від 0 гривень)!

🧦 Усі речі, які не заберуть інші, поїдуть у БФ «Всесвітня мрія» за адресою Б. Хмельницького 96, а теплий одяг та взуття — до ініціативи САД.

🌏 Дата, місто і час проведення: 22 лютого | Одеса | 13:00-17:00

👉 Якщо бажаєш приєднатися, проходь реєстрацію за формою!

🎙 Fractured Futures: Ukraine's Internally Displaced

Listen to the new episode of the "Ukraine the Possible" podcast, dedicated to the situation and future prospects of internally displaced persons in Ukraine.
▪️ Has the state forgotten them in the third year of the war?
▪️ What challenges are they facing?
▪️ Is the current support system effective?
▪️ What fundamental changes are needed to ensure a just and stable future for all Ukrainians?

Don't forget to share the podcast with your English-speaking friends.

🚨Мільйони українців стали біженцями і біженками у власній країні. Що чекає на внутрішньо переміщених осіб у майбутньому?

Після тривалої перерви вийшов новий випуск нашого англомовного подкасту «Ukraine the Possible» 👏 Тож скоріше переходьте за посиланням на сайт і долучайтеся до обговорення чергової важливої теми.

Цього разу ми говоримо про становище українських ВПО та перспективи їхнього майбутнього. Зокрема, розглянемо:
▪️чи не забула держава про внутрішньо переміщених осіб на третьому році війни;
▪️виклики, з якими стикаються ВПО — боротьба за житло, роботу та базову гідність на тлі війни;
▪️ефективність поточних систем підтримки;
▪️фундаментальні зміни, необхідні для справедливого та стабільного майбутнього всіх українців.

🎧 Випуск доступний також на:

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

Їжаки плакали, кололись, але продовжували скролити стрічку 🪤

Поява соціальних мереж стала однією з найвизначніших віх у новітній історії людства. Вони змінили спосіб комунікації, розширили можливості для самовираження, пошуку однодумців та самоорганізації. Проте водночас ці платформи стали інструментами політичного впливу, корпоративного контролю, комерціалізації публічного дискурсу та просто надзвичайно токсичним середовищем.

У нашій новій статті разом з соціал-демократичним піратом Іллясом Ахмедовим ми спробуємо розібратися в тому:
✅ як з майданчика для спілкування соцмережі перетворилися на монополістів, що контролюють публічний дискурс;
✅ чи варто їх регулювати і чому обмеження контенту та «боротьба з дезінформацією» часто лише посилюють вплив технократів;
✅ чи можливий інший інтернет, де домінують не капітал і цензура, а солідарність та демократія?

Також у своїй статті Ілля пропонує варіанти нових цифрових стратегій, які допоможуть уникнути пасток технологічних корпорацій. Тож читайте матеріал та діліться своїми варіантами втечі з Facebook, TikTok і X у коментарях.

«Революційні радикальні фантазери та соціалістичні діячі забувають про те, що нам доводиться мати справу з новим пролетаріатом, який не завершив свого формування і не має жодних революційних традицій… Все треба починати спочатку».

Це слова з книжки «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії», яку три місяці тому перед від'їздом на фронт Олег Дубровский надіслав Андрію Здорову з пропозицією її видати. Тоді редактор відповів, що видати це зараз в Україні неможливо.

Проте, на щастя, книжка усе-таки вийшла, і ми радимо прочитати її всім, хто цікавиться історією робітничого класу й робітничого руху в Україні.

Олег Дубровський — український соціалістичний активіст, трубопрокатник за фахом. У своїй книзі він зібрав спогади про те, як він намагався організувати колективну боротьбу робітників за свої права та поєднати це із соціалістичним просвітництвом — поширенням соціалістичних ідей та літератури. Ця діяльність не залишилася поза увагою правоохоронних органів та СБУ, яких часто лякає навіть натяк на горизонтальне обʼєднання людей за свої права. Автор також розмірковує про причини невдач робітничого спротиву.

Замовити книжку можна через е-mail видавця: andrij.zdorov@gmail.com. Наклад обмежений, тож поспішайте.

🤔 То зіганув чи не зіганув?

Від капелюха до надзвичайного стану та географічних перейменувань — інавгурація Дональда Трампа 20 січня запамʼяталася багатьма подіями, але найбільше — (не)однозначною двократною демонстрацією жесту, що історично асоціюється з фашистським вітанням, нового керівника Департаменту ефективності американського уряду Ілона Маска.

Що ж усе-таки це було — імпульсивний рух, невдалий жарт чи салют Белламі? Як би не намагалися виправдати жест Маска його фанати, автор нашої сьогоднішньої статті доводить, що трансформація політичних поглядів мільярдера, утім, свідчить, що зіганув він задовго до того, як відверто скинув свою знамениту зігу.

▪️Як же так сталося, що, колись уособлення космічних амбіцій, Маск став іконою ультраправих?
▪️Як пропаганда правих поглядів повʼязана з його мільярдами?
▪️Які загрози для демократії несе публічне висловлювання фашистських поглядів найбагатшою людиною світу?

Читайте про це в нашому новому матеріалі.

💖 Чи можна бути «просто» дівчиною? Які хиби в репрезентації квір-людей у кіно? Як відрізнити справжні романтичні чи сексуальні потяги від навʼязаних?

Якщо ви також готові поговорити про ці та інші квір- і феміністичні теми, тоді вам точно сподобається «любий щоденнику».

🎬 «любий щоденнику» — це проєкт відеоесеїв про суспільство, кіно та поп-культуру, що виходить на каналі феморганізації «Білкіс». У новому репортажі проєкту «Ось бачиш» ви познайомитеся з ведучою гьорлблогу та зазирнете за лаштунки підготовки нового випуску. Також ви дізнаєтеся, що надихнуло активісток на створення блогу і чому блискітки — це завжди доречно.

🎥 Дивіться репортаж та заглядайте на канал «Білкіс», де ще більше квір- та феміністичних есеїв!

❓Чи може політика об’єднувати спільноти та спонукати турботуватися про себе й інших?
❓Як на практиці досягти ширшої інклюзивності у сфері праці та в активізмі?
❓Як фемінізувати політику не лише в теорії, а й у повсякденності?

Сьогодні риторика політиків чи просто ігнорує феміністичні цінності, чи навіть дискредитує та протистоїть їм. Проте ми досі вперто переконані в необхідності їхнього втілення та не припиняємо популяризувати ці ідеї.

Саме тому рекомендуємо брошуру «Час фемінізувати політику», створену Фондом Рози Люксембург. Це видання — результат об’єднаних зусиль лівих феміністок та активісток, які діляться досвідом впровадження феміністичних підходів у громадську діяльність і розробляють інструменти для того, щоб політика ставала справді відкритою для всіх.

📥 Завантажити брошуру можна за посиланням. А керуватися її принципами варто у щоденних практиках.

🕐 Четвертий місяць поспіль щодня об 11:52 громадянки й громадяни Сербії масово виходять на вулиці та протягом 15 хвилин блокують міста.

Акції «Стоп, Сербія» проводяться як траур за пʼятнадцятьма загиблими в місті Новий Сад, коли на людей обвалився навіс залізничного вокзалу. При тому, що його відремонтували лише 2 роки тому.

Цю катастрофу можна було б поставити в один ряд із численними нещасними випадками на будівництвах, заводах, шахтах, мостах, у ТРЦ або на площах, які стаються через недбалість і корумпованість урядів. Проте саме трагедія в Новому Саді сколихнула Сербію настільки, що викликала найбільші за останнє десятиліття протести.

Розпочавшись зі студентського спротиву з вимогами знайти і покарати відповідальних за трагедію, акції набули масової підтримки й переросли в загальний страйк проти авторитаризму та халатності сербської влади.

Автори сьогоднішньої публікації, Катаріна Беширевич і Лука Філіпович, є безпосередніми учасниками протестів. Вони порівнюють нинішній рух зі студентськими виступами в Сербії 1868 року та протестами проти режиму Мілошевича 1996 року.

Тож, що робить цей протест унікальним і чи змінить він політичний ландшафт Сербії — читайте в написаній студентами статті👇

​3 лютого помер британсько-американський соціолог-марксист українсько-єврейського походження Майкл Буравой (Burawoy) (1947–2025), фігура якого надзвичайно важлива для нашого журналу.

Для Буравого публічна соціологія була тією соціальною наукою, що активно взаємодіяла з суспільними рухами та не боялася бути долученою до соціальних змін. Ці ідеї були і залишаються засадничими для нашого журналу. Інтерв’ю з ним з’явилося в одному з перших друкованих номерів «Спільного», присвяченому класовій експлуатації та класовій боротьбі. А його праці лишаються фундаментальними для критичних соціальних досліджень, особливо пострадянського простору.

Буравой був величиною світового масштабу як соціальний теоретик, дослідник перетворень на постсоціалістичному просторі. Він запам’ятався нам як чудовий стиліст і дотепний оратор, полум’яний активіст і щирий друг багатьох українських лівих. Будучи президентом Міжнародної соціологічної асоціації (2010–2014), він кілька разів приїздив до Києва, де виступав на студентському контрфорумі, організованому профспілкою «Пряма дія» проти комерціалізації та наступу на освіту політикою Табачника-Суліми, та в Центрі візуальної культури, який боровся за своє існування проти ректора Квіта та його цензури.

Математик за першою освітою, Буравой вирушив продовжувати навчатися до нещодавно деколонізованої Замбії, а згодом до Чикаго. Працюючи переважно на робітничих професіях у різних куточках світу — замбійських копальнях, чиказьких заводах, підприємствах Угорщини кінця кадаризму та Сиктивкара доби розпаду СРСР, — він майстерно опанував метод включеного спостереження, а головне розумів життя робітничого класу зсередини. Починаючи з його дисертації, виданої книгою із назвою «Виробництво згоди: Зміни в процесі праці в умовах монополістичного капіталізму», і до праць, що стосуються постколоніального та постсоціалістичного досвіду, він поєднував підходи таких попередників, як Антоніо Ґрамші та П’єр Бурдьє, з прагненням зробити свій внесок у боротьбу за визволення людини.

Трагічна загибель Майкла Буравого — його збила машина, завдавши травм, несумісних з життям, — є невимовною втратою для всіх нас. Завжди пам’ятатимемо та будемо вдячними нашому товаришу.

🏥 Хронічне недофінансування, управлінська недбалість і постійні обстріли призвели до критичного стану медицини у прифронтових регіонах України. У деяких містах і селах лікарні закриваються, а в інших — якщо й досі працюють, то гостро не вистачає медперсоналу, ліків та обладнання.

Попри все це, там продовжують жити люди. Звідки ж вони отримують медичну допомогу та догляд?

Олена Лобова, Інна Тур, Тетяна Нагорна, Любов Лізогубова, Людмила Пуха, Світлана Сидоренко — це імена кількох медпрацівниць, які залишилися лікувати та доглядати своїх земляків. Деякі з них працюють без зарплатні, інші отримують пʼять тисяч гривень на місяць. При цьому практично кожній доводиться ризикувати життям, надаючи допомогу під обстрілами.

▪️ Що мотивує цих жінок залишатися відданими своїй справі?
▪️ Які ще виклики їм щодня доводиться долати під час виконання своїх робочих обовʼязків?
▪️ Чого вони бояться і на що сподіваються у майбутньому?

Читайте про це у нашому новому матеріалі про непросту роботу українських медсестер.

🕵🏽‍♀️ Де шукати український феміністичний YouTube?

Дізнавайтеся про один з найяскравіших українських ютюб-гьорлблогів у новому репортажі проєкту «Ось бачиш!».

У відеоесеях каналу «любий щоденнику» авторки сміливо використовують фемінізм та квір для того, щоб розказати про суспільство, кіно та поп-культуру.

Повний репортаж буде опубліковано наступного тижня. А поки знайомтеся з тізером випуску та не забувайте поширювати хороший контент серед знайомих.

🔥«Вулиця вся спалена, тільки наша хата стоїть».

Під час Другої світової війни в Україні нацисти проводили жорстокі каральні заходи, знищуючи цілі села у помсту за спротив окупації. За різними оцінками, понад 300 населених пунктів було спалено, а їхніх мешканців убили чи депортували на примусову працю.

Одному з таких сіл, Лучанкам на Житомирщині, присвячено третій комікс з циклу зі свідченнями подій Другої світової війни, який ми готуємо разом із ГО «Після тиші».

У грудні 1942 року німецькі окупанти спалили Лучанки дощенту та відправили на примусову працю більше 120 мешканців і мешканок села.

Через 80 років команда ГО «Після тиші» розшукала одну з останніх очевидиць тих подій — Марію Невмержицьку. На основі її спогадів ми створили графічну історію з ілюстраціями Ганни Гаюнової. Публікуємо її сьогодні для вас.

🎓 Дискусії про необхідність трансформації вищої освіти в Україні ведуться від початку незалежності. Щоразу реформатори з Міністерства освіти і науки взоруються на перетворення університетів, які відбуваються в «розвинутих країнах».

Добре, подумали ми, і вирішили детальніше розібратися з тим, про які саме трансформації йдеться. За результатами понад тридцяти років змін у вищій освіті в країнах центру студенти змушені платити дедалі більше за навчання, дослідники та дослідниці витрачають час не на науку, а на написання грантів, становище викладачів прекаризується, а їхніх контракти із року в рік передбачають все менше гарантій.

❓Чи може в умовах наступу неоліберальних реформ університет лишитися простором критичного мислення❓

Цій проблематиці ми присвятили окрему панель щорічної конференції «Фоєрбах 11». Під час події:
📌 польський дослідник освіти Кристіан Шадковський пояснив, чому та як вищезгадане становище є результатом проникнення капіталу у вищу освіту;
📌соціологиня Марія Іванчева розповіла про лібералізацію вищої освіти у Великобританії та про тенденцію поширення цих реформ із капіталістичного центру до периферії;
📌 а наостанок член Незалежної студентської профспілки «Пряма дія» Михайло Самсоненко та анонімний активіст із Пакистану описали аналогічні трансформації в країнах периферії — в Україні та Пакистані — і розповіли про студентський спротив цим змінам.

Читайте детальніше про глобальні виклики в системі освіти та стратегії опору в репортажі з дискусії. Та не забувайте, що боротьба за доступну освіту — це не лише питання академічної сфери, а частина ширшої боротьби за справедливе суспільство.

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

До Другої світової війни єврейська громада України налічувала майже три мільйони людей. Протягом двох років війни більшість із них не залишилося в живих. Врятуватися на окупованих територіях змогли лише менше 100 тисяч.

Саме їм довелося стати свідками того, як за лічені дні зникали цілі громади, як безжально знищують їхніх рідних і друзів, а декому довелося опинитися в ролі живої мішені.

Минулого року разом із ГО «Після тиші» ми створили відео на основі спогадів уцілілих жертв Голокосту в Україні.

Пропонуємо вам прислухатися до їхніх голосів у цю пам’ятну дату і цьогоріч. Лунаючи крізь тишу минулого, ці історії нагадують нам про відповідальність, яку не можна ігнорувати сьогодні.